Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Дослідження рентабельності, прогнозування банкрутства ПП
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра менеджменту
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Фінансовий менеджмент
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водно господарства і природокористування
Кафедра менеджменту
Курсова робота
з дисципліни « Фінансовий менеджмент»
на тему:
«Дослідження рентабельності, прогнозування банкрутства ПП «Імбекс» та обґрунтування резервів на платоспроможність»
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи рентабельності та прогнозування банкрутства
Теоретичні основи рентабельності.
Економічна суть банкрутства та антикризового фінансового управління банкрутством.
Основні моделі прогнозування банкрутства.
Розділ 2. Дослідження рентабельності ПП «Імбекс».
2.1. Структурно-динамічний аналіз «Звіту про фінансові результати».
2.2. Аналіз коефіцієнтів рентабельності ПП «Імбекс».
Розділ 3. Заходи щодо підвищення рентабельності ПП «Імбекс» та виявлення резервів рентабельності.
3.1. Шляхи підвищення рентабельності ПП «Імбекс».
3.2. Шляхи підвищення платоспроможності.
3.3. Шляхи уникнення банкрутства ПП «Імбекс».
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Перехід до ринкової економіки вимагає від підприємств підвищення ефективності виробництва, конкурентноздатності продукції і послуг на основі введення досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і управління виробництвом, активізації підприємництва тощо. У ринковій економіці фінансові ресурси (капітал) вкладаються у будь-які види діяльності виключно за критерієм максимуму прибутку. Тому рентабельність, тобто ефективність використання капіталу, має велике значення при визначенні фінансових результатів діяльності підприємства. Адже власник капіталу підприємства, його менеджери повинні оцінювати будь-які рішення у сфері управління наявними коштами, порівнюючи витрати з прибутком, тим більше, що фінансові ресурси завжди обмежені певними обсягами, а одержаний прибуток – це фінансовий ресурс для здійснення нових вкладень і одержання нових прибутків.
В сучасних умовах підвищення рентабельності підприємств, уникнення банкрутства є дуже важливим і складним завданням. Багато підприємств в Україні працюють не рентабельно, тобто вони неприбуткові, або їх рентабельність надто низька. Також ця тема заслуговує на значну увагу у зв’язку з тим, що при переході України на нові бухгалтерські стандарти змінилися методи визначення прибутку підприємства: замість балансового прибутку тепер використовується чистий прибуток. А показник прибутку є важливим при визначенні рентабельності підприємства. Тому тема рентабельності підприємства, а також шляхів її підвищення є досить актуальною на даний час в Україні. Основною метою фінансового аналізу є одержання невеликого числа ключових параметрів, що дають об'єктивну і точну картину фінансового стану підприємства, його прибутків і збитків, змін у структурі активу і пасиву, у розрахунках з дебіторами і кредиторами. При цьому аналітика і менеджера може цікавити як поточний фінансовий стан підприємства, так і його проекція на найближчі чи більш віддалені перспективи, тобто очікувані параметри фінансового стану.
Розділ 1. Теоретичні основи рентабельності та прогнозування банкрутства.
1.1 Теоретичні основи рентабельності.
Рентабельність - це прибутковість, прибутковість підприємства; показник економічної ефективності виробництва промислового підприємства, який відображає кінцеві результати господарської діяльності.
Рентабельність – це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.
В умовах ринкових відносин, що характеризуються своєю динамічністю, доводиться постійно ухвалювати неординарні рішення, зв'язані з урахуванням фінансового положення підприємства. Наприклад, якщо темпи продажів підприємства падають, то чи зменшиться відповідно цьому виробництво товарів або підприємство повинно дотримуватися колишніх темпів розвитку, роблячи запас на майбутнє? Або якщо попит на продукцію сильно і несподівано збільшується, то чи можна з існуючих потужностей зняти більше продукції? Чи повинне підприємство розвивати нові технології, що вимагають значних капіталовкладень, або обмежитися інтенсифікацією праці? Все це зрештою пов'язано з оцінкою використання ресурсів підприємства. Для оцінки рівня ефективності роботи підприємства одержуваний результат (валовий дохід, прибуток), зіставляється з витратами або використовуваними ресурсами. Порівняння прибули з витратами означає рентабельність, або, точніше, норму рентабельності.
На практиці використовуються два варіанти вимірювання норми рентабельності. Це відношення прибули до поточних витрат - витрат підприємства (собівартості) або до авансованих вкладень (основним виробничим фондам і оборотним коштам). Обох вимірників зв'язано між собою показником швидкості обороту авансованих вкладень.
У практиці роботи підприємств застосовується ряд показників рентабельності.
1. Рентабельність продукції можна розрахувати по всій реалізованій продукції і по окремих її видах. У першому випадку вона визначається як відношення прибули від реалізації продукції до витрат на її виробництво і реалізацію. Рентабельність всієї реалізованої продукції розраховується і як відношення прибули від реалізації товарної продукції до виручки від реалізації продукції; по відношенню балансового прибутку до виручки від реалізації продукції; по відношенню чистого прибутку до виручки від реалізації продукції. Показники рентабельності всієї реалізованої продукції дають уявлення про ефективність поточних витрат підприємства і прибутковості продукції, що реалізовується.
У другому випадку визначається рентабельність окремих видів продукції. Вона залежить від ціни, по якій продукція реалізується споживачеві, і собівартості по даному її вигляду.
2. Рентабельність виробничих фондів розраховується як відношення балансового прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів і матеріальних оборотних коштів. Цей показник можна розрахувати і по чистому прибутку.
3. Рентабельність вкладень в підприємство визначається за вартістю майна, наявного в його розпорядженні, При розрахунку використовуються показники балансового і чистого прибутку. Вартість майна визначається по бухгалтерському балансу. Окрім прибутку при розрахунку рентабельності вкладень можна використовувати виручку від реалізації продукції. Цей показник характеризує рівень продажів на 1 гривень вкладень в майно підприємства.
Рентабельність власних засобів підприємства визначається відношенням чистого прибутку до його власних засобів, визначуваних по балансу. Доцільно розрахувати і віддачу довгострокових фінансових вкладень. Рентабельність довгострокових фінансових вкладень розраховується як відношення суми доходів від цінних паперів і пайової участі в інших підприємствах до загального об'єму довгострокових фінансових вкладень. Отриманий результат цікаво порівняти з рентабельністю виробничих фондів. У ряді випадків він може бути вище, ніж рентабельність виробничих фондів.
Для оцінки ефективності роботи підприємства недостатньо використовувати тільки показник прибули. Наприклад, два підприємства одержують однаковий прибуток, але мають різну вартість виробничих фондів, тобто суму основного капіталу і оборотних коштів. Ефективніше працює те підприємство, у якого вартість виробничих фондів менша. Таким чином, для оцінки ефективності роботи підприємства необхідно зіставити прибуток і виробничі фонди, за допомогою яких вона створена. Це і є рентабельність.
Рентабельність - прибутковість, прибутковість підприємства; показник економічної ефективності виробництва промислового підприємства, який відображає кінцеві результати господарської діяльності. Її розраховують як відношення балансового прибутку до середньорічної вартості основного капіталу і. нормованих оборотних коштів.
Розрізняють два види рентабельності: рентабельність, розрахована на основі балансового (загальною) прибутку, і рентабельність, розрахована на основі чистого прибутку.
Основне джерело грошових накопичень підприємств - виручка від реалізації продукції, а саме та її частина, яка залишається за вирахуванням матеріальних, трудових і грошових витрат на виробництво і реалізацію цієї продукції. Тому важливе завдання кожного господарюючого суб'єкта - одержати більше прибули при найменших витратах шляхом дотримання строго режиму економії у витрачанні засобів і найбільш ефективного їх використання.
Витрати на виробництво і реалізацію продукції визначають рівень і структуру її собівартості. Виручка від реалізації продукції обчислюється в діючих цінах. При радикальній зміні управління економікою показник виручки від реалізації продукції стає одним з найважливіших показників діяльності підприємств. Даний показник створює зацікавленість трудових колективів не стільки в зростанні кількісного об'єму продукції, що випускається, скільки в збільшенні об'єму реалізованої продукції (з урахуванням зниження залишків нереалізованої продукції). Це означає, що проводитися повинні такі вироби і товари, які відповідають вимогам споживачів і мають великий попит.
У цих цілях необхідно вивчати ринкові умови господарювання і можливості впровадження вироблюваної продукції на ринок шляхом розширення об'ємів її реалізації. З розвитком підприємництва і підвищенням конкуренції зростає відповідальність підприємств за виконання прийнятих на себе зобов'язань. Таким чином, показник виручки від реалізації продукції відповідає вимогам комерційного розрахунку і, у свою чергу, сприяє розвитку підприємницької діяльності.
Зацікавленість підприємств у виробництві і реалізації якісною, такою, що має попит на ринку продукції, відбивається на величині прибули, яка за інших рівних умов знаходиться в прямій залежності від об'єму реалізації цієї продукції.
Аналізуючи прибуток за декілька років, необхідно встановити, яка склалася тенденція в її зміні, чи відображає вона збільшення ефективності роботи підприємства.
Якщо сума прибутку показує абсолютний ефект діяльності, то рентабельність характеризує міру цієї ефективності, тобто відносний рівень прибутковості підприємства або продукції, яка проводиться. У загальній формі рентабельність розраховують як відношення прибули до витрат або використовуваних ресурсів (капіталу).
Рентабельність в перший рік роботи підприємства, як правило, дуже низька, хоча наступні декілька років роботи підприємства спостерігається її зростання. З часом її величина стабілізується, а в кінці виробництва може почати падати. Однією з причин збільшення рентабельності може бути збільшення об'ємів виробництва.
Найбільш обобщающим показником діяльності підприємства є рентабельність підприємства. У цьому показнику синтезуються всі чинники виробництва і реалізації продукції, оборотність господарських засобів і внереализационные фінансові результати.
Збільшення рентабельності підприємства пов'язане із збільшенням рентабельності продукції.
Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямів діяльності (виробничою, підприємницькою, інвестиційною), окупність витрат і т.д. Вони більш повно, чим прибуток, відображають остаточні результати господарювання, тому що їх величина показує співвідношення ефекту з наявними або використаними ресурсами. Їх використовують для оцінки підприємства і як інструмент в інвестиційній політиці і ціноутворенні.
Економічна суть банкрутства та антикризового фінансового управлінням банкрутства.
Банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Банкрутство підприємств - це наслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини.
Банкрутство – природний процес конкурентної боротьби, у ході якої слабі підприємства, що виготовляють продукцію, яка не має попиту, припиняють свою діяльність. Банкрутство - неплатоспроможність підприємства, боргова нездатність і неможливість продовження виробничої і фінансово-господарської діяльності через відсутність коштів.
На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства.
У будь-якому суспільстві як цілісній соціально-економічній системі, його окремих сферах час від часу відбуваються кризові явища, які загрожують існуванню самої системи. Кризовий стан виявляється в тому, що погіршуються фінансові результати діяльності підприємств, вони нездатні отримувати прибуток, в результаті це може привести до банкрутства. На сьогодні однією з найактуальніших в українській економіці є проблема банкрутства вітчизняних підприємств. Адже банкрутство окремого суб’єкта господарювання має суттєві негативні наслідки як для самого підприємства, так і для відповідної галузі й економіки країни в цілому. Основним засобом виживання підприємства в умовах нестабільності є антикризове управління, яке включає комплекс механізмів виходу із банкрутства і подолання неплатоспроможності.
Впродовж розвитку інституту банкрутства використовувалися різні терміни для визначення стану боржника, коли він не в змозі виконувати свої зобов'язання через брак коштів або майна. Наприклад, у середньовічних джерелах права італійських міст використовувались терміни «fuggitivi» та «decoctor». Термін «fuggitivi» застосовувався у випадках, коли неспроможний боржник тікав від своїх кредиторів. «decoctor» походив від decoquo, що означало поступове зменшення майна боржника. Тих осіб, які припинили платежі, статути називали falliti або falentes. Сучасне поняття «банкрут» походить від італійського виразу — banca rotta. Він означав звичай перекидати лавку банкіра, що стояла на площі міста у разі нездатності останнього провести розрахунки з кредиторами. Термін «конкурс» широко застосовувався у німецькому законодавстві через те, що у межах законодавства про банкрутство існувала єдина процедура — конкурсне провадження. У законодавстві США взагалі не міститься поняття «банкрутство», хоча цей термін використовується у назві основного нормативного акта у цій сфері — Кодексу про банкрутство. А в самому Кодексі дається визначення поняття неспроможності. У країнах, які не мали своїх традицій правового регулювання, найчастіше застосовувалися терміни «неспроможність» та «банкрутство». Перші законодавчі акти багатьох Європейських країн в основному виходили з тлумачення банкрутства як злочину. Але в результаті дії економічних законів та розвитку суспільних відносин зміст понять неспроможності та банкрутства змінюється. Іноді навіть одне поняття замінює інше. «Злочинний» характер банкрутства (неспроможності) вже не розглядається як аксіома. Проте, коли неспроможний боржник вчиняє злочинні дії, він розглядається як особа, яка вчинила злочин — банкрутство.
У наш час банкрутство — це невід'ємний елемент ринкової економіки. Система норм, що регламентують відносини, пов'язані з банкрутством являє собою господарсько-правовий інститут, якому властиве з'єднання публічно-правових і приватноправових засад. Вперше в Україні, з прийняттям закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", правове регулювання банкрутства спрямоване на досягнення не приватного інтересу, а загальної мети — відновлення платоспроможності боржника і збереження суб'єкта господарської діяльності.
У правовій термінології різних правових систем зустрічаються два близьких один одному за змістом поняття - «банкрутство» та «неспроможність». В юридичній доктрині триває обговорення питання співвідношення цих понять. Ще в дореволюційному праві обговорювалося це питання. Так, Г.Ф.Шершеневич вважав, що банкрутство є поєднанням неспроможності та злочинних дій незалежно від наявності причинного зв'язку між ними. Проте чіткого розмежування цих понять у дореволюційному законодавстві не було . Як зазначав Цитович П.П., «несостоятельность торговца может оказаться банкротством, а он сам — банкротом с видами на тюрьму, если не на лишение всех прав состояния и ссылку».
З позицій фінансового менеджменту банкрутство характеризує реалізацію катастрофічних ризиків підприємства в процесі його фінансової діяльності, унаслідок якої воно незручно задовольнити у встановлений термін пред'явлені з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.
До сновних причин відносяться:
1. Серйозне порушення фінансової стійкості підприємства, що перешкоджає нормальному здійсненню його господарської діяльності. 2. Істотна незбалансованість у рамках щодо тривалого періоду обсягів його грошових потоків.
3. Тривала неплатоспроможність підприємства, викликана низькою ліквідністю його активів.
Поняття банкрутства характеризується різними його видами. У законодавчій і фінансовій практиці виділяють наступні види банкрутства підприємств: 1. Реальне банкрутство. Воно характеризує повну нездатність підприємства відновити в майбутньому періоді свою фінансову стійкість і платоспроможність у силу реальних втрат використовуваного капіталу. Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволяє такому підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність у майбутньому періоді, унаслідок чого воно з'являється банкрутом юридично.
2. Технічне банкрутство. Цей термін характеризує стан неплатоспроможності підприємства, викликаний істотним простроченням його дебіторської заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської заборгованості підприємства, а сума його активів значно перевищує обсяг його фінансових зобов'язань. Технічне банкрутство при ефективному антикризовому управлінні підприємством, включаючи його санування, звичайно не призводить до юридичного його банкрутства. 3. Навмисне банкрутство. Воно характеризує навмисне створення (чи збільшення) керівником чи власником підприємства його неплатоспроможності; нанесення ними економічного збитку підприємству в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб; свідомо некомпетентне фінансове управління. Виявлені факти навмисного банкрутства переслідуються в карному порядку.
4. Фіктивне банкрутство. Воно характеризує свідомо помилкове оголошення підприємством про свою неспроможність з метою введення в оману кредиторів для одержання від них відстрочки (розстрочки) виконання своїх кредитних зобов'язань чи знижки із суми кредитної заборгованості. Такі дії також переслідуються в карному порядку.
Передумови банкрутства різноманітні - це результат взаємодії численних факторів як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Їх можна класифікувати в такий спосіб.
Внутрішні фактори:
1. Дефіцит власного оборотного капіталу як наслідок неефективної виробничо-комерційної діяльності чи неефективної інвестиційної політики. 2. Низький рівень техніки, технології й організації виробництва.
3. Зниження ефективності використання виробничих ресурсів підприємства, його виробничої потужності і як наслідок - високий рівень собівартості, збитки, "проїдання" власного капіталу.
4. Створення наднормативних залишків незавершеного будівництва, незавершеного виробництва, виробничих запасів, готової продукції, у зв'язку з чим відбувається затоварення, сповільнюється оборотність капіталу й створюється його дефіцит. Це змушує підприємство „залазити” в борги, що може бути причиною його банкрутства.
5. Погана клієнтура підприємства, яка платить з запізненням чи не платить зовсім через банкрутство, що змушує підприємство самому залазити в борги.
Так зароджується ланцюгове банкрутство:
Відсутність збуту через низький рівень організації маркетингової діяльності по вивченню ринків збуту продукції, формуванню портфеля замовлень, підвищенню якості і конкурентноздатності продукції, виробленню цінової політики.
Залучення позикових коштів в оборот підприємства на невигідних умовах, що веде до збільшення фінансових витрат, зниженню рентабельності господарської діяльності і спроможності до самофінансування.
Швидке і неконтрольоване розширення господарської діяльності, у результаті чого запаси, витрати і дебіторська заборгованість зростають швидше обсягу продажу. Звідси з'являється потреба в залученні короткострокових позикових коштів, що можуть перевищити чисті поточні активи (власний оборотний капітал). У результаті підприємство підпадає під контроль банків і інших кредиторів і може піддатися погрозі банкрутства.
До зовнішніх факторів відносяться наступні:
1. Економічні: кризовий стан економіки країни, загальний спад виробництва, інфляція, нестабільність фінансової системи, ріст цін на ресурси, зміну кон'юнктури ринку, неплатоспроможність і банкрутство партнерів. Однієї з причин неспроможності суб'єктів господарювання може бути неправильна фіскальна політика держави. Високий рівень оподатковування може стати не підсилу підприємству.
Політичні: політична нестабільність суспільства, зовнішньоекономічна політика держави, розриви економічних зв'язків, втрата ринків збуту, зміна умов експорту й імпорту, недосконалість законодавства у сфері господарського права, антимонопольної політики, підприємницької діяльності й інших проявів регулюючої функції держави.
Посилення міжнародної конкуренції в зв'язку з розвитком науково-технічного прогресу.
Демографічні: чисельність, склад народонаселення, рівень добробуту народу, культурний рівень суспільства, що визначають розмір і структуру потреб і платоспроможний попит населення на ті чи інші види товарів і послуг.
Неплатоспроможність пов'язана з недосконалим податковим законодавством (провина держави), коли підприємство, одержавши від покупця кошти, повинне сплачувати податки. Виходить парадокс — невигідно бути законослухняним суб'єктом. Якщо сплатиш усі податки, не одержавши гроші від покупця, то станеш банкрутом, і навпаки, не сплатиш податків — можна сподіватися на їхню відстрочку чи прощення, але банкрутом не будеш.
Банкрутство є, як правило, наслідком спільної дії внутрішніх і зовнішніх факторів. У розвитих країнах з ринковою економікою, стійкою економічною і політичною системою руйнування суб'єктів господарювання на 1/3 зв'язано з зовнішніми факторами і на 2/3 - із внутрішніми.
Таким чином, у законодавчій і фінансовій практиці існує декілька видів банкрутства підприємств. Банкрутство підприємств обумовлено різноманітними факторами як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Не дивлячись на статистику розвинутих країн, в нашій країні значна частина банкрутств пов'язана з зовнішніми факторами.
До складу функцій фінансового менеджменту в процесі здійснення ліквідаційних процедур відносяться:
1. Оцінка майна підприємства-банкрута по балансовій вартості. 2. Визначення обсягу і складу ліквідаційної (конкурсної) маси. 3. Оцінка майна, що входить до складу ліквідаційної (конкурсної) маси, по ринковій вартості.
4. Визначення обсягу реальних фінансових зобов\'язань підприємства-банкрута. 5. Вибір найбільш ефективних форм продажу майна. 6. Забезпечення задоволення претензій кредиторів за рахунок реалізації майна підприємства-банкрута.
7. Розробка ліквідаційного балансу підприємства-банкрута.
Політика антикризового фінансового управління являє собою частина загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в розробці системи методів попередньої діагностики погрози банкрутства і механізмів фінансового оздоровлення підприємства, що забезпечують його вихід із кризового стану.
Реалізація політики антикризового фінансового управління підприємством при погрозі банкрутства передбачає:
1. Здійснення постійного моніторингу фінансового стану підприємства з метою раннього виявлення ознак його кризового розвитку.
2. Визначення масштабів кризового стану підприємства.
3. Дослідження основних факторів, що обумовлюють кризовий розвиток підприємства. 4. формування системи цілей виходу підприємства з кризового стану, адекватних його масштабам.
5. Вибір і використання діючих внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства, що відповідають масштабам його кризового фінансового стану. 6. Вибір ефективних форм санації підприємства.
7. Забезпечення контролю за результатами розроблених заходів щодо висновку підприємства з фінансової кризи.
Система антикризового фінансового управління підприємством базується на певних принципах. До цих принципів відносяться такі:
1. Постійна готовність до можливого порушення фінансової рівноваги підприємства.
2. Діагностика кризових явищ на початкових етапах фінансової діяльності підприємства.
3. Диференціація індикаторів кризових явищ за ступенем їхньої небезпеки для фінансового розвитку підприємства.
4. Терміновість реагування на окремі кризові явища у фінансовому розвитку підприємства.
5. Адекватність реагування підприємства на ступінь реальної загрози його фінансовій рівновазі.
6. Повна реалізація внутрішніх можливостей виходу підприємства з кризового фінансового стану.
На нашу думку, дані принципи повністю відображають швидкість, адекватність, а, отже, і позитивність реагування керівництва підприємства на прояви у господарській діяльності кризового періоду стану підприємства.
Тому при загрозі банкрутства необхідно вибирати основні ме ханізми антикризового фінансового управління підприємством відповідно до масшта бів його кризового стану і з урахуванням прогнозу розвитку основних факторів, що визначають загрозу банкрутства, а саме: забезпечення фінансового оздоровлення підприємства за рахунок реалізації внутрішніх резервів господарської діяльності або ж за рахунок зовнішньої допомоги і часткової його реорганізації, а у випадку неможливості фінансового оздоровлення підприємства, припинити господарську діяльність і почати процедуру банкрутства.
В Україні з переходом до ринку об’єктивно склалися умови порушення діяльності підприємств. На основі досліджень ми виявили, що кризовий стан виявляється в погіршенні фінансових результатів їхньої діяльності, вони нездатні отримувати прибуток, наслідком чого може бути банкрутство.
Основна причина настання банкрутства є криза на підприємстві. Для усунення кризових явищ на підприємстві необхідно проводити політику антикризового управління.
1.3 Основні моделі прогнозування банкрутства
Одним із найважливіших інструментів системи раннього попередження та методом прогнозування банкрутства підприємств є дискримінантний аналіз. В теорії і практиці здебільшого розрізняють однофакторний та багатофакторний дискримінантний аналіз. В основі однофакторного (одновимірного) аналізу покладене сепаратне дослідження окремих
показників (які є складовою певної системи показників) та класифікація підприємств за принципом дихотомії. Віднесення підприємства до категорії “хворих” чи “здорових” здійснюється у розрізі окремих показників у відповідності до емпірично побудованої шкали граничних значень досліджуваного показника. Наприклад, згідно зі шкалою значень показника рентабельності активів, граничне значення цого показника складає 2%. Це означає, що підприємства, в яких рентабельність активів >2% за цим критерієм вважаються “здоровими”, якщо ж значення цього показника <2%, то підприємство відноситься до групи суб’єктів господарювання, яким загрожує фінансова криза. Загальний висновок про якість фінансового стану підприємства робиться на основі аналізу відповідності кожного із показників, які включені в спеціально підібрану систему, їх граничним значенням. Найбільш відомими моделями однофакторного дискримінантного аналізу є системи показників Бівера та Вайбеля.
В основі досліджень американського економіста В. Бівера покладено 30 найбільш часто вживаних у фінансовому аналізі показників. За ознакою однорідності ці показники були згруповані в шість груп. Із кожної групи Бівер вибрав по одному, найбільш типовому, показнику, які й склали його систему прогнозування:
1. Відношення Cash Flow до позичкового капіталу.
2. Відношення чистого прибутку до валюти балансу.
3. Відношення позичкового капіталу до валюти балансу.
4. Відношення оборотних активів до поточних зобов’язань (показник покриття).
5. Відношення робочого капіталу до валюти балансу.
6. Відношення різниці між очікуваними грошовими надходженнями та поточними зобов’язаннями до витрат підприємства (без амортизації). З використанням матеріалів аналізу 79 фінансово неспроможних і такого ж числа фінансово-спроможних підприємств Бівер розробив шкалу граничних значень для кожного із приведених показників для американських підприємств.
У німецькомовній економічній літературі досить поширеною є система показників Вайбеля. В основі досліджень, здійснених П. Вайбелем протягом 1960-1971 років покладено аналітичні матеріали по 72 швейцарських підприємствах будівельної, металургійної, легкої та годинникової галузей виробництва, половина з яких була у фінансовій кризі. Класифікацію підприємств за цією системою пропонується здійснювати з використанням таких показників:
· відношення позичкового капіталу до валюти балансу.
· відношення оборотних активів до поточних зобов’язань (показник покриття).
· відношення Cash Flow до поточних (короткострокових) зобов’язань. · відношення різниці між очікуваними грошовими надходженнями та поточними зобов’язаннями до витрат підприємства (без амортизації). · відношення середнього залишку кредиторської заборгованості до вартості закупок помножене на 365.
· відношення середніх залишків виробничих запасів до величини затрат на сировину (матеріали) помножене на 365.
Для кожного із приведених показників Вайбель побудував відповідні шкали у вигляді діаграм, в яких показана динаміка значень показників протягом п‘яти років перед настанням у однієї з груп досліджуваних підприємств фінансової неспроможності. У разі, якщо значення усіх шести показників аналізованого підприємства знаходяться в безпечній зоні відповідної шкали, то цьому суб’єкту господарювання не загрожує банкрутство. Якщо ж значення більше трьох показників наближається до зони “хворих” підприємств, то аналізоване підприємство вважається таким, якому загрожує банкрутство. Щодо підприємств, у яких менше трьох показників знаходяться у критичній зоні Вайбель рекомендує проводити додатковий аналіз.
Головним суперечливим моментом однофакторного дискримінантного аналізу є те, що значення окремих показників може свідчити про позитивний розвиток підприємства, а інших - про незадовільний. Така ситуація унеможливлює об’єктивне прогнозування банкрутства. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є застосування багатофакторного дискримінантного аналізу. В процесі аналізу підбирається ряд показників, для кожного з яких визначається вага в так званій “дискримінантній функції”. В загальному вигляді, алгоритм лінійної багатофакторної дикримінантної функції можна представити в такій формі:
Z = a0 + a1x1 + a2x2 + a3x3 + .......+ anxn, а1, а2, а3 ......, аn - коефіцієнти (ваги) дискримінантної функції; х1, х2, х3......., хn - показники (змінні) дискримінантної функції. Величина окремих ваг, характеризує різний вплив окремих показників (змінних), на загальний фінансовий стан підприємства. Віднесення аналізованого підприємства до групи “хворих” чи “здорових” залежить від значення інтегрального показника, який є результатом розв’язку дискримінантної функції, а також від будованої на основі емпіричних даних прямої поділу.
Найбільш відомими моделями прогнозування банкрутства на основі багатофакторного дискримінантного аналізу є тест на банкрутство Тамарі (1964), модель Альтмана (1968), модель Беермана (1976), система показників Бетге-Хуса-Ніхауса (1987), модель Краузе (1993). Модель прогнозування банкрутства, розроблена американським економістом Е. Альтманом має також назву “розрахунок Z-показника” і є класичною в своїй сфері, оскільки включена до більшості західних підручників присвячених фінансовому прогнозуванню, та оцінці кредитоспроможності підприємств. Побудована Альтманом дискримінантна функція має такий вигляд: Z = 0,012 X1 + 0,014 X2 + 0,033 X3 + 0,006 X4 + 0,999 X5 Це 5-ти факторна модель, де факторами виступають окремі показники фінансового стану підприємства. Адаптовано до вітчизняних стандартів фінансової звітності, окремі змінні дискримінантної функції мають такий вигляд:
X1 - робочий капітал/ валюта балансу;
X2 - сума нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) та резервного капіталу / валюта балансу;
X3 - звичайний прибуток до оподаткування + проценти за кредит / валюта
балансу;
X4 - ринкова вартість підприємств (ринкова вартість корпоративних прав) / позичковий капітал;
X5 - чиста виручка від реалізації продукції/ валюта балансу. Провівши аналіз 33-х пар промислових підприємств з обсягом валюти балансу від 1 до 25 млн. дол. США, Альтман зробив наступний висновок щодо інтерпретації значень Z-показника:
Таблиця 1.1
ЗНАЧЕННЯ “Z”
ЙМОВІРНІСТЬ БАНКРУТСТВА
до 1.8
1.81 - 2.67
2.67 і вище
ВИСОКА
НЕ МОЖНА ОДНОЗНАЧНО ВИЗНАЧИТИ
НИЗЬКА
Цікавим є те, що в дослідженнях Альтмана середнє значення показника Z для фінансово неспроможних підприємств склало - 0,29, а для для групи успішно працюючих підприємств + 5,02. За деякими джерелами, точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить: за 5 років до банкрутства - 36%; чотири роки до банкрутства - 29%; 3 роки до банкрутства -48%; 2 роки до банкрутства - 83%; 1 рік до банкрутства - 95%. В Німеччині вперше застосував методологію багатофакторного дискримінантного аналізу при дослідженні фінансового стану підприємств у 1976 році К. Беерман. Свої висновки він базував на емпіричному дослідженні 21 пари підприємств, половина з яких були збиткові та знаходилися у фінансовій кризі. Основні характеристики дискримінантної функції Беермана наведено в таблиці 1.2
Таблиця 1.2
Параметри дискримінантної функції Беермана
Показник
Вага
Х1 = Позичковий капітал / валюта балансу
+0, 077
Х2 = Чистий прибуток / валюта балансу
+0,813
Х3 = Чистий прибуток/ позичковий капітал
+0,124
Х4 = Чистий прибуток/ чиста виручка від реалізації
-0,105
Х5 = Cash-flow / позичковий капітал
-0,063
Х6 = Чиста виручка від реалізації / валюта балансу
+0,061
Х7 = Запаси / Чиста виручка від реалізації
+0,268
Х8 = Сума амортизації/ Вартість основних засобів на кінець періоду
+0,217
Х9 = Введені основні засоби/ сума амортизації
+0,012
Х10 = Заборгованість за банківськими позиками/ позичковий капітал
+0,165
Одержані значення інтегрального показника Беерман рекомендує інтерпретувати наступним чином (горизонт прогнозування 1 рік):
Z > 0,32 - підприємство знаходиться під загрозою банкрутства;
0,32 > Z > 0,236 - неможливо чітко ідентифікувати, потребує додаткового якісного аналізу Z < 0,236 - підприємству не загрожує банкрутство. Методологія багатофакторного дискримінантного аналізу може використовуватися як службами контролінгу підприємства для своєчасного виявлення симптомів фінансової кризи, так і банками при оцінці кредитоспроможності позичальника. Використання методології багатофакторного дискримінантного аналізу у вітчизняній практиці є досить обмеженим, що зумовлено такими основними чинниками: по-перше, неможливістю розробки власних, галузевих дискримінантних функцій через відсутність фахівців достатньої кваліфікації; по-друге, відсутністю достатніх коштів для закупки та адаптації західних методик до вітчизняних умов господарювання;
по-третє, недостатнім рівнем об’єктивності показників, які відображаються підприємствами у фінансовій звітності (проблематика подвійної бухгалтерії). В той же час, в Україні використовуються численні методики однофакторного дискримінантного аналізу, однак ці методики є безсистемними, не враховують галузевих особливостей, не містять відповідних “ключів” інтерпретації.
Розділ 2. Дослідження рентабельності ПП «Імбекс»
2.1 Структурно-динамічний аналізу «Звіту про фінансові результати» ПП «Імбекс».
Господарська діяльність суб’єктів підприємництва здійснюється через відносини купівлі-продажу з постачальниками ресурсів (іншими суб’єктами господарювання, працівниками, власниками та державою) і покупцями товарів (іншими суб’єктами господарювання, працівниками, власниками та державою). Суб’єкт господарювання є одночасно покупцем і продавцем.
Звіт про фінансові результати – це звіт про доходи, витрати і фінансові результати підприємства. Звіт про фінансові результати (форма №2) складається з трьох розділів. Структура розділу І звіту про фінансові результати показана на Призначення звіту про фінансові результати полягає у визначенні чистого прибутку (збитку) звітного періоду. З цією метою у формі звіту передбачається послідовне зіставлення його статей. Таким чином, процес розрахунку прибутку (збитку) звітного періоду може бути поділений на такі кроки:
1. Визначення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);
2. Розрахунок валового прибутку (збитку);
3. Визначення фінансового результату – прибутку (збитку) – від операційної діяльності;
4. Розрахунок прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування; 5. Визначення прибутку (збитку) від звичайної діяльності;
У розділі ІІ звіту про фінансові результати операційні витрати (на виробництво, збут, управління та інші операційні витрати) надаються в розрізі економічних елементів 6. Визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду.
ІІІ розділ звіту про фінансові результати містить розрахунок показників прибутковості акцій.
У таблиці 2.1 проведемо аналіз фінансових ресурсів пдпримства за 2007 – 2008 роки із «Звіту про фінансові результати».
Табл.2.1
Аналіз фінансових ресурсів пдпримства за 2007 – 2008 роки
№
Показники
За звт.період 2008р.
За мин.період 2007р.
Відхилення
Сума тис.грн
Сума тис.грн
Абсолютне
тис.грн
Відносне
%
1.
Дохід від реалізації
332631,1
350181,7
-17550,6
-5,01
2.
ПДВ
39740,8
36705,9
3034,9
8,26
3.
Чистий дохід від реаліз. прод.
292889,3
313475,8
-20586,5
-6,56
4.
Собівартість реал.прод.
269836,6
233106,5
36730,1
15,75
5.
Валовий:
прибуток
23052,7
80369,3
-57316,6
-71,31
6.
Інші операційні доходи
26323
3815,9
22507,1
589,82
7.
Адміністративні витрати
27629,8
24957,9
2671,
10,7
8.
Витрати на збут
11525,8
8894,6
2631,2
29,58
9.
Фінансові резул. від операц. д-сті:
прибуток
27052,3
-27052,3
-100
10.
збиток
27805,8
27805,8
-100
11.
Інші доходи
11
-11
-100
12.
Фінансові витрати
75,9
308
-232,1
-75,35
13.
Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування:
прибуток
26755,3
-26755,3
-100
14.
збиток
27805,8
27805,8
-100
15.
Податок на прибуток від звичайної діяльності
3741,1
789,8
2951,3
373,6
16.
Фінансові результати від звичайної діяльності:
прибуток
25965,5
-25965,5
-100
17.
збиток
31546,9
31546,9
-100
18.
Чистий:
прибуток
25965,5
-25965,5
-100
19.
збиток
31546,9
31546,9
-100
Висновок: На п-стві відбулось зменшення власного капіталу на 17550,6тис. грн.., за рахунок надходження активів та збільшення зобов’язань.
Зменшився податок на додану вартість на 3034,9тис. грн.. за рахунок збільшення доходу від реалізації про-ції. Чистий дохід (виручка) від реалізації про-ції (товарів, робіт, послуг) у звітному році зменшився на 20586,5тис.грн. у зв’язку зі зменшенням доходу від реалізацї про-ції, оскільки чистий дохід є результатом доходу від реалізації про-ції.
Збільшилась с/в реалізації про-ції (товарів, робіт, послуг)
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора