Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Оскарження рішень РДА
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Дипломна робота
Предмет:
Правознавство
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ЗМІСТ
ВСТУП
Україна, згідно Конституції, є демократичною і правовою державою. Проте демократія стала не лише метою наших громадян, вона є важливим інструментом удосконалення і розвитку суспільства, невід’ємним атрибутом суспільного буття, який забезпечує і реалізує права людини. Демократія не є сталим, незмінним явищем. Вона постійно розвивається і вдосконалюється. Демократична держава має берегти демократію і шукати шляхи її вдосконалення.
Ст. 3 Конституції України визнає людину, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю та встановлює, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
З огляду на вищесказане, тема дипломної роботи є актуальною в наш час оскільки, згідно з нормами Конституції України забезпечення реалізації та захисту прав людини є головним обов'язком демократичної, соціальної, правової держави. У цьому, серед інших гілок влади, виконавча влада посідає особливе місце, адже, саме вона є найбільш наближеною до забезпечення потреб людини і є тією владою, з якою особа має ті або інші контакти практично повсякденно – через відносини з органами виконавчої влади, їхніми посадовими і службовими особами громадянам надається можливість практично скористатись більшістю з наданих їм Конституцією і законами України прав, виконувати покладені на них обов язки. Завдяки цьому саме незаконні рішення, дії, бездіяльність органів виконавчої влади, їх посадових і службових осіб завдають найбільшої шкоди інтересам громадян, хоча у межах встановлених процедур правовий захист держави гарантується і у випадку порушення прав та законних інтересів громадян іншими суб єктами, що здійснюють державно-владні управлінські функції (органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими чи службовими особами, іншими суб єктами, які здійснюють владні управлінські функції на підставі законодавства або на виконання делегованих повноважень).
Громадянин може скористатися декількома шляхами захисту, якщо вважає, що його права порушено незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів виконавчої влади, їхніх посадових і службових осіб. Вони є частинами єдиного механізму захисту прав особи що, доповнюючи одна одну, покликані у більш повному обсязі гарантувати захист прав громадян. Їх дієвість є однією з визначальних характеристик правової держави.
Судове оскарження громадянами незаконних рішень, дій, бездіяльності органів виконавчої влади, їхніх службових осіб, через поширення Конституцією України юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають в Україні, а також і через юридичні гарантії здійснення правосуддя, посідає провідне місце серед способів захисту прав громадян у сфері виконавчої влади.
Новий етап розвитку інституту судового оскарження громадянами неправомірних рішень, дій, бездіяльності органів виконавчої влади в Україні пов’язаний із створенням такої форми захисту прав громадян у сфері виконавчої влади, як адміністративна юстиція, що передбачає формування системи адміністративних судів і запровадження відповідних процедур їх діяльності. Цілий ряд питань, які пов язані із запровадженням адміністративної судової практики, потребують ґрунтовних наукових досліджень, що покликані створити необхідну наукову базу для прийняття відповідних правових актів.
Саме тому для адміністративно-правової науки є актуальним і необхідним проведення дослідження усього комплексу проблем, починаючи з аналізу відносин між громадянином і суб’єктом, який здійснює державно-владні управлінські функції, якщо громадянин вважає, що при реалізації таких функцій порушено його права і законні інтереси, до комплексного аналізу процесуальної форми здійснення адміністративної юстиції та напрацювання науково-обґрунтованих рекомендацій щодо її впровадження. Тим більше, що для цього роду досліджень зусиллями таких вчених, як В. Б. Авер’янов, М. О. Баймуратов, Д. М. Бахрах, І. П, І. М. Зайцев, Д. М. Чечот, В. М. Шаповал, В. І. Шишкін, М. К. Якимчук та інших, що досліджували проблематику оскарження громадянами незаконних дій органів виконавчої влади, їхніх посадових і службових осіб, створена необхідна наукова база.
Таким чином, актуальність дослідження обумовлена низкою причин: по-перше, необхідністю дослідження юридичної природи адміністративно-правового спору за участю органу виконавчої влади, за розв язанням якого громадянин звертається до суду, що дозволить створити ефективну процесуальну форму розв язання таких спорів, яка гарантуватиме реальний захист прав громадян; по-друге, відсутністю у вітчизняній науці достатньою мірою розроблених у теоретичному плані загальних положень стосовно судових адміністративних проваджень щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності органів виконавчої влади, їхніх посадових і службових осіб; по-третє, дефіцитом ефективних у практичному відношенні наукових рекомендацій щодо процесуальної форми розв’язання адміністративно-правових спорів між громадянином і органом виконавчої влади.
Метою дослідження є аналіз правового забезпечення оскарження громадянами незаконних рішень, дій, бездіяльності органів виконавчої влади, за умов створення в Україні адміністративних судів і запровадження адміністративно-процесуальної форми захисту прав громадян у їх відносинах з органами виконавчої влади а також особливостей адміністративно-правових спорів між громадянином та органом виконавчої влади.
Мета дослідження зумовила такі завдання:
- вивчити теоретичні аспекти взаємодії громадянина та органів органів виконавчої влади на Україні;
- визначити юридичну відповідальність органів виконавчої влади;
- дати правову характеристику звернень громадян до органів виконавчої влади на Україні;
- дослідити механізми оскарження рішень органів виконавчої влади в адміністративному порядку на прикладі матеріалів Нікопольської районної державної адміністрації.
Об’єктом дослідження виступає процес взаємодії громадянина і органів місцевого самоврядування під час оскарження дій виконавчої влади в адміністративному порядку на прикладі матеріалів Нікопольської районної державної адміністрації.
Предметом дослідження є процесуальні адміністративні правовідносини, що виникають під час оскарження громадянами рішень, дій, бездіяльності органів виконавчої влади, їх посадових і службових осіб у суді.
Методи дослідження: загальнонауковий діалектичний метод, який дозволив проаналізувати чинне законодавство та проекти законодавчих актів щодо оскарження громадянами незаконних рішень, дій, бездіяльності органів виконавчої влади, їх посадових і службових осіб у судах.
Структура дипломної роботи складається зі вступу, чотирьох розділів, висновку, списку використаної літератури та додатків.
РОЗДІЛ І Правове становище органів виконавчої влади в Україні
1.1 Поняття та правова основа діяльності органів виконавчої влади
Відповідно до Конституції України державна влада в України здійснюється на засадах ії поділу на законодавчу, виконавчу та судову [1, ст. 6]. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Серед органів державної влади важливе місце посідають органи виконавчої влади, що здійснюють функції державного управління економічним, соціально-культурним і адміністративно-політичним будівництвом. Від результатів діяльності цих органів понад усе залежить соціально-економічний і політичний стан країни. Саме ці органи виступають основним суб'єктом адміністративного права.
В адміністративно-правовій науці під органом виконавчої влади визнають частину державного апарату (організацію), яка має власну структуру та штат службовців і в межах установле ної компетенції здійснює від імені й за дорученням держави функції державного управління в економічній, соціально-культурній, адміністративно-політичній сферах суспільного життя. Це поняття має найвагоміші ознаки органів виконавчої влади. Такі органи є державними й разом з органами законодавчої та судової влади складають єдиний державний апарат.
Тому орга ни виконавчої влади мають усі найважливіші ознаки держав них органів, але, крім того, вони мають і власні специфічні риси, обумовлені завданнями та особливим характером державного управління. Органи виконавчої влади створюють і свій власний апарат — апарат державного управління, який належить до чис ла складних самоврядних систем. Він становить собою цілісне утворення, яке складається з великої кількості різноманітних частин — окремих органів та їх структурних підрозділів [34, с. 67].
Органами виконавчої влади України є Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адміністрації. Кабінет Міністрів є вищим органом у системі органів виконавчої влади, він спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний Верховній Раді України.
До складу Кабінету Міністрів входять: Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр-міністри, міністри. Прем’єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України. Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем’єр-міністра України [12, с. 7].
Члени Кабінету Міністрів не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у неробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.
Прем’єр-міністр керує роботою Кабінету Міністрів, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів, схваленої Верховною Радою.
Кабінет Міністрів має значне коло функцій і повноважень. Відповідно до цього він забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснює внутрішню політику держави, виконує Конституцію і закони України, акти Президента України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
Центральну групу повноважень Кабінету Міністрів становлять повноваження у бюджетно-фінансовій сфері та у сфері державного програмування розвитку України. Кабінет Міністрів забезпечує проведення фінансової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування. Він розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає парламенту України звіт про його виконання; розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного і культурного розвитку України [12, с. 16].
Багатосторонніми є повноваження Кабінету Міністрів також у майновій сфері. Він, зокрема, забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об’єктами державної власності тощо.
Кабінет Міністрів здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи.
Здійснюючи свої функції і повноваження, Кабінет Міністрів видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем’єр-міністр.
Кабінет Міністрів складає повноваження перед новообраним парламентом. Прем’єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити про свою відставку. Відставка Прем’єр-міністра України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України. Прийняття Верховною Радою резолюції недовіри Кабінету Міністрів України також має наслідком відставку Кабінету Міністрів України.
Центральними органами виконавчої влади в Україні є міністерства, державні комітети та відомства. Вони здійснюють керівництво дорученими ним сферами суспільного життя, несуть відповідальність за їх розвиток і в межах своїх повноважень видають акти, організовують і контролюють їх виконання. Вони видають накази, інструкції, директиви, настанови, статути, правила, рішення колегій.
Ці нормативно-правові акти підлягають реєстрації у Міністерстві юстиції України [35, с. 43].
Міністерства – це такі центральні органи виконавчої влади, які здійснюють керівництво дорученими ним сферами управління (охорона здоров’я, освіта, промисловість, транспорт, внутрішні справи, оборона та ін.). Міністерства утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України. Очолює міністерство міністр, який відповідає за стан справ у міністерстві. У нього є заступники. Міністерство складається з управлінь, відділів та інших підрозділів, які керують підлеглими їм підприємствами, установами, організаціями.
У міністерствах є колегії – дорадчі органи, до яких входять: заступник міністра, керівники основних підрозділів міністерств, спеціалісти та вчені. На засіданнях колегії обговорюються основні питання діяльності міністерства. Рішення колегії проводиться в життя наказом міністра, який її очолює. Міністерства координують діяльність державних підприємств і організацій у відповідній галузі, забезпечують державні підприємства у виконанні ними завдань; розробляють державні програми, формують і розміщують державні завдання, контролюють їх виконання. Крім випадків, передбачених законом, міністерства не мають право втручатися у господарську та іншу діяльність підприємств і організацій [24, с. 83].
Основною правовою формою діяльності міністерств є накази, розпорядження, інструкції, положення, вказівки міністра.
Державні комітети – це центральні органи, які здійснюють міжгалузеве управління у певній сфері. В окремих випадках Державні комітети здійснюють галузеве управління (наприклад, Державний комітет України по стандартизації, метрології, сертифікації; Державний комітет України у справах захисту споживачів та інші). Державні комітети утворюються Кабінетом Міністрів України.
Кожен з таких комітетів очолює голова, який має заступників. В окремих комітетах утворюються колегії, науково-технічні, експертні ради. Голови державних комітетів видають постанови, розпорядження, інструкції та інші акти [24, с. 84].
Відомства – це центральні органи управління, які здійснюють галузеве або міжгалузеве управління. Вони утворюються Кабінетом Міністрів України у галузях народного господарства, в разі необхідності в соціально-культурній та адміністративно-політичній діяльності. Серед відомств є комітети (Державний комітет України по земельних ресурсах), головні управління (Головне архівне управління), служби (Митна служба України), фонди (Фонд соціального страхування), компанії (Держтелерадіокомпанія), ради (Рада у справах релігії), державні інспекції (Головна державна інспекція з карантину рослин України), комісії (Вища атестаційна комісія), агентства (Національне космічне агентство) [24, с. 84].
Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.
Склад місцевих державних адміністрацій формують голови державних адміністрацій, які призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. При здійсненні своїх повноважень вони відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Місцеві державні адміністрації також підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.
Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня [39, с. 150].
У взаємовідносинах місцевих державних адміністрацій з відповідними радами важливим положенням є те, що обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь. Якщо ж недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.
Найважливішими функціями і повноваженнями місцевих державних адміністрацій є забезпечення: виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; законності і правопорядку; додержання прав і свобод громадян; виконання державних і регіональних програм соціально-економічного і культурного розвитку, програм охорони довкілля та інших програм; підготовки та виконання відповідних обласних і районних бюджетів, звітів про виконання відповідних бюджетів та програм; взаємодії з органами місцевого самоврядування; реалізації інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень [39, с. 153].
Керівники місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку
1.2 Структура органів виконавчої влади
Будучи частиною державного апарату, органи виконавчої влади мають власну внутрішню структуру й штат службовців.
Організаційна структура державного апарату — це поділ цілого на організаційно відокремлені одиниці та мережа управлінських зв'язків у ньому, особлива форма поділу й кооперації управлінської діяльності, стійка схема розподілу його завдань і функцій [32, с. 23]. (Додаток 1)
Структуру міністерства затверджує державний секретар міністерства за погодженням з міністром, а структуру іншого центрального органу виконавчої влади – його керівник. Штатний розпис і кошторис видатків міністерства затверджує державний секретар міністерства за погодженням з Міністерством фінансів України, а штатний розпис і кошторис видатків іншого центрального органу виконавчої влади – керівник цього органу за погодженням з Міністерством фінансів України.
Основними структурними підрозділами центрального органу виконавчої влади є: керівництво (керівник і його заступники), колегія, урядові органи державного управління, патронатні служби, центральний апарат (функціональні відділи і управління), територіальні органи, науково-технічні ради, робочі та консультативні органи.
Для узгодженого вирішення питань, що відносяться до компетенції центрального органа виконавчої влади, обговорення найважливіших напрямків його діяльності і розвитку дорученої йому галузі або сфери створюється колегія. До її складу входять: керівник центрального органа, його заступники і керівники структурних підрозділів. Членів колегії затверджує Кабінет Міністрів України за поданням керівника центрального органа. Склад колегій центральних органів виконавчої влади України відзначається певним розмаїттям. Зокрема, до складу колегії Міністерства юстиції входить 15 осіб, Міністерства фінансів – 17, Міністерства аграрної політики – 18, а Міністерства освіти і науки - 25. У засіданнях колегії можуть брати участь представники місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування. Колегія за результатами своєї діяльності приймає рішення, що втілюються в життя наказами міністра [32, с. 25].
Для розгляду наукових рекомендацій і пропозицій по головних напрямках науки і техніки, обговорення найважливіших програм у центральних органах можуть створюватися науково-технічні ради в складі вчених і висококваліфікованих фахівців. З урахуванням специфіки діяльності можуть створюватися інші робочі та консультативні органи.
У літературі з державного управління цілком слушно зазначається, що найсуттєвіша організаційно-структурна особливість центральних органів виконавчої влади полягає в тому, що вони мають у своєму підпорядкуванні місцеві (територіальні) органи, які створюють разом з центральним апаратом так звану виконавську вертикаль галузевої чи функціональної спрямованості (поширеною є така назва цієї вертикалі – система міністерства, державного комітету) [37, с. 95]. Територіальні органи утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством. Призначення на посаду і звільнення з посади керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади здійснює у встановленому порядку його керівник.
Для забезпечення реалізації державної політики в особливо важливих сферах діяльності та державного управління у складі окремих центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом у межах коштів, передбачених на їх утримання, можуть бути утворені відповідні департаменти (служби). Утворення такого департаменту (служби), призначення на посаду і звільнення з посади його керівника та затвердження положення про департамент (службу) здійснює Президент України. Зокрема, Указом Президента України від 6 жовтня 2000 р. №1120/2000 у складі Служби безпеки України утворено Департамент спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації.
Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції). Ці органи діють у складі міністерства чи державного комітету і підпорядковуються йому. Вони здійснюють управління окремими підгалузями або сферами діяльності, контрольно-наглядові функції, а також регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних і юридичних осіб. Зокрема, у складі Міністерства палива та енергетики створено чотири державні департаменти: електроенергетики; нафтової, газової та нафтопереробної промисловості; ядерної енергетики; вугільної промисловості. У складі Міністерства юстиції діє Державний департамент у справах національностей та міграції.
Керівники урядових органів державного управління призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням керівника відповідного центрального органу виконавчої влади. Керівник урядового органу за посадою є членом колегії центрального органу виконавчої влади.
Положення про урядовий орган державного управління затверджується Кабінетом Міністрів України. Типове положення про урядовий орган державного управління затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2000 р. №386. Згідно з Типовим положенням, урядовий орган державного управління у межах своєї компетенції бере участь у реалізації державної політики у відповідній підгалузі або сфері діяльності центрального органу виконавчої влади; здійснює в установленому порядку управління окремими підгалузями або сферами діяльності (зокрема, в межах, визначених центральним органом виконавчої влади, здійснює управління майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади); виконує відповідно до законодавства контрольно-наглядові функції у відповідній підгалузі або сфері діяльності; здійснює регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних та юридичних осіб; узагальнює практику застосування законодавства, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення і вносить їх на розгляд керівника центрального органу виконавчої влади; здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань [15, с. 95].
Урядовий орган державного управління для реалізації покладених на нього завдань може за погодженням з керівником центрального органу виконавчої влади утворювати територіальні органи у межах граничної чисельності працівників урядового органу. Призначення на посади та звільнення з посад керівників цих органів та затвердження положень про територіальні органи здійснюється керівником урядового органу [59, с. 5].
В урядовому органі може створюватися колегія у складі керівника урядового органу, його заступників та керівників структурних підрозділів урядового органу. Персональний склад колегії затверджується керівником центрального органу виконавчої влади, а її рішення проводяться в життя наказами урядового органу.
Урядові органи функціонують як єдиноначальні і не мають права видавати загальнообов’язкові нормативно-правові акти.
Керівник центрального органу виконавчої влади має право формувати власну патронатну службу. Ця служба як особистий апарат керівника спрямована на підготовку для нього необхідних матеріалів, організацію його контактів з громадськістю та засобами масової інформації. Водночас патронатна служба виконує роль сполучної ланки між керівником та колективом службовців – апаратом центрального органу виконавчої влади, а також між певним керівником та іншими керівниками центральних органів виконавчої влади. Працівники патронатної служби у центральному апараті міністерства призначаються на посади та звільняються з посад державним секретарем за пропозицією міністра [58, с. 12].
Інші посадові особи центрального органу виконавчої влади є державними службовцями, які разом з технічними та обслуговуючими працівниками входять до складу його апарату (персоналу). Апарат міністерства очолює державний секретар міністерства, який призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України, а апарат інших центральних органів виконавчої влади – керівник апарату, який призначається на посаду і звільняється з посади керівником центрального органу виконавчої влади [58, с. 14].
До складу центрального апарату органу виконавчої влади, як правило, входять:
– відділ кадрів;
– загальний відділ;
– управління справами;
– фінансово-господарське управління;
– прес-служба (центр громадських зв’язків);
– відділ міжнародних зв’язків;
– різні функціональні управління).
Номенклатура функціональних відділів та управлінь апарату (персоналу) залежить від конкретного центрального органу виконавчої влади і визначається в положенні про нього, що затверджується Президентом України.
1.3 Загальна характеристика повноважень органів виконавчої влади
Органи виконавчої влади реалізують функції держави, виконуючи положення Конституції і законів України, актів Президента України, а також нормативні акти органів державного управління вищого рівня.
Кожен орган виконавчої влади, діючи від імені та за дорученням держави, має певний правовий статус, виступає носієм відповідних повноважень юридично-владного характеру, реалізація яких забезпечує йому досягнення мети виконавчо-розпорядчої діяльності. Органи виконавчої влади наділено необхідною оперативною самостійністю, що виражається в їх компетенції — предметах відання, правах, обов'язках, територіальних межах діяльності кожного окремого органу.
Повноваження органу виконавчої влади - це закріплені за органом виконавчої влади права і обов'язки (в тому числі обов'язки нести відповідальність за наслідки виконання повноважень - так звані "юрисдикційні" обов'язки). Для визначення певного обсягу повноважень, закріпленого за кожним органом виконавчої влади відповідно до покладених на нього завдань і функцій, застосовується поняття "компетенція". Центральне місце і переважну частину серед повноважень органу виконавчої влади складають державно-владні повноваження, тобто повноваження щодо прийняття обов'язкових до виконання рішень і забезпечення їх здійснення тими, кому вони адресовані [46, с. 19].
Компетенція — це певний обсяг державної діяльності, покладений на конкретний орган, або коло питань, передбачених законодавством, іншими нормативно-правовими актами, які він має право вирішувати в процесі практичної діяльності (коло питань, що розв'язує міністерство, визначається в положенні про відповідне міністерство; місцева державна адміністрація (обласна чи районна) — в Законі України «Про місцеві державні адміністрації»).
Кожен орган виконавчої влади має офіційне найменування та повноваження використовувати різні атрибути з державною символікою (штамп, бланки з офіційними найменуваннями тощо). Систему органів виконавчої влади, форми та методи їх діяльності визначають Конституція та закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України та ін.
Діяльність цих органів має вторинний, підзаконний, виконавчо-розпорядчий характер, бо вони здійснюють свої функції на підставі й на виконання закону. Але, реалізуючі свою компетенцію, виконуючи положення законів і правових актів інших державних органів, органи виконавчої влади мають по вноваження розпоряджатися з конкретних питань і приймати підзаконні нормативні акти. Отже, в процесі виконавчої та розпорядчої діяльності органи управління діють юридично-владно, застосовуючи різні правові засоби нормотворчого, опера тивно-виконавчого (розпорядчого) та юрисдикційного (правоохоронного) характеру [20, с. 129].
Відповідно до положень Європейської хартії про місцеве самоврядування, основні повноваження місцевого самоврядування встановлюються конституцією або законом. В Україні вони закріплені в загальному вигляді у ст. 143 Основного Закону [5, ст. 143], а їх деталізація міститься в Законі «Про місцеве самоврядування в Україні», Положенні про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, а також у галузевому законодавстві – Законах «Про основи містобудування», «Про транс порт», «Про зв`язок», «Про охорону праці», «Про фізичну культуру і спорт», «Про освіту», «Про пожежну безпеку», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про природно-заповідний фонд», у Земельному, Лісовому, Водному кодексах України та інших правових актах.
Повноваження місцевого самоврядування можуть реалізуватися безпосередньо населенням територіальної громади, оскільки вона виступає первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень і може самостійно вирішувати будь-яке питання місцевого значення, віднесене законодавством до відання місцевого самоврядування. Саме цією позицією і обумовлена назва цього параграфу, як функцій і повноважень місцевого самоврядування в цілому, а не тільки його органів, адже в механізм їх реалізації включена вся система місцевого самоврядування, а не тільки його органи [26, с. 10].
Деякі питання можуть вирішуватися тільки безпосередньо населенням відповідної громади, яким належить право обирати представницькі органи місцевого самоврядування і сільського, селищного, міського голову, виражати свою волю на місцевому референдумі, загальних зборах громадян, реалізувати право на місцеві ініціативи, громадські слухання, здійснювати контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування.
Однак більшість повноважень реалізується органами і посадовими особами місцевого самоврядування. Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» окремо закріплює повнова ження представницьких органів місцевого самоврядування, їх виконавчих орга нів, посадових осіб місцевого самоврядування, розрізняючи власні й делеговані повноваження.
Власні повноваження – ті права і обов’язки, які визнає за суб’єктами міс цевого самоврядування держава і які забезпечують самостійне вирішення насе ленням питань місцевого значення.
Делеговані повноваження – повноваження органів виконавчої влади, на дані органам місцевого самоврядування законом (визначення Закону) з одночас ною передачею необхідних матеріальних і фінансових ресурсів, реалізація яких підконтрольна органам державної виконавчої влади.
Основні напрямки діяльності суб’єктів місцевого самоврядування можна виділити на основі аналізу природи, місця, завдань і цілей місцевого самовряду вання, а також аналізу правових норм, в яких закріплено повноваження за певними сферами муніципальної діяльності. Класифікувати функції місцевого самоврядування можна за кількома критеріями, однак найбільш суттєве значення має поділ функцій за формами та сферами діяльності місцевого самоврядування. Зокрема, за формами діяльності виділяються нормотворча, установча, контрольна і правоохоронна функції. За сферами діяльності можна виділити наступні функції: забезпечення комплексного розвитку території громади; планування; бюджетно-фінансову; управління комунальною власністю й місцевими фінансами; забезпечення задоволення потреб населення у житлових, транспорт них, торгових та комунально-побутових послугах; соціального захисту населення; зовнішньоекономічну; сприяння оборонній діяльності держави; розвитку охорони здоров’я, освіти, культури і спорту; природоохоронну; регулювання земельних відносин; облікову; дозвільно-реєстраційну; інформаційну [20, с. 131].
Реалізуючи нормотворчу функцію, органи місцевого самоврядування здійснюють правове регулювання комунальних відносин в межах своїх повнова жень (порядок управління і розпорядження комунальною власністю, місцевими фінансами, регулювання земельних відносин, забудови території, використання природних об’єктів місцевого значення та ін.), розробляють і приймають статут територіальної громади, регламент ради, затверджують Положення про зміст, опис та порядок використання символіки територіальної громади, приймають безліч нормативних актів локального характеру [41, с. 62].
Правоохоронну функцію складають повноваження щодо забезпе чення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів гро мадян на підвідомчій території. Слід відзначити, що зміст правоохоронної функції стосовно місцевого самоврядування складає охорона громадського по рядку, що є необхідною умовою підтримання на території громади режиму за конності, який забезпезпечується діяльністю всієї системи правоохоронних і су дових органів, а також різноманітних державних служб, інспекцій, які здійснюють функції нагляду і контролю за дотриманням законодавства. Охорона громадського порядку на підвідомчій території включає, перш за все, забезпечення громадської безпеки на вулицях, транспорті, в інших громадських місцях.
Відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», до повноважень сільських, селищних, міських виконавчих органів місцевого самовря дування відноситься здійснення контролю за забезпеченням громадського по рядку під час проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів [4, ст. 38].
Вирішенню завдань забезпечення законності, охорони громадського по рядку, захисту прав і свобод громадян сприяє діяльність виконавчих органів місцевого самоврядування щодо розгляду справ про адміністративні правопору шення, віднесені законом до їх відання, перелік яких містить ст. 219 Кодексу України про адміністративні правопорушення (наприклад, порушення Правил охорони і використання пам`яток історії та куль тури, порушення тиші у громадських місцях, завідомо неправдивий виклик спе ціальних служб та ін.) [65, ст. 219]. Крім цього, до делегованих повноважень вищевказаних органів відноситься право створення адміністративних комісій, комісій по бо ротьбі зі злочинністю та спрямування їх діяльності.
Реєстрація актів громадянського стану, за винятком виконавчих органів міських (крім міст обласного значення) рад, а також вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до відання виконавчих органів місцевого самовря дування, також здійснюється в рамках реалізації правоохоронної функції, адже основне завдання нотаріальної служби полягає в тому, щоб забезпечити захист прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Відповідно до Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р., у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських адміністраціях вчиняють такі нотаріальні дії: вживають за ходів до охорони спадкового майна; накладають та знімають заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земель ної ділянки, іншого нерухомого майна. У населених пунктах, де немає но таріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських адміністраціях, окрім цих дій вчиняють також такі нотаріальні дії: посвідчують заповіти, доручення; засвідчують вірність копій документів і виписок з них, справжність підпису на документах [13, с. 238].
До відання виконавчих органів міських (за винятком міст районного значення) адміністраціях, крім повноважень, які були розглянуті вище, належать:
– утворення комісій у справах неповнолітніх та спостережної, спрямування їх діяльності;
– сприяння органам внутрішніх справ у забезпеченні додержання правил пас портної системи;
– вирішення спільно з відповідними органами Міністерства внутрішніх
справ України питань щодо створення належних умов для служби та відпочинку особовому складу ОВС [20, с. 135].
Реалізуючи установчу функцію, представницькі органи місцевого самовря дування на пленарних засіданнях вирішують питання щодо визначення відпові дно до закону кількісного складу адміністрації, внутрішньої структури і персонального складу комісій ради, її виконавчих органів, апарату адміністрації та її виконавчих орга нів, забезпечуючи таким чином повну організаційну самостійність місцевого са моврядування.
В аналогічному порядку приймається рішення про заснування засобів масової інформації відповідної адміністрації, призначення і звільнення їх керівників.
Згідно Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформа ції» від 23.09.1997 р. закріплює, що органи місцевого самоврядування мають право засновувати або бути співзасновниками друкованих чи аудіовізуальних засо бів масової інформації в порядку, встановленому законодавством Укра їни, і в межах коштів, що виділяються з державного чи місцевих бюджетів на висвітлення їх діяльності, або за рахунок перерозподілу коштів, що виділяю ться на забезпечення функціонування цих органів [65, ст. 7].
Зміст контрольної функції органів місцевого самоврядування є досить об`ємним. Сюди відноситься здійснення представницькими органами місцевого самоврядування численних контрольних заходів щодо перевірки діяльності посадових осіб, виконавчих органів місцевого самоврядування і депутатів (заслуховування звітів, повідомлень, розгляд депутатських запитів, прийняття рішень про дострокове припинення повноважень посадових осіб місцевого самовряду вання, діяльність тимчасових контрольних комісій місцевих адміністрацій) і навіть заслу ховування повідомлень керівників органів внутрішніх справ про їх діяльність щодо охорони громадського порядку на відповідній території та порушення перед відповідними органами вищого рівня питання про звільнення з по сади керівників цих органів у разі визнання їх діяльності незадовільною.
Контрольна функція також здійснюється шляхом взаємного контролю радами, посадовими особами і виконавчими органами місцевого самоврядування за дотриманням правових актів органів місцевого самоврядування, участь у кон тролі за дотриманням законодавства на території громади (за використанням зе мель та інших природних ресурсів, за станом роботи щодо розгляду зверенень громадян на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, за станом благоустрою виробничих територій, організації озеле нення, охорони зелених насаджень і водойм, та ін.) [20, с. 137].
Наслідками цих заходів мо жуть виступати звернення до суду про визнання незаконними актів органів ви конавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальної громади, а також повнова ження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, внесення подань до відповідних органів про притягнення до відповідальності посадових осіб, якщо вони ігнорують законні вимоги та рішення адміністрацій та їх виконавчих органів, прийняті в межах їх
повноважень [43, с. 358].
Щоквартальний контроль за перебігом і результатами виконання бюджету, а також програм соціально-економічного та культурного розвитку відбувається шляхом розгляду радами відповідних щоквартальних письмових звітів, які скла даються виконавчими органами місцевого самоврядування і обласними, район ними держадміністраціями.
Згідно Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплює, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами, о...
23.03.2013 23:03-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора