Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
З курсу "Журналістика
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2025
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Курсова робота:
З курсу «Журналістика»
“Історія фотожурналістики.”
План.
Вступ.
1. ФОТОЖУРНАЛІСТИКА.
2. ПЕРШІ ОСНОВНІ НАПРЯМИ ВИКОРИСТОВУВАННЯ ФОТОГРАФІЇ.
3. ПОЯВА ФОТОЖУРНАЛІСТИКИ.
4. ЖАНРИ ФОТОЖУРНАЛІСТИКИ.
А) ВІД ЖАНРІВ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА;
Б) ВІД ЖАНРІВ ЛІТЕРАТУРИ;
В) ВІД ЖАНРІВ РИТОРИКИ І ЖУРНАЛІСТИКИ.
4.1. ВИЗНАЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ЖАНРІВ ФОТОЖУРНАЛІСТИКИ.
4.2. ВИЗНАЧЕННЯ ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ЖАНРІВ ФОТОЖУРНАЛІСТИКИ.
4.2.1. ФОТОПОРТРЕТ.
5. ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ ФОТОГРАФІЇ.
6. ДРУГА ПОЛОВИНА 19-ГО СТОЛІТТЯ.
7. ПОЧАТОК 20-ГО СТОЛІТТЯ.
8. ПЕРІОД 1920-50-Х РОКІВ
9. ПЕРІОД 1950-80-Х РОКІВ.
10. ФОТОГРАФІЯ В РОСІЇ.
11. ВІТЧИЗНЯНІ ФОТОРЕПОРТЕРИ.
12. ФОТОЖУРНАЛІСТИКА СЬОГОДНІ
12.1.АГЕНТСТВА І ФОТОЖУРНАЛІСТИКА
12.2. ВОСЬМИДЕСЯТІ. НЕГАТИВНІ ЧИННИКИ
12.3.РИНОК ЦИФРОВОЇ ФОТОГРАФІЇ
Висновки.
Список літератури.
Вступ.
Сучасна журналістика характеризується широким використанням зображального матеріалу, який відіграє роль не лише естетичної прикраси й ілюстративного доважку до тексту, а наділений самодостатніми функціями: є документальним свідченням, що беззастережно підтверджує правдивість наведеної інформації.
Сучасний журналіст, що працює в газеті, повинен володіти основними навичками виготовлення ілюстративного матеріалу та знати способи й форми його використання та розміщення в друкованих виданнях.
Сучасна людина настільки звикла до фотографії, нашого другому зору, що вже й не замислюється, яке її місце в житті суспільства. Сьогодні фотоапарат або кінокамера є практично в кожній родині, а перегляд родинних фотоальбомів став традиційним супроводом різноманітних родинних свят.
Тимчасом журналісти повинні з усією поважністю поставитися до цього елемента своєї професії. Для них фотографія є могутнім засобом документального відтворення реальної дійсності. Фотографія – це суспільний документ, що є основою зображальної соціальної інформації.
Тема моєї роботи: Історія фотожурналістики.
Мета моєї роботи – вивчення основних понять теорії фотожурналістики, вироблення умінь і навичок правильно та ефективно використовувати теоретичні знання на практиці, розуміти особливості сучасної масово-інформаційної ситуації в світі та в Україні та місця в ній зображальної журналістики.
Теоретична та практична цінність: забезпечення вироблення в кожного студента навичок створення фотоматеріалів для друкованих ЗМІ, використання й розташування їх на газетній шпальті.
Головні завдання:
познайомити з професією фотожурналіста, з історією розвитку фотографії;
познайомити з історією фотографічної техніки і оптики;
познайомити з фотоматеріалами, що застосовуються в роботі фотожурналіста;
познайомити з історією фотографічної хімії й користуванням реактивами;
навчити фотоекспозируванню фотоматеріалів;
вивчити основні функції й завдання фотожурналістики;
ознайомити із зображальними формами фотографічного знімка;
навчити фотокомпозиції;
навчити їх основам освітлення об’єкта зйомки як одному із зображальних способів фотографії;
дати поняття про жанри фото журналістики і їх історію;
ознайомити з творчими проблемами фотожурналістики, особливо з інформаційними жанрами.
Історія фотожурналістики дасть ключ до розуміння ролі фотографії в житті суспільства – зримої історії, що не знає мовних бар’єрів.
Історія фотожурналістики – порівняно молода наукова й навчальна дисципліна. Вона почала розвиватися в кінці ХІХ століття. Її мета – виробити уявлення про класику фотожурналістики, усталитися з переліком персоналій, показати еволюційні шляхи розвитку даного виду творчої діяльності людини.
Історія фотожурналістики спрямована на опанування зображальними можливостями фотографії, вивчення основних жанрів фотомистецтва.
1. Фотожурналістика.
Фотожурналістика – це функціональне поняття, що включає в себе розгалужену систему жанрів і форм інформаційно-публіцистичної діяльності. Одним з найбільш дійових методів отримання інформаційних знімків, при якому автор утримується від будь-яких засобів оранжировки дійсності, є так звана “пряма фотографія” або “репортажний метод”. Під цим словом розуміється знімки, позбавлені будь-якої організації, інсценізації.
Кожний фотожурналіст проходить три головні етапи творчості.
Перший – вивчення техніки, матеріальної частини фотоапарата.
Другий – освоєння зображальних засобів фотографії, виражальних можливостей світлового, тонального і лінійного рисунка кадру.
Третя, найвища ступінь майстерності, полягає в умінні й точному використання техніки та виражальних засобів для вираження ідейно-тематичного змісту кадру.
2. Перші основні напрями використовування фотографії.
Подальші тенденції збереження і використовування зображення розвивалися по декількох напрямах. Це, по-перше, застосування фотографії як пам'ятний історичний документ, по-друге - включення її в арсенал наукового інструментарію і доказу. Але найінтенсивнішим чином світлопис став розвиватися у області побутового і історичного портрета, а також, зважаючи на уявну прогресивність в порівнянні з живописом, як альтернатива витворам образотворчого мистецтва. Ці напрями фотографії особливо важливо розрізняти в початковий період її історії, коли між деякими з них важко було провести чітку межу. Наприклад, видове фотографування географів, етнографів, репортерів-мандрівників нерідко виконувала не тільки свої природничонаукові функції, але і мала естетичний характер, а з часом ставала історичним документом. Те ж можна сказати про індивідуальні і групові фотопортрети, зняті в приватних, побутових цілях, але що стають з часом науковим і документальним свідоцтвом епохи.
3. Поява фотожурналістики.
Фотографії для журналів гравірували, це ускладнювало процес тиражування, саме тому їх мало використовували в поліграфії. Лише в кінці 70-х, початку 80-х рр. XIX в., коли в поліграфії з'являться нові види відтворення фотознімків (фототипія, цинкографія), породжені самою ж фотографією, фотографії все частіше і частіше стали з'являтися в масовому друці.
Гравюра (фр. gravure). Вид графічного мистецтва, в якому зображення є друкарським відтисненням опуклого або поглибленого малюнка, виконуваного різними прийомами гравірування на поверхні пластини ("дошки"). Друге значення - сама пластина або відтиснення з неї. Нерідко до гравюри відносять і літографію ("плоска" гравюра).
Фото-тинто-гравюра фотоживописний, найпоширеніший спосіб тиражування фотографій міських видів і жанрових сцен в другій половині XIX в.
Фототіпія- Спосіб плоского друку з скляної або металевої зерненої пластини, покритої світлочутливим шаром, на яку фотографічним шляхом наноситься відтворне зображення. При друкуванні фарбою змочуються тільки друкуючі елементи. Друге значення - відтиснення, одержане з такої пластини.
Цинкографія- Один з видів виготовлення репродукційних форм високого друку. Він дозволяє одержані з ізоорігиналов, зокрема зроблених фотоспособом, негативи копіювати на покриту світлочутливим шаром цинкову пластину, а потім за допомогою того, що труїть кислотою незадубленних при копіюванні пробільних елементів одержувати цинкографськіє кліше.
Фотолітографія- вид графічного мистецтва. Заснований на літографічному способі друкування із застосуванням фотографії, коли камінь для отримання початкового зображення покривається світлочутливим шаром. Набула широке поширення після відкриття фотографії в 1839 р. і до винаходу цинкографії в 80-х рр. XIX. Друге значення - відтиснення з фотолітографічної друкарської форми.
З того часу фотографія стала ширше використовуватися в періодичних друкарських виданнях, що, по суті, з'явилося початком фотожурналістики.
4. Жанри фотожурналістики.
Жанри фотожурналістики ведуть своє походження від:
а) від жанрів образотворчого мистецтва;
Живопис, у свою чергу, підрозділяється на монументальну і станкову, а остання - на станкову картину, пейзаж, портрет, натюрморт.
Графічне мистецтво має свої жанри - малюнок, плакат, карикатуру, книжкову ілюстрацію, промислову і оформлювальну графіку.
Фотомистецтво при своєму зародженні використовувало не тільки принципи відображення дійсності, століттями що складалися в образотворчому мистецтві, але і його жанри. Є у фотожурналістиці і свої "монументальні полотна" - розвороти в газетах і журналах, присвячені як соціальній тематиці, так і рекламно-розважальної. Є пейзажі, портрети, натюрморти.
б) від жанрів літератури;
У літературі як виді художньої творчості, виді діяльності, найближчому до журналістики, історично визначилися і існують такі жанри:
- розповідь, повість, роман (відносяться до епічного роду);
- драма, комедія, трагедія (відносяться до драматичного роду);
- поема, балада, елегія, ода, ліричний вірш (відносяться до ліричного роду).
в) від жанрів риторики і журналістики.
Але, якщо говорити про видову і родову суть фотожурналістики (не фотомистецтва!), вона, звичайно, ближча журналістиці. А в журналістиці є ще і такі жанри, як інформація, інформаційна замітка, репортаж, нарис, коментар, есе, фейлетон, памфлет. І зі всіма цими жанрами в прямому і безпосередньому зв'язку знаходиться фототворчість, фотожурналістика.
4.1. Визначення інформаційних жанрів фотожурналістики.
До інформаційних жанрів журналістики відносяться фотоінформація, фоторепортаж, фотоілюстрація:
Так, в основі фотоінформації лежить одиничний факт, повідомлення про яке покликане лише показати глядачу і читачу, де, коли, і з якими першими наслідками він трапився. Фотоінформація - найбільш оперативна форма відображення позитивних і негативних сторін дійсності. Це та форма її фіксації, яка раніше інших виділилася в особливий жанр фотожурналістики.
Фоторепортаж - більш розгорнена комунікативна дія, направлена коммуникатором (фоторепортером, журналістами, органом ЗМІ) на глядача і читача, з метою освітлення багатоскладної події. Фоторепортаж може складатися з серії знімків, що малюють подію у фазах його змін, його поступального або динамічного розвитку, а може бути, і з показом прогресуючих або регресуючих відносно людини наслідків. Фоторепортаж може вилитися і в один, знімок репортажу. Репортаж може бути і серією знімків репортажів, що відображають як одну подію, так і вузлові моменти ряду подій. Це може бути ряд послідовних або, навпаки, хаотичних, подій, об'єднаних однією темою з області непізнаного, неосвоєного ще даною категорією глядачів і читачів. Феномен такого фоторепортажу набув особливо широке поширення в пресі пострадянської Росії. У достатньо короткий проміжок часу на сторінки газет, журналів і книг хлинула інформація зі всіх областей людського знання і незнання, людської діяльності і недіяльності, що оточує людину природної і неприродної природи.
Перші знімки репортажів з місця подій з'явилися в європейських газетах у середині XIX століття, - відзначає дослідник фотопубліцистики Г. Чудаков (Р. Диваків, 1988). Їх авторів називали "злободенними фотографами". Серед них найвідомішим був вже згадуваний в перших лекціях англієць Роджер Фентон. Він прославився як светопісец Кримської війни. Широку популярність здобув також військовий репортер Метью Мар, що показав сувору і жорстоку правду громадянської війни в Америці.
У Росії фоторепортаж як жанр з'явився і став розвиватися формою і за змістом в 70-е роки XIX століття. В основному він поступав читачам і глядачам в публікаціях журналу "Всесвітня ілюстрація", потім ілюстрованих журналів "Бабка" і "Нива". Широко відомим фоторепортером кінця XIX - почала XX в. став Карл Булла. Його по праву можна вважати родоначальником вітчизняного фоторепортажу.
Фотоілюстрація - вторинний по відношенню до тексту візуальний жанр відображення дійсності, що дає її зримий образ на момент здійснення вербальної комунікативної дії.
4.2. Визначення публіцистичних жанрів фотожурналістики.
До художньо-публіцистичних жанрів в теорії і практиці фотожурналістики найчастіше відносять фотозарисовку, фотонарис, фотопортрет, фотоплакат, фотосеріал, фотомонтаж, фотоколаж.
Фотозарисовка - передвісник фоторепортажу. Як відзначає З. Морозів, витоки жанру виявляються в історії вітчизняної фотографії і пов'язані з соціальною фотографією. Таке поняття і вид зйомки виник після виходу фотографів з павільйону і початку зйомок "під життя", з її соціальними контрастами і суперечностями. Перші фотозарисовки "з натури" - це серія фотографій ніжегородца М. Дмітрієва: побут бурлаків, босяків, мандрівників, селян. Вже в його творах виявилася основна типологічна межа жанру: не строге документування деталей "дна життя", а створення життєстверджуючого настрою, спроби викликати романтичне сприйняття дійсності шляхом створення імпресіоністських ефектів, запозичених з живопису.
Фотонарис - жанр фотожурналістики, відмінний пильною увагою до людини, "обкреслюючий" основні етапи його долі, круг проблем, що встають перед ним. Нарис може створюватися про той або інший колектив, спільність людей, про проблеми перед ними що встають і ними що дозволяються, про подорожі, ними скоюваних. Звідси і різновиди фотонарису як жанру: портретний, проблемний і шляховий.
Це знак часу - постійна публікація подібних нарисів в різного роду виданнях. У радянські роки до чистильників взуття преса не сходила. Але історики журналістики відзначають, що так звана соціальна фотографія, соціальний нарис і фотонарис від бурхливої патетики радянських років останніми роками спікірував до постійного освітлення певних шарів суспільства, самого його "дна", кримінальних, асоціальних груп і осіб. Мотив скандалу, епатажу, насильства, "клубнічики" в кращих (тобто гірших) традиціях буржуазної преси, які ще 10 років тому нещадно критикувалися, постійно присутній в найреспектабельніших, а тим більше - в "жовтих" виданнях. Це драма сьогоднішнього дня, сьогоднішнього фотонарису.
Альтернативою йому є тема життя вищих шарів пострадянського соціуму, політичної, фінансової, комерційно-художньої еліти. Останнє визначення відноситься не до народних артистів (багато хто з них виявився мало не на соціальному дні), а до нової генерації діячів піп - і шоубізнеса, різноманітних проявів масової культури. Основна частка портретних, нарисових, жанрових знімків, публікованих в сучасній російській пресі падає саме на ці шари суспільства. Відкриті і відкриваються "глянсові" журнали, основна функція яких - розповідь про відомих осіб і персон, так званих VIP (журнали "Профіль", "Караван історії" і ін.).
Виражаючи закінчену авторську думку, сюжет фотонарису завжди завершений на життєстверджуючій або драматичній ноті, ніж цей жанр зближується з творами літератури і мистецтва. Співвідношення факту і образу у віддзеркаленні реальності, використовування при цьому відповідних образотворчих засобів, особливо застосовне і до жанру репортажу, і до жанру нарису.
Для жанрів фоторепортажу і фотонарису характерна одна і та ж типологічна спільність - багатокадровий образотворчий ряд.
Фотомонтаж, фотоплакат і фотоколаж - це такі жанри фотожурналістики, які об'єднує з'єднання в одному кадрі (у одній картинній площині) декількох сюжетів з метою досягнення певного художнього і пропагандистського ефекту. У фотомонтажі ці сюжети виконані фотоспособом, у фотоколажі - синтетичним образотворчим способом, за допомогою малюнка, комп'ютерної графіки. Всі ці жанри синтетичні, в них активно працюють як візуальне зображення, так і ємкий, експресивний вербальний текст.
Найчастіше ці жанри фотожурналістики використовуються для додання повідомленням про факти і явища дійсності, іміджам тих або інших непопулярних політиків, комічного і сатиричного ефекту. Основоположник і класик жанру фотомонтажу - Джон Хартвільд. Він розробляв переважно антивійськову, антифашистську тематику. Основоположник жанру колажа в образотворчому мистецтві (з використанням фотографії) - художник Макс Ернст.
4.2.1. Фотопортрет.
Портрет завжди був одним з популярних видів образотворчого мистецтва, а в дофотографічеськую епоху, написаний рукою художника, він взагалі був єдиною можливістю відобразити вигляд людини, зберегти його в пам'яті нащадків. З появою дагеротипа він став доступнєє, і фотографія в жанрі портрета відразу стала дуже популярною, осмілившися конкурувати, і до певної міри успішно, з живописом (правда, одержавши при цьому від художників презирливе прізвисько - "живопис для бідних"). По суті справи зразу ж з'ясувалося, що порівняє, дешевизна фототворів далеко не завжди була синонімом їх художньої бідності. Тим паче, що з перших років існування світлопису в неї прийшли люди, наділені неабиякими художніми здібностями. Прихильники фотографії готували їй велике майбутнє, і, наприклад, відомий письменник Едгар По говорив ще в 1840 р.: "По своїй правдивості пластинка дагеротипа нескінченно більш точна, ніж будь-який живописний твір, зроблений руками людини". Звернемо увагу, що фотопортрети Едгара По цінні саме цією незвичною для живопису правдивістю як в загальному плані, так і в деталях. На знімку С. Хартоши (США) глядач, звичайно, помітить не тільки важкий погляд змучених, втомлених очей письменника (портрет зроблений за рік до його кончини), але і недбало пов'язана шийна хустка, спутане волосся на голові, погано сидячий сюртук з відірваним гудзиком.
Якщо говорити про розвиток жанру фотопортрета в цілому, то дві якості - глибина проникнення в суть людського характеру, з одного боку, і прагнення до граничної достовірності відтворюваних на знімку деталей, з іншою - є принциповими, властивими всій історії фотографії. Сьогодні, коли знову знаходять популярність у глядачів портрети ранньої пори фотографії, гостріше відчувається не тільки схожість, але і відмінність їх від канонічних творів цього жанру в живописі. У ранніх фотопортретах був той величавий спокій, який дозволяв людині до кінця розкрити себе перед об'єктивом. Відомо, що через невисоку чутливість пластинок дагеротипів експозиції були вельми тривалими. Щоб допомогти клієнту довгий час знаходитися в нерухомості, були придумані навіть різного роду головодержателі. І не дивлячись на всі ці складнощі, фотохудожникам вдавалося досягати дивовижної безпосередності своїх героїв - тієї правди поз і міміки, яка можлива, здавалося б, тільки при зйомці з високими швидкостями затворів.
У літературі про фотопортрет чимале місце приділене поняттю схожості. Знімаючи конкретну людину, портретист не має права нехтувати його індивідуальними рисами.
Історія жанру фотопортрета є фактично історія збагнення, користуючись виразом Белінського, душі оригіналу. При цьому основна помилка як тих, хто знімав портрети, так і тих, хто судив про них, найчастіше полягала у тому, що багато чим здавалося: раз фотопортрет виявляє собою засіб, що об'єктивно фіксує предмети, що знаходяться перед ним, його можливості обмежені. Кажучи іншими словами, здавалося, що фотопортретування є зйомка людської особи і нічого більш. На перший погляд так воно і є, дійсно, адже, портретист має справу з лицем людини, він не має права ні змінити його (тут контролем служить вже названа схожість), ні тим більше відвернутися від нього, підмінити чимось іншим. Разом з тим фотопортрет саме тому є художнім жанром, що він надає фотографу широкі можливості по втіленню своїх знань про життя, своїх смаків і прістрастій. Мабуть, найбільша складність портретного мистецтва полягає у тому, що все це фотограф виражає через обличчя портретіруємого і зробити знімок, в якому вгадувався б творчий вигляд самого знімаючого, виявляється неймовірно важко.
Чудовий радянський фотограф М. Наппельбаум зробив за своє довге життя безліч знімків, що відобразили видатних громадських діячів, представників літератури, мистецтва, науки. Розглядаючи його портрети, ніби зустрічаєш давно тобі знайомих, внутрішньо значних, наділених складним духовним життям людей. І разом з тим взнаєш почерк фотохудожника, якого потім вже ніколи не спутаєш з ким-небудь ще. Його відрізняли не тільки прихильність до одного джерела світла, що дає глибокі тіні, виявляє характерні риси обличчя. Наппельбаум працював в тому різновиді жанру, який можна було б назвати психологічним портретом. Мінімум зовнішніх ефектів, скупість жестів і поз і при цьому уміння розкрити внутрішній стан людини, глибинні грані особи і одночасне своє відношення до зовнішнього світу.
У студійному фотопортреті широко представлені різновиди цього жанру. Прихильником експресивного портрета був М. Шерлінг: на його знімках люди найчастіше були представлені в бурхливому внутрішньому русі. Не випадково цей майстер як моделі обирав тих, хто від природи наділений могутнім темпераментом: письменника Леоніда Андрєєва, режисера Всеволода Мейерхольда, співака Федора Шаляпіна. Портретистом-ліриком зарекомендував себе А. Штеренберг. Використовуючи світлову гамму, він віддавав перевагу надкрупним планам в знімках: на них ми бачимо в більшості випадків тільки голову людини. Особливу роль в цих портретах виконують очі.
Всі названі різновиди студійного портрета, звичайно ж, не вичерпують багатства його проявів. Їх перелік тільки підтверджує, що жанрова різноманітність тісно взаємозв'язана з творчими індівідуальностямі окремих крупних фотопортретистів. І ще одна важлива обставина: навіть така, здавалося б, традиційна художня форма, як студійний портрет, проявляє певну тенденцію до змін. Причому вони продиктовані не тільки еволюцією у фототехніці, але і в значить, ступені змінами в смаках.
Студійний портрет сьогодні складає одну половину жанру. Інша його половина віддана портрету репортажу, що є частиною документального фотомистецтва. У таких популярних жанрах фотожурналістики, як нарис, серія, репортаж, все частіше зустрічаються знімки-портрети учасників реальних життєвих подій. На відміну від студійних творів, де автор має нагоду фотографічними засобами всерйоз перетворити зовнішні дані людини, тут сильно документальний початок.
У портреті репортажу найчастіше автор представляє глядачу основних героїв свого оповідання. Від цього, як вважають деякі, страждає динаміка розвитку фотосюжету, проте виграє його глибина, посилюється особовий початок відображених подій. Нерідко саме кадр-портрет є ключовим у фотонарисі, додає йому істинне значення, визначає силу його звучання. Проте навіть в руслі власне портретного жанру, існуючого у формі одиночних знімків, все більше місце займають твори, зняті репортаж, тобто не в студійних, а в реальних життєвих умовах. Еволюція жанру в цю сторону пояснюється прагненням до повнішого віддзеркалення тісного зв'язку між людиною і його справою, оточуючої його звичним середовищем, рідним будинком і т.д. Була пора, коли включення в композицію фотопортрета атрибутів професії людини, що знімається, здавалося деякою умовністю. Тепер відкритий, майже демонстративний зв'язок людини і його справи, обстановки, в якій він живе, стає звичною. Портрет репортажу по-новому освітив і деякі інші сторони існування жанру, зокрема, питання про парний, потрійний і груповий портрети. Довгі десятиліття студійний портрет з чималим працею формував естетичні принципи цих різновидів творчості, шукав умовну логіку з'єднання двох або декількох людей в єдине ціле. Сьогодні в результаті бурхливого розвитку різновидів репортажів портрета вимоги до побудов багатофігурних знімків стали значно простіше. Тепер уже не тільки естетичні, але і реальні, життєві критерії стають підставою для показу двох або декількох людей в одній портретній композиції.
5. Період становлення фотографії.
В період свого становлення (1839-40-е рр.) фотографія розглядалася лише як засіб отримання точних копій з оригіналу. Неоднозначно до "технічного" засобу фіксації зображення підійшли представники образотворчого мистецтва. Рання фотографія імітувала прийоми живопису в традиційних для неї жанрах портрета, пейзажу, натюрморта. Високих мистецтв, результатів, прєїм. у жанрі фотопортрета, досягли Д. Хилл, Дж. М. Камерон (Великобританія), Надар (наст. прізвище Р. ф. Турнашон, Франція), А. І. Деньер, З. Л. Льовіцкий, А. О. Карелін (Росія) і ін. Д. Хилл (1802-1870), названий "батьком художньої фотографії", першим показав специфіч. можливості іськ-ва фотографії, створюючи документально правдиві фотогр. образи. Дж. Камерон (1815-1879) - представниця романтіч. напрями, автор замечат. портретів. Найбільш значить, досягненням Надара (1820-1910) стала портретна галерея його знаменитих сучасників - композиторів, художників, письменників і ін. А. М. Деньер (1820-92), З. Л. Льовіцкий (1819-98), сприйнявши від живопису майстерність аналізу людської індивідуальності, зробили важливий крок на шляху дослідження разліч. знімальних ефектів (освітлення і ін.) для достовірної передачі документально відтворених рис особи портретіруємого.
У перші роки після свого виникнення (період дагеротипа) фотографія була віднесена громадською думкою і фахівцями з різних областей культури до числа забавних дрібничок. Фотографія цього періоду не володіла ще ні документальністю, ні інформативністю, ні свободою світлових рішень і знахідок, тобто жодної з тих особливостей, які сьогодні теорія розглядає як визначаючі для фотографії. Розвиток фотографії багато в чому визначали суспільні потреби. Виникнення газетної індустрії направило фотографію в русло репортажності. В той час, коли на основі фотографії з'явилися перші "рухомі картинки" (кіно), сам фотознімок був скромним документальним свідоцтвом, поступаючись у виразності і вишуканості живопису і графіку.
6. Друга половина 19-го століття.
У 2-й половині 19 в. техніч. і науч. досягнення у області фотографії привели до виникнення нових прийомів, характерних тільки для фотографії. Одним з новаторів був англ. майстер О. Рейландер (1813-75), що змонтував аллегоріч. композицію "Два життєві шляхи" (1856) з 30 негативів. Кращим майстром дитячого фотопортрета був визнаний англ. письменник Л. Керролл (наст. ім'я Ч. Доджсон; 1832-98; автор "Аліси в країні чудес"). З 1860-х рр. розповсюдилася техніка натурного фотографування. До 1920-х рр. вона розвивалася у дусі імітації живописного пейзажу: Р. Ламар (Франція), Л. Міссон (Бельгія), А. Кейлі (Великобританія) і ін. Етнографіч. натуральна фотографія 2-й половини 19 в. ставила перед собою за мету достовірну фіксацію народного життя. У цей же період виникає зйомка репортажу, напр., Р. Фентон фотографував епізоди з фронтів Кримської війни 1853- 56 рр., М. Би. Брейді, А. Гарднер - громадянської війни в США 1861-65 рр., А. І. Іванов, Д. Н. Никітін, М. В. Ревенській - російсько-турецької війни 1877-78 рр. Винахід, потім удосконалення шторно-щілистого затвора дозволило фотографувати рухомі об'єкти, що дало поштовх для подальшого розвитку фотографії репортажу.
7. Початок 20-го століття.
На початку 20 в. у роботах фотомайстрів все ще помітний вплив разліч. напрямів в живописі (брати О. і Т. Гофмейстери, Р. Дюркооп, Німеччина; Р. Демаши, До. Пюйо, Франція; Л. Міссон, Бельгія; Я. Булгак, Польща і ін.). В цей же час у фотографії зростає інтерес до інтерпретації форм реального миру. У роботах представників цього напряму (т. наз. фотоавангарду) поєднується гра форм, химерність ліній, светотональниє переходи, нереальні перспективні побудови, безпредметні композиції. З Брассаї (Франція), X. Каллаган, Д. Кипіс, А. Сиськайнд, Е. Уестон (США) і ін., фотографуючи стару штукатурку, тріщини на асфальті і т. п., змінюючи масштаби і фактуру до невпізнання, створювали композиції у дусі абстрактного іськ-ва. Пошуки на шляху авангарду не завжди були безплідні, вони привели до розробки собств. специфіч. засобів виразності у фотографії (напр., використовування ракурсів, крупних планів, багатопланових композицій). Одночасно формувалися принципи мистецтв. рішень, засновані на документ. суть фотографії. У мн. жанрах розкривалася публіцистіч. сила фото-іськ-ва. А. Стігліц в США, М. П. Дмітрієв в Росії стали основоположниками публіцистіч. фоторепортажу в своїх країнах.
8. Період 1920-50-х років
В період 1920-50-х рр. одне з найважливіших місць у фотографії зайняла фотопубліцистика, розробляюча остросоциальниє теми, напр., теми війни і миру. Поступово вона примусила піти на другий план картинну, примикаючу до живопису і графіки, фотографію. Для прогресивного фотоїськ-ва характерним стало все більше проникнення в соціальну суть явищ, що відбуваються. Кращі представники зарубіжної фотографії зуміли створити узагальнені образи разліч. шарів суспільства (А. Айзенштадт, Э. Саломон, Німеччина; У. Еванс, Д. Ланге, Би. Шан, США, і ін.). Воєн. репортажі зробили істотний вплив на поворот фотографії до документ. формам, до підйому гуманістіч. фотожурналістики. Її хвилювали події в Іспанії, акції фашизму в Німеччині, фотолітопис другої світової війни. Величезний внесок в цей напрям внесли фоторепортери мн. країн світу. Американець Ю. Сміт говорив: "Мені хотілося, щоб мої фотографії стали не просто освітленням подій, а перетворилися б на звинувачувальний акт війні - цьому страшному і жорстокому злу, яке калічить розум і тіло людини".
9. Період 1950-80-х років.
Фотографія 1950-80-х рр. характеризується подальшим розвитком фоторепортажу і жанрової фотографії. Яскравою антимілітаристською спрямованістю відрізняються, напр., воєн. репортажі В. Бішофа, Р. Капи, Д. Сеймура, створені під час американської агресії у В'єтнамі і ін. гарячих точках планети. Тенденції до епічної величавості в трактуванні дикої природи (А. Адамі, США), психологізму (Т. дель Тваней, Італія; Д. Харісиадіс, Греція), напруженості (б. Брандт, Великобританія) експресіоніста властиві зарубіжним фотомайстрам. У розвитку фоторепортажу велика заслуга прогресивних фотодокументалістів (А. Картье-Брессон, Франція; Р. Аведон, Ф. Холцман, США; Ф. Ройтер. Італія; У. Раух, ФРН). Серед провідних фотомайстрів країн Східної Європи виділяються Т. Лер (Німеччина), Л. Ложіньській, Е. Хартвіг (Польща), Е. Пардубські (Чехо-Словаччина), Л. Альмаши (Угорщина), А. Міхаїлопол (Румунія), І. Ськрінській (Болгарія) і ін. Продовжує інтенсивно розвиватися прикладна фотографія, де комерційні задачі переплітаються з достовірно мистецтв. творчістю, що тяжіє до створення засобами фотомонтажу, рекламного фото і т.п. своєрідних фрагментів гротесково-сатиричні літописи сучасної епохи. Сучасний етап в розвитку документальної фотографії характеризується різноманіттям жанрових форм і творчих манер. Поява нової апаратури сприяє спеціалізації безлічі майстрів у області визначених тим і напрямів.
10. Фотографія в Росії.
Перші науч. спостереження фотохиміч. дії світла на розчин солей заліза були проведені А. П. Бестужевим-Рюміним в 1725 р. Після відкриття фотографії для ознайомлення з методом Талбота Петербурзька Академія наук направила ученого І. X. Гамеля 9 Лондон. У 1839 р. він прислав до Росії докладний опис методу Талбота, а також камеру і устаткування для геліографії і дагеротипа. У області фотохімії були виконані роботи хіміка Ю. Ф. Фріцше і фізика-експериментатора Петербурзького університету В. В. Лермантова (1845-1919) по дослідженню електро-хим. природа процесу прояву (1877-79), І. В. Болдирева (1850-98) по створенню гнучкої негорючої підкладки для емульсивних шарів (1881). Перша фабрика по виробництву фотопаперу була відкрита в Петербурзі (1862) А. Н. Сухачевим, пізніше з'явилися фабрики А. Феліша, "Вся Росія" (До. І. Фрейландт), "Перемога" (Занковській), "Ірис" (І. Покірний). Перша на території Російської імперії фабрика оптіч. інструментів, к-рая виробляла і фотооб'єктиви - анастигмати з оптіч. скла, що ввозиться з-за кордону, була відкрита у Варшаві в 1899 р. У 1915 р. в Петербурзі на імператорських фарфоровому і скляному з-дах була зроблена спроба організувати виробництво оптіч. стекла. У 1916 р. у англ. фірми братів Ченс була придбана ліцензія на спосіб проїз-ва оптіч. стекла. У 1917 р. в Росії існували оптіч. майстерні Обухівського з-да, майстерні Герца і Цейса, Московські фабрики (майстерні Таубера і Цветкова, Триндіна і Швабі), а також ремонтні майстерні в Києві, к-римі керував В. П. Лінник, основоположник збрешемо. сов. оптотехникі. На початку 20 в. підготовка фахівців для оптіч. приладобудування велася в Ремісничому училищі Цесаревича Миколи. Курс фотографії читав професор Н. А. Петров в Київському політехніч. ін-те (з 1906).
Камера-обськура стала відома в Росії ще у середині 17 в. Перший фотоапарат був виготовлений в 1840 р. А. Ф. Грековим (1800-55). У 2-й половині 19 і початку 20 в. у Росії випускалися ручні фотоапарати (майстерні І. До. Акимова; "Фотос", 1903), штативні для початківців (майстерні Н. До. Клячко, 1882; А. А. Полікарпова). Майстерні І. Покорного знаходилися в Києві, Одесі, Ростове-на-Доні, І. І. Карпова, Н. До. Клячко, Якобсона - в Петербурзі, Акимова, І. С. Аксакова - в Москві. З отечеств, фотоапаратів можна відзначити стереофотоаппараты І. Ф. Александровського (1854), Д. П. Езучевського (1875), котушковий фотоапарат з роликовою касетою Л. У. Ваdumpcoup.cgi"882 р. Варнерке за заслуги у області фотографії був удостоєний "Медалі Прогресу" - вищої нагороди Королівського фотогр. суспільства Великобританії, володарями к-рой могли стати тільки видатні учені і діячі у області фотографії. В кінці 1880-х рр. набули поширення подвійні фотоапарати І. І. Карпова, удостоєні золотих медалей на Всеросійській виставці 1896 р. "Російський фотографічний журнал" (1896, № 4) писав: "Така майстрова, як майстерня І. І. Карпова, що не обмежується копіюванням різних зразків, але прагнуча удосконалювати їх, створююча нові типи камер і інших приладів і сприяюча цим самим розвитку російської фотографічної промисловості, заслуговує всякого заохочення".
Слід також відзначити фотоапарат для кольорової зйомки Э. Козловського, на який йому був виданий "привілей" (авторське право) в 1889 р., "Панорамограф" Р. Тіле (1898), фотокамеру з автоматичним регулюванням експозиції І. Полякова (патент 1899). Значні отечеств. роботи по фотозатворах В. Сабанєєва (1880), З. А. Юрковського (1882), І. І. Філіпенко (1885), С. Васильева (1889). Для пропаганди фотографії в 1878 р. при Російському техніч. суспільстві був створений відділ світлопису і її застосувань - п'ятий (фотографічний) відділ. Перший російський фотогр. журнал "Світлопис" був виданий в Петербурзі в 1858 р. художником Р. Н. Оже. За період з 1858 по 1917 р. було випущене ок. 50 разліч. журналів. Серед діячів російської фототехніки слід зазначити А. Ф. Грекова, що одержав весною 1840 р. фотогр. зображення; І. У. Болдирева, що запропонував в 1878 р. короткофокусний об'єктив і удостоєного нагород на Міжнародній виставці винаходів і удосконалень в Лондоні (1885); засновника російської оптотехникі А. Л. Гершуна (1868-1915); У. І. Срезневського (1849-1937) - видного ученого у області фотографії, конструктора похідних фотолабораторій, фотокамер для зйомки в наукових експедиціях (1883), віце-президента фотоконгресу в Брюсселі (1897), одного із засновників Всесвітнього фотографічного союзу в Парижі (1900).
11. Вітчизняні фоторепортери.
Перший російський дагеротип і відтиснення з нього були відправлені до Франції, де в листопаді 1840 р. Д. Ф. Араго зробив про них повідомлення на засіданні Паризької академії наук. Влітку того ж року Греків відкрив в Петербурзі "художній кабінет", а в 1841 р. випустив в Москві брошуру "Живописець без
18.03.2013 20:03-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора