Звіт про проходження організаційно-економічної практики на підприємстві. Звіт з Інші. Робота № 520778

Звіт про проходження організаційно-економічної практики на підприємстві

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Національний університет водного господарства та природокористування

Інститут:

Не вказано

Факультет:

Не вказано

Кафедра:

Не вказано

Інформація про роботу

Рік:

2011

Тип роботи:

Звіт

Предмет:

Інші

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

Міністерство освіти і науки молоді та спорту України Національний університет водного господарства та природокористування Звіт про проходження організаційно-економічної практики на підприємстві Зміст Назва, коротка історія, форма власності, оцінка ринкової позиції підприємства………………………………………………….………….....3 Опис змісту внутрішніх елементів організації : цілі, задачі, структура, технології, персонал…………………………………………………......…5 Опис виробничої структури підприємства та зв’язок між внутрішніми складовими організації…………………………………………………...12 Опис змісту головних та допоміжних управлінських функцій на підприємстві та відповідність реалізації управлінських функцій…….18 Виробничий процес. Визначення переліку ключових під процесів , що визначають зміст життєвого циклу, ресурсного забезпечення, оціночних та організаційно-управлінських дій…………………………21 Побудова системної моделі управління організацією, що демонструє діяльність організації, як процес……………………………………….26 Побудова моделі взаємозв’язків між процесами та їх критеріїв оцінки……………………………………………………………………...27 Визначення критичного процесу у ланцюжку під процесів та рекомендації щодо його вдосконалення……………………………….50 Висновок Список використаної літератури Назва, коротка історія, форма власності, оцінка ринкової позиції підприємства Історія НЕК "Укренерго" нерозривно пов'язана з історією об'єднаної енергетичної системи України. Формування основної мережі ОЕС України було почато у 30-ті роки. У 1940 р була введена в експлуатацію перша в СРСР лінія електропередачі 220 кВ Дніпро-Донбас. При формуванні перших енергосистем для оперативного управління створювалися диспетчерські пункти. Об'єднана диспетчерська служба Півдня була створена в 1938 р. У 1988 р. ОДУ Півдня було перетворено в ОДУ України, а в 1993 р. - у Національний диспетчерський центр електроенергетики України (НДЦ України), до складу якого ввійшли 8 регіональних диспетчерських центрів. У результаті реструктуризації виробничо-енергетичних об'єднань України в 1995 р. створена Державна електрична компанія "Укрелектропередача". У статутний фонд компанії ввійшли лінії електропередачі основної мережі напругою 220 кВ і вище, міждержавні лінії електропередачі всіх класів напруги, підстанції 220-330-400-500-750 кВ та їхня інфраструктура. У 1998 р. на базі НДЦ України та ДЕК "Укрелектропередача" на підставі наказу Міністерства енергетики України від 15.04.1998 № 54 „Про створення державного підприємства „Національна енергетична компанія „Укренерго” створюється ДП НЕК "Укренерго". Для експлуатації електроенергетичного господарства в складі НЕК "Укренерго" організовано 8 електроенергетичних систем (відособлених структурних одиниць), яким підпорядковані 32 структурні підрозділи по експлуатації магістральних і міждержавних електричних мереж. До складу НЕК "Укренерго" також входять відособлені структурні одиниці: "Головний інформаційно-обчислювальний центр", "Вінницяелектротехнологія", Пансіонат “Енергетик”, підрозділ громадського харчування “Енергетик”. Оперативне управління режимами роботи ОЕС України здійснюється з Центрального і восьми регіональних диспетчерських пунктів НЕК "Укренерго". Для реалізації оперативно-технологічного управління постійно розвиваються й удосконалюються засоби диспетчерського керування. Компанія не тільки впроваджує новітні технології, але й активно бере участь у їхній розробці. Опис змісту внутрішніх елементів організації : цілі, задачі, структура, технології, персонал. Магістральні електромережі, які експлуатують Рівненські МЕМ, забезпечують зовнішнє електропостачання обласного центру та відповідальних споживачів області, серед яких, зокрема, Рівненське об'єднання "Азот", а також видачу потужності Рівненської АЕС. Виробнича база Рівненських МЕМ розташована в м. Рівне, була придбана і облаштована вже після створення Західної ЕС, на сьогоднішній день це одна з кращих виробничих баз на підприємстві. Загальний обсяг обслуговування в умовних одиницях обладнання Рівненських МЕМ складає 8987, чисельність персоналу – 176 чол. Основна мета підприємства: задоволення потреб споживачів, і, як наслідок, отримання прибутку; стати високотехнологічною компанією, що забезпечує отримання прибутку на вкладені активи. Місія НЕК "Укренерго" формулюється як філософія організації і містить наступні положення: досягнення високої майстерності у всіх галузях діяльності – у формулюванні та досягненні цілей організаці, у наданні послуг, у роботі персоналу; якість – невідємна частина продукції, працівника та управлінця; професійне управління, довіра людям, підтримка та вітання нових ідей і обгрунтованого ризику; прийняття управлінських рішень менеджерами всіх рівнів за чітко визначених повноважень та відповідальності; чесність, відкритість, робота в єдиній команді, вільний обмін інформацією. НЕК "Укренерго" – вертикально інтегрована природна монополія в галузі передавання електроенергії. Структура компанії побудована за регіональним принципом і об’єднує 8 електроенергетичних систем (Дніпровську, Донбаську, Західну, Кримську, Південну, Південно-Західну, Північну та Центральну), яким підпорядковані 32 структурні підрозділи з експлуатації магістральних і міждержавних електричних мереж. У складі НЕК "Укренерго" діють відособлені структурні одиниці "Головний інформаційно-обчислювальний центр" (м. Київ), "Вінницяелектротехнологія" (м. Вінниця), "Південьенергопром" (м. Сімферопполь), відокремлений підрозділ "Науково-технічний центр електроенергетики" (м. Київ), спеціалізовані структурні одиниці пансіонат "Енергетик"та оздоровчий комплекс "Семидвір'я" (АР Крим), підрозділ громадського харчування "Енергетик" (м. Київ). У структурі компанії функціонують:Державна інспекція з експлуатації електростанцій та мереж і Державна інспекція з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії. НЕК "Укренерго" – це технологічна ланка, що об’єднує виробників електроенергії – енергогенерувальні компанії атомних (АЕС), теплових (ТЕС) і гідроелектростанцій (ГЕС) та обласні енергопостачальні компанії, взаємодіє з енергосистемами суміжних країн, забезпечує експорт та імпорт електроенергії. Оперативне керування режимами роботи ОЕС України здійснюється з Центрального і восьми регіональних диспетчерських пунктів НЕК "Укренерго". Для реалізації оперативно-технологічного керування постійно розвиваються й удосконалюються засоби диспетчерського керування. Компанія не тільки впроваджує новітні технології, але й активно бере участь у їхній розробці. Фахівці НЕК "Укренерго" виконують розрахунки параметрів релейного захисту та системних комплексів протиаварійної автоматики, розробляють технічні рішення з впровадження релейного захисту, протиаварійної автоматики та автоматизованої системи управління технологічними процесами, здійснюють розрахунки і ведення електричних та енергетичних режимів, розроблення та експлуатацію автоматизованої системи обліку електроенергії, беруть участь в опрацюванні перспективних планів розвитку ОЕС України, реалізації інвестиційних програм розвитку магістральних електромереж, проведенні протиаварійних тренувань та навчанні персоналу тощо. Мета і основні напрями діяльності НЕК "Укренерго": - здійснення централізованого оперативно-технологічного управління ОЕС України із забезпеченням надійної паралельної роботи теплових, атомних і гідравлічних електростанцій України, об’єднаних магістральними електромережами; - забезпечення цілісності Об'єднаної енергетичної системи (ОЕС) України - забезпечення балансу виробництва і споживання електроенергії в країні; - запобігання порушенням режимів і аваріям системного значення та ліквідація можливих аварій з найменшими втратами для країни; - забезпечення паралельної роботи з енергосистемами сусідніх країн СНД та ЄС, технічне і технологічне забезпечення експорту/імпорту електроенергії; - здійснення передачі електроенергії магістральними та міждержавними електричними мережами; - забезпечення ефективної роботи і розвитку магістральних та міждержавних електромереж 220 кВ і вище як складової частини інфраструктури Оптового ринку електроенергії (ОРЕ) України у забезпеченні передачі електроенергії; - інформаційне та технічне забезпечення функціонування ОРЕ; - участь у розробці концепції вдосконалення і розвитку ОРЕ України та планів перспективного розвитку ОЕС України; - реалізація програм капітального будівництва, модернізації, технічного переобладнання і реконструкції магістральних та міждержавних електромереж, участь у розробці та реалізації відповідних технологій і нормативно-технічної документації, інші напрями і форми інноваційної діяльності; - організація та проведення ремонтно-експлуатаційних та аварійно-відновлювальних робіт на об’єктах магістральних електромереж, розробка та виготовлення технічного оснащення, засобів захисту та засобів малої механізації, необхідних для проведення цих робіт; - експлуатація засобів зв’язку, телемеханіки, систем комерційного обліку та систем передачі даних, створення і розвиток мереж технічних засобів обліку електроенергії та управління, обчислювальної техніки; Координація оперативно-технічної експлуатації, участь у розробці і впровадження нових та вдосконалення діючих пристроїв систем релейного захисту, протиаварійної автоматики, оперативно-технологічного управління, обліку, зв’язку та телемеханіки на енергопідприємствах, які підключені до ОЕС України; - участь у розробці та реалізації річних і сезонних схем регулювання стоку водосховищ каскадів гідроелектростанцій з метою найбільш раціонального використання гідроресурсів з урахуванням екологічних вимог суміжних галузей господарського комплексу України; - забезпечення єдності вимірювань, які здійснюються при диспетчерському управлінні перетоками потужності та при експлуатації магістральних та міждержавних електромереж, у т.ч. для обліку електроенергії; - участь у розробці методичних та інструктивних матеріалів, обов’язкових до виконання енергокомпаніями і електростанціями, які підключені до ОЕС України; - здійснення державного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії; - здійснення державного нагляду за додержанням вимог технічної експлуатації електричних станцій і мереж, вимог технічної експлуатації енергетичного обладнання об’єктів електроенергетики, підключених до ОЕС України; - проведення виставок, аукціонів, торгів, конкурсів, конференцій, симпозіумів та інших заходів, пов’язаних з характером діяльності підприємства; - координування та методичний супровід організаційних робіт з виставкової та рекламно-інформаційної діяльності; - виробництво обладнання, пристроїв, електроприладів та іншої продукції, випуск якої не суперечить чинному законодавству України; - проведення сертифікаційних випробувань засобів індивідуального захисту від ураження електричним струмом, пристроїв та обладнання; - участь у розробці, випуск та розповсюдження інформаційної та рекламної продукції, а також методичної та програмно-технічної документації з питань енергопостачання, експлуатації, ремонту і налагодження обладнання, охорони праці і навчання персоналу, метрологічного забезпечення, енергонагляду та з інших питань, пов’язаних з діяльністю підприємства; - розроблення і впровадження автоматизованих систем диспетчерсько-технологічного та організаційно-економічного управління, а також програмно-технічних систем контролю та управління електроспроживанням. Специфіки регіональній енергосистемі додає її географічне розташування, що межує з країнами Європи, які були і залишаються імпортерами української електроенергії, співпраця з якими має давні традиції і завжди була взаємовигідною. Основними завданнями Західної ЕС є здійснення оперативно – технологічного управління регіональною енергосистемою, включаючи Рівненську атомну електростанцію (АЕС), теплові електростанції (ТЕС) енергогенеруючої компанії ВАТ "Західенерго" – Бурштинську і Добротвірську та системоутворюючу мережу 110кВ обласних енергопостачальних компаній, забезпечення надійної роботи магістральних і міждержавних електромереж напругою 220, 330, 400 і 750 кВ. Магістральні електромережі, які експлуатують Рівненські МЕМ, забезпечують зовнішнє електропостачання обласного центру та відповідальних споживачів області, серед яких, зокрема, Рівненське об'єднання "Азот", а також видачу потужності Рівненської АЕС. ПАТ "Західенерго" укомплектовано робітниками, інженерами, економістами та іншими фахівцями найвищої кваліфікації, здатними ефективно вирішувати інженерно-технічні та господарські проблеми високої складності. Основні напрямки роботи з персоналом у товаристві: підвищення кваліфікації персоналу за рахунок проведення фахового навчання, забезпечення постійного контролю знань; забезпечення передачі досвіду досвідчених працівників молодим перспективним кадрам; підвищення ефективності використання людських ресурсів, передача об'єктів соціальної сфери місцевим органам влади. Політика компанії щодо оплати праці направлена на: забезпечення працівникам ПАТ "Західенерго" гідного рівня оплати праці, що відповідає провідним галузям економіки України і сприяє утриманню та залученню до товариства найбільш кваліфікованих кадрів; забезпечення прямої залежності оплати праці кожного працівника від його вкладу в результати діяльності товариства за рахунок гнучкої схеми преміювання. Опис виробничої структури підприємства та зв’язок між внутрішніми складовими організації Структура підприємства – це логічні взаємовідносини рівнів управління і функціональних областей, які побудовані в такій формі, яка дозволяє найбільш ефективно досягти цілей організації. Оцінюючи фактори внутрішнього середовища підприємства, застосуємо метод оцінки сильних та виявлення слабких сторін його діяльності. В першу чергу необхідно проаналізувати структуру підприємства. Діяльність підприємства будується на поєднанні централізованого керівництва з його господарською самостійністю, ініціативою колективу. На чолі підприємства стоїть директор. Таким чином, структура даного підприємства має невисокий рівень децентралізації. Слід зауважити, що підприємство структуроване за галузевим принципом. Як показав до недавній досвід, успіх організації залежить не тільки від технології і техніки менеджменту, організації та інших складових управління, але й від стилю управління й культури організації. Що є важливим фактором впливу на продуктивність і результативність організаційної структури підприємства. В даному випадку повна відповідальність покладається на керівника підприємства, як на головного носія культури та традицій підприємства. Правильна підготовка, розстановка і використання кадрів має важливе значення в системі заходів, спрямованих на підвищення ефективності виробництва. Плинність кадрів завдає великої шкоди виробництву. Новим працівникам, які прийшли на місце тих, що звільнилися, потрібен якийсь час для вивчення робіт, набуття досвіду. Під цілями розуміють якісні та кількісні характеристики функціонування підприємства, на досягнення яких воно орієнтує свою діяльність. Цілі організації визначаються у вигляді ідеальної моделі стану системи в майбутньому, можливість досягнення якої оцінюється менеджерами з урахуванням різних чинників, починаючи від особистих (рівень професіоналізму, співвідношення мотивів і стимулів) і закінчуючи тими, які впливають і впливатимуть на функціонування системи з боку зовнішнього середовища. Останнє зумовлене ресурсними та інституційними обмеженнями, у рамках яких можливе досягнення цілей. Для того, щоб забезпечити досягнення цілей організації, необхідно відповідним чином координувати діяльність її елементів. Зважаючи на поставлені цілі, організація вибудовує її структуру, яка показана на схемі. 1. Суть даної структури управління полягає в тому, що очолює кожен виробничий підрозділ керівник, який здійснює всі функції управління. Кожен працівник підрозділу безпосередньо підпорядковується тільки цьому керівнику. В свою чергу, останній є підзвітний вищому органу. Підлеглі виконують розпорядження тільки свого безпосереднього керівника. Вищий орган (керівник ) не має права віддавати розпорядження робочим, минаючи їх безпосереднього керівника ( тобто реалізується принцип єдиності керівництва ). Окремі спеціалісти допомагають лінійному керівникові збирати та обробляти інформацію, аналізувати господарську діяльність, готувати управлінські рішення, але самі вказівок та інструкцій керованому об’єкту не дають. Така схема підпорядкування і звітності – основа лінійного управління. На сучасному етапі фінансова політика підприємства в значній мірі відповідатиме корпоративній політиці та факторам зовнішнього середовища, але зі зміною стратегії розвитку підприємства, потрібно буде кардинально змінити і фінансову політику. Можна позитивно виділити те, що підприємство має відповідні технології, які забезпечуватимуть досягнення певних цілей та реалізацію визначеної підприємством стратегії. Технологія є однією з важливих змінних у процесі перетворення вхідних елементів у вихідні, тобто у готову продукцію. До складу технологій на даному підприємстві входять основні фонди, прилади та обладнання, транспортні засоби. Підприємство постійно намагається впроваджувати передові технології по мірі своїх матеріальних можливостей, проте все рівно не все обладнання можна замінити більш сучасним, навіть якщо воно економічно вигідніше. Підприємство самостійно виконує деякі дослідницькі та конструкторські роботи. Організаційна структура відноситься до функціональної організаційної структури. Функціональну організаційну структуру іноді називають традиційною або класичною, оскільки вона була першою структурою, що піддалася вивченню і розробці. Функціональна організаційна схема широко використовується. Функціональна департаменталізація – це процес розподілу підприємства на окремі елементи, кожний з яких має своє чітко визначене завдання і обов‘язки. В принципі створення функціональної структури зводиться до групування персоналу по тим широким задачам, які вони виконують. Конкретні характеристики і риси діяльності того чи іншого підрозділу відповідають найбільш важливим напрямкам діяльності всього підприємства. Оскільки при функціональній департаменталізації воно ділиться на блоки, що мають чітко окреслені задачі, то на підприємствах оброблювальної промисловості це – розподіл по технологіям виробництва. Традиційні функціональні блоки підприємства – це відділи виробництва, маркетингу і фінансів. Це - широкі області діяльності або функції, які є на кожному підприємстві для забезпечення досягнення його цілей. Проте конкретні назви таких відділів можуть варіюватись, і традиційні позначення не дають чіткого описання найважливіших функцій деяких напрямів підприємницької діяльності, особливо в сфері послуг. Якщо розмір всієї організації або даного відділу великий, то основні функціональні відділи можна в свою чергу підрозділити на більш дрібні функціональні підрозділи. Вони називаються вторинними або похідними. Основна ідея тут полягає в тому, щоб максимально використовувати переваги спеціалізації і не допускати перевантаження керівництва. При цьому необхідно дотримуватися обережності з тим, щоб такий відділ (чи підрозділ) не ставив би свої особисті цілі вище загальних цілей всього підприємства. Ідея вторинних підрозділів застосовується до будь-якої організаційної структури. Переваги і недоліки функціональної структури показані в таблиці 1. Наявний досвід говорить про те, що функціональну структуру доцільно використовувати на тих підприємствах, які випускають відносно обмежену номенклатуру продукції, діють в стабільних зовнішніх умовах і для забезпечення свого функціонування вимагають вирішення стандартних управлінських задач. Прикладами такого роду можуть служить підприємства, діючі в металургійній і гумотехнічній промисловості, а також в галузях промисловості, що виготовляють сировинні матеріали. Функціональна структура не підходить для підприємств з широкою номенклатурою продукції, діючих в середовищі з швидко змінюваними споживчими і технологічними потребами, а також для підприємств, здійснюючих свою діяльність в широких міжнародних масштабах, одночасно на декількох ринках в країнах з різними соціально-економічними системами. Для підприємств такого типу найбільш відповідною буде дівізіональна структура. Таблиця 1. Переваги і недоліки функціональної структури організації Переваги 1. Стимулює ділову і професійну спеціалізацію 2. Зменшує дублювання зусиль і споживання матеріальних ресурсів в функціональних областях 3. Покращує координацію в функціональних областях Недоліки 1. Відділи можуть бути більш зацікавлені в реалізації цілей і задач своїх підрозділів, чим загальних цілей всієї організації. Це збільшує можливості конфліктів між функціональними областями. 2. На великих підприємствах ланцюг команд від керівника до безпосереднього виконавця становиться дуже довгим. Опис змісту головних та допоміжних управлінських функцій на підприємстві та відповідність реалізації управлінських функцій Обґрунтування виробничої програми підрозділів трудовими ресурсами обмежується, як правило, тими категоріями працівників, кількість яких залежить від обсягу і структури виробництва. Це переважно робітники. Кількість робітників, потрібна для виконання запланового обсягу роботи, визначається різними методами залежно від специфіки виконуваних процесів і нормування праці: на основі трудомісткості робіт, норм виробітку, норм обслуговування, за робочими місцями тощо. Розрахунки проводяться окремо за професіями і кваліфікацією робітників. Кількість робітників на роботах з нормованою трудомісткістю визначається за формулою: Чоб=Тпл/Тп*kн де Чоб – середньооблікова кількість робітників; Тпл – планова трудомісткість робіт, нормованих людиногодин; Тп — фонд робочого часу одного працівника в плановому періоді, год; kн — коефіцієнт виконання норм. Трудові ресурси металургії включають різні категорії працівників. Працівники, які безпосередньо виконують операції виробничого процесу, складають категорію робітників. За ціллю в виробництві робітників поділяють на основних і допоміжних. Основні працівники – це стернярки, формувальники, плавильники , обрубувачі і наждачники литва. Робітники цих професій здійснюють безпосередній технологічний процес виробництва металу. Кваліфікаційний рівень робітників цих професій досить високий. В структурі чисельності основні працівники складають до 30%. До допоміжних робітників основного виробництва відносять транспортувальників литва і землі, малярів, вибивальників і інших працівників, які виконують допоміжні операції. До допоміжних робітників відносять працівників, зайнятих ремонтом і обслуговуванням обладнання і всіх працівників допоміжних дільниць і інших відділень. По ролі в виробництві працівники поділяються на IV групи : Виробничі працівники – ті, що безпосередньо здійснюють технологічний процес; Черговий персонал –робітники, що підтримують обладнання в робочому стані в процесі його експлуатації; Ремонтний персонал – робітники, що зайняті підготовкою і проведенням ремонтів; Допоміжні працівники – робітники, зайняті збереженням матеріалів (комірники), прибиранням виробничих приміщень і т. д. Інженерно-технічні працівники здійснюють технічне керівництво. Сюди відносять керівників, що відповідають за всі сторони діяльності підприємства чи окремих виробничих підрозділів(директори, начальники відділень, дільниць, змін, майстрів); осіб, що здійснюють керівництво окремими сторонами виробничо-технічної діяльності (механіки, технологи, менеджери і т.д.) Правильна підготовка, розстановка і використання кадрів має важливе значення в системі заходів, спрямованих на підвищення ефективності виробництва. Плинність кадрів завдає великої шкоди виробництву. Новим працівникам, які прийшли на місце тих, що звільнилися, потрібен якийсь час для вивчення робот, набуття досвіду. Нормування та оплата праці проводиться на підставі чинного законодавства та Колективного договору, а також Положень, які розроблені та діють на підприємстві, з урахуванням гарантій нарахування заробітної плати згідно з кваліфікацією на основі тарифної сітки, міжкваліфікаційних та міжпосадових співвідношень. Формування ФОП проводиться по діючій відрядній системі оплати праці, яка стимулює усі категорії працівників виконувати доведені виробничі завдання згідно бізнес – плану на рік та щомісячних виробничих планів, що передбачає беззбитковість роботи підприємства, зниження витрат на енергоносії, на брак і інші скриті витрати. Відрядна система оплати праці, тобто оплата по кінцевому результату, стимулює кожного працівника бути зацікавленим у випуску більшої кількості ТП, що при реальному зростанні обсягів виробництва забезпечує пропорційне зростання ФОП. На протязі року здійснюються заходи щодо упорядкування діючих норм та розцінок: проводиться аналіз діючих норм часу по кожній відливці, для всіх відділень і категорій працівників. приводиться до відповідності норм часу фактичне виконання технічного процесу по кожній відливці. На підприємстві проводиться перегляд розцінок по кожній відливці по категоріям працюючих при зміні розміру мінімальної зарплати та при зміні чинного законодавства. Також проводиться доплата та встановлюються надбавки: за роботу у важких і шкідливих умовах праці; за роботу в особливо важких і особливо шкідливих умовах праці; за роботу в нічний час; Знижується кваліфікація робітника на 1 розряд за грубе порушення технічної дисципліни та інші серйозні порушення, що спричинили погіршення якості продукції, простої, чи завдали збитків підприємству. Поновлення розряду проводиться у загальному порядку, але не раніше 3 місяців після зниження. Виробничий процес. Визначення переліку ключових під процесів , що визначають зміст життєвого циклу, ресурсного забезпечення, оціночних та організаційно-управлінських дій. Отримання будь-якого виду продукції є результатом певного виробничого процесу. Виробничим процесом називають сукупність дій пов’язаних з програмуванням, науково-технічними і конструкторськими розробленнями, проектуванням і зберіганням сировини, виготовленням проміжної (напівпродукції) та готової продукції, її випробуванням, пакуванням, обліком та зберіганням, ремонтом обладнання тощо. До складу виробничого процесу входить виготовлення проміжної та готової продукції. А це належить до технологічного процесу. Отже технологічний процес є складовою частиною виробничого процесу. Будь яку технологію можна уявити, як сукупність технологічних процесів. Технологічним процесом називається логічно упорядкований набір послідовних завершених ланок переробки сировини, матеріалів у проміжну або кінцеву продукцію з наявними властивостями. Технологічні процеси постійно вдосконалюють. Це зумовлено тим, що продукцію, яку виробляють на підприємстві, періодично поліпшують. В ТП проміжними ланками є стадії та операції. Технологічні процеси відображають у вигляді текстових описів та графічних зображень (схем). Основними складовими технологічних процесів є технологічні операції, кожну з яких розглядають як окремий технологічний процес. Технологічною операцією називають закінчену частину технологічного процесу, яку виконують на одному робочому місці (праці) один або кілька працівників (робітників) над одним або кількома об’єктами, які одночасно обробляються. Технологічну операцію теж можна розкласти на окремі складові елементи. В загальному випадку ТО розкладається на технологічні та допоміжні переходи. Технологічним переходом називають завершену частину операції, що характерна сталістю інструментів, сталістю дій над предметом праці та сталістю предметів праці. Терміну “технологія” у сучасному технократичному світі надають різні значення. У перекладі з грецької (“техно” – ремесло, а “логос” – наука), технологія означає науку про виробництво. Класичне визначення технології розглядає її як науку про способи переробки сировини та матеріалів у предмети споживання та засоби виробництва, тобто сукупність виробничих процесів у певній галузі, направлених на зміну форми, будови, властивостей сировини або матеріалів. В свою чергу виробничий процес базується на реалізації одного або декількох технологічних процесів. Саме технологічний процес містить дії, які направлені на зміну стану предмета праці, наприклад форми, властивостей і перетворює сировину, напівфабрикати у готову продукцію. Технологічний процес є характеристикою виробництва, вказує його направленість. В свою чергу технологічний процес складається з окремих стадій – технологічних операцій. Технологічна операція – це найпростіший процес, подальше спрощення якого веде до втрат характерних ознак технологічного процесу. Тобто операція – це закінчена частина технологічного процесу, яка виконується на одному робочому місці і характеризується постійністю предметів праці, знарядь праці і характером дії на предмет праці. Вміння розділити виробничий процес виготовлення виробу на технологічні процеси, а технологічні процеси на прості операції, є важливим не тільки для технологів. Аналіз окремих операцій дозволяє відшукати найбільш економічно ефективні технології, скоротити витрати, підвищити рентабельність виробництва. Розробка технологічних процесів є складовою частиною підготовки будь-якого виробництва. Принципи їх розробки викладені і регламентуються документом “Єдина система технологічної підготовки виробництва” та відповідними стандартами. Для розробки технологічного процесу складається схема, в якій дається опис технологічних дій, прийомів у логічній послідовності переробки сировини або напівфабрикатів у готову продукцію. При складанні опису користуються встановленою у певній галузі термінологією, назвами, визначеннями, типовими операціями. Для розробки технологічного процесу необхідно вивчити будову виробу, конструкцію і функцію складових частин, їх з’єднання між собою, проаналізувати технологічність конструкції, скласти робочі креслення. Робочі креслення деталей і виробу в цілому повинні містити всі дані, необхідні для однозначного розуміння при виготовленні деталі та контролю її якості, відповідати діючим стандартам. Контроль - це вид управлінської діяльності по забезпеченню процесу, з допомогою якого керівництво підприємства визначає, наскільки правильні його управлінські рішення, а також напрямки здійснення необхідних коректив. Види контролю відрізняються часом його здійснення в процесі управління підприємством (організацією) і поділяються на: попередній; поточний; заключний. Попередній контроль реалізується через правила, процедури, поведінку та ін. Його основні важелі закладені в процесі реалізації таких функцій менеджменту, як планування, організація взаємодії. Цей вид контролю використовується у відношенні до ресурсів: людських; матеріальних; фінансових. Поточний контроль здійснюється через систему зворотного зв'язку, яка відрізняється наступним: носить характер управлінської необхідності; має ціль; використовує зовнішні ресурси, які перетворює в ресурси для внутрішнього споживання організації; коректує відхилення, які виникають в процесі управління, з метою забезпечення досягнення цілей організації. При заключному контролі зворотний зв'язок використовується після виконання роботи. Він необхідний для врахування організацією можливих майбутніх ситуацій, з якими буде мати справу підприємство, а також для забезпечення мотивації (наприклад, при оплаті праці). Процес контролю реалізується через наступні етапи: 1. Встановлення стандартів і критеріїв, які вимагають: обмеження за часом; конкретизації критеріїв; забезпечення реальності показників; забезпечення можливості прогнозування показників і результатів. 2. Співставлення реальних результатів з прийнятими стандартами та критеріями здійснюється за етапами: встановлення масштабу допустимих відхилень і принципів виключення конкретних результатів; вимірювання результатів; передача і розповсюдження інформації про конкретні результати; оцінка інформації про отримані результати; обгрунтування висновків на засадах порівняння результатів і стандартів. 3. Здійснення необхідних коректуючих дій, які базуються на виборі наступних рішень: не вживати заходів, тобто нічого не здійснювати; усувати відхилення; переглянути стандарти; поєднати кілька попередніх підходів. При розробці системи контролю на підприємстві необхідно врахувати, що вона створюється з метою здійснення єдиних, об'єктивних і дієвих методів підвищення ефективності виробництва. Вона бере участь в управлінні виробництвом і тому належить до апарату управління. Система контролю виробничих процесів є самостійним структурним підрозділом підприємства. Основним завданням системи в умовах розвитку ринкових відносин є забезпечення такого рівня якості продукції, який буде задовольняти споживача, вимагатиме мінімальних затрат і дозволить виконувати замовлення у встановлені строки. Побудова системної моделі управління організацією, що демонструє діяльність організації, як процес. 7. Побудова моделі взаємозв’язків між процесами та їх критеріїв оцінки №з/п Назва процесу Показники ключових процесів 1. Ідентифікувати потреби споживачів ЧАСОВІ Середній час виконання процесу в цілому; Середній час простоїв; Середній час визначення потреби; Середній час визначення типу споживача; ТЕХНІЧНІ Кількість функцій процесу; Чисельність персоналу процесу; Кількість автоматизованих робочих місць; ВАРТІСНІ Собівартість процесу; Рівень собівартості процесу ; Рівень собівартості процесу у порівнянні з конкурентами; Вартість продуктів процесу; Рівень вартості продуктів процесу; Рентабельність процесу; ЯКІСНІ Кількість невідповідностей продуктів процесу; Кількість надзвичайних ситуацій, що вимагали оперативного втручання; Результативність процесу; Ефективність процесу; 2. Продати продукт ЧАСОВІ Середній час виконання процесу в цілому; Середній час простоїв; Середній час обслуговування одного клієнта; ТЕХНІЧНІ Кількість функцій процесу; Чисельність персоналу процесу; Рівень кваліфікації персоналу процесу; Кількість автоматизованих робочих місць; ВАРТІСНІ Собівартість процесу; Рівень собівартості процесу ; Рівень собівартості процесу у порівнянні з конкурентами; Вартість продуктів процесу; Рівень вартості продуктів процесу; Рентабельність процесу; ЯКІСНІ Кількість невідповідностей продуктів процесу; Кількість надзвичайних ситуацій, що вимагали оперативного втручання; Кількість відмов від послуг за місяць у порівнянні з конкурентами; Результативність процесу; Ефективність процесу; 3. Розробити первинну документацію ЧАСОВІ Середній час виконання процесу в цілому; Середній час простоїв; ТЕХНІЧНІ Кількість функцій процесу; Чисельність персоналу процесу; Рівень кваліфікації персоналу; Кількість автоматизованих робочих місць; ВАРТІСНІ Собівартість процесу; Рівень собівартості процесу ; Рівень собівартості процесу у порівнянні з конкурентами; Вартість продуктів процесу; Рівень вартості продуктів процесу; Рентабельність процесу; ЯКІСНІ Кількість дефектів продуктів процесу; Кількість надзвичайних ситуацій, що вимагали оперативного втручання; Кількість повернень продуктів процесу на доробку чи переробку; Результативність процесу; Ефективність процесу; 4. Залучити гроші ЧАСОВІ Середній час виконання процесу в цілому; Середній час простоїв; Середній час обробки процесу; Рівень вчасності надходжень; ТЕХНІЧНІ Кількість функцій процесу; Чисельність персоналу процесу; Кількість автоматизованих робочих місць; ВАРТІСНІ Собівартість процесу; Рівень собівартості процесу ; Рівень собівартості процесу у порівнянні з конкурентами; Вартість продуктів процесу; Рівень вартості продуктів процесу; Рівень валютного курсу; Рентабельність процесу; ЯКІСНІ Кількість невідповідностей продуктів процесу; Кількість надзвичайних ситуацій, що вимагали оперативного втручання; Результативність процесу; Ефективність процесу; 5. Виготовити продукцію та активувати її ЧАСОВІ Середній час виконання процесу в цілому; Середній час простоїв; Середній час активації продукції; Термін служби продукції; ТЕХНІЧНІ Кількість функцій процесу; Чисельність персоналу процесу; Рівень кваліфікації персоналу процесу; Кількість автоматизованих робочих місць; ВАРТІСНІ Собівартість процесу; Рівень собівартості процесу ; Рівень собівартості процесу у порівнянні з конкурентами; Вартість продуктів процесу; Рівень вартості продуктів процесу; Відсоток комісійних зборів у порівнянні з конкурентами; Рентабельність процесу; ЯКІСНІ Кількість невідповідностей продуктів процесу; Кількість надзвичайних ситуацій, що вимагали оперативного втручання; Результативність процесу; Ефективність процесу; 6. Провести післяпродажне обслуговування ЧАСОВІ Середній час виконання процесу в цілому; Середній час простоїв; Середній час виконання окремих функцій процесу; ТЕХНІЧНІ Кількість функцій процесу; Чисельність персоналу процесу; Кількість автоматизованих робочих місць; ВАРТІСНІ Собівартість процесу; Рівень собівартості процесу ; Рівень собівартості процесу у порівнянні з конкурентами; Вартість продуктів процесу; Рівень вартості продуктів процесу; Рентабельність процесу; ЯКІСНІ Кількість невідповідностей продуктів процесу; Кількість надзвичайних ситуацій, що вимагали оперативного втручання; Кількість коригувальних дій за вимогою клієнта; Результативність процесу; Ефективність процесу; 7. Управляти персоналом ЧАСОВІ Середній час виконання процесу в цілому; Середній час виконання окремих функцій процесу; Середній час стажування одного працівника; ТЕХНІЧНІ Кількість функцій процесу; Чисельність персоналу процесу; Кількість автоматизованих робочих місць; ВАРТІСНІ Собівартість процесу; Рівень собівартості процесу ; Рівень собівартості процесу у порівнянні з конкурентами; Вартість продуктів процесу; Рівень вартості продуктів процесу; Рентабельність процесу; ЯКІСНІ Кількість надзвичайних ситуацій, що вимагали оперативного втручання; Кількість працівників, що не закінчили курси підвищення кваліфікації; Кількість працівників, що пройшли курси підвищення кваліфікації; Середні кількість тренінгів, відвідувана одним працівником за рік; Результативність процесу; Ефективність процесу; 8. Управляти обладнанням ЧАСОВІ Середній час виконання процесу в цілому; Середній час простоїв; Середній час визначення потреби; Середній час визначення постачальника; ТЕХНІЧНІ Кількість функцій процесу; Чисельність персоналу процесу; Кількість необхідного обладнання; Рівень автоматизації робочих місць; ВАРТІСНІ Собівартість процесу; Рівень собівартості процесу ; Рівень собівартості процесу у порівнянні з конкурентами; Рентабельність процесу; ЯКІСНІ Кількість невідповідностей продуктів процесу; Кількість надзвичайних ситуацій, що вимагали оперативного втручання; Кількість обладнання, що було списане; Результативність процесу; Ефективність процесу; 9. Провести внутрішній аудит ЧАСОВІ Середній час виконання процесу в цілому; Середній час простоїв; Середній час визначення потреби; Середній час визначення методу проведення аналізу; ТЕХНІЧНІ Кількість функцій процесу; Чисельність персоналу процесу; Рівень автоматизації робочих місць; ВАРТІСНІ Собівартість процесу; Рівень собівартості процесу ; Рівень собівартості процесу у порівнянні з конкурентами; Вартість продуктів процесу; Рівень вартості продуктів процесу; Рентабельність процесу; ЯКІСНІ Кількість невідповідностей продуктів процесу; Кількість надзвичайних ситуацій, що вимагали оперативного втручання; Кількість допущених помилок, при підготування звіту; Результативність процесу; Ефективність процесу; 10. Управляти невідповідною продукцією ЧАСОВІ

Звіт Інші

03.03.2013 22:03-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись