ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………..3
1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ………………………………………………………………………………..5
1.1 Методичні підходи щодо тлумачення систем навчання іноземної
Мови………………………………………………………………………...5
1.2 Класіфікація сучасних методів навчання іноземних мов…………..8
1.3 Зміст комунікативних методів……………………………………….11
2 СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ…………………………………………………………16
2.1 Оособливості застосування сучасних технологій навчання
англійської мови у початковій школі……………………………………16
2.2 Аналіз підручника англійської мови для початкової школи НМК
"Wonderland" (English for Young Learners)……………………………...19
ВИСНОВКИ…………………………………………………………….………..26
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ………………………………………………….……....28
ДОДАТОК……………………………………………………………….……….31
ВСТУП
Важливою складовою демократичного суспільства, яке розбудовується в Україні є орієнтація на гуманістичні цінності світової культури. Громадскість, політики, науковці та освітяни дедалі глибше усвідомлюють потребу у побудові єдиної Європи, зокрема, наукового й освітянського простору без кордонів. Вимоги часу й розпочата радикальна реформа системи освіти в Україні орієнтують нинішніх і майбутніх вчителів та викладачів на відмові від авторитарного стилю навчання на користь гуманістичного підходу, на застосування методів, які сприяють розвитку творчих засад особистості з урахуванням індивідуальних особливостей учасників навчального процесу й спілкування. Основним засобом людського спілкування є мова, а в багатомовному просторі – декілька мов. Ось чому вивчення іноземних мов набуває особливого статусу в нашій країні.
Сучасний стан міжнародних зв’язків України у різноманітних сферах життєдіяльності, вихід її у європейськиї та світовиї простір, нові політичні, соціально-економічні та культурні реалії потребують певних трансформацій і у сфері освіти як важливого державного інституту, у тому числі й у галузі навчання іноземних мов. Сьогодні, як ніколи раніше, статус іноземної мови має тенденцію до постійного зростання. Серед світової спільноти вона все ширше набуває ролі засобу міжкультурного спілкування. Усе це зумовлює визначення основних стратегічних напрямків удосконалення цілей, змісту, методів, прийомів і засобів навчання іноземної мови. У викладанні іноземних мов основною вимогою часу стає формування необхідної комунікативної спроможності у сферах професійного спілкування в усній і писемній формі. Також аналіз вимог міжнародних стандартів, показує що в них основну увагу, крім комунікативних умінь і навичок, приділяють грамотному визначенню термінів, особливо фахових.
Термін – емоційне нейтральне слово чи словосполучення, яке вживається для точного вираження понять та назв предметів. Передача англійських термінів на українську мову вимагає знання тієї галузі, якої стосується переклад, розуміння змісту термінів англійською мовою і знання термінології рідною мовою. При передачі науково-технічної або юридичної літератури з іноземної мови важливе значення має взаємодія терміну з контекстом, завдяки чому виявляється значення слова. Якщо слово вживається як термін у системі іншої спеціальної галузі знань, то в ній воно теж однозначне, семантично чітко відмежоване від тих його значень, що виявляються в позатермінологічному функціонуванні. Таким чином, термін являє собою слово, що характеризується не лише стильовою співвіднесеністю, а й певною замкненістю в системі лексики на означення понять якоїсь окресленої галузі знань.
Актуальність теми зумовлена потребою глибшого вивчення семантичних процесів як продуктивних чинників термінотворення, необхідністю дослідження чинників, що сприяють оптимізації форми термінів.
Метою роботи є аналіз сучасних методів навчання іноземних мов і їх класифікація.
Завдання:
- вивчити теоретико-методологічні підходи вивчення іноземних мов;
- зробити класифікацію сучасних методів вивчення іноземних мов за критеріями.
Об’єктом дослідження є сучасні методичні підходи до навчання іноземної мови.
Предметом дослідження є міжсистемна взаємодія лексико-семантичних угруповань як один із чинників термінотворення, а також вплив такої взаємодії на структуру термінів.
Методи дослідження: метод компонентного аналізу, структурно-семантичний.
1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ
1.1 Методичні підходи щодо тлумачення систем навчання іноземної мови
Зміни в системі вітчизняного навчання іноземних мов, які відбуваються в контексті Болонського процесу, зумовлюють визначення нових стратегічних напрямів процессу оволодіння іноземними мовами, перегляд змісту, методів, прийомів і засобів навчання.
У загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти відзначається, що пріоритетною освітньою метою є підготовка студентів до професійної діяльності шляхом запровадження таких методів викладання іноземних мов, які стимулюють незалежність думки, судження, формують відповідні уміння і навички, що визначають готовність студентів до здійснення професійної викладацької діяльності.
Існують різні підходи до описання системи навчання іноземної мови.
Термін "підхід" означає загальну вихідну концептуальну позицію, яка є вирішальною у розгляді і визначенні інших підпорядкованих концептуальних положень. Іншими словами, "підхід" означає стратегію вивчення.
Методика викладання англійської мови це наука, яка постійно знаходиться у пошуку найбільш ефективного способу навчання людини мові.
Один із напрямів методичного оновлення уроків – проведення їх на основі інтеграції навчального матеріалу з кількох предметів, об'єднаних навколо однієї теми. Цей підхід сприяє інформаційному збагаченню сприймання і мислення за рахунок залучення цікавого матеріалу, що дає змогу з різних боків пізнати якесь явище, поняття, досягти цілісності знань.
Інтеграція (від лат. integer – повний, цілісний) навчального змісту може бути повною або частковою. Якщо розглядати цю проблему, треба передусім чітко визначити, чим відрізняються уроки інтегрованого змісту від використання міжпредметних зв'язків.
Під міжпредметними зв'язками вони розуміють включення в урок запитань і завдань з матеріалу інших предметів, що мають допоміжне значення для вивчення його теми. Це окремі короткочасні моменти уроків, які сприяють глибшому сприйманню та осмисленню якогось конкретного поняття. Якщо ж викладач проводить урок на якусь тему, і на цьому уроці зінтегровано зміст з різних предметів, і студенти включаються в різні види діяльності, щоб в їхній свідомості та уяві виник якийсь образ, тема або поняття, то такий урок можна вважати інтегрованим. Використання міжпредметних зв'язків є одним із шляхів інтеграції вищої освіти, що є об'єктивною основою встановлення та вдосконалення його змісту. Зв'язок між предметами навчального плану потрібен для того, щоб один предмет допомагав студентам краще засвоїти інший.
Інтегровані уроки підвищують мотивацію навчання, розвивають мову, формують уміння учнів порівнювати, узагальнювати, робити висновки, інтенсифікують виховний процес, знімають перевантаження, втому; не тільки поглиблюють уяву про предмет, розширюють кругозір, а і спонукають формуванню різнобічно, гармонійно й інтелектуально розвиненої особистості; інтеграція є джерелом находження нових зв’язків між фактами, що підтверджує чи поглиблює висновки та спостереження учнів і студентів [3, с. 57].
Отже, застосування на уроках іноземної мови міжпредметних зв'язків підвищує ефективність навчання. Спираючись на знання, набуті при вивченні інших предметів, учні знаходять нові логічні зв'язки у навчальному матеріалі. Це розвиває в них інтерес до навчання, активізує мислення, робить їх знання свідомими й міцними. Міжпредметні зв'язки дають змогу раціонально використовувати час, відведений на вивчення навчального матеріалу, вагомо зменшити навантаження учнів.
Інтегративний спосіб (Charles R. Richards) передбачає, що учнів ознайомлюють із завданням проекту на початку вивчення теми. Студенти планують свою діяльність в проекті і послідовно її реалізовують на кожному етапі навчального процесу: на етапі формування мовленнєвих навичок, етапі їх удосконалення та на етапі формування мовленнєвих умінь. За умов такого підходу, мовленнєві навички й уміння формуються та вдосконалюються в ході роботи над проектом [24, с. 258].
Інтегративний підхід у навчанні іноземної мови з використанням проектної технології, передбачає рух у “тривимірному просторі навчання”: визначення основної проблеми, мети і відповідних їй завдань навчання англійської мови, а також узгоджених комплексів “проблема – мета – завдання” для двох інших вимірів, тобто розвитку критичного мислення і громадянської компетентності; виділення ряду послідовних етапів розв’язання основної навчальної проблеми та визначення результатів, які мають бути досягнуті на кожному з них; знаходження й обґрунтування прийнятної та ефективної методологічної основи вирішення навчальних проблем та їх етапних складових в усіх вимірах цього “навчального простору” та встановлення необхідних і бажаних технічних ресурсів навчання (комп’ютер, відео, допоміжні матеріали тощо) [24, с. 259].
Застосування проектної технології – один зі шляхів виховання активної особистості. Студенти вчаться самостійно розв’язувати проблеми, приймати й обґрунтовувати рішення, виконувати роботу за складеним проектом. Це дає їм упевненість у собі, тому що уможливлює для кожного демонстрацію своїх знань, умінь і досягнень. Водночас це засіб розвитку творчих здібностей дитини. Такий підхід дає можливість сприяти формуванню вміння працювати у команді, а отже, розвивати здатність соціальної взаємодії.
Застосування проектної технології під час вивчення англійської мови створює додаткову мотивацію до навчання. До того ж, це можливість організувати мовну практику, використовуючи інтегровані знання та розвиваючи вміння застосовувати англійську мову в контексті реальних проблемних ситуацій, формувати комунікативну мовленнєву компетенцію, що складається з таких компонентів: лінгвістичний (лексичний, граматичний, семантичний, фонологічний, орфографічний, орфоепічний), а також, соціолінгвістичний, прагматичний. Наприклад, студенти Інституту іноземної філології Класичного приватного університету підготували колективний творчо-інформаційний проект “The future will never die” (Завтра буде завжди). Мета проекту: висвітлення можливих екологічних, освітніх, особистісних проблем життя людей у майбутньому та пошук шляхів їх подолання [8, с. 36].
Таким чином, застосування проектної технології зі свідомим акцентуванням ідеї інтегрування є важливим засобом розвитку сучасної освіти і громадського виховання, розвитку критичного мислення і формування творчих здібностей молоді, адже проектна технологія використовує всі кращі ідеї традиційної та сучасної методики викладання і стимулює загальну активність людини,сприяє створенню плідного освітнього середовища й утвердження системного характеру навчання та самонавчання.
1.2 Класіфікація сучасних методів навчання іноземних мов
Свідомо-порівняльний метод. Основоположником методу є академік Л.В. Щерба. Лінгвістичне обґрунтування методу дається в дослідженнях Л.В. Щерби «Про потрійний аспект мовних явищ і про експеримент в мовознавстві», «Досвід загальної теорії лексикографії», тощо. Початкові положення свідомо-порівняльного методу ґрунтуються, перш за все, на припущенні, що мислення у всіх мовах є однаковим, але воно реалізується в різних мовах різними мовними засобами [23, с. 62].
Другим початковим положенням є проблема свідомого на противагу неусвідомлюваному. Основний принцип свідомо-порівняльного методу «через свідоме оволодіння мовою до несвідомого». Загальні принципи свідомо-порівняльного методу: осмислення правила, а не механічне вироблення навику; усвідомлюване оволодіння мовою. Велику роль відіграє правильний розподіл вправ в часі, яке запобігає інтерферуючому впливу рідної мови, знання, що засвоюються в результаті виконання власних дій, мотивація діяльності, створення проблемної ситуації і вирішення проблеми.
Методичні принципи свідомо-порівняльного методу (усвідомлення мовних явищ у порядку їх засвоєння та способів їх використання, зв'язок змісту з мовною формою, порівняльне вивчення мовних явищ, одночасний розвиток всіх видів мовної діяльності, розмежування активного і пасивного мовного матеріалу, навчання на аналізі помилок) направлені на свідоме оволодіння мовою.
Аудіолінгвальний метод. Цей метод вивчення іноземної мови був розроблений у 40-х-50-х роках минулого століття. Джерела методу: біхевіоризм в психології та структуральна лінгвістика. Засновником цього методу є лінгвіст-структураліст Ч. Фріз та методист Р. Ладо. Його сутність полягає в наступному: на першому етапі навчання учень багато разів повторює почуте вслід за викладачем або фонограмою. І лише починаючи з другого рівня, йому дозволяється говорити одну - дві фрази від себе, все інше складається з повторів [1, с. 52].
Разом з аудіолінгвальним методом з'явились лінгафонні курси і лінгафонні класи. Кожна пристойна школа повинна була мати свій лінгафонний кабінет, в якому учні в навушниках робили нескінченні і нудні лабораторні роботи: по запропонованому зразку необхідно було проводити механічні заміни в структурі пропозиції. Заняття було як нудним, так і безперспективним, оскільки зворотний зв'язок практично був відсутній. Прихильники аудіолінгвального методу вважали, що потрібно заучувати граматичні і фразеологічні структури мови шляхом багатократного повторення їх в готових навчальних діалогах, і тоді в потрібний момент учень вживатиме їх автоматично [1, с. 53]. Проте досвід показує, що в реальній ситуації людина, як правило, не може своєчасно і влучно вжити колись запам'ятовану ним фразу або оборот. До недоліків методу зазвичай відносять наступні: пасивна роль того учня, мало уваги приділяється значенню, немає взаємодії і обговорення змісту. Для методу характерне нетерпиме відношення до помилок учнів, тоді як помилки є важливим етапом засвоєння. Найголовнішим недоліком аудіолінгвального методу є відсутність зворотного зв'язку з носієм мови, неможливість в повсякденному спілкуванні обходитися тільки завченими фразами і оборотами.
Метод свідомого оволодіння кодом. Метод виник в 60-ті роки. Основоположник даного методу американський лінгвіст Н. Хомський. На думку Хомського, центральним об'єктом лінгвістики повинна стати здатність носія мови створювати граматично правильні послідовності мовлення і не створювати граматично неправильні. Граматика при цьому стає набором правил поведінки з символами абстрактної моделі, які лише на останньому етапі замінюються конкретними фонемами, морфемами, словами [1, с. 54].
Метод Гаттеньо (The Silent Way). Метод розроблений відомим представником когнітивізму Гаттеньо. Основна ідея полягає в тому, що мозок здатний активно створювати внутрішні критерії при навчанні [7, с. 157].
Гаттеньо вважав, що у учнів слід розвивати самостійність, автономність і відповідальність, вони повинні співпрацювати один з одним в процесі вирішення мовних завдань. Навчаючи вимові на початкових рівнях, він користується складними кольоровими таблицями, на яких кожен колір або символ позначає певний звук, і так презентує нові слова.
Наприклад, щоб сказати слово «tаble», потрібно спочатку показати квадратик, що позначає звук «т», потім - квадратик, що позначає звук «ей» і так далі. Таким чином, маніпулюючи в процесі навчання квадратиками, паличками і подібними до них умовними позначеннями, учень просувається до наміченої цілі, відпрацьовує пройдений матеріал з своїми однокласниками. Перевага даного методу в тому, що рівень знання мови викладача практично не впливає на рівень знання мови учня, і в решті решт може статися так, що учень вивчить мову краще, ніж його вчитель. Крім того, в процесі навчання учень має змогу до вільного самовираження
Загальна стратегія навчання іноземних мов визначається потребами сучасного суспільства та рівнем розвитку лінгвістичних, психолого-педагогічних і суміжних наук.
1.3 Зміст комунікативних методів
Комунікативний підхід в найбільшій мірі відбиває специфіку вивчення іноземної мови як навчального предмету. Цей підхід визначився в результаті методичного осмислення наукових досягнень в галузі лінгвістики – теорії комунікативної лінгвістики і психології та теорії діяльності, що знайшло відображення в роботах з психології та методики навчання іноземних мов (О.О. Леонтьєв [9], І.О. Зимня [6], Ю.І. Пассов [14; 15], Г.В. Рогова [17] та інші).
Комунікативний підхід потребує у навчанні виокремлення спеціального принципу, що і отримав назву принципу комунікативності.
До методичних принципів відносяться принципи: комунікативності, домінуючої ролі вправ, взаємопов'язаного навчання видів мовленнєвої діяльності, урахування рідної мови.
Принцип комунікативності передбачає побудову процесу навчання іноземної мови як моделі процесу реальної комунікації. Модель має зберігати усі найсуттєвіші риси об'єкта, що моделюється. Для процесу спілкування – це вмотивований характер мовленнєвих дій як учителя, так і учнів. Комунікативні ситуації, що використовуються у навчанні іноземної мови, мають моделювати ситуації реального життя у відповідній сфері спілкування.
Комунікативний підхід орієнтований на організацію навчання, адекватного процесу спілкування завдяки моделюванню мовленнєвого спілкування (в інтерпретації Ю.І. Пассова), а саме:
- діяльнісний характер мовленнєвого спілкування, що втілюється в комунікативній поведінці вчителя як учасника процесу спілкування та навчання, і в комунікативно вмотивованій, активній поведінці учня як суб'єкта спілкування та навчання;
- предметність процесу комунікації, яка має бути змодельована обмеженим, але точно визначеним набором предметів обговорення (тем, проблем, подій і т. ін.);
- ситуації спілкування, що моделюються, як найтиповіші варіанти стосунківучнів між собою;
- мовленнєві засоби, які забезпечують процес спілкування та навчання вданих ситуаціях [15, с. 66].
Відповідно Ю.І. Пассов висуває принципи комунікативного методу:
а) мовленнєва спрямованість навчального процесу, яка полягає не стільки в тому, що ставиться мовленнєва практична мета (це характерно длябагатьох інших методів), скільки в тому, що шляхом до цієї мети є самепрактичне користування іноземною мовою;
б) індивідуалізація при керівній ролі її особистісного аспекту як головногозасобу створення мотивації та активності учнів з урахуванням їх життєвого досвіду, контексту діяльності, сфери інтересів, емоційної сфери і статусу конкретної особистості в колективі;
в) функціональність, яка забезпечує відбір іншомовного матеріалу,адекватного процесу комунікації;
г) ситуативність, що розглядається як засіб мовленнєвої стимуляції і як умоварозвитку мовленнєвих навичок; при цьому під "ситуацією" розуміють систему взаємовідносин співрозмовників, яка відбивається в їх свідомості;
д) новизна, яка проявляється в постійній зміні предмета розмови, обставин, завдань та ін. [15, с. 68].
У рамках навчання мовлення за комунікативною методикою широко використовуються опори різних видів: змістові та смислові, словесні й зображальні, що допомагають керувати змістом висловлювання (текст, мікротекст, план, логіко-синтаксична схема), а також засвоювати граматичний матеріал; мовні ігри, що дають змогу спілкуватися в різних соціальних контекстах та в різних ролях.
На даному етапі розвитку методики навчання англійської мови найбільше застосування знайшли комунікативно орієнтовані концепції. Серед них найбільшою популярністю користуються комунікативна, проектна, інтенсивна і діяльна методики. Декілька слів про історію їх появи, розвитку і основних положеннях. Висунення іншомовної культури як мети навчання викликало появу питання про необхідність створення нової методичної системи, яка могла б забезпечити досягнення цієї мети найбільш ефективним і раціональним способом. Тоді колектив кафедри іноземних мов Липецького державного педагогічного інституту роками вів розробку принципів комунікативної методики. Логіка розробки комунікативної методики і призвела до остаточного висунення іншомовної культури як мети навчання іноземних мов в школі. А подібна система може бути побудована тільки на комунікативній основі. Крім того, використання комунікативної методики, забезпечує не тільки засвоєння іноземної мови як засобу спілкування, але і розвиток всебічних якостей особистості учнів. Комунікативний метод з'явився основою для створення підручників по англійській мові в школі.
Викладання іноземних мов, будучи складеною частиною загальної системи освіти, підкоряється основним тенденціям розвитку цієї системи. Найбільш очевидне це виражається в методах навчання.
У останні два десятиліття в освіті формується така тенденція, як проектна. Це поняття було сформульовано в контексті програми перебудови освіти, запропонованої в кінці 70-х років Королівським коледжем мистецтв Великобританії. Воно тісно пов'язане з проектною культурою, яка виникла як результат об'єднання гуманітарно-художнього і науково-технічного напрямів в освіті. Проектна культура є тією загальною формулою, в якій реалізується мистецтво планування, винаходу, творення, виконання і оформлення, і яка визначається як проектування Опановувавши культуру проектування, школяр привчається творчо мислити, самостійно планувати свої дії, прогнозувати можливі варіанти, вирішення завдань, що стоять перед ним, реалізовуючи при цьому засвоєні ним засоби і способи діяльності. Культура проектування входить зараз в багато сфер освітньої практики у вигляді проектних методів і проектних методик навчання.
Проектний метод активно включається і в навчання іноземних мов. Яскравим прикладом застосування проектного методу є підручник «Рproject English», опублікований в 1985 році видавництвом Оксфордського університету. Автор курсу Т. Хатчінсон, фахівець в області комунікативного навчання граматиці [1, с. 55].
В сучасних умовах швидкого розвитку науки і техніки проблема переходу на інтенсивний шлях розвитку стоїть і розв'язується у всіх сферах суспільства і на всіх етапах формування фахівців. Також актуальна вона і для навчання іноземних мов [20, с. 6]. Пошуки оптимальних шляхів вирішення цього питання, ще у 60-70-х роках викликали появу сугестивного методу, який ми вже коротко розглянули вище. Сугестія використовується як засіб активізації резервних психічних можливостей в учбовому процесі, зокрема, при навчанні іноземних мов. Ідеї Г. Лозанова з'явилися відправним пунктом для побудови ряду методичних систем інтенсивного навчання іноземних мов. Спочатку модель інтенсивного навчання розроблялася для застосування дорослого контингенту в умовах короткострокових курсів, але надалі досвід успішної реалізації інтенсивного методу навчання і в інших умовах був позитивним.
В даний час інтенсивне навчання іноземних мов реалізується в різних методичних системах, що розвиваються, знов створюються і діють. Це обумовлено різноманіттям конкретних цілей навчання іноземної мови різного контингенту учнів, а також різноманіттям умов навчання (сітка учбового часу, їх кількість, наповнюваність класу). Діяльна методика навчання англійської мови має своєю основою діяльну концепцію навчання, представлену теорією поетапного формування розумових дій. Спираючись на цю теорію, впродовж декількох років, велася розробка технології навчання, яку потім назвали діяльною методикою. Робота велася під керівництвом професора П.Я. Гальперіна і доцента І.І. Ільясова. [13, с. 84]
По суті, діяльна методика співвідноситься з діяльним підходом, в основі якого лежить ідея про активність об'єкту, що пізнає, про навчання як активну, свідому, творчу діяльність. Дана методика припускає навчання спілкуванню в єдності всіх його функцій: регулятивної, пізнавальної, ціннісно - орієнтаційної, етичної. Вона може використовуватися як в роботі з дорослим контингентом, так і в середній школі. У 80-ті роки з'явився так званий комунікативний метод, основна ціль якого навчити людину спілкуватись, зробити так, щоб її мова була зрозумілою для співбесідника. У відповідності до цієї методики, досягнути цього ефекту можливо, якщо навчання людини відбуватиметься у так званих „природних умовах" - природних, передусім, з точки зору здорового глузду. Так, наприклад, питання викладача „Що це" із вказівкою на предмет може вважатись природнім лише у випадку, якщо викладач дійсно не знає, що це за предмет
Той метод, який називається комунікативним у наш час за своєю сутністю вже не є таким, як описано вище, але переслідує подібну мету - навчити людину (учня) спілкуватись [18, с. 2].
Сучасний комунікативний метод є поєднанням багатьох способів навчання іноземної мови і знаходиться на верхівці еволюційної піраміди різноманітних освітніх методик.
2 СУЧАСНІ МЕТОДИ ВИКЛАДАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
2.1 Оособливості застосування сучасних технологій навчання англійської мови у початковій школі
Особливості застосування сучасних технологій навчання під кутом вирішення психолого-дидактичних завдань початкової школи, а саме:
- формувати навчальну діяльність у дітей молодшого шкільного віку;
- формувати молодшого учня як суб’єкта навчальної діяльності;
- сприяти соціалізації молодших школярів: створювати соціальні ситуації розвитку кожної дитини для її становлення як соціального індивіда (Л.С. Виготський, В.В. Давидов, Л.Ф. Обухова, Ж. Піаже та ін.) [18, с. 4].
Успішна реалізація цих завдань, як доводить світовий досвід, можлива за умови організації навчального процесу на засадах гуманістичної педагогіки, провідна мета якої полягає у цілісному вихованні особистості дитини в її інтелектуальному й емоційному вимірах. Досягнення цієї мети вимагає максимальної центрованості діяльності вчителя на особистість дитини. Реалізація цього підходу, як доводить аналіз праць творців педагогічних систем В.О. Сухомлинського, Ш.О. Амонашвілі, М. Монтессорі, Р. Штайнера, С. Френе та інших, може бути успішною при дотриманні певних гуманістичних правил педагогічної діяльності вчителя іноземної мови в початковій школі, сформульованих нами на основі узагальнення провідних ідей авторів концептуальних систем, зазначених вище.
Наведемо ці правила, в яких ураховано і наш досвід навчання англійської мови дітей молодшого шкільного віку.
Правило 1. Зберігати самоцінність дитинства, самоцінність кожного періоду дитячого життя. Створювати й утверджувати на уроках іноземної мови в початковій школі атмосферу дитинства – найважливіший чинник природного й гармонійного розвитку дитини: фізичного, інтелектуального, духовного [4, с. 25].
Правило 2. Враховувати неповторну індивідуальність дитячої особистості. Пам’ятати: “All children need to feel treated and cared about аs individuals rather than as a group to be controlled”. Зважати на особливості модальності дитини, тобто на спосіб сприйняття навколишнього (слуховий, зоровий, кінетичний), на рівень її домагань (challenge), сформованість мотиваційної сфери. Орієнтуватись у навчанні на зону найближчого розвитку дитини (в термінології Л.С. Виготського) [4, с. 25].
Правило 3. Вчити й виховувати дітей, виходячи із сильних, найкращих якостей і виявів їхнього характеру, особливостей мислення, емоційно-вольової сфери. Не фіксувати помилки і слабкість учня (“Never say to a student he is wrong. Do not fuss about students’ mistakes: let them speak on”. Вірити в обдарованість кожної дитини. Створювати умови для розкриття творчого потенціалу її особистості, для формування у дитини позитивної самооцінки (Я–концепції, або self-concept, в термінах Р. Бернса і культивування у неї цінності іншої людини) [4, с. 26].
Правило 4. Виховувати демократичну культуру класу. Виявляти повагу до дітей. Ні в якому разі не маніпулювати своєю владою під час контролю та оцінювання рівня навченості учнів. Будувати стосунки з дітьми на засадах взаємоповаги і рівноправного партнерства за гаслом “Everyone is equal when in class” [4, с. 27].
Правило 5. Вирішувати завдання, пов’язані з моделюванням міжособистісного і міжкультурного спілкування, зумовлені двоплановістю діяльності вчителя іноземної мови як фасилітатора (підсилювача) процесу спілкування і водночас його незалежного учасника. Пам’ятати: педагог, який знаходиться у постійному мовленнєвому контакті з учнями, сприяє успішності вивчення мови і впливає на їхні особистості. Практикувати з цією метою режими роботи (в парах, у малих групах, командах), спрямовані на забезпечення творчої співпраці і взаємодії молодших учнів, застосовуючи широкий спектр прийомів навчання іноземної мови в початковій школі [4, с. 28].
Правило 6. Формувати у дитини внутрішню вимогливість до себе. Забезпечувати засобами розвиваючого навчання такі умови, щоб молодший учень усвідомлював себе мислячою особистістю. Вчити кожного учня працювати над іноземною мовою самостійно, на рівні його фізичних, інтелектуальних та емоційних можливостей. Реалізувати у такий спосіб індивідуалізацію і диференціацію навчального процесу, створюючи дитині можливості пізнати «радість навчання», в термінології В.О. Сухомлинського [4, с. 28].
Значний потенціал для реалізації цих правил на практиці, за даними наших досліджень, закладено в усіх центрованих на особистості молодшого школяра технологіях навчання іноземної мови, про які йтиметься далі.
Розпочнемо з проектної технології – такого різновиду творчої роботи молодших учнів, коли вони під керівництвом учителя або самостійно вчаться створювати зміст своєї іншомовної навчальної діяльності в ході підготовки і захисту обраного проекту. При цьому примітною ознакою проекту є те, що його кінцевий продукт має, як правило, матеріальне втілення, як"от: колаж, альбом, комікс, анкета, інсценівка тощо.
Розрізняють мініпроекти, розраховані на один урок або його частину, і довгострокові проекти для домашнього виконання з його наступним захистом на уроці. Проекти можуть бути індивідуальними і груповими.
Наведемо приклади орієнтовної тематики завдань-проектів у початковій школі:
Індивідуальні проекти: “My Pet”, “My Family Tree”, “My Photo Album”, “My Day”, “My Room/Flat/House”, “My Personal File”, “My Letter to an English Pen_friend”, “Your Family Washing Line” [12, с. 32].
Групові проекти: “We Make a Comic Strip about Our Pets”, “At the Pet/Toy/Flower/Food Shop”, “We Make a Collage about Weather”, “The ABC Party”, “Merry Christmas”, “This is Our Class”, “Our Last Week_end”, “Our Favourites”, “Let’s Make Lunch Together”, “What We Can Do in English” [12, с. 41].
Звичайно, тематика проектних завдань залежить від особливостей змісту підручника НМК, за яким дітей навчають іноземної мови, тобто від предметного змісту мовлення, від навчально"ігрових ситуацій спілкування, від навчального матеріалу для слухання й розуміння, а також завдань його реалізації, від лексичного репертуару спілкування, закладеного в підручнику НМК, який може включати й деякі слова, не обов’язкові для активного засвоєння (що пов’язано передусім з ознайомленням учнів із англомовною дитячою поетикою і відкриттям нового світу ігор і пісень). При цьому типологія проектів у початковій школі зумовлюється віковими можливостями молодших учнів, їхніми інтересами.
2.2 Аналіз підручника англійської мови для початкової школи НМК "Wonderland" (English for Young Learners).
Досвід створення й апробації на практиці НМК «Wonderland» [25], в якому вперше в Україні була закладена проектна технологія для дітей молодшого шкільного віку, переконує в тому, що за домінантою учнівської діяльності–комунікативної або практичної, тобто художньої, музичної, рухової, а також пошукової – правомірно виділяти наступні типи завдань-проектів у початковій школі:
– інформаційні: “My Pet”, “My Letter to an English Penfriend”, “My Personal File”, “Our Last Weekend” etc [25, с. 64];
– художні: “The Best New Year Postcard”, “We Make a Comic Strip about Our Pets”, “Your Family Washing Line”, “We Make a Collage about Weather” etc [25, с. 58];
– рольово-ігрові: “Interview Your Classmate”, “At the Pet/Toy/Flower/Food Shop”, “Let’s Make Lunch Together” etc [25, с. 42];
– театральні: “The ABC Party”, “Merry Christmas”, “Mother Goose Party”, “Hot Cross Buns” (Святкування Великодня) etc [25, с. 29];
– дослідні з використанням елементів дослідження, наприклад, анкетування у межах проектного завдання, що пропонується.
Зазначена вище типологія проектів у початковій школі є дещо умовною. Адже проектне завдання для молодших учнів будь-якого типу має потенційні можливості для його трансформації у проектне завдання іншого типу за умови підсилення його художнього, театрально-естетичного дослідного або іншого практичного навантаження. Показовими у цьому плані є проектні завдання інформаційного типу.
Дійсно, виконання проектного завдання “My Day” стимулює дитячу художню творчість, якщо поштовхом для більш наочного вирішення комунікативної мети – розповісти про свій день – служить така настанова: Write about your day. Draw pictures and clock faces to illustrate it.
А включення анкетування як засобу уточнення інформації про те, як однокласники, тобто учасники проекту, провели свої вихідні дні або що їм подобається, надає виконанню завдань проектів “Our Last Weekend” та “Our Favourites” характеру посильної, цікавої для дітей пошукової діяльності.
Методично корисними у цьому плані є зразки варіантів анкетування молодших школярів на основі проектного завдання «Ми анкетуємо один одного», розроблені Н.Д. Гальсковою і З.М. Нікітенко [25, с. 102].
Анкетування можна проводити на уроці і в позаурочний час. Дітей захоплює новизна завдання, можливість здійснювати самостійний пошук інформації, обмінюватись нею. Вони почувають себе юними дослідниками. Тому анкетування правомірно розглядати як своєрідну вправу, спрямовану на розвиток комунікативних і когнітивних умінь дитини, а також на визначення рівня їх сформованості. Наводимо приклад дитячої анкети, націленої на реалізацію цих функцій у ході організації індивідуального анкетування з наступним узагальненням даних усіх учасників групового проекту “Our Favourites” «Наші уподобання».
FAVOURITES
Name
Surname ............................................................................
Favourite colour ................................................................
Favourite season ...............................................................
Favourite game .................................................................
Favourite sport .................................................................
Favourite subject ..............................................................
Favourite animal ...............................................................
Favourite food ................................................................... [25, с. 102].
Виконання завдань-проектів художнього типу, за даними наших спостережень, стимулює прояв самобутності дитини, прагнення до колективної співпраці та рівноправного партнерства. Воно підвищує самооцінку молодших учнів, які поступово усвідомлюють свою значущість як активних і рівноправних учасників процессу учіння. У дітей вдосконалюється умілість рук. І це впливає на збагачення робочого інструментарію учіння, внаслідок чого у дітей формується переконання суспільної вартості учнівської праці. У них виховуються художні смаки і працьовитість, стимулюються позитивні емоції, завдяки чому навчальна праця набуває духовного сенсу.
Учні починають сприймати її не лише як усвідомлену необхідність, але й як джерело естетичного задоволення. Підживленню цього джерела сприяє виконання театральних проектів, інтерес до участі в яких пояснюється сугестивністю молодших школярів, їхньою здатністю до наслідування, естетичним ставленням до навколишнього. Найбільш поширеною формою реалізації театрального проекту вважають театральну постановку. Театральна постановка у початковій школі – це зрежисована учителем художньо і музично оформлена костюмована рольова гра контрольованого виду, в основу якої покладено близький світосприйняттю молодшого учня сюжет, навіяний світом англомовної і вітчизняної дитячої субкультури: дитячих літературних казок, поетичних творів, пісень, малих форм фольклору тощо.
Побудована на тематичному матеріалі підручника НМК театральна постановка, як доводять дані наших досліджень, покликана відповідати наступним організаційно"методичним вимогам:
- бути націленою на якісне засвоєння відібраного навчального матеріалу в ході здійснення естетичного виховання молодших учнів і залучення їх до нової національної культури;
- бути цікавою за змістом і режимами роботи учнів: стимулювати й забезпечувати формування позитивної мотивації учіння (естетичної, пізнавальної, комунікативно"ігрової, соціокультурної, а також мотивації, породжуваної усвідомленням прогресу в оволодінні іноземною мовою);
- мати інтегративний характер: створювати умови для розвитку як мовленнєвих, так і сенсорних здібностей учнів шляхом інтегрування їхньої іншомовної мовленнєвої діяльності з видами діяльності, притаманними молодшому шкільному віку (ігровою, руховою, музичною, драматичною, художньою);
- мати міжпредметний характер: сприяти активізації досвіду і вмінь молодших учнів, отриманих ними в ході вивчення предметів інших освітніх галузей (наприклад, «Мистецтво» «Музика», «Образотворче (візуальне) мистецтво», «Здоров’я і фізична культура»), тобто предметів, які вчать спілкування з навколишнім мовою музики, танців, ритмів, жестів, рухів, дизайну, мовою почуттів і стосунків, іншими словами, мовою, яка, за даними психологів і методистів (Х.Й. Бетц, І.Л. Бім, Н.Д. Гальскова), є особливо зрозумілою учням молодшого шкільного віку;
- передбачати органічний взаємозв’язок класноурочної роботи з позакласною;
- бути довгостроковою за терміном виконання.
Під час організації театральних, а також рольово-ігрових проектів варто пам’ятати, що в рольовій грі відбувається суттєва перебудова поведінки учня, яка стає довільною, тобто відповідною нормі поведінки персонажа (людини, казкового героя), чию роль бере на себе учасник відповідної рольової гри. При цьому на відміну від підлітків діти молодшого шкільного віку виявляють значно більшу сприйнятливість до такої зміни.
Адже, як зазначав Л.С. Виготський, у рольовій грі «дитина плаче, як пацієнт, і радіє, як гравець» [18, с. 24]. Тому в рольовій грі учень не відчуває тієї напруги, яку викликає звичайна відповідь на оцінку. Ось чому участь у театральних і власне рольово-ігрових проектах поступово звільняє дитину від нерішучості, позбавляє її сором’язливості, невпевненості у своїх можливостях. Вона стимулює її фантазію, допитливість, розвиває пам’ять, увагу, ерудицію, робить дитину активнішою, привчає її до колективних форм роботи в групі і в класі.
Специфічною особливістю проектів будь"якого типу є те, що виконання завдань в ході реалізації проектної діяльності покликане забезпечувати послідовне структурування мовленнєвого спілкування молодших школярів на всіх рівнях цього процесу (рецептивному, репродуктивному, репродуктивно"продуктивному, продуктивному), внаслідок чого