Природно ресурсний потенціал України та його регіональна оцінка. Звіт з Інші. Робота № 521542

Перехід до торгівельного партнера Binance

Природно ресурсний потенціал України та його регіональна оцінка

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Національний університет водного господарства та природокористування

Інститут:

Не вказано

Факультет:

Не вказано

Кафедра:

Кафедра економіки підприємства

Інформація про роботу

Рік:

2006

Тип роботи:

Звіт

Предмет:

Інші

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

Міністерство освіти і науки України Національний університет водного господарства та природокористування Кафедра економіки підприємства Звіт Про виконання практичної роботи №1 на тему: «Природно ресурсний потенціал України та його регіональна оцінка» Природно ресурсний потенціал України та його економічна оцінка Мета: поглибити уявлення про природно ресурсний потенціал України, оволодіти аналізом природно ресурсного потенціалу на основі даних, шляхом побудови діаграм. Завдання 1. Розкрити сутність понять: "природні умови", "природні ресурси", "природно ресурсний потенціал". Завдання 2. Дати коротку характеристику природних умов України у вигляді таблиці на основі карт атласів і підручників. Завдання 3. Зробити оцінку одного з компонентів природно ресурсного потенціалу Украйни: "Водні ресурси". Завдання 4. За даними побудувати кругові діаграми для двох областей (Черкаська і Чернігівська), проаналізувати їх письмово, описати територіальні поєднання природних ресурсів даних областей. Завдання 1. Природні умови – це сукупність згаданих складових частин географічної оболонки, що визначають умови та особливості існування людської спільноти. Природні умови: клімат рельєф ґрунти характер стоку річок Природні ресурси – компоненти природи, які використовується або можуть бути використані як засоби виробництва і предмети споживання. Види природних ресурсів: Енергетичні Мінеральні Земельні Водні поверхневі підземні Біологічні Лісові Природно ресурсний потенціал – це ресурси які використовуються або можуть бути використані в господарській діяльності. Завдання 2. Площа України 603,7 тис. км2 Найголовніші риси географічного положення Україна розташована у Центральній та Південно-Східній Європі. Крайні точки України: північна (біля селища Грем’яч); південна (мис Сарич, АР Крим) ; західна ( м. Чоп, Закарпатська обл..); східна (с. Червона Зірка, Луганська обл.). Географічний центр с. Добровеличівка. Кордони Межує з: Росією, Білорусією, Румунією, Молдовою, Польщею, Словаччиною, Угорщиною. Морські кордони – 1960 км, на суходолі 7700км. Основні геологічні структури території України Геологічна будова території України є результатом дії складних процесів, які тривали протягом багатьох геологічних ер та періодів – від архейської до сучасної. Український щит: метаморфічні гірські породи – сланці та гнейси – прорвані магматичними породами. Дніпровсько-донецька западина (складається з різних осадових відкладів, потужністю 10-20 км.). Донецька складчаста споруда (в породі міститься кам’яне вугілля, потужність 15-18 км.). Кримська складчаста система (породи нижнього мезозою). Карпатська складчаста система (зовнішня зона – пісковики і аргіліти; внутрішня – вапнякові породи мезозойського віку). Рельєф: - низовини - височини - гори Поліська, Придніпровська, Причорноморська, Закарпатська Придніпровська, Приазовська, Подільська, Волинська, Донецька, Середньоросійська, Перед закарпатська, Хотинська Карпати, Кримські Клімат: - тип клімату - сонячна радіація - атмосферний тиск - вітровий режим - температурний режим - опади - несприятливі атмосферні явища Помірноконтинентальний В північних районах досягає 4190 Мдж/м2 , на півдні 4000-5200 Мдж/м2 Через Україну проходить смуга високого тиску. Середній атмосферний тиск в Україні становить 700-760 мм. рт. ст. Протягом року змінюється вітровий режим. Зміни відбуваються у напрямі і швидкості вітру. Середня швидкість вітру в Україні становить 4 м/с. Середня t0 січня на північному сході -70 С, на південному березі Криму - +2…+40С; в липні (найтепліший місяць) – від +180С на заході до +22…+230С на півдні. Території України притаманний перехідний до континентального річний режим атмосферних опадів з максимумом влітку і мінімумом взимку. Із заходу і північного заходу на південний схід і південь від 550-650 мм до 300-350 мм. Значні труднощі в житті і діяльності людини пов’язані з неспритними природними атмосферними процесами: ерозія, смерчі, бурі, сильні пориви вітру. Води і водні ресурси: - річки - озера - водосховища - болота - канали - моря Налічується більш як 4 тис. річок довжиною понад 10 км, з них 117-понад 100 кілометрів. Більшість річок належить до басейнів Чорного та Азовського морів. На території Україна налічується близько 20 тис. озер, у тому числі понад 7 тис. площею від 0,1 км2 і більше, 43 – площею від 10 км2 і більше Найбільші водосховища створено на Дніпрі: Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпровське, Дніпродзержинське, Каховське та Печенізьке на Сіверському Дінці . В Україні є великі площі боліт, що становлять 1,2 млн. га, в тому числі торфові – майже 1 млн. га. Більшість їх розміщена на Поліссі, особливо на Волинському. Значна частина каналів розміщується в основному в південних районах України, тому що вони потрібні для зрошення різних сільськогосподарських культур. До складу території України входять такі моря: Чорне та Азовське. В кожному морі є свої види рослин та тварин, а також різні природні ресурси та мінеральні речовини. Ґрунти - основні типи ґрунтів В Україні найпоширеніші такі типи ґрунтів: дерново-підзолисті, сірі лісові, чорноземи, каштанові, лучні , болотні, коричневі, темно-сірі лісові. Найродючиші ґрунти – це ті ґрунти в яких є найбільший шар гумусу. Рослинний і тваринний світ: рослинність: - ліси тваринний світ: - основні представники Лісистість території України становить 14,3%. Поширені такі породи дерев, як бук, дуб, сосна, ясен, ялина, явір, хвоя. В Україні щорічно заготовлюється 14-14,5 млн. м3. Лось, козуля, кабан, олень, бурий ведмідь, байбаки, дрохва, хохітва, жайворон, перепелиця, вівсянка, рожевий шпак, степовий орел, чайки, качки, баклани, пелікани, чаплі, хамса, тюлька, бичок, кефаль, лосось, окунь, лящ, судак, щука, карась, сазан. Природні зони: - зона змішаних лісів - лісостепова зона - степова зона - Українські Карпати - Кримські гори Характерний низовинний рельєф. Клімат помірно континентальний; літо тепле й вологе, зима м’яка. За рік випадає 600-680 мм опадів. Рельєф. На Правобережжі розташовані Волинсько-Подільська та Придніпровська височини. Клімат: помірно теплий, з достатнім зволоженням на заході і недостатнім – на сході. К-сть опадів зменшується з заходу на схід з 500-750 до 450 мм. Ґрунти: світло-сірі, сірі, темно-сірі. Охоплює Причорноморську низовину, і південну частину Придніпровської і Подільської височин. Клімат помірно континентальний. За рік випадає 450-300 мм опадів; без морозний період триває 160-220 днів. Ґрунти: чорноземи, каштанові. Складаються з чотирьох хребтів і рівнини. Три складаються з осадових порід, інша – з вулканічних. Клімат: помірний, вологий. Опади: 1500 мм/рік. Ґрунти: дерново-підзолисті, сірі лісові. Поділяються на такі області: Передгірну, Головну гряду і Південний берег Криму. Кліматичні умови сприятливі. К-сть опадів 550-1000 мм/рік. Ґрунти: дерново-карбонатні, чорноземи. Природо заповідний фонд України Природо-заповідний фонд України: Заповідники: Канівський, Кримський, Медобори. Біосферні заповідники: Карпатський, Чорноморський. Природні національні парки: Вижницький, Карпатський Синевір, Швацький. Завдання 4. Компонентна структура ПРП, % Область Мінеральні Водні Земельні Лісові і фауністичні Природно-рекреаційні Черкаська 5,8 12,7 67,7 5,5 8,3 Рівненська Завдання 3. Ліси Ліси становлять найціннішу частину рослинних ресурсів України. З лісом пов'язується широкий спектр народногосподарської діяльності (лісова і деревообробна та паперово-целюлозна промисловість, лісохімія, фармакологія, харчова промисловість, побутове паливо тощо). Ліс виступає як важливий фактор регіонального кліматотворення, відіграє важливу протиерозійну роль, має санітарно-оздоровче, рекреаційне та природоохоронне значення. Разом з тим ліси, як і інші рослинні угруповання, повною мірою відчули на собі згубний вплив антропогенезу. Як зазначає Ф.Заставний, тільки у лісостеповій зоні України протягом Х\/І-ХІХ ст. площа лісів скоротилася щонайменше у п'ять разів, а площі під найціннішими дубовими та буковими лісами лише на протязі XIX ст. зменшилися принаймні на чверть. Ще більше постраждали лісові масиви Полісся. Ці тенденції зберігалися і у XX ст. (особливо позначилися на лісах України періоди світових воєн та безсистемні порубки лісів у відбудовчі роки). За наближеними оцінками, тільки за 50 років (1880-1932 рр.) Українське Полісся втратило близько 60%, а лісостепова зона - принаймні 40% лісів, причому масове знищення лісів проходило як на заході, так і на сході України (за згаданий період лише у східних областях площа лісів скоротилася з 4,8 до 3,5 млн.га). Наслідки хижацького ставлення до лісів не примусили себе довго чекати. Вони проявилися через руйнування усталених екосистем (приклади такого руйнування можна зустріти в усіх регіонах України), а в окремих випадках стали каталізатором розвитку і посилення катастрофічних природних явищ (згадаємо літні паводки на Волині та Рівненщині, осінньо-зимовий паводок 1998-99 р. у Карпатах тощо). І тільки у другій половині XX ст., особливо в останні десятиріччя, коли зросло розуміння загрози екологічної катастрофи, лісоохоронні та лісовідновлювальні роботи з локальних епізодів перейшли на державний рівень. Згадаємо хоч би, що за останні три десятиріччя загальна площа лісів в Україні зросла з 7,2 млн.га (1965 рік) до 10,4 млн.га (початок 1996 р.), тобто більш як на 44%. За цей самий період загальна лісистість (ступінь залісненості території, що визначається у відсотках від земельної площі розглядуваного регіону - держави, природного району, адміністративних одиниць тощо) в нашій країні зросла з 12,9% до 17,2%, причому стабільне збільшення лісистості спостерігається в усіх без винятку областях України. Різні частини та регіони держави мають різні рівні лісистості: вона значно вища на заході та на півночі (особливо у гірських районах Карпат на Поліссі та у Гірському Криму) і помітно знижується з просуванням на схід і на південь. По окремих областях, як видно з рис.80, лісистість змінюється від 56% (Закарпаття) до 4-5% (Запорізька та Миколаївська області). Весь комплекс робіт, пов'язаних з лісокористуванням у нашій країні, регламентується Лісовим кодексом України (1994 р.) і координується Міністерством лісового господарства (Мінлісгоспом) та Міністерством сільського господарства і продовольства (Мінсільгосппрод), а також відповідними об'єднаннями і управліннями в областях. Існуюче "двовладдя" в організації лісокористування пов'язане з тим, що поряд з лісами державного значення (81%, у тому числі близько 9% закріплених за державними органами лісового господарства) майже п'ята частина лісів України належить колективним сільськогосподарським підприємствам. За екологічним і господарським значенням ліси України поділяються на дві групи. До першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції і залежно від основного призначення серед них виділяються: - водоохоронні (смуги лісів вздовж берегів річок, навколо озер, водойм та інших водних об'єктів, включаючи смуги лісів, що захищають нерестовища цінних промислових риб, а також захисні лісові насадження на смугах відводу каналів); - захисні ліси (протиерозійні, приполонинні, захисні смуги лісів вздовж залізниць, автомобільних доріг міжнародного, державного та обласного значення, особливо цінні лісові масиви, державні захисні лісові смуги, байрачні ліси, степові переліски та інші ліси степових, лісостепових та гірських районів, які мають важливе значення для захисту навколишнього риродного середовища, а також полезахисні лісові г/уги, захисні лісові насадження на смугах відводу алізниць і автомобільних доріг); - санітарно-гігієнічні та оздоровчі ліси (ліси насєлених пунктів, ліси зелених зон навколо населених \нктів і промислових підприємств, ліси першого і "ого поясів зон санітарної охорони джерел водо-с:тачання та ліси зон округів санітарної охорони лі-зально-оздоровчих територій; - ліси на територіях заповідного фонду (запові-ь.іки, національні природні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища, регіональні ландшафтні пар-■ ліси, що мають наукове або історичне значення, плодові насадження і субальпійські деревні та парникові угруповання. Другу групу складають ліси, що поряд екологічним мають експлуатаційне значення, і для збереження захисних функцій, безперервності та невиснажливості використання яких встановлюється рєжим обмеженого лісокористування. Деревна рослинність лісів представлена хвойними, твердолистяними та м'яколистяними породами. Більше половини загального деревостану в державі (54%) надає на хвойні породи, серед яких існують, особливо на Поліссі, сосни :о), а у Карпатах - смерека (16%) та Г-.4Я (3%) - рис.81. Серед твердолистяних порід, які складають до 40% дере-с:~ану України, на Поліссі та у лісостесостеповій зоні переважає дуб (22%), а на захід іл Збруча та у горах Криму - бук європейський. Останні особливо поширені на Поліссі та у лісостепу. Тривалий період антропогенного "наступу" на ліси, що проявився як через безсистемну рубку дерев та цілеспрямоване зведення лісів для потреб землеробства, так і позначився крім згаданого вище і на зміні видового складу лісів. Зокрема, у Карпатах за рахунок зменшення площ бука та ялиці розширювалися площі смереки, а на Поділлі дуб став поступатися місцем грабу і навіть м'яколистяним породам (береза, осика). Ще більш виразні ознаки розширення площ м'яколистяних порід за рахунок знищення більш цінних хвойних та твердолистяних лісів простежуються у Поліссі та на сході України. З господарських і екологічних позицій лісокористування особливе значення має бонітування лісів, тобто оцінка якості умов зростання лісу за його продуктивністю. При цьому визначається співвідношення пересічного віку насаджень і висоти основної частини деревостану верхнього ярусу.Згідно діючій шкалі, запропонованій ще у 1911 р. В.Орловим, всі ліси поділяються на п'ять класів бонітету: до І класу відносять найпродуктивніші насадження, які порівняно з іншими лісами того ж віку дають найбільший пересічний приріст і запас деревини; найменш продуктивними вважаються ліси V класу. За даними С.Генсірука, в Україні домінують ліси І та II класів бонітету, частка яких становить майже 80% всього деревостану (серед хвойних на ці два класи припадає близько 85%), в той час як ліси V класу займають лише 1,4% лісовкритих площ. Загальні запаси деревини у державі на кінець 80-х років становили близько 1320 млн.м3 (1989 р.). Менш поширений, і теж переважно у західному регіоні України, граб звичайний (2%) - рис.82. На долю м'яколистяних порід (береза, осика, вільха \~г. та чорна, липа, тополя та ін.) припасі близько 7% загального деревостану. Рис.82. Поширення основних широколистяних порід в Україні Межі ареалів: 1 - бука європейського; 2 - граба звичайного; З - дуба звичайного: 4 - клена-явора; 5 - клена гостролистого; 6 - липи серцелистої; 7 - липи широколистої; 8 - ясена звичайного. Окремі місця поширення: 9 - дуба звичайного; 10 - дуба скельного; 11 - черешні лісової; 12 - клена гостролистого. чому завдяки лісорозведенню та лісовідновлювальним роботам (особливо у лісах державного значення) ці запаси мали сталу тенденцію до збільшення: лише у порівнянні з 1978 р. вони зросли майже на 30%. Це дозволило стабілізувати щорічні масштаби рубок лісу головного користування та лісовідновлюваних рубок у державних лісах на рівні 26-27 тис.га, вибірково-санітарні рубки та рубки догляду довести до 0,5-0,7 млн.га за рік. Зауважимо, що на початку 90-х років, після ізоляції України від сибірських, уральських, карельських та інших лісопромислових баз колишнього Союзу, згадані позитивні тенденції були порушені: зростаючі обсяги лісовідновлення ледь "встигають" за темпами лісозаготівель. До того ж негативні наслідки (особливо у колгоспних лісах) мало поширення бартерного права у лісокористуванні, завдяки якому значна частина лісів вирубувалася для покриття економічних ускладнень в окремих господарствах за рішенням їх керівників, без належного узгодження з державними лісогосполарськими та природоохоронними ор ганами. Подібні тенденції новітнього часу вимагають більш пильної уваги і більш рішучого державного регулювання лісокористуванням в Україні, оскільки за пересічними показниками лісозабезпечення (0,2 га лісовкритих площ та 26 м3 деревини на одного мешканця) Україна сьогодні посідає досить скромне місце серед більшості інших країн світу, у тому числі і в Європі. Ще у 1975 р. була розроблена схема лісогосподарського районування України, за якою вся територія держави була поділена (на основі спільності лісорослинного потенціалу та лісоекономічних показників) на сім лісогосподарських областей (у тому числі дві гірські), у межах яких виділяються 12 округів та п'ять підокругів (рис.83). Проведене районування відкрило шляхи до вдосконалення лісового господарства України з урахуванням багатогранного значення лісових ресурсів, найбільш повного і раціонального їх використання та відтворення. Лісові масиви України служать не тільки основою розвитку багатогранної деревообробної промисловості, але й забезпечують цілу низку супутніх виробництв (виготовлення деревного вугілля, смоли, скипидару, хвойних екстрактів тощо). Велике народногосподарське значення має заготівля (у тому числі й організована) дикорослих плодів, ягід та грибів. Серед дикорослих плодоносних рослин та ягідних чагарників, поширених у підліску, згадаємо яблуні, груші, смородину, глід, шипшину, обліпиху, ліщину, терен, малину. Традиційними об'єктами заготівлі ягід стали поширені у лісах України чагарничкові та трав'янисті ягідні рослини - ожина, чорниця, суниця та ін. Надзвичайно широко представлений в українських лісах світ грибів. Серед них відзначимо білі гриби (боровики), рижики, підберезовики, підосиновики (червоноголовці), маслюки, опеньки, заготівля яких не тільки забезпечує попит місцевого населення, але й становить, разом з дикорослими плодами та ягодами, помітну частку у сировинній базі лісогосподарських організацій та підприємств харчової промисловості (сушіння, консервування, маринування тощо). Принагідно згадаємо, що збирання грибів останнім часом (в зв'язку з відомими економічними проблемами в державі) перетворилося для значної частини населення з традиційної форми відпочинку і розваги на досить вагому прибавку до харчового асортименту сім'ї. Масовий вихід на "тихе полювання" за грибами людей, мало обізнаних з особливостями грибництва та технологією приготування грибних страв, призвів до численних випадків отруєння грибами, у тому числі й з летальними наслідками. Справа дійшла до того, що Уряд країни змушений був у 1996 р. звернутися до всіх мешканців України із застереженням про необхідність обмеження і навіть повного припинення некваліфікованого (стихійного) збирання грибів. Про масштаби деяких супутніх промислів у лісах України красномовно свідчать цифри: щорічно в державі заготовляється близько 25 тис.т березового соку, 150 т товарного меду, понад 7 тис.т сухих грибів, 7 тис.т дикорослих плодів та ягід (Ф.Заставний). Особливий напрямок лісокористування в Україні становить заготівля (а часом і спеціальне вирощування) лікарських рослин, яких налічується понад 250 видів (близько 150 видів з них визнаються науковою медициною, а решта традиційно використовується у народній медицині). Систематично у лісах України (меншою мірою лише у степовій зоні) заготовляється близько 100 видів лікарських рослин, причому 40-50 видів - у широких масштабах. Щорічний збір лікарських рослин у країні перевищує 5 тис.т. Для медичних потреб використовують не тільки плоди, але й коріння, листя та стебла окремих рослин, а заготівлю їх (в залежності від виду і необхідної стадії достигання) здійснюють в усі сезони року (менше лише взимку). Серед найпоширеніших лікарських рослин України згадаємо валеріану, шипшину, шавлій, фіалку триколірну, дурман, барвінок малий, брусницю, чорну порічку, мелісу, чистотіл, звіробій, обліпиху, конвалію та багато інших трав і ягід. На жаль, чимало лікарських рослин, раніше поширених у різних природних регіонах України, через споживацьке ставлення населення і безсистемні підходи до їх заготівлі, теж останнім часом перейшли до розряду рідкісних, а деякі навіть занесені до Червоної книги України (цибуля ведмежа, астрагал шерстистоквітний та ін.). Зауважимо, що практично всі напрямки лісового господарства в одній з найважливіших лісоресурсних зон України - у Поліссі - стали бранцями Чорнобильської катастрофи 1986 року. Радіонуклідне забруднення не тільки обмежило можливості супутніх промислів у лігіах (заготівлю грибів, ягід, лікарських рослин тощо), але й віднесло працівників лісового господарства на "забруднених" територіях до групи ризику. Не дивлячись на новітні методики організації лісового господарства в зоні екологічної кризи, розроблені Держлісгоспом разом із спеціалізованими науково-дослідними закладами, можна стверджувати, що майже третина лісових ресурсів України ще тривалий час залишатиметься в умовах обмеженого лісокористування. Ці обмеження не тільки відчутно позначаються на функціонуванні всього лісогосподарського комплексу України, але й збільшують антропогенне навантаження на лісові масиви, розташовані в інших регіонах держави, що зайвий раз підкреслює необхідність посилення уваги до організації природоохоронних робіт на лісовкритих площах. До того ж екологічні проблеми лісокористування далеко не вичерпуються чорнобильською тематикою. Мова йде про численні пожежі, браконьєрські порубки дерев та безсистемні супутні заготівлі у лісах, періодичні нашестя шкідників лісу тощо. Не кращим чином на екосистемі лісів України позначається й їх загальне омолодження (згадуване вище розширення лісовкритих площ, здійснюване турботами лісоводів, на жаль, не покриває екологічних деформацій, пов'язаних із вирубками зрілого лісу). Нарешті, настав час на державному рівні визначитися з доцільністю збереження теж згадуваного вище двовладдя у лісокористуванні, оскільки ліси сільськогосподарських підприємств апріорі знаходяться у гірших умовах, ніж державні (мова йде і про кваліфікацію кадрів, і про відсутність у окремих господарствах необхідних фінансових та матеріальних можливостей для забезпечення належного рівня лісокористування, не кажучи вже про організацію охорони лісів) на чорноземних і каштанових ґрунтах. За складом переважаючих і супутніх видів рослинності степи поділяються на кілька видів, які змінюють один одного при просуванні з півночі на південь. У лісотеповій зоні домінують лучні степи, які формувалися на глибоких (типових) чорноземах у слабодренованих знижених ділянках вододілів та на майданчиках надзаплавних терас (крім піщаних). Рослинний покрив цих степів складається з різноманітних злаків (ковила волосиста і вузьколиста, типчак, костриця, пирій та ін.), барвистого, переважно лучного, різнотрав'я (шавлія лучна, гадючник, конюшина, горицвіт тощо) та осоки низької. Північну частину степової зони займають різно-трав-но-типчаково-ковилові степи, пов'язані переважно з чорноземами звичайними. Тут теж рослинними домінантами виступають злаки (ковила, типчак, кипець) та різнотрав'я (шавлія поникла, вероніка, степові тюльпани, горицвіт). Поширені у цих степах і чагарникові зарості (терен, мигдаль, карагана). Далі на південь, на південних чорноземах та темно-каштанових ґрунтах Причорноморської низовини, формувалися типчаково-ковилові степи з абсолютною перевагою згаданих вузьколистих сухолюбних злаків (ковила, типчак, кипець) і невеликою домішкою ксерофітного різнотрав'я (кермек, грудниця волохата, маруна). Помітне місце у рослинному покриві типчаково-ковилових степів навесні та на початку літа займають ефемери - однорічні рослини, весь розвиток яких протікає протягом дуже короткого часу (як правило, кілька тижнів). Окремими плямами на крайньому півдні України (Присивашшя, узбережні локалії Чорного та Азовського морів) зустрічаються полинно-типчаково-ковилові (пустельні) степи, пов'язані з каштановими і солонцюватими ґрунтами. Ці степи розглядаються як перехідний тип рослинних угруповань від степів до пустинь. Описане розмаїття українських степів характеризує особливості їх природного флористичного складу. Насправді сьогоднішні степи України майже повністю розорані, а їх первісна рослинність поступилася місцем культурним родинам. Природні типологічні особливості степів збереглися лише на 12 охоронних ділянках, розташованих у чотирьох заповідниках (Український степовий заповідник, Чорноморський біосферний заповідник, Асканія-Нова та Луганський заповідник).

Звіт Інші

19.03.2013 12:03-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись