Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Державне стимулювання підприємницької діяльності
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2007
Тип роботи:
Індивідуальна робота
Предмет:
Менеджмент
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра регіонального управління
ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Державне регулювання економіки"
на тему:
„Державне стимулювання підприємницької діяльності”
Виконали:
студенти ІІ-курсу
факультету менеджменту
групи МО-22
Островський Станіслав
Хомик Анастасія
Перевірила:
Антонова С.Є.
Рівне – 2007
ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………………….….3
Державний вплив на розвиток самостійності в роботі підприємств, на стимулювання підприємницької діяльності………………………………..4
Державне підприємство і управління державною власністю……………..9
Законодавча основа державного впливу, створення правового забезпечення умов для самостійної діяльності підприємств…………………………….11
Висновки……………………………………………………………………..15
Список використаної літератури……………………………………………16
ВСТУП
Новітня світова історія не знає жодного прикладу високрозвинутої економіки без ринку, без підприємництва. Разом із тим, немає і не може бути ефективної ринкової економіки без активної регулюючої ролі держави. Держава, виконуючи свої функції, завжди певною мірою втручалася в економічні процеси. В сучасних умовах державному впливові підлягають усі сторони господарського життя, у тому числі й підприємництво. В цій індивідуальній роботі ми дослідили вплив держави на розвиток і стимулювання підприємницької діяльності.
ДЕРЖАВНИЙ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК САМОСТІЙНОСТІ В РОБОТІ ПІДПРИЄМСТВ, НА СТИМУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Державне регулювання підприємництва - це об'єктивна
потреба, яку слід знати та враховувати. Роль держави в економічному житті суспільства сьогодні значно посилюється. Це виявляється у розробці системи нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання ринку, підприємницької діяльності, Е митних правил, банківської діяльності, цін і заробітної плати, більш соціального захисту населення.
З розвитком товарного виробництва, його монополізацією і ускладненням відтворювальних процесів обмежуються можливості регулювання ринкового механізму. В економіці починають виявлятися суттєві недоліки - тривалі порушення рівноваги між сукупним попитом і пропозицією, інфляція, безробіття. Усе це позначається на функціонуванні підприємницьких структур. Не всі суб'єкти підприємницької діяльності можуть пристосуватися до такої економічної ситуації. У цих умовах виникає об'єктивна потреба активізації ролі держави в регулюванні економіки та у функціонуванні суб'єктів підприємництва.
Державне регулювання підприємництва - це вплив держави на діяльність підприємницьких структур із метою сприяння та забезпечення нормальних умов їх функціонування.
Об'єктивна потреба регулювання підприємництва сьогодні в Україні зумовлена цілями економічної політики держави, зокрема:
— поступовим переходом до ринкової економіки;
— створенням сприятливих умов для вільної творчої праці, реалізації підприємницької ініціативи;
— підпорядкуванням суспільного виробництва потребам та інтересам людей;
— підвищенням престижу підприємництва;
— забезпеченням високої ефективності діяльності підприєм-ницьких структур та ін.
Підприємництво, як і ринкова економіка, не має природженого імунітету проти монополізму, інфляції та спадів ділової активності. Якщо держава залишається байдужою, ці процеси починають прогресувати, завдаючи чималих економічних і соціальних збитків. Підприємництво також не може самостійно вирішувати складні регіональні проблеми, що виникають під впливом історичних, національних, демографічних та інших неринкових факторів. Для їх вирішення потрібне втручання держави, її відповідна регіональна політика.
Для здійснення ефективного державного регулювання підприємництва необхідні відповідні механізми.[1]
Механізми державного регулювання підприємництва - це система заходів, розроблених державою, з урахуванням вимог ринку та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності. До цієї системи входять правовий і фінансовий механізми, механізми стимулювання, підтримки, сприяння, контролю; форми та методи реалізації державного регулювання, державні органи та фонди, покликані займатися діяльністю суб'єктів підприємництва.
Державне регулювання здійснюється за допомогою системи норм та заходів, які регламентують поведінку суб'єктів підприємницької діяльності, як використовуючи адміністративні методи впливу (закони, укази, накази, постанови, інструкції, положення тощо), так і через систему економічних методів та регуляторів (податки, ціни, банківські проценти, пільги, санкції та
ін.).
Державне регулювання підприємництва має свої функції, інструменти (методи) та відповідні органи.
Основні функції державного регулювання підприємництва такі:
1)підтримка пропорційності виробництва та споживання, антициклічне регулювання;
підтримка та розвиток конкуренції, антимонопольні заходи;
перерозподіл доходів та соціальний захист підприємців і споживачів.
До інструментів, або методів державного регулювання підприємництва, належать:
податково-бюджетна система (фіскальна);
цінове регулювання;
кредитно-грошове регулювання;
зовнішньоекономічне регулювання (митні збори, ліцензії, квоти).
Органами державного регулювання підприємництва є центральні органи виконавчої влади, а також місцеві органи виконавчої влади та органів самоврядування, які реалізують державну політику щодо регулювання, підтримки та розвитку підприємництва. Зокрема, основним центральним органом влади стосовно здійснення державного регулювання і підтримки підприємництва та ліцензування підприємницької діяльності є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Існують й інші центральні органи влади, які здійснюють державне регулювання підприємництва, зокрема функції координатора макроекономічної політики держави в Україні виконує Міністерство економіки України, функції контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захисту суб'єктів підприємництва й споживачів від його порушень Антимонопольний комітет України тощо.
За засобами впливу механізми регулювання підприємництва -можуть бути прямими, тобто такими, що здійснюються за допомогою прийняття Верховною Радою України законодавчих актів, на яких ґрунтуються дії виконавчої влади, та непрямими, котрі ґрунтуються на використанні різних економічних, фінансових важелів (цін, податків, кредитів, відсотків, пільг тощо).
Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:
- податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і процентів за державними кредитами;
- податкові пільги, ціни і правила ціноутворення, цільові дотації;
валютний курс; розміри економічних санкцій;
державне мито і систему резервів, ліцензій, концесії, лізинг, соціальні, економічні та інші норми і нормативи;
науково-технічні, економічні та соціальні загальнодержавні й регіональні програми;
- договори на виконання робіт і постачань для державних потреб.
Державна політика підтримки підприємництва – це сукупність (комплекс) пріоритетних народногосподарських підходів і рішень, які визначають основні напрями і форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб'єктів господарювання.
Під державною підтримкою необхідно розуміти, з одного боку, державне регулювання цього сектору економіки, що передбачає насамперед свідоме формування державними структурами правових, економічних та організаційних умов становлення і розвитку підприємництва, а з іншого - - створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, які залучаються у сферу підприємництва на пільгових засадах або безоплатно.
Історичний досвід переконує, що дієвою політика стає тоді, коли ґрунтується на об'єктивно діючій системі економічних законів з урахуванням різних інтересів суспільства і передбачає багатоварі-антність і свободу вибору. Складовими державної політики підтримки та розвитку підприємництва є: цілі, основні принципи, напрями, заходи та інструменти здійснення цієї політики.
Основними цілями державної політики підтримки підприємництва є:
- забезпечення зростання внутрішнього валового продукту за рахунок діяльності суб'єктів підприємницької діяльності;.
- залучення суб'єктів підприємництва до розв'язання соціально-економічних проблем на державному і регіональному рівнях;
- удосконалення структури суб'єктів підприємництва;
- підвищення технологічного рівня виробництва підприємницьких структур;
заохочення розвитку суб'єктів підприємницької діяльності у пріоритетних галузях і на територіях пріоритетного розвитку;
створення нових робочих місць, зменшення безробіття;
сприяння максимальній самореалізації громадян у підприємницькій діяльності;
- формування соціального прошарку власників і підприємців. Реалізація зазначених цілей забезпечується шляхом підтримки
суб'єктів підприємництва за такими основними напрямами:
- формування нормативно-правової бази;
- удосконалення податкової та фінансово-кредитної політики;
забезпечення інформацією;
сприяння впровадженню технологій та інновацій;
стимулювання зовнішньоекономічної діяльності;
підготовка та перепідготовка кадрів.
Основними принципами державної політики підтримки та розвитку суб'єктів підприємництва є:
системність та комплексність механізмів державного регулювання розвитку суб'єктів підприємницької діяльності;
цілеспрямованість та адресність підтримки суб'єктів підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їх реалізації;
рівноправний доступ суб'єктів підприємництва усіх форм власності до матеріально-сировинних, фінансових та інших ресурсів. [4]
Важливою умовою формування і здійснення політики державної підтримки підприємництва є визначення суб'єктів і об'єктів відповідної державної політики.
Конструктивною є концепція багатосуб'єктності політики. Суб'єктами, що виробляють державну політику підтримки та розвитку підприємництва, мають бути працівники, зайняті у підприємництві, а також підприємці через їхні громадські об'єднання, профспілки та державні організації.
Стаття 42 Конституції України гарантує: “Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.
Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на рийку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом”.
Підприємництво, особливо в умовах роздержавлення економіки, є одним із головних способів подолання відчуження громадян України від засобів виробництва та реальної власності.
Право громадян на підприємницьку діяльність вперше в Україні проголошено у законах “Про власність” та “Про підприємництво", які були прийняті ще 7 лютого 1991 р. На сьогодні це право вже мали змогу реалізувати сотні тисяч осіб, котрих держава не забезпечила роботою, яку кожен хотів би обрати або на яку готовий був би погодитися (це, до речі, не заважає окремим вищим посадовим особам держави висловлювати наміри припинити дію Закону “Про підприємництво”).
За даними Міністерства економіки України, на 1 серпня 1997 р. в Україні діяло понад 93 тис. малих підприємств (зареєстровано в 5—6 разів більше), 4,1 тис. спільних підприємств з прямими іноземними інвестиціями, 3,2 тис. кооперативів, близько 1 млн індивідуальних підприємців, майже 36 тис. фермерських господарств. Нажаль, основна частина малих підприємств створюється у сфері торгівлі, громадського харчування, матеріально-технічного забезпечення, збуту і заготівлі (53% загальної кількості діючих), і лише 14% — у промисловості, 11% — у будівництві, 5% — у сфері послуг і 2% — на транспорті. Малі підприємства виробляють понад 10% валового внутрішнього продукту (проте в США на частку малого бізнесу припадає 40% ВВП, а у Німеччині — 65%), на Їх частку припадає 3,2% продукції, яку було випущено в 1996 p. Водночас темпи зростання кількості малих підприємств знижуються. За даними Кабінету Міністрів України, в 1992 р. зазначені темпи, у порівнянні з попереднім роком, становили 257,7%, в 1993 — 148,5%, в 1994 — 106,4%, в 1995 — 114,7%, а в 1996 році—всього 101,6%.
Про те, що розвиток приватного підприємництва є позитивною тенденцією, найкраще свідчить стан справ у сільському господарстві України.
Про стан справ у господарствах різної форми власності найкраще уявлення дає така таблиця.
Таблиця 2 Темпи зростання (зниження)
виробництва продукції сільського господарства в порівняних цінах (1990 р. — 100%)
Роки
Колективні сільськогосподарські підприємства та господарства державної форми власності
Фермерські, підсобні господарства та господарства орендарів
1991
81.7
100,5
1992
67,4
113,5
1993
66,5
123,3
1994
52.0
110,7
1995
47,4
114,8
1996
37.8
119,7
У таких умовах держава повинна не тільки гарантувати свободу підприємництва, а й створювати всі умови для того, щоб ця свобода не залишалась популістською обіцянкою політиків.
У деяких країнах, наприклад, громадяни-підприємці взагалі звільнені від сплати всіх або основних податків, отримують безпроцентні кредити для початку діяльності, для них максимально спрощені процедури державної реєстрації тощо. Що стосується підтримки тих же фермерських господарств, варто зазначити хоча б те, що в країнах Західної Європи податок на додану вартість на продукти з метою стимулювання їх виробництва встановлено в розмірі 5—7%, а на дефіцитні продукти — не більше 2%.
Втручання держави у підприємницьку діяльність, як це випливає із аналізу статей 13, 41. 42, 66—68 Конституції України, повинно обмежуватися лише:
- вимогами щодо соціальної спрямованості економіки;
- захистом конкуренції та протидією зловживанням монопольним становищем на ринку;
- захистом прав споживачів та необхідністю здійснення контролю за якістю і безпечністю продукції, усіх видів послуг і робіт;
- вимогами щодо шанування державних символів України, охорони природи, культурної спадщини;
- обов'язком сплачувати податки і збори, подавати декларації про свій майновий стан і доходи;
- захистом від посягань на політичні, трудові та інші права і свободи, честь і гідність інших людей;
- вимогами щодо неухильного додержання кожним Конституції та законів України.
2.ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО І УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮ ВЛАСНІСТЮ
Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг.
Згідно з Господарським кодексом суб’єктами підприємницької діяльності крім фізичних осіб можуть бути також і юридичні особи всіх форм власності. Таким чином через осіб, яким вона доручає управління державною власністю також можуть займатися підприємництвом.
Державне підприємництво передбачає:
проведення націоналізації і денаціоналізації підприємств
створення державою власних підприємств, забезпечення управліеея та планування їхньої діяльності
В україні у сфері державного володіння є:
надра, земля, водні ресурси, ліси;
території, які перебувають під особливою охороною;
оборонні об’єкти та об’єкти атомної енергетики;
залізничний, трубопровідний та повітряний транспорт;
значна частина нерухомості (житловий та нежитловий фонди);
оборонна промисловість;
лінії електро- і газомереж, зв’язок;
сфере добування та обігу дорогоцінних каменів, металів, стратегічних матеріалів та валюти.
В системі управління державною власністю слід розрізняти:
управління державною власністю яка набула цієї форми і є нею (зокрема збереження, підтримка, нарощування, оновлення ефективне використання державною власністю)
управліеея зміною форм та відносин власності, ніцоналізація, тимчасова передача, зокрема: оренда, заклад, довірче управління власності
Згідно зі статтею 4 Закону “Про підприємництво” тільки державними підприємствами і організаціями може здійснюватися діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів державної власності, перелік яких визначається Урядом України, проведенням ломбардних операцій (цей вид діяльності дозволяється здійснювати також і повним товариствам) та деякі інші її види.
Цією ж статтею Закону передбачені види підприємницької діяльності, які можуть здійснюватися тільки за спеціальним дозволом (ліцензією). Це медична, ветеринарна, юридична практика, аудиторська та страхова діяльність, виготовлення і реалізація спирту, лікарських засобів, а всього більше сорока її видів (проте, указами Президента України, виданими наприкінці 1998 р., цей перелік знову було значно розширено).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України: № 914 від 22 серпня 1997 р. органам, які видають ліцензії, категорично заборонено стягувати за їх видачу додаткову плату понад встановлену актами законодавства, а також передбачати серед умов видачі ліцензій внески до будь-яких позабюджетних фондів та здійснення інших платежів, не віднесених актами законодавства до обов'язкових.
ЗАКОНОДАВЧА ОСНОВА ДЕРЖАВНОГО ВПЛИВУ, СТВОРЕННЯ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УМОВ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
Основні форми та способи підтримки підприємництва в Україні визначаються статтею 16 Господарського кодексу України, у якому визначено, зокрема, що держава може надавати дотації суб'єктам господарювання: на підтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування, на виробництво життєво важливих лікарських препаратів та засобів реабілітації інвалідів, на імпортні закупівлі окремих товарів, послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення, а також суб'єктам господарювання, що опинилися у критичній соціально-економічній або екологічній ситуації, з метою фінансування капітальних вкладень на рівні, необхідному для підтримання їх діяльності, на цілі технічного розвитку, що дають значний економічний ефект, а також в інших випадках, передбачених законом.[3]
Крім того, держава може здійснювати компенсації або доплати сільськогосподарським товаровиробникам за сільськогосподарську продукцію, що реалізується ними державі. Підстави та порядок застосування засобів державної підтримки суб'єктів господарювання визначаються законом.
Гаранти прав суб'єктів підприємницької діяльності поділяються на загальні та майнові. Загальні гарантії полягають у тому, що держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Забезпечення матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється тільки за умови виконання підприємцем робіт і поставок для державних потреб.
У передбачених законом випадках підприємець або громадянин, який працює у підприємця за наймом, може бути залучений до виконання в робочий час державних обов'язків. Орган, що приймає таке рішення, відшкодовує підприємцю відповідні збитки.
Гарантії майнових прав підприємця полягають у тому, що держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист права власності підприємця. Вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного ним майна не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України.
Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами, юридичними особами і державними органами його майнових прав, що охороняються законом, відшкодовуються підприємцю відповідно до чинного законодавства.
Державна підтримка підприємництва є важливим чинником його активізації в умовах побудови ринкової економіки. З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава надає земельні ділянки, передає підприємцю державне майно (виробничі та нежитлові приміщення, законсервовані й недобудовані об'єкти та споруди, невикористовуване устаткування), необхідні для здійснення підприємницької діяльності. За допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) держава стимулює модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та послуг. Вона надає підприємцям цільові кредити та подає їм інші види допомоги.
Згідно зі статтями 103 і 120 Конституції України Президент України, члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не можуть займатися : підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. Стаття 127 Конституції України забороняє займатися підприємницькою діяльністю суддям.[5]
Законами України “Про підприємництво”. “Про державну службу”, “ Про альтернативну (невійськову) службу”, “Про боротьбу а корупцією” та деякими іншими встановлено, що не вправі займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо, а також через посередників чи підставних осіб, а також входити самостійно через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність такі категорії осіб;
- народні депутата України;
- депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
- депутати сільських, селищних, міських, районних, обласних рад;
- сільські, селищні, міські голови і голови районних, обласних Рад;
- службовці органів державної законодавчої та виконавчої влади, судді, прокурори - слідчі прокуратури, інші державні службовці;
- військовослужбовці, а також громадяни, які проходять альтернативну службу;
- особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини (вони не можуть також виступати співзасновниками підприємницької організації і займати в підприємницьких товариствах та їх об'єднаннях посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю).
Крім того, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю — до закінчення терміну, встановленого вироком суду.
Витяг з закону про «Підприємництво»
Розділ VI ПІДПРИЄМСТВО І ДЕРЖАВА
Стаття 27. Гарантії прав та інтересів підприємств
1. Держава гарантує додержання прав і законних інтересів підприємства.
Підприємство при здійсненні господарської та іншої діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України.
Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства з боку державних, громадських і кооперативних органів, політичних партій і рухів не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.
2. Республіканські і місцеві державні та громадські органи та їх службові особи при прийнятті рішень, що стосуються підприємства, і в своїх відносинах з ним несуть відповідальність за додержання положень цього Закону. Державні органи і службові особи можуть втручатись у діяльність підприємства тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством. У разі видання державним чи іншим органом акта, що не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, або виникнення у зв'язку з цим спірних питань, підприємство має право звернутися до суду з заявою про визнання такого акта недійсним.
Збитки (включаючи очікуваний і не одержаний прибуток), завдані підприємству в результаті виконання вказівок державних чи інших органів або їх службових осіб, які порушили права підприємства, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами або їх службовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємства, підлягають відшкодуванню за їх рахунок. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом. ( Пункт 2 статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV від 15.05.2003 )
Стаття 28. Правові й економічні умови господарської діяльності підприємства
1. Держава забезпечує підприємству (незалежно від форм власності) рівні правові та економічні умови господарювання.
2. Держава сприяє розвитку ринку, здійснюючи його регулювання з допомогою економічних законів і стимулів, реалізує антимонопольні заходи, забезпечує соціальну захищеність усіх трудящих.
Держава забезпечує пільгові умови підприємствам, які впроваджують прогресивні технології, створюють нові робочі місця, використовують працю громадян, що потребують соціального захисту.
Держава стимулює розвиток малих підприємств України: надає пільги при оподаткуванні, одержанні державних кредитів, створює фонди сприяння розвитку малих підприємств та інше.
Органи державного управління будують свої відносини з підприємствами, використовуючи економічні методи.
Органам державного управління забороняється встановлювати будь-які види оподаткування, крім тих, що визначаються законами України про податки.[2]
ВИСНОВКИ
Таким чином, українська держава гарантує кожному (за деякими винятками) можливість вільно займатися підприємницькою діяльністю, яка не заборонена законом. Відповідно до частини четвертої статті 13 Конституції України “держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання”, а також те, що “усі суб'єкти права власності рівні перед заковом”.
На жаль, законодавство України не містить механізму перевірки щодо наявності підстав, котрі забороняють реєстрацію певних осіб як підприємців, а також щодо джерел походження коштів та матеріальних цінностей, які складають статутний та інші фонди підприємства. Вважаємо, що з цією метою в Україні повинен бути створений реєстр осіб, яким забороняється займатися певними видами діяльності або займати певні посади, а також покладено на відповідних працівників обов'язок перевіряти дані щодо осіб, які займаються такими видами діяльності або претендують на зайняття таких посад.
Аналіз світового досвіду показує, що виконання підприємництвом своєї суттєвої економічної та соціальної ролі можливе лише за умов виваженої державної політики всебічної підтримки цього сектору економіки.
Отже, без втручання держави, без державного регулювання підприємництво ніколи не зможе зробити виробництво економічно безпечним, гарантувати реалізацію соціально-економічних прав людини, вирівняти структурні та регіональні диспропорції та ін.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
Заблоцький Б.Ф. и др. Eкономіка Укpаїни: Hац. економіка Укpаїни: [Підpуч. для екон. спец. вузів]/ Заблоцький Б.Ф.,Кокошко М.Ф.,Смовженко Т.С.; За pед. Б.Ф. Заблоцького; Hац. банк Укpаїни, Львів. комеpц. акад.- Львів: ЛБК HБУ, 1997.- 578, [1] с.: іл.
2. http://www.drugmed.gov.ua/law/predpryemstva_p2.asp.htm
3. Господарський кодекс України від 16.01.2003 // Відомості ВерховноїРади,2003,№18-22,ст.144
4. Щербина В. С., Пронська Г. В., Вінник О. М., Белянкевич О. А., Повар П. О. Господарське право: Практикум / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / В.С. Щербина (заг.ред.). — К. : Юрінком Інтер, 2001. — 319с.
Закон України «Про захист економічної конкуренції» // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 12. - Ст. 64.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора