Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра менеджменту
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Індивідуальна робота
Предмет:
Методи прийняття управлінських рішень
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства і природокористування
Кафедра менеджменту
Індивідуальна робота
з дисципліни:
“Методи прийняття управлінських рішень”
В-20.
1. Загальні відомості про теорії прийняття рішень: теорія оптимальних рішень і психологічна теорія рішень.
У науковій літературі зустрічається як розширене, так і вузьке розуміння процесу прийняття рішень в управлінні.
У розширеному розумінні прийняття рішень ототожнюється з усім процесом управління. Розширене розуміння охоплює не тільки процес прийняття рішень, але і його виконання та контроль результатів його реалізації. Але це не відповідає уявленню, що кінцевим результатом прийняття рішення є саме рішення.
У вузькому розумінні прийняття рішень розглядається лише як вибір кращого рішення з чисельних альтернатив. У процесі аналізу вузького розуміння необхідно враховувати, що альтернативні варіанти не виникають самі собою. Процес прийняття рішень складається не тільки з вибору кращого варіанту, але й з пошуку альтернатив, встановлення критеріїв оцінки, вибору способу оцінки альтернатив тощо.
Зважаючи на це можна запропонувати таке визначення категорії “прийняття управлінського рішення”: прийняття рішення – це процес, який починається з констатації виникнення проблемної ситуації та завершується вибором рішення, тобто вибором дії, яка спрямована на усунення проблемної ситуації.
На процес прийняття управлінських рішень впливає безліч різноманітних факторів. До найважливіших з-поміж них належать такі:
1) Ступінь ризику – розуміється, що завжди існує імовірність прийняття неправильного рішення, яке може несприятливо впливати на організацію. Ризик – фактор, який менеджери враховують свідомо, або підсвідомо, при прийнятті рішення, оскільки він пов’язаний із зростанням відповідальності. 2) Час, який відводиться менеджерові для прийняття рішення. На практиці більшість керівників не мають можливості проаналізувати усі можливі альтернативи, відчуваючи дефіцит часу.
3) Ступінь підтримки менеджера колективом – цей фактор враховує те, що нових менеджерів сприймають не відразу. Якщо порозуміння і підтримки інших менеджерів і підлеглих не вистачає, то проблему слід усувати за рахунок своїх особистих рис, які повинні сприяти виконанню прийнятих рішень. 4) Особисті якості менеджера – один з найбільш важливих факторів. Незалежно від того, як менеджери приймають рішення і відповідають за них, вони повинні мати здібності до того, щоб приймати вірні рішення.
5) Політика організації – у даному випадку враховується суб’єктивний фактор при прийнятті рішення. Статус, влада, престиж, легкість виконання – усе це може вплинути на прийняття того, чи іншого рішення.
Кінцевим результатом прийняття рішення є саме управлінське рішення, яке постає, як первісний, базовий елемент процесу управління, що забезпечує функціонування господарської організації за рахунок взаємозв’язку формальних та неформальних, інтелектуальних та організаційно-практичних аспектів менеджменту.
Управлінське рішення є інструментом впливу на об’єкт управління та окремі його підсистеми, важливою ланкою формування та реалізації відношень управління в організації; складає основу реалізації кожної функції менеджменту. В теорії управління виділяють три основні моделі прийняття рішень:
1) класична модель;
2) поведінкова модель;
3) ірраціональна модель.
Класична модель спирається на поняття “раціональності” в прийнятті рішень. Передбачається, що особа, яка приймає рішення повинна бути абсолютно об’єктивною і логічною, мати чітку мету, усі її дії в процесі прийняття рішень спрямовані на вибір найкращої альтернативи.
Отже, основні характеристики класичної моделі такі:
особа, яка приймає рішення, має чітку мету прийняття рішення;
особа, яка приймає рішення, має повну інформацію щодо ситуації прийняття рішення;
особа, яка приймає рішення, має повну інформацію щодо всіх можливих альтернатив і наслідків їх реалізації;
особа, яка приймає рішення, має раціональну систему впорядкування переваг за ступенем їх важливості;
мета особи, яка приймає рішення, завжди полягає у тому, щоб зробити вибір, який максимізує результат діяльності організації
Отже, класична модель передбачає, що умови прийняття рішення повинні бути достатньо визначеними. Маючи повну інформацію, менеджери можуть вибирати альтернативу, яка щонайкраще відповідає потребам організації. Проте на практиці на процес прийняття рішень впливають чисельні обмежуючі та суб’єктивні фактори. Сукупність таких факторів у процесі прийняття рішень враховує поведінкова модель. Поведінкова модель. На відміну від класичної, поведінкова модель має такі основні характеристики:
- особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо ситуації прийняття рішення;
- особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо всіх можливих альтернатив;
- особа, яка приймає рішення, не здатна або не схильна (або і те, і інше) передбачити наслідки реалізації кожної можливої альтернативи.
Враховуючи ці характеристики Г.Саймон сформулював два ключових поняття поведінкової моделі:
1) поняття “обмеженої раціональності”, яке означає, що люди можуть тільки намагатися прийняти раціональне рішення, але їх раціональність завжди буде обмеженою (теоретично завжди існує рішення краще за прийняте);
2) поняття “досягнення задоволеності”. Оскільки досягти “повної раціональності” неможливо, менеджери бажають аби їх “страх” щодо прийняття не найкращого рішення пересилив намагання досягти оптимального рішення. Саме такий стан (той момент, коли приймається рішення) Г.Саймон охарактеризував як “досягнення задоволеності”, розуміючи під цим вибір, який є достатньо добрим за даних умов.
Прагнення менеджерів “досягти задоволеності” може бути обумовлено кількома причинами:
- вони можуть просто не хотіти ігнорувати власні інтереси, тобто продовжувати пошук нових альтернатив, коли вже ідентифіковані декілька прийнятних;
- вони можуть бути не здатними зважити та оцінити велику кількість альтернатив;
- можливо також втручання в процес прийняття рішень особистих, суб’єктивних факторів.
Розроблено методи й алгоритми розв'язування задач прийняття оптимальних рішень за умов невизначеності та ризику, які передбачають опис альтернатив скінченною послідовністю значень функцій результату в дисткретні моменти часу. Розроблено метод аналізу впливу зовнішнього середовища на альтернативи, які описуються скінченними послідовностями значень функцій результату. Метод базується на гіпотезі - кожен стан зовнішнього середовища однозначно визначається відсотковою ставкою дисконтування. Це дозволяє ввести відношення переваги на множині станів зовнішнього середовища та на множині траєкторій. Запропоновано процедуру для порівняння послідовностей різної довжини. Побудовано нові характеристики алтернатив, а саме: інтенсивність накопичення значення функції результату та ризикованість альтернативи, на підставі яких одержано Паретто оптимальну оцінку у випадку, коли рішення приймається за умов ймовірнісної невизначеності. Для такого випадку вдосконалено підходи до побудови суб'єктивного ймовірнісного розподілу станів і траєкторій зовнішнього середовища та запропоновано новий підхід до визначення елементів матриці перехідних суб'єктивних ймовірностей залежно від ставлення особи, що приймає рішення (ОПР), до ризику. Для ОПР з різним відношенням до ризику побудовано оцінки альтернатив, впровадження в які можна відтермінувати до деякого моменту в майбутньому, оцінки альтернатив, функція результату яких визначена на множині лінгвістичних термінів. Розвинуто класичну матричну задачу прийняття рішень за умов ризику та невизначеності в економічній і фінансовій сферах.
Проблема прийняття рішень є однією з центральних для дуже широкого кола досліджень, пов’язаних з визначенням психологічної структури та механізмів регуляції поведінки та діяльності. На сьогодні загальновизнано, що прийняття рішення лежить в основі будь-якої цілеспрямованої діяльності і входить до її психологічної структури як необхідний та невід’ємний компонент. Більше того, дослідження останніх років довели, що здатність до прийняття рішень є суттєвою складовою особистості, яка зумовлює характер її соціальної активності, здатності до вироблення нових стратегій життєдіяльності, адаптації до стрімких соціально-економічних змін у суспільстві.
Дослідження процесу прийняття рішень розпочалися ще у 20-х роках ХХ століття, хоча впродовж майже півсторіччя розроблялися тільки окремі її аспекти. Так, А.Файоль, який запропонував одну з перших психологічних теорій управління, вказував, що прийняття рішення є центральною ланкою управлінської діяльності, та вважав, що саме вона зумовлює її ефективність. Прийняття рішення розглядається в контексті вивчення процесів мислення і волі представниками Вюрцбурзької школи на чолі з О.Кюльпе. У школі К.Левіна проблема прийняття рішення розглядалась як складова процесу цілеутворення та рівня домагань. Б.М.Теплов в роботі “Ум полководца” доводить, що здатність до прийняття рішення є однією із складових таланту видатних військових.
Активне та різнобічне дослідження цієї проблеми у вітчизняній психології розпочалося у середині 70-х років. На цьому етапі було проведено багато досліджень загальнопсихологічного напрямку, які охопили різні рівні та аспекти процесу прийняття рішень. Так, нейропсихологічні та психофізіологічні рівні цього процесу вивчалися такими видатними вченими, як П.К.Анохін, О.Р.Лурія, Є.А.Умрюхін, О.Д.Хомська, В.Б.Швирков та інші. На сенсорно-перцептивному рівні цю проблему досліджував Ю.М.Забродін. Особлива увага була приділена мисленнєвим компонентам прийняття рішень в процесі вирішення задач різного характеру, в тому числі творчих (Д.Н.Завалішина, В.О.Моляко, Я.А.Пономарьов та інші). Були розроблені та запропоновані й загальні теорії прийняття рішень (Я.Козелецький, Г.В.Ложкін, Б.Ф.Ломов, В.Ф.Рубахін, О.К.Тихомиров та інші).
Серед найважливіших висновків цього етапу досліджень можна виділити два моменти. По-перше, було доведено, що процес прийняття рішень є одним із аспектів загальної філософсько-психологічної проблеми вибору, і в цьому плані вона далеко виходить за межі окремих діяльнісних процесів, а постає як проблема особистості. По-друге, в психологічному плані прийняття рішення є окремим етапом більш широкого процесу постановки цілей суб’єктом діяльності. Саме на цих засадах продовжувалися дослідження у 80–90-ті роки, які охопили широкий спектр проблем вікової та педагогічної психології (Л.І.Божович, В.В.Давидов, В.В.Рєпкін, Ю.І.Машбиць, Ю.М.Швалб), інженерної психології (Ю.Л.Трофімов), соціальної психології (М.Р.Бобнєва, Д.Майєрс, Н.Ф.Наумова), а також практичних та прикладних сфер психології.
Не дивлячись на значну кількість досліджень, далеко не всі аспекти процесу прийняття рішень розроблені достатньо. Так, поза увагою дослідників залишився великий прошарок проблем, що пов’язані з побутовою діяльністю людини. Фактично ця сфера життя майже не досліджена, хоча зрозуміло, що вона не менш значуща для людини, ніж будь-яка професійна діяльність. У сучасних маркетингових дослідженнях (Дж.Еванс та Б.Берман, Ж-Ж.Ламбен) доводиться, що побутова поведінка та діяльність є складним предметом суто психологічного аналізу, що потребує побудови особливих теоретичних моделей та засобів емпіричних досліджень.
Психологічна теорія рішень — це система мотиваційних тверджень, що розкривають внутрішню сутність діяльності людей у процесі підготовки і прийняття рішень . Досвід показує, що структура задачі великою мірою визначає поведінку особи, котра її розв’язує. Питання, з котрими доводиться стикатися керівнику, різноманітні, але в них можна виділити низку спільних рис, що дає змогу описувати їх структуру.
Психологічна теорія рішень поряд зі структурою задач ураховує риси особистості, котрі відіграють важливу роль у процесі прийняття рішення. Важливо також ураховувати, що дії осіб, які приймають рішення, завжди спрямовані на досягнення певних цілей. У процесі підготовки і прийняття рішення суттєву роль відіграють і пізнавальні якості, такі як короткотермінова й довготермінова пам’ять, швидкість обробки інформації тощо.
З основних класів тверджень психологічної теорії рішень можна виділити такі:
1) твердження стосовно того, як у людей виникає уявлення щодо ситуації прийняття рішень. Таке уявлення є суб’єктивною, вербальною моделлю цієї ситуації. Психологи стверджують, що часто особа, яка приймає рішення, спрощує ситуацію, забуваючи або ігноруючи деякі альтернативи чи наслідки їх;
2) твердження, що описують процес оцінювання суб’єктивності цінності того чи іншого варіанта дій, котру називають корисністю. Це важливий клас тверджень, оскільки корисність наслідків альтернатив великою мірою визначає характер рішення, що приймається;
3) твердження стосовно суб’єктивної оцінки ймовірності обставин (сценаріїв), що визначають наслідки прийнятого рішення. Наприклад, психологи виявили, що люди переоцінюють імовірність настання малоймовірних подій та одночасно недооцінюють імовірність настання дуже правдоподібних подій;) твердження стосовно стратегій обрання поведінки. Вони описують те, як особи, котрі приймають рішення, інтерпретують інформацію щодо корисності наслідків та їх імовірностей та які правила вибору альтернатив при цьому використовують. Психологи виявили, що у простих задачах, обтяжених ризиком, люди, як правило, обирають стратегії, які максимізують суб’єктивну сподівану корисність, котру вони оцінюють як лінійну комбінацію суб’єктивних наслідків та їх корисності;
5) твердження, що описують чинники, які управляють процесом прийняття рішень. До цих чинників належать: вплив оточуючого середовища; особистісні характеристики людини, яка приймає рішення; вплив соціальної групи тощо. Наприклад, чим сильнішими є агресивність суб’єкта і потреба у домінуванні, тим вищий ступінь ризику він допускає. Рішення, що приймаються колективно, обтяжені вищим ступенем ризику, ніж індивідуальні тощо.
У психологічних дослідженнях процесів прийняття рішень використовуються такі основні методи:
1. Лабораторний експеримент. Якщо в економіці цей метод розглядається як допоміжний і такий, що має суттєві обмеження, то в психології він є домінуючим.
2. Формалізація. Сутність її у тому, що на першому етапі формується сукупність аксіом стосовно певних об’єктів, наприклад ризику чи привабливості. На другому етапі за допомогою формальних міркувань виводяться нові твердження, які є наслідком прийнятих аксіом. На третьому етапі виконується експериментальна перевірка висунутих гіпотез. 3. Моделювання діяльності з прийняття рішень, зокрема імітаційне моделювання. Результати моделювання зіставляються з діями людини за аналогічних обставин.
Найважливішими функціями психологічної теорії рішень є прогнозування поведінки людини і пояснення процесів, які зумовлюють саме таку поведінку. Якщо б особи, котрі приймають рішення, діяли точно у відповідності до принципів раціонального вибору, якщо б їх пріоритети були завжди транзитивними, якщо б вони не приймали інколи помилкових рішень, то в рекомендаціях психологічної теорії рішень не було б потреби. Оскільки ж таке не відбувається, то психологічна теорія рішень слугує за суттєве доповнення і розширення теорії оптимальних рішень.
2. Ситуації, які потребують приймання рішень. Ризик і невизначеність як супутні рішення.
Прийняття рішень не слід розглядати як особливу і дуже відмінну функцію управління. Як зазначають Леслі Рю і Лойд Байєр, "ухвалення рішень охоплює всі основні функції управління: планування, організацію, укомплектування штату, мотивацію й контроль".3'1 Отже, обставини, за яких ухвалюються рішення, значною мірою визначають моделі чи теорії прийняття рішень, які можна застосувати у практичній діяльності. Теорія і практика проблем, що виникають у ході управлінської діяльності, виробили загальну логічну послідовність процесів вирішення проблем. Для успішного виконання керівником своїх функцій йому необхідно знати закономірності етапів вироблення рішень і порядку дій на кожному з них. Розглянемо основні етапи процесу прийняття управлінських рішень. /. Ідентифікація І визначення проблеми
Вихідним моментом вироблення рішення вважається виникнення ситуації, яка вимагає його прийняття. Ситуація може складатися у надходженні розпорядження від вищестоящого органу про необхідність виконання певних дій чи прийняття рішення з якоїсь конкретної проблеми та її практичного вирішення. Це етап усвідомлення проблеми, коли визнається невідповідність існуючого стану системи прогнозованому, а тому виникає необхідність у внесенні певних корективів. Більшість проблем має велику кількість рішень, тобто різних способів переходу з одного стану до іншого.
Етап виникнення ситуації дещо виходить за рамки процесу прийняття рішення, оскільки його вироблення починається, по суті, тільки після виникнення ситуації. Однак з'ясування порядку дій керівника на цьому етапі є вкрай важливим і необхідним, оскільки від цього залежить результат усіх подальших дій та правильність прийняття рішення. Саме на цьому етапі керівник повинен усвідомити суть проблеми та її зміст, а також взаємозв'язок з іншими сторонами управлінського процесу для врахування при підготовці та прийнятті рішення.
Розглядаючи державне управління як неперервний процес вирішення проблем, що виникають, теорія прийняття рішень відстоює також принцип, відповідно з яким рішення повинні вироблятися не за окремими функціями державного управління, а з усієї проблеми в цілому. Це стосується не тільки вищестоящих рівнів, але й рівнів, де виникає проблема.
Для того, щоб змінити ситуацію потрібно:
а) шукати й аналізувати інформацію, що стосується проблеми; чим більше інформації про стан проблеми, тим більше вона структурована;
б) узагальнити проблему, визначити важливість проблеми;
в) використати індивідуальні або групові методи для визначення і аналізу проблеми.
Усі рішення, як правило, мають загальну функціональну чи задачну послідовність, але вони суттєво відрізняються своїми ситуаційними проекціями. Класифікація ситуацій, по в’язаних з прийняттям рішень, подана в табл. 1. Як видно з таблиці, неструктуровані або відкриті задачі характеризуються двома потен-ційними формами невизначеності: невизначеністю вхідної інформації та невизначеністю наслідків дій (піс- лядій).
Таблиця 1
КЛАСИФІКАЦІЯ СИТУАЦІЙ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ПРИЙНЯТТЯМ РІШЕНЬ
Тип ситуацій
Вид ситуації
Характерна особливість
Приклад
Ситуації закритих задач (структуровані пробле ми)
детерміновані ситуації
добре визначені цілі; цілковита доступність ін формації; детерміновані фактори
моделі ліній ного програ мування
ситуації за умов ризику
добре визначені цілі; необхідна інформація вільно доступна; змінні і післядії стохастичні
задачі керування запасами; побудова черг
Ситуації відкритих задач
прийняття рішень за умов невизначеності (слабо структуровані проблеми)
добре визначені цілі; невизначеність вхідної ін формації (неповна інфор мація)
аналіз капітальних вкладень
прийняття рішень за умов нечітких цілей (неструктуровані проблеми)
нечіткі цілі; невизначеність вхідної ін формації; обидві форми невизначеності
диверсифікація; організаційні розробки
Кризові ситуації
посилені відкриті рішення (неструк-туровані проблеми)
нечіткі цілі; невизначеність вхідної ін формації; невизначеність післядій; обидві форми невизначеності; жорсткі часові обмеження
боротьба з терором
Залежно від якості вхідної інформації і характеристик наслідків дій можливі такі чотири основні сценарії підтримки прийняття рішень .
Таблиця 2
ОСНОВНІ СЦЕНАРІЇ ПІДТРИМКИ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ
Наслідки дій (післядії)
Якість вхідної інформації
висока (доступна інформація)
низька (невизначена інформація)
Фіксовані (закриті)
перший сценарій (швидка інтеграція, агрегація та стиснення інформації)
другий сценарій (вдосконалення процесу усвідомлення ситуації та поліпшення якості інформації)
Невизначені (відкриті)
третій сценарій (підтримка розуміння і значення проблеми)
четвертий сценарій (подолання двох типів невизначеності)
Перший сценарій відтворює найпростішу ситуацію, коли інформація визначена і доступна, а наслідки дій фіксовані й відомі. У такому разі підтримка прийняття рішень служить допоміжним засобом для швидкої інтеграції, агрегації та стиснення інформації.
Другий сценарій забезпечує підтримку прийняття рішень за умов, коли варіанти рішень і наслідки дій досить зрозумілі (фіксовані), але вхідні дані мають невисоку якість (наприклад, якщо аналізують військові розвідувальні дані). Ця підтримка направлена на вдосконалення процесу усвідомлення ситуації та на покращання якості даних.
Третій сценарій передбачає комп’ютерну підтримку прийняття рішень у ситуаціях, коли вхідні дані мають високу якість, але варіанти рішень і наслідки дій є відкритими (невизначеними). Прикладом такої може бути проблема, пов’язана з розширенням або злиттям компаній. СППР, головно, концентрується на підтримці розуміння і значення проблеми (генерування гіпотез і варіантів, аналіз і вибір варіантів).
Четвертий сценарій підтримки прийняття рішень пов’язаний із ситуаціями, коли одночасно діють два фактори невизначеності: невизначеність вхідної інформації і невизначеність наслідків дій (наприклад, за умов, коли корпорації загрожує серйозна криза в галузі її діяльності). СППР у подібних ситуаціях діє в напрямі подолання невизначеностей.
Поняття ризику пов'язується з усвідомленням небезпеки, загрози, ненадійності, невизначеності, непевності, випадковості, збитку. На думку дослідників, термін «ризик» походить від латинського слова «resecum» —скеля або небезпека зіткнення з нею. Протягом тривалого часу поняття ризику не лише асоціювалося з багатозначними негативними проявами життєвих ситуацій, а й часто вживалося як їх синонім.
В економічній літературі відомі численні спроби сформулювати теоретичні визначення поняття ризику. Найбільш послідовним серед них є твердження, згідно з яким ризик у своїй першооснові є невизначеністю.
Стан невизначеності можливий у кожній суспільно-економічній ситуації, якщо наперед не можна виявити причинно-наслідкового зв'язку між основними елементами процесу господарської діяльності чи суспільного буття.
Невизначеність породжується непередбачуваністю кінцевого результату, який може або збігатися з очікуваним, або бути ліпшим чи гіршим за нього. В умовах невизначеності кінцевий результат можна передбачити лише наближено, узявши одне з потенційно можливих значень.
Така невизначеність зумовлюється, як правило, суб'єктивним сприйняттям реальних явищ. Поняття ризику, на противагу поняттю невизначеності, має практичне застосування, а тому його зміст потребує об'єктивного визначення. Отже, потрібний перехід від суб'єктивно сприйманої непевності, випадковості до об'єктивного поняття ризику, що на ній базується. Єдиний спосіб такого переходу — оцінити непевність (випадковість) кількісними методами, надавши їй реальних числових значень. Звідси випливає: ризиком буде визнано лише таку невизначеність, яку можна оцінити кількісно.
Дати найточнішу кількісну оцінку невизначених величин можна, обчисливши ймовірність їх появи. Ця ймовірність має ту характерну особливість, що вона одночасно як два необхідні компоненти загальної оцінки враховує такі взаємодоповняльні випадковості:
1) частоту настання події щодо місця та часу;
2) розмір збитку, тобто абсолютну величину від'ємного відхилення фактичного результату від очікуваного.
Отже, показник ризику за своїм змістом — це не лише ймовірність появи непевної (випадкової) події, а й імовірність настання негативного результату.
При прийнятті управлінських рішень завжди важливо враховувати ризик. Поняття «ризик» використовується тут не в значенні небезпеки. Ризик скоріше відноситься до рівня визначеності, з якої можна прогнозувати
результат. В ході оцінки альтернатив і прийняття рішень керівник повинен прогнозувати можливі результати в різних обставинах або станах природи. Взагалі, рішення приймаються за різних обставин по відношенню до ризику. Ці обставини традиційно класифікуються як умови визначеності, ризику або
невизначеності.
Рішення приймаються в умовах невизначеності, коли неможливо оцінити імовірність потенційних результатів, оскільки необхідні чинники є складними і новими, і про них неможливо отримати достатньо релевантну інформацію. Стикаючись з невизначеністю, керівник може використовувати різні можливості:
а) спробувати отримати додаткову релевантну інформацію і на її основі ще раз проаналізувати проблему;
б) діяти у відповідності з минулим досвідом, інтуїцією і зробити припущення про імовірність подій.
В умовах невизначеності ситуації корисно розраховувати:
• очікуване значення;
• середнє квадратичне відхилення;
• коефіцієнт варіації.
Ризик найчастіше розуміється у повсякденному значенні як діяльність з можливою поразкою чи небезпекою, або як діяльність з надією на вдале завершення. Зведення ризику до можливої небезпеки чи удачі може бути прийнятне відносно життєвих ситуацій, коли, наприклад, йдеться про поїздку в автомобілі, стрибок нетренованої людини з значної висоти тощо. Якщо ж розглядати процеси керування власного життя, які здійснюються на підґрунті інтересів людей, то ототожнення ризику тільки з очікуваною вдачею або тільки з невдачею недоцільно. Ризик в управлінській, господарчій діяльності означає передусім можливість відхилення від припустимої мети під час вибору та реалізації в умовах невизначеності того чи іншого рішення. Ризик може бути обґрунтованим і необґрунтованим. Якщо оптимальна діяльність в умовах невизначеності спирається на обґрунтований ризик, то бюрократична - на відмові від рішень, пов'язаних з ним, або в силу різних причин містить елементи необґрунтованого ризику, що є формою волюнтаризму та суб'єктивізму.
Суспільна думка, безумовно, належить до ризику. Для цього є кілька причин. Розходження між об'єктивно існуючою величиною соціального ризику та її суб'єктивним сприйманням залежить від ступеню зрозумілості інформації з даного питання. Люди, як правило. Переоцінюють небезпечність тих подій, про які частіше повідомляється у засобах масової інформації. І навпаки, відсутність широкої інформації призводить до недооцінки вірогідності як негативних, так і позитивних наслідків рішень, що реалізуються. Сприймання ризику залежить від методів подачі інформації. Людина може недооцінювати небезпечність, наприклад, з автокатастрофами, якщо інформацію стосовно них представлено не достатньо (важко) зрозумілою статистичною мовою. В той же час, вона може переоцінювати значення ризику, якщо постійно наводяться приклади схожих транспортних пригод. До того ж на оцінку ризику впливає відтягнення термінів можливих негативних наслідків. Наприклад, оцінюючи шкоду від паління цигарок, можлива небезпека віддалена у часі. Тому багатьма людьми вона недооцінюється і не викликає суттєвих змін у поведінці. І навпаки, якщо мова йдеться про прийняття рішення, реалізація якого одразу спричинить конкретні зміни, то його негативні наслідки можуть значною мірою переоцінюватися.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора