Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Гуманізація та гуманітаризація фізичної освіти
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний технічний університет України Київський політехнічний інститут
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2013
Тип роботи:
Дипломна робота
Предмет:
Фізика
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ
«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»
Кафедра загальної та
експериментальної фізики
Спеціальність Фізика
ДИПЛОМНА РОБОТА
на тему: Гуманізація та гуманітаризація фізичної освіти
Дипломник Салюк Р. А./ /
Керівник Порев С.М. / /
Київ – 2013
Додаток А
Форма ДП-2
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ
«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»
_Фізико-матетичний факультет__________________________________
(назва факультету, інституту)
_Кафедра загальної та експериментальної фізики_________________________________
(назва кафедри)
До захисту допущено
Завідувач кафедри
___________ _Горобець Ю.І.
(підпис) (ініціали, прізвище)
«____» ____________________201_ р.
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до дипломної роботи освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст________________»
(назва ОКР)
з напряму підготовки (спеціальності) 7.070101 «Фізика»
(код та назва напряму підготовки або спеціальності)
________________________________________________________________________
на тему: Гуманізація та гуманітаризація фізичної освіти
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________
Студент групи _ОФ-71___ _Салюк Руслан Анатолійович _______________
(шифр групи) (прізвище, ім’я, по батькові) (підпис)
Керівник роботи _канд. тех. наук Порев С.М._______________ ________________
(вчені ступінь та звання, прізвище, ініціали) (підпис)
Київ – 2013
Додаток Б
Форма ДП-3
Національний технічний університет України
«Київський політехнічний інститут»
Факультет (інститут) _фізико-математичний факультет______________
(повна назва)
Кафедра _загальної та експериментальної фізики____________________
(повна назва)
Напрям підготовки _7.070101 «Фізика»____________________________
(код, назва)
Спеціальність _7.070101 «Фізика»________________________________
(код, назва)
ЗАТВЕРДЖУЮ
Завідувач кафедри
______ _Горобець Ю.І._
(підпис) (ініціали, прізвище)
«___» __________201_ р.
ЗАВДАННЯ
до дипломної роботи освітньо-кваліфікаційного рівня
«_спеціаліст___»
(назва рівня)
студенту _Салюка Руслана Анатолійовича_________________________
(прізвище, ім’я, по батькові)
Тема роботи _Гуманізація та гуманітаризація фізичної освіти______ ___________________________________________________________________
___________________________________________________________________
затверджена наказом по університету від «___» _______ 201_р. № ____
Термін здачі студентом закінченої роботи «___»________ 201_ р.
Вихідні дані роботи виділення процесів гуманізації та гуманітаризації
у фізичній освіті___________________________________________________
(визначаються кількісні або (та) якісні показники, яким повинен відповідати об’єкт проектування наукового дослідження)
4. Перелік питань, які мають бути розроблені (формулюються у повному обсязі керівником ДП (ДР) із попереднім узгодженням (за необхідністю) з консультантами з окремих питань і може бути структурований за розділами (частинами): основний (-а), економічний (техніко-економічний) (-а), охорона праці тощо); (формулювання питань повинно починатися зі слів: «Розробити…», «Обґрунтувати…», «Оптимізувати…», «Провести аналіз…», «Розрахувати…» тощо):
Провести аналіз причин виникнення процесів гуманізації та гуманітаризації у фізичній освіті. Визначити яке положення займає фізична наука у процесах гуманізації. Проаналізувати роботи вчених на предмет дослідження процесів гуманізації фізичної освіти. Розглянути методики викладання фізичних наук у руслі процесів гуманізації освіти. Охарактеризувати гуманні педагогічні методи видатних вчених минулого та розглянути приклади гуманної педагогіки у провідних технічних школах сучасності. Проаналізувати і виділити напрямки розвитку гуманного викладання фізичної науки в умовах технологічного прогресу, розглянути пріоритетні технології новітньої методики освіти. Проаналізувати питання подальшого розвитку фізичної освіти у процесах гуманізації та гуманітаризації за допомогою новітніх технологій та методів інноваційної педагогіки. Обгрунтувати ефективність інноваційних гуманних методів викладання фізичної науки.
5. Перелік графічного (ілюстративного) матеріалу (із зазначенням обов'язкових креслень, плакатів)
Таблиця 1.5.1. Порівняльний аналіз інформаційно-пізнавальної та соціально-культурної освітніх систем; Таблиця 1.5.2. Соціально-культурна освітня модель Таблиця 3.4.1. Порівняння Web 1.0 і Web 2.0; Ілюстрація 3.2.1. Інтерактивна електронна книга; Ілюстрація 3.5.1. Види хмарних сервісів; Ілюстрація 3.5.2. Головна модель прикладної платформи; Ілюстрація 3.5.3. Концепція «хмарних» технологій
6. Консультанти (із зазначенням відповідних частин роботи):
з основної частини _____________________________________________
(вчене звання, ПІБ, посада)
7. Дата видачі завдання «___» _______________ 201_ р.
Керівник дипломної роботи _________ _Порев С.М._____
(підпис) (ініціали, прізвище)
Завдання прийняв до виконання _________ _Салюк Р. А.____
(підпис) (ініціали, прізвище)
Примітка: під час друкування завдання зазначати лише відомості стосовно певного освітньо-кваліфікаціного рівня, виду кваліфікаційної роботи та форми навчання; виключати поняття з тексту, пояснення, подані курсивом, а залишати в розділах лише необхідні позиції.
Додаток В
Форма ДП-4
ЗАТВЕРДЖУЮ
Керівник
дипломної роботи
_______ _Порев С.М._
(підпис) (ініціали, прізвище)
«___» ________ 201_ р.
КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН-ГРАФІК
виконання дипломної роботи
студентом _Салюком Р.А._____________________________________________
(прізвище, ініціали)
№
з/п
Назва етапів роботи та запитань, які мають
бути розроблені відповідно до завдання
Термін
виконання
Позначки керівника
про виконання завдань
Студент _________
(підпис)
РЕФЕРАТ
Дипломна робота: 98 с., 3 табл., 4 ілюстр., 58 посилань.
Об’єкт дослідження – процеси гуманізації та гуманітаризації у фізичній освіті.
Предмет дослідження – проблеми викладання та розвитку фізичної освіти в умовах гуманізації та гуманітаризації суспільства.
Мета роботи – виділити оптимальні напрямки розвитку та викладання фізичної науки в умовах гуманізації та гуманітаризації суспільства.
Проаналізовані проблеми гуманізації та гуманітаризації. Виділені та проаналізовані основні проблеми у сучасному викладанні фізичної науки. Проаналізовані та підсумовані пріоритетні напрямки розвитку методів викладання та розвитку фізичної науки в умовах гуманного суспільства.
РЕФЕРАТ
Дипломная работа: 98 с., 3 табл., 4 илюстр., 58 ссылок.
Объект исследования – процессы гуманизации и гуманитаризации в физическом образовании.
Предмет исследования – проблемы преподавания и развития физического образования в условиях гуманизации и гуманитаризации общества.
Цель работы – выделить оптимальные пути развития и преподавания физической науки в условиях гуманизации и гуманитаризации общества.
Проанализированы проблемы гуманизации и гуманитаризации. Выделены и проанализированы основные проблемы в современном преподавании физической науки.
Проанализированы и подытожены приоритетные пути развития методов преподавания и развития физической науки в условиях гуманного общества.
THE ABSTRACT
The thesis: 98 p., 3 tab., 4 pic., 58 references.
Object of research – processes of humanization in physical education
Subject of research – problems of teaching and the development of physical education in a humane and humanistic society.
The work purpose – identify optimal ways of development and the teaching of physics in a humane and humanistic society.
Problems of humanization are analyzed. The main problems in the teaching of modern physical science are identified and analyzed. The priorities of teaching methods and the development of physical science in the humane society are analyzed and summarized.
Зміст
Вступ……………………………………………………………………………....10
Розділ 1. Процеси гуманізації та гуманітаризації, причини їх виникнення та інтеграція з фізичною освітою…………………………………………..……….12
Освіта студентів університетів у контексті гуманізації та гуманітаризації……………………………………..…………….….12
Фізична наука у процесі гуманітаризації природничо-наукової освіти………………………………………………..………….……..20
Філософські проблеми гуманітаризації у ВУЗі……………….….26
Аналіз наукових поглядів учених на проблему дослідження гуманізації…………………………………………………………….29
Реалізація принципів гуманізації та гуманітаризації у навчально-виховному процесі вищих технічних навчальних закладів.….….34
Розділ 2. Проблеми сучасної педагогіки в період гуманізації суспільства.….40
2.1. Аналіз педагогічних праць К. Д. Ушинського, їх актуальність у сучасній освіті ………………….…………………………..…….….. 40
2.2. Науковість педагогіки за В. В. Краєвським………….…………..…..47
2.3. Педагогіка як мистецтво (за Джоном Д’юі)…………….………..…...52
2.4. Гуманістичні традиції французької фізико-математичної освіти..…54
Розділ 3. Впровадження гуманних засобів і технології для розвитку фізичної освіти……………………………………………………………………………….61
3.1. Основні напрямки модернізації курсу загальної фізики у вищих навчальних закладах…………………….……………………………..61
3.2. Гуманна педагогіка за допомогою електронних книг……………..66
3.3. Масові відкриті онлайн курси…………………………..……………72
3.4. Технологія WEB 2.0………………………………………..…………..75
3.5. Хмарні обчислення……………………………………………………...82
Висновок……………………………………………………………………….…90
Список літератури………………………………………………………………..93
Вступ
Починаючи з 90-х років ХХ сторіччя у вітчизняній педагогіці відбуваються зміни, метою яких є створення оновленої освітньої системи в цілому і методичних підходів до формування різних компонент знань зокрема [1]. Така модернізація була викликана необхідністю переходу від радянської авторитарної педагогічної системи до нової демократичної. В країні активізувалися демократичні процеси, спрямовані на створення правової самостійної держави. Перед шкільною освітою постали додаткові задачі прищеплення підростаючому поколінню демократичного світосприйняття і нової системи мислення сучасної вільної людини – так званої «людини всесвіту». Додатковим чинником модернізації вітчизняної педагогіки послужила реформація європейської освіти в руслі Болонського процесу [2]. Така реформація, по суті, є процесом створення єдиного простору європейської вищої освіти, як магістрального напрямку розвитку мобільності громадян із можливістю їх післядипломного працевлаштування у будь-якій країні Євросоюзу. В основу Болонського процесу були покладені Сорбонська декларація від 25 травня 1998 року і Болонська декларація від 19 червня 1999 року [2]. Зрозуміло, що спрямованість України на інтеграцію із Євросоюзом потребує створення єдиної з ним освітньої системи. Ця спрямованість призвела до переходу вищої освіти України на Болонську систему [3].
Шкільна освіта служить підґрунтям процесів інтеграції України в європейський освітньо-науковий простір. Тому важливою є модернізація методики формування знань в контексті концептуальних ідей, що містяться в Болонській декларації. Необхідним стає оновлення змісту навчання в руслі реалізації основних вимог Болонського процесу: переорієнтація на компетентнісний підхід (виховання самостійних, ініціативних членів суспільства), впровадження нових інформаційних технологій, призвичаювання учнів до самоосвіти впродовж життя, формування навичок командної праці, утвердження в системі загальної середньої освіти принципу профільності навчання, суспільне визнання нових стандартів освіти [4]. Однією з провідних тенденцій у модернізації сучасної української шкільної освіти є її гуманізація та гуманітаризація. Гуманізація освіти базується на відображенні в освітньому процесі гуманістичних тенденцій, які наразі мають місце в процесі розвитку сучасного суспільства [5]. У процесі гуманітаризації вітчизняної освіти перші за значущістю місця посідають історичні, філософські, політологічні, культурологічні, філологічні, українознавчі, психолого-педагогічні та правознавчі дисципліни.
Після закінчення холодної війни між колишнім Радянськім Союзом і США на теренах України стрімко впала необхідність у діяльності військово-промислового комплексу, що призвело до зниження популярності технічної освіти. Натомість почала зростати популярність гуманітарних дисциплін. Цей процес почав дедалі сильніше підтримуватися із поширенням мережі Інтернет .Також на активізацію процесів гуманізації позитивно вплинули процеси глобалізації економіки. Процеси гуманітаризації, активізувалися як своєрідна противага науково-технічній революції, яка відбувалася в другій половині ХХ сторіччя.
Формування гармонійно розвиненої особистості з цілісним світосприйняттям повинно ґрунтуватися на міждисциплінарному, культурологічному та компетентнісному підходах. Це повинна бути особистісно-зорієнтована освіта, яка сприяє налагодженню діалогу між суб’єктами навчального процесу. Фізико-математичні дисципліни, формуючи наукову картину світу, не повинні втрачати зв’язок із гуманітарними науками, навпаки, розкривати їх через людину, її відчуття, діяльність. Людина повинна стати у фокусі нової освітньої парадигми, поєднуючи в собі всі форми матеріального та духовного світу. Фізика стане доступною для всіх, якщо навчитися використовувати її гуманітарну спрямованість, зробити курс фізики здатним гнучко й тактовно впливати на інтелектуальний і емоційний світ учня так, щоб наукові знання сприймалися розумом і серцем.
Освіта студентів університетів у контексті гуманізації та гуманітаризації
В природі нашій закладене постійне прагнення досконалості. Це і є той омріяний науковцями перпетуум мобіле (лат. Perpetuum mobile – те, що вічно рухається), а віруючими людьми – вічне життя. Та вічним може бути тільки
духовний розвиток, а не скінченне тління. Історія розвитку людства подібна до Біблейської історії про блудного сина. Зародившись у лоні релігії (Бога), освіта у цілком достойному прагненні долучитися високих зразків науки знищила своє коріння. А без коріння кожен живий організм замість розвитку й зростання зазнає занепаду й розкладу. Отже, хоча б тепер, на початку ХХІ століття, маємо повернутись до рідного дому, не забуваючи при цьому набутого в чужих краях досвіду. Людина завжди прагнула злету: релігія та наука – це два крила, що піднесуть нас у височінь Божої досконалості. Академік І. Д. Бех в статті “Дві експериментально-виховні стратегії – два етапи розвитку педагогічної науки” [6] виділяє два етапи розвитку педагогічної науки: а) соціоцентризм; б) людиноцентризм. Як світоглядна позиція соціоцентризм усі форми буття людини підпорядковує суспільству, його настановам, інтересам, цінностям тощо. Соціоцентризм є основою масового техносоціального регулювання, планування,проектування. Він апелює до культури корисності з її пріоритетом засобів, а не смислів життя.
“Соціоцентризм байдужий до внутрішнього світу вихованця, – пише вчений, – ігнорує його домінуюче місце в ієрархії суспільних цінностей, унікальність його як особистості. Звідси вищою цінністю вважається не моральна досконалість особистості, а й праця як смисл життя людини. Тотальне ж залучення підростаючої особистості до предметної діяльності в зовнішньому об’єктивному світі навіть за умови психологічно виваженої її організації може суттєво ускладнювати її розвиток. По-перше, непомірна захопленість вихованця тією чи іншою предметною діяльністю обмежує можливості розгортання “праці її душі”, звернення до свого внутрішнього світу, щоб його змінювати, морально й духовно вдосконалювати. По-друге, будь-яка предметно-перетворювальна діяльність реалізує суб’єкт-об’єктне ставлення, яке може бути досить небезпечним для розвитку особистості. Наприклад, результат праці, який не задовольняє певної матеріальної потреби, може актуалізувати й закріплювати в структурі вихованця егоїстичні почуття (зверхність, гонористість, самолюбство тощо), якщо його результати за відповідними параметрами ліпші від результатів ровесника або якщо вони недосконалі.
Панування в суспільстві на всіх його рівнях речових ставлень майже не залишає місця для стосунків особистісних, без яких неможливий морально-духовний розвиток людини. Особлива небезпека виникає тоді, коли речові ставлення вторгаються в такі інтимно-особистісні, як любов, дружба, сімейні взаємини.
Другий етап розвитку педагогічної науки – це етап людиноцентризму. Його підготував увесь хід цивілізаційного розвитку. Приміром, магістральну лінію функціонування сучасного світового суспільства з його розвиненими громадянськими інститутами визначають ідеї демократії й толерантності як тип міждержавних відносин. Сучасна філософія як основну свою категорію постулює людські цінності, які конкретизуються аксіологічною теорією.
Конструктивна аксіологія поширюється на педагогіку ідеями гуманізму, взаємодії як співбуття, співтворчості. Психологічна наука, без якої неможливий розвиток педагогіки, закладає такі принципи розуміння людини, які передбачають її розвиток як самотворення, самовизначення.
Загальнонауковий принцип людиноцентризму (освітній – дитиноцентризм) нині об’єктивується як особистісно орієнтований педагогічний, зокрема виховний, процес” [7]. В основному погоджуючись з академіком І. Д. Бехом, варто зауважити, що нині світова педагогічна наука прагне віднайти ту систему координат, в межах якої людина змогла б стало розвиватися. Серед вдалих спроб можна згадати досягнення таких вчених, як П. О. Сорокін, М. Р. Гінзбург, М. О. Бердяєв, С. Л. Франк, М. М. Бахтін, С. Л. Рубінштейн, В. Є. Обухов і т. д. Уявлення про подвійну природу людини М. Р. Гінзбург обґрунтовує філософсько-психологічними ідеями, що представлені в працях М. О. Бердяєва, С. Л. Франка, М. М. Бахтіна, С. Л. Рубінштейна. М. О. Бердяєв характеризує найважливішу особливість подвійної природи людини, конкретизуючи її одночасну приналежність до духовного та матеріального. За М. О. Бердяєвим, однією з центральних характеристик людського буття є протиріччя між мінливістю буття, людських дій та приналежністю людини до позачасового. М. О. Бердяєв наголошує на “вічності, перебуває в людині”. З цією думкою М. О. Бердяєва співзвучні ідеї С. Л. Франка: “…загальний зміст самобуття полягає, очевидно, в тому, що в ньому безмежне виступає в конкретній формі обмеженого”. Духовне, позачасове буття є підґрунтям буття тілесного, тимчасового. Як зазначає М. Р. Гінзбург, подвійна природа людини конкретизується як співіснування в людині тимчасового й позачасового аспектів. При чому в цьому співвідношенні позачасовий аспект є носієм смислів й основою тимчасового, що осмислює. У філософсько-психологічному підході М. М. Бахтіна також розвивається тема подвійної природи людини. Протиріччя між духовним і матеріальним аспектами буття (що конкретизоване як протиріччя між смисловим та просторово-часовим аспектами) є напруженим протиріччям, що пронизує життя конкретного індивіда, формує його основу. М. М. Бахтін розвиває дві ідеї: 1) суб’єктивна цілісність особистості є смисловою цінністю; 2) простір, і час, і дії людини, що розгортаються у просторі та часі, є засобом реалізації його смислової організації. М. М. Бахтін наголошує на відповідальності людини за цю реалізацію, наявності в житті людини просторово-часових й змістовно-смислових аспектів: на людині лежить відповідальність за формування власної смислової єдності та її реалізацію. Становлення людини набуває форми визначення себе в світі самовизначення. М. М. Бахтін і Л. І. Божович акцентують одну дуже важливу характеристику самовизначення – його орієнтованість в майбутнє. М. М. Бахтін розрізняє часове й смислове майбуття, яке має важливе значення для самовизначення: “Усвідомлювати самого себе активно – значить освітлювати себе майбутнім смислом; поза ним мене немає для самого себе”. Смислове майбутнє виступає для людини як ідеальне проектування себе в майбутнє, як сфера, що ціннісно мотивує особистісний розвиток, тим самим відіграючи головну роль в особистісному самовизначенні. С. Л. Рубінштейн у своїх працях розглядає проблему самовизначення скрізь призму відношень “Людина – Світ”, де подвійність людської природи трактується як протиріччя між скінченністю та нескінченністю. “Особистісний розвиток може бути прийнятий як реалізація індивідом своєї потенціальної універсальності, нескінченності, як становлення Людини в Індивіді”. О. С. Арсеньєв, аналізуючи роботу С. Л. Рубінштейна, вважає схожою його позицію з поглядами багатьох мислителів, при всій їхній різноманітності (Л. Фейєрбах, М. Бердяєв, М. Бахтін, К. Роджерс та всі теоретики гуманістичної психології). Спираючись на філософську ідею про подвійність, про духовно-матеріальну, нескінченно-скінченну, позачасово-часову природу людини, М. Р. Гінзбург пропонує уявити людське існування як дві розмірності: “вертикальна” складова осмислює людське буття, забезпечує його ціннісно-смислову єдність, а проявляється і здійснюється ця єдність “горизонтальною” складовою. Набуття людиною своєї ціннісно-смислової єдності та її реалізація є визначення себе в світі – самовизначення. Суттєвою особливістю самовизначення є його зорієнтованість у майбутнє, смислове та часове, що закладається в теперішньому, що крокує з минулого [8]. Поділяючи вищенаведені міркування щодо подвійності людської природи, вважаємо за необхідне наголосити, що, на нашу думку, вертикальною віссю координат є релігія, передусім православ’я як вінець духовного розвою людини, а горизонтальною – наука як вінець культури, реалізації екзистенції людини в матеріальному вимірі. В освітньому ж просторі цим двом вісям відповідають процеси гуманізації та гуманітаризації. Отже, людина як істота з подвійною природою (духовно-матеріальною) має розвиватися у полі, утвореному цими векторами розвитку. Для забезпечення ж сталого розвитку як окремо взятої людини, так і всього людства треба визначитися з аксиологічними пріоритетами. Одним з компонентів аксиологічної моделі є положення про розвиток рефлексії як системоутворюючого фактору особистісного самовизначення людини. Психологічні основи рефлексії розроблені у дослідженнях Г. М. Андрєєвої, М. Г. Алексєєва, Н. І. Гуткіної, В. В. Давидова, С. Л. Рубінштейна, І. М. Семенова, С. Ю. Степанова, Г. П. Щедровицького. Існують різні підходи щодо дослідження рефлексії. Рефлексія розглядається як специфічний вид пізнання (В. А. Лекторський), як діяльність самопізнання, процесу отримання знань про себе самого (Н. І. Пушкіна, С. Ю. Степанов, І. М. Семенов), як особистісний компонент (К. О. Абульханова-Славська, В. І. Слободчиков, С. Л. Рубінштейн, Г. А. Цукерман), як соціально-психологічний феномен через призму сумісної діяльності людей (Г. М. Андрєєва, Е. М. Ємельянов, О. З. Зак, Г. П. Щедровицький).
Формування ціннісно-смислового ядра особистості відбувається за умов активного самопізнання, самоаналізу й самооцінки, морального виховання, усвідомлення власних чеснот, інтересів і цінностей. Ціннісно-орієнтована й соціально значуща діяльність у поєднанні з рефлексивною діяльністю сприяють “усвідомленню своєї самобутності й переходу до духовних, ідеологічних масштабів самооцінки” (С. Л. Рубінштейн) [9]. На нашу думку, головною рушійною силою формування аксиологічного стрижня особистості є любов. Всі ми так звикли до непорозумінь й навіть ворожнечі, що цураємося любові як чогось огидного й непристойного. А головне завдання нашого життя – перетворити себе на джерело любові. Саме це має стати головною метою освіти на всіх її щаблях. Вища освіта має бути вищим рівнем піднесення людини до висот Божої досконалості – особистості. Пам’ятаймо, людина – образ і подоба Божа. А Бог є Любов. Визначний вчений, філософ ХХ століття, російсько-американський соціолог Питирим Олександрович Сорокін (1889–1968) зробив великий внесок у дослідження творчої сили любові. Він розглядав її як головний фактор суспільного прогресу. Перетворюючій силі альтруїстичної любові він присвятив монографії та статті, створив у Гарвардському університеті Дослідний центр з творчого альтруїзму, включив у книгу “Головні тенденції нашого часу” (М., 1997) спеціальну главу “Містична енергія любові”. Суть концепції П. О. Сорокіна полягає в наступному: “Благодать любові” – одна з трьох найвищих енергій, що відомі людині (в одному ряді з істиною та красою). Любов, істина і краса – величні цінності чи енергії, нероздільні, не відмінні одна від одної. В цій трійці любов розуміється як космічна сила, що уніфікує, інтегрує та гармонізує, що протидіє силам хаосу, що дезинтегрують, єднає те, що розділяється ворожнечею, будує те, що руйнується розбратом, створює та підтримує великий лад, логос у всьому універсумі” [10, с 202–204]. Питирим Сорокін досліджує основні соціальні функції альтруїстичної любові. “Останні дослідження ролі безкорисної творчої любові, – пише Питирим Сорокін, – показали, що вона була та залишається реальною силою, яка може: зупинити міжособистіну та міжгрупову агресію”; перетворити ворожі стосунки на дружні; любов пробуджує любов, а ненависть породжує ненависть; любов може впливати на міжнародну політику та умиротворювати конфлікти; любов – це сила, що дає життя, необхідна для фізичного, ментального і морального здоров’я; альтруїсти живуть довше, ніж егоїсти; у дітей, що позбавлені любові, більше шансів стати морально та соціально дефективними; любов є сильним антидотом проти злочинних, патологічних та самогубних тенденцій, проти ненависті, страху та психоневрозів; любов виконує важливі пізнавальні та естетичні функції; любов є найпіднесенішою та найефективнішою виховною силою для просвіти та морального облагороджування людства; любов є серцем і душею свободи і всіх основних моральних та релігійних цінностей; мінімум любові абсолютно необхідний для продовження існування будь-якого суспільства, й особливо для гармонічного соціального порядку та конструктивного прогресу; нарешті, що в нинішній катастрофічний момент історії ріст “виробництва, розподіл та циркуляція любові-енергії” та значна альтруїзація індивідів, інститутів та культури є необхідною умовою для запобігання нових війн та пом’якшення
міжособових та міжгрупових розбратів” [10, с 226–227]. Тема альтруїстичної любові пронизує всю пізню творчість вченого. У післявоєнні роки були надруковані книжки П. О. Сорокіна: “Альтруїстична любов” (1950), “Пошуки у галузі альтруїстичної любові та поведінки” (1950), “Шляхи і влада любові” (1954), “Американська сексуальна революція” (1957), “Влада і мораль” (1959). П. О. Сорокін вважав, що найважливіше завдання людства полягає у збільшенні,
накопиченні та використанні енергії любові [10, с 298]. “Якщо ми хочемо підвищити виробництво любові людства, то всі головні культурні системи мають бути, вірогідно, перебудовані, аби випромінювати тільки позитивне світло любові та призупиняти продукування негативних випромінювань ненависті” [10, с 307–309]. Любов – це діяльність, конструктивна, творча активність, – пише Е. Фромм, – це “перебування” у певному стані, а не “впадіння” у нього. Найбільш загальне визначення активного характеру любові можна сформулювати так:
любити – значить, передусім, давати, а не отримувати” [11]. Найголовніше, на думку Е. Фромма, – віддавати не матеріальні, а специфічні людські цінності. “Що ж віддає одна людина іншій? Вона ділиться з нею самою собою, своїм життям, найдорожчим, що має. Це зовсім не значить, що вона обов’язково має жертвувати життям заради іншого, – просто вона ділиться тим, що є в неї
живого: своєю радістю, своїми інтересами, своїми думками, знаннями, своїм настроєм, своєю печаллю – всіма проявами свого життя. Отже, ділячись своїм життям, людина збагачує іншого, збільшуючи його життєву силу і тим самим також і свою” [12]. Нині ідеали альтруїстичної любові, на превеликий жаль, є раритетом. Про них згадують вряди-годи, соціальне ж схвалення отримують ідеї конкуренції (заздрості й ворожнечі), прагматизму (бездушності й холодного розрахунку), гедонізму (нестриманості, нетерплячості та розбещеності). Ми з такою легкістю запозичили чуже для
нас передусім за духом слово конкуренція, а разом з ним і поле боротьби та розбрату, що навіть не поцікавились, яке ж його значення. Конкуренція [пізнє лат. concurrentia < concurrere стикатися] – 1) суперництво, боротьба за досягнення кращих результатів у певній сфері… [13]. Ось дали жити в рідній мові, та що ще страшніше – у власних серцях цьому монстру – розбрату й ворожнечі, війні й руїні у всіх і вся. І дарма, що звемо його заморським іменем, від цього лють його, спрямована на наше знищення, не меншає. А сили йому додаємо ми самі, постійно згадуючи про нього. А може, краще згадати своїх, рідних красенів і доброчинців, творців ладу й злагоди. Ми забули про них, а разом з ними пішло з нашого життя все те добре, що вони творили. Чи послуговуємося ми такими словами й словосполученнями: лад, злагодитися щось зробити, владнати, зробити щось ладком, лагідність, ладити; мир, мирність, мирнота, миролюбство, миротворчість, миротворення,
миротворець; любов, любомудр, любота, любування, любчик, люб’язність тощо? В Євангелії сказано: “Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог. З Богом було воно споконвіку. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього” (Йоан 1.1). Творімо лад буття! Творімо світ любові! Освіта студентів університетів у контексті гуманізації та гуманітаризації – це освіта в любові.
Фізична наука у процесі гуманітаризації природничо-наукової освіти
Інтерес до гуманітаризації природничонаукової освіти у школі зумовлено, згідно із І.О. Гашенко, наступними причинами: «По-перше, серед основних принципів освіти України законом “Про освіту”, Державною національною програмою “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), Національною доктриною розвитку освіти, Державними стандартами базової і повної середньої освіти названі та дістали подальший розвиток і реалізацію принципи гуманізації і гуманітаризації освіти» (тобто наявна законодавча причина). «По-друге, у суспільстві є визнання того факту, що природничонаукова освіта старшокласників у загальноосвітніх навчальних закладах може бути повноцінною тільки за умов її широкої гуманізації та гуманітаризації» (тобто наявна соціальна причина, яка виражається в підтримці суспільством цих тенденцій в модернізації освіти). «По-третє, сучасний етап реформування освіти в Україні характерний бажанням широкого кола науковців та практичних працівників проникнути до найглибших основ феномену гуманітаризації природничонаукової освіти, розкрити і визначити можливості природничонаукових дисциплін для гуманітаризації освіти та відповідні загальні педагогічні умови для реалізації визначених можливостей» (тобто наявні дослідницькі інтереси науковців та практиків). «По-четверте, у національній педагогіці накопичений значний і досить різноманітний науковий і практичний досвід реалізації засад гуманітаризації природничонаукової освіти в загальноосвітніх навчальних закладах, який створює певні реальні можливості для дослідження педагогічних умов процесу гуманітаризації природничо-наукової освіти старшокласників» (тобто має місце наявність наукового і практичного досвіду для подальших досліджень в цій сфері) [5, с.3]. Вказані чотири причини свідчать про те, що процес гуманітаризації шкільної освіти став стійким, утворив сталу сучасну тенденцію і підпорядкував собі дисципліни, які входять до складу природничонаукової компоненти знань.
Не зважаючи на тенденції гуманізації та гуманітаризації освіти, навіть учням гуманітарних класів необхідно вивчати природничонаукові дисципліни, зокрема фізику. Найпростішим обґрунтуванням цієї необхідності є спрямованість фізики на пояснення явищ навколишнього світу – від простіших повсякденних до розкриття фізичної картини будови всесвіту. Згадаємо, що саме науково обґрунтовані знання про такі природні явища дозволили, в свій час, людству відмовитись від примітивних уявлень язичницької релігії, в якій ці явища ототожнювалися із відповідними богами. Проте, не лише наведене навчання фізики учнів класів гуманітарного профілю має три принципових рішення: не вивчати її взагалі, вивчати у складі курсу природознавства, вивчати як самостійний предмет. Як це не дивно, але перша точка зору досі має прибічників, однак в даний час вона суперечить урядовим документам і задачам освіти» [14, с.5]. Зазначимо, що вивчення фізики як складової курсу природознавства поверне рівень освіченості учнів в цій дисципліні десь на рівень XVIII сторіччя, коли саме так її і вивчали. На думку Т.О. Гуріної «фізика як наука має не лише спеціальний аспект, але й загальнолюдський, тобто гуманітарний. Викриваючи і використовуючи її «гуманітарний потенціал» в школі, можна формувати в учнів діалектико-матеріалістичне світосприйняття, виробляти новий (планетарний) стиль мислення, який спирається на сучасне розуміння світу. Одночасно набагато ефективніше вирішувалися би задачі естетичного, екологічного виховання школярів» [14, с.6]. Але, незважаючи на всі переваги зазначеного гуманітарного потенціалу фізики у вітчизняній педагогіці постала задача її гуманітаризації. Розглянемо більш детально, що саме викликало потребу у модернізації методичної системи викладання фізики учням гуманітарних класів. Одним з аспектів виникнення вказаної потреби є первинно низька зацікавленість учнів гуманітарних класів у вивченні фізики. Це викликано наступними факторами:
-впевненістю гуманітаріїв у тому, що знання з фізики їм непотрібні, оскільки не знадобляться у наступній професійній діяльності, а також подальшому житті в цілому;
- недосконалість в діючій освітній системі прийомів застосування аналізу інформації та критичного мислення, оскільки саме такі прийоми здатні зацікавити учнів-гуманітаріїв у вивчанні фізики;
- недостатнє приділення уваги розвитку креативного мислення учнів, яке допомагає запам’ятовувати вивчену інформацію та служить розвитку уяви школярів;
- певна розбіжність між теоретичними знаннями та зрозумілими життєвими прикладами, доцільність максимально наближувати навчальний матеріал до зрозумілих прикладів, а також зменшувати обсяги вивчення формул та проведення розрахунків на користь цікавих прикладів, які розкривають фізичну сутність явищ.
Ще одним аспектом потреби модернізації процесу викладання фізики учням гуманітарних класів є розвиток новітніх особистісно-орієнтованих навчальних підходів. До них відносяться:
1. Диференціація навчання (допрофільна диференціація в основній школі і профільна в старшій) та генералізація знань (тобто виділення загального принципу та побудова методики навчання з підпорядкуванням часткового головному) [15]. Так, В. І. Бурак стверджує, що генералізація змісту, структури й матеріалу певних розділів фізики, наприклад електромагнетизму, «…може привести не тільки до вдосконалення традиційної, але й до побудови принципово нової методики навчання електромагнетизму в основній школі, яка сприяє формуванню узагальнених уявлень з електромагнетизму та підвищує ефективність і результативність навчання за умов його допрофільної диференціації» [15]. Аналогічний підхід можна застосувати й до інших розділів фізики. Прийоми диференціації та генералізації в навчальному процесі можуть розглядатися як перше наближення до орієнтації цього процесу на особистість учня, незважаючи на те в якій школі (основній чи старшій) він вчиться.
2. Демократизація та гуманізація освіти [16, 1]. Певною мірою ці питання вже було розглянуто вище. Додамо, що «крім академічних складових гуманізації освіти, суттєве значення мають спонукальні психолого-педагогічні заходи, спрямовані на усвідомлення суб’єктом своєї значущої ролі і свого обов’язку в сучасному техногенному світі. Такі мотиви розкриваються під час зустрічей з провідними спеціалістами, екскурсій на виробництво, на вступних і підсумкових уроках з окремих розділів фізики, при висвітленні діяльності й наукових здобутків видатних учених» [16]. Тобто шляхом демократизації та гуманізації освіти повинні створюватися такі умови, за яких увага приділятиметься психолого-педагогічному підходу до навчання. Ця ідея спрямовує нас до третього прийому.
3. Врахування індивідуально-психологічних особливостей кожного учня [17, 18]. Так, В. А. Праг стверджував, що «
22.03.2013 23:03-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора