Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2003
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Соціологія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство Аграрної Політики
України
Прилуцький агротехнічний технікум
Соціологія конфлікту
Прилуки 2003 р.
План.
Конфлікт – соціальне явище.
Класифікація конфліктів за структурою
Умови виникнення конфліктів. Основні Стадії розвитку
Концепції соціального конфлікту
Позетивні функції конфлікту
Соціологічні методи вирішування конфлікту
Конфлікт як соціальне явище вперше був сформульований і визначений ь роботі Адама Сміта „Дослідження про природу і причини багатства народів” (1776р.). В ній були висловлені думки, що в основі конфлікту лежить поділ суспільства на класи та економічна боротьба, які розглядаються як важлива рушійна сила розвитку суспільства і тим самим виконують Корисні функції. Цю ж думку у 1821 році зауважив Гегель в праці „Нариси філософії права”.
Своє подальше теоретичне обгрунтування проблема конфлікту знайшла в кінці XIX та на початку XX ст.
Так, англійський соціолог Герберт Спенсер (1820-1903рр.) вважав соціальний конфлікт неминучим явищем в історії су-пільства, стимулом суспільного розвитку. Такої ж думки дотримувався німецький соціолог та соціальний філософ Макс Вебер (1864-1920рр.).
В сучасній зарубіжній теорії конфліктів найбільш відомі концепції; „позитивно-функціонального конфлікту” Л.Козера (США), „конфліктна модель суспільства” Р-Дарендорфа (Німеччина) та „загальна теорія конфлікту” К.Боулдінга (США). ,
Американський соціолог Льіоіс Козер під соціальним конфліктом розуміє „боротьбу за цінності та претензії на певний статус, владу, ресурси, боротьбу, в якій метою. супротивників є нейтралізація, нанесення шкоди або знищення супротивника”. Л.Козер доводить, що конфлікти це продукт внутрішнього життя суспільства, існуючого в ньому порядку речей, самих відносин між окремими особами та групами”.
Німецький соціолог Ральф Дарендорф в середині б0-х років виступив з поясненням нової теорії соціального конфлікту, яка отримала назву „конфліктна модель суспільства”. Суть цієї концепції:
будь • яке суспільство в кожний момент свого буття змінюється, соціальні зміни охоплюють всі сфери його життєдіяльності; кожне суспільство в кожний момент буття має соціальний конфлікт; кожне суспільство спирається на примушування деяких його членів іншими. ‘
Автор нової моделі хоче підкреслити нерівність соціальних позицій, які займає особа по відношенню до розподілу влади, а звідси витікає різниця іі інтересів, цілей, що й викликає непорозуміння, антагонізм, а як наслідок цього структурні зміни самого суспільства. Але структурні зміни суспільства, як наслідок конфлікту, це не є революція. Суспільства різняться одне від одного не наявністю конфлікту, а лише різним відношенням до нього вл&ди Тому у демократичному суспільстві конфлікти також мають місце, але раціональні методи регулювання роблять іх иевибуховими.
Американський соціолог Кеннет Боулдінг в роботі „Конфлікт і захист. Загальна теорія” довів суть концепції” загальної теорії конфлікту”. На його думку конфлікт невід’ємний від суспільного життя. В самій суті особи лежить поривання до постійної ворожнечі і боротьби з собі подібними. Однак конфлікти можливо і потрібно долати чи хоча б суттєво обмежувати. Якраз в цьому „загальна теорія конфлікту” повинна відігравати важливу роль. Вона дозволяє контролювати конфлікти, управляти ними, передбачати їх наслідки.
Російські вчені Бородкіна Б.М. і Коряк Н.М. розкрили анатомію конфлікту. Вони вважають, що для того, щоб відбувся конфлікт потрібні дії з боку опонентів, які направлені на досягнення мети, такі дії вони називають інцидентами. Таким чином, конфлікт - це конфліктна ситуація, інцидент. Конфліктна ситуація може існувати задовго до того, як відбувалося пряме зіткнення опонентів.
Заслуговує уваги організаційний конфлікт та його причини. Головним елементом будь • якої організації виступають люди, які відрізняються за професійною підготовкою, життєвим досвідом, індивідуальною підготовленістю і рисами характеру та темпераменту. Ці розбіжності неминуче накладають свій відбиток на оцінки і думки щодо питань, які мають значення для групи або колективу, породжують нерідко протидію, яка призводить до емоційного збудження і одержує видимість конфлікту. В деяких ситуаціях зіткнення оцінок і думок заходять так далеко, що інтереси справи відсуваються на другий план, а боротьба стає самоціллю, дезорганізуючи діяльність усього колективу.
В дослідженнях вітчизняних вчених до останнього часу підкреслювалась перш за все об’єктивна, матеріально-економічна та
- класова суть конфлікту, згідно з якою вся сусцільно-економічна діяльність, в гому числі і ііоредінка людей, обумовлена їх місцем в системі суспільного виробництв.! та їх конкретними економічними інтересами. Ця позиція не викликає заперечень, але не пояснює всього різиомаїття такого соціального явища як конфлікт. Ми впевнені, що категорія конфлікт - поняття широкого значення, яке нживасться в фізичному, біологічному, філософському і соціальному світі і тому суть соціального конфлікту можна визначити так:
соціальний конфлікт е соціальне зіткнення суспільних сил, окремих груп чи осіб, які мають на меті придушити чи знищити протилежні (ворожі) сгорони. Які ж причини соціальних конфліктів в світі сучасної соціальної науки?
Перш за все слід відмітити, що кожний конкретний конфлікт має свої специфічні причини. Основними причинами конфліктів можуть бути неоднакове чи протилежне сприйняття людьми цілей, цінностей, інтересів та поведінки; нерівноправне становище людей та інше. -
Універсальним джерелом кон4ілікту є неспівпадання претензій сторін за умов обмежених можливостей їх^ задоволення. Безсумнівно, якби всі потреби людей задовольнялися, конфліктів не було б. Але тоді зупинився б і сам розвиток суспільства. Життя складається з суперечностей, які і лежать в основі будь - якого конфлікту. Виходить конфлікт вічний, тому що неможливо створити таку суспільну систему, при якій всі потреби могли б бути задоволеними.
При вивченні другого питання необхідно підкреслити, що в теорії соціальних конфліктів іх типологія виступає однією з центральних проблем. Її важливість зумовлена потребою контролю і рсгулюван.ія пропасу протікання, еволюції конфлікту.
Відомі різні класифікації. В зарубіжній соціології соціальні конфлікти класифікуються по вертикальних і горизонтальних рівнях. Основою класифікації на вертикальному рівні служать субєкти конфлікту (тобто, сгорони , які вземодіють між собою). Виділяють чо.гпріїдінні:
1) к’.ін4’лікт між окремими особистостями;
?) конфлікт між особистісгю і суспільством;
З) конфлікт між соціальними групами;
4) міжнаціональний і міждержавний конфлікти великих соціальних спільностей, цілих суспільств. На цюму ріені аналіз конфліктів проводиться політологією.
В основі класифікації на горизонтальному рівні лежить мета конфліктуючих сторін, якої кони намагались досягти в ііроцг.сі взаємодії, але не змогли, в результаті чого виник предмет конфлікту. На горизонтальному рівні виділяють три чини конфіїікгіь’
1) конфлікт в сфері праці та розподілу. ПричніЮіо іх служать відносини в процесі праці та ролподілу в результаті спільної діяльності людей та їх стосунків; •
2) конфлікти в сфері влади та політичної структури суспільства. Причиною служать відносини з приводу влади;
3) конфлікти в сфері культури. Причиною можуть служити зіткнення представників різних культур, рівнів розвитку окремих націй і народів.
Як же відноситися до виникнення конфлікту, який є складовою частиною розвитку суспільства?
„Мета полягає не в тому, - вважає М.Доич, - щоб усунути чи запобігти конфлікт, а в тому, щоб зробити його продуктиііііим”.
В західній соціологічній науці давно існує поняття „соціальний порядок”, яке виражає ідею організованості суспільного життя, упорядкованості соціальної дії чи соціальної системи. Ісчу’ї концепція ціннісної згоди. Суть іі зводиться до того, ііі.о внутрішній порядок заснований на внутрішній згоді ііюдей та деякому мінімумі суспільних інтересів, цінностей чи норм. Досягнення згоди розглядається як результат переговорів між людьми чи колсктиі;ноі свідомості, взятої як самостійна реальність. При вирішенні найгостріщих проблем, з якими нині стикає’іься незалежна Україна -це згода всіх народів, які іі населяють, всіх, кому дорогіїй чаїїі спільний дім. Людина, яка перебуває в стані розгубленості, потребує духовної опори, їй конче потрібна соціальна надія.
Соціальна надія - важливий елемент миротворчої діяльності, особистого влаштув.ання життя, такого роду діяльності, кони людина Думає не тільки про власні інтереси і бажання, але турбується про майбутнє держави.
Природа соціальної надії складна. Сцодінатися - не їньчить бути просто оптимістом, не надати духом. Головне її ••іад’і - прагнення
- знайти вихід з сьогоднішньої кризової ситуації, не втратити здатність діяльно ставитися до життя, не піддатися тиску несприятливих обставин, не стати маргіналом, бомжем, „не випасти” з життя. Така соціальна функція надії особливо значима в кризові періоди життя суспільства.
Таким чином, конфлікт та згода виступають як дві сторони розпитку суспільства. Конфлікт стає фактором, впливаючим на розвиток суспільства тільки тоді, коли він завершується взаємною згодою. І навпаки, для згоди спочатку треба пройти через конфліктну ситуацію. Досягнення Консенсусу - це оптимальний шлях вирішення соціального конфлікту.
Шляхами попередження і вирішення конфліктів є:
орієнтація та використання ненасильницьких методів регулювання;
спосіб відкладання конфлікту;
примирення протидіючих сторін на основі зближення іх позицій та інтересів через посередника;
третійський розгляд або арбітраж;
центризм та політика здорового глузду як умова соціальної стабільності суспільства;
проведення консультацій;
вияв високо! загальної культури в стосунках, суперечках, вирішенні конфліктів.
П оскільки конфлікт може мати негативні наслідки, то знання шляхів попередження і вирішення його дозволяє цивілізованими засобами не допустити негативного впливу на суспільство.
„ Розглядаючи трете питання, необхідно з’ясувати поняття „девіантна поведінка*. Треба відмітити, що кризові ситуації в нашому суспільстві, динамізм соціальних процесів в ньому, руйнування звичайних форм соціального контролю з необхідністю приводить до якісного росту відхилень.
Вихідним положенням для розуміння суті дсвіантноі поведінки е поняття норми. Соціальна норма • це історично складна в конкретному суспільстві міра допустимої поведінки окремо! особи, соціальної групи чи організації. Соціальні норми знаходять відображення в юридичних законах, моралі, етикеті.
В більшостівипадків відхилення поведінки підлягає соціальним санкціям. Слабкі і випадкові форми девіацій, пов’язані з порушенням порядку взаємодії між людьми (брехня, грубість), фіксуються суспільною думкою і коригуються самими учасниками взаємодії. Методи та засоби покарання по відношенню до сталих форм девіацій визначаються суспільною свідомістю чи інгересом керуючої еліти в залежості від ступеня небезпеки відхилень.
В певних умовах можливі „аномалії” самої норми. Тому соціальні відхилення можуть мати для спілкування різне значення. Нерідко вони виступають як засіб розвитку системи, подолання консервативних та реакційних стандартів поведінки, так як е позитивними. В наш час прикладом такої поведінки і реакції на неї тоталітарної системи може бути доля ОД-Сахарова, генерала Л.Г.Григоренка, учасників української хельсинськоі групи та інше.
Негативні форми соціальних відхилень є соціальною патологією. До них відносяться: злочинність.о алкоголізм, наркоманія, проституція, самогубство та таке інше. Ці прояви характеризуються значною шкодою для особистості і суспільства в
цілому. •
Які ж причини виникнення такої поведінки? Соціологія має кілька теорій, які поясннюють причини подібної поведінки. Так, РАЇертон причиною відхилення поведінки вважає неузгодженість між цілями, висунутими суспільством, і засобами, які вона пропонує для іх досягнення. Прихильник конфліктної теорії А-Коен вважає, що культурні зразки поведінки є відхиленням, якщо вони засновані на нормах іншої культури. Наприклад, злочинець розглядається як носій певноі субкультури, конфліктної по відношенню до пануючої в даному суспільстві типу культури.
ЯЛЛпінський вважає джерелом девіації наявність в суспільстві соціальної нерівноправності, високого рівня різниці в можливості задовольнити потреби для різних соціальних груп.
Соціологи відзначають факт відносного взаємозв’язку між різними формами девіацій. Наприклад, алкоголізм сприяє
посиленню злочинності.
Існує залежність всіх форм девіацій від економічних, соціальних, демографічних, культурологічних та інших факторів. В теперішній час, коли ad сфери суспільства охоплені кризою,
-здійснюється девальвація попередніх норм поведінки, почастішали випадки девіантноі поведінки громадян.
Розглянемо основні форми девіаіпноі поведінки: злочинність, алкоголізм, проституцію, наркоманію. Кожча з перелічених форм має свою сне; ..ифіку.
Злочинність. Серед соціологів немає єдиної думки з питань причини злочинності. До цього часу залишається дискусійноіо проблема співвідношення біологічного та соціального у формуванні злочинної новедіню!. В СРСР існувало ідеологічне тлумачення, згідно з яким в умовчх соціалізму зникають різні форми соціальної патології. Правда, певні формальні підстави для подібного твердження мали місце. Тоталітарний режим в певній мірі сприяв зниженню кримінальної злочинності. Але з другого боку, значно зростала кількість політичних в’язнів.
В Україні сі.огодні на стан злочинності великий вплив здійснює перехід до ринкових відносин, нестабільність в суспільстві і поява таких феноменів, як безробіття, інфляція, погіршення життєвого рівня населення. Збільшилась групова злочинність, має місце ічтановлення зв’язків мафіозних груп з посадовими особами різних структур влади. -
Історія людства свідчить, що жодному суспільству повністю викоренити злочинність не вдавалось. І тому більш реальним завданням є зведення іі до мінімуму, утримання під контролем держави А це проблема політична, економічна, соціальна, правова, медична,чиховна.
Алкоголізм. Вживання алкогольних напоїв має давню історію, коріння якої починається з Стародавньої Греції, Римської імперії. В наш час злкогоіь міцно увійшов.в життя наших громадян, став елементом соціальних ритуалів, обов’язковою умовою офіційних церемоній, свят, вирішення особистих проблем. Між тим, як свідчить статистика, 90% випадків хуліганства, 90% зґвалтувань при обставинах, які збільшують провину, майже 40% іших злочинів пов’язані з оп’янінням. Наслідками пияцтва та алкоголізму є економічна, магеріальна шкода від злочинів та нещасних випадків, витрати на лікування хворих на алкоголізм, утримання правоохоронних органів. Не піддається матеріальному обліку збиток цу-.овних та моральних відносин с суспільстві, сім’ї.
На жаль, різні заборони та обмежувальні заходи, які направлені ца зменшення вживання алкоголю, в жодній державі очікуваних наслідків „е дали. Проблема боротьби з пияцтвом дуже складна, вона включає економічний, соціальний, культурний, психологічний, демографічний, юридичний та медичний аспекти. Її успішне вирішення можливе при комплексному обліку всіх перелічених
факторів.
Наркоманія. Починаючи з кінця 70-х рсків в СРСР стало
прогресувати таке небезпечне явище, як наркоманія. Якщо в 1977р. на обліку в органах внугрішніх справ за вживання наркотиків стояло біля 3 тисяч неповнолітніх, то на податку 1987р. налічувалось більше 12 тисяч. Головна небезпека наркоманії полягає в тому, що деградує особа, наноситься колосальна шкода державі. Однак, особи, які починають вживати наркотичні засоби не вбачають в цьому нічого поганого ні для себе, ні для оточуючих.
Токсикоманія. Цс поняття для визначення групюзахворювапь, які викликаються використанням природних чи синтетичних речовин, щор специфічно впливають на психіку (ейфорізуюче, стимулююче, галюциногенне). Небезпе-ших розмірів набули, зокрема, окремі форми підліткової токсикоманії - вдихання парів летучих речовин (ацетону, бензину, ефіру, лаків, клеїв) в силу їх доступності. І як наслідок, вони часто викликають глибоке отруєння і швидке враження мозкової діяльності.
Боротьба з наркоманією та токсикоманією припускай пристосування заходів соціального, економічного, кульгурного характеру, а також заходів правових, медичних.
Проституція. В перекладі з латинської - виставляю для розпусти, безчещу. Звичайно під проституцією розуміють позашлюбні статеві відносини за платню, в основі яких не лежать почуття.
Про існування проституції відомо було ще в рабовласницьких державах. Однак її рівень різко виріс при капіталізмі
В нашій державі проституція вважалась „відсутньою”, хоча вона
ніколи не переставала існувати.
Суспільство завжди займалось пошуками шляхів і засобів боротьби з проституцією. Вони зводились до трьох основних форм:
заборонні, регламентуючі, профілактичні. Заборони виянилисі, безсильними, репресії • малоефективними в боротьбі з проституцією. Ні правова, ні медична регламентація найдревнішого] фаху не дозволяли також вирішувати проблему. Лише радикальнії соціально-духовні перетворення в суспільстві можуть на краще! змінити ситуацію.
Крім перелічених форм відхилень від норми можна назвати ще такі як жебрацтво, гомосексуалізм, суіцид (наміри позбавити себе життя), адиктивні форми відхилення в поведінці. Адикція - це пагубний нахил до чого-небудь, потяг змінити свій психічний стан за допомогою вживання деяких речовин чи фіксування уваги на окремих предметах чи видах діяльності (азартна гра, забарне прослуховування ритмічної музики та інше). Внаслідок адиктивна частина особи повністю зумовлює поведінку особи, вона-відчужується від суспільства, зростає самотність.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора