Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Регіональна економіка ІСПИТ
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Теорія
Предмет:
Регіональна економіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Практичне застосування й економічна ефективність раціонального розміщення продуктивних сил.
раціональне розміщення продуктивних сил є одним з найвагоміших чинників зростання економічної могутності України. Розміщення продуктивних сил — це динамічний процес обґрунтування, прийняття та впровадження у життя рішень про просторовий розподіл окремих елементів їх. Як галузь економічної науки розміщення продуктивних сил ґрунтується на загальних економічних законах. Завданням її є постановка і вироблення теоретичних засад, необхідних для практичного вирішення завдань раціоналізації просторового розосередження населення і виробництва.
Сучасне розміщення продуктивних сил певною мірою є результатом територіального поділу праці, зумовленого економічними, соціальними, природними й національно-історичними особливостями окремих районів та їх географічним положенням. У межах України має місце й значна територіальна диференціація в просторовому розподілі населення і засобів виробництва. Такий просторовий розподіл елементів продуктивних сил зумовлює передусім актуальність проблем раціоналізації розміщення виробництва. Так, за сучасних умов суспільство витрачає величезні кошти на транспортування сировини, палива й готової продукції. Збільшення територіального віддалення елементів виробництва (а ця тенденція дуже чітка) призводить до збільшення витрат на переміщення ресурсів. Удосконалення розміщення виробництва передбачає впровадження комплексу противитратних заходів, у тому числі зменшення транспортних витрат. Значну роль у цьому відіграє й раціоналізація розміщення продуктивних сил з погляду екологічної обґрунтованості розміщення нового виробництва, оптимізації міжгалузевих зв'язків тощо.
Значення аналізу сучасного розміщення продуктивних сил в умовах переходу до ринкової економіки.
В умовах переходу до ринкової економіки розміщення продуктивних сил здійснюватиметься відповідно до тих законів, керуючись якими досягатиметься максимальний економічний і соціальний ефект при мінімальних витратах. Найзагальнішим законом, що визначає характер розміщення продуктивних сил, є закон економії суспільної праці, згідно з яким найвища продуктивність праці забезпечується завдяки зниженню затрат праці на подолання просторового розриву між окремими елементами виробництва, за рахунок чого можна набагато збільшити обсяг перевезення готової продукції між виробником і споживачем.
Дослідження в галузі розміщення продуктивних сил зумовлюються передусім не збігом районів споживання вироблюваної продукції з районами її виробництва, а з територіальним розосередженням запасів сировини, палива й робочої сили. Є й значні просторові відмінності в грунтово-кліматичних умовах, які зумовлюють відповідну спеціалізацію аграрного сектора економіки, що не завжди збігається з інтересами споживачів.
Методи аналізу розміщення продуктивних сил.
До числа специфічних методів науки про розміщення продуктивних сил і територіальної організації народного господарства належать як традиційні, так і нові. До основних з них слід віднести:
• вивчення конкретного підприємства і аналіз його господарсько діяльності, виробничого потенціалу, технологічних особливостей, складності виробничого процесу, зв'язків по поставках сировини і реалізації готової продукції, енергетичної і кадрової забезпеченості, можливостей збільшення потужностей, перспективності розвитку тощо;
• вивчення елементарної системи виробництва, до складу якої входить підприємство; • вивчення галузевого розміщення продуктивних сил і галузевої структури господарства міста, району, області, країни. Для цього галузі диференціюються на добувні і обробні. Галузі обробної промисловості поділяються на: 1/ галузі, що тяжіють до джерел дешевого палива і електроенергії; 2/ галузі, що розвиваються головним чином біля джерел сировини; 3/ галузі, підприємства яких тяжіють до населених пунктів і районів зосередження резервів трудових ресурсів або наявності кваліфікованих кадрів; 4/ галузі, підприємства яких тяжіють до районів споживання їх продукції;
• виявлення і вивчення промвузлів, ТВК і АПК як основ територіальної організації виробництва;
• картографування територіальних аспектів розвитку і розміщення продуктивних сил, формування економічних районів.
У проектних розробках, при обґрунтуванні розміщення продуктивних сил найпоширенішими є економічні методи. Нескладні балансові розрахунки виробництва і споживання продукції в районах належать до наближених методів, які називають ще традиційними. Складні балансові розрахунки на ЕОМ належать до точних, або нових методів.
Найпоширенішим у плануванні територіального господарства є балансовий метод. У передпланових дослідженнях широко використовується система матеріальних, фінансових та інших балансів. Розробляються баланси трудових ресурсів, грошових доходів і видатків населення, які узгоджуються з товарними фондами, територіальні баланси потужностей будівельних організацій, баланси місцевих будівельних матеріалів, виробів металообробної промисловості міжгалузевого використання та ін.
Принципи і чинники розміщення продуктивних сил.
На основі галузевих і територіальних схем складають генеральну схему розміщення продуктивних сил країни. Складання схем є частиною передпланових територіальних досліджень. Для вирішення найважливіших проблем розвитку господарства розробляють цільові комплексні програми, у тому числі й територіальні. Проекти будівництва підприємств, схеми і проекти районних планів розробляють на проектній стадії обґрунтування розміщення виробництва і його територіального розвитку.
Застосування принципів системного аналізу дає змогу розглядати кожну велику економічну проблему як особливу систему і взаємодії з іншими. Системний аналіз робить можливим раціональне використання різноманітної інформації, дає змогу чітко визначити кожну проблему, виявити мету і вибрати найефективніші методи розв'язання її. Наукова розробка економіко-математичних методів не тільки розширила застосування системного аналізу розміщення продуктивних сил, а й надала цілеспрямованішого і варіантнішого характеру економічним розрахункам.
Раціональний територіальний поділ праці між регіонами і в межах їх територій є необхідною умовою ефективного розміщення виробництва в умовах ринкової економіки. Країни і регіони дуже відрізняються за економічними, природно-ресурсними, соціальними та історичними умовами і особливостями, рівнями економічного розвитку тощо. Саме диференціація цих умов лежить в основі територіального поділу праці. Кожен регіон може формувати свою спеціалізацію економіки і на основі економічних зв’язків обмінюватися продукцією з іншими регіонами.
Природні ресурси, їхні види і стисла характеристика.
Приро́дні ресу́рси — це однорідні складові природи, що є елементами екосистеми і придатні для задоволення певних потреб людини. Природні ресурси поділяються на ресурси неживої природи і ресурси живої природи. Речовина природи, яка залучена до суспільного виробництва і складає його сировинну і енергетичну базу.
Ресурси поділяються на: первинні, вторинні, невичерпні, вичерпні, відновні і невідновні.
Природні ресурси — сукупність об'єктів і систем живої і неживої природи, компоненти природного середовища, що оточують людину, які використовуються в процесі суспільного виробництва для задоволення матеріальних і культурних потреб людини і суспільства. П.р. класифікують за різними критеріями: приналежністю до тих чи інших компонентів природи (мінеральні, кліматичні, лісові, водні тощо); можливістю відтворення в процесі використання — на вичерпні (поновлювальні й непоновлювальні П.р.) і невичерпні та ін. До П.р. входять сонячна енергія, атмосфера, гідросфера, наземна рослинність, ґрунт, тваринний світ, ландшафт, корисні копалини. Осн. напрям освоєння природних ресурсів — їх комплексне використання.
Природними ресурсами є: землі, земельні ресурси, надра, води, повітряний простір, атмосферне повітря, клімат , радіочастотний ресурс, тваринний світ, рослинний світ, альтернативні джерела енергії.
Літосфера утворена гірськими породами, які є сировиною або паливом у виробництві, тобто корисними копалинами або мінеральними ресурсами. Поверхню її можна розглядати якземельні ресурси. Забезпеченість ними визначається часткою земель, придатних для сільськогосподарської діяльності та родючістю грунтів. Як джерело енергії може використовуватися внутрішня енергія Землі.
В атмосфері як природні ресурси можна розглядати енергію Сонця, що проникає через повітряну оболонку, та вітру. Вам вже відомо, що сонячна радіація розподіляється дуже нерівномірно, це ж стосується вітрового режиму. Отже, є території з різною забезпеченістю цими кліматичними ресурсами. Часто, враховуючи велике значення температурного режиму, світла, опадів та вологості грунту для ведення сільського господарства, їх розглядають як агрокліматичні ресурси.
Гідросфера утворена водними ресурсами (прісними водами), гідроресурсами (вода, яка рухається), а також водами Світового океану. Зрозуміло, що до перших можна віднести води річок, льодовиків, прісні води озер та земних надр, а до других — енергію річок та припливів в океанах. Якщо забезпеченість водними ресурсами оцінюють за наявними об'ємами прісної води, то гідроресурси залежать від похилу річок та глибини їх долин, висоти припливів в океані, тобто наявності придатної для використання гідроенергії. Води Світового океану можуть використовуватися для добування з них розчинених солей та прісної води.
У біосфері є біологічні ресурси, серед яких виділяють рослинні та тваринні. До тваринних належать всі тварини, крім свійських. Серед рослинних ресурсів (дикоростучих рослин) надзвичайно важливі лісові.
Природно-ресурсний потенціал території, його структура і продуктивність.
Природно-ресурсний потенціал — важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш по ширеного трактування під природними ресурсами ро зуміють тіла й сили природи, які за певного рівня роз витку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. Природні умови — це тіла й сили природи, які мають істотне зна чення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій дія льності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ре сурси, і як умови. До основних характеристик природ но-ресурсного потенціалу відносять: географічне поло ження, кліматичні умови, особливості рельєфу та роз міщення ресурсного потенціалу.
Розрізняють компонентну, функціональну, територі альну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу . Компонентна структура ха рактеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна — різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна — мож ливості відтворення та ефективної експлуатації при родних ресурсів. Функціональна структура природноресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.
Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виді ляють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біо логічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологіч ною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерп ні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: міне ральна сировина, природні будівельні матеріали.
В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення.
Використання й охорона природних ресурсів.
Використання мінерально-сировинних ресурсів супроводиться їх великими втратами через недосконалу технологію добування. У надрах залишається близько 70 % нафти, 40 — вугілля, 25 — металевих руд, 50 % — солі. Відходи гірничодобувної промисловості займають більш як 50 тис. гектарів сільськогосподарських угідь. Це відомі всім «рукотворні гори» — терикони, поширені на території Донбасу, Кривбасу, Львівсько-Волинського басейну, Придніпров'я та ін. У відходах містяться сланці, мергелі, глини, пісковики, вапняки, а також залишки вугілля, що самозаймаються. Багато териконів горять, виділяючи азот, хлор, метан, сполуки ртуті, сірки та інші елементи, що містяться у вугіллі. Віт донецького вугілля міститься ЗО кг сірки, по 70 г фтору і в середньому ЗО г берилію, 20 г нікелю. Під час горіння вугілля виділяються сполуки цих елементів і забруднюють повітря, ґрунти, поверхневі і підземні води, продукти. Від місця накопичення вони повітряними потоками, поверхневим стоком води переносяться на сотні кілометрів.
Під час добування корисних копалин кар'єрним способом утворюються відвали з розкривних та вміщуючих порід. Вони поширені біля кар'єрів залізних руд у Кривбасі і поблизу Кременчука і Керчі, марганцевих — біля Нікополя, рідкісних металів — у Придніпров'ї і на Поліссі. Відвали з нерудних порід залягають біля кар'єрів, де видобувають сірку і калійні солі (в Передкарпатті), каоліни (в Придніпров'ї та на Поділлі), у районах видобутку щебеню, глини, піску та ін.
Підприємства чорної та кольорової металургії, машинобудівні заводи залишають металургійні шлаки, в яких містяться такі токсичні елементи, як мідь, свинець, сірка, кадмій, миш'як. Вони потрапляють у повітря, ґрунт, підземні води. Відходи, що залишаються після згоряння вугілля на теплових електростанціях, містять ртуть, миш'як, селен, германій, свинець та ін. Ці елементи також забруднюють ґрунт, повітря, води, що є причиною багатьох захворювань. Металургійні шлаки і відходи від спаленого вугілля доцільно використовувати для виготовлення будівельних матеріалів, цементу, заповнення кар'єрів, шахт тощо.
Особливо інтенсивно забруднюються підземні води в районі Лисичансько-Рубіжанського промислового вузла. Потребують очищення шахтні, кар'єрні, рудникові і дренажні води. Промисловими і комунальними стоками та поверхневим стоком з сільськогосподарських угідь забруднюються води Чорного і Азовського морів.
Охорона і використання водних ресурсів в Україні регулюються Водним кодексом України, прийнятим Верховною Радою України в 1993 р. Всі води України охороняються від забруднення, засмічення і вичерпання. Україна бере участь у міжнародному співробітництві в галузі використання і охорони водних ресурсів.
Збереження родючості ґрунтів пов'язане також з добуванням власних фосфоритів, збільшенням виробництва калійних добрив. Є необхідність змінити співвідношення галузей землеробства і тваринництва. Тваринництво, особливо свинарство, досить ресурсомістке, створює деякі екологічні проблеми. Так у 1990 р. в Україні тільки для кормових потреб було витрачено ЗО млн тонн зерна, тобто 60 % його валового збору! Тваринницька продукція вирощується майже на двох третинах посівних площ, використовується 6,8 млн гектарів пасовищ та сіножатей. Разом це становить 68 % сільськогосподарських угідь. Отже, необхідно змінювати підхід до розвитку тваринницької галузі: підвищувати продуктивність, зменшуючи поголів'я, що є екологічно виправданим, надавати перевагу виробництву м'яса птиці, яловичини як менш енерго- і ресурсомістких. Усі галузі сільського господарства мають працювати на нових технічних, технологічних, економічних і організаційних принципах відповідно до екологічних норм.
Ліси України охороняються. Охорона їх регулюється Лісовим кодексом України, прийнятим в 1994 р. Цінним в природоохоронному, науковому, історичному аспектах лісовим ділянкам надано статус заповідних. До останніх включено також луки, вживаються заходи щодо запобігання їх заболочування, надмірного випасу, нераціонального розорювання, забудови тощо. Болота охороняються в Поліському і Розтоцькому заповідниках. Цінні водно-болотні угіддя є в Каркінітському заказнику, заповіднику Дунайські Плавні. Охороняється близько 18 % площі боліт України.
Україна має великі рекреаційні ресурси, до яких належать географічні об'єкти, що використовуються чи можуть бути використані для відпочинку, туризму, лікування, оздоровлення населення.
Рекреаційні ресурси України охороняються в природних національних парках, приміських смугах, містах, інших населених пунктах, історико-архітектурних, культурних заповідниках. У межах рекреаційних територій заборонена діяльність, яка призводить до негативних змін в навколишньому середовищі.
Особливості розміщення корисних копалин України.
В Україні розвідано 90 видів корисних копалин, які зосереджено майже у 8 тис. родовищ. При господарському аналізі корисних копалин прийнято класифікацію корисних копалин за походженням - паливні, рудні, нерудні.
Паливні (горючі) корисні копалини. На території України знаходяться Донецький і Львівсько-Волинський кам'яновугільні та Дніпровський буровугільний басейни. Торфові родовища знаходяться переважно на Поліській низовині, в річкових долинах.
В Україні виявлено за останні роки близько 150 нових нафтових, нафтогазових, газоконденсатних і газових родовищ. Родовища нафти і газу зосереджено в трьох регіонах: Карпатському, Дніпровсько-донецькому, Причорноморсько-кримському. Україна багата на марганцеві руди. Нікопольський марганцевий басейн – один з найбільших у світі. Складається з Нікопольського і Великотокмацького родовищ.
За запасами нерудних (неметалеві) корисних копалин Україна посідає одне з провідних місць у світі. Так, родовища самородної сірки і озокериту в Передкарпатті – найбільші в світі. Озокерит використовується в парфумерії, легкій промисловості, медицині, а сірка – в хімічній промисловості. Родовища кам'яної солі розробляються в Донбасі (Артемівське, Слов'янське) і в Закарпатті (Солотвинське). Є родовища дорогоцінного і напівдорогоцінного каміння (берил, аметист, бурштин, яшма, гірський кришталь, моріон). Поклади його відомі в Криворіжжі, Приазов'ї, Криму, Закарпатській і Житомирській областях. Є родовища фосфоритів – сировини для виробництва добрив (Донецька і Сумська області, Середнє Подніпров'я). Новим видом корисних копалин є сапоніт – камінь родючості, його родовища виявлено на півночі Хмельницької області. Україна відома своїми лікувальними мінеральними водами (Миргород, Свалява, Трускавець, Феодосія), лікувальними грязями (Саки, Євпаторія).
Ресурси рудних корисних копалин.
Рудні корисні копалини України різноманітні: вони представлені залізними, марганцевими, титановими, хромітовими, нікелевими, алюмінієвими, ртутними рудами, поліметалічними та іншими рудопроявами. Більшість з них пов'язана з магматичними і метаморфічними породами Українського щита.
Залізні руди. На частку України припадає близько 16 % їх світових запасів, за їх видобутком вона посідає четверте місце після Бразилії, Австралії, Росії. Поширені такі промислові типи руд (за % вмісту заліза): багаті (58,1), залізисті кварцити (33,3), бурі залізняки (38). Добуваються шахтним і кар'єрним способами.
Основні родовища залізних руд знаходяться в Криворізькому і Керченському басейнах, залізорудних районах Кіровоградської, Запорізької, Донецької і Полтавської областей. Особливо велика роль належитьКриворізькому басейну, одному з найбільших у світі. Криворізький басейн приурочений до центральної частини Українського щита і займає площу близько 300 км2. Основне промислове значення мають магнетитові й залізисті кварцити, у результаті збагачення яких отримують концентрат з умістом заліза 65 %.
Кременчуцький залізорудний район приурочений до північно-східного схилу Українського щита. Вміст заліза в рудах становить 27-40 %. Розвідані запаси магнетитових кварцитів Кременчуцької магнітної аномалії оцінюються в 4 млрд т. За запасами багатих залізних руд цей район є одним із найбільших після Кривбасу. Однак значна глибина залягання залізних руд зумовлює їх видобування шахтним способом. На Українському щиті виявлено ще кілька залізорудних смуг (Чортомлицько-Верхівцевська, Оріхово-Павлоградська, Корсицько-Гуляйпільська).
Керченський залізорудний басейн об'єднує родовища оолітових бурих залізняків з умістом заліза до 40 %. Руди керченського типу виявлено також у Присивашші, на північному узбережжі Азовського моря.
Марганцеві руди. На південному схилі Українського щита знаходиться один із найбільших у світі Нікопольський марганцеворудний басейн. Основними його родовищами є Нікопольське та Інгулецьке в Дніпропетровській і Великотокмацьке в Запорізькій областях. Рудні верстви потужністю 0,5-4 мзалягають глибоко серед узбережних відкладів олігоцену. Нікопольські руди містять до 30 % марганцю. Загальні запаси марганцевої руди в Нікопольському басейні становлять понад 2 млрд т.
Руди інших металів. В Україні наявні невеликі родовища нікелевих руд, розташовані на Українському щиті в Побужжі й на Середньому Придніпров'ї (родовища Деренюхське, Липовеньківське). Поліметалічні руди приурочені до схилу Воронезького масиву. Донецької складчастої споруди. Закарпатської западини. Промислові запаси свинцю і цинку зосереджені в Берегівському рудному районі. На Українському щиті виявлено Високопольське, Південне-Нікопольське і Смілянське родовища бокситів. Високоглиноземна сировина наявна в розсипних родовищах у Дніпропетровській області (Малишівське, Вовчанське). На Волині та Рівненщині виявлено родовища міді.
Ресурси паливних корисних копалин.
На території України є всі основні види палива. Проте за сумарними запасами серед паливних ресурсів найбільше кам'яного вугілля, яким Україна може повністю себе забезпечити впродовж декількох сотень років. Натомість, запаси природного газу і нафти значно менші, а забезпеченість ними національної економіки недостатня. У надрах України є також буре вугілля, торф і горючі сланці.
Кам’яне і буре вугілля. За розвіданими запасами кам’яного вугілля (понад 54 млрд т) Україна посідає 2-е місце в Європі та 7-е у світі. Основні його запаси сконцентровані у Донецькому басейні (Донбасі), що розташований на сході країни. Там є різні види кам'яного вугілля: енергетичне, антрацит (який має найбільшу теплотворну здатність), коксівне (що служить паливом для металургійної промисловості). Вугілля в басейні залягає сотнями пластів. Однак внаслідок тривалої експлуатації (з кінця XVIII ст.) найбільш потужні і доступні вугільні пласти вже вироблені. Нині пласти залягають на великій глибині (до 1 200 м), мають малу потужність (0,5 – 2 м), великий кут похилу і велику газоносність. Тому видобуток вугілля в багатьох частинах Донбасу (здебільшого Донецька і Луганська області) стає невигідним і небезпечним. Певні перспективи розвитку вуглевидобутку має Західний Донбас (Дніпропетровська область).
Нафта і природний газ. В Україні існує понад 300 родовищ нафти і природного газу, які зосереджені у чотирьох нафтогазоносних регіонах на заході, сході та півдні країни. Однак їх сумарні запаси відносно невеликі. Основні ресурси нафти й газу зосереджені в Дніпровсько-Донецькому нафтогазоносному регіоні, активна розробка якого розпочалася з середини ХХ ст. Родовища нафти і попутного газу виявлені в Чернігівській, Сумській, і Полтавській областях, а природного газу – в Харківській обл.. Найбільшими нафтовими і нафтогазовими родовищами є Леляківське, Гнідинцівське (Чернігівська обл.), Глинсько-Розбишівське (Полтавська обл.), газовими – Західнохрестищенське (Полтавська обл.), Шебелинське, Єфремівське (Харківська обл.).
Характеристика водних ресурсів.
Водні ресурси України складаються з поверхневих, підземних та морських вод, є національним надбанням. Вони постійно відновлюються, є мінливими в часі та просторі. Формування водних ресурсів відбувається за рахунок атмосферних опадів і транзитних вод. Атмосферні опади є визначною складовою водного балансу, джерелом водних ресурсів. Кількість і режим випадання атмосферних опадів, величина витрат вологи на випаровування зумовлюються кліматичними умовами. Кліматичні гідрогеологічні, ландшафтні фактори впливають на формування стоку, інфільтраційні процеси, перерозподіл опадів на поверхні водозборів.
На територію України в середньому щорічно надходить 377 км3 (625 мм) атмосферних опадів. З них 52,4 км3 (86,8 мм) перетворюється в річковий стік. Значна частина вологи витрачається на випаровування та інфільтрацію. Розподіл елементів водного балансу по території неоднаковий.
Основна характеристика водних ресурсів — середня багаторічна величина річного стоку. У поширенні цього показника на рівнинній частині України зональність простежується найбільш чітко на півдні. Величини середнього річного стоку зменшується з півночі на південь від 100 до 5 мм. Відхилення від зональних показників стоку характерні для Подільської, Придніпровської, Донецької і Приазовської височин. В Українських Карпатах і Кримських горах показники стоку закономірно збільшуються з висотою відповідно від 400 до 1000 м і від 100 до 500.
Потенційні водні ресурси України (об'єм середньорічного стоку) оцінюються в 209,8 км3. З них лише 25 % формується в межах нашої держави і є її власним фондом. Транзитний стік тільки част ково використовується для господарських потреб. Співвідношення об'ємів місцевого і транзитного стоку в різних адміністративних областях неоднакове. Територією України водні ресурси розподіляються нерівномірно. Близько 60 % їх припадає на річки басейну Дунаю, де потреба в них незначна. А найменші об'єкти водних ресурсів припадають на території, де вони вкрай необхідні у великих кількостях: Автономна Республіка Крим, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Херсонська, Миколаївська, Одеська області.
Україна належить до територій з низькою водозабезпеченістю за сумарним річковим і місцевим стоком. На одного жителя в Україні припадає лише 1,0 тис. м3 на рік (в Європі — 4,6 тис. м3, у світі — 8,2 тис. м3, Канаді — 99 тис. м3). На водозабезпечення впливає мінливість місцевого стоку в часі. Так, у маловодні роки його величина становить 29,7 км3. Нерівномірний розподіл стоку протягом року. На весняний стік припадає до 70 % його об'єкта на півночі та північному сході й до 90 % на півдні України.
Структура та регіональні особливості експортного потенціалу.
Експортний потенціал представляє собою певний обсяг товарів та послуг, які національна економіка спроможна виробити, залучаючи власні та імпортовані фактори виробництва, і реалізувати їх на зовнішніх ринках з максимальною ефективністю. Експортний потенціал країни суммарно складається із регіональних потенціалів. Проте окремі регіони мають певні особливості розвитку і спеціалізації і таким чином мають різний потенціал. Останнім часом диспропорції у регіональному розвитку загострюються, що є наслідком відображення конкурентоспроможності регіонів в умовах, що постійно змінюються.
Потенціал регіону представляє собою максимально можливу результативність від використання ресурсів території в ідеальних умовах організації господарської діяльності при найбільш повному задово- ленні потреб суспільства . Експортний потенціал характеризується сукупністю факторів, що забезпечують можливість виходу підприємств регіону на зовнішні ринки. Під даними факторами розуміють наявність необхідних в регіоні ресурсів (природних, трудових, фінансових, технологічних, інформаційних), що використовуються для виробництва певних товарів чи надання послуг. Таким чином експортний потенціал визначається можливістю використання природних, виробничих, технологічних, трудових, інвестиційних ресурсів регіону в структурі світогосподарських зв’язків. Від того яким чином реалізується експортний потенціал буде залежати і стан зовнішньоекономічного комплексу регіону.
Кліматичні ресурси.
До кліматичних ресурсів належать енергія сонячної радіації й вітру (енергетичні ресурси), суми температур і кількість опадів за певний періоді Вони є визначальними для вирощування сільськогосподарських культур, садів, виноградників (агрокліматичні ресурси). Кліматичні ресурси впливають на характер життєдіяльності населення (біокліматичні ресурси) та відпочинку (рекреаційні ресурси).
Сонячна радіація – основне джерело енергії в географічній оболонці. Промениста енергія Сонця взаємодіє з атмосферою, земною поверхнею і трансформується в теплову енергію. Величини сонячної радіації залежать від висоти Сонця, тривалості дня і сонячного сяйва, хмарності тощо. Оскільки територія України розташована між 44 і 52° пн. ш., тому найвище (69° на півдні і 61° на півночі) Сонце знаходиться опівдні з 20 по 24 червня, а найнижче (22° на півдні і 14° на півночі) – в період з 20 по 24 грудня. З цим пов'язані відмінності в тривалості сонячного сяйва на території України. Найменшою вона є в північно-західній частині зони мішаних лісів, де становить 1700-1800 год за рік. У лісостеповій зоні тривалість сонячного сяйва зростає до 1900-2000 год за рік. У степовій зоні, на морських узбережжях вона досягає 2300-2400 год за рік. А максимальна кількість годин сонячного сяйва спостерігається в Кримських горах на Карабі-яйлі – 2453 год за рік. Енергією сонячної радіації забезпечується нагрівання ґрунту, а від нього – і атмосфери, випарування вологи рослинами. За участю сонячної радіації відбувається фотосинтез, у процесі якого рослини збільшують свою масу. Кліматичні енергетичні ресурси вважаються екологічно чистими. Про це свідчить досвід використання геліоенергетичних пристроїв, вітрових електростанцій. Ресурси сонячної енергії в Україні доцільно використовувати в теплий період року. Сонячна експериментальна електростанція функціонує в Криму поблизу Керчі. Вітроенергетичні ресурси використовуються взимку: в періоди, коли швидкість вітру зростає. Це характерно для степових і приморських районів, вершин гір і гірських схилів, берегів водосховищ, річкових долин та ін.
Земельні ресурси.
Земельні ресурси — частина земельного фонду, що використовується або може бути використана у народному господарстві.
Земельні ресурси — сукупний природний ресурс поверхні суші як просторового базису розселення і господарської діяльності, основний засіб виробництва в сільському та лісовому господарстві.
Землі сільськогосподарського призначення — землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей.
Одна з головних екологічних проблем пов'язана з погіршенням стану земельних ресурсів. За історичний час внаслідок прискореної ерозії, дефляції і інших негативних процесів людство втратило майже 2 млрд га продуктивних земель. До утворення пустель схильна площа в 4,5 млрд га, на якій проживає близько 850 млн. чол. Пустелі швидко розвиваються (до 5 – 7 млн. га на рік) у тропічних районах Африки, Азії і Америки, а також в субтропіках Мексики. Швидкість зникнення лісів складає 6 – 20 млн. га на рік.
Біологічні ресурси.
До біологічних ресурсів слід відносити ресурси лісів, біологічні запаси Світового океану, іншими словами – тваринний і рослинний світ, грунтовий покрив.
Біологічні ресурси океанів - риби, кити, молюски (кальмари, мідії то що), ракоподібні (краби, креветки, кріль тощо), деякі види водоростей, що вико ристовуються для виробництва продуктів харчування і одержання цінних речовин для різних галузей промисловості, сільського господарства, медицини. Вони нале жать до відновлюваних ресурсів.
До біологічних ресурсів слід відносити ресурси лісів, біологічні запаси Світового океану, іншими словами – тваринний і рослинний світ, грунтовий покрив.
Біологічні ресурси океанів - риби, кити, молюски (кальмари, мідії то що), ракоподібні (краби, креветки, кріль тощо), деякі види водоростей, що вико ристовуються для виробництва продуктів харчування і одержання цінних речовин для різних галузей промисловості, сільського господарства, медицини. Вони нале жать до відновлюваних ресурсів.
Площа земель лісового фонду України складає близько 10 млн. га. Лісистість країни становить 14,3 %. Хвойні насадження складають 45 % загальної площі, в т.ч. соснові - 36 %. Твердолистяні насадження 41 %, в т.ч. дуб і бук - 33 %.
Загальний запас лісодеревини оцінюється в 1,3 млрд. м 3, в розрахунку на 1 га 153 м , а річний приріст не перевищує 4 - 4,5 м 3 /га .
Ліси України розміщені на території нерівномірно: на Поліссі - 29 % площі, в Лісостепу -14%, в Криму-10%, в Карпатах -40%.
Ліси за своїм народногосподарським призначенням і місцерозта-шуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції і мають обмежене експлуатаційне значення.
Загальний обсяг лісокористування досягає 13 млн. м 3 деревини при 52 % використання річного приросту.
Характеристика трудових ресурсів.
Трудові ресурси (персонал) – сукупність осіб, що працюють на певному підприємстві і вкладають свою працю, фізичні та розумові здібності, знання та навички в проведення господарсько-фінансової діяльності підприємства, реалізацію його статутних завдань.
Термін “трудові ресурси” використовується з метою характеристики працівників підприємства як одного з елементів його ресурсного потенціалу. Як елемент загального ресурсного потенціалу трудові ресурси вступають у взаємодію з іншими видами ресурсів (матеріальними, фінансовими); мають певну ціну формування, яку підприємство має за мету мінімізувати; виконують певні функції, які вимірюються певною системою показників кількісного та якісного виміру.
Міграції населення. Їх види і значення для економіки України.
Міграція — це переміщення населення з постійного місця проживання, пов’язане з перетином певних меж (міста, району, області, країни, материка). Переміщення населення може бути пов’язане зі зміною місця проживання або без його зміни. Можливі і сезонні виїзди на збирання врожаю, на лісозаготівлю тощо.
Роль міграції у житті суспільства досить значна, особливо у відтворенні населення певних регіонів. Відомо, що у міграції беруть участь переважно люди молодших вікових груп. У місцях їх прибуття зростає частка молоді, а значить, і можливості покращання демографічної ситуації (створення сім’ї, зростання народжуваності, зменшення частки населення старшого віку, а отже, і загальних коефіцієнтів смертності).
Протилежні наслідки міграції населення спостерігаються у районах вибуття мігрантів.
Міграції відіграють і важливу економічну роль. Насамперед вони сприяють територіальному перерозподілу трудових ресурсів, більш повному їх використанню. Крім того, міграція населення сприяє розвитку нових виробництв, освоєнню нових територій тощо.
Міграції відіграли значну роль у динаміці загальної чисельності населення України. Протягом 1970—1993 рр. сальдо міграції населення України було додатнім, і населення країни зростало за рахунок його механічного руху.
Починаючи з 1994 р., сальдо міграції населення України набуло від’ємних значень і стало фактором зменшення загальної чисельності населення країни. Від’ємне сальдо міграції досягло своїх максимальних значень у високоіндустріальних і гіперурбанізованих областях Донбасу і Придніпров’я. Основними причинами цього є причини соціально-економічного характеру: різкий спад промислового виробництва, зниження життєвого рівня населення, незадоволеність рівнем заробітної плати тощо.
Найнижчі значення показників від’ємного сальдо міграції були у західних областях України: Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій.
Зовнішньоекономічні зв’язки (ЗЕЗ) як одне з найважливіших засобів економіки.
Зовнішні зв’язки (ЗЗ) – це взаємообмін з іншими країнами світу продуктами матеріального виробництва, енергією, інформацією, послугами на основі міжнародного поділу праці; співробітництво політичних органів, спрямоване на ефективне розв’язання глобальних проблем людства; здійснення культурних, освітянських та інших громадських та особистих контактів.
Зовнішні зв’язки мають розгалужену структуру. За змістом та характером вони поділяються на економічні, політичні, наукові, інформаційні тощо. Згідно з тривалістю виділяються постійні та епізодичні зв’язки.
Місце держави в світі – дуже важлива характеристика, яка відображає комплексне вираження міжнародного рейтингу країни, що характерузується багатьма складовими. Місце країни у світовій співдружності виражається черто приеду, а ті не готовез систему якісних і кількісних показників, які відображають ступінь впливу країни на політичні та економічні процеси в світі, участь у різних міжнародних союзах, корпораціях та формуванні міжнародних ринків капіталу, рівень соціально-економічного розвитку країни, інтенсивність урядових, ділових, культурних та інших контактів і т.д. Важливим індикатором місця країни в світі є зовнішня функція держави. Необхідність активного інтегрування України в світове товариство визначає особливу важливість її розширення. Зовнішня функція – важлива категорія концепції суспільного розвитку будь-якої країни. Вона набагато ширша міжнародного розподілу праці, бо охоплює не лише виробничу, але й інші сфери життя суспільства: політичну, культурну, інформаційну та ін. Як наукова категорія вона відображає одну з важливих якостей (сторін) державно-територіальної єдності.
Зовнішня функція країни об’єднує: – матеріально виражені трудові, сировинні, продуктові, інформаційні та інші “потоки”, які кількісно вимірюються; – міждержавні (прикордонні і транснаціональні) структури, банківські та інші посередницькі послуги, якісно духовні феномени і т.д.
Основні напрями і принципи реалізації політики регіонального розвитку в Україні.
Політика регіонального розвитку є складовою загальнодержавної політики щодо соціально-економічних та суспільно-політичних перетворень в Україні. Вона спрямована, зокрема, на підвищення ролі регіональних і місцевих органів управління у здійсненні реформ та розбудові незалежної Української держави.
Одним з важелів удосконалення територіальної організації суспільства стає політика регіонального розвитку, орієнтована на становлення механізмів управління формуванням господарських адміністративно-територіальних систем всіх типів та просторових рівнів. Вона покликана забезпечувати комплексно-пропорційний розвиток територій з максимальним урахуванням місцевих умов і ресурсів.
Державна політика регіонального розвитку — це цілісна сукупність заходів, спрямованих на стимулювання ефективності соціально-економічного розвитку регіонів, раціональне використання їхніх ресурсних потенціалів та пріоритетів, забезпечення сприятливих умов для життєдіяльності населення, вдосконалення територіальної організації суспільства.
Об'єктами політики регіонального розвитку є територіальні утворення, які слід розглядати як системи певного підпорядкування, в межах яких здійснюються державне управління та місцеве самоврядування. Суб'єктами її виступають центральні, регіональні та місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які виходячи зі своєї компетенції вирішують питання, пов'язані з соціально-економічним розвитком регіонів.
Основна мета сучасної державної політики регіонального розвитку в Україні полягає у збереженні та зміцненні політичної стабільності, територіальної цілісності, соціальної та економічної єдності Української держави на основі раціонального територіального поділу праці, поєднання інтересів різних регіональних спільностей із загальнодержавними інтересами, створення відносно однакових можливостей для плідної життєдіяльності населення в усіх регіонах України.
У нашій країні накопичився комплекс регіональних проблем і диспропорцій, що зародилися у минулі десятиріччя. До основних з них можна віднести такі: відставання малих міських і ще більшою мірою сільських поселень від великих міст за рівнем економічного і соціального розвитку; Деформація статево-вікової структури сільського населення; посилення регіональної диференціації за якістю навколишнього середовища; соціально-економічні, екологічні, психологічні та інші проблеми у зонах радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській атомній електростанції, а також у регіонах розміщення переселенців; застарілий багатоплановий адміністративно-територіальний поділ.
Відповідно до мети та назрілих проблем визначаються стратегічні завдання політики регіонального розвитку, а саме: здійснення реструктуризації економіки регіонів, яка ґрунтується на вимогах забезпечення соціально-економіч...
23.03.2013 19:03-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора