Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Пропозиція книгодрукованої продукції
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2005
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Маркетинг
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НТУУ
КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ
КУРСОВА РОБОТА
З предмету „Маркетинг”
На тему „Пропозиція книгодрукованої продукції”
Зміст:
Вступ
1. Теоретичні основи пропозиції товарів
1.1. Пропозиція товару та її закони
1.2. Асортимент торгівельного підприємства
1.3. Сегментація ринку як обов”язкова складова асортиментної політики підприємства
2. Аналіз пропозиції друкованої продукції на підприємстві „Профікс-Ліга”
2.1. Загальний аналіз ринку друкованої продукції на Україні: тенденції та проблеми
2.2. Характеристика підприємства ТОВ „Профікс-Ліга”
2.3. Аналіз пропозиції товарів на підприємстві „Профікс-Ліга”
3. Пропозиції по вдосконаленню асортиментної політики підприємства та заходи щодо підвищення ефективності функціонування підприємства
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Поняття товар — це безліч компонентів і складових. Сукуп но ці компоненти становлять відповідний комплекс, здатний забезпечувати заданий рівень задоволення потреб у рамках зав дань, які вирішують за допомогою маркетингу. Товар характе ризується набором атрибутів, що визначають практичну ко рисність товару для споживача. Мультиатрибутивна модель то вару — основа для формування товарної політики.
Книги як товар мають свою специфіку, яка відрізняє їх від інших товарів і вимагає іншого підходу до формування їх асотрименту, реклами і збутової політики.
Відпрацьована в Україні десятиліттями система книгорозповсюдження, яка давала змогу через мережу об'єднання "Укркнига" донести друковане слово до найвіддаленішого сільського магазину, на початку 90-х років XX століття розвалилася. Перед видавництвами та видавничими організа ціями виникла потреба створення альтернативної дистрибуційної мережі, пошуку нових форм і методів роботи з потен ційним покупцем, замовником чи споживачем друкованої продукції.
Важливе місце тут займають книрготоргівельні підприємства.
Метою даної роботи є дослідження пропозиції на книготоргівельному підприємстві „Профікс-Ліга”.
Написання даної роботи передбачає виконання наступних завдань:
дослідження теоретичних основ пропозиції товарів та її законів;
дослідження поняття і сутності асортименту торгівельного підприємства;
дослідження сегментації ринку як обов”язкової складової асортиментної політики підприємства;
проведення загального аналізу ринку друкованої продукції на Україні;
надання загальної характеристики досліджуваного підприємства ТОВ „Профікс-Ліга”;
надання аналізу пропозиції товарів на підприємстві „Профікс-Ліга”;
надання пропозицій по вдосконаленню асортиментної політики підприємства та заходів щодо підвищення ефективності функціонування підприємства.
1. Теоретичні основи пропозиції товарів
1.1. Пропозиція товару та її закони
Між ціною та кількістю пропонованого продукту існує пряма залежність. Якщо ціна зростає, відповідно збільшується й величина пропозиції; якщо ціна знижується, то зменшується величина пропозиції. Цю залежність називають законом пропозиції.
Об'єктивний рух пропозиції регулюється відповідним еко номічним законом — законом пропозиції. Пропозиція стосується на самперед економічної діяльності виробників, тобто основних суб'єк тів конкурентної боротьби. Отже, процесом-причиною закону про позиції виступає зміна ціни: вона може знижуватись або зростати. Цей процес тісно пов'язаний з певною масою товарів, послуг, що пропонується споживачам.
Рух по кривій пропо зиції (рис.1.1) ілюструє прямо пропорційну залежність між зміною в ціні і зміною у величині про позиції.
Отже, зміна ціни на товар веде до зміни вели чини попиту на нього або до зміни величини пропозиції товару. Ринкова ціна показує, де саме ми перебуваємо на кривих попиту чи пропозиції.
Рис. 1.1 Крива пропозиції
( Р – ціна, Q – к-сть товару, S – пропозиція).
На графіку крива про позиції позначена буквою S .
В умовах зробленої конкуренції на ринку постійно зустрічаються продавець і покупець, і в такий спосіб при їхньому зіткненні визначається ціна товару. При цьому враховуються витрати чи продавця виробника на виробництво, збереження, транспортування товару, цінність і корисність цього товару для споживача, а також багато інших факторів , щовпливають на ціну.
”Пропозиція” і “попит” — два найважливіших поняття економіки. Їх можна розглядати окремо, але на практиці це два нерозривних явища.
Численні спостережен ня та дослідження свід чать про зростання обсягу пропо зиції за зростання ціни. У цьому полягає важливий економічний за кон — закон пропозиції.
Крива пропозиції показує, яку кількість товару виробники хотіли б продати залежно від цін на ринку. Крива йде вгору, оскільки в міру зростання ціни збільшується кількість компаній, що можуть і хочуть виробляти й продавати товар.
Позначивши пропозицію через S, можна записати функціональну залежність:
S = f(p; q, c, x),
де p – ціна товару;
q – ціна на взаємозамінюванні та взаємодоповнювані товари;
с – затрати на виробництво;
х – інші фактори.
Якщо ціна знижується, то при тій самій масі товарів і послуг підприємець одержує менше коштів від реалізації і навпаки. У дру гому випадку, коли ціна зросла, коштів стає більше. У причинно-наслідковому зв'язку закону пропозиції на відміну від за кону попиту існує прямий зв'язок.
У кожний конкретний момент, як правило, зміна ціни означає, що маса товарів і послуг виробляється (надається) при тих самих витратах виробництва. Ця обставина змушує виробників змінювати тактику. Насправді витрати виробництва не змінились, але цю саму масу товарів і послуг через зниження ціни продано дешевше. Різни ця між сумою реалізації та витратами виробництва зменшилась, отже, виробник одержав менший прибуток. Норма прибутку знизилась. Це досить серйозний привід для оцінки доцільності виробництва цього виду товару.
Підприємець має вжити заходів щодо зміни асортименту товару або щодо зниження витрат виробництва. Закон пропозиції, по суті, вимагає привести пропозицію у відповідність з існуючим попитом або знизити витрати виробництва, узгодити їх з новою ціною.
1.2. Асортимент торгівельного підприємства
Оптимальний асортимент сприяє підвищенню ефективності господарювання. Він допомагає торгівельному підприємству забезпечити повну ліквідність товарів і сприяє збільшенню обігу коштів підприємства,
Таблиця 1.1.
Характеристика маркетингових чинників за групами товарів споживчого призначення
Маркетин гові чин ники
Групи товарів споживчого призначення
Товари повсяк денного попиту
Товари поперед нього вибору
Товари особливого вибору
Товари пасивного попиту
Поведінка покупців
Купівлі часті, без вагань та з мінімаль ними зусилля ми для порів няння їх
Менш часті ку півлі, значний рівень плану вання та купі вельних зусиль, різні марки по рівнюються за ціною, якістю і стилем
Виражена при хильність, "вір ність" маркам; особливі зусил ля під час ку півлі; марки не порівнюють. Низька цінова чутливість
Мала обізна ність (або, у ра зі обізнаності, слабка зацікав леність чи, навіть, неза цікавленість)
Ціна
Низькі ціни
Вищі ціни
Високі ціни
Різні ціни
Розпов сюдження
Повсюди в зручних для покупця місцях
Вибіркове роз повсюдження в кількох торгових міс цях
Ексклюзивне розповсюджен -ня тільки в од ному чи в кіль кох магазинах на всій терито рії ринку
У різних міс цях
Просування на ринок
Широко рекла мує виробник
Рекламують і продають виробники та реселлери
Ретельніше спланована рек лама як з боку виробників, так і реселлерів
Агресивна рек лама — прода ють самі вироб ники та ресел лери
сприяє також збільшенню об’ємів продаж. Від асортименту залежить престиж підприємства, його конкурентоспроможність. Сегментація ринку і асортимент – взаємопов’язані і взаємозалежні одне від одного поняття. Асортимент – це основа, фундамент для побудови іміджу і перспектив торгівельного підприємства. Саме на основі існуючого на торгівельному підприємстві асортименту ми формуємо рекламну політику підприємства, орієнтуємося у виборі додаткових послуг. Асортимент – це основа основ.
Товарний асортимент (товар - мікс) — це сукупність товарів підприєм ства, пов'язаних між собою функціональним призначенням.
Асортимент - це товари різних видів і різновидів, об’єднані по визначеній споживчій, торгівельній або виробничій ознаці. Асортимент представляє собою найважливішу характеристику товарів. Розрізняють промисловий і торгівельний асортимент.
Промисловий асортимент – це номенклатура продукції, що випускається окремим підприємством.
Торгівельний асортимент – це номенклатура товарів, що знаходяться в сфері обігу в оптовій і роздрібній торгівлі. Він обумовлений промисловим асортиментом, але ширший за нього, оскільки включає і імпортні товари.
В торгівельному асортименті відрізняють асортимент товарної групи і асортимент торгівельного підприємства.
Асортимент товарної групи – це види і різновиди товарів, що входять в кожну з товарних груп; в ряді випадків він формується з продукції різних галузей промисловості.
В торгівлі розрізняють товари простого і складного асортименту. Товари простого асортименту класифікують по невеликій кількості ознак. Товари складного асортименту підрозділяють по призначенню, матеріалам, способам виробництва, конструкції та іншим ознакам; їх асортимент відрізняється більшим розмаїттям.
Асортимент торгівельного підприємства – в магазині, складі, на базі – обумовлений типом підприємства. Спеціалізовані підприємства реалізують товари однієї групи, підгрупи, іноді навіть виду , але ці товари представлені в одній номенклатурі. Асортимент універсальних магазинів включає товари різних груп.
Асортимент кількісно характеризується наступними основними показниками: структурою, широтою, повнотою, степенню поновлення, стійкістю.
Широту товарного асортименту визначають передусім метою, яку підприємство ставить перед собою. Асортимент вважається вузьким, якщо можна збільшити прибуток, доповнивши його но вими виробами. Асортимент вважається досить широким, якщо прибуток можна збільшити, виключивши з нього ряд виробів. Підприємства, що прагнуть до завоювання більшої частки ринку, дбають, звичайно, про широту товарного асортименту. Вони не надають особливого значення прибутковості товарів, які випус кають самі. Підприємства, зацікавлені у високій прибутковості, мають звичайно вужчий асортимент прибуткових виробів.
Постійне насичення ринку товарами, зріст добробуту і культури населення істотно підвищили роль і значення правильного формування асортименту і вимоги до нього.
Основною метою формування асортименту товарів являється задоволення матеріальних, культурних та інших потреб різних груп населення в умовах зростання і диференціювання попиту.
Структура асортименту – це кількісне співвідношення товарних груп, підгруп, видів, різновидів в товарообізі. Це співвідношення повинно бути добре обосноване і виважене, базуватися на результатах вивчення попиту.
Повнота асортимнту – це кількість різновидів товара всередині виду.
Стійкість асортименту – це коливання його широти і повноти на проміжку визначеного часу.
Ступінь поновлення асортименту – характеризується долею нових виробів в загальному обсязі товарів. Асортимент потрібно не лише розширювати, а й постійно обновлювати (але тут потрібен виважений підхід, важливо не „перегнути палицю”, щоб не постраждав наш основний асортимент).
На підприємствах (у фірмах) роботу з кожною асортимент ною групою товарів проводять один або група працівників, які ухвалюють рішення відносно товарного асортименту.
Оптимальний асортимент сприяє підвищенню ефективності господарювання. Він допомагає торгівельному підприємству забезпечити повну ліквідність товарів і сприяє збільшенню обігу коштів підприємства, сприяє також збільшенню об”ємів продаж. Від асортимента залежить престиж підприємства, його конкурентноспроможність. Сегментація ринку і асортимент – взаємопов”язані і взаємозалежні одне від одного поняття. Асортимент – це основа, фундамент для побудови іміджу і перспектив торгівельного підприємства. Саме на основі існуючого на торгівелному підприємстві асортименту ми формуємо рекламну політику підприємства, орієнтуємося у виборі додаткових послуг. Асортимент – це основа основ.
З плином часу асортимент товарів звичайно розширюється.
Роз ширити асортимент товарів підприємство може двома шляхами:
нарощуючи асортимент;
насичуючи асортимент товарів.
1.3. Сегментація ринку як обов”язкова складова асортиментної політики підприємства
Сьогодні фірми переходять від методів масового і товарно-диференційованого маркетингу до цільового маркетингу, який допомагає продавцям повніше виявити свої маркетингові можливості. Для кожного цільового ринку продавець може розробити потрібний цьому ринку товар. Для забезпечення ефективного охоплення кожного такого ринку він може змінювати ціни, канали розповсюдження, рекламні витрати. Замість того, щоб розпилювати свої маркетингові сили, він зможе сфокусувати їх на покупцях, найбільш зацікавлених у придбані товару.
Отже, більшість фірм обирають цільовий маркетинг. Але, в свою чергу, цільовий маркетинг вимагає проведення трьох основних заходів:
Перше — сегментування ринку — розбивка ринку на чіткі групи покупців, для кожної з яких можуть бути потрібні різні товари і/або комплекси маркетингу. Фірма розробляє різні методи сегментування ринку, складає профілі отриманих сегментів і оцінює степінь привабливості кожного з них.
Розгорнуту модель поведінки покупця дуже вдало сформульовано в Додатку № В.
Друге — вибір цільових сегментів ринку — оцінка і відбір одного або декількох сегментів ринку для виходу на них зі своїми товарами.
Третє — позиціонування товару на ринку — забезпечення товару конкурентного положення на ринку і розробка детального комплексу маркетингу .
Отже, основною передумовою ефективної товарної, цінової, збутової та рекламної діяльності фірми є виділення більш-менш однорідних груп споживачів — сегментація ринку.
Сегментом ринку називають групу споживачів, що зайняті пошуком однорідних товарів та згодні їх купити.
Провідні маркетологи Заходу вважають, що вдала сегментація ринку та раціональний вибір сегмента - необхідна умова успіху кожної фірми, що діє в умовах ринкової економіки.
Iснують деякі загальні рекомендації щодо сегментації ринку:
Головна мета сегментації — не просто виділити якісь групи споживачів на ринку, а пошук таких груп, котрі ставлять конкретні вимоги до даного виду товару чи послуг, що суттєво відрізняються від вимог іншиг груп покупців.
Сегменти повинні значно “відстояти” один від одного завдяки суттєвій різниці між товарами. Лише тоді можна запобігти “усередненню” товару.
Надмірна кількість характеристик небажана, тому що це ускладнює інформаційне забезпечення сегментації, а також зменшує ємність ринку.
Щоб розбити ринок на сегменти, потрібно врахувати багато різних факторів. Головними принципами сегментації ринку можна назвати такі (Додаток № Г ): 1) географічний; 2) психографічний; 3) поведінковий; 4) демографічний .
За ступенем прихильності до товарних марок ринок сегментується на споживачів безсуперечних, терплячих, непостійних при хильників, а також споживачів, які не виявляють інтересу до того чи іншого товару. Залежно від рівня обізнаності про товар, спожи вачів можна розділити на непоінформованих, поінформованих, ін формованих, зацікавлених, бажаючих придбати, а також тих, що мають намір купити. Сегментація ринку можлива за ознакою став лення покупця до товару — захоплене, позитивне, байдуже, нега тивне ставлення.
Сегментація ринку - один з найважливіших інструментів маркетингу. Від того, наскільки вдало визначений сегмент, залежить успіх підприємства у конкурентній боротьбі. Вибір сегменту здійснюється з урахуванням нижче наведених критеріїв.
В цьому випадку фірма вирішує охопити декілька сегментів відразу, і розробляє для кожного з них окремі товари. Пропонуючи різні товари, фірма прагне збільшити збут і глибоко проникнути на кожен досліджуваний нею сегмент. Вона розраховує, що укріпивши свої позиції в декількох сегментах ринку їй пощастить ідентифікувати у свідомості споживачів фірму з даною товарною категорією. Більш того, фірма розраховує на ріст повторних покупок, оскільки саме її товар відповідає прагненням споживачів, а не навпаки. Зараз до практики диференційованого маркетингу звертається більшість фірм.
Ресурси фірми. При обмеженості ресурсів найбільш раціонально використовувати концентрований маркетинг.
Ступінь однорідності продукції. Стратегія недиференційованого маркетингу підходить до більш-менш однакових товарів. Для товарів, які можуть відрізнятися один від одного за конструкцією більш підходять стратегії диференційованого або концентрованого маркетингу.
Етап життєвого циклу товару. При виході фірми на ринок з новим товаром краще було б пропонувати один варіант новинки. При цьому краще користуватися стратегіями недиференційованого або концентрованого маркетингу.
Маркетингові стратегії конкурентів. Якщо конкуренти займаються сегментуванням ринку, застосування стратегії недиференційованого маркетингу може стати загибельним. І навпаки, якщо конкуренти застосовують недиференційований маркетинг, фірма може отримати вигоду, якщо буде використовувати стратегію диференційованого або концентрованого маркетингу.
Отже, ми наочно побачили, що належить до головних проблем при охопленні ринку. Як видно це складний і тривалий процес, потребуючий немало витрат, і залежати він буде зовсім не від бажання підприємця, а від особливостей споживачів та звичайно від обмежених можливостей самого підприємця.
Найбільший і глибокий вплив на поведінку споживача сприяють фактори культурного рівня: культура, субкультура і соціальний стан.
Для фірми важливо не лише заволодіти певним цільовим сегментом ринку, але й закріпити на ньому позиції свого товару в перспективі. Згодом покупці повинні звикнути до того, що на цьому ринку саме цей товар має переваги перед іншими аналогічними. З погляду маркетингу, закріплення позиції товару — це здійснення таких маркетингових заходів, які привели б до сталої думки покупця про безсумнівні переваги конкретного товару на конкретному ринку.
Цільова орієнтація в роботі з товаром — це забезпечення найбільшої відповідності його технічних характеристик спожив чим параметрам, тим вимогам, які висуває до товару споживач. У зв'язку з цим об'єктами дослідження товару є: його споживчі характеристики, місце товару на ринку серед товарів-аналогів і товарів-конкурентів, конкурентоспроможність і життєвий цикл товару, товарний асортимент, нові товари, торгова марка й упа ковка.
Довершеним можна вважати тільки такий товар, який має споживчі характеристики, відповідні потребам і попиту по купців.
Товарна політика в системі маркетингу охоплює:
формування товарного асортименту відповідно до запиту спо живачів;
забезпечення конкурентоспроможності товарів;
визначення товарних стратегій відповідно до стадії життєво го циклу товарів;
політику нововведень;
визначення товарної марки, упаковки і сервісу;
позиціювання товарів.
2. Аналіз пропозиції друкованої продукції на підприємстві „Профікс-Ліга”
2.1. Загальний аналіз ринку друкованої продукції на Україні: тенденції та проблеми
До здобуття Україною незалежності в 1991 нової структури році існувало 25 державних видавництв. За останні десять років більшість їх залишається в підпорядкуванні державних органів. Однак їхній вплив на ринку видавничої продукції з кожним роком має тенденцію до скорочення. Так, за даними Книжкової палати частка державного сектора вітчизняного книговидання вже у 1997 році становила: за кількістю назв — 46,6, за накладами — 59,4 відсотка.
Якщо за радянських часів видавничу структуру склада ли лише видавництва і друкарні системи колишнього Держкомвидаву та кілька малопотужних відомчих видавництв (роз міщених, як правило, у столиці та найбільших обласних цент рах), то сьогодні її активно й постійно поповнюють нові потоки суб'єктів видавничої діяльності.
Якою ж виглядає нині структура видавництв України за головними типологічними ознаками?
За формою власності. Серед найпоширеніших можна ви ділити:
державні видавництва;
приватні видавництва, засновані на власності окремого громадянина України, з правом найму працівників;
колективні видавництва, засновані на власності колек тиву, кооперативу, іншого статутного товариства, гро мадської та релігійної організації;
спільні видавництва, засновані на базі об'єднання май на різних власників;
• видавництва, засновані на власності юридичних осіб.
За підпорядкованістю. Це — самостійні видавництва різних форм власності, а також підрозділи різноманітних підпри ємств, установ і організацій з правами видавничої діяльності. В останньому сегменті картина виглядає особливо строкатою:
фірми;
асоціації;
спільні підприємства;
приватні підприємці;
редакції газет і журналів;
редакційно-видавничі підприємства;
поліграфічні підприємства;
наукові організації;
науково-дослідні інститути;
навчальні заклади;
• громадські, релігійні організації та товариства.
Усього в Україні на початок нового тисячоліття їх налічу валося понад 1500 (проти 705 у 1996 році). Однак переважна їх більшість — малопродуктивні (випускають від однієї до кількох назв на рік). В останні роки помітна тенденція до збільшення кількості видавництв, які протягом року не на друкували жодної книжки (у 1997 — 788 проти 252 у 1996 році).
Мережа продажу друкованих видань в Україні на поча ток третього тисячоліття мала таку структуру:
відділи маркетингу видавництв;
книжкові магазини різних форм власності;
книготорговельні фірми;
дрібнооптові книготорговельні організації;
лотки й кіоски з продажу друкованої продукції;
інтернет-магазини;
книжкові базари;
книжкові ярмарки;
книжкові клуби;
прямий продаж без посередників;
фізичні особи-книгоноші;
книжкові відділи непрофільних торговельних підприємств;
відділи "книга—поштою" при фахових періодичних виданнях.
Статистичні дані засвідчують і таку тривожну тенденцію як зменшення протягом року питомої ваги книг державною мовою в загальному обсязі випущеної літератури за накла дами (у 2000 році — 61,4 відсотка, у 2001-му — 60,8). Сьо годні на вітчизняному ринку російськомовна книга посіла панівне становище: з урахуванням завезеної з-за кордону, близько 90 відсотків — за назвами та 70 — за накладами. Де вже тут говорити про так звану насильну українізацію, про яку постійно торочать у російськомовних засобах масової інформації немало некультурних, шовіністично налаштова них крикунів?!
Частка вітчизняної книги на внутрішньому ринку за роки української незалежності невпинно скорочувалася. Якщо 1999 року у вільний продаж надійшло (без врахування видань за держзамовленням та відомчих для службового користуван ня) близько 9 млн примірників книг, то 2000 року — на мільйон менше. Для порівняння варто навести показники сусідів: у Польщі — 150, у Росії — 300 млн примірників книг за один рік.
Зрозуміло, що внаслідок нестачі вітчизняної книги цей вакуум активно заповнюється книжковою продукцією, ви пущеною тими ж сусідами. А це, за даними лише митних ор ганів, — близько 55 млн книжок, які щороку завозяться в Україну для перепродажу передусім з Росії та Білорусі.
І ще одна вражаюча цифра: щорічно з України відпли ває близько 400 млн гривень у кишені передусім російських видавців і поліграфістів, які надійно і не без підтримки до-морошених владних покровителів окупували український ринок. Отож, ідеться про пряме інвестування зарубіжного виробника. І це за умов, коли вітчизняна поліграфія зади хається від нестачі інвестицій.
Занепокоєння викликають, власне, не самі ці цифри. На сторожує інше: послідовна й підсилююча тенденція щодо кон сервації цього становища. Маємо, так би мовити, проблему з довгою бородою, яку нікому не вдається за останні десять років хоча б укоротити. Для глибшого розуміння ситуації, що склалася, варто бодай фрагментарно окреслити той суспільно-політичний фон, який визначав характер діяльності видавців і поліграфістів України в останнє десятиліття розвитку дер жави.
Тривожними тенденціями розвитку українського книговидання в умовах переходу законодавство переймається в середині 90-х років і Рада Європи. У квітні 1996 року за її спри яння в Києві проходить представницька Міжнародна конференція "Законодавство в світі книги: шляхи реалізації в Україні рекомендацій Ради Європи".
Спеціальною резолюцією вона констатувала наявність таких тенденцій в українському книговиданні, на які не могли не реагувати місцеві державотворці. Суть цих тенденцій по лягала в наступному:
знизилася до критичної межі кількість освітніх та нау кових видань (за назвами і накладами), що спричинило до поглиблення кризи освіти і науки в державі;
припинилося бюджетне фінансування бібліотек і цільо вих видавничих проектів, покликаних забезпечити по повнення фондів бібліотек, що стало головною при чиною різкого зубожіння останніх і, відтак, обмеження інформованості населення та зниження його інтелек туального потенціалу;
падає авторитет країни в очах європейської спільно ти, яка почала сприймати Україну як державу, де вла да не опікується книгою, освітою, культурою;
Україна стала джерелом прибутків для видавництв ближнього зарубіжжя, які, використовуючи податковий тиск влади в Україні на власних виробників та протек ціоністські закони своїх держав, мають змогу постав ляти до нашої держави значно дешевшу та якіснішу в поліграфічному відношенні книжкову продукцію;
втрачаються кваліфіковані фахівці, а відтак знижується загальний фаховий рівень видавничої сфери, зростає кількість підприємств, які припиняють видання кни жок і перепрофілюються;
прогресує занепад поліграфічних підприємств, спри чинений значним зменшенням замовлень, а також мо ральним і фізичним старінням обладнання, пов'яза ним з браком коштів на його модернізацію;
стрімко зросла собівартість української книги, внаслі док чого вона стала недоступною для пересічного чи тача.
Виходячи з аналізу кризового стану книговидання і кни-горозповсюдження в Україні, Міжнародна конференція, за безпосередньої участі зарубіжних фахівців, рекомендувала органам законодавчої та виконавчої влади вжити у цьому питанні заходів, які б відповідали задекларованим Консти туцією України принципам побудови демократичного суспіль ства. Йшлося зокрема про:
законодавче визнання книги насамперед явищем куль тури, а вже потім предметом матеріального виробництва;
введення нульової ставки податку на додану вартість для видань на всі технологічні процеси їх виробницт ва і спрощення процесу оподаткування книги в цілому;
проведення незалежним громадським органом, створе ним із професіоналів галузі і вчених, розподілу на кон курсній основі державних субсидій на виконання прог рам видання літератури за державним замовленням;
зниження для видавництв, книготорговельних установ та бібліотек ставок на перевезення, поштову пересилку книжкової продукції;
стабільне виділення коштів для закупівлі бібліотеками і державними освітніми закладами періодичних та не періодичних видань;
фінансову підтримку наукових досліджень у галузі кни гознавства і поліграфії.
Подібні рекомендації базувалися на аналізі законодавства щодо друкованого слова, яке в переважній більшості країн світу передбачає у цій сфері суттєві пільги. Варто детально проаналізувати податкову політику таких держав щодо друко ваного слова, аби наочно переконатися, що там прийнято таке законодавство, яке визнає високу духовну, просвітницьку, державотворчу і цементуючу суспільство функцію книги.
Натомість нерозуміння цієї проблеми, небажання українських законодавців прийняти такий закон мимоволі виставляє їх справді посміховищем у Європі.
Практика новітнього етапу розвитку української видавничої справи засвідчує одну печальну традицію. Як метод заспокоєння чи охолодження активності захисників українського друкованого слова (це неодноразово проявлялося в створенні чи то комітету порятунку української книги, чи опублікуванні у пресі підписаними відо мими діячами відкритих листів на адресу Президента чи Прем'єр-міністра), в адміністрації Президента наспіх готу вався Указ глави держави такого змісту, який не міг не все ляти оптимізму — як щодо назв цих указів, так і його сло весного наповнення.
Найпоказовішими в цьому є бодай ось ці три Укази Пре зидента України — "Про державну програму розвитку на ціонального книговидання та преси" (26 лютого 1995 року), "Про деякі питання державної підтримки книговидавничої справи" (23 липня 1998 р.) та "Про додаткові заходи державної підтримки національного книговидання і книгорозповсюд-ження" (9 листопада 2000 року). Констатуючи у преамбулі величезну роль "національного книговидання і книгорозпов-сюдження у формуванні інформаційного простору держави та з метою посилення державної підтримки видавничої справи і вдосконалення системи книгорозповсюдження України", творці таких указів, які підписує глава держави, обіцяють народу і бюджетне фінансування випуску суспільно необхідної літератури на умовах державного замовлення, і виконання попередніх програм, і створення української мережі книго торгівлі, і забезпечення населення регіонів українською кни гою, і багато інших у цілому нагальних справ, що нагрома дилися в гуманітарному блоці українського державотворення. Однак минають місяці, роки, і практично жоден з тих пунктів указів сповна не виконується. Та й не може викона тися, оскільки такі важливі документи хибують найголовні шим — відсутністю конкретики в зобов'язуючій частині. Кабінетові Міністрів, міністерствам, відомствам, обласним адміністраціям в черговий раз пропонується "вжити заходів", "розробити і затвердити програми", "вдосконалити систе му", "вирішити питання", "запровадити механізми". Не див но, що "в щоквартальних інформаціях про стан виконання" цих указів можна віднайти елементарні відписки, окозами лювальний зміст яких бюрократична державна машина від працювала сповна.
Початок 90-х років був бурхливим і неста більним періодом становлення нової тематичної палітри книговидання. Свобода слова і друку давала можливість мало не кожному відчути себе і редактором, і видавцем, коли дехто з початківців (та й старожилів книжкового світу) за місяць-два ставав мільйонером, а згодом і мільярдером, спритно "ви кидаючи" на зголоднілий і невибагливий книжковий ринок чергові партії "кама-сутр", "анжелік", "амазонок" чи наспіх "упорядкованих" різноманітних томів детективного чтива. У таких умовах перед видавництвами поставала пробле ма вироблення власної концепції розвитку. Йшлося про те, кого і що видавати в нових умовах розвитку суспільства. Для видавництв, які спеціалізувалися, скажімо, на науковій і навчальній літературі, це питання особливо гостре. Адже зміни відбувалися в суспільній свідомості, поглиблювалися державотворчі процеси, докорінно змінювалися навчальні програми у вищих навчальних закладах, запроваджувалися нові дисципліни. Як оперативно забезпечити ці програми новими підручниками, посібниками, які авторські колективи створювати, якого рівня літературу вони запропонують до ви дання, якщо зайняти вичікувальну позицію? Як взагалі встига ти за тими змінами, які мало не щодня вносило нестабільне, тривожне сьогодення, готуючи до видання не газету, а книгу?
В останнє десятиріччя розвитку вітчизняного книгови дання на ринку пропозиції книги і ринку попиту на неї відбу лися кардинальні зміни, які помітно вплинули на тенденції книговидавничого ринку і поведінку читача (покупця). В недавні радянські часи вітчизняний читач змушений був ку пувати лише те, що пропонували їм видавництва, політику яких, у свою чергу, диктували партійно-ідеологічні органи "згори". Книга несла в собі передусім "виховний", "ідеоло гічний" заряд, а не "пізнавальний", "споживацький", як це прийнято розуміти в західному світі.
Як тільки всі заборонницькі й обмежувальні шлюзи щодо друкованого слова в перші роки української незалежності буди знесені, саме читацькі смаки стали визначальними в поточ них і перспективних планах діяльності більшості видавництв.
Коли схематично виокремити тенденції, що панували на цьому ринку в тематичному діапазоні, то можна простежити, як за швидкозмінюваними читацькими смаками змінювався й характер і книжкових розкладок, і полиць спеціалізованих магазинів.
На першому місці за накладами і кількістю назв тривалий час домінували книги двох, таких протилежних за темати кою, напрямків — сексуально-еротичного та... історичного. З одного боку, спостерігалися немалі черги за різноманітними "кама-сутрами", "амазонками", "анжеліками". З іншого, — не менший попит був на заборонені раніше твори М. Кос томарова, М. Грушевського, Д. Драгоманова, М. Аркаса, І. Огієнка. Ті видавництва, які вчасно зорієнтувалися і за структурою та кадровим потенціалом були гнучкі й динамічні, протягом одного-двох тижнів додруковували додаткові десят ки, а то й сотні тисяч примірників таких книг, які розходи лися практично з-під коліс.
Поступово на зміну цій тематиці приходила література, що за змістом була ближчою до нашої недавньої, радянської, історії, в основі якої — прихована від мільйонів співвітчиз ників правда про тоталітарний режим, сталінізм, періоди хрущовської відлиги та "перестройки". Справжніми книжко вими бестселерами, право на перевидання яких виборювали, після "товстих" літературних журналів, немало вітчизняних видавництв, стали твори, скажімо, Д. Волкогонова, Б. Єльци на, П. Шелеста, репринтні видання періоду УНРта передруки здіаспорних видавництв.
Переживши романтичний період національного пробуд ження і дещо перенаситившись такою "важкою" тематикою, наш читач протягом короткого часу спонукав своїми потре бами до зміни характеру книжкових розкладок: "правити бал" на них стали твори класиків детективного жанру (А. Крісті, Ж. Сіменон, Д. Чейз). На зміну їм прийшли незабаром романи жахів та література легких жанрів (різноманітні любовні при годи), які пізніше доповнилися кримінально-бандитською те матикою сучасних авторів (усілякі "розборки" різних рівнів, "Петербурга й москви бандитські") та фантастикою.
У проміжку між тими тематичними блоками, але нетри валий час, було модним купувати для своєї домашньої бібліо теки й для подарунків близьким книги поточних телевізійних серіалів, здебільшого "мильних" латиноамериканських. Варто згадати хоча б шалений успіх книжкових видань, що з'являли ся в продажу буквально із завершальними серіями "Багатих, що теж плачуть", "Нікого, крім тебе" і навіть дуже кримі нального італійського "Спрута".
З другої половини 90-х років книжкові розкладки тако го штибу стали поступово витіснятися так званою діловою літературою ринкової тематики (право, економіка, фінанси, менеджмент, маркетинг). Обсягові, видані в оправах, пере клади зарубіжних авторів із цих галузей знань стали допов нюватися десятками книг сучасних вітчизняних авторів.
Нова хвиля читацького попиту винесла на ринок різно манітну літературу з вивчення іноземних мов, комп'ютерної тематики. Окремим потужним блоком на перші місця і за кількістю назв, і за накладами стали виходити навчальні видан ня. Міцно й надовго утверджуються на книжкових розкладках і полицях в останні роки довідники, словники. Повільно, але впевнено, з огляду на входження України до європейського дому й пожвавлення туристичного бізнесу, розширюється асортимент і — найголовніше — якість видань краєзнавчо-туристичного характеру. Цей тематичний блок, судячи з його стрімкого розвитку в країнах Східної Європи, безумовно, має добру перспективу.
Активно формується новий тематичний блок, який можна умовно назвати "література масового попиту сучасних вітчиз няних авторів". Феномен сучасних українських письменників Андрія Куркова, Юрія Андруховича, Марини і Сергія Дячен-ків, Олді (літературний псевдонім Д. Громова та О. Ладижен-ського) і Андрія Валентинова, твори яких за кордоном часто потрапляють у перші десятки списків книжкових хіт-парадів, спонукали вітчизняних видавців піти на певний ризик і спро бувати переконати українського читача купувати книги домо-рощених, але "розкручених" авторів. Вдалим тут може бути приклад з книгою Ю. Рогози "День народження Буржуя": тираж її, що розійшовся по Україні за кілька місяців, склав 70 тисяч примірників.
Таку строкату і хвилеподібну еволюцію пережив україн ський видавничий ринок протягом останніх десяти років, набуваючи нині (у контексті розвитку читацьких смаків і за питів) більшої стабільності й прогнозованості. Це зовсім не означає, що умовно розміщена автором послідовність у зміні цих смаків є усталеною, раз-назавжди сформованою і більше ніколи не повторюваною. В усі часи, незалежно від суспіль но-політичних змін у кожній державі, завжди була і буде певна категорія читачів, що потребуватиме книг не просто взагалі, а лиш з певного тематичного блоку, для конкретного спожи вацького призначення. І серйозні суб'єкти книжкового ринку, прогнозуючи ці зміни, ретельно вивчаючи тенденції, що відбу ваються на ньому, мають вчасно й безпомилково віднайти саме "свого" читача на саме "свою" книгу. Адже від цього зале жить кількість таких видань, їхній максимальний наклад і, що не другорядне, ціна, а, отже, й економіка видавництва.
Вбачається відновлення традицій книговидавничої справи періоду Української Народної Республіки, коли серйозно налаштовані видавничі підрозділи діяли не лише в обласних, айв районних центрах. З найцікавіших — видавничо-полі графічна фірма "Абетка" (Кам'янець-Подільський), "Відрод ження" (Дрогобич), "Вік" (Коломия), "Українське народо знавство" (Опішне).
За прикладом країн Західної Європи, Україна все більше починає відчувати вплив щорічного ярмаркового буму у книж ковій справі. Вже визначилися чотири центри таких виставок-ярмарків — у Києві, Львові, Одесі і Харкові”[34; 456-471].
2.2. Характеристика підприємства ТОВ „Профікс-Ліга”
Базою дослідження в даній роботі є ТОВ „Профікс-Ліга”. Дане підприємство знаходиться в м. Каневі, за адресою вул 96 Дивізії, 12.
Дане підприємство займається наданням послуг населенню і реалізацією товарі споживчого призначення (книги, рибальське, мисливське спорядження, спортивні товари тощо).
Особливістю нашого підприємства є те, що воно фактично являється монополістом, займає лідируючі позиції на ринку друкарської продукції.
Друкарська продукція реалізується в магазинчику, котрий займає 19 м2 торгівельної площі.
Розглянемо основні показники діяльності підприємства за останні два роки (Див. Додаток А, Додаток Б).
Тобто, в даному випадку ми спостерігаємо різке розмежування адміністративного і виробничого персоналу.
Оцінка майнового стану підприємства дає змогу визна чити абсолютні й відносні зміни статей балансу за визначений період, відслідковувати тенденції їхньої зміни та визначити структуру фінансових ресурсів підприємства. Для оцінки майнового стану доцільно розрахувати такі показники (коефіцієнти
18.03.2013 20:03-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора