Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Курсова з статистики
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра фінансів
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Статистика
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО
ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
Кафедра фінансів і економіки природокористування
Курсова робота
з дисципліни „Статистика”
(Варіант № 11, 24, 3, 6, 7,4)
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………….........3
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА КУРСОВОЇ РОБОТИ
1. Статистика трудових ресурсів України…………………………...…….................4
1.1.Соціально-економічна характеристика трудових ресурсів. ……........4
1.2.Трудовий потенціал. Ринок праці в Україні…………………………......7
2. Статистика оплати праці в Україні………..…………………………....................12
2.1.Сутність оплати праці. Види та форми оплати праці..........................12
2.2.Показники рівнів середньої та мінімальної заробітної плати в Україні.............................................................................................................15
РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА КУРСОВОЇ РОБОТИ
1. Завдання № 1…………………………………………………………………..........20
2. Завдання № 2…………………………………………………………………..........29
3. Завдання № 3…………………………………………………………………..........31
4. Завдання № 4…………………………………………………………………..........33
ВИСНОВКИ..................................................................................................................37
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.........................................................38
ДОДАТКИ.....................................................................................................................40
ВСТУП
Життєдіяльність суспільства визначається життєдіяльністю його населення.
Предметом статистики населення є закономірності відтворення населення, що мешкає на певній території за певний час, які визначаються за допомогою якісного аналізу кількісних характеристик.
Статистика вивчає населення в двох аспектах: демографічному та соціально-економічному. В демографічному аспекті населення розглядається з точки зору його природного та механічного руху. В соціально-економічному - аналізується як елемент суспільного виробництва.
Основними категоріями статистики населення є демографічна подія (подія, що відбувається з однією людиною, проте впливає на зміну чисельності й складу всього населення) та демографічний процес (множина однорідних демографічних подій, що відбуваються з населенням у цілому).
Актуальність обраної теми обумовлена складністю процесів глобалізації та європейської інтеграції, наявністю цілої низки гострих економічних та соціальних проблем у самій Україні, що вимагають комплексного науково обґрунтованого аналізу, результати якого слугуватимуть базою для розробки відповідних політичних і економічних рішень.
Об'єкт дослідження: населення України.
Предмет дослідження: кількісні показники населення за різноманітними ознаками.
Мета дослідження полягає у проведенні аналізу, зведені та групуванні матеріалів статистичного спостереження.
Відповідно до мети були намічені наступні завдання дослідження:
проаналізувати наявну статистичну інформацію;
зробити статистичне зведення зібраного статистичного матеріалу за останні роки.
Для вирішення поставлених завдань були комплексно використанні статистичні методи, що складаються з трьох етапів:
збір первинної статистичної інформації;
статистичне зведення і обробка даних;
узагальнення інформації.
Джерелами інформації, розглянутої у курсовій роботі, є різноманітні підручники зі статистики, економічної статистики, також статистичні збірники та щорічники України.
Змістом курсової роботи є теоретична частина, яка складається з двох запитань та практична частина, яка включає чотири задачі.
Розділ І. Теоретична частина курсової роботи.
1. Статистика трудових ресурсів України.
1.1. Соціально-економічна характеристика трудових ресурсів.
Населення впливає на економіку через свою економічно активну частину — загальну чисельність зайнятого в суспільному виробництві населення, його статево-вікову, освітню, професійно-кваліфікаційну структуру та територіальну організацію. В активну частину населення включають людей віком від 15 до 70 років, яке і формує трудові ресурси. Трудові ресурси вважаються головною продуктивною силою суспільства. Поняття «трудові ресурси» почали застосовувати в двадцятих роках XX століття. Вони складаються переважно з працездатного населення у працездатному віці. Нині нижня межа працездатного віку встановлена 16 років, а верхня - 55 років для жінок та 60 років для чоловіків. До трудових ресурсів належать також пенсіонери, зайняті в суспільному виробництві, а також підлітки віком 14-15 років, які з тих чи інших причин працюють у сфері матеріального виробництва або невиробничій. З трудових ресурсів потрібно вилучити інвалідів праці чи дитинства працездатного віку, які не зайняті в господарстві, а також незайнятих пенсіонерів працездатного віку. Зауважимо, що в розвинених країнах ринкової економіки замість терміна «трудові ресурси» вживається поняття «економічно активне населення»[2].
Економічно активне населення - це населення, зайняте корисною діяльністю, виробництвом матеріальних, соціальних й духовних цінностей, що забезпечують йому доход.
Частка економічно активного населення залежить від кількості людей у працездатному віці, а також від рівня зайнятості людей у допенсійному та післяпенсійному віці.
Статистика економічно активного населення наведена у таблиці 1 [5].
Економічно неактивне населення — це та частина населення, яка не входить до складу ресурсів праці. До них належать:
учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;
особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;
особи, які одержують пенсію у зв’язку з інвалідністю;
особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;
особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;
інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.умовах). [4]
Трудоактивне населення — важлива частина економічного потенціалу країни. Кількість його постійно змінюється. Рух трудових ресурсів відбувається під впливом соціальних, економічних і біологічних чинників. Приріст трудових ресурсів — це різниця між чисельністю населення, яке вступає в працездатний вік, і чисельністю, яка переходить до пенсійного віку. Рівень народжуваності позначається на чисельності трудових ресурсів тільки через певний час. Суттєвий вплив на зміну якісного складу трудових ресурсів має вступ до працездатного віку нових поколінь молоді, рівень їхньої підготовки та професійної зайнятості. Існує поняття загальної працездатності, тобто наявності у людини фізичних та психофізичних даних, які визначають здібність до праці й не вимагають спеціальної підготовки.[2].
Професійна працездатність — це здатність до конкретної праці, яка вимагає спеціальних знань і умінь.
Чисельність та динаміка трудових ресурсів справляють певний вплив на характер розвитку виробництва та економіку (інтенсивний чи екстенсивний тип розвитку», скорочення приросту трудових ресурсів, обмежує можливість екстенсивного розвитку виробництва й збільшує залежність економічного зростання від підвищення продуктивності праці на базі науково-технічного прогресу та створення високоефективного трудового потенціалу.[1]
Рівень зайнятості населення за віком, статтю та місцем проживання у 2012 році наведено у таблиці 2 [5].
Проблема безробіття дедалі загострюється, кількість безробітних постійно зростає. Для того щоб створити умови для реалізації права громадян на працю й забезпечити соціальний захист тимчасово безробітного населення, на всій території України створено обласні, міські та районні центри зайнятості.
За сприяння державної служби зайнятості у червні були працевлаштовані 70,9 тис. осіб проти 79,6 тис. у травні (у червні 2011р. – 75,0 тис. осіб). Серед працевлаштованих незайнятих осіб 49,0% становили жінки, 51,3% – молодь у віці до 35 років.
Кількість зареєстрованих безробітних на 1 липня 2012 р. становила 447,0 тис. осіб (258,7 тис. жінок, 189,1 тис. молоді віком до 35 років, 91,3 тис. осіб, які потребують особливого соціального захисту, 171,6 тис. осіб, які проживають у сільській місцевості), або майже чверть всіх безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП. Допомогу по безробіттю отримували 73,7% осіб, які мали статус безробітного. Кожний другий безробітний раніше займав місце робітника, кожний третій – посаду службовця, а решта безробітних не мали професійної підготовки.
Рівень зареєстрованого безробіття в цілому по країні за червень зменшився і на 1 липня 2012 р становив 1,6% населення працездатного віку. У сільській місцевості – 2,1% населення працездатного віку, у міських поселеннях – 1,4%.
Кількість безробітних працездатного віку за методологією МОП склало у середньому за 1 квартал 2012 року 1842,5 тис. осіб, 1731,7 тис. осіб або 8,6% за 2011 рік. При цьому, рівень зареєстрованого безробіття, який щомісячно надає Держкомстат України, знаходиться на рівні 1,4-1,8% і не відображає реальної ситуації на ринку праці. Оплата праці
Рівень зареєстрованого у 2012 році безробіття ілюструє таблиця 3 [5].
1.2. Трудовий потенціал. Ринок праці в Україні.
Під трудовим потенціалом розуміють систему, що має просторову та часову орієнтацію, елементами якої виступають трудові ресурси з урахуванням усієї сукупності їхніх кількісних та якісних характеристик, зайнятості й робочих місць.
Поняття «трудовий потенціал» ширше, ніж трудові ресурси, тому що воно характеризується не тільки загальною чисельністю індивідів, а й включає сукупність різних якостей людей, що визначають працездатність. По-перше, якість пов'язана із здібностями і бажанням до праці, станом здоров'я, типом нервової системи, тобто всіма якостями, що відображають фізичний й психологічний потенціал. По-друге, це обсяг загальних та спеціальних знань людини, її трудових навичок та умінь, здатність до певного виду діяльності. По-третє, враховується рівень свідомості, відповідальності, інтересів, потреб.
Трудовий потенціал - це складне структурне утворення, загальний термін особового фактора виробництва.
Формування трудового потенціалу здійснюється за схемою: «населення - трудові ресурси - трудовий потенціал».[1]
Кількісно трудовий потенціал визначається демографічними чинниками (природним приростом, станом здоров'я, міграційною рухомістю та ін.), потребами суспільного виробництва в робочій силі й відповідно можливостями задоволення потреби працездатного населення в робочих місцях.
Чисельність населення в Україні, як уже зазначалося, постійно зменшується через від'ємні показники природного приросту, його механічну рухомість та інтенсивний відтік осіб молодого віку за кордон, що зумовлює деформацію вікової структури працездатних. У перспективі очікується зменшення приросту трудових ресурсів, що позначиться на розширеному їх відтворенні та зумовить потребу в орієнтації на впровадження трудозберігаючих технологій.
Якість трудового потенціалу - поняття відносне. Воно характеризується показниками якості працездатного населення, трудових ресурсів, сукупного робітника або робочої сили.
Ці якісні характеристики можуть бути розкриті за допомогою сукупності ознак: демографічних, медико-біологічних, професійно-кваліфікаційних, соціальних, психофізичних, моральних та ін.
В системі ринкових відносин використання трудового потенціалу поєднується з функціонуванням різних форм власності із забезпеченням економічної зацікавленості в результатах праці та існуванням безробіття.
Збереження та відтворення трудового потенціалу повинно здійснюватись за такими напрямками:
постійне відслідковування визначальних показників стану трудового потенціалу в галузях і регіонах, що дасть можливість їх оцінити і на цій основі розробляти відповідні заходви на державному та регіональному рівнях;
впорядкування регулюючюї функції мінімальної заробітної плати;
обгрунтування міжгалузевої, міжкваліфікаційної та міжпосадової диферен-ціації заробітної плати;
застосування цілеспрямованої, суворо вибіркової підтримки висококваліфікованих трудових колективів та окремих спеціалівстів;
перехід до нової моделі відтворення робочої сили, яка забезпечила б відповідність трудового потенціалу вимогам, пов’язаним із процесом входження України до світового економічного простору.[1]
Використання трудових ресурсів у процесі праці передбачає їх відтворення, яке перебуває у взаємозв’язку із відтворенням суспільного продукту. Процес відтворення трудових ресурсів поділяється на окремі фази, а саме: фаза формування, фаза розподілу й перерозподілу і фаза використання.
Фаза формування характеризується:
— природним відтворенням, тобто народженням людей, та досягненням ними працездатного віку;
— відновленням здатності до праці в існуючих працівників. Для цього їм необхідні продукти харчування, одяг, житло, а також вся інфраструктура сучасного існування людини (транспорт, зв’язок тощо);
— одержання людьми освіти, спеціальності й певної трудової кваліфікації.
Фаза розподілу й перерозподілу трудових ресурсів характеризується розподілом їх за видами робіт, родом діяльності, а також по організаціях, підприємствах, районах, регіонах країни. Розподіл трудових ресурсів здійснюється також відповідно до статі, віку, рівня освіти і здоров’я. Великого значення в умовах ринку набуває структура трудових ресурсів за віком, оскільки успіх економічних перетворень вирішальною мірою залежить від молодого покоління.
Перерозподіл робочої сили здійснюється у вигляді її руху відповідно до попиту і пропозиції на ринку праці. У системі ринкової економіки ця фаза забезпечується функціонуванням ринку праці.[3]
Фаза використання полягає у використанні економічно активного населення на підприємствах, в організаціях і в економіці загалом. На цій фазі основна проблема полягає в забезпеченні зайнятості населення і в ефективному використанні працівників.
На формування і використання трудових ресурсів у регіонах впливають такі важливі соціально-економічні фактори, як особливості структури виробництва, а також економічної кон’юнктури (зростання, стабілізація або спад виробництва). Від цих факторів залежить чисельність працюючих, підлітків і пенсіонерів, чисельність безробітних, розподіл працівників за галузями, професіями, професійною підготовкою робочої сили.
Усі фази органічно пов’язані між собою.
Розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи відтворення робочої сили.
Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудових ресурсів в окремих регіонах та в країні загалом без зміни їхніх якісних характеристик.
Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов’язане зі зміною їхньої якості. Це — зростання освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних і розумових здібностей тощо. Екстенсивний та інтенсивний типи відтворення взаємно доповнюють один одного[3].
Кількість трудових ресурсів не завжди пропорційна чисельності населення, а залежить насамперед від його вікової структури. Чим більша в структурі населення частка осіб віком до 16 або понад 60 років, тим менша чисельність трудових ресурсів. Вона може зростати за рахунок додаткового залучення у виробництво людей пенсійного та підліткового віку. Кількість трудових ресурсів можна регулювати й за рахунок зміщення меж працездатного віку. Важливим резервом збільшення трудових ресурсів є поліпшення умов праці, техніки безпеки, охорони здоров'я, що сприяють зниженню смертності та інвалідності осіб у працездатному віці, зменшенню чисельності Збройних сил або скороченню строку служби в армії, ліквідації пільг для передчасного виходу на пенсію тощо. Істотно впливає на кількість трудових ресурсів статевий склад населення. Збільшенню чисельності чоловіків веде до зростання трудового потенціалу держави, оскільки вік виходу їх на пенсію на 5 років більший, ніж жінок.
В умовах зниження природного приросту трудових ресурсів велике значення має поліпшення їх якісного складу. Прогресивною вважається структура трудових ресурсів, у якій більше осіб віком до 40 років.[4]
Загалом за даними Державної Служби Статистики України показники попиту та пропозиції ринку праці(у тому числі зайнятості трудових ресурсів) наведені у таблиці 4[5].
Аналіз тенденцій природного приросту населення, зрушень у його статево-віковій структурі є основою для прогнозування на перспективу чисельності й структури трудових ресурсів.
Ринок праці. За результатами опиту, проведеного аналітиками порталу hh.ua, зростання ринку праці по відношенню до відповідного періоду минулого року склало 19-45%[39].
Так, лідером ринку праці є Київ, де пропонуються більше половини всіх вакансій (58%). За ним з великим відривом слідують Донецьк (7,2%), Дніпропетровськ (5,9%), Харків (5,4%), Одеса (3,4%), Львів (3%).
Серед інших тенденцій ринку - в західних регіонах роботу пропонують набагато рідше, ніж у східних. Так, наприклад, вакансії в східній частині країни складають 30% всіх вакансій, а в Західній тільки 6%. Найбільш динамічно в цьому півріччі розвивався ринок праці Волинської та Херсонської областей - у першому півріччі 2012 року тут пропонували на 63% і 60% більше вакансій, ніж в аналогічному періоді минулого року.
В цілому ж, позитивна динаміка ринку праці спостерігалася по всіх регіонах. Наприклад, у столиці цей показник - 30%, в Донецьку - 37%, в Харкові - 45%, а от у Дніпропетровській області тільки 19%.
Прийнятий Закон України про зайнятість заборонив діяльність кадрових агентств[40].
До цього часу в Україні було два види посередників по праце влаштовуванню: кадрові агентства та рекрутингові компанії. На сьогодні суб'єктам господарювання, які надають посередницькі послуги працевлаштування, отримувати від громадян, яким надані такі послуги, гонорари, комісійні та інші винагороди віднині заборонено.
У той же час компанії, які надають послуги аутсорсингу, зобов'язані надавати інформацію про чисельність працевлаштованих осіб до територіальних відділень Мінсоцполітики й отримати спеціальний дозвіл на свою діяльність. Оплата праці
2. Статистика оплати праці в Україні.
2.1. Сутність оплати праці. Види та форми оплати праці.
Заробітна плата, чи ставка заробітної плати - це ціна, виплачувана за використання праці. Економісти часто застосовують термін "праця" у широкому змісті, включаючи оплату праці:
робітників у звичайному розумінні цього слова, (самих різних професій);
різнопрофільних фахівців - юристів, лікарів, стоматологів, викладачів і т.д.;
власників дрібних підприємств - перукарів, водопровідників, майстрів по ремонту телевізорів і безліч різних торговців - за трудові послуги, надані при реалізації їхньої ділової активності.
Хоча на практиці заробітна плата може приймати різну форму (премії, гонорари, комісійні винагороди, місячні оклади), ми будемо позначати все це терміном "заробітна плата" для позначення ставки заробітної плати в одиницю часу - за годину, день і т.д. Це позначення має визначену перевагу в тому змісті, що нагадує нам про те, що ставка заробітної плати є ціна, виплачувана за використання одиниці послуг праці. Це також допомагає чітко розмежувати "заробітну плату" і "загальні заробітки" (останні залежать від ставки заробітної плати і запропонованого на ринку кількості чи годин тижнів послуг праці).
Необхідно також розрізняти грошову чи номінальну, і реальну заробітну плату.
Номінальна заробітна плата - це сума грошей, отримана за годину, день, тиждень і т.д.
Реальна заробітна плата - це кількість товарів і послуг, яку можна придбати на номінальну заробітну плату; реальна заробітна плата - це "купівельна спроможність" номінальної заробітної плати.
Очевидно, що реальна заробітна плата залежить від номінальної заробітної плати і цін на товари, що здобуваються, і послуги. Відзначимо, що зміну реальної заробітної плати в процентному відношенні можна визначити шляхом вирахування процентної зміни в рівні цін із процентної зміни в номінальній заробітній платі. Так, підвищення номінальної заробітної плати на 9% при росту рівня цін на 5% дає приріст реальної заробітної плати на 4%. Відзначимо також, що номінальна і реальна заробітна плата не обов'язково змінюються в той самий бік. Приміром, номінальна заробітна плата може збільшитися, а реальна заробітна плата в то же самий час - зменшитися, якщо ціни на товари зростають швидше, ніж номінальна заробітна плата. До появи інших умов (обговорених особливо), будемо засновувати наш аналіз на ставках реальної заробітної плати з умовою, що рівень цін залишається постійним.
Темпи зростання реальної та номінальної заробітної плати за 1995-2010 рр. ілюструє таблиця 1.
Планування фонду заробітної плати включає розрахунок суми фонду і середньої заробітної плати як усіх працівників підприємства, так і по категоріях працюючих.
До складу фонду включається основна і додаткова заробітна плата. До основної відноситься оплата праці за виконані роботи. Вона включає відрядну заробітну плату, тарифний фонд заробітної плати, премії.
До додаткової заробітної плати відносяться такі виплати працівникам підприємств, що виробляються не за виконану роботу, а відповідно до чинного законодавства (доплати за роботу в нічний час, бригадирам, за скорочений робітник день підліткам і матерям, що годують, оплата чергових і додаткових відпусток, виконання державних обов'язків, оплату за навчання учнів).
Для більш глибокого аналізу даних про оплату праці фонд заробітної плати робітників підрозділяється на фонд годинний, денний і повний (місячний, річний).
Фонд годинної заробітної плати - це заробітна плата, нарахована робітником за фактично відпрацьований час відповідно до норм виробітку і затверджених розцінок за виконану роботу. Цей фонд співвідноситься з фактичним відпрацьованим часом, врахованим у людино-годинах і тому ніякі виплати за невідпрацьований час у нього не входить. Оплата за надурочно відпрацьований час включається в годинний фонд без доплат понад нормою.
Фонд денної заробітної плати - це заробітна плата, нарахована робітником за відпрацьовані людино-години.
Фонд місячної (квартальної, річний) заробітної плати - це заробітна плата, нарахована робітником за місяць (квартал, рік). У нього входить денний фонд і інші виплати. Цей фонд розраховується тільки для робітників, але і по інших категоріях і групам працівників, а також для всього персоналу підприємства, заснування, організації. Годинний, денний і місячний фонди заробітної плати розраховуються за місяць, квартал і за рік. Фонд заробітної плати за рік дорівнює сумі фондів за всі місяці року.
Дані про годинний, денний і місячний фонди заробітної плати використовуються в статистичному аналізі в першу чергу для всебічного вивчення змін фондів під впливом визначених факторів і співвідношень між фондами.
При вивченні структури фонду заробітної плати робітників предметом аналізу статистичних даних є ступінь поширеності форм і систем оплати праці.
Основними формами оплати праці на підприємствах матеріального виробництва є відрядна і погодинна. Ці форми у свою чергу можуть бути представлені у виді визначених систем заробітної плати. Так відрядна форма оплати праці підрозділяється на пряму відрядну, відрядно-преміальну, відрядно-прогресивну, непрямо-відрядну, акордну системи. Погодинна форма оплати праці виступає у виді простої погодинної і почасово-преміальної системи оплати праці.
У країнах з розвинутою ринковою економікою як найважливіший засіб досягнення рівноваги в області зайнятості і підвищення економічної ефективності виробництва багато фахівців рекомендують переходити до гнучкої заробітної плати.
2.3. Показники рівнів середньої та мінімальної заробітної плати в Україні.
Статистичні показники величини фондів годинної, денної і місячної заробітної плати у взаємному зв'язку із показниками витрат праці в людино-годинах, людино-днях і людино-місяцях (середньоспискова чисельність) використовуються для розрахунку середньої заробітної плати робітників, що служать і інших категорій персоналу.
Середня годинна заробітна плата одного робітника визначається розподілом годинного фонду заробітної плати на число відпрацьованих людино-годин. Ця величина характеризує рівень оплати однієї людино-години фактичної роботи. Розмір середньої годинної заробітної плати знаходиться в прямій пропорційній залежності від кількості і якості праці робітника.
Середня денна заробітна плата одного робітника визначається розподілом денного фонду заробітної плати на число відпрацьованих людино-днів. Вона характеризує рівень оплати одного людини-дня фактичної роботи. Величина середньої денної заробітної плати залежить від середньої годинної заробітної плати, тривалості робочого дня і від величини доплат усередині робочого дня, не зв'язаних з відпрацьованими людино-годинами.
Середня місячна заробітна плата одного робітника визначається розподілом місячного фонду заробітної плати на середньоспискове число робітників за місяць. Цим числом характеризується рівень оплати одного робітника за місяць. Розмір середньої місячної заробітної плати залежить від середньої денної заробітної плати, тривалості робочого місяця і від величини доплат, не зв'язаних з відпрацьованими людино-днями. Середня місячна зарплата розраховується не тільки для робітників, але і для інших категорій і груп працівників, а також для всього персоналу підприємства, заснування, організації, галузі і народного господарства в цілому. Середня місячна заробітна плата може бути розрахована як середня місячна в році, тоді вона являє собою 1/12 середньої річної заробітної плати.
Динаміку середньої заробітної плати в Україні за 2012 рік за видами діяльності ілюструє таблиця 2[5].
Усі показники середньої заробітної плати використовуються в статистичному аналізі, де кожному відведене відповідне місце й особлива роль.
Для зіставлення темпів зросту продуктивності праці і середньої заробітної плати використовується показник середньої заробітної плати, обчисленої з урахуванням виплат з фондів матеріального заохочення.
Характеристику динаміки середньої заробітної плати можна дати на основі числення індексу середньої заробітної плати. Приватний індекс середньої заробітної плати розраховується як відношення середньої заробітної плати одного робітника чи групи робітників з однаковими ознаками в рівні оплати в звітному періоді до їх середньої заробітної плати в базисному періоді часу. Загальний індекс заробітної плати перемінного складу являє собою відношення середньої заробітної плати всього складу робітників за звітний період до середньої заробітної плати базисного періоду.
Одним з найважливіших об'єктивних вимог успішного розвитку суспільного виробництва є випереджальний зріст продуктивності праці в порівнянні зі зростом заробітної плати. З цього випливає одна з найважливіших задач статистики, виявлення темпів розвитку продуктивності праці і темпів зросту заробітної плати.
Статистику оплати праці на практиці широко характеризують такі величини як прожитковий мінімум та мінімальна заробітна плата.
Прожитковий мінімум — це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних та культурних потреб особи (ч. 1 ст. 1 Закону № 966).
Прожитковий мінімум застосовується для:
загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;
встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України;
визначення права на призначення соціальної допомоги;
визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуго-вування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслу-говування та інших;
встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Для оцінки рівня життя в регіоні, розроблення та реалізації регіональних соціальних програм, визначення права на призначення соціальної допомоги, що фінансується за рахунок місцевих бюджетів, органами місцевого самоврядну-вання може затверджуватися регіональний прожитковий мінімум, не нижчий від установленого відповідно до цього Закону. Закон рада гоу юа
Міністерство соціальної політики України відповідно до статті 5 Закону України "Про прожитковий мінімум" повідомляє, що фактичний розмір прожиткового мінімуму з початку 2012 року становив: з 1 січня - 1017 гривень, з 1 квітня – 1037 гривень, з 1 липня – 1044 гривень, з 1 жовтня - 1060 гривня, з 1 грудня - 1095 гривень. http://zib.com.ua/ua/5813-derzhbyudzhet_-_2012_prozhitkoviy_minimum.html
Фактичний розмір прожиткового мінімуму застосовується для спостереження за динамікою рівня життя в Україні. Можна стверджувати те, що дійсно він використовується виключно для спостереження тому, що на все інше фактичний прожитковий мінімум не впливає.
Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт) (ст. 95 КЗпП, ст. 3 Закону про оплату праці).
Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік у Законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, що об'єдналися для ведення колективних переговорів та укладення генеральної угоди (ст. 10 Закону про оплату праці).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на усій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання. Роботодавець не має права встановлювати працівнику заробітну плату в розмірі нижче мінімального. При цьому з установленим розміром мінімальної заробітної плати слід порівнювати нараховану заробітну плату, без урахування доплат, надбавок, заохочувальних та компенсаційних виплат. http://www.nibu.factor.ua/ukr/info/polezn_inf/min-zarp/
Привертає увагу, що затверджені на 2011 рік[11] розміри мінімальної заробітної плати, значно менші, ніж розміри фактичної мінімальної заробітної плати у 2010 році, така ж тенденція продовжує спостерігатися й у 2012 році.
У 2012 р. встановлена мінімальна заробітна плата[12] у місячному розмірі з 1 січня - 1073 гривні (на 7,4% менше фактичного розміру за грудень 2011 р.), з 1 квітня - 1094 гривні, з 1 липня - 1102 гривні, з 1 жовтня - 1118 гривень, з 1 грудня - 1134 гривні;
у погодинному розмірі: з 1 січня - 6,43 гривні, з 1 квітня - 6,56 гривні, з 1 липня - 6,61 гривні, з 1 жовтня - 6,7 гривні, з 1 грудня - 6,8 гривні.
Фактичний розмір прожиткового мінімуму застосовується для спостереження за динамікою рівня життя в Україні. Можна стверджувати те, що дійсно вона використовується виключно для спостереження тому, що на все інше фактичний прожитковий мінімум не впливає.
Не дивлячись на те, що мінімальна зарплата являється державною соціальною гарантією, її місячний розмір, нижче якого не може провадитися оплата за виконану некваліфікованим працівником місячну, а також погодинну норму праці, є економічно не обґрунтований і соціально несправедливо занижений.
Величина мінімальної заробітної плати (прожитковий мінімум для працездатної особи) не тільки не забезпечує простого відтворення робочої сили, а навіть не забезпечує просто нормального існування працівника, хоч і не кваліфікованого.
Не дивлячись на те, що законодавством заборонена виплата заробітної плати менше законодавчо встановленої мінімальної, за даними Держстату, із 10,1 млн. працівників, які відпрацювали 50% і більше робочого часу встановленого на березень 2012 року, 0,6 млн. осіб (5,9%) мали нарахування менше мінімальної заробітної плати (1073,0 грн. у березні 2012 р.).
Найбільша частка таких працівників спостерігалась у сільському господарстві (13,7%), рибальстві та рибництві (19,6%), діяльності пошти та зв'язку (11,8%), діяльності готелів та ресторанів (11,7%).
Найбільша частка працівників, яким у березні 2011 року була нарахована заробітна плата менше 1073,0 грн., спостерігалась в "аграрних" областях: у Чернівецькій (8,8%), Вінницькій (8,8%), Сумській (8,7%) та Чернігівській (9,5%) областях.
У м. Києві та Донецькій і Одеській областях цей показник був найнижчий – 2,7% та по 3,7% відповідно.
РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА КУРСОВОЇ РОБОТИ
Завдання № 1
Маємо дані про розподіл пасажирів за розміром витрат часу на дорогу до присадибних ділянок. За результатами даних представлених у таблиці 1 потрібно розрахувати:
Середній рівень витрат часу;
Моду і медіану за допомогою формул і графічно;
Показники варіації чисельності пасажирів, розмах варіації,
квадратичний коефіцієнт варіації;
Середнє лінійне і квадратичне відхилення;
Загальну дисперсію двома методами;
Коефіцієнт осциляції.
Зробити висновки.
Розв’язання:
Будуємо таблицю № 1, яка вміщатиме наступні знайдені величини:
Таблиця № 1.
Витрати часу, хв
Кількість пасажирів, чол.(f)
Розрахункові величини
Sm
10-20
14
15
225
210
3150
14
-52,49
734,86
2755,2
38572,8
20-30
16
25
625
400
10000
30
-42,49
679,84
1805,4
28886,4
30-40
4
35
1225
140
4900
34
-32,49
129,96
1055,6
4222,4
40-50
23
45
2025
1035
46575
57
-22,49
517,27
505,8
11633,4
50-60
56
55
3025
3080
169400
113
-12,49
699,44
156
8736
60-70
76
65
4225
4940
321100
189
-2,49
189,24
6,2
471,2
70-80
89
75
5625
6675
500625
278
7,51
668,39
56,4
5019,6
80-90
45
85
7225
3825
325125
323
17,51
787,95
306,6
13797
90-100
23
95
9025
2185
207575
346
27,51
632,73
756,8
17406,4
100-110
23
105
11025
2415
253575
369
37,51
862,73
1407
32361
Разом
369
24905
1842025
5902,41
161106,2
1.Розраховуємо середній рівень витрат часу:
хв. - в середньому витрачається часу на дорогу до присадибних ділянок для загальної кількості пасажирів.
2. Знайдемо моду та медіану за допомогою формул і графічно:
, де
- мінімальне значення ознаки в модальному інтервалі;
h – величина модального інтервалу;
- частота модального інтервалу;
- частота інтервалу, що передує модальному;
- частота інтервалу наступного за модальним.
Рис.1.2. Графічне знаходження моди
хв. - часу найчастіше витрачається
пасажирами на дорогу до присадибних ділянок.
, де
- мінімальне значення ознаки в медіанному інтервалі;
- величина медіанного інтервалу;
- сума нагромаджених частот до медіанного інтервалу;
- частота медіанного інтервалу.
Рис. 1.1. Графічне знаходження медіани
хв. – це означає, що 50% пасажирів на дорогу витрачають менше 69,49 хвилин , а 50% пасажирів приділяють більше 69,49 хвилин.
< Ме< Мо - то асиметрія лівостороння.
3. Знаходимо показники варіації чисельності пасажирів:
3.1. Розмах варіації - це різниця між максимальним і мінімальним значенням ознаки.
хв. - становить різниця між максимальними та мінімальними витратами.
3.2. Середнє лінійне відхилення:
хв. - становить абсолютне середнє відхилення індивідуальних значень ознаки від середньої.
3.3. Визначимо загальну дисперсію двома методами:
3.3.1. Як квадрат відхилення:
хв.
3.3.2. Як різницю квадратів:
хв.
Середнє квадратичне відхилення:
Квадратичний коефіцієнт варіації:
Квадратичний коефіцієнт варіації становить 30,95%, звідси слідує, що дана сукупність являється однорідною.
3.6. Коефіцієнт осциляції:
;
27.02.2013 14:02-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора