Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2009
Тип роботи:
Методичні рекомендації
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
до проведення педагогічної практики
студентів магістерської програми
базового напряму “Соціологія”
спеціальності “Соціальна робота”
Затверджено
На засіданні кафедри
соціології та соціальної роботи
Протокол № 5 від 18.11.2008 р.
Львів – 2009
Методичні рекомендації до проведення педагогічної практики студентів магістерської програми базового напряму “Соціологія” спеціальності “Соціальна робота” /Укл. Клос Л.Є., Матвіїв Р.Р. – Львів: Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”, 2009. -- 36 с.
Укладачі Клос Л.Є., канд. пед. наук, доц. кафедри
Матвіїв Р.Р., аспірант кафедри
Відповідальний за випуск Клос Л.Є., канд. пед. наук, доц. кафедри
Рецензенти Микитенко Н.О., канд. пед. наук, доц.
Швед М.С., канд. пед. наук, доц.
1. Анотація педагогічної практики
Програма проходження педагогічної практики студентами 6-го курсу спеціальності «соціальна робота» освітньо-кваліфікаційного рівня “магістр” розроблені згідно з навчальними планами Національного університету “Львівська політехніка”, відповідно до робочої програми.
Педагогічна практика студентів є обов’язковою складовою навчального процесу підготовки магістрів соціальної роботи, зокрема практичного компоненту такої підготовки. Педагогічна практика, поряд із переддипломною, завершує практичну підготовку студентів до роботи як в соціальних службах різного рівня, так і в навчально-виховних установах різних рівнів акредитації. Основна увага при цьому приділяється оволодінню навичками професійної педагогічної діяльності.
Студенти можуть самостійно, але за погодженням з керівником практики від кафедри пропонувати і добирати для себе місце проходження практики. Пропоноване місце проходження практики повинно забезпечувати необхідні умови набуття знань та практичних навичок професійної педагогічної діяльності, сприяти глибшому осмисленню її філософсько-етичних ідей, розумінню сутності ступеневої системи підготовки фахівця, знанню принципів, методів і форм педагогічної діяльності у процесі навчання з дисциплін соціально-педагогічного циклу, з якими вони ознайомилися в процесі вивчення курсу “Методика викладання соціальної роботи” та безпосереднього вивчення спеціальних курсів “Актуальні питання соціальної роботи”. На обраному місці практики повинна бути можливість користування основною навчально-освітньою інформацією (нормативно-правові документи, навчальні програми і плани, навчально-методична література), яка необхіна для написання звіту про практику, а також може бути використана під час написання магістерської дипломної роботи.
Із навчально-виховною установою попередньо укладається угода про проведення практики за формою, яка діє у Національному університеті “Львівська політехніка”.
Непроходження педагогічної практики вважається невиконанням навчального плану, може бути підставою для не допуску до захисту дипломної кваліфікаційної роботи на здобуття диплома «магістра соціальної роботи». Зміна термінів проходження практики (у випадку наявності поважних причин) оформляється відповідними документами згідно з вимогами.
2. Мета і завдання педагогічної практики
Метою педагогічної практики є залучення студентів до самостійної творчої педагогічної діяльності, формування системи педагогічних умінь і навичок педагогічної діяльності в умовах, оптимально наближених до реальної роботи в навчально-виховних установах; оволодіння знаннями і вміннями, необхідними для організації процесу вивчення соціально-педагогічних дисциплін студентами вищих та професійно-технічних закладів освіти, які навчаються за спеціальністю ”соціальна робота”, «соціальна педагогіка».
Головними завданнями педагогічної практики є:
залучення студентів до самостійної педагогічної діяльності та навчально-виховної роботи;
ознайомлення студентів з навчальними планами, програмами та посібниками, які використовуються для підготовки майбутніх кадрів соціальних працівників, соціальних педагогів;
встановлення зв’язків між теоретичними знаннями, отриманими під час вивчення курсів (“Методика викладання соціальної роботи”, “Соціальна педагогіка”, “Вступ до практичної соціальної роботи”, “Соціальна психологія”, “Психологія загальна і особистості” та ін.) і практикою;
ознайомлення із сучасним станом навчально-виховної роботи і передовим педагогічним досвідом освітніх закладів, співпраця з викладачами, вчителями, класними керівниками;
організація педагогічної взаємодії з учнями, студентами;
вироблення власного творчого підходу до педагогічної діяльності;
формування професійних педагогічних якостей.
Бази педагогічної практики: середні загальноосвітні школи та інші освітньо-виховні заклади (гімназії, ліцеї, коледжі), а також вищі заклади освіти, у яких викладаються соціально-педагогічні дисципліни
3. Зміст педагогічної практики
Педагогічна практика триває 2 тижні, проводиться з відривом від навчання, і передбачає активну участь студентів у навчально-виховному процесі освітнього закладу. Робота студентів проходить під керівництвом керівника практики і вимагає максимальної самостійності, ініціативності, творчості під час підготовки та проведення відкритих занять (лекцій, семінарів) із питань соціально-педагогічної тематики і актуальних проблем соціальної роботи. Студентів також можуть залучати до проведення та участі в освітньо-виховних заходах, а також до роботи з документацією, яка стосується підготовки і реалізації педагогічного процесу в навчальному закладі.
В ліцеїї студент проходить інструктаж з техніки безпеки й пожежної профілактики, знайомитися з робочим місцем, правилами експлуатації устаткування, суворо дотримує правил внутрішнього розпорядку; щодня коротко записує в щоденник усе, що зробив за день; студент подає щоденник на перегляд керівнику практики; складає звіт про проходження педагогічної практики.
Студенти під час практики повинні бути присутні в навчальному закладі щоденно; супроводжувати штатного працівника (викладача ліцею або класного керівника) під час виконання ним своїх функціональних обов’язків; бути присутнім на заняттях, виховних заходах, а також брати участь у педагогічних нарадах; обговорювати з викладачами притання, пов’язані з формуванням навчальних програм і навчальних планів (їх змісту, структури, методичного забезпечення), а також -- з організації педагогічної взаємодії з учнями.
Кожний студент під час педагогічної практики повинен підготувати і провести відкрите заняття – лекцію або семінарське заняття (за власним вибором) у групі учнів ліцею, які навчаються за спеціальністю «соціальна робота». Структура і зміст відкритого заняття повинні відповідати вимогам, які ставляться до проведення відповідної форми організації навчання, а також відповідати тематично основним проблемам науково-практичних досліджень в соціальній роботі. Перед проведенням відкритого заняття студент узгоджує з керівником практики і викладачем відповідного предмета в ліцеї план-конспект відкритого заняття. Після проведеного заняття робить самоаналіз.
На відкритому занятті можуть бути присутніми, окрім керівника практики і викладача відповідного предмета, інші студенти-практиканти. Один із присутніх студентів-практикантів здійснює аналіз проведеного відкритого заняття, і представляє керівникові практики. Таким чином, в процесі проходження педагогічної практики кожний студент-практикант має можливість і зобов’язаний: підготувати і провести відкрите заняття; скласти звіт-самоаналіз про власне проведене заняття; скласти звіт-аналіз про відкрите заняття колеги-практиканта.
Після завершення цієї практики студент повинен ознайомитися із сучасним станом навчально-виховної роботи і передовим педагогічним досвідом освітнього закладу; вміти працювати з навчальними планами, програмами та посібниками, які використовуються для підготовки майбутніх кадрів соціальних працівників, соціальних педагогів; вміти налагоджувати співпрацю з викладачами, вчителями, класними керівниками і учнями; виробити власний творчий підхід до педагогічної діяльності.
Оформлений щоденник педагогічної практики разом зі звітом про практику та результатами виконання індивідуальних завдань – планом-конспектом відкритого заняття, звітом-самоаналізом відкритого заняття і звітом-аналізом відкритого заняття колеги, здаються на кафедру для перегляду керівником практики. Захист звіту про проходження педагогічної практики відбувається не пізніше, ніж через 5 днів після її завершення.
Бюджет робочого часу педагогічної практики
№ з/п
Вид роботи
Кількість робочих днів
1.
Встановлення стосунків із викладацьким колективом ліцею, іншим персоналом ліцею; знайомство зі специфікою навчального процесу в ліцеї – різноманітністю робітничих професій, за яким здійснюється підготовка учнів. Інструктаж з техніки безпеки й пожежної профілактики, знайомство з робочим місцем, правилами експлуатації устаткування.
0.5
2.
Уточнення і заповнення індивідуального плану, з’ясування відповідно до нього індивідуального завдання студента-практиканта.
0,25
3.
Виконання загальних завдань практики, робота в різних підрозділах агенції. Груповi наради-обговорення проблем клієнтів, збори студентів-практикантів і працівників підрозділів Ведення щоденника практики (30 хв./день; 1,5 год для аналізу роботи за тиждень).
8
4.
Участь у виробничих зборах працівників агенції (1 раз на тиждень, щотижня)
0.25
5.
Оформлення і затвердження звіту з практики
1
Всього
10
4. Форма та методи контролю
Керівник практики використовує такі засоби контролю роботи студентів: графік роботи, щоденник, записи про проходження процесу практики, інші матеріали, як приклади конкретної роботи студентів – план-конспект відкритого заняття; звіт-самоаналіз про власне проведене заняття; звіт-аналіз про відкрите заняття колеги-практиканта.
5. Вимоги до звіту
Звіт про походження практики формулюється в довільній формі. Обов’язковим є включення до звіту наступної документації:
щоденника – заповненого згідно вимог;
плана-конспекта відкритого заняття;
самоаналізу власного відкритого заняття;
аналізу відкритого заняття колеги-практиканта;
відгука керівництва бази практики про роботу студента.
6. Підведення підсумків практики
Захист звітів про проходження педагогічної практики відбувається у 5-денний термін після завершення самої практики. На захисті присутні керівник практики і представник керівника бази практики студентів. Обговорення результатів захисту практики та процесу проходження практики відбувається в 2-тижневий термін після її захисту на засіданні колективу кафедри або на розширеному засіданні кафедри спільно з представниками навчального закладу, де відбувалася практика.
Література, використана для підготовки курсу
Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи. Курс лекцій: модульне навчання. – К.: КУ, 1993. – 227 с.
Ващенко Г. Загальні методи навчання. – К., 1997.
Волкова Н.П. Педагогіка. – К.:Академія, 2002. – 575 с.
Галузинський В., Євтух Я. Основи педагогіка та психології вищої школи в Україні. – К., 1999.
Глузман А.В. Университетское педагогическое образование: опыт системного исследования: Монография. К.: Видавничий центр «Просвыта», 1996. – 312 с.
Гуманітарна освіта і виховання особистості: Збірник наукових праць / За ред. Васяновича Г.П. – Львів: В-во “Сполом”, 2004. – 219 с.
Куписевич Ч. Основы общей дидактики / Пер.с польс. О.В.Долженко. – М.: Высш.шк., 1986. – 368 с.
Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. – К., 1995.
Основы педагогики и психологии высшей школы (Под ред.А.В. Петровского) – М.: МГУ, 1986. – 294 с.
Основы педагогического мастерства: Учеб. пособие для пед. спец. высш. учеб. заведений / И.А.Зязюн, И.Ф.Кривонос, Н.Н.Тарасевич и др.; Под ред. И.А.Зязюна. – М.: Просвещение, 1989. – 302 с.
Педагогіка. За ред. М.Д.Ярмаченка. – К.: Головне видавництво видавничого об’єднання “Вища школа”, 1986. – 544 с.
Подласый И.П. Педагогика. – М.: Просвещение, 1996. 630 с.
Сікорський П.І. Модульно-рейтингова система навчання в ліцеях. Навчально-методичний посібник. Л.: “Академічний Експрес”. – 1997. – 96 с.
Сікорський П.І. Теоретико-методологічні основи диференційованого навчання. – Львів: Каменяр, 1998. – 196 с.
Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології та педагогіки. – К.:Академвидав, 2003. – 502 с.
Теоретико-методичні засади викладання предметів гуманітарного циклу в професійно-технічних навчальних закладах / За ред.Васяновича Г.П. – Львів: Укр.технології. – 2003. – 220 с.
Теоретичні засади методики професійно спрямованого викладання загальноосвітніх предметів у ПТНЗ: Монографія / За ред. Васяновича Г.П. – Львів: “Сполом”, 2005. – 240 с.
Штокман И.Г. Вузовская лекция. Практические советы по методике преподавания учебного материала. – К.: Головное издательство издательского объединения “Вища школа”, 1981. – 152 с.
Щербань П.М. Прикладна педагогіка. – Київ, 2002. – 78 с.
Ягупов В.В. Педагогіка. – К.: Либідь, 2002. – 548 с.
Додатки
Методичні вказівки
до організації і проведення лекції
І. Загальні відомості
На сучасному етапі розвитку освіти в Україні лекція є важливою ланкою, доцільною формою організації навчання у вищому навчальному закладі. Її загальне призначення – формування у студентів орієнтовної основи для оволодіння знаннями, уміннями, навичками, їх позитивного ставлення до життєвих реалій, що вивчаються, смаку до науки і дослідницької діяльності. Слово “лекція” у перекладі з латинської мови означає “lectio” – читання, а лектор – “lector”, читець. Лекція активно застосовувалася в середньовічних університетах у формі читання й коментування викладачем тексту книг. В історії розвитку вона стала важливою формою словесного, особистісного впливу викладача, оратора на людину.
У науковій, психолого-педагогічній літературі існує багато аргументів щодо пасивного характеру лекції як форми організації навчання. Зазначено, що лекція:
привчає студентів сприймати готові думки, гальмує їхнє самостійне, творче мислення;
змушує студентів займати позицію об’єкта навчального процесу;
гальмує їхню активність, розвиток внутрішньої мотивації навчання, оскільки студенти позбавлені можливості самостійного пошуку, відкриття істин, критичного аналізу;
регламентована в часі, тому наукова, навчальна інформація подається у визначеному, обмеженому обсязі;
спроможна задіяти, захопити тільки деяку частину слухачів, адже рівень їхнього розвитку, інтереси, потреби, ціннісні орієнтації, індивідуальні здібності тощо є відмінні;
обмежує можливості викладача щодо перетворення аудиторії студентів у єдиний колектив, спільноту.
Отож поряд з лекцією повинні застосовуватися інші форми організації навчання: семінарські, практичні, лабораторні заняття, тренінги та інші організаційно-методичні форми, що активізують самостійну, творчу пошуково-дослідницьку діяльність студентів. Проте повна відмова від лекцій порушує науковий рівень, цілеспрямований, системний характер організації навчального процесу, обмежує можливості позитивного особистісного впливу викладача на внутрішній світ, поведінку студентів.
Доцільність і необхідність лекції як важливої форми організації
навчального процесу у закладах вищої освіти зумовлена такими причинами:
лекція іноді є основним джерелом наукової, навчальної інформації у зв’язку з відсутністю необхідних підручників і посібників;
викладач повідомляє сучасну наукову інформацію, результати останніх досліджень, що не знайшли висвітлення у підручниках і посібниках;
у змісті лекції викладач має змогу використати результати власних спостережень, досліджень, а також і своїх колег;
існують різноманітні наукові концепції, підходи до трактування сутності явищ, понять, що можуть бути доступно і стисло висвітлені викладачем;
деякі факти, теорії, концепції неоднозначно, суперечливо або складно обгрунтовуються в науковій літературі і потребують дохідливого пояснення лектором;
під час лекції викладач має змогу здійснювати вплив на формування ціннісних орієнтацій студентів, розкривати у змісті не лише наукові поняття, положення, але й світоглядні, моральні, етичні ідеї та норми.
Позитивні сторони лекції будуть підсилені, а слабкі зменшені, за умови, якщо викладач:
взаємодіє, спілкується зі студентами як рівноправними партнерами, суб’єктами спільної навчально-пізнавальної діяльності;
стимулює активність студентів, розвиток їхнього критичного, творчого мислення шляхом постановки проблемних питань, залучення їх до дискусії, діалогу, висловлювання власних міркувань;
регулює увагу студентів, спонукає їх до слідкування за власною думкою;
не критикує судження слухачів, а лише здійснює відгук на їхні міркування, спирається на них під час викладу змісту;
висловлює власні точки зору, виявляє своє захоплення відповідною темою, галуззю науки;
постійно здійснює зворотній зв’язок, слідкує за динамікою емоцій студентів, перевіряє рівень розуміння, осмислення ними навчальної інформації.
ІІ. Вимоги до проведення лекції:
створення психологічно-комфортної атмосфери взаємодії зі студентами, атмосфери співробітництва та спільного міркування;
дотримання лектором педагогічного такту, вияв уважного, позитивного ставлення до студентів;
науковість та інформативність викладання, застосування сучасних наукових підходів;
доказовість, аргументованість викладу основних положень;
логічність, послідовність, системність висвітлення змісту навчальної інформації;
доступність, ясність, чіткість пояснення, інтерпретації наукових положень;
включення у зміст актуальних соціальних, моральних проблем, інформації, значущої для професійної діяльності, особистісного розвитку студентів;
активізації мислення студентів, опора на їхній життєвий досвід;
емоційність викладу навчального матеріалу;
застосування аудіовізуальних засобів, дидактичних матеріалів.
ІІІ. Структура лекції
Процес організації лекцій складається з трьох частин:
вступна
основна
заключна
У вступній частині викладач:
встановлює контакт з аудиторією: вибір пластичної пози, доброзичливої міміки, жестів, відкритості до аудиторії, середнього рівня мускульної мобілізації; позбуття просторових, термінологічних бар’єрів; показ особистого позитивного психо-емоційного стану і готовності до взаємодії; встановлення позиції “Ми”;
налагоджує зв’язок із пройденим навчальним матеріалом і новою інформацією, визначає її місце у системі тем, розділів навчального курсу; прогнозує її подальший розгляд;
повідомляє тему лекції, створює у студентів позитивну установку на її вивчення;
визначає основні питання, що будуть розглядатися під час лекції; повідомляє і дає коротку характеристику основної рекомендованої літератури;
захоплює увагу студентів шляхом творчого поєднання різноманітних методичних прийомів: коротка емоційна розповідь про реальні події, історії з власного життя, цікаві факти тощо; виявлення новизни навчальної інформації (показ таких сторін, що перевищує очікування студентів); показ викладачем власного інтересу до теми, переживань, думок.
Вступна частина не повинна займати багато часу – лише 5–6–хв. Але від початку залежить подальший хід лекції. Головне завдання викладача на цьому етапі – залучення самих студентів до лекції, психологічна підготовка їх до сприймання основного навчального матеріалу. Зазначені етапи вступної частини є взаємопов’язані; дотримуватися їх варто в довільній формі; деякі з них діють одночасно.
Основна частина лекції тісно поєднана з вступною. Перехід до неї іноді є непомітним для студентів. Для організації активного сприймання ними нової навчальної інформації викладач може:
поставити питання, на яке немає готової відповіді, але яке загострює увагу;
запросити студентів до повідомлення своїх міркувань щодо конкретних ідей;
зробити екскурс в історію розвитку явищ, понять, що розглядаються на лекції;
шляхом методу мозкової атаки (брейнстормінгу) стимулювати студентів до обміну ідеями щодо визначеної викладачем проблеми.
Основна частина лекції є найбільш відповідальною і тривалішою у часі. В цій частині викладач висвітлює зазначені на початку лекції питання, обгрунтовує необхідні теоретичні положення. Відповідно до сутності кожного питання викладач обирає доцільні методи, прийоми у єдності з необхідною формою викладу. Варто, щоби шлях висвітлення кожного питання був відмінним і зумовлював своєрідний стиль діяльності і поведінки педагога. Не зважаючи на деякі відмінності, схема і вимоги до розгляду питань, що відповідають загальноприйнятим вимогам до лекції є однаковими. Протягом основної частини викладач використовує такі ідеї:
у процесі організації сприймання студентів спрямовує розвиток їхніх уявлень на виокремлення суттєвих (критеріальних) ознак явища, поняття;
постійно дбає про адекватне розуміння слухачами навчальної інформації шляхом пояснення, інтерпретації суттєвих ознак явища, розгляду їх у різних виявах, для цього застосовує різноманітні варіанти поєднання методів, прийомів формування мислительних дій студентів (аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії, порівняння, розрізнення, узагальнення тощо);
постійно контролює рівень розуміння, осмислення студентами навчального матеріалу шляхом візуального контакту з аудиторією, постановки питань: “Ваша думка?”, “А чому…?”, “Що краще…?”;
у процесі висвітлення кожного питання розмірковує разом зі студентами про його об’єктивну і суб’єктивну значущість, зв’язок з професійною і практичною діяльністю;
визначає різні альтернативні підходи, теорії розгляду понять, явищ, спонукає студентів до самостійної оцінки, вибору цих підходів;
слідкує за логікою власного викладу, обгрунтування положень, міркування, мовлення; застосовує різні методи логічної побудови змісту навчальної інформації (індукції, дедукції), дбає про системність, послідовність, наступність у висвітленні; кожне положення аргументує, підтверджує;
стимулює активне слухання та участь студентів в оволодінні знаннями, залучає їх до обговорення теоретичних положень, ідей, актуалізації власного життєвого досвіду;
постійно підтримує психологічно-комфортну атмосферу під час лекції, контакт зі студентами: уникає жорсткого контролю, проте підтримує порядок; відгукується на висловлення студентів, їхні питання; показує розуміння внутрішнього стану студентів; спостерігає за усіма змінами в аудиторії, зауважує тільки ті моменти, які негативно впливають на увагу, активність, емоції, поведінку студентів;
● підтримує і розвиває інтерес студентів до навчального матеріалу, позитивну
мотивацію процесу пізнання, пошуку.
Заключна частина лекціїї є не менш важливою. Це є останній аккорд у виконанні діяльності. Не вдале закінчення лекції здатне погасити позитивнні враження,. емоції студентів, отримані студентами протягом лекції. У цій частині педагогу доцільно бути особливо обережним. Втома студентів, які втрачають увагу, поглядають на годинники, починають вести розмови, а також виснаження викладача можуть викликати втрату ним контролю над слухачами або самоконтролю. Тому викладач іноді закінчує лекцію без загальної оцінки, процесу висновків і підсумків щодо обговореної навчальної інформації, виокремлення провідних ідей, знань. Окрім цього, лекцію необхідно завершити на такому ж мажорному, оптимістичному рівні, із такою ж енергією, як і на початку.
У заключній частині педагог
здійснює логічні, лаконічні висновки про основні поняття, положення, теорії, що розглядалися;
нагадує про семінарські заняття, визначає характер обговорення та аналізу висвітлених ідей на цьому занятті, прагне не завантажувати студентів великим обсягом інформації;
дає студентам можливість висловитися щодо лекції, явищ, що вивчалися, поставити питання;
коротко повідомляє проблеми, що будуть розглядатися у наступній лекції у взаємозв’язку з висвітленими, створює позитивні очікування щодо наступної зустрічі;
дякує студентам за увагу і прощається з аудиторією.
Підготовка викладача до проведення лекції
Підготовка лекції – це напружена, складна, відповідальна діяльність викладача, що потребує значної концентрації зусиль і вияву майстерності. Цей процес вимагає тривалого часу і передбачає не тільки написання тексту лекції, але й:
психологічну підготовку педагога до її проведення;
глибоке осмислення мети лекції, сутності головних положень, ідей;
“внутрішнє переживання” її змісту;
вироблення педагогом власних переконань у його значущості, впевненості у своїх знаннях;
оволодіння майстерністю виступу і взаємодії з аудиторією.
Процес підготовки лекції складається з таких етапів:
визначення теми, її місця в навчальному курсі, зв’язку з попередніми і наступними темами; коротке, чітке, лаконічне формування теми;
постановка та осмислення мети лекції як очікуваних результатів, яких бажає досягнути лектор (формування наукових понять, знань, оволодіння принципами, орієнтирами виконання дій тощо);
виокремлення основних питань, головної ідеї, що пронизує усю лекцію, осмислення задуму лекції;
опрацювання необхідної науково-теоретичної літератури, навчально-методичних посібників, сучасних наукових досліджень;
визначення обсягу навчальної інформації, зокрема обсягу матеріалу з кожного питання, відбір доцільної і важливої наукової і навчальної інформації;
складання плану лекції;
мисленне уявлення конкретної студентської аудиторії, для якої готується лекція, характерних особливостей студентів відповідного курсу, усвідомлення специфіки їхнього фаху, своєрідності поведінки під час лекції, кількості людей в аудиторії;
структурування змісту навчальної інформації за питаннями, дотримання логіки, послідовності, системності, продумування питань для дискусії, діалогу, аргументів для доказу тверджень, прикладів з практичної діяльності із врахуванням фаху і специфіки студентської аудиторії, відбір доцільних методів, прийомів;
мисленне проговорення, осмислення змісту навчальної інформації з різних точок зору, усвідомлення власного розуміння навчального матеріалу;
підбір і підготовка наочного матеріалу;
написання повного тексту лекції із використанням чітких визначень і формулювань;
усне проголошення змісту лекції (особливо для викладачів-початківців) або окремих фрагментів; вироблення, коректування моделі, стилю, манер ораторського виступу і взаємодії зі студентами.
Методичні поради студентам-практикантам щодо проведення лекції
Майстерність організації лекції формується у процесі набуття викладачем педагогічного досвіду. Однак деякі поради у цьому напрямі допоможуть студентам уникнути суттєвих помилок і досягнути успіху в початкових спробах.
Сумлінна, відповідальна підготовка лекції – умова успішного, ефективного її проведення. Текст лекції доцільно не вивчити, а глибоко осмислити, пережити, компетентно оволодіти основними положеннями, ідеями.
Читання лекції за конспектом є шкідливим як для викладача, так і для студента. У такому випадку він неспроможний налагодити і підтримувати контакт з аудиторією, здійснювати виховний, емоційний вплив на студентів, отримувати зворотний зв’язок від них і вносити корективи в процес організації лекції. Звертатися до конспекту необхідно для дотримання структури лекції, формуллювання теоретичних визначень, положень, а також посилання на джерела інформації тощо.
Недоцільно передавати зміст навчального підручника, посібника під час лекції, інакше можна позбавити студентів можливості самостійно працювати. Важливо застосовувати цікаві факти, нові підходи, концепції, що не набули поширення в науковій літературі.
За обмежений час лекції неможливо розкрити повний об’єм науково-навчального матеріалу з конкретної теми і це не є завданням викладача. Його мета під час лекції – спрямувати увагу студентів на провідні ідеї, положення, сформувати у них наукові поняття, судження, скерувати їх у напрямі вироблення власних поглядів, концепцій.
Перевантаження змісту лекції науковими термінами, фактами, категоріями розпорошує увагу слухачів, швидко втомлює їх і зумовлює здійснювати записи у конспекті автоматично. Значна кількість нової інформації ускладнює розуміння студентами сутності явищ, положень, знижує позитивну мотивацію навчання. Недостатня інформативність лекції також небезпечна: викликає сум, нудьгу у студентів, спонукає займатися посторонніми справами.
Без інтересу студентів до змісту навчального матеріалу лекція втрачає свою ефективність. Для формування позитивного ставлення до змісту небхідно:
розглядати проблеми актуальні для фахової діяльності студентів, їхнього життя;
висвітлювати положення, ідеї, що сприяють самопізнанню, самовдосконаленню студентів;
застосовувати парадоксальні факти, виявляти невідповідності у теорії і практиці;
знаходити зв’язок між змістом і життєвим досвідом студентів;
виявляти в явищах, теоретичних постулатах ті сторони, які дивують, вражають студентів;
застосовувати історичні аспекти наукових знань (біографічні факти із життя вчених, історичні моменти наукових відкриттів, досліджень тощо);
розглядати наукові концепції, теорії через призму дискусій вчених, сучасних досліджень, особистого бачення проблеми;
переконувати у важливості конкретних наукових знань, виявляти їхню світоглядну, моральну цінність;
- застосовувати гумор, жартівливі історії у процесі викладу.
Необдумані питання для дискусій, діалогу зі студентами, стимулювання їхньої активності можуть бути педагогічно недоцільними.. Постановка цих питань, насамперед, потрібна для залучення студентів до співпраці з викладачем з метою розгляду, висвітлення наукових положень. Деякі питання необхідно ставити студентам для перевірки рівня розуміння ними навчального матеріалу, вияву їхніх життєвих уявлень, очікувань.
Варто використовувати імпровізацію під час лекції, але це не означає – говорити що-небудь без сенсу і мети. Імпровізація необхідна для розвитку міркування студентів, опори на їхню думку та розгортання цієї думки у напрямі завдань лекції.
Важливим для педагога є не тільки що сказати, але й як сказати.Емоційність викладу залежить саме від культури мовлення. Воно повинно бути образним (наявність метафор, порівнянь, фразеологізмів, синонімів тощо), літературним, позбавлених русизмів, побутових слів. Через інтонацію викладач може виокремлювати важливі положення, думку, яку хоче донести студентам. Речення бажано будувати таким шляхом, щоб студенти почули і зрозуміли контекст і сенс висловлювань. Одну і ту ж саму думку іноді варто проговорити різними словами, застосувати відмінні структури речень.
Дикція педагога повинна бути виразною, чіткою, зрозумілою. Говорити доцільно голосно, періодично змінюючи його тембр для концентрації уваги студентів, виокремлення необхідних ідей, показу педагогом власного ставлення до змісту, його емоцій, коли це необхідно.
Дихання під час лекції потребує регулювання, застосування доцільних пауз, ритмічного застосування вдохів і видохів.
Від темпу лекції значною мірою залежить увага, сприймання, розуміння, активність, поведінка студентів. Його також слід цілеспрямовано регулювати. Повільний темп викладу застосовується для запису студентами інформації, її осмислення, акцентування викладачем уваги слухачів на суттєві, критеріальні ознаки явищ, значущі положення. Для першокурсників темп лекції також повинен бути дещо повільним (менше ніж 50-60 слів в хвилину). Для старших курсів швидкість мовлення повинна зростати. Загалом варто обирати середній темп, лекцію не можна перетворювати у диктування змісту.
Ефективність лекції значною мірою залежить від емоційного стану викладача, психічної готовності до її проведення. Незалежно від настрою педагог приходить в аудиторію привітним, радісним, орієнтованим на працю. Навіть якщо у нього негативне самопочуття, відсутнє бажання взаємодіяти зі студентами саморегуляція свого стану перед тим, як відкрити двері аудиторії, є обов’язковою. Створення позитивної установки на ефективне проведення лекції є важливим засобом успіху.
Майстерність лектора визначається його умінням виявляти педагогічний такт, повагу до студентів, толерантність. Без контролю імпульсивності емоцій неможливо досягнути цілеспрямованого керівництва процесом. Педагог не має права виявляти гнів, бурхливе роздратування, вдаватися до криків. Проте він повинен бути щирим перед студентами, здійснювати контроль за порядком, дисципліною під час лекції. Він може виявити своє обурення, але оцінюючи не особистість студента, а конкретну ситуацію.
Педагог не стане авторитетним для студентів, якщо він ігнорує їхню поведінку, дисципліну під час лекції. Не можна бути байдужим до студентів, які не працюють в аудиторії (читають газети, займаються іншими справами, тихенько розмовляють тощо). Замість критики, пригнічення особистості таких студентів доцільно ненав’язливо залучати їх до участі в обговоренні питань, повідомлення власних міркувань, тобто не давати їм можливості бути відсутнім під час лекції.
ОРІЄНТОВНА СХЕМА
АНАЛІЗУ ЛЕКЦІЇ
Зміст лекції: науковість, відповідність сучасному рівню розвитку науки. Ідейна спрямованість – відбір змісту матеріалу, що викладається, висвітлення його з певних філософських позицій, визначення головних ідей світосприймального характеру, питання методології науки, зіставлення різноманітних концепцій. Активізація мислення, висунення проблемних питань, показ суперечностей упродовж лекції, ознайомлення з історією наукового пошуку, визначення проблем для значущості матеріалу та його застосування в майбутній спеціальності – професійна спрямованість. Наявність матеріалу, якого немає в підручниках. Пояснення найбільш складних питань. Наявність завдань для самостійного відпрацювання матеріалу, зв’язків із попередніми лекціями, розділами курсу, внутрішньопредметних та міжпредметних зв’язків.
Методика читання лекцій: чітка структура лекції, логіка викладу, повідомлення літератури до теми або до всього курсу. Доступність, аргументованість. Виокремлення головного у матеріалі та висновках. Використання деяких прийомів закріплення – повторення, запитання на перевірку розуміння, засвоєння, підведення підсумків. Використання ТЗН (у разі необхідності), застосування лектором опорних матеріалів (текст, конспект, окремі записи, відсутність опорних записів тощо).
Керівництво роботою студентів: Допомога у веденні записів (зміна темпу: уповільнений темп за умов важливості виділення матеріалу), використання прийомів підтримки уваги – цікаві приклади, риторичні запитання, жарти і т. ін. Спонукання до запитань з боку студентів.
Особистість лектора: Знання предмету. Емоційність, голос, дикція. Якість, чіткість, забарвленість, грамотність мовлення. Зовнішній вигляд. Уміння триматися перед аудиторією. Уміння бачити та відчувати аудиторію, встановлювати з нею контакт.
Результати лекції: інформаційна цінність лекції. Виховний вплив. Досягнення дидактичних цілей.
СХЕМА АНАЛІЗУ НАВЧАЛЬНОГО ЗАНЯТТЯ
(лекція, практично-семінарське заняття)
Під час педагогічної практики магістр виконує в письмовій формі аналіз навчального заняття свого колеги.
Зразок оформлення титульної сторінки:
Аналіз
навчального заняття з ……(назва предмету),
проведеного у…. .(вказати групу, курс, факультет, навчальний заклад) магістром У курсу … факультету
Львівського національного університету імені Івана Франка
Виконано:
Магістром
(студентом)
…..курсу …..факультету
Перевірив:
ЗМІСТ АНАЛІЗУ
Загальні відомості про навчальне заняття:
тема навчального заняття, її зв’язок з попередніми і наступними, місце у відповідному розділі;
форма, тип навчального заняття, його структура, відповідність темі та поставленій меті;
рівень досягнення мети та отримані результати, умови, чинники, що сприяли цьому;
сильні та слабкі сторони, досягнення, загальні враження.
Підготовка викладача до організації навчального заняття: визначення структури, використання фахової та методичної літератури, підготовка дидактичного та роздаткового матеріалу.
Постанова мети, завдань навчального заняття як кінцевого результату, необхідного для досягнення викладачем та студентами, створення у студентів установки на досягненні мети
Відбір змісту навчального матеріалу, розвиток особистісного ставлення студентів до нього:
раціональний відбір наукових, засадничих знань, понять, фактів, що складають основу розвитку умінь, навичок студентів, їхнього соціального становлення, подальшого навчання;
спрямованість змісту навчального матеріалу на розгляд проблем, соціального значущих та актуальних для життя студентів, задоволення їхніх пізнавальних і особистісних потреб та інтересів;
відповідність змісту навчального матеріалу рівню розвитку студентів, їхнім пізнавальним можливостям;
стимулювання інтересу студентів до змісту, (новизна знань, умінь, їхня різностороння значущість, парадоксальність понять, фактів, популярність інформації, емоційність викладу, подання інформації через призму бачення викладача, науковця);
інтегрування змісту навчального матеріалу з іншими темами, навчальними курсами і спецкурсами.
Застосування методів, прийомів, засобів, форм організації навчально-пізнавальної діяльності студентів і їх творче, цілеспрямоване поєднання.
активізація думки студентів, стимулювання їх до критичного та творчого мислення, вияву власної позиції, поглядів, самостійного пошуку і дослідження.
Діяльність викладача:
ставлення достудентів: наявність позитивної установки;
стиль діяльності та поведінки викладача, його комунікативні уміння, відкритість, щирість, знаходження контакту зі студентами, вияв педагогічного такту у організації взаємодії зі студентами;
забезпечення дисципліни як організації порядку на навчальному занятті
Діяльність студентів:
ставлення студентів до процесу навчання, застосованих форм, методів організації навчально-пізнавальної діяльності, їхня мотивація;
ставлення до особистості викладача, вияв до нього;
Організація міжособистісної взаємодії студентів та розвиток їхніх взаємин:
створення психологічно комфортного середовища на навчальному занятті;
застосування різноманітних форм співробітництва,
17.03.2013 13:03-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора