Національний університет водного господарства та природокористування
ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ
з курсу “Фінанси підприємств”
для студентів денної форми навчання
напряму підготовки 0501 “Економіка і підприємництво”
за спеціальністю: 7.050106 “Облік і аудит”
Рівне – 2004
Опорний конспект з курсу “Фінанси підприємств”
для студентів денної форми навчання
за спеціальністю: 7.050106 “Облік і аудит”
-Рівне - НУВГП – 2004 р. – с. 24
Упорядник: Поліщук В.Л., старший викладач
Відповідальний за випуск - І.Д. Лазаришина, к.е.н., доцент, завідувач кафедри обліку та аудиту.
Зміст
Економічний зміст і організація фінансів підприємства.
Формування фінансових ресурсів підприємства.
Грошові розрахунки підприємства.
Грошові надходження підприємства. Формування і розподіл прибутку підприємства.
Фінансування обігових коштів і забезпечення ліквідності підприємства.
Фінансове забезпечення відтворення основних фондів.
Фінансове планування на підприємстві.
Оцінка фінансового стану підприємства.
Тема 1. Економічний зміст і організація фінансів підприємства.
Фінанси підприємств є основною ланкою в фінансовій системі держави, тому що вони функціонують в тій сфері суспільного виробництва, де створюються матеріальні блага, валовий внутрішній продукт, національний дохід суспільства, а також формується основна частина фінансових ресурсів держави.
Фінанси підприємств безпосередньо пов'язані з рухом грошових коштів. Для розуміння фінансів як економічної категорії важливо чітко розрізняти поняття “гроші” і «фінанси». Якщо гроші – це товар, який виконує роль загального еквівалента, в якому виражається вартість всіх товарів, то фінанси це певні економічні відносини, що здійснюються з допомогою грошей.
Фінанси підприємств забезпечують фінансовими ресурсами безперервність процесу виробництва, розширення основних і оборотних фондів, мають вплив на зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції і підвищують ефективність виробництва.
До фінансів належать такі групи фінансових відносин:
пов'язані з формуванням статутного капіталу суб'єктів господарювання;
пов'язані з утворенням та розподілом грошових доходів: виручки, валового та чистого доходу, прибутку, грошових фондів підприємств;
що виникають у підприємств з державою з приводу податкових та інших платежів у бюджет та цільові фонди, бюджетного фінансування, одержання субсидій;
які виникають між суб'єктами господарювання у зв'язку з інвестуванням у цінні папери та одержанням на них доходів здійсненням пайових внесків та участю в розподілі прибутку від спільної діяльності, одержанням і сплатою штрафних санкцій;
які формуються в підприємств з банками, страховими компаніями у зв'язку з одержанням та погашенням кредитів, сплатою відсотків за кредит та інші види послуг, одержанням відсотків за розміщення та зберігання коштів, а також у зв'язку зі страховими платежами та відшкодуваннями за різними видами страхування;
що формуються в підприємств у зв'язку з внутрішньовиробничим розподілом доходів.
Об'єктом фінансів підприємств є економічні відносини, пов'язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів.
Суб'єктами таких відносин можуть бути підприємства та організації, банківські установи та страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди, аудиторські організації, інші суб'єкти господарювання, які є юридичними особами.
Фінанси підприємств — це економічні відносини, що пов'язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання в процесі відтворення.
У процесі відтворення фінанси підприємств як економічна категорія проявляються через такі функції:
формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;
розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної виробничої та інвестиційної діяльності, для виконання своїх фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, господарюючими суб'єктами;
контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення.
Формування фінансових ресурсів на підприємствах відбувається під час створення статутного, пайового капіталу, а також у процесі розподілу грошових надходжень, використання прибутку на формування резервного капіталу, фонду споживання і фонду накопичення.
Розподіл фінансових ресурсів – це поєднуюча ланка між виробництвом і споживанням. Отримуючи грошові кошти (виручку) за реалізований товар, покриваючи ними вартість вартість витрачених засобів виробництва, відрахувань до бюджету та державних цільових фондів, підприємство на власний розсуд розпоряджається частиною коштів, що залишились. Розподіл одержаних підприємством доходів наведено на рис.1.1.
Контрольна функція фінансів підприємства проявляється в контролі за виконанням підприємствами обсягів виробництва і продажу продукції, одержанням прибутку, за формуванням і цільовим використанням фондів, фінансових ресурсів.
Грошові фонди — це частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, резервний фонд та інші.
Під фінансовими ресурсами слід розуміти грошові кошти, що є в розпорядженні підприємств. Таким чином, до фінансових ресурсів належать грошові фонди й та частина грошових коштів, яка використовується в нефондовій формі (дотації та субсидії, спонсорські внески, виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями).
Рис. 1.1. Розподіл одержаних підприємством доходів
Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені та позичені кошти. До джерел власних засобів належать: власний капітал, забезпечення зобов'язань, цільове фінансування і цільові надходження. До власного капіталу належать: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток.
До джерел залучених коштів належать зобов'язання по розрахунках, які виникають у підприємства в процесі господарської діяльності і є тимчасовим джерелом утворення певної частини ресурсів (активів) підприємства:
сума авансів, одержаних від юридичних і фізичних осіб в рахунок майбутніх поставок продукції, робіт, послуг;
сума заборгованості підприємства по всім видам платежів до бюджету, враховуючи податки утримані з доходів працівників підприємства;
заборгованість по внескам і зборам до фондів соціального страхування та пенсійного фонду;
заборгованість підприємства по виплаті дивідендів його засновникам;
сума векселів, виданих підприємством постачальникам, в рахунок забезпечення поставок продукції, виконання робіт, послуг.
До складу позикових фінансових ресурсів входять довгострокові і короткострокові позики або кредити банків, інші довгострокові фінансові зобов’язання, на які нараховуються відсотки (крім кредитів банків).
Тема 2. Формування фінансових ресурсів підприємства
Фінансова робота — це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.
Фінансову роботу підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:
фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;
пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;
виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;
мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;
контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.
Фінансова робота підприємства здійснюється за такими напрямками:
фінансове прогнозування та планування;
аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;
оперативна, поточна фінансово-економічна робота.
На стадії фінансового прогнозування та планування визначається загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів.
Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства — застосовується для визначення недоліків та прорахунків, виявлення та мобілізації внутрішньогосподарських резервів, збільшення доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому. Матеріали аналізу використовуються в процесі фінансового планування та прогнозування.
Аналітичну роботу підприємства можна поділити на два блоки:
1) аналіз фінансових результатів та рентабельності;
2) аналіз фінансового стану підприємства.
Поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спрямовується на практичне втілення фінансового забезпечення підприємницької діяльності, постійне підтримування платоспроможності на належному рівні.
Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємстві полягає в такому:
постійна робота зі споживачами стосовно розрахунків за реалізовану продукцію, роботи, послуги;
своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні цінності та послуги з постачальниками;
забезпечення своєчасної сплати податків, інших обов'язкових платежів у бюджет та цільові фонди;
своєчасне проведення розрахунків по заробітній платі;
своєчасне погашення банківських кредитів та сплата відсотків;
здійснення платежів за фінансовими операціями.
Фінансова робота на підприємствах здійснюється на основі ЗУ “Про підприємства в Україні”, ЗУ “Про підприємництво”, статутів підприємства та інших нормативно-правових актів.
Виконується фінансова робота працівниками фінансового відділу, а за його відсутності – працівниками бухгалтерії. Відповідальність за організацію фінансової роботи несе начальник фінансового відділу або головний бухгалтер.
Фінансовий механізм підприємства — це система управління фінансами, призначена для організації взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати його діяльності.
До головних завдань фінансового механізму належать:
виявлення фінансових джерел розвитку виробництва;
визначення ефективних напрямків інвестування фінансових ресурсів;
раціоналізація операцій із цінними паперами;
налагодження оптимальних стосунків із фінансово-кредитною системою, суб'єктами господарювання.
Фінансовий механізм включає систему фінансових методів (фінансова прогнозування, планування, фінансові показники і коефіцієнти, нормативи, ліміти, резерви, система розрахунків, кредитування, інвестування, оподаткування, страхування тощо) та фінансових важелів (дохід, прибуток, ціна, норма амортизації,ставка податку, ставка дисконту, відсотки, штрафні санкції).
Фінансовий механізм формується на основі правового, нормативного та інформаційного забезпечення.
Згідно з пунктом 4 П(С)БО 2, власний капітал - це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.
Це визначення можна подати у вигляді формули: Капітал = Активи - Зобов'язання
Джерелами власного капіталу є:
а) капітал, внесений його засновниками (пайовиками, акціонерами) без визначення терміну їх повернення:
— статутний капітал;
— пайовий капітал;
— додатковий вкладений (оплачений) капітал;
б) капітал, отриманий підприємством у результаті ефективної діяльності, що залишається в його розпорядженні:
нерозподілений прибуток;
інший додатковий капітал.
Крім вищеназваних складових до власного капіталу відносять: неоплачений та вилучений капітал.
Статутний капітал формується в залежності від організаційно-правової форми: МПП, ТОВ, АТ.
Статутний капітал - це зафіксована в засновницьких документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства. Так, згідно зі статтею 13 Закону України від 19.09.91 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства", зі змінами і доповненнями вкладами учасників та засновників товариства можуть бути:
— грошові кошти, у тому числі в іноземній валюті;
— будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності;
— цінні папери;
— права користування землею, водою, будівлями, обладнанням та інші майнові права.
Внески, відмінні від грошових коштів, повинні бути оцінені у грошовому вираженні. Порядок їх оцінки визначається в засновницьких документах.
Розмір статутного капіталу для МПП законодавством не передбачено. У товариств він визначається засновницьким договором і відображається у статуті, повинен бути не менше розміру, установленого законодавством:
для товариства з обмеженою відповідальністю - не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що діяла на момент створення товариства;
для акціонерного товариства (загальна номінальна вартість випущених акцій) - не менше суми, еквівалентної 1 250 мінімальним заробітним платам виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що діяла на момент створення товариства.
Статутний капітал акціонерного товариства поділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості. Загальна номінальна вартість випущених акцій визначає розмір статутного капіталу.
Статутний капітал підприємств може бути змінений з урахуванням таких вимог:
— збільшення статутного капіталу - тільки після внесення всіма учасниками повністю своїх внесків (оплати акцій за вартістю, не нижчою від номінальної);
— зменшення статутного капіталу - тільки при відсутності заперечень кредиторів.
Рішення про зміну розміру статутного капіталу набуває чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру СПД.
Збільшення статутного капіталу здійснюється шляхом:
випуску нових акцій;
обміну облігацій на акції;
збільшення номінальної вартості акцій.
Зменшення статутного капіталу здійснюється шляхом:
зменшення номінальної вартості акції;
зменшення кількості акцій (викуп частини акцій у власників з метою їх анулювання).
Пайовий капітал - це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарсько-фінансової діяльності.
Пайовий капітал складається з сум пайових внесків членів споживчого товариства, житлово-будівельних кооперативів, кредитних спілок та інших підприємств, а також паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) в сільському господарстві, одержаних в результаті розподілу на паї колективної власності.
Додатковий капітал - складається із емісійного доходу, тобто доходу одержаного від розміщення акцій власної емісії за цінами, які перевищують номінальну вартість; іншого вкладеного капіталу; дооцінки активів; безоплатного одержання від інших юридичних або фізичних осіб необоротних активів
Резервний капітал формується за рахунок нерозподіленого прибутку. Кошти резервного (страхового) капіталу використовуються відповідно до напрямків, передбачених в установчих документах: покриваються непередбачені витрати, погашаються борги перед кредиторами при ліквідації товариства. Статтею 14 Закону України "Про господарські товариства" передбачено створення резервного (страхового) капіталу у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 % статутного капіталу. Розмір щорічних відрахувань до резервного капіталу передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 % суми чистого прибутку.
Акціонерне товариство відповідно до ст. 32 Закону про господарські товариства має право здійснити викуп в акціонера власних акцій згідно з рішенням уповноваженого органу за рахунок сум, які перевищують статутний капітал (вилучений капітал). Викуплені акції можуть використовуватися для їх подальшого перепродажу, поширення серед своїх працівників або анулюватися в термін не більше одного року.
Неоплачений капітал – це сума заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу.
Нерозподілений прибуток – це капітал, одержаний в результаті господарсько-фінансової діяльності підприємства (основної операційної, іншої операційної, фінансової, інвестиційної, надзвичайної), зменшений на суму прибутків використаних у звітному році, сплату частини прибутку у вигляді дивідендів засновникам (акціонерам).
Забезпечення можуть створюватися для відшкодування наступних витрат на:
виплату відпусток працівникам (сума забезпечення визначається щомісячно як добуток фактично нарахованої заробітної плати працівникам і відсотка, обчисленого як відношення річної планової суми на оплату відпусток до загального планового фонду оплати праці);
додаткове пенсійне забезпечення;
гарантійні зобов’язання (гарантійні ремонти проданої продукції, ремонт предметів прокату);
реструктуризацію (за наявності затвердженого плану з конкретними заходами, строками виконання);
виконання зобов’язань щодо обтяжливих контрактів.
Забезпечення використовується для відшкодування тільки тих витрат, для покриття яких воно створене.
Кредит — це позика в грошовій або товарній формі, що надається банком чи юридичною або фізичною особою (кредитором) іншій особі (позичальникові) на умовах терміновості, повернення, платності, цільового характеру і забезпечення.
Об'єктами кредитних відносин є грошові та товарно-матеріальні цінності, витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) платіжні та розрахункові операції підприємства, щодо яких укладають кредитний договір.
Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні суб'єкти підприємництва.
Кредити, які можуть отримувати підприємства, класифікують за кредиторами, формами та видами, метою використання, терміном надання, забезпеченням, порядком надання (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Класифікація кредитів.
Банківське кредитування підприємств здійснюють на основі таких принципів, як терміновість, повернення, забезпечення, платність, цільове використання.
Підприємства можуть отримати різноманітні види кредитів та послуги кредитного характеру за ознаками наведеними на рис. 2.2.
Рис 2.2. Класифікація банківського кредитування підприємства
Строковий кредит (позика на строк) — це кредит, який надається повністю відразу після укладення кредитної угоди. Погашається він або періодичними внесками, або одноразовим платежем у кінці терміну.
Кредитна лінія — це згода банку надати кредит підприємству протягом певного періоду часу в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми.
Розрізняють два види кредитних ліній: сезонну і відновлювальну. Сезонну кредитну лінію відкривають за браку оборотних коштів, пов'язаних із сезонністю виробництва або з необхідністю створення запасів товарів на складі.
Відновлювальну кредитну пінію може бути відкрито підприємству тоді, коли воно відчуває постійний брак оборотних коштів для відновлення процесу виробництва в заданому обсязі.
Овердрафт — короткостроковий кредит, що надається банком надійному підприємству понад залишок його коштів на поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку.
Кредит під облік векселів (обліковий кредит) — це короткостроковий кредит (терміном до 90 днів), який банківська установа надає пред'явнику векселів, обліковуючи (скуповуючи) їх до настання строку виконання зобов'язань за ними і сплачуючи пред'явнику номінальну вартість векселів за мінусом дисконту.
До кредитно-гарантійних послуг, що надаються підприємствам банками, належать: акцептний кредит та авальний кредит.
Акцептний кредит — це один із видів короткострокових кредитів банків, пов'язаний із вексельним обігом. На відміну від облікового кредиту, що надається векселетримачеві (одержувачеві коштів за векселем), акцептний кредит надається векселедавцеві (платникові за векселем) і є гарантійною послугою.
Авальний кредит — це позика, коли банк бере на себе відповідальність за зобов'язаннями підприємства у формі поручительства або гарантії.
До послуг кредитного характеру, що надаються банками підприємствам, належить факторинг. В основу факторингової операції покладено принцип придбання банком рахунків-фактур підприємства-постачальника за відвантажену продукцію, тобто передачу банку постачальником права вимагати платежі з покупця продукції. Класифікація факторингових операцій наведена в таблиці 2.1.
Таблиця 2.1.
Класифікація факторингових операцій
Ознаки класифікації
Види факторингових операцій
1. Місцезнаходження суб'єктів факторингових операцій
1.1. Внутрішній факторинг
1.2. Зовнішній факторинг
2. Ступінь охоплення факторингом продукції, що реалізується
2.1. Оплата всієї реалізованої продукції.
2.2. Оплата частини реалізованої продукції
3. Спосіб повідомлення дебіторів підприємства
3.1. Відкритий факторинг
3.2. Закритий факторинг
4. Форма взаємовідносин підприємства і банку
4.1. Факторинг з правом регресу
4.2. Факторинг без права регресу
5. Повнота надання послуг
5.1. Повний факторинг
5.2. Частковий факторинг
6. Порядок оплати розрахункових документів постачальника
6.1. Факторинг з попередньою оплатою
6.2. Факторинг без попередньої оплати
Перевагами цієї форми кредитування є: більша гарантія стягнення дебіторської заборгованості покупця; підвищення оборотності обігових коштів у продавця; забезпечення його платоспроможності.
Недоліком факторингового кредитування є його вища, порівняно зі звичайним кредитом, вартість.
Процедура отримання банківського кредиту складається з таких основних етапів:
1) попередні переговори щодо можливості укладення кредитної угоди;
2) подання в банк заяви та інших документів на отримання кредиту (клопотання, копія засновницьких документів; бізнес-план проекту або техніко-економічне обґрунтування; фінансова звітність за три останні роки діяльності (форми №№ 1, 2, 3, 4), перелік та розрахунок вартості майна, що передається в заставу; копії контрактів між продавцем і покупцем; виписки по рахунках, відкритих в інших банках; розшифрування дебіторської і кредиторської заборгованості тощо);
3) оцінка банком кредитоспроможності позичальника та ефективності комерційної угоди;
4) згода банку на надання кредиту і підписання кредитного договору між підприємством і банком;
5) надання кредиту та контроль банку за виконанням підприємством умов кредитування.
Основним документом, який регулює кредитні відносини між підприємством і банком, є кредитний договір.
Кредитний договір — це юридичний документ, що визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між банком і клієнтом із приводу одержання банківського кредиту.
Основними видами небанківського кредитування підприємств є комерційне, лізингове, державне кредитування та кредитування за рахунок коштів міжнародних фінансово-кредитних інститутів.
Комерційний кредит — це короткостроковий кредит, що надається продавцем (виробником) продукції покупцеві у формі відстрочення оплати за продані товари, виконані роботи чи надані послуги.
В економічному розумінні лізинг — це кредит, який надається в товарній формі.
Для отримання лізингового кредиту укладають лізингову угоду, складають акт приймання-передачі об'єкта лізингу в експлуатацію, а в окремих випадках — договір на технічне обслуговування майна.
Державний кредит — це економічні відносини, які виникають між підприємством і державою внаслідок купівлі першим державних цінних паперів (підприємство стає кредитором держави), а також унаслідок одержання бюджетних і позабюджетних кредитів (підприємство стає позичальником).
Отримання кредитів за рахунок коштів міжнародних фінансово-кредитних інститутів є можливим через кредитні лінії Світового банку і Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), фонду Євразія, що надаються уповноваженими банками.
За рахунок коштів ЄБРР здійснюються короткострокове та довгострокове фінансування проектів, які задовольняють вимоги ЄБРР.
Короткострокове кредитування надається для реалізації експортних контрактів та придбання імпортної продукції з метою подальшого використання в процесі виробництва.
Довгострокове кредитування надається для фінансування оновлення основних засобів (придбання нового вітчизняного та імпортного обладнання).
Податки – обов’язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат.
Податки виконують дві основні функції: фіскальну та економічну (регулюючу).
Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для забезпечення виконання функцій держави. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту.
Економічна функція реалізується через вплив податків на різні напрямки та показники діяльності суб'єктів господарювання.
Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань, власних національних особливостей.
Принципи побудови системи оподаткування в Україні встановлено ЗУ «Про систему оподаткування».
Система оподаткування — це сукупність податків і зборів, (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, установленому відповідними законами держави.
У системі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподаткування юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.
Усі податки, збори та обов’язкові платежі, які справляють на території України, поділяються на дві групи загальнодержавні і місцеві.
Загальнодержавні податки і збори включають:
прямі податки [податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість)];
непрямі податки (ПДВ, акцизний збір, мито);
збори (на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування, за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; за забруднення навколишнього середовища; рентні збори; гербовий збір);
інші: державне мито, плата за торговий патент.
Перелік загальнодержавних податків, зборів та обов’язкових платежів наведено у ст. 14 ЗУ «Про систему оподаткування». Вони встановлюються Верховною Радою України.
Місцеві податки і збори включають:
— два податки (комунальний податок і податок з реклами);
— різні збори (за право використання місцевої символіки; за парковку автотранспорту; за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; ринковий збір; готельний збір ін.).
Їх перелік та порядок справляння регламентують Декрет КМУ “Про місцеві податки і збори” від 20.05.93 р. № 56-93 та ст. 15 ЗУ «Про систему оподаткування» № 77/97-ВР в редакції від 18.02.97 р.
Податки впливають на такі показники фінансово-господарської діяльності, як: ціна продажу продукції, дохід від реалізації продукції, собівартість продукції, операційний прибуток, чистий прибуток підприємства, швидкість обертання обігових коштів, платоспроможність, напрями використання прибутку тощо.
Оптимальна система оподаткування діяльності підприємств повинна відповідати таким вимогам:
сприяти стабілізації, оздоровленню економіки країни загалом;
умови оподаткування мають бути простими і зрозумілими платникам податків, не допускати довільного тлумачення;
нові податки можуть вводитися для покриття відповідних витрат, а не для ліквідації бюджетного дефіциту;
система оподаткування повинна мати мінімум обґрунтованих пільг;
витрати на утримання податкових служб та реалізацію податкового законодавства мають бути мінімальними;
ставки податків не повинні перевищувати аналогічних ставок у сусідніх країнах; система оподаткування повинна бути однаковою для всіх платників податків;
система оподаткування має бути і відносно стабільною, і водночас гнучкою.
З 01 січня 2002 року остаточно набув чинності ЗУ “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ. В цьому документі зібрано положення, що стосуються сплати податків і зборів, порядку подання податкової звітності, оскарження рішень податкових органів, відповідальності за несплату обов’язкових платежів, виникнення права податкової застави та продажу активів платника податків. Цим Законом передбачено новий порядок застосування штрафних санкцій за порушення сплати податків і зборів та подання податкової звітності відповідно до ст.17.
Тема 3. Грошові розрахунки підприємства
Розрахунки та платежі у грошовій формі відбуваються у процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання зобов'язань. Сукупність усіх платежів створює грошовий оборот.
Грошовий оборот — це виявлення сутності грошей у русі.
Маса грошей, яка перебуває в обороті, має дві форми: готівкову і безготівкову.
Розмежування грошового обороту на безготівковий і готівковий стає інструментом регулювання об'єкта грошового обороту — грошової маси.
Грошовий оборот на кожному підприємстві пов'язаний з такими напрямками:
забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплата заробітної плати);
реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів;
сплата податків, обов'язкових відрахувань і зборів;
забезпечення спільної діяльності підприємств;
отримання і погашення кредитів, сплата відсотків за кредит кредитним установам.
Касові операції підприємства регламентуються Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ від 19.02.2001 року № 72 і поширюється на всі підприємства незалежно від форм власності і виду діяльності, а також на фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності (крім банків і підприємств зв'язку).
Сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим не повинна перевищувати 10 тисячі грн. протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами, крім розрахунків при закупівлі с/г продукції, перелік якої затверджений Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016-97. Зазначені обмеження стосуються також готівкових розрахунків корпоративними картками.
Розрахунки готівкою підприємствами всіх видів діяльності та форм власності проводяться з оформленням таких документів: прибуткових і видаткових касових ордерів, касового або товарного чека, розрахункових квитанцій, договору купівлі-продажу, актів про закупівлю товарів, виконання робіт (послуг), податкових накладних або інших документів, що підлягають оплаті.
Підприємства мають право тримати в своїх касах готівку в межах лімітів. Ліміт каси встановлюються усім підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють касові операції з готівкою. Порядок встановлення підприємствам ліміту каси, порядків і строків здавання готівкової виручки регулюється Інструкцією про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України затвердженої Постановою Правління НБУ від 19 лютого 2001 року № 69 із змінами.
Отримана готівка у вигляді виручки від реалізації продукції та інших касових надходжень може використовуватись для забезпечення потреб господарської діяльності, проведення розрахунків з бюджетами різних рівнів за податками і зборами. Підприємства, що мають податковий борг, здійснюють виплати, що пов’язані з оплатою праці (крім екстрених (невідкладних) обставин) виключно за рахунок коштів, отриманих в установах банків.
Усі надходження і видача готівки підприємства реєструються у касовій книзі (в національній і іноземній валюті окремо). Контроль за правильним веденням касової книги покладається на головного бухгалтера підприємства.
Приймання та облік готівки підприємствами сфери торгівлі, громадського харчування та послуг, тобто здійснення розрахунків з населенням, проводиться із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій (РРО) або розрахункових книжок (РК). Порядок застосування РРО та РК визначається Державною податковою адміністрацією.
На кожному підприємстві у встановлені керівником строки (але не рідше одного разу на квартал) проводиться ревізія каси. Залишок готівки в касі звіряється з даними обліку за касовою книгою.
Перевірки касової дисципліни здійснюються органами Державної податкової адміністрації, Державної контрольно-ревізійної служби, фінансовими органами та установами банків.
Відповідальність за дотримання касової дисципліни покладається на керівників підприємств та підприємців.
Безготівкові розрахунки — це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли грошові кошти списуються з рахунка платника і переказуються на рахунок отримувача коштів.
Безготівкові розрахунки слід розглядати як цілісну систему, яка включає:
1. класифікацію розрахунків;
2. організацію розрахунків;
3. форми відповідних документів;
4. взаємовідносини платників з банками.
Класифікація безготівкових розрахунків здійснюється за такими ознаками:
1. За характером операції:
— розрахунки за товарними операціями;
— розрахунки за нетоварними операціями.
2. Відповідно до територіального розміщення: місцеві, міжміські та міжнародні.
3. За фактом здійснення оплати:
попередня чи авансова оплата продукції, товарів, робіт, послуг;
оплата після реалізації продукції, товарів, робіт, послуг.
4. За умовою оплати:
акцептна;
безакцептна.
Загальними принципами організації безготівкових розрахунків є:
безготівкові розрахунки між підприємствами і установою банку здійснюються шляхом списання коштів з рахунку платника на рахунок одержувача;
кошти підприємств підлягають обов’язковому зберіганню в установах банків, крім готівки в касі;
розрахункові документи банк приймає в межах наявних коштів та здійснює списання їх за розпорядженням клієнта;
розрахунково-касове обслуговування банк здійснює на договірній основі;
підприємство самостійно обирає форми розрахунків.
Безготівкові розрахунки здійснюються з використанням різних видів розрахункових документів.
Розрахунковий документ — це відповідно оформлений документ на переказ грошових коштів. Залежно від форми розрахункового документа використовуються такі форми безготівкових розрахунків:
— платіжні доручення;
— платіжні вимоги-доручення;
— чеки;
— акредитиви;
— векселі;
— інкасові доручення (розпорядження).
Кожне підприємство може відкривати необмежену кількість поточних рахунків у національній валюті та рахунки в іноземній валюті в одному або декількох установах банків. Один із рахунків призначається основним (для обліку заборгованості, яка стягується в безспірному порядку), інші рахунки – додатковими.
Підприємства та їхні відокремлені підрозділи можуть мати такі рахунки в національній валюті:
— поточні рахунки (відкриваються для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів банківських операцій);
— бюджетні (відкриваються підприємствам, яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджетів для цільового їх використання);
— кредитні ( відкриваються в будь-якій установі банку, котра має право видавати кредити);
— депозитні, що відкриваються між власником рахунка та установою банку на визначений строк. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунка забороняється.
Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на:
поточні;
розподільчі;
кредитні;
депозитні (вкладні).
Розподільчий рахунок призначений для попереднього зарахування коштів у іноземній валюті.
Розрахункова дисципліна передбачає зобов'язання суб'єктів господарювання дотримуватися встановлених правил проведення розрахункових операцій.
Платіжна дисципліна передбачає здійснення підприємствами платежів за фінансовими зобов'язаннями в повному обсязі та у встановлені строки.
За порушення підприємствами розрахунково-платіжної дисципліни до них можуть бути вжиті санкції.
Санкції поділяються на договірні, банківські (кредитні), фінансові.
Договірні санкції спрямовані на забезпечення повного й безумовного виконання господарських угод. Такі санкції застосовуються у вигляді сплати неустойки, яка визначається у відсотках до суми невиконаного зобов'язання.
Банківські (кредитні) санкції застосовуються до підприємств за порушення ними кредитної дисципліни; за незадовільний стан обліку і звітності; нецільове використання кредитних ресурсів; порушення планових строків уведення об'єктів, на які отримано кредит, в експлуатацію; за несвоєчасне повернення отриманих кредитів.
Фінансові санкції застосовуються за порушення суб'єктами господарювання фінансової дисципліни. Вони застосовуються державними органами, податковими адміністраціями.
Порядок накладання штрафних санкцій викладено у ст.17 “Штрафні санкції (штрафи)” ЗУ № 2181, а також Інструкціі про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затв. наказом ДПА України від 17.03.2001 № 110.
Не застосовуються штрафні санкції до платників податку, які до початку перевірки податковим органом виявили факт заниження оподаткованого прибутку, сплатили суму недоплати, а також штраф у розмірі 5 % суми такої недоплати.
Нарахування пені регламентується застосуванням Інструкції про порядок нарахування і погашення пені, затв. наказом ДПА України від 01.03.2001 р. № 77.
Основні вимоги для виникнення пені – наявність податкового боргу, до складу якого входить податкове зобов’язання і штрафні санкції (за їх наявності) з розрахунку 120% річних облікової ставки НБУ. Пеня не нараховується на пеню і на штрафи за адміністративні правопорушення.
Крім санкцій, до суб'єктів підприємницької діяльності може бути застосований і адміністративний штраф. Його слід розглядати як вид адміністративного стягнення, яке застосовується до особи за здійснення нею правопорушення, передбаченого Кодексом про адміністративні правопорушення.
Застосування санкцій у цілому позитивно впливає на зміцнення розрахунково-платіжної дисципліни суб'єктів господарювання.
Тема 4. Грошові надходження підприємства. Формування і розподіл прибутку підприємства
Грошові надходження — це сукупність надходжень грошових коштів за продану продукцію, виконані роботи чи надані послуги, а також виконання інших господарських операцій у процесі операційної, фінансової та інвестиційної діяльності підприємства.
Грошові надходження (вхідні грошові потоки) підприємств включають:
Доходи від основної (операційної) діяльності — виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг.
Доходи від іншої операційної діяльності:
реалізація іноземної валюти;
реалізація інших оборотних активів;
від операційної оренди;
операційних курсових різниць;
одержані пені, штрафи, неустойки;
від списання кредиторської заборгованості;
одержані гранти, субсидії, інші доходи.
Доходи від участі в капіталі інших підприємств:
дохід від інвестицій в асоційовані підприємства;
дохід від спільної діяльності;
від інвестицій в дочірні підприємства;
Інші фінансові доходи:
дивіденди одержані;
відсотки одержані;
інші доходи від фінансових операцій.
- Інші доходи від звичайної діяльності:
дохід від реалізації фінансових інвестицій;
дохід від реалізації необоротних активів, майнових комплексів;
дохід від неопераційних курсових різниць;
дохід від безоплатно отриманих активів;
інші доходи від звичайної діяльності.
Доходи від надзвичайних подій:
відшкодування збитків від надзвичайних подій;
інші надзвичайні доходи.
Облік і визначення фінансових результатів – прибутку (збитку) формується поступово протягом фінансово-господарського року від усіх видів діяльності підприємства.
Процес формування прибутку (збитку)