Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Херсонський національний технічний університет
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Економіка і підприємництво
Кафедра:
Кафедра економіки та підприємництва
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Конспект лекцій
Предмет:
Економіка підприємства
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТНРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра економіки та підприємництва
Реєстр. № 47/366 – 20.03.07
ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
з дисципліни “Потенціал підприємства: Формування та оцінювання”
для спеціальності 6.050100 „Економіка підприємства”
напряму 0501 „Економіка і підприємництво”
факультету економіки
Херсон – 2007р.
Опорний конспект лекцій з дисципліни “Потенціал підприємства: Формування та оцінювання” Укладач ст. викл. Мєшкова – Кравченко Н.В., кількість сторінок __________
Рецензент: к.е.н. Копосов Г.О.
ЗАТВЕРДЖЕНО
на засіданні кафедри економіки
та підприємництва
Протокол № 10 від “ 06” березня 2007р.
В.о. зав. кафедрою М.В.Шарко
Відповідальний за випуск М.В. Шарко
Тема 1. СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
Сутнісно-змістова еволюція терміна “потенціал”.
Загальна характеристика потенціалу підприємства.
Структура потенціалу підприємства.
Графоаналітична модель потенціалу підприємства.
1. Сутнісно-змістова еволюція терміна “потенціал”.
Термін “потенціал” у своєму етимологічному значенні походить від латинського слова “potentia” і означає “потужність, сила, приховані можливості”.
Таким чином, терміни “потенціал”, “потенційний” означають наявність у кого-небудь (будь-то окремо взята людина, первинний робочий колектив, суспільство в цілому) прихованих можливостей, які ще не виявилися, або здатності діяти у відповідних сферах.
У розвитку сучасних уявлень про потенціал можна виділити три напрямки.
Представники першого ресурсного стверджують, що потенціал – це сукупність необхідних для функціонування або розвитку системи різних видів ресурсів.
Друга група авторів розглядає потенціал як систему матеріальних та трудових факторів (умов, складових), що забезпечують досягнення мети виробництва.
Учені третього напрямку розглядають потенціал як здатність комплексу ресурсів економічної системи виконувати поставлені перед нею завдання. Потенціал, на їхню думку, - це цілісне уявлення про єдність структури і функції об’єкта, вияв їх взаємозв’язку.
2. Загальна характеристика потенціалу підприємства.
Основний зміст поняття “потенціал підприємства” полягає в інтегральному відображенні (оцінці) поточних і майбутніх можливостей економічної системи трансформувати вхідні ресурси за допомогою притаманних її персоналу підприємницьких здібностей в економічні блага, максимально задовольняючи в такий спосіб корпоративні та суспільні інтереси.
Потенціал підприємства характеризується чотирма основними рисами.
1 риса. Потенціал підприємства визначається його реальними можливостями в тій чи іншій сфері соціально-економічної діяльності, причому не тільки реалізованими, а й нереалізованими з будь-яких причин.
2 риса. Можливості будь-якого підприємства здебільшого залежать від наявності ресурсів і резервів (економічних, соціальних), не залучених у виробництво. Тому потенціал підприємства характеризується також і певним обсягом ресурсів, як залучених у виробництво, так і ні, але підготовлених для використання.
3 риса. Потенціал підприємства визначається не тільки і не стільки наявними можливостями, але ще й навичками різних категорій персоналу до його використання з метою виробництва товарів, здійснення послуг (робіт), отримання максимального доходу (прибутку) і забезпечення ефективного функціонування та сталого розвитку виробничо-комерційної системи.
4 риса. Рівень і результати реалізації потенціалу підприємства (обсяги виробленої продукції або отриманого доходу (прибутку)) визначаються також формою підприємництва та адекватною їй організаційною структурою.
3. Структура потенціалу підприємства.
Під структурою системи, якою є потенціал підприємства, розуміють мережу найбільш суттєвих, стійких (інваріантних) зв’язків між елементами.
Об’єктні складові пов’язані з матеріально-речовинною та особовою формою потенціалу підприємства. Вони споживаються й відтворюються в тій чи іншій формі в процесі функціонування.
До них належить: інноваційний потенціал, виробничий потенціал, фінансовий потенціал та потенціал відтворення.
Інноваційний потенціал – сукупні можливості підприємства щодо генерації, сприйняття та впровадження нових (радикальних і модифікованих) ідей для його системного технічного, організаційного та управлінського оновлення.
Виробничий потенціал – наявні та приховані можливості підприємства щодо залучення та використання факторів виробництва для випуску максимально можливого обсягу продукції (послуг). Його слід також трактувати як сукупність функціонуючих ресурсів, які здатні виробляти певний обсяг продукції. Тому виробничий потенціал є поліструктурною системою. До його складу входять:
потенціал землі та природнокліматичні умови – можливості підприємства щодо використання сукупних природних багатств у господарській діяльності;
потенціал основних фондів – наявні та приховані можливості основних фондів, які формують техніко-технологічний базис виробничої потужності підприємства;
потенціал оборотних фондів - це частина виробничого капіталу підприємства у вигляді певної сукупності предметів праці, які перебувають у виробничих запасах, незавершеному виробництві, напівфабрикатах власного виготовлення й витратах майбутніх періодів;
потенціал нематеріальних активів – сукупність можливостей підприємства використовувати права на нові чи існуючі продукти інтелектуальної праці у господарському процесі з метою реалізації корпоративних інтересів на основі задоволення суспільних потреб;
потенціал технологічного персоналу – здатність працівників виробляти різні продукти, надавати послуги чи виконувати роботи.
Фінансовий потенціал –це обсяг власних, позикових та залучених фінансових ресурсів підприємства, який знаходиться в його розпорядженні для здійснення поточних і перспективних витрат.
Інвестиційний потенціал – головна складова фінансового потенціалу – наявні та приховані можливості підприємства щодо простого й розширеного відтворення.
Потенціал відтворення – сукупність матеріально-технічних, нематеріальних, фінансових та інших ресурсів капіталу. Які знаходяться у розпорядженні підприємства, можуть бути додатково залучені та використані для простого й розширеного відтворення факторів виробництва та інших складових потенціалу підприємства.
Суб’єктні складові пов’язані із суспільною формою їх прояву. Вони не споживаються, а виступають як передумова, як загальноекономічний, загальногосподарський соціальний чинник раціонального використання об’єктних складових.
До суб’єктних складових потенціалу підприємства відносять:
Науково-технічний потенціал – узагальнююча характеристика рівня наукового забезпечення виробництва: науки, техніки, технології, інженерної справи, виробничого досвіду, можливостей та ресурсів, які є у розпорядженні підприємства для вирішення науково-технічних проблем.
Управлінський потенціал – це навички та здібності керівників усіх рівнів менеджменту щодо формування, організації, створення належних умов для функціонування та розвитку соціально-економічної системи підприємства. У найбільш загальному вигляді він є інтеграцією функціонально-структурних та нематеріальних елементів.
Потенціал організаційної структури управління – загально корпоративний управлінський (формальний та неформальний) механізм функціонування підприємства, який втілює у собі рівень організації функціональних елементів системи та характер взаємозв’язків між ними.
Маркетинговий потенціал – це максимальна можливість підприємства щодо систематизованого та планомірного спрямування всіх його функцій (визначення потреб і попиту, організації виробництва, продажу та післяпродажного обслуговування) на задоволення потреб споживачів і використання потенційних ринків збуту. у структурі маркетингового потенціалу окремо виділяють
логістичний потенціал – максимальна продуктивність (функціональна спроможність) системно інтегрованих підрозділів, які охоплюють усі види діяльності щодо переміщення в просторі та руху в часі: персоналу – перевезення співробітників, розміщення їх по службових приміщеннях, переміщення згідно з часовим графіком роботи; матеріалів і готових виробів – транспортування, складування, збереження, сортування і перерозподіл; енергетичних та інформаційних потоків – передача, обробка, збереження і трансформація.
Окреме місце в структурі потенціалу займають трудовий, інфраструктурний та інформаційний потенціал, їх не можна однозначно віднести ані до суб’єктних, ані до об’єктних складових.
Трудовий потенціал – це персоніфікована робоча сила, яка розглядається в сукупності своїх якісних характеристик. Дане поняття дозволяє, по-перше, оцінити ступінь використання потенційних можливостей як окремо узятого працівника, так і їхньої сукупності, що необхідно для активізації людського фактора, по-друге, забезпечити якісну (структурну) збалансованість у розвитку особистого і уречевленого факторів виробництва.
Інфраструктурний потенціал – збалансовані з вимогами виробництва можливості цехів, господарств і служб, які забезпечують необхідні умови для діяльності основних підрозділів підприємства та задоволення соціальних потреб його персоналу.
Інформаційний потенціал – це єдність організаційно-технічних та інформаційних можливостей, які забезпечують підготовку та прийняття управлінських рішень і впливають на характер (специфіку) виробництва через збір, зберігання (накопичення), обробку та розповсюдження інформаційних ресурсів. У складі інформаційного потенціалу можна окремо виділити
Інформаційно-обчислювальний потенціал – комплекс технічних, програмно-математичних, організаційно-економічних засобів і наявність спеціальних кадрів, призначений для автоматизації процесу вирішення задач управління підприємством у різних галузях людської діяльності.
4.Графоаналітична модель потенціалу підприємства.
У 1998 році в наукових працях І.М.Рєпіної вперше запропоновано графоаналітичний метод діагностики підприємницького потенціалу підприємства, названий автором “квадрат потенціалу”.
Такий метод дає можливість системно встановити кількісні та якісні зв’язки між окремими елементами потенціалу, рівень його розвитку та конкурентоспроможності і на підставі цього обґрунтувати та своєчасно реалізувати управлінські рішення щодо підвищення ефективності функціонування підприємства.
Метод має кілька теоретичних аспектів, які необхідно враховувати за обґрунтування управлінських рішень.
У найзагальнішому вигляді графічна модель потенціалу, призначена для проведення діагностики можливостей підприємства, має форму сфери. Така форма репрезентує всі напрямки діяльності підприємства і тим самим розкриває діалектику його потенціалу. Але на практиці важко користуватися сферичною формою для оцінки потенціалу підприємства. Тому пропонують з метою аналізу спростити графічну модель до форми кола чи до іншої фігури залежно від вибору кількості напрямків діагностики потенційних можливостей.
Узагальнюючи наявний досвід у практиці діагностики, вважають, що діагностику потенціалу підприємства доцільно проводити методом порівняльної комплексної рейтингової оцінки за допомогою системи показників за такими функціональними блоками:
1 блок – “Виробництво, розподіл та збут продукції” – необхідно проаналізувати: обсяг, структуру та темпи виробництва, фонди виробництва, наявний парк обладнання і рівень його використання, місцезнаходження виробництва та наявність інфраструктури, екологію виробництва, стан продажу.
2 блок – “Організаційна структура та менеджмент” –розглядається: організація і система управління, кількісний і якісний склад робітників, рівень менеджменту, культура фірми.
3 блок – “Маркетинг” – досліджують: ринок, товар та канали збуту, нововведення, комунікаційні зв’язки, інформація та реклама, маркетингові плани і програми.
4 блок – “Фінанси” – потребує аналізу фінансового стану підприємства за допомогою коефіцієнтів: рентабельності, ефективності, ділової активності, ринкової стійкості, ліквідності тощо.
В основу розрахунку кінцевої рейтингової оцінки покладається порівнювання підприємств за кожним показником з чотирьох названих функціональних блоків з умовним еталонним підприємством або з реальним підприємством, що має найкращі результати на ринку. Таким чином, базою для рейтингової оцінки стану та рівня використання підприємницького потенціалу є не суб’єктивні думки експертів, притаманні більшості інших методик оцінювання, а найвищі результати, досягнуті в реальній конкурентній боротьбі.
Алгоритм графоаналітичного методу оцінки потенціалу підприємства “Квадрат потенціалу”:
Вихідні дані подаються у вигляді матриці (аij), тобто таблиці, де в рядках записані номери показників (i=1,2,3,…,n), а в стовпцях – назви підприємств, потенціал яких аналізують (j = 1,2,3,… m).
Для кожного показника знаходять його найкраще значення з урахуванням коефіцієнта чутливості і проводять ранжирування підприємств з визначенням відповідного місця.
Для кожного підприємства знаходять суму місць (Pj), отриманих у процесі ранжирування за формулою:
Трансформуємо отриману в ході ранжирування суму місць (Pj) у довжину вектора, що створює квадрат потенціалу підприємства. Квадрат потенціалу підприємства має чотири зони відповідно до розділів (k), які застосовані у розглянутій системі показників, та чотири вектори (В), що створюють його.
Отже, довжину вектора, що створює квадрат потенціалу підприємства (Вk, де k = 1,2,3,4), знаходимо за допомогою формули:
Визначивши довжину всіх векторів, накреслюємо квадрат потенціалу підприємства і робимо відповідні висновки.
1 вектор
4 вектор 2 вектор
3 вектор
Графоаналітичний метод аналізу має кілька особливих теоретичних аспектів, які необхідно враховувати при його використанні:
Форма квадрата потенціалу може бути двох типів. Перший тип має правильну форму квадрата (тобто вектори, що створюють його, є однаковими або наближаються до цього). Таке підприємство матиме збалансований потенціал, що є запорукою успіху його діяльності. Другий тип має спотворену форму квадрата з таких причин: або один вектор розвинутий більше за інші (“хворобливий” вектор), або всі вектори розвинуті по-різному (дисгармонія векторів). Якщо квадрат потенціалу наближається до другого типу, то підприємницький потенціал потребує негайних перетворень у напрямку поліпшення збалансованості його елементів.
Потенціали підприємства можна класифікувати за розмірами як великі (довжина векторів перебуває в межах 70-100), середні (у межах 30-70), малі (до 30 умовних одиниць).
Зовнішній контур квадрата окреслює можливості підприємства щодо досягнення оптимальних параметрів потенціалу.
Другий та третій вектори квадрата потенціалу (“Організаційна структура та менеджмент”, “Маркетинг”) свідчать про наявність передумов дальшого розвитку потенціалу підприємства.
Четвертий вектор (“Фінанси”) є результативним і характеризує успішність функціонування підприємства.
Існує зв’язок між формою та розміром квадрата потенціалу підприємства і його життєвим циклом. На першій стадії - стадії розвитку – перебувають підприємства з формою потенціалу другого типу і можливостями його перетворення від малого до середнього за час проходження стадії. На другій стадії –стадії успіху – розташовані підприємства, форма потенціалу яких належить до першого типу й існує можливість перетворення його із середнього на великий. Стадія занепаду свідчить про негативні явища, що відбуваються з потенціалом підприємства, тобто про перехід до другої форми потенціалу та зменшення його розміру від великого до середнього, а потім і до малого.
Тема 2. ФОРМУВАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
Теоретичні основи формування потенціалу як інтегрованої економічної системи.
Методичні основи формування потенціалу підприємств.
Сучасні тенденції та особливості формування потенціалу підприємства залежно від специфіки підприємницької діяльності.
1. Теоретичні основи формування потенціалу як інтегрованої економічної системи
Формування потенціалу підприємства – це процес ідентифікації та створення спектра підприємницьких можливостей, його структуризації та побудови певних організаційних форм, задля стабільного розвитку та ефективного відтворення.
Постулати формування потенціалу підприємства.
потенціал підприємства – це складна система пересічних характеристик його елементів, причому останні можуть тою чи іншою мірою заміщати один одного, тобто вони альтернативні
потенціал підприємства неможливо сформувати на базі механічного додавання складових елементів, оскільки це – динамічна структура
при формуванні потенціалу підприємства діє закон синергії його елементів
потенціал підприємства у вищих формах свого прояву може самостійно трансформуватися з появою нових складових елементів
елементи потенціалу підприємства повинні функціонувати одночасно і в сукупності, оскільки закономірності розвитку можливостей підприємства не можуть бути розкриті окремо, а тільки в їх поєднанні, що потребує досягнення збалансованого оптимального співвідношення між елементами.
усі елементи потенціалу об’єктивно пов’язані з функціонуванням і розвитком підприємства, тобто з одного боку – підлягають фізичному та техніко-економічному старінню, а з іншого – вони чутливі до досягнень науково-технічного прогресу.
складові елементи потенціалу підприємства повинні бути адекватними характеристикам продукції і послуг, що виробляються на підприємстві.
Методичні основи формування потенціалу підприємств.
Методика вартісної оцінки розміру складових елементів потенціалу.
1.Фондовий потенціал (ФП) визначається за формулою:
,
де ОФ – середньорічна вартість основних виробничих фондів,
Ен – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень.
2.Потенціал оборотних фондів (ОП):
,
де М-річний обсяг матеріалів,
Км- коефіцієнт витягу продукції з ресурсної маси, який визначається відношенням вартості матеріальних ресурсів, використаних на виробництво продукції, до загальної вартості матеріальних ресурсів, спожитих підприємством..
3.Потенціал нематеріальних активів (НП):
,
де Не – експертна оцінка вартості нематеріальних активів та вартість землі, яка вираховується згідно з методикою, прийнятою на державному рівні.
4.Потенціал технологічного персоналу (ПТП):
,
де А – оцінка одиниці живої праці,
Ч- середньорічна чисельність промислово-виробничого персоналу,
Нт – коефіцієнт реалізації потенціалу технологічного персоналу, що приймається на рівні нормативу ефективності капітальних вкладень.
,
де Пп – продуктивність праці одного працівника.
- збільшення фондоозброєності праці одного працівника у базовому періоді,
збільшення продуктивності праці одного працівника в базовому періоді.
5.Виробничий потенціал вираховується як сума його складових частин:
ВП=ФП+ОП+НП+ПТП
6.Управлінський (УП), інноваційний (ІП). Фінансовий (ФінП), маркетинговий (МП), науково-технічний (НТП), інформаційний (Пінф). Інфраструктурний (Пінфр) потенціали та потенціал ОСУ (ПОСУ) визначаються часткою витрат на їх формування, яка припадає на рік, що обирається для аналізу.
7.Обсяг потенціалу підприємства (ПП) – це інтегральний показник, який розраховується як сума потенціалів усіх складових.
Ефект синергії й оптимізація структури потенціалу підприємства
Закон синергії стверджує, що для будь-якої системи (підприємства, організації, фірми) існує такий набір елементів, при якому її потенціал завжди буде або значно більше простої суми потенціалів елементів, що до неї входять, або суттєво меншим.
Синергія може мати двояку користь: пряму й опосередковану.
Пряма користь –збільшення чистих грошових потоків від найбільш повного використання потенціалу підприємства. Вона має місце при операційній, управлінській та фінансовій синергії.
Операційна синергія – економія на операційних видатках за рахунок взаємодії маркетингового, фінансового та логістичного потенціалів.
Управлінська синергія – економія за рахунок оптимального формування потенціалу організаційної системи управління.
Фінансова синергія – економія за рахунок змін підходів щодо формування фінансового потенціалу підприємства.
Опосередкована користь – збільшення вартості потенціалу підприємства або зміна мультиплікатора ціна/прибуток.
Процес оптимізації структури потенціалу підприємства слід проводити за наступними етапами:
формування системи цілей підприємства (стратегічні, тактичні, поточні; для всього підприємства, його підрозділів, а також окремих видів діяльності);
визначення необхідного для кожної цілі набору стратегічних ресурсів.
оцінка альтернативних варіантів наборів ресурсів.
провести раціональний розподіл обмежених ресурсів.
оцінити отриманий результат.
Сучасні тенденції та особливості формування потенціалу підприємства залежно від специфіки підприємницької діяльності.
Сьогодні в періодичних виданнях і наукових працях домінують дві точки зору на оцінку сучасного етапу суспільного розвитку: індустріальна та соціальна. Перша з них визначає ключовим фактором розвитку техніко технологічну базу виробництва, а друга – соціально-трудовий фактор. Відповідно до цього, сучасні тенденції формування потенціалу підприємства також побудовані на цих двох концепціях.
Основа формування потенціалу сучасних підприємств – персонал..
Поступове проникнення прогресивних теоретичних концепцій у практику позначилося деформуванням структури потенціалу підприємств. Сьогодні більшість підприємств, розуміючи цінність власного персоналу, намагаються за будь-яких умов зберегти кваліфікованих працівників.
Важливою особливістю потенціалу сучасних підприємств є його інформатизація. Що також тісно пов’язана з соціально-трудовою складовою. Зв’язок реалізується через процеси накопичення та обробки комерційної інформації персоналом підприємства в процесі ведення бізнесу.
Нарощування темпів науково-технічного прогресу визначає зростання частки основних фондів в елементній структурі потенціалу сучасних підприємств. Хоча на вітчизняних підприємствах ця тенденція обумовлена скороченням усіх інших елементів.
В основі аналізу галузевих особливостей формування потенціалу підприємств лежить специфічність технологічних процесів, особливості організації виробництва, відмінності в характеристиках кінцевого продукту та ресурсів для його виробництва, відмінностях ринків збуту тощо.
Тема 3. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
Конкурентоспроможність потенціалу підприємства та її рівні.
Методи оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства.
Прикладні моделі оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства
Конкурентоспроможність потенціалу підприємства та її рівні.
Конкурентоспроможність потенціалу підприємства – комплексна порівняльна характеристика, яка відображає ступінь переваги сукупності показників оцінки можливостей підприємства, що визначають його успіх на певному ринку за певний проміжок часу по відношенню до сукупності аналогічних показників підприємств-конкурентів.
Рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства.
Залежно від глобалізації цілей дослідження:
світове лідерство 2. світовий стандарт
3. національне лідерство 4. національний стандарт
5. галузеве лідерство 6. галузевий стандарт
пороговий рівень (якщо підприємство знаходиться нижче порогового рівня, то його потенціал вважається неконкурентоспроможним)
Залежно від фокусування на функції управління:
1 рівень. Для підприємств характерно розглядати організацію апарату управління як внутрішньо нейтрального елементу потенціалу. Роль керівника зводиться до випуску продукції, не піклуючись про проблеми конкурентоспроможності та задоволення потреб споживача.
2 рівень. Підприємства намагаються зробити виробничий елемент потенціалу „зовнішньо нейтральним”. Це означає, що потенціал підприємства повинен повністю відповідати стандартам, які встановлені його основними конкурентами.
3 рівень. Керівники підприємства розуміють свої переваги в конкуренції на ринку дещо по-іншому, ніж їхні основні суперники , та намагаються не дотримуватися загальних стандартів виробництва, які встановилися в галузі. На цих підприємствах виробнича складова потенціалу підлягає сильному впливу з боку елементу управління, що сприяє її розвитку та вдосконаленню.
4 рівень. Успіх у конкурентній боротьбі стає не стільки функцією виробництва, скільки функцією управління та залежить від якості, ефективності управління, організації виробництва. Дані підприємства забезпечують собі лідируюче положення на ринку на довгий час.
Методи оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства.
Класифікація методів оцінки конкурентоспроможності спрямована на чотири їх головні класифікаційні ознаки:
за напрямком формування інформаційної бази
- критеріальні (К) – за інформаційну базу беруть абсолютні (натуральні або вартісні ) значення ключових показників. За належного інформаційного забезпечення ці методи є найточнішими.
- експертні (Е) – прості у використанні, не потребують збирання повної інформації про конкурентів, оскільки базуються на думці досвідчених фахівців. Проте перевага таких методів є водночас і їхнім недоліком, бо іноді суб’єктивізм експертів може спотворювати результати оцінки.
2 .за способом відображення кінцевих результатів виділяють:
- графічні (Г) – забезпечують найвищий рівень сприйняття кінцевих результатів оцінки, інтерпретованих у графічних об’єктах (рисунках, графіках, діаграмах та ін.)
- математичні (М) – базуються на факторних моделях оцінки, які полягають у розрахунку одного (інтегрального) показника або кількох цифрових значень показників, за якими формується остаточна оцінка. Ці методи вважають найточнішими, хоч іноді вони потребують обтяжливих математичних обчислень, тобто спеціальної підготовки працівників.
- логістичні (Л) – є алгоритмізованими методами оцінки які базуються на логічних припущеннях.
3.за можливістю розробки управлінських рішень
- одномоментні (О) – це статичні методи тому. Що оцінюють тільки фактичний стан справ, не забезпечуючи можливості розроблення заходів на перспективу.
- стратегічні (С) – уможливлюють не тільки оцінку стану конкурентоспроможності потенціалу підприємства на конкретну дату, а й розроблення стратегічних заходів з поліпшення цього потенціалу.
4.за способом оцінки.
- індикаторні (І) – ґрунтуються на використанні системи індикаторів, за допомогою якої проводиться оцінка конкурентоспроможності потенціалу підприємства і національної економіки в цілому. Під індикатором розуміють сукупність характеристик, які дають змогу у формалізованому вигляді описати стан параметрів того чи іншого об’єкта, що досліджується, і на цій підставі сформулювати рекомендації з підвищення результативності функціонування об’єкта. Кожен індикатор, у свою чергу, розпадається на низку показників, які відображають стан окремих елементів досліджуваного об’єкта. Отже постає складне завдання з відбору найвагоміших індикаторів для оцінки кожного щодо названих факторів.
- матричні (табличні) (Т) – в основу цих методів покладено ідею розгляду процесів конкуренції в їх взаємозалежності та динаміці. Використовуючи матричні методи, управлінці мають змогу оцінити рівень конкурентоспроможності потенціалу не тільки свого підприємства, а й найближчих конкурентів, що допоможе розробити стратегію поведінки на ринку.
У таблиці представлено перелік існуючих методів оцінки конкурентоспроможності із зазначенням класифікаційної ознаки та групи до якої вони належать.
Таблиця
Класифікація методів оцінки конкурентоспроможності
Метод оцінки конкурентоспроможності
Класифікаційна ознака
1
2
3
4
1. Теорія конкурентних переваг М. Портера
К
Г
С
М
2. Аналіз конкурентоспроможності фірм Ж-Ж. Ламбена
К
Г
С
М
3. SWOT – аналіз
Е
Г
С
М
4. Модель аналізу Мак-Кінсі 7 S
К
Г
С
М
5. Метод вивчення профілю об’єкта
Е
Г
С
М
6. Метод набору конкурентоспроможних елементів
К
Г
С
І
7. Графічна методика Зав’ялова
Е
Г
О
І
8. Аналіз конкурентоспроможності за системою 111-555
Е
М
О
І
9. Формалізований метод Іванова
К
М
С
І
10. Методика Ансофа щодо КСФ
К
М
О
І
11. Метод Градова щодо детермінантів „націон. ромбу”
К
М
О
І
12. Метод американської асоціації управління
Е
М
О
І
13. Метод порівнянь
Е
М
О
І
14. Метод рангів
Е
М
С
І
15. Метод інтегрального критерію
К
М
О
І
16. Метод таксономічного показника
К
М
О
І
17. STEP – аналіз
Е
Л
С
М
18. SPACE- аналіз
К
Л
С
М
19. GAP – аналіз
К
Л
С
І
20. LOTS – аналіз
К
Л
С
І
21. PIMS - аналіз
К
Л
С
І
1.Теорія конкурентних переваг М. Портера.
Конкурентні переваги, якими може володіти підприємство, поділяються на 2 основні види: більш низькі ціни за рахунок низьких витрат і диференціація товарів.
Залежно від конкурентних переваг та сфери конкуренції М. Портер виділяє наступні типи стратегії фірми:
„лідер в економії витрат” виготовляє продукцію невисокої, але задовільної якості, однак собівартість його продукції нижча ніж у підприємства, яке спеціалізується на диференціації товару.
„концентрація на витратах” передбачає, що підприємство пропонує прості й стандартні товари з малими витратами і низькими цінами.
„диференціація товару” – підприємство пропонує широкий вибір високоякісної продукції.
„фокусування диференціації” – пропонування підприємством на ринок товару. На якому був зроблений акцент, за високою якістю.
2.Аналіз конкурентоспроможності фірм Ж-Ж. Ламбена
Ж-Ж. Ламбен вперше виокремлює зовнішні і внутрішні конкурентні переваги.
Зовнішні конкурентні переваги – це ті відмінні якості товару, які створюють цінність для покупця. Підприємство має зовнішні конкурентні переваги тоді, коли воно може примусити ринок прийняти його ціну на товар, яка є вищою за ціни конкурентів, що випускають аналогічну продукцію, але без відповідної відмінної характеристики. По суті це перевага в більш високому рівні цін на основі якісних характеристик (за М. Портером - перевага в диференціації товарів)
Внутрішні конкурентні переваги базуються на лідерстві фірми у витратах. Таке положення може бути досягнуте за рахунок зменшення витрат на виробництво шляхом: введення організаційного і виробничого ноу-хау фірми, доступу до більш дешевих джерел сировини і матеріалів, власного пошуку фірмою методу зниження витрат на виробництво та реалізацію товарів. Це перевага в більш низькій собівартості продукції в порівнянні з конкурентами.
3.SWOT – аналіз
Має на меті дослідити у взаємозв’язку такі групи факторів: сильні сторони, слабкі сторони, можливості, загрози. Побудована на основі проведеного дослідження матриця
дає змогу проаналізувати парні комбінації сильних і слабких сторін з можливостями і загрозами, а також виявити пріоритетні сфери ділової активності та сформувати управлінські акценти.
Сильні сторони (переваги)
Слабкі сторони
Можливості
1
Стратегія „Максі-Максі”
П > С
М > З
2
Стратегія „Міні-Максі”
С > П
М > З
Загрози
3
Стратегія „Максі-Міні”
П > С
З > М
4
Стратегія „Міні-Міні”
С > П
З > М
Рис. Стратегічні рекомендації SWOT – аналізу
Після перевірки взаємного впливу факторів за допомогою матриці SWOT – аналізу можна визначити чотири різновиди корпоративної стратегії фірми:
1. „Максі-Максі” – стратегія, яка використовує сильні сторони фірми для реалізації зовнішніх можливостей.
У цій ситуації фірма повинна вживати активні дії для зміцнення своєї позиції на ринку шляхом збільшення своєї частки, диверсифікації продуктів, виведення на ринок товарів-новинок. Сприятлива фінансова ситуація дозволяє виділяти додаткові кошти на науково-дослідні роботи, збільшувати фінансовий портфель, поглинати дрібних конкурентів тощо.
2. „Міні-Максі” – стратегія, спрямована на мінімізацію слабких сторін фірми на основі використання зовнішніх можливостей.
Фірма повинна прагнути посилити конкурентні позиції у тих галузях, де це можливо, з одночасною ліквідацією (продажем) слабких господарських підрозділів. Доцільно концентрувати увагу на зниженні рівня витрат і підвищенні конкурентоспроможності продукції.
3. „Максі-Міні” – стратегія, яка використовує сильні сторони фірми для знешкодження зовнішніх загроз.
Фірми опинилися в досить поганій ситуації. Вони повинні використовувати свої сильні сторони, які переважають, для нейтралізації зовнішніх загроз, а не для зростання, тобто переходити до позиційної оборони. Ці фірми можуть вибірково здійснювати „контратаки” – завойовувати окремі ринкові ніші, але більшість зусиль має спрямовуватися на стримування наступу конкурентів і підготовку до активних дій у майбутньому, коли можливості будуть переважати загрози.
4. „Міні-Міні” – стратегія спрямована на мінімізацію слабких сторін фірми та уникнення зовнішніх загроз.
Найскладніша ситуація . Фірма вимушена поступово згортати діяльність, перепрофільовуватись, реінвестувати кошти в інші галузі тощо. Лише в окремих випадках фірма може ризикнути залишитися, наприклад, з допомогою об’єднання з іншою фірмою.
4.Модель аналізу Мак-Кінсі 7 S
Назва моделі походить від назви компанії і семи факторів, які впливають на розвиток фірми, семи слів, які починаються на англійській мові на букву „S” (стратегія, навички, загальноприйняті цінності, структура, системи (правила, процеси), кадри (структура, досвід), стиль поведінки). Ця модель розроблена консалтинговою фірмою „Мак-Кінсі” з США.
В основу методу покладені такі основні оціночні показники: стратегічний стан фірми, привабливість ринку.
Стратегічний стан фірми рекомендується оцінювати за такими показниками: співставна потужність фірми, частка ринку, порівнювана рентабельність, чистий дохід, технологічний стан, керівництво та персонал...
Привабливість ринку рекомендується оцінювати за такими показниками: абсолютна ємність ринку, темпи зростання ринку, ціноутворення, структура конкуренції, галузева норма прибутку ...
Недоліки методу: при оцінюванні всіх наведених факторів за 5-бальною шкалою велике значення має суб’єктивність оцінювання; подані рекомендації для реалізації стратегії, що наведені в матриці носять поверховий характер. За останні роки ці рекомендації піддаються суворій критиці через негативні наслідки їх реалізації.
5. Метод вивчення профілю об’єкта
Передбачає створення профілю об’єкта, що аналізується. Під профілем розуміють суму характеристик даного об’єкта, - завдяки яким він відомий цільовій групі споживачів. Таким чином, корпоративний профіль – це образ компанії чи її продукції, який уявляє собі цільова група. Характеристики, що приводяться до будь-якого об’єкта, кількісно вимірюються від 0 до 100 балів. „Профіль” є засобом чи інструментом візуального аналізу об’єкта. Споживач чи будь-яка організація може за даною методикою проаналізувати і оцінити будь-яку фірму, в будь-якій сфері діяльності.
Основною перевагою метода є можливість виокремлення значної кількості конкурентних переваг та їх кількісного виміру. Його недоліком – суб’єктивність оцінки характеристик, що може вплинути на точність оцінювання.
6. Аналіз конкурентоспроможності за системою 111-555
Експертний інститут Торгово-промислової палати Росії в 1996р. Запропонував систему, яка ґрунтується на експертному оцінюванні таких чинників:
- конкурентоспроможність продукції
- якість продукції
- ціна продукції.
Шкала оцінювання була обрана від 0 до 5 балів, причому один бал означає низький рівень чинника на думку експерта, а п’ять балів – високий рівень. Зрозуміло, що для ціни продукції один бал – це найкраща оцінка, а для конкурентоспроможності та якості продукції – найгірша.
За результатами досліджень були отримані такі класичні сполучення:
551 – традиційне (висока конкурентоспроможність, висока якість, низька ціна). Це найкраще сполучення з погляду забезпечення та утримання конкурентоспроможності, характерне для багатьох товарів японських і американських фірм, деяких європейських фірм.
555 – європейське (усе високе)
511 – східно-азіатське (висока конкурентоспроможність при низькій якості та низькій ціні).
7.Методика Ансофа щодо КСФ
І.Ансофф розглядає конкурентну силу фірми, її конкурентний статус як своєрідний показник положення фірми на ринку. Кількісна оцінка показника конкурентної сили (КС) визначається за формулою:
де If - рівень стратегічних капіталовкладень фірми
Ik - критичний рівень обсягу капіталовкладень, з якого починається одержання доходу
Io - оптимальний рівень капіталовкладень, що забезпечує максимум доходу
Sf - оцінка діючої стратегії фірми; So – оцінка оптимальної стратегії фірми
CF – оцінка наявних можливостей; Co – оцінка оптимальних можливостей
Якщо - слабка позиція - середня позиція
- сильна позиція
Складність полягає в розмитості поняття „оптимальна стратегія”, „оптимальні можливості фірми”, що, як і будь-які інші експертні оцінки, можуть бути далекими від реальності. Крім того, по кожному елементу стратегічного потенціалу повинні визначатися параметри ресурсів, які можуть забезпечити досягнення цілей фірми на відповідному етапі життєвого циклу конкурентної переваги.
8. Методика Градова щодо детермінантів „національного ромбу”
М.Портер на основі аналізу статистичних матеріалів галузей промисловості восьми промислово розвинутих країн виявив найбільш важливі причини успіхів та невдач в конкурентній боротьбі фірм цих країн. Їм запропонована оригінальна концепція конкурентної переваги країни. Основою цієї концепції є ідея так званого „національного ромбу”, що розкриває чотири властивості (детермінанти) країни, що формують конкурентне середовище, в якому діють фірми даної країни. „Національний ромб” характеризує систему детермінантів конкурентних переваг, компоненти якої взаємодіють, створюють ефект цілісності, тобто підсилюють, або послаблюють потенціальний рівень конкурентних переваг фірм даної країни.
До складу детермінантів входять:
параметри факторів – матеріальні та нематеріальні умови необхідні для формування конкурентної переваги в самому виробничому процесі фірми, а також в країні її базування.
стратегія фірми, їх структура і суперництво
параметри попиту (вимоги покупців до якості товарів, еластичність попиту за ціною, рівень
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора