Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Мотивація пізнавальних процесів студентів
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра філософії
Інформація про роботу
Рік:
2008
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Психологія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти та науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра філософії та психології
«Мотивація пізнавальних процесів студентів»
Теоретична частина
1.Особливості юнацького віку.
З віком відбуваються не лише фізіологічні зміни в людини, а й психічні. Психологічний вік – це час індивідуального розвитку людини. Його вивчає вікова психологія, яка визначає основні періоди вікового розвитку людини, першим з яких є «до народження» і останнім «старечий вік». Але більш за все нас цікавить зараз юнацький вік та процес становлення людини як особистості, яка намагається визначити своє місце у суспільстві та знайти своє покликання, тобто обрати професію.
Рання ( перша ) юність – охоплює від 15 до 17 років. Цей період пов'язаний з інтенсивними пошуками свого місця у світі, із намаганням збагнути його сутність – одразу й назавжди, із формуванням власного ставлення до всіх явищ дійсності, яке базується на певній індивідуалізованій картині світу. Рання юність охоплює і старший шкільний рік. В цей період школярі намагаються акцентувати увагу на тих предметах, які пов’язані з майбутньою професією.
Юність – від 17 до 21 років. Цей вік є періодом першого випробовування власних сил і здібностей людини, коли вона розкриває свій потенціал на певному шляху творчої життєдіяльності; відбувається професійне самовизначення. В принципі, після закінчення школи, юнаки повинні визначитися в професії, оцінити свої здібності та нахили, переконатися у правильності своїх рішень. Звичайно, це суттєво впливає на подальше навчання, оскільки студент розуміє всю важливість тих дисциплін, які вивчає, і необхідність їх в майбутньому. Тому, при пізнавальній діяльності студенти повинні керуватися внутрішніми мотивами.
Саме на дослідження внутрішньої мотивації та вплив її рівня на навчання і спрямоване дана науково-дослідна робота. Порівняння рівня внутрішньої мотивації та результатів першої сесії дає змогу проаналізувати, як змінилося ставлення студентів першого курсу до навчання на кінець семестру, чому внутрішня мотивація не співпадає з результатами сесії, чи правильно визначилися студенти з обранням професії, як студенти взагалі ставляться до навчання і які причини їх негативних балів. На всі ці питання можна відповісти, коли ретельно проаналізувати ситуацію в студентському колективі, провести декілька тестів і все це узагальнити та теоретично оцінити.
2.Мотиви та потреби.
Основу мотиваційної сфери особистості становлять потреби – динамічно-активні стани особистості, що виражають її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність, спрямовану на зняття цієї залежності. В процесі діяльності відбувається як розвиток особистості, так і перетворення середовища, в якому живе людина. Отже, потреби – це рушійна сила розвитку особистості.
Одна з властивостей потреб – їх пасивно-активний характер. З одного боку, вони задаються людині умовами її біосоціального існування й пов’язані з виникненням дефіциту в нормальній життєдіяльності – соціальній або біологічній. З
іншого – потреби детермінують активність, спрямовану на усунення цього дефіциту. Особливість нервово-психічного напруження полягає в тому, що воно містить потребу у своєму послабленні як передумови зняття напруження.
Іншою властивістю потреб є їх суб’єктивно-об’єктивний характер. У процесі мотивацій суб’єктивна й об’єктивна сторони потреби виступають як єдність протилежностей.
Однією з головних властивостей потреб є предметність. Стан потреби характеризується чіткою предметною спрямованістю. Причому ця орієнтованість на зовнішній світ припускає включення цього зовнішнього в певній якості до внутрішньої системи життєдіяльності людини. Потреба в предметі відчувається заради його опанування як необхідного , але відсутнього в дану мить компонента системи в цілому.
Суттєвим аспектом потреб є їх суспільно-особистісний характер. Потреби індивіда пов’язані з потребами суспільства, вони формуються й розвиваються в контексті розвитку останніх. Їх не можна зрозуміти , не досліджуючи історичний розвиток суспільства. Аналізуючи потреби індивіда, треба враховувати особливості тих спільнот, до яких він належить.
Потреба, опосередкована складним психологічним процесом мотивації, виявляє себе психологічно у формі мотиву поведінки.
Потреба – це нестаток суб’єкта в чомусь конкретному, а мотив – обґрунтування рішення задовольнити або не задовольнити зазначену потребу в даному об’єктивному й суб’єктивному середовищі. Перш ніж потреба спричинить дію, особистість переживає складний психологічний процес мотивації , який полягає в усвідомленні тією або іншою мірою суб’єктивної й об’єктивної сторін потреби й дії, спрямованої на її задоволення.
Схема переходу потреби в мотив:
ПОТРЕБА МОТИВАЦІЯ МОТИВ
(нестаток у чомусь) (усвідомлення потреби) (обґрунтування рішення)
Мотивом може стати тільки усвідомлена потреба й тільки в тому разі, якщо задоволення цієї конкретної потреби, багаторазово проходячи через етап мотивації, безпосередньо переходить у дію. У цьому плані будь-які психічні явища можуть виступати як мотиви поведінки тільки за умови, якщо у відповідному суб’єктивному й об’єктивному середовищі кожне з них перетворюється на потребу, а її задоволення стає звичкою.
З часом , якщо дія стала звичною, між потребою та дією встановлюється прямий зв'язок. Процес мотивації, здійснений раніше , залишається в не актуалізованому стані. Наприклад, кожного дня, ідучи на роботу чи на навчання, людина не замислюється над тим, чому вона це робить, які потреби спонукають її працювати або вчитися. Відповідне рішення було обґрунтоване людиною раніше, коли вона вибирала собі професію або навчальний заклад. Обґрунтування такого рішення нерідко пов’язане внутрішньо-особистісними конфліктами . Можливість їх виникнення зумовлена тим, що поведінка людини має поліпотребнісну детермінацію. Різноманітні потреби можуть як співіснувати, так і суперечити одна одній . З чисто пізнавальної точки зору людину може цікавити одна професія, з матеріальної – інша, з позиції престижу – третя тощо. Зупинивши свій вибір на одній з них, людина, певно, здійснює чималу роботу щодо усвідомлення привілеїв тієї потреби ( або їх системи ), задоволення якої для неї найбільш значуще.
Отже, мотив є результатом мотивації і являє собою внутрішню психологічну активність, що організує та планує діяльність і поведінку , в основі яких лежить необхідність задоволення потреби.
3.Мотиви та цілі діяльності
Мотиви діяльності людини пов’язані з її цілями. Цілі й мотиви дій можуть збігатися. Наприклад, якщо студента спонукає до виконання лабораторної роботи прагнення засвоїти певні знання або навички, то тут ціль і мотив його дій збігаються. Якщо студент керується у своїх діях не стільки інтересом до змісту, скільки прагненням одержати позитивну оцінку або уникнути неприємностей за невиконання завдання, то мотив і безпосередня ціль його діяльності явно не тотожні.
Взаємозумовленість цілей і мотивів людини очевидна, оскільки ціль діяльності завжди залежить від її мотиву. Для того, щоб предмет або явище дійсності стало метою нашої діяльності, необхідне попереднє усвідомлення людиною, що даний предмет має відношення до задоволення наявної в неї потреби , і потреба в ньому спонукає її до відповідної дії. Мотив спрямовує сили людини в напрямі задоволення її потреб.
На відміну від цілей, далеко не всі мотиви актуально усвідомлюються людиною. Поряд із добре усвідомленими інтересами, прагненнями, переконаннями у психічному житті людини мають місце й такі особистісні тенденції та установки, які недостатньо адекватно усвідомлюються, що зумовлює викривлення у світобаченні, у поведінці.
4.Класифікація мотивів поведінки, діяльності особистості
Отже, в основі будь-якої дії лежить потреба, яка психологічно виявляється як мотив, що може реалізуватися у низці психологічних змінних: інтересах, прагненнях, переконаннях та установках. Під інтересами розуміються мотиви, у яких утілюються емоційно забарвленні пізнавальні потреби особистості. Інтерес є не що інше, як емоційно забарвлена інтелектуальна вибірковість, інтерес виникає тоді, коли його об’єкт викликає емоційний відгук. В інтересі поєднуються емоційне та раціональне.
Співвідношення вказаних компонентів дає змогу виділяти безпосередні та опосередковані інтереси. Безпосередні інтереси пов’язані передусім з емоційною привабливістю діяльності, спрямованої на відповідний об’єкт. Опосередковані інтереси стосуються результату діяльності. В них переважає компонент розуму. Безпосередні та опосередковані інтереси тісно пов’язані між собою.
Кількісними характеристиками інтересів є їх широта, глибина та стійкість.
Широта інтересів визначається кількістю об’єктів, сфер дійсності, які мають для особистості стійку значущість. Розкиданість інтересів у поєднанні з поверховістю виступає як негативна риса особистості. Широта інтересів є необхідною, але недостатньою умовою гармонійного розвитку особистості.
Глибина інтересів показує ступінь проникнення особистості у зміст пізнавального об’єкта. Іноді глибина інтересів негативно корелює з їх широтою, і тоді про людину кажуть, що вона має уявлення про все потрошки. Поверхові знання з багатьох галузей дійсності призводять до дилетанства.
Стійкість інтересів виражається у тривалості збереження відносно інтенсивного інтересу. Стійкими є інтереси, які найповніше відповідають основним потребам особистості й тому стають істотними рисами її психологічного складу.
Широта, стійкість та глибина інтересів певною мірою віддзеркалюють напрям розвитку здібностей особистості. Так, стійкий інтерес дитини до музики, який проявляється в постійній увазі до всього, що пов’язане з музикою, найімовірніше, свідчить про наявність у дитини музичних здібностей.
Прагнення – це мотиви, в яких виявляються потреби особистості в умовах спеціально організованої її діяльності. Причому ця діяльність може бути домінуючою протягом досить тривалого часу життя людини. Так, у діяльності студентів виявляється прагнення закінчити навчальний заклад, приступити до роботи за фахом. Іноді – залежно від змісту, цілі та ступеня її усвідомленості – прагнення може набувати вигляду потягу чи бажання.
Потягові властивий невисокий рівень усвідомленості цілі, переживається як неясний емоційний порив, незадоволення існуючим станом речей . Щось не влаштовує людину в житті, але вона ще не знає точно , що саме , бо потяг не має чітко виявленої спрямованості до цілі. Тому самі по собі потяги не спонукають особистість до цілеспрямованої активності. Вони можуть лише слугувати підставою для орієнтуючої активності, яка змушує суб’єкта хоча б у загальних рисах виявити «зону пошуку» того, чого йому не вистачає, опредметнити свій недиференційований стан, який проявляється в потязі.
Бажання становить більш або менш чітке усвідомлення цілі. У своїх найвищих проявах, які в психології нерідко називають хотінням, вони спонукають до вольових дій, спрямованих на досягнення значущих цілей.
Чинником, що має мотиваційне значення та виявляє постановку людиною певних цілей, є рівень домагань особистості – прагнення досягти цілей того ступеня складності, на який людина вважає себе здатною. В основі рівня домагань лежить самооцінка, підтримання якої стало для людини потребою.
Рівень домагань особистості може бути адекватним чи неадекватним (заниженим, завищеним) можливостям індивіда. Для людини зі зниженим рівнем домагань характерна колізія так званого гидкого каченяти, яка виявляється в невпевненості у своїх силах, можливостях здібностях. Завищений рівень домагань породжується суперечностями між зростаючими потребами й реальними можливостями їх задоволення і в процесі реалізації супроводжується підвищеною критичністю, максималізмом в оцінках дійсності та емоційним напруженням.
Вирішальним фактором у становленні рівня домагань є не сам по собі об’єктивний успіх або невдача, а переживання суб’єктом своїх досягнень як достатніх чи недостатніх. За даними американських психологів, рівень домагань залежить від співвідношення двох протилежних мотиваційних тенденцій – прагнення до успіху та виникнення невдач, які входять до структури мотивації досягнення. Інакше кажучи, поведінка, орієнтована на досягнення цілі, визначається співвідношенням двох тенденцій – прагнення до успіху та уникнення невдачі.
Тенденція прагнення до успіху є мультиплікативною функцією трьох змінних: мотиву прагнення до успіху, суб’єктивної вірогідності досягнення успіху, його привабливості в даній ситуації. Мотив прагнення до успіху – це стійка диспозиція особистості переживати гордість і задоволення при досягненні успіху.
Тенденція уникнення невдачі є мультиплікативною функцією мотиву уникнення невдачі (прагнення уникнути невдачі чи сорому) та її непривабливості в певній ситуації.
Привабливість успіху тим сильніша чим нижча суб’єктивна вірогідність успіху (тобто чим важче його досягнути), і навпаки, привабливість уникнення невдачі тим слабше, чим вища суб’єктивна вірогідність успіху.
Переважання тієї чи іншої мотиваційної тенденції (мотиву прагнення до успіху або мотиву уникнення невдачі) завжди зумовлене вибором ступеня трудності. Люди з переважанням мотиву прагнення до успіху вибирають задачі середнього ступеня трудності. Якщо людина орієнтована на уникнення невдачі, вона надає перевагу задачам дуже легким (їх вибір гарантує успіх) або дуже важким (якщо вона не може вирішити задачі цього класу, це не викликає в неї великого смутку, бо невдача із задачами, з якими навряд чи хто впорається, не дає приводу для сорому та почуття приниження).
Переконання становлять основу соціогенних мотивів і втілюють усвідомлені потреби особистості діяти відповідно до своєї внутрішньої позиції, поглядів, теоретичних принципів. Основою таких потреб виступає сукупність знань про природу, суспільство й людину, тобто світогляд. У психологічній науці заведено пов’язувати світогляд із пізнавальною потребою людини. Це справді один з істотних зв’язків. Водночас світогляд як головна «одиниця» взаємовідносин людини і світу ширший від системи знань. Це, передусім, свідоме ставлення до світу, яке охоплює і знання, і оцінку, і дії в їхній єдності. Світогляд і пов’язані з ним переконання мають складну психологічну структуру, яка містить головні компоненти:
Когнітивний (знання);
Емоційний (оцінка, ставлення);
Поведінковий (воля);
Інколи переконання ототожнюють зі знаннями, можливо, тому, що знання виявити легше, ніж переконання. Насправді лише знань недостатньо для формування переконань. У цьому плані показовим є експеримент, у якому створювалася «ситуація вільного вибору». Учням ставилося запитання: «Чи потрібно виконувати домашнє завдання?». Більше дітей відповідали на це запитання позитивно, пояснивши, чому це необхідно робити. Далі дітям повідомили, що наступного дня з жодного предмета опитувати не будуть. Виявилося, що одні виконали домашнє завдання з усіх навчальних предметів, інші - лише історію, треті – лише фізику. Були й такі, котрі зовсім нічого не вивчили.
Значення емоційного компонента в психологічній структурі переконання добре відображене у вислові: «Ідеї, які стали переконанням, - це тенета, які ти не можеш розірвати, доки не розірвеш свого серця».
І, нарешті, недостатньо знань, які пройшли крізь емоційну сферу, необхідно ще й навчити людину їх реалізовувати.
Світогляд, так само як і переконання, має спиратися на більш загальну потребу. Такою потребою, на наш погляд, є ставлення до світу. У свою чергу, вона виступає соціалізованою людською інтерпретацією загальної біологічної потреби живих організмів в орієнтуванні в середовищі. Очевидно, що така потреба обов’язково містить у собі пізнавальну потребу в соціальному контакті й у «сенсі життя».
Смислоутворювальні складові світогляду є його найважливішою особливістю. Світогляд структурно пов'язаний з інтересами, прагненнями та установками. Це зумовлює опору світогляду на життєвий досвід особистості та індивідуальні особливості відображення нею дійсності. Установка відіграє важливу роль у мотиваційній сфері особистості і являє собою певну організацію її неусвідомленого досвіду. Вона є фактором, що регулює доцільну діяльність і поведінку особистості.
Установка – це стійка схильність індивіда до певної форми реагування, за допомогою якої може бути задоволена та чи інша потреба. Установка спонукає людину орієнтувати свою діяльність у певному напрямі і діяти послідовно щодо всіх об’єктів і ситуацій, з якими вона пов’язана.
Установка відображає стан особистості, який виникає на основі взаємодії її потреб та відповідної ситуації їхньої задоволення, забезпечує легкість, майже автоматичність, та цілеспрямованість поведінки. Як модус активності установка виявляється на всіх рівнях психологічної діяльності – від сенсорно-перцептивного до соціально-психологічного.
Установка може виступати як основоположний фактор, який опосередковує активну взаємодію особистості та середовища, передусім соціального. Завдяки повторюванню так званих установчих ситуацій поступово формуються «фіксовані установки особистості», які непомітно для неї самої впливають на її життєві позиції.
Прикладів форм поведінки, в яких виявляються фіксовані установки щодо різних фактів суспільного життя, досить багато. Ці установки можуть бути як позитивними (поведінка молодшого школяра, який виконує вказівки вчителя, пов’язані із засвоєнням знань і норм поведінки, детермінована позитивним ставленням його до вчителя), так і негативним, що мають характер упередження. Як приклад останніх можна навести так звані етнічні стереотипи, які опосередковують ставлення до представників кавказьких національностей як до войовничих, сексуально агресивних, спритних тощо. Ці установки є результатом поспішних і недостатньо обґрунтованих висновків, зроблених на основі деяких фактів особистого досвіду, частіше – наслідком некритичного засвоєння стереотипів мислення (стандартизованих міркувань, прийнятих у певній суспільній групі).
Які фактори мотивують соціальну поведінку особистості?
По-перше, це засвоєні традиції і звичаї.
По-друге, сприйнята і засвоєна особистістю система життєвих цінностей – того, до чого людина прагне, на що орієнтує своє життя. Орієнтація людини на певні цінності виробляє на основі попередньої позитивної оцінки, якщо суб’єкт запроектував у своїй свідомості (або підсвідомості) оволодіння ними. А це людина робить, зважаючи не тільки на свої потреби, а й на можливості. Шлях формування ціннісних орієнтацій може починатися не від реальних потреб, а опосередковано. Переймаючи від оточуючих людей систему цінностей та життєвих орієнтирів, людина тим самим закладає в собі основи нової потреби, якої в неї раніше не було.
Окремо слід зупинитися на розгляді явища, на яке звернули увагу американські психологи, вивчаючи соціальні впливи, що виникають у межах малих соціальних груп і позначаються на психології окремої людини. Згідно з теорією когнітивного дисонансу А. Фестінгера, особливістю психічного життя людини є прагнення до того, щоб в усій системі поведінки – поглядах, думках, спонуках – існувала певна відповідальність між усіма компонентами. Фестінгера наголошував наявність відповідності між тим, що людина знає, у що вона вірить, і тим, що вона робить. Індивід має певні думки, погляди, емоційне ставлення до явищ життя й прагне до їх внутрішньої відповідності.
Якщо в сукупності наших знань про дійсність виникає невідповідність між окремими їх елементами, то це спричинює психологічний процес, спрямований на послаблення або зняття цього дисонансу. Дисонанс створює стан дискомфорту людини й спрямовує її поведінку на те, щоб його зменшити. Дисонанс може бути викликаний новою інформацією, яку людина або приймає і змінює свою поведінку згідно з новими даними, або не приймає, або змінює самі об’єктивні умови.
Дисонанс і сила його тиску на особистість визначають, які саме елементи не співвідносяться між собою, суперечливі елементи нашого знання є дуже значущі для нас, - наприклад, ми дізнаємося про такі вчинки симпатичної нам людини, які суперечать нашим очікуванням, - то вплив дисонансу на нашу поведінку буде інтенсивним, в інших випадках – слабким.
З’ясувавши найважливіші сторони особистості, які впливають на мотивацію її поведінки, ми показали, що як чітко усвідомлені, так і менш усвідомленні мотиви можуть стати елементом мотивації поведінки. Вони виступають то як усвідомлений інтерес, бажання, переконання, то як неусвідомлені установки й тенденції, які відображуються в поведінці, в особливостях міркувань і думок, у діях людини.
5.Внутрішня та зовнішня мотивація
Більшість психологів згідні з тим, що існує два види мотивації і відповідні їм два вида поведінки : 1) внутрішньої мотивації (extrinsic motivation) і відповідно внутрішньо мотиваційної поведінки; 2) зовнішньої мотивації (intrinsic motivation) і відповідно зовнішньо мотиваційної поведінки.
Зовнішня мотивація – конструкція для опису детермінації поведінки в тих випадках, коли фактори, які її ініціюють і регулюють, знаходяться поза Я особистості або поза поведінкою. Достатньо ініціюючим та регулюючим факторам стати зовнішніми, як вся мотивація набуває зовнішнього характеру.
Учень став добросовісно виконувати всі домашні завдання після того, як батьки пообіцяли купити йому велосипед. Робота над домашніми завданнями в цьому випадку – зовнішньо вмотивована поведінка, так як спрямованість на уроки і інтенсивність ( в даному випадку – добросовісність ) задаються зовнішнім по відношенню до навчання фактором : очікування отримання велосипеда. Всі приятелі пішли в спортивну секцію, і наш учень також пішов. Похід в секцію для нього зовнішньо мотивований фактор, так як його ініціатива і спрямованість знаходяться повністю під контролем друзів, тобто поза власного Я учня. Припустимо ситуацію, що друзі перестали ходити в секцію. Більш за все, і наш зовнішньо вмотивований друг піде звідти. Визнаним являється те положення, що зовнішня мотивація насамперед базується на нагородах, заохоченнях, покараннях або інших видів зовнішніх стимуляцій, які ініціюють і направляють бажану або сповільнюють небажану поведінку.
Внутрішня мотивація – конструкція, яка описує такий тип детермінації поведінки, коли ініціюючі і регулюючі її фактори виходять з середини особистого Я і повністю знаходяться всередині самої поведінки. Внутрішньо вмотивована діяльність не має заохочення, крім самої активності. Люди захоплюються цією діяльністю заради її самої, а не для досягнення яких-небудь зовнішніх нагород. Така діяльність являється самоціллю, а не засобом для досягнення якоїсь іншої цілі.
Якщо учень приходить додому і з захватом розказує, що у школі був цікавий урок і він хоче почитати енциклопедію, щоб завтра брати участь в обговоренні даного питання, то він демонструє внутрішньо вмотивовану поведінку. В даному випадку спрямованість на вивчення уроку виходить зі змісту самого уроку і пов’язана з зацікавленням і задоволенням , які супроводжують процес пізнання і відкриття нового. Коли всі його друзі будуть записуватися в секцію карате-до , тому що це стало модним (приклад зовнішньої мотивації), а наш учень піде в зовсім іншу, яка йому буде цікавою, і знову проявить внутрішню мотивацію. Теорії зовнішньої мотивації
В біхевіористських теоріях основний акцент в детермінації поведінки робиться на підкріплення – позитивних (нагороди, заохочення) або негативних (покарання) наслідках, які слідують за виконанням певного поведінкового акту. Ідеї біхевіоризму беруть свій початок в дослідженні оперантного обумовлювання, які проводив Едвард Л. Торндайк. Саме він виявив закономірність, яка отримала його ім’я і відома в психології як закон ефекта Торндайка. Цей закон проголошує, що привабливі і непривабливі наслідки поведінки впливають на частоту ініціації поведінкових актів, які приводять до цих наслідків. Поведінка, яка приводить до позитивних наслідків, закріпляється і має тенденцію до повторення, тоді як поведінка, яка приводить до негативних наслідків, має тенденцію до припинення. Для пояснення регуляції поведінки ці ідеї були використані К. Халлом і Б. Скіннером. Головною особливості всіх варіантів біхевіористського підходу являється визнанням того, що основним ініціатором і регулятором поведінки являється зовнішнє по відношенню до неї підкріплення.
Сутність прикладного застосування даної моделі в педагогіці і в життєвій практиці полягає в систематичному підкріпленні бажаної поведінки. В школі або на підприємстві виділяють патерну поведінку :висока активність на уроці, хороша поведінка або відсутність запізнень на роботу. При демонстрації такої поведінки учень або робітник заробляють різні заохочення.
Важливо зазначити, що всі ці системи розраховані на підкріплення на початковій стадії нецікавої і непривабливої поведінки, яку по своїй волі людина виконувати не стане. Хоча вони показали свою ефективність, тим не менше багато дослідників згідні з тим, що людина стає маріонеткою підкріплення. Більше того, було помічено, бажана поведінка має місце тільки в період дії підкріплення (якщо не вступають у дію інші мотиваційні механізми). Нема підкріплення – немає вмотивованої поведінки.
Другим варіантів теорії зовнішньої мотивації являються теорії валентності – очікування – інструментальності. Даний тип теорії побудований на двох фундаментальних умовах людської поведінки, які в психології стали вивчати після робіт К. Левіна і Е. Толмена. Перша умова полягає в наступному. Для того, щоб бути вмотивованому до певного виду поведінки, особистість має бути впевнена, що існує прямий зв'язок між здійсненою поведінкою і його наслідками . Ця суб’єктивна впевненість получила назву «очікування! Інструментальність». Друга умова :наслідки поведінки мають бути емоційно значущі для особистості, повинні мати для неї певну цінність. Ця ефективна привабливість отримала назву «валентність». Формула мотивованої поведінки в цьому випадку виглядає так : поведінка = валентність х очікування. Рівняння двох параметрів означає, що, якщо хоча б один з множників дорівнює нулю, то і все рівняння буде дорівнювати нулю. Якщо наслідки поведінки значимі для особистості, то вона не буде відчувати інтенції до її виконання. Також, якщо людина буде впевнена , що поведінка ніяк не пов’язана з її результатами, то мотивації до виконання її не буде. Висока мотивація по відношенню до даного підходу буде в тому випадку, якщо людина впевнена, що бажані для неї наслідки являються прямим результатом даної поведінки. В рамках даної парадигми створено багато відомих мотиваційних теорій. Ця група теорій відноситься до зовнішніх, тому що ведучим регулюючим фактором поведінки являється валентність зовнішнього по відношенні до поведінки наслідку і зв'язок між цією поведінкою та її наслідком. Людська ініціація , інтенсивність і направленість знаходяться в прямій залежності від привабливості наслідків і зв’язку між поведінкою і її наслідками. Сама по собі поведінка цінності для людини в цьому випадку не має. Вона цінна настільки, наскільки слугує надійним інструментом для досягнення бажаних цілей. Тому в біхевіористських теоріях та теоріях «валентності» поведінка розглядається як інструментальне, виконуюче функцію засобу для отримання привабливого результату, який являється зовнішнім по відношенню до нього самого. Теорії внутрішньої мотивації
Термін «внутрішня мотивація» вперше був введений в 1950 році. До цього часу популярність біхевіористського підходу стала падати, і в першу чергу тому, що, не дивлячись на спроби сформулювати універсальні закони людської поведінки, багато видів людської активності ніяк не вкладаються в пояснювальні схеми біхевіоризму. В кінці 50-х років з’явилися дві роботи , які підтвердили результат цієї незадоволеності : книга Р. Вудвортса і стаття Р. Уайта.
В книзі «Динаміка поведінки» Р. Вудвортс виголосив принцип первинності поведінки на противагу біхевіористського принципу первинності драйву (побуджень). Цей принцип можна сформулювати, перефразувавши відоме приказку: «Людина їсть, щоб здійснити поведінку, а не здійснює поведінку для того, щоб їсти». Людина, згідно з Р. Вудвортсу, народжується з активною тенденцією освоїти світ за допомогою поведінки. Така поведінка розуміється як постійний потік активності по ефективній взаємодії з оточуючими. Задоволення драйвів перериває цю активність для того, щоб забезпечити організм необхідною енергією.
Р. Уайт в статті «Перегляд мотивації: поняття компетентності» запропонував більш розроблену модель на ту ж тему. Він ввів поняття «компетентність», яке об’єднало такі види поведінки, як огляд, маніпуляція, конструювання, гра, мистецтво. Він вважає, що всі ці види поведінки, при виконанні яких організм не отримує ніяких видимих підкріплень, переслідує одну ціль: зміцнення компетентності і ефективності людини. Сила, яка детермінує це прагнення до компетентності, являється «мотивація через відчуття ефективності». Даний вид мотивації має місце кожний раз, коли людину пробуджує потребу в ефективності, компетентності в майстерності.
Аналізуючи багато численні роботи по порівняльній і дитячій психології, психоаналізу, персонології і психології мистецтва, Р. Уайт показує, що для розуміння великого набору різних видів людської поведінки конструкції «компетентність», «прагнення до компетенції» і «мотивація ефективності» ( що практично рівнозначне конструкції «внутрішня мотивація») являються більш продуктивними, чим конструкції «оперантне обумовлення», «підкріплення» або гомеостатична модель біологічних драйвів.
Практична частина
З ціллю підвищення ефективності навчання серед студентів першого курсу було проведене дослідження. Суть його полягає втому, що кожен студент повинен відповісти короткими відповідями «так» чи «ні» на низку запитань, які стосуються предметів, які вони вивчали протягом двох місяців. Таким чином студенти показали своє відношення до окремих предметів і навчання взагалі. Результати відобразилися у рівні внутрішньої та зовнішньої мотивації.
Результати дослідження мотиваційного рівня при вивчені предметів студентів групи МО-14
Предмети/
Кількість
балів
Вища
матем..
Фіз.вих
Осн.ек.
теорії
Філософія
Право
Вступ до спец.
Укр.
мова
Іноземна мова
Психологія
0-5 балів
2
2
1
2
1
1
1
1
0
6-14 балів
16
15
18
17
16
13
17
16
9
15-20 балів
4
6
4
4
6
9
5
6
14
Отже, діаграма 1 показує, що серед студентів переважає середній рівень внутрішньої мотивації у навчанні. Це досить хороші результати, але все ж таки, враховуючи, що вони необхідні для майбутньої професії, було б краще, коли б переважав високий рівень внутрішньої мотивації. І, на жаль, в групі знайшлися люди, яких взагалі не цікавить навчання. Можливо, вони обрали не ту професію?..
Прикрощі навчання виникають тому, що із мотивації людини:
а) вилучається бажання уявляти схему наступних дій – створення системи думок, які є їх безпосередніми регуляторами;
б) зникають переживання почуттів дії і їх продукту, створеного власноручно;
в) уповільнюється забігання уявою і думками наперед дій, які виконуватимуться не лише в найближчому , а й у віддаленому майбутньому.
Запропонована методика може використовуватися в наступних цілях:
Аналіз причин неуспішності учнів;
Виявлення категорій учнів в залежності від спрямованості мотивації вивчення предмета ( із домінування зовнішньої мотивації, домінуванням внутрішньої мотивації і середнім рівнем );
Забезпечення психологічного супроводу учнів в процесі навчання;
Дослідження ефективності викладання навчальних дисциплін і пошуку резервів її підвищення.
Як уже зазначалося дане тестування проводилося після двох місяців навчання. Рівень внутрішньої мотивації був досить непоганий, що дало змогу передбачити, що результати першої сесії будуть досить непоганими. Але бали студентів дали не дуже втішну статистику. З діаграми успішності видно, що досить велику частину становлять трійки і лише незначну - п’ятірки. Майже всі предмети, які викликали високий рівень мотивації, викликали проблеми при їх вивченні, крім правознавства. По цьому предмету рівень внутрішньої мотивації був значно менший, ніж кількість п’ятірок по цій дисципліні. Намагаючись виявити, чому результати тесту не співпали з реальністю, я провела невеличке анкетування, сформувавши питання, відповіді на які могли б пояснити дану невідповідність. Ось які питання були поставлені перед студентами: «Який з вивчених предметів у першому семестрі для Вас був найважчим?», «Чи ускладнилося навчання з появою двох нових дисциплін: інформатики та екології?», «Які, на Вашу думку , причини незадовільних балів?», «Чи задоволені Ви своїми досягненнями?». На перше питання студентські голоси визначили такі найважчі дисципліни :Основи економічної теорії ( 47,6 %), філософія (38 %), інформатика (9,5 %), вища математика (4,8 %). Отже, найскладнішими були основи економічної теорії та філософія. З обох дисциплін переважав середній рівень внутрішньої мотивації та був присутній найбільший показник низького рівня внутрішньої мотивації порівняно з іншими предметами.
На друге питання відповіло «так» 76,2 % опитуваних, що є дуже великим показником. Як і передбачалося, поява двох нових дисциплін , тим більше нелегких, погіршили загальний стан навчання, оскільки потребували додаткового часу та енергії на їх вивчення.
Досить цікаво, відповіли студенти на третє питання: «не цікаво» - 28,6 %, «не було часу вчити» - 33, 3 %, «не було бажання» - 33,3%. Якщо відповідь «не було часу вчити» сприймається ще нормально, то «не цікаво» і «не було бажання» викликає тривогу. Досить велика кількість опитаних незацікавлена в навчанні, що є просто несумісним з опануванням майбутньої професії. В принципі саме це питання дає вичерпну відповідь на такі бали сесії. Але не все так вже й погано, тому що на четверте питання відповіло «ні» 61,9 %. Тобто більша частина групи незадоволена своїми досягненнями в першому семестрі, тому , можливо це надасть стимулу їм в майбутньому. Все ж таки, це перший курс і в багатьох студентів ще залишилися старі стереотипи , які сформувалися в оманливі ілюзії, що вчитися в університеті так само легко як і в школі.
Висновок
Отже, цілі та мотиви діяльності людини визначаються суспільними умовами життя, виробничими, навчальними ,ігровими стосунками. Між цілями та мотивами діяльності людей існує певний зв'язок.З одного боку , мета та мотиви спонукають кожну людину до діяльності, визначають її зміст і способи виконання, а з другого боку - вони й формуються під час діяльності, під впливом умов, за яких вона відбувається.
Ієрархічні відносини мотивів найчастіше усвідомлюються людьми в ситуаціі конфлікту мотивів. У житті кожної людини нерідко зіштовхуються різні мотиви, вимагаючи від неї зробити нелегкий, але важливий вибір: самозбереження або честь; переконання або благополуччя.
Мотивація діяльності і вчинків – це не статичне, а динамічне утворення. Людина протягом життя постійно переглядає свою мотивацію відповідно до своїх можливостей, які диктуються як фізіологічними факторами ( наприклад, оцінка свого фізичного здоров’я), так і факторами соціальних умов, що змінилися. Мотиви можуть трансформуватися (змінюватися) на всіх фазах конкретної діяльності і відносин. Акт поведінки нерідко починається на одній мотиваціі, а завершується на іншій, перетвореній мотиваціі. Обставини здійснення акту поведінки, його розвиток не здатні внести свої корективи в мотивацію.
Мотивація пізнавальних процесів є дуже важливою, оскільки саме зараз формуються ті необхідні риси, накопичуються знання та досвід, які повинні супроводжувати нас усе подальше життя та діяльність. Тому недобросовісне ставлення до навчальних дисциплін сьогодні може викликати труднощі в майбутньому. Звичайно, внутрішню мотивацію щодо навчання не можна в собі виховати, вона повинна існувати сама собою. А якщо її не має, можливо, потрібно задуматися над тим, чи правильно ти вибрав свою дорогу в житті?...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора