Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Менеджмент
Кафедра:
Кафедра менеджменту
Інформація про роботу
Рік:
2009
Тип роботи:
Методичні вказівки
Предмет:
Менеджмент організацій
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра менеджменту
101 – 119
Методичні вказівки
для проведення практичних занять з дисципліни «Екологічний менеджмент» зі студентами спеціальностей 6.050 200 «Менеджмент організацій» та
8.000010 «Економіка довкілля і природних ресурсів» (денної та заочної форм навчання)
Рекомендовано методичною
комісією напряму „Менеджмент"
Протокол № 2 від 27.10.2009 р.
Рекомендовано методичною
комісією напряму „Специфічні
категорії"
Протокол № 3 від 30.10.2009р
Рівне 2009
Методичні вказівки для проведення практичних занять з дисципліни «Екологічний менеджмент» зі студентами спеціальностей 6.050200 «Менеджмент організацій» та 8.000010 «Економіка довкілля і природних ресурсів» (денної та заочної форм навчання)/ П.М. Скрипчук, Л.В. Сидорчук, О.В. Пахаренко.– Рівне: НУВГП, 2009, –31 с.
Упорядники: П. М. Скрипчук, канд. тех. наук, доцент
Л.В. Сидорчук, асистент
О.В. Пахаренко, асистент
Відповідальний за випуск Л.Ф. Кожушко, доктор тех. наук, професор, завідувач кафедри менеджменту
ЗМІСТ
Завдання № 1. Органи загального державного управління в
екологічних галузях……………………………………………………..…...3
Завдання № 2. Нормативна основа екологічного обґрунтування
господарської діяльності …………………………………….………….....12
Завдання № 3. Інженерно-екологічні вишукування при
екологічному проектуванні…………………………………………...…....23
©Скрипчук П.М., Сидорчук Л.В., Пахаренко О.В., 2009
© НУВГП, 2009
ЗАВДАННЯ 1
ОРГАНИ ЗАГАЛЬНОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОЛОГІЧНИХ ГАЛУЗЯХ
Мета: вивчення мети та основних завдань, організаційної структури Мінприроди України в загальній системі управління.
Залежно від масштабів об’єктів і рівня суб’єктів екологічного управління виділяють макро- і мікроекологічне управління. Макроекологічне управління поширюється на навколишнє середовище держави і регіону, екосистеми морів, водогосподарські басейни, лісові ресурси Полісся і Карпат, природні ресурси загальнодержавного значення тощо.
Макроекологічне управління здійснюють центральні законодавчі й виконавчі структури, регіональні органи влади, органи екологічного управління. Вони уповноважені приймати рішення щодо держави в цілому, регіонів та галузей економіки тощо.
Мікроекологічне управління поширюється на території районів, підприємств, окремих природних об’єктів (водні об’єкти, заповідники, земельні ділянки тощо). Мікроекологічне управління здійснюють виконавчі структури, органи місцевого самоврядування та органи екологічного управління (наприклад, в системах екологічного менеджменту суб’єктів господарювання).
Існуючі рівні державного менеджменту поділяють з огляду на адміністративно-територіальний устрій держави: національний (територія всієї країни), регіональний (територія адміністративної області, АР Крим, м. Київ та м. Севастополь); об’єктний (підприємство, об’єкт навколишнього природного середовища).
Органи державного управління — це уповноважені органи державної виконавчої влади, які крім функцій загальнодержавного управління, виконують функції, пов’язані з формуванням і забезпеченням правових основ регулювання взаємовідносин, здійснення контролю за дотриманням законодавства, зокрема екологічного. До органів загального державного управління належать: Президент України; Верховна Рада України; Рада національної безпеки та оборони України; Кабінет Міністрів України; Представництво Президента в АР Крим; Рада Міністрів АР Крим; Верховна Рада АР Крим; обласні державні адміністрації; Київська міська державна адміністрація; Севастопольська міська державна адміністрація; районні державні адміністрації в АР Крим, м. Києві та м. Севастополі.
Президент України є гарантом національної, у т. ч. екологічної безпеки. За необхідності він приймає рішення про введення в Україні або на окремих її територіях надзвичайного стану, оголошує окремі місцевості зонами надзвичайної екологічної ситуації тощо. У віданні Президента діють стратегічні напрями переходу України до сталого розвитку. Верховна Рада України визначає засади внутрішньої і зовнішньої екологічної політики, розробляє і приймає нормативно-правові акти, визначає засади використання природних ресурсів, повноваження суб’єктів державного уп равління природоохоронною діяльністю тощо. Рада націо нальної безпеки та оборони України вносить пропозиції Президенту України щодо реалізації внутрішньої і зовніш ньої політики у сфері екологічної безпеки, координує та контролює діяльність, пов’язану з екологічною безпекою, визначає стратегічні національні інтереси України у сфері екологічної безпеки. Кабінет Міністрів України забезпечує проведення державної екологічної політики згідно зі своїми повноваженнями, здійснює державне управління у га лузі охорони довкілля, розробляє і реалізує загальні еколо гічні програми, координує діяльність міністерств, забезпе чує виконання нормативно-правових актів міжнародного екологічного права. Кабміну підпорядковуються міністерс тва та державні комітети, департаменти та інспекції у галузі охорони довкілля. Усі ці інституції формують систему органів управління — організаційну сукупність структур них елементів, взаємозв’язаних спільною метою для вико нання відповідних функцій.
Органами управління у сфері охорони довкілля є юри дично відособлені державні, самоврядні та громадські інс титуції, уповноважені здійснювати організаційно-розпо рядчі, координаційні, контрольні, управлінські та інші спеціальні функції у природоохоронній сфері.
Структура управління у галузі охорони довкілля наве дена на рис. 1.
Органи управління у галузі охорони природного середо вища поділяють на групи. До першої належать ті структури, які безпосередньо чи опосередковано управляють певними видами природних ресурсів у межах своєї компетенції або своєю діяльністю впливають на довкілля: Мінпромполітики, Мінекономіки, Міноборони, Мінпаливенерго, Мінагрополітики, Мінкомзем, Держкомліс, Держкомводгосп; до другої — органи, діяльність яких пов’язана із попере дженням або усуненням негативних наслідків техногенних впливів, порушень норм екологічної безпеки: Держмитслужба, Держкомкордон, Держкоменергозбереження; до третьої — органи спеціального функціонального управлін ня: Держспоживстандарт, Державтоінспекція, Міністерс тво надзвичайних ситуацій; до четвертої — органи спеціа лізованого галузевого управління: Держкомвуглепром і Держкомнафти.
Представництво Президента та Рада міністрів АР Крим забезпечують виконання законів України, розпоряджень Президента України, реалізацію внутрішньої і зовнішньої екологічної політики, екологічних програм,
Рис. 1. Структура управління в галузі охорони НПС
координують діяльність у сфері охорони довкілля. Обласні, Київська, Севастопольська та районні державні адміністрації виконують екологічні функції відповідно до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на своїх рівнях уп равління.
Найбільш повно та системно функції охорони довкілля реалізуються у роботі спеціально уповноваженого органу державної виконавчої влади — Міністерства екології і при родних ресурсів (Мінприроди), а також у діяльності облас них Держуправлінь екоресурсами, Державної екологічної інспекції та Державної служби заповідної справи, Держав них управлінь екології та природних ресурсів у м. Київ та м. Севастополь, спеціально уповноваженого органу вико навчої влади в галузі екології та природних ресурсів АР Крим — Республіканського комітету АР Крим з екології та природних ресурсів, державних екологічних інспекцій в м. Київ та м. Севастополь.
Діяльність Міністерства екології і природних ресурсів
В Україні природоохоронними питаннями займаються спеціалізовані організації Мінприроди, його обласні уп равління, окремі інспекції, інженери-екологи в адміністративних районах, відділи з розв’язання природоохоронних проблем на великих підприємствах (або окремі посадо ві особи в невеликих організаціях). Інші міністерства, ви робничі об’єднання, приватні фірми, громадські та неуря дові організації теж (згідно зі статутом) вирішують окремі, спеціалізовані, локальні та інші проблеми екологічної галузі. Наприклад, виробничими і природоохоронними пи таннями займається Комітет лісового господарства зі свої ми структурними обласними, районними підрозділами, Державний комітет України з водного господарства та ін. Вирішенням проблем екології (лісовідновлення, санітар ний догляд лісів, раціональне використання лісів і водних об'єктів тощо) вказані організації займаються згідно зі своїм статутом.
На рівні країни головною природоохоронною організа цією є Мінприроди, на рівні області — Держуправління екоресурсів що належить до структури названого мініс терства. У цих структурах найповніше здійснюються всі види робіт з екологічного управління.
Мінприроди України є центральним органом держав ної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів Ук раїни. Міністерство реалізує державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту населення та довкілля від негативного впливу гос подарської діяльності через регулювання екологічної, ядерної та радіаційної безпеки на об’єктах усіх форм влас ності. Мінприроди проводить державну екологічну, науко во-технічну та економічну політику, спрямовану на збере ження та відтворення безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, забезпечен ня безпеки функціонування та розвитку ядерного ком плексу в мирних цілях, захист життя і здоров’я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням дов кілля, досягнення стійкого соціально-економічного роз витку та гармонійної взаємодії суспільства і природи. Завданнями міністерства є також захист екологічних інтере сів України на міжнародній арені, державний контроль за дотриманням вимог законодавства України з питань охо рони навколишнього природного середовища, ядерної та радіаційної безпеки. Крім того, Мінприроди України здій снює нормативно-правове регулювання щодо використан ня природних ресурсів, організовує і проводить державну екологічну експертизу, обґрунтовує доцільність розроб лення державних і регіональних екологічних програм.
Мінприроди України складається з кількох структур них управлінь, кожне з яких вирішує певне коло завдань.
1. Основними напрямами діяльності управління між народного співробітництва є:
організаційно-процедурне забезпечення міжнарод ного співробітництва Мінприроди України із зарубіжними національними та міжнародними організаціями в межах компетенції Міністерства;
організаційно-процедурне забезпечення розробки проектів угод та програм спільної діяльності із зарубіжни ми організаціями;
контроль термінів та обсягів виконання міжнарод них Конвенцій, угод та зобов’язань, що входять до компе тенції Мінприроди в Україні;
контроль за виконанням угод та зобов’язань Мін природи в Україні з міжнародного співробітництва на двосторонній основі;
організація та участь у протокольній діяльності пов’язаної з плануванням та прийомами зарубіжних делегацій;
здійснення інформаційної діяльності та забезпечен ня необхідними даними керівництва та підрозділів Мін природи в Україні у межах компетенції управління;
організаційно-процедурне забезпечення, координа ція співробітництва підприємства та організацій України в заходах, які проводяться по лінії МАГАТЕ, ЮНЕСКО, ПРООН, ВООЗ, ЄС, з іншими організаціями, які працюють у галузі екології та ядерної безпеки.
2. Управління екологічного аудиту, експертизи та страхування виконує такі функції:
комплексне методичне забезпечення еколого-експертної діяльності органів України;
організація і, за потреби, проведення державної еко логічної експертизи згідно з документацією і матеріалами, віднесеними до його компетенції відповідно до «Інструкції про здійснення державної екологічної експертизи»;
сприяння підвищенню кваліфікації спеціалістів еколого-експертних підрозділів місцевих органів України.
Відповідно до покладених на нього завдань управління:
організовує розроблення та готує проекти норматив них та інструктивно-методичних документів оцінки впли ву на стан навколишнього середовища (ОВНС) і екологіч ної експертизи;
організовує чи безпосередньо проводить (залежно від конкретних обставин) державну екологічну експертизу документації і матеріалів усіх видів програм і схем техніко-економічного обґрунтування і техніко-економічних робіт, робочих проектів, проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, нормативних документів, до кументації з впровадження нової техніки, технологій, ма теріалів та речовин (у т. ч. тих, що закуповуються за кор доном), розгляд яких входить до його компетенції, що ви значається положеннями Закону України «Про екологічну експертизу» та «Інструкцією про здійснення державної екологічної експертизи»;
надає методичну допомогу експертним підрозділам місцевих органів Мінприроди України з питань екологіч ної експертизи;
визначає орієнтовні потреби у коштах, виділення яких необхідне для оплати робіт із здійснення екологічної експертизи;
пропонує фінансування науково-технічних розробок, необхідних для проведення екологічної експертизи;
підтримує контакти з міжнародними організаціями, відповідними органами інших країн з питань ОВНС і еко логічної експертизи.
3. Управління техногенно-екологічної безпеки займа ється такими питаннями:
формування нормативно-правової бази регулювання техногенно-екологічної безпеки;
організація та координація науково-дослідних робіт у галузі техногенно-екологічної безпеки;
розроблення та впровадження заходів щодо підви щення екологічної безпеки потенційно небезпечних вироб ництв основних галузей промисловості;
організація та координація робіт, спрямованих на запобігання надзвичайних ситуацій, які можуть негатив но впливати на навколишнє середовище;
підготовка пропозицій про організацію та здійснен ня екологічного контролю в галузі зберігання та переробки відходів;
участь і підготовка пропозицій щодо організації ро біт зі створення необхідного парку метрологічного і тех нічного обладнання для контролю за впливом на стан дов кілля;
підготовка пропозицій щодо організації системи мо ніторингу відходів, їх кількісного та якісного обліку;
підготовка пропозицій щодо формування інфра структури організацій, які займаються проблемами пово дження з відходами.
4. Управління державного екологічного моніторингу здійснює:
розроблення основних напрямів створення та роз витку системи державного моніторингу навколишнього се редовища як єдиної системи збору, оброблення, збережен ня та аналізу інформації про прогнозування його змін та підготовки рекомендацій для прийняття управлінських рішень;
керівництво створенням та запровадженням систе ми державного моніторингу навколишнього природного середовища на національному та регіональному рівнях;
впровадження у життя державної політики щодо системи державного моніторингу навколишнього природ ного середовища України;
організацію підготовки щорічної Національної до повіді про стан довкілля в Україні, забезпечення держав них і громадських органів, підприємств, установ, організа цій та громадян інформацією про стан природного середо вища в установленому порядку;
запровадження сучасних інформаційних комп’ю терних технологій;
організацію та координацію робіт зі створення геоін-формаційної системи (ГІС) України для відображення ін формації про стан навколишнього природного середовища України.
5. Управління стратегічного планування покликане розв’язувати такі завдання:
розроблення нормативних документів стосовно вра хування питань енергозбереження при проведенні еколо гічної експертизи;
розроблення політики Мінприроди у контексті ста лого розвитку;
програмно-цільове планування;
взаємодії із засобами масової інформації та громад ськістю;
визначення політики та стратегії діяльності приро доохоронних органів у сфері енергозбереження;
формування структури системи нормативних доку ментів галузі;
організація та координація робіт з розроблення стан дартів у галузі охорони довкілля;
формування метрологічної системи Мінприроди та підтримка зв’язків з органами Державної метрологічної служби.
6. Управління атмосферного повітря здійснює:
формування і організаційне забезпечення проведен ня на території України науково обгрунтованої політики в галузі охорони атмосферного повітря;
організацію розроблення проектів законів України, постанов і розпоряджень Уряду, положень, методик, інс трукцій, пов’язаних із впровадженням механізму управ ління та регулювання повітроохоронної діяльності;
координацію діяльності органів Мінприроди, під приємств, установ і організацій з питань охорони атмо сферного повітря;
організацію розроблення і впровадження екологіч них нормативів, стандартів, норм та правил у галузі охоро ни атмосферного повітря;
підготовку пропозицій щодо встановлення лімітів викидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище на території областей Автономної Республіки Крим, м. Київ та м. Севастополь.
7. Управління водних ресурсів та екосистем вибудовує свою діяльність у таких напрямах:
формування і організаційне забезпечення проведен ня на території України науково обґрунтованої політики в галузі регулювання водоохоронної діяльності;
організація розроблення законопроектів України, постанов, розпоряджень Уряду, положень, методик, інс трукцій та іншої нормативної документації, пов’язаної з впровадженням та удосконаленням механізму регулюван ня водоохоронної діяльності;
організація розроблення, розгляду і погодження ма теріалів для удосконалення механізму нормування;
координація діяльності органів Мінприроди, під приємств, установ і організацій з питань охорони та раціо нального використання водних ресурсів;
вивчення, узагальнення і впровадження прогресив ного вітчизняного і світового досвіду регулювання водо охоронної діяльності;
нормативно-методичне та організаційне забезпечен ня робіт із розроблення та встановлення лімітів на вико ристання водних ресурсів і скидів забруднюючих речовин у водні об’єкти загальнодержавного значення;
участь в організації робіт із розроблення і аналізу Кадастрів стану поверхневих, підземних вод та з викорис тання води.
8. Управління охорони земельних ресурсів, екомережі та збереження біорізноманіття розв’язує такі питання:
проведення державної екологічної науково-технічної та економічної політики, спрямованої на збереження, раціо нальне використання і відтворення природних ресурсів;
формування і організаційне забезпечення науково-обгрунтованої екологічної політики з питань охорони, від творення і раціонального використання земельних ресур сів, тваринного і рослинного світу;
розроблення заходів і координація робіт, направле них на збереження видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, особливо цінних продуктивних земель та земель, зайнятих природними об’єктами;
участь у роботі із пропаганди охорони навколишньо го природного середовища та інформування населення з цих проблем тощо.
Усі підрозділи Мінприроди повинні діяти комплексно та узгоджено, за потреби поєднуючи свої зусилля при розв’язанні проблем, які цього потребують.
Функції державного управління екології і природних ресурсів
Конституція України, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», постанови і роз порядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти Мінприроди України, рішення та розпорядження місце вих органів державної влади регулюють і спрямовують ді яльність Державного управління екології та природних ресурсів (Держуправління екоресурсів) на рівні адмініс тративної області. Вони були створені для виконання та ких завдань: проведення на території відповідних областей єдиної державної екологічної політики, спрямованої на поєднання науково-технічного прогресу з дбайливим став ленням до природи і її ресурсів, захист життя і здоров’я населення, живої і неживої природи від негативного впли ву, зумовленого забрудненням довкілля. Держуправління екоресурсів здійснює державний контроль за дотриман ням законодавства про охорону природного середовища, вимог екологічної безпеки, проводить ефективні комплекс ні заходи щодо охорони довкілля і раціонального викорис тання природних ресурсів.
Основними структурними підрозділами управління є: начальник держуправління, заступники, відділ бухгал терського обліку та фінансової звітності, відділ державної екологічної експертизи, відділ контролю біоресурсів та заповідної справи, відділ радіаційної безпеки (із регіональ ними центрами «ГАММА-1»), відділ екологічного контро лю на кордоні, відділ контролю водних ресурсів, відділ контролювання атмосферного повітря, відділ контролю і поводження з відходами, земельними ресурсами, відділ аналітичного контролю, відділ моніторингу, природоохо ронних програм, інформації, освіти і зв’язків з громад ськістю, відділ економіки та регулювання природокорис тування.
Відділ державної екологічної експертизи виконує такі функції: визначає екологічну безпеку господарської та ін шої діяльності, яка може впливати або впливає на стан природного середовища. З цією метою підрозділ проводить екологічну експертизу проектів схем розвитку і розміщен ня продуктивних сил, галузей народного господарства, ге неральних планів населених пунктів, проектів будівництва і реконструкції підприємств та інших об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього середовища.
Відділ моніторингу, природоохоронних програм, ін формації, освіти, зв’язків з громадськістю координує пи тання організації моніторингу навколишнього природного середовища, здійснює його комплексну оцінку, прогнозу вання змін, розробляє науково обґрунтовані рекомендації з цих питань. Підрозділ обробляє та поширює інформацію з природоохоронної тематики і діяльності держуправлін ня, сприяє екологічному вихованню та освіті громадян об ласті, організовує співпрацю держуправління з громадя нами та громадськими організаціями.
Відділ державного контролю біоресурсів та заповідної справи повинен здійснювати контроль в галузі охорони, ви користання та відтворення біоресурсів в області, контролю вати використання земель, надр, лісів та іншої рослинності, об’єктів і територій природно-заповідного фонду України, тваринного світу, погоджувати проекти лімітів викорис тання природних ресурсів в межах об’єктів і територій при родно-заповідного фонду загальнодержавного значення, координувати наукові дослідження на територіях природ но-заповідного фонду. Він здійснює необхідні заходи щодо охорони та відтворення видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України.
Відділ аналітичного контролю контролює на державно му рівні якість скиду стічних вод та викидів в атмосферу промисловими, комунальними, сільськогосподарськими та іншими об’єктами, якість поверхневих вод області, вплив скиду стічних вод на водні об'єкти та ґрунти, ефективність роботи водоочисних споруд та пилогазоуловлюючих установок на підприємствах області, забрудненням ґрунтів.
До складу обласної екологічної інспекції входять та кож районні та міські екологічні інспекції.
Регіональні екологічні інспекції здійснюють держав ний контроль за дотриманням законодавства про охорону НПС на відповідних територіях та виконують інші фун кції, пов’язані з управлінням в галузі охорони довкілля.
ЗАВДАННЯ 2
НОРМАТИВНА ОСНОВА ЕКОЛОГІЧНОГО ОБҐРУНТУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Мета: вивчити інструкцію з екологічного обґрунтування господарської діяльності
ІНСТРУКЦІЯ З ЕКОЛОГІЧНОГО ОБҐРУНТУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ Й ІНШОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Зміст:
1. Загальні положення.
2. Основні поняття.
3. Екологічні вимоги до нормативної документації.
4. Вимоги до екологічного обґрунтування в передінвестиційній документації.
5. Вимоги до екологічного обґрунтування в проектній містобудівній документації.
6. Вимоги до екологічного обґрунтування в перед проектній і проектній документації на будівництво об'єктів господарської й іншої діяльності.
7. Вимоги до екологічного обґрунтування техніки, технології, матеріалів.
8. Вимоги до екологічного обґрунтування ліцензій.
1. Загальні положення
1.1. Дійсна Інструкція розроблена з метою реалізації Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про екологічну експертизу» і встановлює вимоги до: нормативної й інструктивно-методичної документації, що регулює питання охорони навколишнього середовища й екологічної безпеки населення; передінвестиційної документації (територіальним комплексним схемам охорони природи й природокористування, схемам розселення й територіальної організації продуктивних сил регіонів, галузевим схемам, схемам районного планування, програмам господарської й іншої діяльності в регіоні, краї, області) у частині екологічного обґрунтування намічуваних рішень; генеральним планам забудови міст й інших населених пунктів у частині геологічного обґрунтування містобудівних рішень; перед проектній і проектній документації на нове будівництво, розширення, реконструкцію, технічне переозброєння, консервацію, ліквідацію підприємств, будинків, споруджень у частині екологічного обґрунтування проектних рішень й охорони навколишнього середовища; матеріалам, що обґрунтовують, ліцензій (дозволів) на природокористування.
1.2. Інструкція призначена для: спеціально вповноважених органів в галузі охорони навколишнього природного середовища; ініціаторів господарської й іншої діяльності; розроблювачів передінвестиційних матеріалів, передпроектної і проектної документації.
1.3. Інструкція розроблена відповідно до вимог законодавчих актів, міжнародних конвенцій і договорів в галузі охорони навколишнього середовища.
1.4. Екологічне обґрунтування господарської й іншої діяльності в документації здійснюється для оцінки екологічної небезпеки намічуваних заходів, своєчасного обліку екологічних, соціальних й економічних наслідків впливу планованих об’єктів на навколишнє середовище.
1.5. Екологічно й економічно обґрунтовані рішення ініціаторів господарської й іншої діяльності в документації повинні гарантувати: екологічну безпеку населення; мінімальний збиток природному середовищу й населенню при стійкому соціально-економічному розвитку територій; сприятливі екологічні умови для проживання населення; раціональну й ощадливу витрата природних, матеріальних, паливно-енергетичних і трудових ресурсів; випуск екологічно безпечної продукції; збереження біологічної розмаїтості, чистоти повітря, джерел водопостачання й інших природних об’єктів, історичної спадщини народу; впровадження високопродуктивного мало- і безвідхідного технологічного устаткування й техніки.
2. Екологічні вимоги до нормативної документації
2.1. Нормативно-правові документи, що встановлюють правила природокористування, повинні: визначати взаємини органів влади й суб’єктів держави, а також права й обов’язки громадян, організацій й установ у природоохоронній діяльності й регулюванні природокористуванням; містити загальні екологічні вимоги до ведення господарської й іншої діяльності, основні положення з регламентації природокористування.
При цьому викладаються: принципи природокористування й природоохоронної діяльності; заходи, які забезпечують природоохоронну діяльність; відповідальність за правопорушення в галузі природокористування й охорони навколишнього середовища.
2.2. Природоохоронні нормативні документи, які регламентують стан природного середовища, повинні містити статистичні показники (критерії) якості компонентів природного середовища, з урахуванням природно-кліматичних особливостей території.
2.3. Природоохоронні нормативні документи, які визначають впливи на навколишнє середовище об’єктів господарської й іншої діяльності, повинні встановлювати масштаб i ступінь впливу при будівництві й експлуатації об’єкта, а також гранично допустимі рівні впливу на навколишнє середовище та його компоненти, виходячи з екологічного потенціалу території та її цінності.
Нормативи рівнів радіаційного впливу, шуму, вібрації й інших фізичних впливів повинні забезпечувати збереження здоров’я населення, його генофонду й відсутність метаболізму в біологічному середовищі.
Для особливо цінних територій (курортні й рекреаційні зони, території, що особливо охороняються) гранично допустимі показники впливу повинні забезпечувати відсутність негативних змін в екосистемах зазначених територій.
Для зон надзвичайних екологічних ситуацій і зон екологічного лиха нормативи впливу повинні бути спрямовані на забезпечення поліпшення екологічного стану зазначених територій.
Природоохоронні нормативні документи, які містять нормативи (у т.ч. питомі) впливу об’єктів конкретної галузі на навколишнє середовище (галузеві нормативи), повинні регламентувати: склад і кількість природних ресурсів, що використовуються, на одиницю продукцію; склад і кількість забруднюючих речовин, що привносять у навколишнє середовище, включаючи відходи; фізичні впливи; шумовий, радіоактивний, тепловий, іонізуючий та інший види впливів.
При цьому повинні дотримуватися єдність методологічного підходу (інструментального, розрахункового) у визначенні забруднюючих речовин, що привносять у навколишнє середовище, та інших видів впливів.
Нормативно-розрахункові документи повинні розроблятися з урахуванням вимог Держспоживстандарту та містити інформацію, достатню для визначення ступеня екологічної небезпеки джерела впливу. Матеріали, що обґрунтовують безпеку техніки й технологій, повинні включати: детальну характеристику технологічного процесу й устаткування, їхню класифікацію; оцінку наукової новизни й практичної цінності пропонованих технологій і технічних рішень; характеристику й оцінку методичного підходу до визначення й розрахунку валових викидів (скидів) від технологічного устаткування; повну номенклатуру (перелік) забруднюючих речовин, що надходять у навколишнє середовище, та їх характеристику; апробовані алгоритми розрахунку питомих кількостей забруднюючих речовин, що надходять у навколишнє природне середовище, на основі обмірюваних концентрацій й їхні параметри.
2.6. Нормативні документи на продукцію (матеріали й речовини), продукцію яка використовується й одержується в процесі господарської та іншої діяльності, повинні розроблятися з урахуванням вимог Держспоживстандарту: дані фізичного й хімічного стану матеріалів (фазовий стан, щільність, для сипучих речовин — насипна щільність; температура розм’якшення, плавлення, запалення, випару, кипіння, замерзання; теплотворна здатність; розчинність у воді; летючість; кислотно-основні й окислювально-відновні властивості; зміст токсичних компонентів у загальній масі); характеристику біостійкості (біологічного розкладу у навколишньому середовищі; перелік впливів на навколишнє середовище, склад і номенклатура показників шкідливого впливу, методи контролю; оцінку впливу матеріалу на абіотичні компоненти природного середовища — зміну хімічного складу повітря, фізико-хімічних властивостей ґрунтів; оцінку впливу матеріалу на біологічні компоненти природного середовища; санітарно-гігієнічну оцінку матеріалів; характеристику умов використання, зберігання, транспортування й ліквідації матеріалу; заходу щодо забезпечення екологічної безпеки при використанні матеріалу, його зберіганні й транспортуванні; способи утилізації, переробки й знищення при закінченні строку користування (експлуатації) або зберігання матеріалу; потреба в спеціальних мірах безпеки при утилізації або знищенні матеріалу.
2.7 Намічувана діяльність повинна: бути взаємопов’язана з раніше прийнятими до реалізації програмами й проектами в частині використання природних і трудових ресурсів і враховувати довгострокові інтереси регіону, функціональну значимість ландшафтів; відповідати принципам стійкого, екологічно безпечного розвитку території, не створювати загрози для здоров’я населення; сприяти раціональному використанню природних ресурсів, збереженню природних багатств, унікальності природних екосистем регіону і його демографічних особливостей, історико-культурної спадщини.
2.8. Вихідні дані для екологічного обґрунтування передінвестиційної документації можуть бути отримані на основі збору опублікованих і фондових матеріалів, рекогносцирувального обстеження території.
2.9. Екологічне обґрунтування в передінвестиційних матеріалах повинне містити оцінку можливості розвитку намічуваної діяльності в районі можливого розміщення з обліком: нормативів якості природного середовища; існуючої системи обмежень на природокористування; прогнозованого стану навколишнього середовища при планованих скидах, викидах і відходах виробництва й інших видів впливу.
2.10. Комплексні схеми з охорони природи й природокористування, розроблювальні з метою обґрунтування стратегічних напрямків охорони природи, повинні містити рекомендації: з визначення екологічних обмежень на розвиток і розміщення об’єктів господарської й іншої діяльності з урахуванням перспектив розвитку районів і можливих антропогенних навантажень (для освоюваних територій). При цьому вони повинні включати: природно-географічну й економічну характеристики території; аналіз сучасного стану природного середовища при існуючій інфраструктурі території; прогноз стану природного середовища з урахуванням ретроспективного стану переважних (зональних) екосистем і планованого господарського впливу; варіанти заходів, що рекомендують, із збереження природного середовища, оцінку їхньої ефективності; оцінку наслідків намічуваної природоохоронної діяльності для населення; вибір оптимального комплексу природоохоронних заходів; пропозиції з організації системи екологічного моніторингу.
3. Генеральні схеми розселення, природокористування й територіальної організації продуктивних сил, а також схема розподілу й територіальної організації продуктивних сил регіону повинні містити матеріали з екологічного обґрунтування перспективи розвитку відповідної території. При цьому екологічне обґрунтування повинне включати: характеристику природних особливостей території; природно-ресурсний потенціал регіонів(а), їх (його) господарське використання, включаючи національне природокористування; наявність і розміщення особливо охоронних природних територій, що підлягають охороні державою, а також зон екологічного лиха й надзвичайних екологічних ситуацій; соціальну організацію території — існуючу демографічну ситуацію, чисельність населення, трудові ресурси, їхнє використання, рівень життя населення; оцінку екологічної ситуації в регіонах і умов життя населення при існуючій організації продуктивних сил; прогноз зміни екологічної ситуації в регіонах; вибір оптимальної схеми розподілу й територіальної організації продуктивних сил.
4. Схеми районного планування адміністративно-територіальних утворень розробляються відповідно до затвердженої схеми розселення, природокористування й територіальної організації продуктивних сил регіону.
Обґрунтування намічуваних у схемах рішень повинне містити аналіз вихідної інформації про природні особливості району (адміністративно-територіального утворення), його природно-ресурсного потенціалу, господарського використання, соціально-демографічних особливостей з метою визначення можливих змін в екологічній ситуації району і соціальних умов при реалізації намічуваних містобудівних пропозицій і наслідків цих змін для населення й навколишнього природного середовища. При цьому проводиться оцінка існуючого й перспективного стану природного середовища, функціональної значимості різних екосистем, історико-культурних пам’ятників для населення.
5. У схемах розвитку різних галузей господарства повинні бути обґрунтовані: район розміщення знову створюваних найбільш великих об’єктів господарської й іншої діяльності, які будуть визначати екологічну ситуацію в регіоні; комплекс природоохоронних заходів, що забезпечують зниження можливого впливу планованої діяльності до рівнів, установлених нормативними документами.
При цьому місця розміщення об’єктів, що рекомендують до будівництва, повинні бути визначені у відносно широкому географічному районі, де можуть бути розглянуті кілька варіантів площадок розміщення об’єктів.
Комплекс природоохоронних заходів (рекультивація порушених земель, поховання й утилізація відходів, компенсаційні заходи) повинні містити міри, необхідні для збереження, екологічної рівноваги протягом усього життєвого циклу підприємства.
Екологічне обґрунтування пропонованих заходів у галузевих схемах повинне включати (за кожним варіантом): відомості про плановану діяльність у частині використання ресурсного потенціалу країни (регіону, області) – потреба підприємств у ресурсах (енергетичних, природних, трудових і т.д.); постачання галузі ресурсами, сировиною, що комплектують виробами, енергією, паливом; дані про кількість і токсичність відходів планованих виробництв, місцях їхнього складування й можливості їхньої утилізації; інформацію про вивченість території, намічуваної до освоєння, і її природних умовах (регіональних особливостях), унікальності, про наявність особливо охоронних природних об’єктах, зон особливого режиму (надзвичайних екологічних ситуацій, екологічного лиха); аналіз функціонального значення території (регіону, акваторії), намічуваної до освоєння; оцінку природно-господарської цінності комплексів; відомості про господарську діяльність населення в районах, що підлягають освоєнню; оцінку екологічного потенціалу території (екологічного стану) з позиції розміщення нових виробництв і нарощування діючих потужностей; прогноз змін у навколишньому середовищі при реалізації намічуваної діяльності; оцінку санітарно-епідеміологічного стану в районах, що підлягають освоєнню, прогноз його стану при реалізації запланованих рішень; оцінку екологічного ризику намічуваної діяльності; рекомендації з організації локального екологічного моніторингу на територіях, намічуваних до освоєння, відомості про фінансування цих робіт.
6. Екологічне обґрунтування господарської й іншої діяльності в програмах розвитку території (регіону, області) повинне здійснюватися за всіма можливими варіантами рішень, що проробляються, і містити: характеристику сучасного стану екосистем у районі освоєння; науковий прогноз змін стану природного середовища при різних сценаріях розвитку й розміщення планованих підприємств, застосовуваних технологій.
При цьому проводиться: аналіз стану природного середовища й досягнутого рівня розвитку галузі, застосовуваних технологій і методів; виявлення невикористаних можливостей, резервів, диспропорцій розвитку діючих підприємств; визначення строків уведення планованих об'єктів в експлуатацію; прогнозна оцінка екологічного ризику намічуваної діяльності, включаючи екологічну небезпеку можливих аварій (з урахуванням зон можливої поразки); визначення позитивних і негативних наслідків планованої діяльності; комплекс природоохоронних заходів, план їхнього фінансування.
При плануванні природоохоронних заходів необхідно вказувати: види природоохоронних заходів; та їх ефективність; обсяги витрат, включаючи компенсаційні, з відновлення зелених насаджень, флори й фауни, благоустрою території й організації особливо охоронюваних територій.
7. Вимоги до екологічного обґрунтування в проектній містобудівній документації. Проектна містобудівна документація включає генеральні плани міст й інших поселень, проекти детального планування й проекти забудови.
Склад матеріалів з екологічного обґрунтування проектних рішень у містобудівній документації повинен бути достатнім для оцінки екологічної безпеки проживання населення, правильності й оптимальності містобудівних й інших проектних рішень, вибору основних споруджень, намічуваних заходів щодо охорони природи й збереженню історико-культурної спадщини.
Проектні рішення в містобудівній документації повинні забезпечувати: стійкий соціально-економічний розвиток території; раціональне природокористування, у тому числі землекористування; комфортні умови проживання населення, що відповідають затвердженим нормативам і вимогам населення до якості навколишнього середовища; захист територій від небезпечних природних і техногенних впливів; збереження й відновлення унікальних природних ландшафтів, пам’ятників архітектури, садово-паркового мистецтва.
При розробці проектної містобудівної документації варто враховувати: нормативи й обмеження з природокористування, санітарно-гігієнічні норми й правила, а також інші регламенти, що визначають екологічну безпеку проживання населення; природні (зональної й регіональні) особливості території – рельєф місцевості, переважний напр...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора