Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Основи економічної теорії
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Основи економічної теорії
Податкова система як елемент інфраструктури ринкової системи
Зміст
Вступ 3
1. Поняття податкової системи як елементу інфраструктури ринкової системи 4
2. Елементи системи оподаткування 9
3. Класифікація податків 11
4. Податкова система України, її загальна характеристика 17
5. Завдання податкової політики держави при переході до ринку 31
Висновки 37
Список використаних джерел 40
Вступ
В Україні, як і в будь-якій іншій державі, господарюючі суб'єкти повинні віддавати частину своїх доходів на загально державні потреби. Ця частина доходів передається державі у вигляді податків. У контексті дії свого суверенітету держава в нормативному порядку встановлює і вимагає виконання по даткових зобов'язань. Податки, що діють на території тієї або іншої держави, складають його податкову систему.
Податки — ос новний атрибут держави. Як метод і джерело державних доходів вони є закономірним результатом історичного та економічного розвитку суспіль ства, їхнє функціонування бере початок з глибокої давнини і пов'язане з появою владних структур. На своєму тривалому еволюційному шляху податки були натуральними, подушними, сімейними, вартісними тощо. Здійснювався постійний пошук оптимальних варіантів побудови подат ків і механізму і методам їх стягнення. Саме оптимізація податкової системи дозволяє країні перейти на якісно новий етап економічного, соціального та правового розвитку.
Дана тема дуже актуальна у наш час, коли здійснюється перегляд старих поглядів на засади, механізм і умови податкової політики в Україні.
Метою даної роботи є дослідження податкової системи як елемента інфраструктури ринкової системи.
Написання даної роботи передбачає виконання наступних завдань:
дослідження сутності, функцій та принципів побудови податкової системи;
розгляд елементів системи оподаткування;
дослідження податків, що застосовуються в Україні на сучасному етапі та їх нормативно-правового, організаційного забезпечення;
пошук та надання рекомендацій щодо умов та заходів, необхідних для удосконалення податкової системи України.
1. Поняття податкової системи як елементу інфраструктури ринкової системи
Початково поняття "інфра структура" означало певну сукупність об'єктів і споруд, які забезпечу вали функціонування збройних сил. Пізніше (у 40-х роках) у зарубіжній економічній літературі це поняття почали вживати для характеристи ки галузей, які забезпечували розвиток матеріального виробництва (до роги, мости, порти, аеродроми, лінії електропередач тощо).
Оскільки воно походить від латинських слів "інфра" — нижче, і "структура" — будова, розташування, то в найузагальненішому вигляді під інфраструктурою почали розуміти основу, внутрішню будову еконо мічної системи. Таке тлумачення, однак, є малоконструктивним. Із ме тою надання пізнавальної цінності даній категорії з'ясуємо поперед ньо погляди окремих учених на цю проблему.
Так, в економічній енциклопедії за редакцією Л. Абалкіна інфра структура визначається як "мережі, в яких здійснюється постачання продукції між віддаленими один від одного економічними агентами, а також галузі економіки, що експлуатують ці мережі". Автори виділя ють при цьому такі рівні інфраструктури, як матеріальні мережі (на приклад дороги), операції (діяльність щодо експлуатації певної інфраструктурної мережі, наприклад, рух автомобілів, підтримання у робочо му стані автодоріг), інфраструктурні ринки (автодороги, вокзали тощо, наближені до матеріальних мереж, але які не збігаються з ними з огля ду на оптимізацію потоків товарів з урахуванням попиту і пропозиції). В окремих випадках виробник зростається з інфраструктурою. Напри клад, для комп'ютерних мереж виробником інформації є оператор, а його інфраструктурою є Інтернет.
У "Сучасному економічному словнику", підготовленому російськи ми вченими, інфраструктура розглядається як "сукупність галузей, підприємств і організацій, що входять до цих галузей, видів їх діяльності, покликаних забезпечувати, створювати умови для нормального функціонування виробництва й обігу товарів, а також життєдіяльності людей". Подібне визначення дається і у "Великому економічному слов нику" та інших роботах.
У зв'язку з цим постає питання: що має бути вихідним при визна ченні поняття "інфраструктура" — мережі чи сукупності галузей, підприємств та організацій? Оскільки мережі — це, передусім, певна система комунікацій, то у цьому випадку акцент робиться на виключно технологічному аспекті категорії. Доцільніше у зв'язку з цим говори ти про сукупність певних галузей, що перетворює поняття "інфраструк тура" на категорію технологічного способу виробництва, подібно до по нять "продуктивні сили", "засоби виробництва" тощо.
Діяльність людей у цих галузях, організаціях тощо спрямована на вилучення корисних властивостей із об'єктів інфраструктури і харак теризує матеріально-речовий зміст відносин економічної власності. Вод ночас у такому визначенні відсутні чітко окреслені суб'єкти діяльності, що більшою мірою відповідає вимогам предмета вивчення в "економікс". Якщо усунути цей недолік, то інфраструктура як категорія технологіч ного способу виробництва є сукупністю базових галузей та техніко-економічних відносин між людьми у процесі їхньої діяльності щодо забез печення умов виробництва, обігу, розподілу та споживання товарів і послуг. Адже саме у процесі спеціалізації, кооперування, обміну діяль ністю та інших форм техніко-економічних відносин здійснюється по стачання продукції від одного суб'єкта господарювання до іншого.
Інфраструктура розвивається у певних суспільних формах. Такими формами, передусім, є окремі (державна, приватна і колективна) та змішані типи власності, що утворюються внаслідок поєднання двох або більше типів власності. Якщо йдеться про інфраструктуру за умов капіталіс тичного способу виробництва, то суспільною формою діяльності людей у базових галузях, що формують економічну інфраструктуру, є, перед усім, відносини економічної власності між власниками об'єктів інфра структури і найманими працівниками з приводу привласнення резуль татів цієї діяльності. З урахуванням цього капіталістичну інфра структуру можна визначити як сукупність базових галузей (або мате ріальну основу економічної системи) та сукупність економічних відно син (передусім, відносин економічної власності), що виникають і розви ваються у процесі діяльності людей щодо використання об'єктів інфра структури та привласнення умов і результатів такої діяльності, а також державного регулювання цих галузей.
Сутність інфраструктури повніше розкривається у виконуваних нею функціях. Такими функціями є: 1) постачання різних видів ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних) між функціоную чими підприємствами та організаціями, виробниками і споживачами; 2) купівля-продаж різноманітних товарів; 3) забезпечення інформацією учасників ринку; 4) підвищення ефективності роботи суб'єктів ринко вих відносин внаслідок їх спеціалізації; 5) організаційно-правове оформ лення регульованих ринкових відносин; 6) відображення економічної кон'юнктури загалом, найважливіших видів ринку зокрема; 7) сприян ня процесу державного регулювання економіки та контролю над рин ковими процесами .
Ефективне функціонування сучасного ринку безпосередньо залежить від постійного відтворення ринкового середовища. Важливим елементом останнього є ринкова інфраструктура, що являє собою систему установ, організацій та інших суб'єктів сфери обігу, які забезпечують функціонування ринкової економіки у певній країні або регіоні. Залежно від конкретного виду ринку розрізняють інститути інфраструктури, що його обслуговують.
Розвиненість інститутів інфраструктури характеризує ступінь розвитку самого ринку, визначає його життєздатність. Функціонування ринкової інфраструктури пов'язано з рухом капіталу в сфері обігу .
Податки є вихідною категорією фінансів, економічною базою функці онування держави. Податки відображають економічні відносини між державою і юридич ними та фізичними особами з приводу примусового стягнення нею частини новоствореної вартості для формування центральних і регіональних (міс цевих) фондів грошових ресурсів.
Податкова система у загальному вигляді являє собою певним чином упорядковане різноманіття по датків відповідно до різноманіття господарської діяль ності і економічних відносин.
Податкова система кожної країни відображає її спе цифічні умови. У світі навряд чи можна знайти країни з однаковими податковими системами.
У Законі України «Про систему оподаткування» від значається, що «сукупність податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджету та до державних цільових фондів, що справляються в установленому порядку, становлять систе му оподаткування» .
Проявом на ділі податкової політики, яка провадиться у тій чи іншій державі та формується відповідними державними структурами, є податкова система країни.
Взаємозв'язок між податковою політикою і податковою системою може бути визначений таким чином: метою оподаткування є вилучення ресурсів із сфери приватного використання; податкова політика спрямовується так, аби провести це вилучення з найменшою шкодою для економіки і соціальної сфери.
У податковій теорії найчастіше використовуються такі терміни: "податкова система" і "система оподаткування".
Останній термін характеризується як процес установлення і справляння податків, тобто такими елементами - платник, об'єкт оподаткування, ставка тощо - та механізмом обчислення і сплати податків.
Податкова система - це сукупність загальнодержавних і місцевих податків, зборів та інших обов'язкових платежів, до бюджетів усіх рівнів, форм і методів їх установлення, зміни, скасування, обчислення, сплати та стягнення, а також забезпечення відповідальності за вчинення правопорушень у сфері оподаткування, організація роботи по податковому контролю.
Наведене визначення характеризує оподаткування не як чисто механічний набір елементів, а як систему, зв'язки між елементами якої відбуваються через грошові і інформаційні потоки .
Функціями податкової системи є:
розподільча — розподіляє створений чистий прибуток між суб'єктами економічної діяльності;
фіскальна — формує доладну частину державного і місцевих бюджетів, державні і місцеві прибутки;
регулююча — регулює рівень прибутків суб'єктів еко номічної діяльності .
Для того, щоб система могла нормально працювати, вона має бути побудована за певними принципами. Вони були узагальнені ще А. Смітом та доповнені А. Вагнером і носять універсальний характер:
податок має бути визначеним, а не довільним;
строки сплати податків мають бути такими, щоб мак симально задовольнити платника;
спосіб обкладання податком, суми сплати податків мають бути зрозумілими для платника;
витрати на стягнення податків мають бути мінімаль ними .
2. Елементи системи оподаткування
Конструкція будь-якого податку містить ряд елементів: суб'єкт, об'єкт, джерело, одиниця оподаткування, податкова ставка, податковий оклад, податкові пільги тощо.
Суб'єкти податку виступають або як платник податку (фізична чи юридична особа), на якого покладено юридичну відповідальність за сплату податку, або як носій податку (кінцевий платник податку) без такої від повідальності, хоч і є фактичним платником згідно з установленою сис темою перекладання податків.
Об'єктом оподаткування є різні види доходів, товари і послуги, форми нагромадження багатства, майна. Вибір об'єкта оподаткування невідділь ний від джерела податку — національного доходу, оскільки всі об'єкти опо даткування є певною формою національного доходу. Одночасно деякі його форми (заробітна плата, прибуток, рента, дивіденди тощо) мають самос тійне значення, тому об'єкт і джерело оподаткування не завжди збігаються.
Одиниця оподаткування залежить від оподатковуваного об'єкта і є оди ницею його виміру. Вона може виступати як у грошовій, так і в натураль ній формі. Це, наприклад, грошова одиниця, коли йдеться про прибутко вий податок, або гектар, якщо маємо справу із земельним податком. По даток на одиницю оподаткування є податковою ставкою, яка залежно від структури податків може бути твердо фіксованою або відсотковою.
Податкові пільги — це повне або часткове звільнення платника від податку відповідно до чинного законодавства. Найзначнішою податко вою пільгою є неоподаткований мінімум — найменша частина вартості об'єкта, що повністю звільняється від податків.
Ставка податку - це законодавчо встановлена величина податку на одиницю виміру бази оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний і диференційований. За універсального встановлюється єдина для всіх платників ставка, за диференційованого - кілька. Диференціація ставок може відбуватися у двох напрямах. Перший - у розрізі платників, коли для більшості платників виділяється основна ставка, а також знижені й підвищені ставки для окремих платників. Другий - у розрізі різних характеристик і оцінок об'єкта оподаткування. За способом побудови ставки податку поділяються на тверді та процентні. Тверді ставки встановлюються у грошовому вимірі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні. Процентні ставки встановлюються щодо об'єкта оподаткування, який має грошовий вимір. Процентні ставки можуть бути пропорційними, прогресивними, регресивними і змішаними. Пропорційні - це єдині ставки, що не залежать від розміру об'єкта оподаткування. Прогресивні - це такі ставки, розмір яких зростає в міру збільшення обсягів об'єкта оподаткування. Регресивні ставки на відміну від прогресивних зменшуються в міру зростання об'єкта оподаткування. У практиці оподаткування прогресивні і регресивні ставки можуть застосовуватись як окремо, так і в поєднанні - у вигляді прогресивно-регресивної і регресивно-прогресивної шкали ставок.
Податкова квота - частка податку в доході платника. Вона характеризує рівень оподаткування і може бути як в абсолютному, так і у відносному вимірах. У податковій справі податкові квоти законодавчо не встановлюються .
Сутність і зміст податків на практиці набувають різноманітних реалізаційних форм, які визначаються залежно від національних особливос тей, політичного, соціально-економічного розвитку країни та ряду інших чинників. Сукупність податків, форм, способів і методів їх взаємодії, ре гулювання, обчислення, контролювання утворює податкову систему.
3. Класифікація податків
Краще з'ясувати сутність податків і їх вплив через податковий механізм на економіку можливо завдяки класифікації податків за певними ознаками:
за формою оподаткування;
за економічним змістом об'єкта оподаткування;
залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки;
за методом справляння;
за способом утримання.
За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі і непрямі або опосередковані (рис. 1).
Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платника, який сплачує їх до бюджету держави, і обсяг таких податків залежить від розмірів об'єкта оподаткування (податкової бази). Прямі податки в своїй основі мають або особистість, або доходи, незалежно від джерел, або майно, незалежно від доходів. Виходячи з цього, прямі податки поділяють на дві підгрупи: особисті і реальні. Різниця між ними полягає в пріоритетності платника і об'єкта оподаткування. При особистому оподаткуванні первинним явищем виступає платник, а вторинним - об'єкт оподаткування. При реальних податках первинним виступає об'єкт оподаткування, а вторинним - платник.
Особисті податки - це податки, які встановлюються персонально для конкретного платника і залежать від його доходів (податок на прибуток, прибутковий податок, податок на промисел).
Реальні податки - це податки, які передбачають оподаткування майна, виходячи із зовнішніх ознак; платниками виступають власники цього майна незалежно від їх доходів (податок на землю, податок з власників транспортних засобів, майнові податки).
Рис.1 . Класифікація податків
Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, за якого більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу визнається найсправедливішим.
Зростання матеріального добробуту населення в другій половині XX століття в більшості країн світу дало змогу розвивати особисте оподаткування і зробити його достатньо масовим. Майже 80 відсотків надходжень від прибуткового податку з громадян припадає на населення з трудовими доходами, основу яких становить заробітна плата. Протягом останніх років є чіткою тенденція до зростання частки особистого прибуткового податку в доходах бюджетів усіх країн Європейського союзу. У країнах із розвиненою ринковою економікою особистий прибутковий податок становить від 5 до 27 відсотків від ВВП.
Разом з тим форма прямого оподаткування потребує і складного механізму стягнення податків, бо виникають проблеми обліку об'єкта оподаткування й ухилення від сплати. Тому, незважаючи на справедливість прямих податків, податкова система не може обмежуватися тільки ними. Це був би однобокий підхід, згубний для будь-якої системи.
За непрямого оподаткування об'єктом є не дохід, а витрати, оскільки податок сплачується під час купівлі товару.
Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платники прямо не залежить від його доходів, причому, конкретні платники податків не завжди є їхніми носіями.
Формально непрямі податки справляються по пропорційних ставках. Кожний фактичний платник податку сплачує при купівлі товару однакову суму податку, незалежно від отримуваного доходу. Але за своєю сутністю непрямі податки регресивні, так як чим вищий дохід, тим меншою є питома вага цих податків в доході споживача і, навпаки, чим нижче дохід, тим більша питома вага даних податків. Тому непрямі податки вважаються соціально несправедливими, фіскальними.
Разом з тим непрямі податки мають низку істотних переваг:
ці податки сплачує багато платників і широка база оподаткування сприяє зростанню доходів бюджету;
простота уплати і регулярність надходження до бюджету;
утримання і контроль сплати непрямих податків не потребує розширення податкового апарату;
вилучення податку на всіх етапах руху товарів сприяє рівномірному розподілові податкового тягаря між усіма суб'єктами підприємницької діяльності;
застосування нульової ставки на експортні товари сприяє збільшенню обсягу експорт та підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку.
Найхарактернішими прикладами непрямого оподаткування є податок на додану вартість, акцизний збір, мито.
Податок на додану вартість за своєю економічною сутністю є універсальним акцизом. Суб'єктами податку є юридичні та фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю у сфері виробництва, торгівлі та послуг. Фактично платником ПДВ є споживач незалежно від того, чи це юридична, чи фізична особа.
Один із видів непрямого оподаткування - специфічні акцизи, які є найактивнішими інструментами державного регулювання кількісних параметрів споживання певного переліку товарів, тютюнових та горілчаних виробів, контролювання доходів монополістів при виробництві деяких товарів, захисту власних виробників та перерозподілу доходів споживачів при купівлі предметів розкоші (ювелірні вироби, дорогі автомобілі).
Специфічні акцизи в більшості країн мають назву "акцизного збору". Вони включаються в ціну товару й оплачуються покупцями, виробниками або імпортерами товарів. Податок нараховується один раз на точно визначеному законом етапі руху товару від виробництва до споживання.
Ставки акцизного збору, як правило, встановлюються в процентах до оптової ціни товару. Водночас останніми роками дедалі більшого поширення набуває метод упровадження ставок у твердих сумах з одиниці товару. Це дає змогу ефективніше впливати на процес виробництва та реалізацію підакцизних товарів.
Мито - це непрямий податок, що справляється з товарів (інших предметів), що переміщаються через митний кордон, тобто ввозяться, вивозяться або слідують транзитом, і який включається в ціну товарів і сплачується за рахунок кінцевого споживача.
На відміну від інших податків стягнення мита здійснюється не тільки і не стільки у фіскальних цілях (формування доходів бюджету), скільки спрямовано на формування раціональної структури експорту і імпорту в умовах прямого втручання держави у цю сферу.
Історичний розвиток системи оподаткування привів до поступового розмивання чітких відмінностей між прямими та непрямими податками.
За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживання сплачуються не під час отримання доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків. Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз - при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності.
Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.
Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади. їх стягнення є обов'язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються.
Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. Можливі різні варіанти встановлення місцевих податків:
у вигляді надбавок до загальнодержавних податків. Рівень надбавки визначають місцеві органи відповідно до встановлених обмежень;
введення місцевих податків за переліком, що встановлюється вищими органами влади. Вибір податків здійснюється місцевими органами влади;
-упровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади.
За методом справляння податки бувають: розкладні та квотарні, або окладні.
Розкладні податки - це історична форма справляння податків. Вона відповідала низькій податковій техніці. Механізм оподаткування був наступним: спочатку уряд визначав загальну суму податкових надходжень, яка необхідна була для фінансового забезпечення функціонування держави, потім ця сума розподілялась між адміністративними одиницями залежно від обраного масштабу. Пізніше уряд адміністративної одиниці доводив до кожного платника відповідну суму нарахованого податку. За квотарних, або окладних, податків для кожного платника нарахована до сплати сума податку визначається залежно від обсягу податкової бази, або об'єкта оподаткування, і ставок (квот) податку.
Розрізняють три способи утримання податків:
біля джерела отримання доходу;
на підставі декларації;
на підставі платіжного повідомлення.
Перший спосіб - використовується в процесі стягнення податків і зборів із заробітної плати і доходів громадян від здійснення трудових обов'язків.
Другий спосіб - стягнення податків на підставі декларації передбачає надання платниками даних про фактичні розміри об'єкта оподаткування. При цьому існують значні можливості для ухилення від сплати податків. Стягнення податків на підставі платіжного повідомлення здійснюється лише у випадках, коли платник має сплатити суму нарахованих йому відповідними органами податків (наприклад, розрахунок сум земельного податку в сільській місцевості здійснюється фахівцями сільських Рад народних депутатів) .
4. Податкова система України, її загальна характеристика
Податок на додану вартість
Законом України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про пода ток на додану вартість" вперше в нашій країні податковим законодав ством було введено рівноправну відповідальність як платників за пов ноту та своєчасність проведення розрахунків із бюджетом, так і Уря дом країни за несвоєчасне повернення суми перевищення сплаченого постачальникам над отриманим від продажу товарів, робіт, послуг.
Враховуючи те, що проект Податкового кодексу є законопроек том із питань адаптації податкового законодавства України до вимог законодавства ЄС, то його розробниками опрацьовувався розділ IV "Податок на додану вартість" зазначеного проекту з метою адаптації його положень до законодавства Європейського Союзу.
Зокрема, з метою наближення норм податкового законодав ства України з питань податку на додану вартість до законодавства Європейського Союзу в розділі IV "Податок на додану вартість" про екту Податкового кодексу України уточнені визначення окремих тер мінів, які застосовуються у цьому розділі, а також об'єкта оподатку вання цим податком. До проекту включена спеціальна стаття, в якій викладено порядок визначення місця продажу товарів, робіт, послуг. Уточнено також перелік операцій, які не є об'єктом оподатку вання і які звільняються від оподаткування, при цьому перелік пільго вих операцій дещо скорочень.
Крім приведення у відповідність національного законодавства відповідно до законодавства Європейського Союзу, вищезазначене стало передумовою для зниження ставки податку на додану вартість з 20 до 17 відсотків.
Акцизний збір
Найбільш давньою формою оподаткування через відносно просту оцінку та порядок стягнення є акцизний збір, який належить до кате горії специфічних акцизів. Він стягується за ставками, диференційова ними за окремими групами товарів.
Завдяки своїй вузькій спрямованості акцизи можуть суттєво впливати на рішення споживачів підакцизної продукції' та на розподіл ресурсів і тому можуть виявитися дієвим інструментом досягнення мети здійснюваної державою політики, крім мобілізації доходів бюд жету.
Як свідчить світовий досвід, акцизний збір є одним із стабіль них джерел наповнення дохідної частини державного бюджету кра їни. І Україна не є винятком.
Цей непрямий податок встановлюється на високорентабельні та монопольні товари, які мають високу ліквідність.
Акцизний збір, який застосовується в Україні, - це непрямий податок на споживачів (одержувачів) окремих груп товарів, визначе них податковим законодавством як підакцизні, який стягується під час здійснення оборотів з продажу або інших видів відчуження таких товарів, виготовлених на митній території України, або при їх імпорту ванні на митну територію України.
Акцизний збір включається в ціну підакцизних товарів. Високий рівень оподаткування акцизним збором відлякує по купців підакцизних товарів. Застосування в різних країнах світу різних груп підакцизних товарів, а також різних ставок акцизного збору на підакцизну продукцію відображає рівень впливу кожної окремої дер жави на поведінку громадян.
В Україні акцизний збір запроваджено з грудня 1991 року, коли був прийнятий Закон України "Про акцизний збір", який був введений у дію з 1992 року. Оподаткуванню акцизним збором підлягають пред мети споживання, які, як правило, не належать до предметів першої необхідності. Зазначений закон діяв лише один рік.
26 грудня 1992 року Урядом, який на той час був наділений правом законотворчості, було прийнято Декрет Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір", який діє й сьогодні і має силу закону.
Акцизний податок
У Податковому кодексі вводиться термін "акцизний податок", так як податок - це обов'язковий платіж у бюджет, який здійснюють фізичні та юридичні особи, а збір - передбачає цільове використання платежів.
У Кодексі передбачається встановити оптимальні ставки ак цизного податку у таких розмірах, які б дозволили забезпечити ре альне надходження податку в дохід бюджету.
Кодексом пропонується визначити п'ять груп підакцизних то варів, а саме:
спирт етиловий, алкогольні напої;
тютюнові вироби; -пиво;
бензин, дизельне пальне;
транспортні засоби.
Суми акцизного податку платниками визначатимуться само стійно та будуть перераховуватись до бюджету до 16 числа наступ ного за звітним місяцем, а по імпортованій продукції-до/або на день митного оформлення товару.
Податок на прибуток підприємств
В Україні система прибуткового оподаткування підприємств за останні одинадцять років характеризується частими змінами об'єкта оподаткування. Так, у 1991 році податок стягувався з прибутку, у 1992 році - з доходу, у 1993 році - спочатку з прибутку, а з II кварталу цього ж року - знову з доходу. У1995 році було знову здійснено пере хід до оподаткування прибутку.
В Україні оподаткування валового доходу підприємств було обумовлено особливостями її економічного розвитку, зокрема у ре зультаті роздержавлення і приватизації власності, розвитку економіч ної самостійності та самофінансування управління підприємствами.
Законом України від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", порівняно з діючим до нього підходом щодо визначення об'єкта оподаткування, було запропонова но принципово новий підхід. Згідно із цим Законом об'єктом оподат кування є прибуток підприємств, який визначається шляхом зменше ння суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку, а також на суму нарахованих амор тизаційних відрахувань. Така ж концепція визначення оподатковувано го прибутку сьогодні використовується практично в усіх європейсь ких країнах...
При цьому суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизацій до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.
Суми нарахованої амортизації вилученню до бюджету не підля гають, а також не можуть бути базою для нарахування будь-яких податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Норми амортизацій них відрахувань встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної із груп основних фондів на початок звітного (податкового) пе ріоду в розрахунку на податковий квартал у такому розмірі:
група 1 - 2 %;
група 2 -10 %;
група3-6%; -група 4- 15%.
Сума валового доходу, скоригованого на суму доходів, що ви ключаються із складу валових доходів, зменшена на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань, формує прибуток, який є об'єктом оподаткування. Сума прибутку, одержана юридичними особами за межами митної території України, включається до загаль ної суми прибутку, що підлягає оподаткуванню в Україні та врахову ється при визначенні розміру податку.
Порівняно з нормами діючого законодавства з питань оподат кування прибутку підприємств у положеннях Податкового кодексу передбачено зниження ставки оподаткування податком на прибуток підприємств з 30 до 25 %.
Податок на доходи фізичних осіб
Прибутковий податок з громадян є не менш важливим джере лом формування доходів бюджету, ніж податок на прибуток підпри ємств та податок на додану вартість. Його питома вага в загальних доходах бюджету становить 27 %.
Перехід до єдиних принципів оподаткування особистих доходів громадян на основі обчислення прибуткового податку з їх сукупної річної суми передбачений постановою Верховної Ради України від 5 липня 1991 року № 1307-ХІІ "Про порядок введення в дію Закону України "Про прибутковий податок з громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства".
Починаючи з 1 січня 1993 року, такий принцип оподаткування доходів громадян вперше було встановлено в Україні Декретом Кабі нету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибут ковий податок з громадян".
Цим Декретом визначені об'єкти та суб'єкти оподаткування, а також особливості оподаткування окремих категорій громадян як протягом календарного року, так і за їх сукупним річним доходом.
Із закінченням календарного року визначається прибутковий податок із сукупного річного оподатковуваного доходу. Обчислення податку і перерахунок провадиться підприємствами, установами, ор ганізаціями та фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяль ності до 1 березня року, наступного за звітним, з повідомленням про це органів державної податкової служби.
Доходи громадян, одержувані ними від підприємств, установ, організацій і фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності не за місцем основної роботи - це доходи, одержані за сумісництвом, за виконання разових та інших робіт, здійснюваних на основі догово рів підряду та інших договорів цивільно-правового характеру.
З доходів, одержуваних не за місцем основної роботи, податок обчислюється за ставкою 20 % і утримується у джерела виплати.
Місцеві податки і збори
Система місцевих податків і зборів в Україні є складовою час тиною податкової системи держави і необхідним атрибутом місцевого самоврядування, оскільки вона оцінюється як самоспинне джерело доходів місцевих бюджетів.
Перелік місцевих податків і зборів встановлено статтею 15 За кону України від 18лютого 1997 року № 77/97-ВР "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування".
До місцевих податків і зборів належать:
готельний збір;
збір за парковку автомобілів; -ринковий збір;
збір за видачу ордера на квартиру;
збір з власників собак;
курортний збір;
збір за участь у бігах на іподромі;
збір за виграш на бігах;
збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;
податок з реклами;
збір за право використання місцевої символіки;
збір за право проведення кіно- і телезйомок;
збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпрода жу і лотерей;
комунальний податок;
збір за проїзд територією прикордонних областей автотранс порту, що прямує за кордон;
збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі;
податок з продажу імпортних товарів.
Згідно зі статтею 15 Закону України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" до місцевих податків і зборів віднесено два місцеві податки і чотирнадцять місцевих зборів.
Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 56-93 "Про місцеві податки і збори" визначена мета справляння місцевих податків і зборів, їх граничні розміри, об'єкти оподаткування та джерела їх сплати.
Особливість місцевих податків і зборів полягає в тому, що вони запроваджуються рішенням органу місцевого самоврядування. Цей же орган з кожного платежу розробляє і затверджує положення, яким визначається порядок сплати і перерахування до місцевого бюджету податків і зборів щодо переліку і в межах установлених граничних ставок.
Платники зобов'язані сплачувати місцеві податки і збори відповідно до вимог рішення органу місцевого самоврядування про впровадження платежу після набрання чинності цього рішення.
Перерахування місцевих податків і зборів до бюджетів місце вого самоврядування проводиться у порядку, визначеному радами народних депутатів, якими ці податки і збори встановлюються.
Види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри та порядок обчислення вперше були встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 56-93 "Про місцеві податки і збо ри", який сьогодні має силу закону.
Ринковий збір
Ринковий збір справляється за кожний день торгівлі. Його гра ничний розмір не повинен перевищувати 20 відсотків мінімальної за робітної плати для громадян і трьох мінімальних заробітних плат для юридичних осіб залежно від ринку, на якому ведеться торгівля, його територіального розміщення та виду продукції (товару).
Ринковий збір справляється працівниками ринку до початку реалізації продукції.
Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі
Згідно зі статтею 17 Закону України від 18 лютого 1997 року "Про систему оподаткування" сплата податків, зборів та обов'язкових платежів провадиться у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України з питань оподаткування.
Статтею 15 вищеназваного Закону серед місцевих податків і зборів названо збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг. Пунктом 3 зазначеної статті визначено, що механізм справляння та порядок сплати місцевих податків і зборів (обов'язко вих платежів) встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, встановлених законодавством України. При цьому збір за видачу до зволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження Цього збору, є обов'язковим для встановлення органами місцевого самоврядування.
Цей збір справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізу ють сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари за лежно від площі торгового місця, його територіального розміщення та виду продукції.
Якщо суб'єкт підприємницької діяльності здає об'єкт торгівлі в оренду частково чи повністю, то у такому випадку збір повинен справлятися з власника об'єкта торгівлі, тобто з орендодавця.
Граничний розмір збору за видачу дозволу на торгівлю не пови нен перевищувати 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для суб'єктів, що постійно здійснюють торгівлю у спеціально відве дених для цього місцях, і одного неоподатковуваного мінімуму дохо дів громадян у день - за одноразову торгівлю.
Комунальний податок
Відповідно до статті 15 Закону України від 18 лютого 1997 року № 11191 ВР "Про систему оподаткування" до місцевих податків на лежить і комунальний податок.
Комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогос подарських підприємств.
Дію статті 15 Закону України від 18 лютого 1997 року №77/97-ВР "Про систему оподаткування" зупинено, згідно із законодавством України, для сільськогосподарських товаровиробників - платників фіксованого сільськогосподарського податку, а також для підприєм ств легкої та деревообробної промисловості Чернівецької області -учасників економічного експерименту на період його проведення.
Його граничний розмір не повинен перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого, виходячи з розміру неопо датковуваного мінімуму доходів громадян.
Податок з реклами
Відповідно до ст. 15 Закону України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" до місцевих податків належить податок з реклами, а механізм його справляння та порядок сплати встановлюються сіль ськими, селищними, міськими радами в межах граничних розмірів ставок, установлених чинним Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 56-93 "Про місцеві податки і збори".
Відповідно до статті 11 зазначеного Декрету об'єктом податку з реклами є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами. Таким чином, рекламні агентства повинні обчислювати та сплачува ти податок з реклами, виходячи із вартості послуг, які надаються за мовникам реклами.
Податок з реклами сплачується під час оплати послуг за вста новлення та розміщення реклами.
Податок з реклами сплачується з усіх повідомлень, які переда ють інформацію за допомогою засобів масової інформації, преси, те лебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічний засобів, майна та одягу; на вулицях, магістралях, майданах, будинках, транс порті та в інших місцях.
Платниками податку з реклами є юридичні особи та громадяни.
Граничний розмір податку з реклами не повинен перевищувати 0,1 відсотка вартості послуг за розміщення одноразової реклами та 0,5 відсотка за розміщення реклами на тривалий час.
Збір за парковку автотранспорту
Юридичні особи та громадяни, які паркують автомобілі у спе ціально обладнаних або відведених для цього місцях, сплачують міс цевий збір за парковку автотранспорту.
Ставка цього збору за парковку автотранспорту у спеціально обладнаних
18.03.2013 20:03-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора