МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
ІГСН
кафедра соціології
Програма емпіричного соціологічного дослідження на тему:
“Проблема двомовності в Україні”
Львів 2011
Загальна характеристика проблеми.
Немає сумніву, що мова є важливим фактором геополітичної ідентичності
національної держави її інтересів у глобальному просторі політики.
Сильна та жива державна мова є гарантією присутності країни у площині
світової культури і цивілізації, створює унікальний контекст глобального
розвитку людства. Держава з чіткою національною та мовною ідентичністю
має широкі можливості презентації власної волі у сучасному світі. Натомість, в Україні деякі політики вперто говорять про офіційну українсько-російську двомовність, забуваючи навіть про світовий досвід мовного облаштування, що підтверджує уникнення ситуації, за якої статус державних у тій або іншій країні мали б споріднені мови, як от у випадку з українською та російською, що обидві належать до східнослов’янських. Для того, щоб з певної етнічної спільноти постала нація, така спільнота окрім політичної волі повинна мати певні об'єднуючи елементи - спільну культурну чи історичну спадщину, релігію, економічні інтереси, мову. При цьому є і інша думка за якою, жоден з цих елементів не є наріжним та обов'язковим. Так, наприклад, процес об'єднання сучасного Ізраєлю базувався на усвідомленні спільного минулого та релігії, в той час, як спільної мови у євреїв, розкиданих по усіх кутках світу, не було. Продовжуючи тему мовного чинника, існують етнічні групи, які мають свою мову, але не мають намірів чи спроможності сформувати власну країну (наприклад Бретонці ). Отже мова, як і будь-який інший чинник не є обов'язковою для формування державності в усіх без винятку випадках націєтворення.
В цій ситуації доречно також пригадати слова знаного в
усьому світі чесько-європейського націолога Б. Клінберга, який у розвідці
“Народ і національність” (1919 р.) підкреслював, що “мова творить
своєрідність народу і народ мусить мати свою рідну мову, інакше він
перестає бути народом. Ця правда – непохитна, бо не припускає винятку,
адже та обставина, що народ немає своєї рідної мови є доказом і наслідком того, що він втрачає ознаки народу”
В цілому розрізняють громадський та етнічний націоналізм. Для першого типу (США, Канада та Швейцарія), мова та культура певного етносу не є формотворчим чинником. Такі країни постають за інших причин (найчастіше економічних). У цьому випадку мова (чи мови) розглядається як функціональний пристрій, що допомагає різним етносам країни досягати спільної мети. Більшість европейських країн, включаючи Україну, належать до другого типу націєтворення, за яким мова та культура певного етносу стають наріжними об'єднуючими елементами. Недаремно історія української мови читається як історія боротьби за власну незалежність (замість української в цьому реченні можна написати словацької чи польської, чи угорської, що не змінить суті). Саме тому в країнах етнічного націєтворення найбільш знані поети стають найбільш знаними революціонерами. І саме тому заклики до офіційної двомовності сприймаються як поразка в творенні власної держави та захисті від позіхань Іншого.
Думаю, не треба казати, що наведення прикладів Канади чи інших подібних країн громадського націєтворення з метою виправдання двомовності в Україні, що прямує зовсім іншим шляхом розбудови незалежності, виглядає неадекватно.
На додачу, Україна має дуже багато спільного з Росією - це й належність до слов'янського світу, і православ'я, і тісно пов'язана історична спадщина, і близкість кордонів. Ірландське море, наприклад, дає ірландському націоналізму можливість розмовляти англійською. Відсутність подібного географічного бар'єру та тотожність багатьох інших чинників не дає можливості Україні визнавати російську другою офіційною мовою - такий крок неминуче призведе до повної культурної та мовної асиміляції. Тобто до неіснування України.
Об’єкт дослідження: Об’єктами мого соціологічного дослідження являється молодь – студенти, випускники вищих навчальних закладів Львова.
Час дослідження - жовтень 2011 р.
Місце дослідження – м. Львів.
Предмет дослідження: психологія молоді, популяризація української мови.
Мета: забезпечити вільне володіння українською літературною
мовою як засобом та умовою успішної соціалізації і самореалізації особистості в
українському суспільстві.
Завдання дослідження:
1.дізнатись ставлення молоді до проблеми двомовності.
2.визначити, яку мову вони вважають рідною.
3.дізнатись їхнє ставлення до української мови.
Інтерпретації основних понять дослідження:
Молодь – індивіди віком 18-29 років.
Двомовність –це явище, коли населення розмовляє двома мовами.
Суржик - це суміш декількох мов.
Гіпотези:
1.Більшість українців розмовляють суржиком.
Українці успішно занедбали свою мову, а перейти на інші вже не було змоги — інші були мертвими. Тому й залишилися з страшним суржиком, який просто різав вуха. Проте, саме він відігравав роль літературної мови.
(Андрій Герасим, повість «Одні»)
Для багатьох людей середнього та старшого покоління у селах і малих містечках України суржик є органічною і по суті основною мовою, і ці суржикомовці чинитимуть опір будь-яким нападам на неї. Відмовитися від суржику на користь російської не дозволяє одним — національна гідність, іншим — мовна лінь. А перейти на літературну чи розмовну українську перешкоджає кілька причин. По-перше, невиробленість питомого розмовно-ужиткового варіанта української мови (докладніше про це далі). По-друге, щоб позбутися російського мовного елемента, суржикомовна людина мусить розірвати шкаралущу свого звичного мовного світу й увійти в інший мовний світ, — а це культурний шок, і то досить болісний для індивідуальної психічної екзистенції. А дидактичні настанови «це мова погана», «ознака безкультур’я» тощо нічого доброго не принесе, хіба тільки, цілком імовірно, викличе відразу до української літературної мови (не кажучи вже, до речі, про будь-які прагнення змінити її правопис)
2.Російська мова штучно насаджена в Україні
Царська Росія забороняла українську мову й наказувала вчитися московської. Червона Москва має нову, придуману ... Кагановичами, методу «орусєнія», вони називають московську мову на Україні й малоросійський жаргон шахт, заводів, фабрик та міста — справжньою українською мовою, а мову, справжню українську мову трудового селянина — мовою неграмотних дядьків, баби Параски, баби Палажки.І це все стало причиною великої кількості людей,які розмовляють російською.
Метод дослідження:
Дане дослідження проводиться методом анкетного опитування. Отримані дані можуть допомогти підтвердити визначені гіпотези дослідження, розв’язати завдання та цілі, поставлені у дослідженні та досягти бажаної мети.
Шановний друже!
Я прошу виділити небагато часу до моєї анкети і відповісти на декілька
неважких запитань,щоб допомогти моєму дослідженню. Прошу відповідати
чесно. Анонімність та конфіденційність гарантую. Більшість питань
підсвідомлюють однозначну відповідь, тільки там, де є вказівки можливі
декілька варіантів відповіді; питання, що не відносяться до вас можна
пропускати.
Завчасно дякую!
Очікувані результати дослідження.
1.Яку мову ви вважаєте рідною?
А)українську
Б)російську
В)ваш варіант відповіді__________________________
2.Як ви ставитесь до двомовності в Україні?
А)позитивно
Б)негативно
3.Ви вважаєте потрібним запровадити другу державну мову?
А)так
Б)ні
4.Що на Вашу думку, вплинуло на розвиток двомовності в Україні?
A)неповага до української мови
Б)не існування власної держави 50 років
В)ваш варіант відповіді_____________________________
5. На вашу думку, уряд сприяє розвитку двомовності?
А)так
Б)ні
6.Хто вплинув на те, якою мовою ви розмовляєте?
А)батьки
Б)друзі
7.Чи можете ви сказати, що ви розмовляєте чистою літературною мовою?
А)так
Б)ні
8.Як ви ставитесь до того, що більшість людей говорять суржиком??
А)позитивно
Б)негативно
10.Ваша стать:
А)Чоловіча;
Б)Жіноча
11.Ваш вік? ________________________
12.Місце Вашого постійного проживання ?
А)у Львові;
Б)невеличке містечко;
В)проживаю у сільській місцевості;
Г)Ваш варіант відповіді_____________________________________
ДЯКУЄМО ЗА СПІВПРАЦЮ!
Аналіз отриманих результатів:
Після проведення дослідження і вирішення його завдань буде отримано інформацію, яка дозволить чітко визначити ставленнямолоді до сучасної української мови. Можна буде зробити висновок, на основі інформації ,наданої з анкетування,як саме ставиться молодь до двомовності.