Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Регіональні проблеми України: географічний аналіз та пошук шляхів вирішення
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Херсонський державний університет
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2005
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІНСТИТУТ ПРИРОДОЗНАВСТВА
КАФЕДРА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ
ХЕРСОНСЬКИЙ ВІДДІЛ УКРАЇНСЬКОГО ГЕОГРАФІЧНОГО ТОВАРИСТВА
Регіональні проблеми України: географічний аналіз та пошук шляхів вирішення
Збірник наукових праць
ХЕРСОН
2005
УДК 910.001(911.0+528.9(477)
ББК 26.8 (4 УКР)
Р 32
Регіональні проблеми України: географічний аналіз та пошук шляхів вирішення. Зб. наук. праць. – Херсон: ПП Вишемирський, 2005. – 338 с.
ISBN 966-8912-05-05
У збірнику наукових праць опубліковані результати суспільно-географічних, природничих, геоекологічних досліджень, які висвітлюють різноманіття України в контексті постановки проблем регіонального розвитку та пошуку шляхів їх вирішення. Викладені досліджені в галузі методики викладання природничих дисциплін.
Для науковців, аспірантів, студентів, вчителів та всіх, хто цікавиться проблемами регіонального розвитку.
РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ: Топчієв О.Г., доктор географічних наук, професор (голова редакційної колегії); Бойко М.Ф., доктор біологічних наук, професор; Дергачов В.О., доктор географічних наук, професор; Джаман В.О., доктор географічних наук, доцент; Мармуль Л.О., доктор економічних наук, професор; Матвіїшина Ж.М., доктор географічних наук, старший науковий співробітник; Нємець Л.М., доктор географічних наук, доцент; Смирнов І.Г., доктор географічних наук, доцент; Ходосовцев О.Є.– доктор біологічних наук, доцент; Чорний С.Г., доктор сільськогосподарських наук, професор; Шмалєй С.В., доктор педагогічних наук, доцент; Пилипенко І.О. – кандидат географічних наук (відповідальний секретар ).
Друкується за ухвалою Вченої ради Інституту природознавства Херсонського державного університету (протокол №1 від 26.09.2005 р.)
Рекомендовано до друку на засіданні кафедри соціально-економічної географії Херсонського державного університету (протокол №1 від 12.09.2005 р.)
ISBN 966-8912-05-05
©Херсонський державний університет, 2005
©Херсонський відділ українського географічного товариства, 2005
ЗМІСТ
Матвіїшина Ж., Нагірний В., Передерій В., Брагін А. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА МЕТОДИ ПАЛЕОГЕОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ 8
Бойко М.Ф. ЛІСОВА РОСЛИННІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ЕКОМЕРЕЖІ СТЕПОВОЇ ЗОНИ 12
Чорний С., Хотиненко О. СУЧАСНА ЗМІНА КЛІМАТУ В СТЕПУ УКРАЇНИ ТА ПРОТИДЕФЛЯЦІЙНА НЕБЕЗПЕКА 17
Ходосовцев О.Є. АРЕАЛОГІЧНА СТРУКТУРА ЛІТОЛІХЕНОБІОТИ МОДЕЛЬНИХ ЛАНДШАФТІВ КРИМСЬКОГО ПІВОСТРОВА 22
Матвіїшина Ж., Пархоменко О., Лисенко С. ПАЛЕОПЕДОЛОГІЧНЕ ВИВЧЕННЯ ГОЛОЦЕНОВИХ ВІДКЛАДІВ АРХЕОЛОГІЧНИХ ПАМ’ЯТОК СЕРЕДНЬОГО ПРИДНІПРОВ’Я (НА ПРИКЛАДІ МАЛОПОВЕЦЬКОГО АРХЕОЛОГІЧНОГО КОМПЛЕКСУ) 28
Савицька О.В. ЯКОСТІ ЛАНДШАФТУ ЯК ОБ’ЄКТУ ЕСТЕТИЧНОГО СПРИЙНЯТТЯ 32
Свідзінська Д.В. ЛАНДШАФТНІ ФАКТОРИ ТА ЇХ МАТЕМАТИЧНА ПАРАМЕТРИЗАЦІЯ 37
Чорний С.Г., Єргіна О.І. ГЕОГРАФІЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ПОШИРЕННЯ ЄНЕРГЕТИКИ ГРУНТОУТВОРЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ КРИМСЬКОГО ПІВОСТРОВА 43
Бойко П.М. ПРОБЛЕМИ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ: СОЗОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ 47
Бойко Т.О. ПРИРОДНИЙ ЗАПОВІДНИК «ЄЛАНЕЦЬКИЙ СТЕП» - ЯДРО БІОРІЗНОМАНІТТЯ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 51
Воровка В., Непша О., Черняєва Т. ЛАНДШАФТНИЙ АНАЛІЗ КОСИ АРАБАТСЬКА СТРІЛКА ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇЇ РОЗВИТКУ 56
Дорош Т. РОСЛИННІСТЬ ЯК ІНДИКАТОР СТАНУ БЕРЕГОВОЇ ЗОН В МЕЖАХ ДНІПРОВСЬКО-КАРКІНІТСЬКОЇ БЕРЕГОВОЇ ОБЛАСТІ 61
Кілінська К., Грицку В. ЗМІНА ПЕРЕДГІРСЬКИХ ПТК В ПРОЦЕСІ ЇХ ГОСПОДАРСЬКОГО ВИКОРИСТАННЯ 66
Бобилєва Т.Ю. ЕКОЛОГІЧНА КРИЗА БЕРЕГОВОЇ ЗОНИ В МЕЖАХ ЦЕНТРАЛЬНОГО ПЛЯЖУ МІСТА СКАДОВСЬК 73
Бортников Є.Г. ЗАСТОСУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ ДО ПРОЦЕСУ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ 75
Липинець І. СИСТЕМНИЙ ПІДХІД В ВИРІШЕННІ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИХ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ ЗРОШУВАНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА 83
Мельник Р., Шепель Т. ГОЛОНАСІННІ ДЕНДРОФЛОРИ М. ХЕРСОНА 87
Сягровець І. КОРОТКИЙ НАРИС ІСТОРІЇ БОТАНІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ДЕНДРОФЛОРИ НИЖНЬОГО ПРИДНІПРОВ’Я 90
Чинкіна Т. ДЕМУТАЦІЙНО-ВІДНОВНІ ЗМІНИ ЗАПЛАВНОЇ РОСЛИННОСТІ ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ ГИРЛОВОЇ ОБЛАСТІ ДНІПРА 92
Штанденко С. ДИНАМІЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ МОРФОЛОГІЇ СХИЛІВ ПІВДЕННО-СХІДНОЇ ЧАСТИНИ ПРИДНІПРОВСЬКОЇ ВИСОЧИНИ 95
Завальнюк І., Бурлака І. ВОДОКОРИСТУВАННЯ НА ПРОМИСЛОВИХ ОБ’ЄКТАХ М. ХЕРСОНА: СТАН, ПРОБЛЕМИ 101
Мирон І.В., Шовкун Т.М. РАДІОЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ 107
Чехній В. ПРОСТОРОВА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ВИСОТИ СНІГОВОГО ПОКРИВУ ТА ГЛИБИНИ ПРОМЕРЗАННЯ ГРУНТУ У КОНТЕКСТІ ВИВЧЕННЯ ЗИМОВИХ СТАНІВ ЛАНДШАФНИХ КОМПЛЕКСІВ 112
Топчієв О. Г. ПЛАНУВАННЯ ТЕРИТОРІЙ У КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ 118
Нємець Л.М., Кандиба Ю.І., Ключко Л.В. ІСТОРИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНОГО РАЙОНУВАННЯ УКРАЇНИ: ДОСВІД ТА ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ 123
Джаман В., Костащук І. ОСОБЛИВОСТІ ПРИРОДНОГО РУХУ НАСЕЛЕННЯ РІЗНИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ГРУП (НА ПРИКЛАДІ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ) 127
Смирнов І.Г. МИТНА ЛОГІСТИКА В ГЕОПРОСТОРОВОМУ ВИМІРІ 132
Ігнатенко М.Г. , Мармуль Л.О. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА 135
Височин М.Ю., Нємець Л.М.,Заволока Ю.Ю. ВИКОРИСТАННЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ МЕТОДІВ У РЕГІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ З ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ 142
Нємець К.А. ‚ Лось Н. П., Ткаченко О.В., Баркова Г.А. ДЕЯКІ АСПЕКТИ СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ МІГРАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ РЕГІОНУ (на прикладі Харківської області) 147
Арабаджі О., Барабоха Н., Марченко О., Маценко А., Суворова Т. ОСОБЛИВОСТІ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ ПРИРОДНО-РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ 151
Афоніна О. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ РОЗСЕЛЕННЯ 154
Богуш Л.Г. ПІДХОДИ ДО ГАРМОНІЗАЦІЇ ЕКОЛОГО-СОЦІАЛЬНИХ ВІДНОСИН У КОНТЕКСТІ ПОЛІПШЕННЯ ЯКОСТІ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ТА СТАНУ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ 159
Гоманюк М.А., Пилипенко І.О. ОСОБЛИВОСТІ ЕТНОГОСПОДАРСЬКОЇ ІНВАЗІЇ ТУРКІВ-МЕСХЕТИНЦІВ В ХЕРСОНСЬКІЙ ОБЛАСТІ 164
Запотоцька І.В., Запотоцький С.П. СОЦІАЛЬНІ РИЗИКИ РЕГІОНУ: СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ 171
Кононенко О.Ю, Мельничук А.Л. ЕКОЛОГІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА РЕГІОНУ 176
Костащук В. ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ МІНЕРАЛЬНО-СИРОВИННИХ РЕСУРСІВ В УМОВАХ ПЕРЕХІДНОЇ ЕКОНОМІКИ (НА ПРИКЛАДІ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ ). 180
Крилов М. ТРАНСФОРМАЦІЯ РОЗСЕЛЕННЯ МЕНОНІТІВ ТА НІМЦІВ У МОЛОЧАНСЬКОМУ РЕГІОНІ В ДОРАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД 184
Крилова А.М. ОСОБЛИВОСТІ ОБЩИННОГО ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ У МЕЛІТОПОЛЬСЬКОМУ ПОВІТІ (ДРУГА ЧАСТИНА 19 – ПОЧАТОК 20 СТ.) 188
Богадьорова Л.М. РОЛЬ ОСОБИСТИХ ГОСПОДАРСТВ НАСЕЛЕННЯ В СУЧАСНОМУ АПК УКРАЇНИ ТА РЕГІОНІВ 192
Левада О.М., Левада О.В., Леушина О.А. ПРОФЕСІЙНА ПЕРЕПІДГОТОВКА НЕЗАЙНЯТОГО НАСЕЛЕННЯ – ЯК ОДИН З НАПРЯМКІВ СТАБІЛІЗАЦІЇ РИНКУ ПРАЦІ РЕГІОНУ 197
Макаренко П. АНАЛІЗ РЕГІОНАЛЬНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДИЛЕРСЬКОЇ МЕРЕЖІ АВТОКОНЦЕРНУ ФОЛЬКСВАГЕН В УКРАЇНІ 201
Мальчикова Д.С., Пилипенко І.О. МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ РОЗКРИТТЯ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКІВ В СИСТЕМІ “МІСТО - СЕЛО” (НА МАТЕРІАЛАХ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ) 203
Мезенцева Н., Мезенцев К. ПЕРЦЕПЦІЙНІ ПОРТРЕТИ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ 208
Машкова О. ПРОБЛЕМА ОЦІНЮВАННЯ РІВНЯ ЖИТТЯ СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ 213
Мельниченко Т. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ГЕОГРАФІЇ ОСВІТИ В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ УКРАЇНИ ТА ЇЇ РЕГІОНІВ 216
Мельничук А.Л., Мельничук О.Л. ЗНАЧЕННЯ ВІДОМОСТЕЙ ІСТОРИЧНОЇ СУСПІЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ У ВИВЧЕННІ КУРСУ „Я І УКРАЇНА” 221
Підгрушний Г.П. ПРОМИСЛОВІСТЬ ЯК ВИЗНАЧАЛЬНИЙ ЧИННИК РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ 225
Пішеніна Т.І. ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ РАДІОЕКОЛОГІЧНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ 230
Сажнева Н., Байтеряков О., Марченко О., Донченко Л., Арсененко І., Орловська Т. СУЧАСНІ НАПРЯМКИ РЕКРЕАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРИАЗОВ’Я 233
Смаль І., Смаль В. МІСЦЕ І РОЛЬ ТЕРАПЕВТИЧНОЇ РЕКРЕАЦІЇ В РЕАБІЛІТАЦІЇ ТА ОЗДОРОВЛЕННІ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ 237
Тодорашко Л. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ В АПК: НЕДОЛІКИ, ПЕРЕВАГИ ТА ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ УКРАЇНИ. 242
Філоненко І.М. ЕКОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ В ЧЕРНІГІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ УКРАЇНИ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК РЕКРЕАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В РЕГІОНІ 246
Хомич Л.В. СТАН ПРИВАТИЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В ОДЕСЬКІЙ ОБЛАСТІ 251
Шишацький В.Б. ДЕЯКІ ЕЛЕКТОРАЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ В УКРАЇНІ У 2004 Р. 258
Штельмах О. РЕГІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ДОБРОБУТУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ЯК ІНДИКАТОРА СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ 262
Яворська В.В., Куделіна С.Б. ВІКОВА СТРУКТУРА НАСЕЛЕННЯ ЯК ПРОВІДНИЙ ЧИННИК ГЕОДЕМОГРАФІЧНОГО ПРОЦЕСУ. 266
Гага С., Мальчикова Д.С. ПРОБЛЕМИ РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНО-РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 271
Журавленко Г. В. ШЛЯХИ ЗБІЛЬШЕННЯ БІОЛОГІЧНИХ РЕСУРСІВ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 276
Журавленко О. В. ТЕРИТОРІАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМ І ВИДІВ ЗЕМЛЕРОБСТВА В БІЛОЗЕРСЬКОМУ РАЙОНІ 280
Козловець А. ЗАКОНОМІРНОСТІ ПРОСТОРОВОЇ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ СТАТЕВО-ВІКОВОЇ СТРУКТУРИ НАСЕЛЕННЯ (НА МАТЕРІАЛАХ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ) 284
Потєхіна Л.С. ОСОБЛИВОСТІ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ РОСЛИННОГО ГОСПОДАРСТВА ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 289
Савченко Г. ЗАХОДИ З ОПТИМІЗАЦІЇ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ В МЕЖАХ ХЕРСОНСЬКОГО РЕГІОНУ 294
Саркісов А.Ю. ПРОСТОРОВІ ЗМІНИ ПОКАЗНИКІВ СОЦІАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ ВІД АДМІНІСТРАТИВНОГО ЦЕНТРУ ДО ПЕРИФЕРІЇ 298
Гладкий О. В. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РЕГІОНАЛЬНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В УКРАЇНІ 302
Палеха Ю.М. ГЕОГРАФІЧНІ ВІДМІННОСТІ В ІНВЕСТИЦІЙНІЙ ПРИВАБЛИВОСТІ МІСТ УКРАЇНИ 308
Шмалєй С. РЕГІОНАЛЬНИЙ РІВЕНЬ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ 312
Бубнова К.В. СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ ГЕОГРАФІЇ. 321
Шихалєєва І.В. СИСТЕМА ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛЯ ГЕОГРАФІЇ ДО УРОКІВ (З ДОСВІДУ РОБОТИ ВЧИТЕЛЯ) 324
Мойсеєнко Л.М. ЛОГІЧНО-ОПОРНІ СИГНАЛИ ТА СТРУКТУРНО-ЛОГІЧНІ СХЕМИ НА УРОКАХ ГЕОГРАФІЇ ЯК ЗАСІБ АКТИВІЗАЦІЇ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ 327
ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ 331
МАТВІЇШИНА Ж., НАГІРНИЙ В., ПЕРЕДЕРІЙ В., БРАГІН А.
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА МЕТОДИ ПАЛЕОГЕОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
Одним із головних прикладних напрямів регіональних палеогеографічних досліджень є розроблення та обґрунтування палеогеографічних основ раціонального використання природних ресурсів. У межах цього напряму дослідження спрямовуються на вирішення завдань, спрямованих на прогнозування: а) розміщення покладів корисних копалин, б) властивостей утворень земної кори, в) майбутніх змін географічної оболонки, ландшафтів або їх складових частин і елементів під впливом природних факторів. Виконання цих завдань має базуватися на подальшому розширенні й поглибленні теоретичних та методичних положень палеогеографічної науки, опрацюванні теорії розвитку географічної оболонки Землі, її розділів про вивчення пам'ятників та індикаторів давньої природи, палеогеографічної етапності, про просторові закономірності природи земної поверхні минулих геохронологічних етапів. Знання регіональних палеогеографічних обстановок нагромадження відкладів дають можливість встановлювати з певним ступенем достовірності окремі горизонти давніх осадочних утворень, в яких могли концентруватись ті чи інші мінеральні речовини, що формували поклад корисних копалин.
На даний період відділом палеогеографії Інституту географії НАН України в загальному плані вже вирішено ряд теоретичних питань, пов'язаних з проблемою регіонального палеогеографічного прогнозування для мезокайнозою і детальніше для етапів пізнього кайнозою. Це, зокрема, питання палеоетапності, етапотипів і стратотипів; палеогеографічних пам'ятників та індикаторів; елементарних палеоландшафтів; створено детальні схеми стратиграфії і палеогеографічної етапності пліоцену і антропогену; вивчено часові й просторові регіональні закономірності розвитку давньої природи; розроблено основи палеопедології, палеогеоморфології, палеобіогеографії, опрацьовано методологію та методики відтворення давньої природи. Результати цих досліджень висвітлені в монографіях М.Ф. Веклича, Н. О. Сіренко, С. І. Турло, Ж. М. Матвіїшиної, Н. П. Герасименко, В. М. Нагірного, В. І. Передерій різних років [1 - 5 та ін.].
Важливим у палеогеографічних дослідженнях для вирішення проблем регіонального природокористування є пізнання закономірності палеогеографічної етапності, яка є наслідком місцевої дії в географічній оболонці загальних законів - неперервності, перервності, спрямованості, незворотності, ритмічності.
Для реконструкції давньої природи регіонів найбільш придатними є схеми етапності, розроблені на палеогеографічній основі. Такими є детальні геохронологічні і стратиграфічні схеми розроблені й обґрунтовані відділом палеогеографії для пізнього кайнозою - антропогену і пліоцену [4, 6]. Підготовлена колективом авторів і затверджена Міністерством геології України в 1993 р. Схема палеогеографічної етапності й стратиграфії пліоцену і плейстоцену України - найдетальніша для території України, тому може використовуватись як базова при регіональному прогнозуванні корисних копалин даних товщ, перш за все будівельних матеріалів та сировини для виробництва будівельних матеріалів.
Суттєве значення для регіональних прогнозів можуть мати різномасштабні карти пліоценових та четвертинних відкладів окремих регіонів України, що створені на основі палеогеографічних етапів і детального стратиграфічного розчленування пізнього кайнозою, зокрема карти для деяких етапів пліоцену і плейстоцену, в т.ч. підготовлені співробітниками відділу палеогеографії для Національного атласу України, що готується Інститутом географії НАН України до видання. При вивченні палеогеографічних умов допліоценових етапів, для яких стратиграфічні схеми побудовані на основі біостратиграфічного принципу, виникають певні труднощі, пов'язані з тим, що зміни палеогеографічних умов не завжди узгоджуються зі зміною геохронологічних і стратиграфічних підрозділів. Тому в цих реконструкціях позитивне значення може мати співставлення результатів з існуючими схемами палеогеографічної етапності.
Ландшафт у регіональних палеогеографічних реконструкціях не має чітких меж та багатьох деталей, зате в ньому виражені найстійкіші в часі, найбільш істотні риси певної ділянки земної поверхні відповідного етапу. Чим більшою кількістю фактологічних даних володіє дослідник і чим коротший досліджуваний геохронологічний інтервал, тим багатші різноманітними деталями регіональні палеоландшафти. Але навіть за найідеальніших умов відтворення палеоландшафту, він у будь-якому випадку буде незмірно біднішим своїми характеристиками за сучасний ландшафт. Палеогеограф простежує давні ландшафти у тривалій зміні протягом досліджуваного відрізку часу певного стратиграфічного підрозділу, чи геохронологічного етапу. Якісні характеристики палеоландшафту на по-чаткових та на кінцевих стадіях його розвитку, як правило, мали значні відмінності, протягом етапу мали значні коливання, які не можуть бути відображені на палеогеографічних картах. Тому відтворювані палеоландшафти завжди є усередненими і великою мірою генералізованими.
Відділом палеогеографії протягом багатьох років проводяться роботи щодо удосконалення методики досліджень, зокрема запропоновано комплексний палеогеографічний метод відтворення давньої природи [6, 7 та ін.]. При його використанні передбачається два головних етапи робіт: спочатку проводиться вивчення та реконструкція окремих компонентів давньої природи для ряду етапів розвитку - палеогеології, давнього рельєфу, кір вивітрювання, грунтових і рослинних покривів, тваринного світу, давніх кліматичних та гідрологічних умов - галузевими методами. На другому етапі за матеріалами покомпонентної характеристики давньої природи проводиться науковий синтез наявних даних, реконструкція палеоландшафтів.
Використання палеогеологічних методів передбачає відтворення геологічної будови регіону, що існувала до початку досліджуваного етапу, а також вивчення геологічних утворень і процесів даного етапу. Для відтворення палеогеології регіону проводять аналіз структури та умов залягання шарів, товщ земної кори, аналіз формацій, фацій, перерв та неузгоджень залягання, потужностей товщ відкладів.
Палеогеоморфологічні методи використовуються для відтворення давнього рельєфу, геоморфологічних умов і процесів, їх змін протягом досліджуваних етапів. Вони включають вивчення викопних решток давнього рельєфу та аналіз палеогеоморфологічних індикаторів - фацій, формацій, потужностей осадочних товщ, викопних грунтів та кір звітрювання. При вивченні давнього рельєфу передбачається збір, аналіз та узагальнення всіх відомостей про давнє рельєфотворення, а також даних про можливі зміни після поховання форм.
Палеопедологічні методи дослідження займають важливе місце в роботах відділу палеогеографії Інституту географії НАН України [2, 8, 9 та ін.]. Вони мають на меті послідовне вирішення таких основних завдань: 1) установлення етапів, факторів утворення та фоссилізації давніх грунтових товщ; 2) дослідження викопних грунтових утворень прийомами, наближеними до прийомів польового, камерального та лабораторного вивчення сучасних ґрунтів (макроморфологічним, мікроморфологічним, фізико-хімічним та ін.); 3) реконструкції первісного вигляду та характеру, типу давніх ґрунтів та грунтових покривів. При цьому широко використовуються два підходи. Це - реконструкції: а) за даними досліджень самих викопних ґрунтів; б) за даними вивчення факторів та індикаторів давнього грунтоутворення . В результаті детального вивчення та реконструкції грунтів пліоценових та антропогенових етапів при достатній кількості фактологічних даних удається встановити зональні типи грунтів та грунтового покриву в цілому.
Палеогідрологічні методи дослідження застосовуються для відтворення давньої гідросфери Землі, її частин та елементів, характеристика давніх річок, озер, морів та інших водойм, вивчення давніх гідрологічних умов суші та акваторій. Реконструкції палеогідросфери проводяться на основі вивчення палеогідрологічних індикаторів - слідів, залишених давніми водами у шарах земної кори та з використанням реліктових рис сучасної гідросфери. Сюди ж можна віднести також форми викопного рельєфу, викопні рештки давніх організмів, рештки матеріальної культури давньої людини.
Палеокліматологічні дослідження проводяться на основі аналізу індикаторів та факторів. Використання індикаторів, у свою чергу, базується на принципі актуалізму, на знанні сучасного впливу клімату як на інтенсивність процесів звітрювання та осадконакопичення, так і на органічний світ у різних кліматичних поясах та зонах, що ототожнюється з його впливом під час минулих геологічних епох. Реконструкція палеокліматів використовує перш за все геологолітогенетичні (льодовикові відклади, рифи, солі, червоноколірні товщі, поклади вугілля та ін.) та геохімічні індикатори, що містяться в осадочних породах. Вони несуть інтегральну інформацію про давні кліматичні умови, усереднену за значні відрізки геологічного часу. Використання індикаторів дає можливість, як правило, визначати лише найзагальніші якісні характеристики клімату (жаркий чи холодний, вологий чи сухий) відповідних епох минулого. При цьому треба опиратися не на окремі показники, а на їх взаємно узгоджені сукупності в тому чи іншому стратиграфічному підрозділі. Важливими індикаторами давніх кліматів є рештки та відбитки давньої рослинності, що містяться в шарах гірських порід. Крім розглянутих якісних індикаторів палеокліматів, тепер широко застосовується також кількісний метод - оцінка палеотемператур вод у давніх басейнах на основі співвідношення ізотопів кисню в карбонатах черепашок організмів.
Палеобіогеографічні дослідження використовують різноманітні методи вивчення макроскопічних решток організмів та їх відбитків на гірських породах, вивчення плодів рослин (карпологічний метод), вивчення рослинності палінологічним методом; вивчення мікроорганізмів (діатомей, форамініфер та ін.). Вивчається склад та географічне розповсюдження, часові і просторові зміни органічного світу минулих етапів. Живі організми розглядаються з одного боку як важливі компоненти давньої природи чи палеоландшафтів, а з другого - як надійні індикатори інших компонентів природи. Вияснення різноманітних екологічних пристосувань давніх організмів дає можливість відтворювати характер того природного середовища, в якому проживали ці організми. Але екологія багатьох давніх форм ще недостатньо вивчена. І чим давніші форми, тим менше вони можуть дати відомостей про середовище. При комплексному вивченні регіону палеобіогеографічні дослідження передбачають створення графічних узагальнень та палеофітогеографічних і палеозоогео-графічних картосхем по етапах розвитку давнього органічного світу.
Отримані результати комплексних палеогеографічних досліджень - дані про палеогеологічні, палеогеоморфологічні, палеогідрологічні, палеокліматичні, палеопедологічні умови, про склад рослинності та тваринного світу є необхідним матеріалом для подальших узагальнень та відтворення палеоландшафтів, побудови палеоландшафтних та загальних палеогеографічних карт регіону. При цьому важливо установити характер взаємозв'язків, взаємодії та взаємозалежностей між різними компонентами природи протягом досліджуваного етапу в регіоні.
Література
Веклич М.Ф. Палеогеоморфологія області Українського щита (мезозой і кайнозой). Київ: Наукова думка, 1966.- 120 с.
Палеопедология. Киев: Наукова думка, 1974.- 216 с.
Веклич М.Ф., Сиренко Н.А., Матвиишина Ж.Н. и др. Палеогеографические этапы и детальное стратиграфическое расчленение плейстоцена Украины. Киев: Наукова думка, 1984.- 33 с.
Веклич М.Ф. Основы палеоландшафтоведения. Киев: Наукова думка, 1990.- 192 с.
Веклич М.Ф. Палеоэтапность и стратотипы почвенных формаций верхнего кайнозоя. Киев: Наукова думка, 1982.- 208 с.
Веклич М.Ф., Сиренко Н.А., Нагирный В.Н., Герасименко Н.П. Методические рекомендации по палеогеографическим исследованиям территории Украинской ССР в целях рационального природопользования. Киев: Отделение географии МГИ АН УССР. 1983.- 24 с.
Веклич М.Ф. Комплексный палеогеографический метод и рекомендации по составлению литолого-фациальных и палеогеографических карт. Киев: Наукова думка, 1989.- 80 с.
Веклич М.Ф., Матвиишина Ж.Н., Медведев В.В. и др. Методика палеопедоло гических исследований. Киев: Наукова думка, 1979,- 272 с.
Матвиишина Ж.Н. Микроморфология плейстоценовых почв Украины. Киев: Наукова думка, 1982.- 144 с.
Регіональні палеогеографічні дослідження проводяться з урахуванням часових і просторових законів та закономірностей розвитку давньої природи. Застосовується комплексний палеогеографічний метод, що включає галузеві покомпонентні дослідження давньої природи регіонів.
Региональные палеогеографические исследования проводятся с учетом временных и пространственных законов и закономерностей развития древней природы. Применяется комплексный палеогеографический метод, включающий отраслевые покомпонентные исследования древней природы регионов.
БОЙКО М.Ф.
ЛІСОВА РОСЛИННІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ЕКОМЕРЕЖІ СТЕПОВОЇ ЗОНИ
ВСТУП.
Лісова рослинність в степовій зоні явище специфічне, вона зонально не обумовлена. Фізико-географічні чинники допускають наявність лісів у степовій зоні лише в не степових умовах, тобто не на плакорах. Степова рослинність степових рівнин при такому лімітуючому екологічному факторі, як вологість субстрату, перемагає в конкурентній боротьбі лісову рослинність. Опади в період вегетаційного сезону практично повністю перехоплюються степовими трав’янистими рослинами, кореневі системи яких, на відміну від дерев та чагарників, знаходяться безпосередньо в екотонних умовах між ґрунтовим і повітряним середовищами. Лісова та чагарникова рослинність в природних умовах має успіх лише в зниженнях рельєфу – в яружно-балочній системі, в річкових долинах та в місцях з іншими типом грунтів, наприклад, на піщаних аренах річок тощо. Специфічність лісової рослинності в степовій зоні обумовлює специфічність і багатство пов’язаного з нею біорізноманіття. Тому дослідження лісової рослинності степової зони (на прикладі степової Херсонської області) як складової екомережі згідно з «Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки»[4], створення якої повинно суттєво вплинути на стабільний розвиток регіону, є безперечно актуальним.
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ.
Для написання статті використані матеріали багаторазових експедиційних досліджень 1995-2005 рр. Дослідження проводились у різні сезони року, з метою виявлення ділянок, на яких ще збереглася природна лісова рослинність та є антропогенна лісова рослинність – ліси та лісосмуги. Ліси та лісосмуги досліджувались на предмет їх відповідності складовим екомережі, яка розробляється згідно з прийнятими законами та постановами. Дослідження проводились за загальноприйнятими методами, що використовуються в ботаніці і екології.
РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ
Ліси в степовій зоні відносяться до екстразонального або інтразонального типів рослинності. На Херсонщині, що розташована в степовій зоні – зоні відкритих просторів, роль лісів та лісових смуг в підтриманні екологічної рівноваги невпинно зростає [2]. В доісторичну епоху ліси повністю займали долини річок, степові зниження та степові балки, степи були тільки на плакорах. В екомережі роль лісових насаджень значна, тому що в них, а також на прилеглих територіях, створюються оптимальні умови для більш-менш нормальної життєдіяльності усіх форм біорізноманіття. З лісовими насадженнями пов'язані місцезростання багатьох видів рослин і грибів та місця перебування багатьох видів тварин, що включені до Червоної книги України [7,8]. Природна лісистість Херсонської області, як уже відмічалось, дуже низька. Ліси збереглися лише на пісках, в плавнях та подекуди в яружно-балочній системі. Тут є невеличкі лісові масиви з Quercus robur L. зі світою неморальних видів трав'янистих рослин, мохоподібних і лишайників [5]. Найбільше їх в Буркутському лісництві, на території Чорноморського біосферного заповідника та в Рибальчанському лісництві. Осикові ліси з Populus tremula L. пов'язані з улоговинами піщаних арен. Березові ліси з Betula borysthenica Klok. ще достатньо збереглися на піщаних аренах від Каховки до Кінбурнського півострова. В цих дубових, осикових, березових, вільхових з Alnus glutinosa (L.) Gaertn., а часто в змішаних гайках, є чимало рідкісних, ендемічних видів рослин і тварин, неморальних та бореальних видів. Лісові насадження на Олешківських пісках дуже потерпають від ентомошкідників, особливо розповсюджені рудий та звичайний сосновий пильщик, пагонов’юн зимуючий. Природна лісова рослинність Нижньодніпровських плавнів, які є одним з найважливіших елементів екомережі, представлена вербовими лісами з Salix alba L., осокоровими лісами з Populus nigra L., а в найбільш зволожених місцях – вільховими лісами.
Найбільші площі на території області займають штучні соснові ліси з Pinus sylvestris L. та P. pallasiana D. Don, які переважно зростають на аренах Олешківських пісків [3]. Певна кількість штучних лісових насаджень з різних листяних порід є в балках-затоках Дніпра як на правому, так і на лівому його берегах, в річковій долині Інгульця, на побережжі Чорного і Азовського морів і навіть в Присивашші. В останні роки значною екологічною проблемою для Херсонщини стали лісові пожежі, які знищують великі площі соснових лісів. При цьому знищується багато березових гайків з Betula borysthenica Klok., виду включеного до Червоної книги України [8]. Збитки від пожеж ускладнюють екологічну обстановку ще й тому, що згорілі лісові площі не відновлюються в тих же об'ємах.
Велике значення для створення умов стабільності ценозів в екологічній мережі мають чагарникові зарості. Вони поширені не тільки в балках, ярах, на річкових схилах, а й в степових зниженнях – подах в східній частині області. Домінують в них Prunus stepposa Kotov, види Rosa L., а в чагарникових заростях Нижньодніпровських плавнів - види Salix L. та адвентивний вид Amorpha fruticosa L. З лісами та чагарниковими заростями пов'язано поширення багатьох комплексів тваринного населення, в тому числі й тих, що перебувають під охороною.
Полезахисні лісові смуги виконують важливу роль екологічних коридорів для міграцій і захисту тварин, поширення і захисту рослин і грибів [2,6]. Особливо ця роль зростає в степових, найменш залісених областях. Тут в лісосмугах найчастіше домінують Gleditsia triacanthos L., Robinia pseudoacacia L., Fraxinus excelsior L., Ulmus minor L., Armeniaca vulgaris L., різні види Populus L., Acer negundo L., рідше з Quercus robur L., Elaeagnus argentea Pursch, Sophora japonica L., Juglans regia L., Acer platanoides L., Pyrus communis L. та ін. Рекомендується розвішувати на деревах щороку штучні гнізда для приваблювання птахів і кажанів, адже ситуація з перебуванням останніх в області залишається дуже напруженою. Для кращого функціонування екомережі треба інтенсивніше використовувати ці заходи. Крім дерев, у лісосмугах є чагарниковий ярус, в якому частіше зустрічаються Cotinus coggygria Scop., Ligustrum vulgare L., Prunus spinosa L., Lonicera tatarica L., види Rosa та ін. В трав'янистому ярусі зростають види з північніших районів, а також знаходять притулок степові види, серед яких є і червонокнижні (Stipa capillata L. , Crocus reticulatus Steven ex Adams , Hyacinthella leucophea (K.Koch) Schur., Tulipa hypanica Klok.& Zoz та ін.). Для приваблювання ентомофагів рекомендується підсівати рослини-нектароноси – види Thymus L., Phacelia tanacetifolia Benth. та ін.
В останні роки площі лісовідновлення, лісорозведення та створення захисних лісонасаджень різко зменшилися. Але проблема тут значно глибша і не тільки для Херсонщини, а й для усіх областей степової, а почасти лісостепової зони України. Для того, щоб лісосмуги дійсно виконували роль екологічних коридорів на ділянках екологічної мережі, з'єднували збережені ділянки степів, що знаходяться в заповідниках, заказниках, заповідних урочищах, пам'ятках природи, необхідно перетворити їх на лісостепосмуги [1,2]. Особливо це актуально для степових областей. Для цього кожну існуючу лісосмугу необхідно облямувати смугами відновленого степу завширшки 50-100 метрів з обох боків. Відпрацьована нами методика прискореного відновлення степів на розораних колись територіях дала позитивні результати. Лісостепосмуги дійсно будуть коридорами і місцями зростання типових і рідкісних рослин (Stipa lessingiana, S. capillata, S. ucrainica, види Festuca, Astragalus, Poa та ін.) та місцями гніздування, перебування типових і рідкісних тварин, резервуарами, постачальниками діаспор для відновлення степів на значних площах. Зараз багато площ є деградованими у зв'язку з безгосподарським використанням земель. 10-15% площ треба вивести з сівозміни, частину передати в заповідний фонд з таким розрахунком, щоб природно-заповідний фонд області займав не менше 10% території, а більшу частину використовувати без знищення природного рослинного покриву і тварин, що перебувають в ньому, тобто екстенсивно. Це сприяло б не тільки врятуванню степового біому з його рослинним і тваринним світом, а й відновленню гумусу, перешкоджало б опустелюванню та підтопленню, надало б успіхів бджолярству, конярству, сінокосінню, заготівлі лікарських та етероолійних рослин, збільшенню виробництва м'ясо-молочних продуктів, а в кінцевому результаті – ефективному природозберігаючому господарюванню на землі та було б фактором стабільного розвитку степової зони.
Важливим елементом екомережі є також захисні лісонасадження різного функціонального призначення, площа яких на Херсонщині 16,5 тис. га. Це – закріплюючі насадження на схилах степових балок, ярів, крутих берегів річок, взагалі прибережні захисні смуги, насадження водоохоронних зон, рекультивативні насадження на місцях кар'єрів, сміттєзвалищ, деградованих та забруднених земель, захисні придорожні смуги. Щодо останніх, то їх роль дуже значна, оскільки вони поширені на значних відстанях. До них відносяться захисні лісосмуги вздовж залізниць та автодоріг. Ці насадження віднесені до лісів 1 групи категорії захисних насаджень на смугах відводу залізниць та автошляхів. За нашими даними видовий склад цих лісонасаджень практично аналогічний видовому складу лісових смуг. Значення лісонасаджень тут подвійне. З одного боку вони захищають електролінії та лінії зв'язку від пошкоджень, ґрунти від вітрової ерозії, захищають потяги від зустрічного вітру, чим, як вважається, економиться до 30% енергії. З другого боку, вони виконують важливі екологічні функції, є частиною природоохоронного фонду, захищають прилеглі населені пункти від можливих аварій з негативними екологічними наслідками, від забруднення хімічними речовинами з вагонів та цистерн. Відомо, що 1 га захисних лісосмуг вздовж залізниць протягом сезону поглинає до 7 тонн вуглецевих сполук та виділяє до 5 тонн кисню, тобто очищає 18 млн. м3 повітря, поглинаючи при цьому до 50 тонн пилу. Лісонасадження повинні бути біостійкими і довговічними, з різноманітних і різновікових порід дерев і чагарників, в тому числі і плодово-ягідних. За даними зоологів в цих деревних смугах, особливо в розширених і загущених, гніздиться птахів у 4-5, перебуває в будь-який період року – у 2-5 разів більше, ніж в зрілих дубових лісах. Це пов’язано з екотонним ефектом. Крім лісових птахів, сюди стікаються багато лісостепових і синантропних видів. На території безлісої степової зони придорожні залізничні і автошляхові смуги виконують важливу функцію екологічних коридорів для міграції і захисту тварин та рослин, з'єднують між собою масиви з природною рослинністю. Зараз придорожні смуги, як і польові лісосмуги, дуже пошкоджені самовільним злочинним вирубуванням, пожежами, витоптуванням худобою. Необхідно відновити і створити нові насадження згідно з вимогами законодавства.
ВИСНОВКИ
Реалізація Закону “Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки”[4] в цілому в межах держави, зокрема в степовій зоні, дасть відповідні соціальні, економічні та екологічні результати.
В значній мірі усе це залежить від стану лісової рослинності – природних і штучних лісів та лісосмуг. На сьогодні стан їх значною мірою незадовільний, багато лісових насаджень гине в результаті негативної дії антропогенного фактора.
Ефективність лісосмуг може багаторазово зрости, якщо їх перетворити на лісостепосмуги, що настійно пропагується автором.
В результаті аналізу такої складової екомережі як ліси та лісосмуги, показано, що виконання робіт з програми буде сприяти дотриманню екологічної рівноваги на території області, створенню нормальних умов для життя і розвитку людини у екологічно сталому довкіллі при забезпеченні збалансованого і невиснажливого природокористування.
Література
Бойко М.Ф. Степи юга Украины: стратегия сохранения биоразнообразия //Степи Северной Евразии: стратегия сохранения природного разнообразия и степного природопользования в ХХI веке.- Оренбург, 2000. - С.80-82.
Бойко М.Ф., Чорний С.Г. Екологія Херсонщини. – Херсон: ”Терра”, 2001. - 155 с.
Бойко П.М. Лісові насадження Олешківських пісків як складові Національної екомережі України // Лісівництво і агролісомеліорація. - 2002.- вип. 103.- С.25-27.
Закон України “Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки”. Затверджено 21 вересня 2000 року № 1989-III. – 24 с.
Природа Херсонської області. Фізико-географічний нарис / Відп. ред. М.Ф.Бойко. – Київ: Фітосоціоцентр, 1998. – 120 с.
Розбудова екомережі України / Наук. ред. Ю.Р.Шеляг-Сосонко. – Київ, 1999. – 127 с.
Червона книга України. Тваринний світ. – Київ: УЕ, 1994. – 464 с.
Червона книга України. Рослинний світ. – Київ: УЕ, 1996. – 608 с.
Лісова рослинність є важливою ланкою екомережі, яку заплановано створити в Україні. На сьогодні стан лісів та лісосмуг значною мірою незадовільний в результаті негативної дії антропогенного фактора. Ефективність лісосмуг може багаторазово зрости, якщо їх перетворити на лісостепосмуги, які більше відповідають вимогам до складових екомережі, ніж просто лісосмуги. В результаті аналізу такої складової екомережі як лісова рослинність, показано, що виконання робіт з програми створення екомережі буде сприяти дотриманню екологічної рівноваги на території степової зони, створенню нормальних умов для життя і розвитку людини у екологічно сталому довкіллі при забезпеченні збалансованого і невиснажливого розвитку.
Лесная растительность является важным звеном экосети, которую запланировано создать в Украине. На сегодня стояние лесов и лесополос в значительной степени неудовлетворительно в результате антропопресси. Эфективность лесополос может многоразово возрасти, если на их базе создать лесостепополосы, которые більше отвечают требованиям к составным экосети, чем простые лесополосы. В результате анализа такой составной как лесная растительность, показано, что выполнение работ по программе создания экосети будет поддерживать экологическое равновесие на территории степной зоны и создавать нормальные условия для жизни и развития человека в экологически стабильной среде при обеспечении сбалансированного и щадящего развития.
ЧОРНИЙ С., ХОТИНЕНКО О.
СУЧАСНА ЗМІНА КЛІМАТУ В СТЕПУ УКРАЇНИ ТА ПРОТИДЕФЛЯЦІЙНА НЕБЕЗПЕКА
Факт глобального потеплення клімату в Північній півкулі в XX столітті фіксується з 70-х років. Динаміка зміни клімату в Україні в значній мірі повторює динаміку зміни глобального клімату. Дані спостережень метеорологічної мережі України свідчать про те, що регіональні зміни клімату, особливе підвищення температури, уже вплинуло на ряд метеорологічних характеристик в Україні. Підвищилася середньорічна температура повітря, змінилися терміни утворення і тривалість залягання стійкого сніжного покриву, змінилися тривалість сезонів і характер перезимівлі сільськогосподарських культур, поступово зростає теплозабезпеченість вегетаційного періоду тощо. В Степу Україні помітне потеплення клімату простежується з 1988-89 р. За останні 10 років підвищилася середньорічна температура повітря на 0,3-0,6°, тобто майже досягнута величина перевищення, яка спостерігалась за минулі 100 років (вона складала 0,7°). (Бойченко та
22.03.2013 20:03-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора