Технічні параметри і принципи роботи АТС електро-механічного типу. Лабораторна робота з Інші. Робота № 520807

Перехід до торгівельного партнера Binance

Технічні параметри і принципи роботи АТС електро-механічного типу

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Національний університет Львівська політехніка

Інститут:

Не вказано

Факультет:

Не вказано

Кафедра:

Кафедра Телекомунікації

Інформація про роботу

Рік:

2013

Тип роботи:

Лабораторна робота

Предмет:

Інші

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Національний університет “Львівська політехніка” Кафедра “Телекомунікації” Лабораторна робота № 2 Технічні параметри і принципи роботи АТС електро-механічного типу Львів 2010 1. АТС: етапи розвитку та класифікація. У своєму розвитку АТС пройшли чотири етапи. 1. Машинні й декадно-крокові (АТСДК). Декадно-крокови ми називають АТС, комутаційне поле яких складається з декадно-крокових шукачів (електромеханічних пристроїв), а керуючі пристрої — з електромагнітних реле. В АТСДК застосовується безпосереднє керування встановленням з’єднання, коли послідов ність імпульсів, що передаються під час набору номера, транслюється в електромагніти шукачів. Уперше такі АТС було створено у 1889 році в США братами Строуджер. Покращені системи з шукачами на 300—500 ліній з’явилися в 1910—1920 роках. У них використовувався машинний привід, тому вони й отримали назву машинних. У СРСР декадно-крокові АТС почали виробляти в 1947 році. АТС-47 і АТС-54 — для міських телефонних мереж, ємність таких АТС становила до 10 000 номерів з нарощуванням по 100 номерів;УАТС-49 — для автоматизації внутрішнього виробничого зв’яз ку, а СТС — для сільських телефонних станцій. Найбільше поширення отримали АТС-50/100 та АТС-500. 2. Релейні, координатні й механоелектронні. Головною особливістю координатних АТС є застосування комутаційних блоків, у яких комутація здійснюється за допомогою контактів тиску, а не ковзання, як в АТСДК, а також централізоване управління для вибору з’єднувального шляху в схемі. Перша система такого типу була побудована у Швеції 1926 року. У США — 1934 року. В СРСР координатні системи АТС почали виробляти лише в 1956 році. Найдосконаліші з них — АТСК-У — для міських систем, АТСК-50/200М — для сільської місцевості. Ще 1998 року на місцевих телефонних мережах України переважали АТС координатної системи — приблизно половина загальної ємності — 4 млн номерів, а в сільських мережах було близько 90% координатних АТС. Поява механоелектронних АТС стала перехідним періодом до застосування електронних систем. У Київській міській телефонній мережі широко використовувались механоелектронні АТС ARE-11. 3. Квазіелектронні й електронні аналогові. Особливістю квазіелектронних АТС є використання для побудови комутаційних полів швидкодіючих електромеханічних пристроїв, а для керуючих блоків — електронних пристроїв. 4. Електронні цифрові. Перша цифрова система була введена в дію у Франції 1972 року. А з 1978 року багато компаній у США почали впровадження цифрових систем. На сьогоднішній день в українській телефонній мережі функціонують АТС усіх чотирьох поколінь, причому повністю вітчизняного виробництва використовуються лише АТС першого покоління, а решта — здебільшого іноземного походження. 2. Типи комутаційних приладів та їхнє позначання Електромагнітні реле складаються із: -обмотки, намотуваної на магнітом’яке феритове осердя; - якоря, котрий при вмиканні струму до обмотки притягується до осердя під впливом магнітного потоку, створюваного обмоткою; - контактної групи, на котру впливає якір при переміщуванні під впливом магнітного потоку. У схемах позначають обмотку і контакти рис. 1. Рисунок 1 – Зображення реле в схемах Контакти реле у схемах зображуються в стані спокою, тобто струм до обмотки реле не увімкнено. Обмотка зображується прямокутником з відношенням сторін 1:2 у великі сторони якого вмикаються виводи, біля яких зазначаються номери штифтів, до яких підпаяно ці виводи. Усередині прямокутника зазнається опір обмотки постійному струмові в Ом. Для розпізнавання реле позначаються великими літерами (на схемі рис. 1 – реле А). Контакти цього реле також позначаються тією самою літерою. Контакти в групі можуть різнитися за типом. Контакт, який при вмиканні струму до обмотки замикає коло, називається контактом замикання (З), зворотний – називається контактом розмикання (Р), а контакт, який перемикає кола – контактом перемикання (П). Біля контактів записуються номери їхніх пружин. Номери вказують на розміщення пружин у пакеті. Перша цифра вказує на номер групи, а друга – номер пружини в групі. Рахунок груп провадиться в порядку зверху донизу, а пружин – від якоря. Приміром, пружину 32 розміщено в третій контактній групі другою від якоря. Реле можуть мати кілька обмоток з різним опором, але всі обмотки одного реле позначаються однією літерою. Окрім якірних реле, є також герконові реле, пружини яких розміщено в герметизованому балоні й виконано з магнітом’якого феридового матеріалу, на відміну від якірних реле, пружини яких виконано з магнітонейтральних матеріалів (рис. 2). Рисунок 2 – Геркон Усередині балон заповнено інертним газом, зазвичай аргоном. У магнітному полі контакти притягуються і замикаються. Для керування контактом на балон намотується обмотка. При вмиканні в обмотку струму створюється магнітне поле – і контакт замикається. Задля розмикання контакту треба струм з обмотки вимкнути. Якщо поруч з контактом розмістити постійний магніт, то контакт замикається. Геркон використовується у фериді, де магніт можна намагнічувати, розмагнічувати і перемагнічувати за допомогою зовнішнього магнітного поля, створюваного обмоткою, намотаною на магніт. Шукачі використовуються в декадно-крокових АТС. Є два типи шукачів – крокові та декадно-крокові. Крокові шукачі мають електромагніт, ротор, на якому розміщено щітки, і поле ємністю 10, 15, 25 чи 50 виходів. Водночас комутується 5, 6 проводів. У вихідному положенні щітки перебувають у вихідному стані (рис. 5.13). При надходженні струму до електромагніту ротор переміщує щітки на один крок. Номер виходу, з яким з’єднуються щітки, відповідає кількості імпульсів струму, які надходять до електромагніту. Рисунок 3 – Схеми крокового шукача Типи шукачів: КШ-11, КШ-17, КШ-25, КШ-50. У шукача КШ-11 використовуються 11 виходів, з яких 10 для вмикання розмовних ліній, один – для вмикання сигналу «Зайнято». У шукача КШ-17 – 15 виходів для розмовних ліній, один – для вмикання сигналу «Зайнято» і один – для вихідного стану. КШ-11 та КШ-17 використовуються в декадно-крокових АТС на ступені попереднього пошуку. Декадно-кроковий шукач має 100 виходів розбитих на 10 декад. Для керування використовуються два електромагніти: піднімальний та обертальний Рисунок 4 – Побудова ДКШ-100 При надходженні імпульсів до піднімального електромагніту щітки шукача за межами поля підіймаються на декаду у відповідності з кількістю імпульсів. При надходженні імпульсів до обертального електромагніту щітки шукача з’єднуються з виходом, який відповідає кількості імпульсів, котрі надходять до електромагніту. Отже номер виходу є двознаковий. Перша цифра відповідає номеру декади та кількості імпульсів, надісланих до піднімального електромагніту, а друга – номеру виходу в декаді та кількості імпульсів, надісланих до обертального електромагніту. У схемах використовується повертання поля на 90 градусів (рис. 5). Рисунок 5 – Зображення ДКШ-100 Багатократний координатний з’єднувач (БКЗ) – основний комутаційний пристрій координатних АТС, складається з окремих вертикальних блоків (вертикалей). Кожна вертикаль має один багатопровідний вхід та багато виходів (10 чи 20). Вертикаль характеризується ємністю поля і провідністю. Вертикалі збираються до пристрою по 10 чи 20 одиниць. Кожна вертикаль має утримувальний електромагніт. Для всіх вертикалей спільними є вибірні електромагніти. Вибірний електромагніт визначає номер виходу одночасно у всіх вертикалей, а утримувальний електромагніт вмикає лише в одній вертикалі одну точку комутації, яка відповідає номеру вибірного електромагніту. Вибірний електромагніт повертає лише рейку обирання. Після вмикання точки комутації вибірний електромагніт відпускає, а утримувальний електромагніт утримує точку комутації. На одній вертикалі можна одночасно утримувати лише одне з’єднання. Позначання в схемах БКЗ подано на рис. 6. Рисунок 6 – Зображення вертикалі в схемах: а) у функціональних схемах; б) координатним способом; в) символічним способом. 3. Обладнання кросу. Кросом називають одне з приміщень телефонної станції, в якому лінійні (магістральні) кабелі з'єднуються зі станційними. У кросі встановлений щит перемиканні, що представляє собою сталевий каркас, на одній стороні якого (станційної) укріплені рамки з штифтами, а на іншій (лінійної) - захисні смуги (зазвичай на 100 двопровідних ліній кожна). До висновків захисних смуг припаюють жили лінійних кабелів, а до штифтам рамок - жили кабелів, що йдуть від станції.Жили лінійних і станційних кабелів з'єднуються (кроссіруются) між собою гнучкими проводами (званими кросовими шнурами). На захисній смузі укріплені пружинні держателі, в яких розташовані термічні котушки ТК-0, 25 (запобіжники на 0,25 А) і вугільні розрядники УР-500, крім того, випробувальні гнізда, необхідні для підключення випробувального приладу, коли потрібно перевірити лінію і абонентські пристрою телефонної станції.Схема включення абонентської лінії через щит перемиканні зображена на малюнку. Вугільні розрядники УР-500 (див. рис.) Захищають станційні прилади від пошкоджень їх високою напругою, а термічні котушки ТК-0, 25 - від пошкоджень великим струмом. Вугільний розрядник складається з двох складених разом вугільних колодочек, між якими прокладена слюдяна прокладка з вирізом, що створює між колодочки повітряний проміжок в межах 0,06-0,08 мм. Коли колодочки вставлені в пружинний тримач захисної смуги, одна з них з'єднується з проводом абонентської лінії, а інша заземлюється. Якщо напруга між дротом і землею досягає 500 В, то повітряний проміжок пробивається і заряд йде в землю, не завдаючи шкоди станційним приладів. У корпусі 1 термічної котушки ТК-0, 25 (див. рис.) Знаходиться обмотка з декількох витків константанові дроти. Один кінець цієї обмотки з'єднаний з корпусом 1, а другий - з латунним штифтом 4, що проходить через центр корпуса. Штифт припаяний до корпусу сплавом, розм'якшуються при нагріванні до температури приблизно 68 ° С. На штифт 4 надіта спіральна пружина 6, яка одним кінцем впирається в корпус (з внутрішнього боку), а іншим-у виступ 5. Під дією цієї пружини штифт при розм'якшенні сплаву, яким він припаяний, зміщуватиметься ("йти") всередину корпусу. При установці термічної котушки в утримувач захисної смуги вона закріплюється в ньому своїм виступом 7. Якщо через прилади станції, а отже, і через обмотку термічної котушки проходить струм 0,25 А протягом 10 з, то обмотка нагрівається, і сплав, яким запаяний штифт 4, розм'якшується настільки, що під дією пружин 6 і 4 держателя він зміститься всередину термічної котушки. Внаслідок цього пружина 4 утримувача звільняється, відходить убік і розмикає ланцюг струму, небезпечного для приладів станції. При цьому замикається сигнальна пружина 3, у результаті чого спрацьовує сигналізація про перегорянні запобіжника. Слід мати на увазі, що в умовах експлуатації можуть зустрітися захисні смуги і термічні котушки, конструктивно дещо відрізняються від описаних, однак принцип дії пристроїв захисту абсолютно однаковий. Для випробування абонентських ліній (як за заявками, які надходять до бюро ремонту, так і планових) в кросах телефонних станцій невеликої ємності є випробувальні прилади, а в кросах станцій великої ємності - випробувально-вимірювальні столи.На ручної телефонної станції перевірочне пристрій вогнегасника, або випробувально-вимірювальний стіл, підключається до лінії за допомогою шнура зі спеціальним (особливої конструкції) чотирипровідних штепселем, що вставляється в випробувальні гнізда захисної смуги, а на автоматичних телефонних станціях - за допомогою спеціального пристрою ауд (прилад для автоматичної установки даних) шляхом набору останніх чотирьох знаків номери телефону, лінію якого потрібно перевірити. Вогнегасник, або випробувально-вимірювальний стіл, може служити для контролю окремо абонентської лінії, що йде тільки до телефону або тільки до станції. Під час таких випробувань є можливість перевірити: проходження розмови, проходження виклику, наявність обриву проводів або короткого замикання між ними і наявність повідомлення проводів лінії, що перевіряється з проводами іншої лінії. Крім того, на випробувально-вимірювальному столі можна виміряти: опір проводів лінії і телефонного апарату (при знятому з апарату мікротелефонні) і опір ізоляції кожного дроти по відношенню до землі, а також опір ізоляції між проводами.

Лабораторна робота Інші

77pazan77

04.03.2013 15:43

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

поділитись