Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Політекономія ІСПИТ
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
КН
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Теорія
Предмет:
Політекономія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Предмет і метод політичної економії та їх тлумачення різними школами.
Політекономія - суспільна наука. Вивчає відносини між людьми в процесі їх виробничо-господарської діяльності. Економічні відносини - відносини
1) з приводу економічного поєднання робітників з засобами виробництва;
2) з приводу організації виробничого процесу; 3) з приводу присвоєння й використання результатів виробництва. Політекономія здійснює екскурси в інші науки. Зачіпає політичні, ідеологічні відносини, особливо
економічну та соціальну політику, психологію, юриспурденцію в галузі господарського та цивільного права. Також стикається з науками, що стикається з науками, що
вивчають техніку і технологію виробництва. Предмет: Політекономія вивчає економічні відносини людей, їх єдності і взаємодії з продуктивними силами та політичними, ідеологічними, соціальними інститутами суспільства. Предметом є вивчення економічних виробничих відносин, їх взаємодія з продуктивними силами та організація управління і ефективне ведення господарства як чинників суспільного багатства. Вивчаючи свій предмет політекономія робить висновки, узагальнення, в результаті чого формується понятійний аппарат: економічні закони, економічна категорія.
Категорія – наукове поняття, яке характеризує окремі сторонни економічного явища (ціна, прибуток, зарплата). Економічні закони виявляють суттєві, стійкі та необхідні причини, наслідкові зв’язки і взаємозалежність даного економічного процесу. Закон – це суть економічних явищ. Ряд західних економістів визначають політекономію як науку про багатство, народне господарство, забезпечення добробуту тощо.
Сучасне розуміння західними економістами політекономії пов’язано з поняттям “економікс”, що перекладається як економіка. Предметом “економікс” є поведінка людей у процесі виробництва різних благ за умов обмеженості ресурсів та управління ними. Метою у даному разі є досягнення максимального задоволення потреб людей на основі забезпечення прибутку. Деякі економісти (наприклад, С.Фішер) предметом вивчення в “економікс” називають ту сферу людської діяльності, що належить до виробництва, обміну і споживання товарів і послуг. Марксизм при з’ясуванні предмета політичної економії наголошує на виробничих відносинах між людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матерільних благ. При зіставленні двох підходів до визначення предмета політекономії очевидними є розбіжності між ними. Економікс акцентує увагу на дії людей у різних сферах суспільного відтворення, а політекономія (марксистська) – на тому, що люди в процесі праці вступають між собою певні відносини.
Зародження і розвиток економічної науки.
Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на ушійні сили економічної діяльності людей. Істотного розвитку вона досягла в епоху рабовласництва. В працях Ксенофонта (430—355 рр. до н. е.), Платона (427—347 рр. .о н. є.), Аристотеля (384—322 рр. до н. е.), а також мислителів стародавнього Риму, Індії, Китаю міститься спроба з позицій свого часу з’ясувати загальні принципи економічного розвитку. «Економікс» (домашнє господарство) —так називалася праця видатного мислителя стародавньої Греції Ксенофонта, в якій зроблена спроба обгрунтувати мотиви господарської діяльності людей, висловлено ряд цікавих економічних думок.
Могутнім поштовхом до формування економічної науки стало становлення в усіх структурах суспільного життя капіталістичних відносин, коли бурхливими темпами почали розвиватися продуктивні сили, стали формуватися ринок, обмін, торгівля. З’явилася потреба в дослідженні всіх ціх явищ, вивченні закономірностей функціонування економії в цілому. Врешті-решт постало питання і про джерела богатства націй і народів, груп людей, окремих осіб, засоби їх виміру.
Не відразу, суперечливо, але формується система погл ядів на всі ці питання. Відбувається і становлення економічної теорії як науки під назвою політична економія. Цей термін був уперше застосований французьким економістом Антуаном Монкрет’є у праці “Трактат політичної економії” (1615 р.). Тривалий час саме під цією назвою розвивалася економічна теорія. Назва ж походить від грецьких слів «пі літикос»—суспільний, державний і «ойкономія»—управління, домашнє господарство («ойкос» — дім, господарство, «номос» — закон).
Визначне місце в історії політичної економії зайняло вчення меркантелістів. Воно зародилось у XVI—XVII с у країнах Західної Європи. Виражаючи інтереси торгової буржуазії, це вчення було спрямоване проти феодалізму. У меркантелістів об’єктом досліджень був обіг, зокрема багато уваги приділялося зовнішній торгівлі. Саме обіг вважався тією сферою, де створюється багатство. Загалом же у меркантелістів переважав поверховий опис явищ процесу обігу. Вони не створили наукової системи. К. Маркс зазначав, що справжня наука сучасної економічної теорії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до виробництва.
Історично першими на шлях капіталізму стали Англія і Франція, де й зародилася класична буржуазна політекономія. Її засновниками були Вільям Петті (1623—1687 рр.,Англія) і фізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694-1774 рр., Франція). Питання про походження багатства переноситься ними зі сфери обігу в сферу виробництва. На сню думку, саме тут і створюється багатство у вигляді матеріальних цінностей, а його джерелом є природа і праця. Ф.Кене в своїй праці «Економічна таблиця» (1758 р.) уперше в економічній літературі процес суспільного відтворення розглядав як цілісну систему виробництва, обміну, споживання.
Вищим досягненням буржуазної політичної економії є праці представників англійської класичної школи Адама Сміта (1723—1790 рр.) і Давида Рікардо (1772—1823 рр.). У них досліджувалися виробництво й обіг, зроблено спробу розкрити суть товарно-грошових відносин, науково обгрун-вати походження прибутку. Результати досліджень, основні висновки класиків буржуазної політекономії високо цінює і сучасна економічна наука.
Виробничі можливості і суспільні потреби. Закон зростаючих потреб.
Потреби суспільства - це соціологічна категорія, в основі якої лежать колективні звички, тобто те, що прийшло від наших предків, і укоренилося в суспільстві настільки сильно, що існує в підсвідомості. Цим і цікаві потреби, що залежать від підсвідомості, що не піддаються аналізу, розглядаючи конкретний індивід. Їх необхідно розглядати глобально, щодо суспільства.
Для задоволення потреб необхідні блага. Відповідно економічні потреби це ті, для задоволення яких необхідні економічні блага. Іншими словами економічні потреби – та частина людського нестатку, для задоволення якої необхідне виробництво, розподіл, обмін і споживання благ. Звідси можна зробити висновок, що будь-яка людина має потребу в економічній сфері для задоволення хоча б його первинних потреб. Люба людина, будь то знаменитість, учений, співак, музикант, політик, президент насамперед залежить від свого природного початку, а значить стосується економічного життя суспільства, і не може створювати, діяти, керувати не стосуючись економічної сфери.
З економічною діяльністю суспільства найбільш зв'язані виробничі потреби.
Виробничі потреби випливають з вимог максимально ефективного функціонування суспільного виробництва. Вони включають потреби окремих підприємств і галузей народного господарства в робочій силі, сировині, устаткуванні, матеріалах для випуску продукції, потреби в управлінні виробництвом на різних рівнях – цеху, дільниці, підприємства, галузі народного господарства в цілому.
Ці потреби задовольняються в процесі господарської діяльності підприємств і галузей, що зв'язані між собою як виробники і споживачі.
Особисті блага виникають і розвиваються в процесі життєдіяльності людини. Вони виступають як усвідомлене прагнення людини до досягнення об'єктивно необхідних умов життя, що забезпечують повний добробут і всебічний розвиток особистості.
Будучи категорією суспільної свідомості, особисті потреби виступають і як специфічна економічна категорія, що виражає суспільні відносини межу людьми з приводу виробництва, обміну і використання матеріальних і духовних благ і послуг.
Особисті потреби носять активний характер, служать спонукальним мотивом діяльності людини. Остання в кінцевому рахунку завжди спрямована на задоволення потреб: здійснюючи свою діяльність, людина прагне повніше задовольнити їх.
Економічні потреби суспільства. Закон зростання потреб.
Економічні потреби — це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами.
Отже, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер.
Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб’єктами і об’єктами.
За суб’єктами потреби поділяють на:
- індивідуальні, колективні та суспільні;
- домогосподарств, підприємств і держави;
- суспільно-економічних класів і соціальних груп.
За об’єктами потреби класифікуються так:
- породжені існуванням людини як біологічної істоти;
- матеріальні і духовні;
- першочергові і непершочергові. Одне з фундаментальних положень політичної економії полягає в тому, що особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, — обмеженими.
Закон зростання потреб. Потреби людей не є постійними. Вони — продукт розвитку суспільства. Їх характер, структура і способи задоволення залежить від досягнутого рівня продуктивних сил, ступеня розвитку культури і науки, соціально-економічного ладу. У кожному суспільстві діє закон зростання потреб. Його суть полягає в тому, що в міру розвитку суспільного виробництва, а разом з тим і людини як особистості та продуктивної сили, відбувається поступове зростання її потреб. Цей закон характеризує взаємодію потреб і виробництва у процесі розвитку, коли
… П′ → В′ → П″ → В″ …,
тобто зрослі потреби П′ (П′ = П + ΔП) стимулюють зростання виробництва В′, збільшення якого веде до зростання потреб П″, а це є причиною подальшого зростання виробництва В″. Такий процес є безперервним (…), оскільки потреби людини є безмежними. Розкривши суть закону зростання потреб, слід показати форми його прояву. Цей закон знаходить свій прояв у двох головних формах: у зростанні особистих потреб і зростанні виробничих потреб. Особисті потреби задовольняються за рахунок предметів і послуг особистого споживання. Залежно від форм задоволення ці потреби поділяються на індивідуальні та спільні. Перші задовольняються шляхом індивідуального споживання предметів і послуг кожним членом суспільства окремо (їжа, одяг та ін.) або в рамках сім’ї (загальні для сім’ї житло, предмети культурно-побутового призначення та ін.), а інші — шляхом спільного споживання (послуги освіти, охорони здоров’я та ін.). Другою формою прояву даного закону є зростання виробничих потреб, тобто загальних потреб членів суспільства в засобах виробництва, які є матеріальною основою розширення масштабів виробництва матеріальних благ і послуг для задоволення зростаючих особистих потреб. Особливо інтенсивне зростання та оновлення потреб відбувається за умов науково-технічної революції, що породжує потреби, яких раніше не було, у багатьох найновіших предметах споживання і засобах виробництва. Так, в останні десятиліття виникли потреби в кольорових телевізорах, персональних комп’ютерах, відеомагнітофонах і багатьох інших предметах споживання.
Економічна система: її сутність та структурні елементи.
Економічна система — це об’єктивна єдність закономірно пов’язаних між собою явищ і процесів економічного життя. Вона характеризується багатогранністю, усі її елементи перебувають в органічному взаємозв’язку один з одним і не існують поза її межами. Функціональна подібність до живого організму надає елементам економічної системи органічної цілісності. Цим дана система відрізняється від інших, так званих сумативних систем, що складаються з об’єктів, кожний з яких більш чи менш автономний і може існувати поза зазначеною цілісністю. Якісна однорідність системи не є абсолютною. Вона допускає і передбачає появу елементів нової якості, що відповідають етапам зрілості продуктивних сил і виробничих відносин. Економічна система включає такі елементи: 1) провідний тип власності на ресурси; 2) основні групи суб’єктів суспільного виробництва і відносини між ними; 3) економічну форму результатів виробництва; 4) принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання; 5) загальні економічні закони. У літературі така структура економічної системи розглядається, як правило, через призму взаємозв’язку продуктивних сил, виробничих відносин (соціально-економічних, організаційно-економічних) та надбудовних відносин у тій їх частині, яка “обслуговує” економіку через формування “стереотипів” господарської поведінки людей. У даному разі класифікація економічних систем базується на такому критерії, як домінуючий тип (форма) власності.
Економічні відносини як спосіб організації економічної системи.
Економічні відносини — відносини і зв’язки між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених благ. Продуктивні сили, виражаючи відношення суспільства до природи, не вичерпують зміст економічної системи. Вона завжди включає в себе і певну суспільну форму продуктивних сил, і спосіб організації економічної системи, які створює сукупність економічних відносин між людьми.
Створення продукту за всіх умов є суспільним процесом. Факти свідчать, що люди виробляють життєві блага не ізольовано один від одного, не поодинці, а об’єднуючись певним чином, спілкуючись один з одним і взаємодіючи.
Суспільне виробництво в широкому розумінні складається з власне виробництва, розподілу, обміну і споживання. Це чотири фази чи сфери суспільного виробництва.
Економічні системи, їх типи і еволюція.
В узагальненому вигляді критерії економічних систем можна поділити на структуроутворюючі, соціально-економічні (змістовні), об’ємні і динамічні. За структуроутворюючими критеріями економічні системи класифікуються на основі структурних елементів, що становлять предмет політекономії. За соціально-економічними — на основі виділення ключових змістовних сторін економічної системи (наприклад, за способом поєднання виробництва та споживання, що визначає спосіб координації економічної діяльності; за способом поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва, що обумовлений типом власності; за роллю соціокультурного фактора; за ступенем індустріального та економічного розвитку). Класифікація за об’єктами і динамічними критеріями здійснюється за ступенем складності систем та їх мінливості (наприклад, однорідні чи різнорідні системи, динамічні системи).
Відповідно, економічні системи розподіляються за цими групами критеріїв на: 1) системи виробничих відносин, системи функціональних зв’язків, інституціональні системи; 2) економічні системи за формами господарювання, за формаційними ознаками, за цивілізаційними ознаками і за типом технологічного розвитку; 3) економічні системи “чисті” та “змішані”, статичні та такі, що історично розвиваються. Слід звернути увагу на те, що в реальності всі вказані критерії та класифікації накладаються одне на одне, взаємопереплітаються, хоча і відображають різні сторони економічних систем. І тільки розгляд усієї сукупності критеріїв та класифікацій може дозволити скласти цілісне, всеосяжне уявлення про економіку як систему.
Власність як економічна категорія та її історичні типи, види і форми.
Власність - це сукупність виробничих відносин між людьми. з приводу привласнення ними об'єктів власності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування й розпорядження цими об'єктами та результатами їх функціонування.
Проте значення власності визначається не лише тим, що вона породжує право володіння, розпорядження й користування, - це її зміст у вузькому розумінні. В широкому плані значення власності полягає в створенні соціального середовища, в якому функціонує суспільне виробництво (господарюючі суб'єкти).
А конкретно вона визначає:
- умови поєднання робітника з засобами виробництва;
- відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва;
- умови розпорядження й використання факторів виробництва.
Сучасні економічні теорії вбачають у власності економічні відносини, проте, одні економісти визначають власність як сукупність усіх економічних відносин, інші — як основні економічні відносини, а треті — як висхідні чи первинні економічні відносини даного ладу. Зрозуміло, що всі ці визначення відбивають певний бік функціонування категорії власності.
Не підлягає сумніву, що поняття власності виникло в людей у результаті виробництва матеріальних благ та їх привласнення. Поняття власності виникає там і тоді, де і коли виникає декілька самостійних, незалежних, економічно відособлених виробників, коли виникають між ними відносини з приводу привласнення своїх продуктів.
сформувались такі чотири основні типи економічної влас ності: 1) суспільна; 2) приватна; 3) колективна; 4) держав на. Із середини 50-х років XX ст. в окремих регіонах світо вого господарства, зокрема у межах Європейського еко номічного співтовариства (нині Європейського Союзу, ку ди входять 15 країн Західної Європи), почав формуватися п'ятий тип економічної власності — наддержавна
Суб’єкти і об’єкти власності. Форми власності в України
Суб’єкти власності — це індивіди, фізичні особи, які в процесі відчуження—привласнення матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Це, як правило, юридично самостійні, економічно відособлені учасники суспільного виробництва — окремі працівники, трудові колективи та державні установи і відомства (наприклад, армія, державні заповідники) тощо. Об’єктами власності може служити все розмаїття національного багатства, включаючи землю з її надрами, водний і повітряний простір, а також твори інтелектуальної праці.
Розглядають такі форми власності: власність народу України - надра землі, повітряний простір, вод ні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; приватна власність - майнові та особисті немайнові блага конкретної фізичної особи (жилі будинки, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери, результати інтелектуальної творчості та інше майно споживчого й виробничого призначення); колективна власність - це майно, що належить певному колективу і є необхідним для його функціонування (майно колективного підприємства, кооперативу, орендного чи акціонерного підприємства, господарського товариства, господарського об'єднання, професійної спілки, політичної партії чи іншої громадської організації, релігійної організації тощо); державна власність - це майно, необхідне для виконання державою своїх функцій (як-от: єдина енергетична система, інформаційна система, системи зв'язку, транспорту загального користування, кошти державного бюджету тощо). Державна власність поділяється на загальнодержавну та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну).
Тенденції розвитку відносин власності у світі та Україні.
З точки зору розвитку відносин власності у світі є 2 тенденції: інтеграції і деінтеграції. Інтеграція: 1.Утворення міжнародних форм
міжнародних форм власності і форм господарювання (ТНК). 2.Утворення міждержавних форм власності. 3. Корпоративна форма власності (акціонерна). Деінтеграція: 1.Сімейні або партнерські фірми. 2.Власність акціонерних підприємств розповсюджується між працівниками підприємства (кожен з робітників є акціонером). 3. Роздержавлення і приватизація. Роздержавлення може
відбуватися в межах державної власності і поза її межами. В межах державної власності є такі форми роздержавлення: поява нових видів державної вл-ті (муніципальна, комунальна), оренда з правом наступного викупу, дерегуляція державних підприємств, комерцілізація державних підприємств, концесія, корпоратизація державних підприємств. Головна мета роздержавлення: Підвищення конкурентноспроможності і підвищення ефективності державних підприємств. Форма поза межами державної власності: приватизація (продаж, пільгова), створення спільних або змішаних підприємств, акціонування за участю державних підприємств, розвиток корпоративної і колективної власності на основі державної ивл-ті.
Відносини власності в умовах змішаної економічної системи.
Сутність та форми акціонерної власності .
Акціонерна (корпоративна) власність заснована на володінні акціонерним капіталом, розподіленим на певну кількість акцій. її особливістю є поєднання рис індивідуальної і колективної форм власності.
Акціонерний капітал(власність)поділяють на власний та позичений.
Власний капітал засобі формується з отриманих від випуску і реалізації акцій та облігацій і резервного капіталу,який утворюється внаслідок відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво.
Власний капітал також може зростати за рахунок наступних випусків акцій. З прибутку власникам акцій щорічно виплачують дивіденди. Але перед цим певна частина прибутку акціонерних компаній спрямовується на сплату податків державі, заробітну плату і премії менеджерам, поповнення резервного фонду тощо. Резервний капітал також використовують для виплати дивідендів у разі погіршення економічної кон’юнктури[10, c. 74-75].
Акціонерні компанії належать до колективної форми власності. Це зумовлено тим, що вони, по-перше, виникають внаслідок злиття багатьох індивідуальних капіталів в один асоційований капітал. По-друге, на акціонерних підприємствах праця має колективний характер. По-третє, величина прибутків, що розподіляються ,залежить від результатів колективної праці, від колективно прийнятих на загальних зборах рішень. Водночас виплата дивідендів залежить від кількості акцій та їх видів, тобто означає поєднання колективного з індивідуальним (приватним) за домінування колективного. По-четверте власники акцій не можуть претендувати на частку майна компанії, і у випадку продажу акцій вони отримують лише їх вартісний еквівалент, а сам власний капітал дробитися не може.
Колективна форма власності її сутність та форми.
Право колективної власності - це юридично визначене і забезпс* чене право організації - юридичної особи, створеної на базі об'єднання майна її членів (учасників), використовувати належні їй засоби виробництва на власний розсуд і в інтересах її членів (учасників).
При праві колективної власності суб'єкт, який передав своє майно до такої власності, втрачає на цю річ право власності, отримуючи натомість зобов'язальні (корпоративні) права щодо нового власника - організації корпоративного типу, членом (учасником) якої став цей суб'єкт, а саме: а) право на отримання грошового чи майнового еквівалента своєї частки в майні нового власника -юридичної особи у разі виходу зі складу її учасників (членів); б) право участі в розподілі майна юридичної особи у разі її ліквідації; в) право на отримання частини чистого прибутку (дивідендів) суб'єкта колективної власності; г) право участі в управлінні справами ю
ридичної особи, що діє на базі колективної власності, якщо інше не передбачено її установчими документами.
Суб'єктом права колективної власності є організація корпоративного типу зі статусом юридичної особи.
Об'єктами права колективної власності можуть бути:
- статутний (складений) капітал юридичної особи - суб'єкта права колективної власності, створений за рахунок вкладів (пайових внесків) її учасників (членів);
- викуплене членами трудового колективу, іншими фізичними та юридичними особами майно державного підприємства шляхом його акціонуїання;
- кредити банків, отримані суб'єктом права колективної власності;
- виготовлена продукція, отримані доходи та інше майно, набуте суб'єктом права колективної власності на законних підставах (субсидії, дивіденди від цінних паперів тощо).
Матеріальне виробництво і його фактори.
Матеріа́льне виробни́цтво — виробництво, безпосередньо пов'язане з виготовленням матеріальних цінностей або з наданням матеріальних послуг: перевезеннявантажів, виконання будівельних, монтажних, земельних, ремонтних робіт.
Метою матеріального виробництва є випуск продукції, що задовольняє потреби людини або системи.
Виробництво як джерело задоволення зростаючих потреб суспільства.
Товарна форма організації суспільного виробництва та закономірності виникнення товарного виробництва.
На зміну натуральному господарству прийшли товарне виробництво і заснована на ньому товарна форма господарювання. Товарне виробництво – це такий тип організації економіки, при якому продукти праці виробляються для продажу на ринок. Товари виробляються з метою задоволення потреб споживачів і надходять до них через використання ринкових відносин. Звичайно, що при цьому господарюючий суб’єкт н ацілений на отримання вигоди. Така орієнтація виробництва зумовлює необхідність постійних економічних зв’язків між виробниками і споживачами, економічну взаємозалежність їх, яка розпочиеається з придбання засобів і предметів праці і закінчується реалізацією продукції ч послуг, та ін Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування товарного
виробництва є суспільний поділ праці. На його основі виникають виробничі відносини між людьми у формі обміну продуктами праці.
Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна ьою причиною виникнення товарного виробництва є економічна відособленість товаровиробників. Вона нероздільно пов’язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва та економічною і юридичною свободою виробника.
Економічна відособленість товаровиробників – це таке становище, за якого вони самостійно вирішують питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати тощо. Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження та використання відповідно до власних інтересів. Тому економічне відособлення невіддільне від власності на засоби виробництва і вироблювану продукцію. На певному ступені суспільного поділу праці економічний зв’язок різних власників неминуче виступає у товарній формі.
З економічною відособленістю товаровиробників нерозровно пов’язані еквівалентність і відплатність їх відносин. Це є однією із загальних ознак товарного виробництва і обміну.
Товарне господарство виникає також через наявність суперечності міжвиробництвом і споживанням, невідповідність споживної вартості вироблених благ потребам суспільства та його членів. Це вимагає
обов’язкового визнання споживачами виробленої продукції апостеріорі тобто грунтуючись на певному досвіді. Відсутність саме такого визнання фактично означає відсутність товарного господарства і товарної форми господарювання. В натуральному господарстві споживачі також користуються продуктами не лише особистої праці, а й праці своїх одноплемінників.
Однак вони отримують свою частину без права відкинути її або вільно обирати іншого виробника.
Як конкретно-історичний тип організації суспільного виробництва, товарне господарство характеризується постійним рухом уперед. Товарне виробництво й обіг у своєму розвитку проходять дві стадії: нижчу –
бартерне господарство, вищу – грошове господарство. В бартерному будь-який товар можна безпосередньо обміняти на будь-який інший безвикористання грошей. У грошовому існує особливий товар – гроші, який можна обміняти на будь-який інший товар, а останній – на гроші. В господарстві, заснованому на грошовому обміні, суспільні витрати нижчі, ніж там, де обмін здійснюється за допомогою бартеру.
Основні загальні ознаки товарного виробництва не залежать від специфіки економічної системи. До них належать: суспільний поділ праці; економічна відособленість виробників; еквівалентність відносин; ринковий зв’язок між виробниками і споживачами; визнання суспільного характеру праці через ринок; здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу; Виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду; конкуренція. Серед них також відкритість системи відносин, існування таких категорій, як товар, вартість, мінова вартість тощо, і законів товарного виробництва та обміну. Ці ознаки мають такий самий об’єктивний характер, як і товарне виробництво та обіг.
Специфіка товарного виробництва насамперед пов’язана з існуванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і
Сьогодні просте товарне виробництво є характерним для країн, що розвиваються. В розвинутих країнах воно має залишковий характер і виступає у вигляді дрібного товарного господарства ремісників, фермерів, роздрібних торговців та ін. Останнє набуває все більше підприємницької спрямованості як дрібний бізнес, породжений вже існуючою економічною системою.
Товар та його властивості.
Товар - це продукт праці, який має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини; по-друге,
здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях. Отже, цьому властиві споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.
Споживна вартість – це здатність задовольняти потреби людини. Кінцевою метою будь-якого виробництва є створення споживних вартостей. Споживна вартість продукту праці безпосередньо не виражає суспільних відносин, але має історичний характер, оскільки її роль та значення змінюються залежно від змін у суспільстві. Якщо благо створюється виробником дл особистого споживання, то воно має споживну вартість для самого виробника. Якщо ж внаслідок суспільного поділу праці продукт (послуга) призначається для когось іншого, то він є суспільною споживною вартістю.
В умовах товарного виробництва споживна вартість – це здатність товару
задовольняти потреби не самого виробника, а покупців. Базовою величиною для вимірювання вартості товару є витрати простої праці (тобто без спеціальної кваліфікації), посильної кожному здоровому
члену суспільства на даному етапі розвитку. Складна праця –
кваліфікована, вона вимагає попередньої підготовки виробника. За одиницю
складної праці створюється більша вартість, ніж за одиницю простої. Складна праця зводиться до простої через ринкові відносини.
Якщо немає товарного виробництва, то немає й товару з його двома властивостями і відповідно немає абстрактної праці й породжуваної нею вартістю. Абстрактна праця, яка значною мірою створює вартість, є специфічною формою праці, що властива лише товарному господарству і відбиває відносини товаровиробників.
Конкретна праця, створюючи споживну вартість, впливає й на вартість товару. В свою чергу, абстрактна праця, значною мірою створюючи вартість, впливає і на споживну вартість товару.
Обидві властивості товару – споживна вартість і вартість – тісно взаємопов’язкні і впливають одна на іншу. Ця взаємопов’язаність знаходить свій вияв в такій ознаці товару, як цінність. Вона визначається, з одного боку, суспільно необхідними витратами на виробництво товару, а з іншого – індивідуальним сприйняттям кожним покупцем споживної його вартості. Звідси категорія цінності поєднує в собі як об’єктивне, так і суб’єктивне сприйняття товару покупцем.
Характеристика розвиненої форми товарного виробництва.
Класичним вираженням розвиненої форми товарного виробництва є капіталістичний спосіб виробництва. Капіталістичне виробництво ведеться на основі використання найманої робочої сили. Розвиненій формі товарного господарства характерне формування широкого внутрішнього ринку, а також швидкий розвиток світової торгівлі, формування та удосконалення світового ринку. Розвинена форма товарного господарства є характерною і для змішаної економіки. Між простим і розвиненим товарним виробництвом існують такі суттєві відмінності: 1) простому товарному виробництву властиве пряме поєднання виробника із засобами виробництва, а розвиненому, навпаки, властиве відокремлення виробника від засобів виробництва, перетворення маси виробників у найманих працівників, які позбавлені засобів виробництва, відчужені від власності на них; 2) просте товарне виробництво основане на особистій праці, а розвинене товарне виробництво — на найманій, відчуженій праці; 3) в умовах простого товарного господарства селяни і ремісники виробляють товар одноосібно, а при розвиненому товарному виробництві на кожному підприємстві колективно працюють десятки, сотні і тисячі найманих робітників; 4) просте товарне господарство породжує розвинене товарне господарство, але останнє, навпаки, намагається знищити просте товарне господарство. Незважаючи на ці відмінності, просте і розвинене товарне виробництво мають одну і ту саму економічну основу — приватну власність на всі ресурси і продукти.
Функціонування товарного виробництва. Характеристика простого товарного виробництва.
Специфіка товарного виробництва насамперед пов’язана з існуванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і підприємницьке (тобто розвинуте, розширене). Просте товарне виробництво грунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є
вихідною формою товарного виробництва. Воно невелике за своїм обсягом, характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару. В товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та готова продукція. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника і членів його сім’ї.
Сьогодні просте товарне виробництво є характерним для країн, що розвиваються. В розвинутих країнах воно ма залишковий характер і виступає у вигляді дрібного товарного господарства ремісників, фермерів, роздрібних торговців та ін. Останнє набуває все більше підприємницької спрямованості як дрібний бізнес, породжений вже існуючою економічною системою.
Гроші та їх функції.
Гроші –
це є товар, який служить загальним еквівалентом вартості і її
представником. Функції: 1. Засіб обігу. 2. Міра вартості. 3. Засіб заощадження. Харріс: 1. Засіб обігу. 2. Лічильна одиниця. 3. Засіб
збереження вартості. Маркс: 1. Міра вартості. 2. Засіб обігу. 3. Засіб нагромадження. 4. Засіб платежу. 5. світові гроші.
Більшість західних економістів – дослідників питання теорії грошей – виводять їх сутність з того, які функції виконують гроші. При цьому
констатують: грошима може бути все, що визнається людьми за гроші і виконує їх функції. Стосовно сутності грошей економічній теорії можна поділити за рядом напрямів.
Металістична теорія грошей ( набула розвитку ще на зорі капіталізму у
16-17 ст.) отожнює їх з благородними металами. Прихильники цієї теорії визнають лише ті функції грошей для виготовлення яких потрібні металеві гроші: міра вартості, засоби створення багатства і світові гроші.
Основна ідея номіналістиної теорії грошей полягає в тому, що вони не мають товарної природи, а є умовним знаком, ціність якого визначається державою ( або назвою) і не залежить від металевої субстанції. Кількісна теорія грошей (заснована у 17 ст. в Англії і Франції) стверджує, що вартість грошей обернено пропорційна до їх кількості; за грошима визнається лише функція засобів обігу. Відповідно до марксиської концепції гроші – є товар, що стихійно виділився з маси всіх інших товарів і виконує роль загального іквіваленту. Це особливий товар, в якому всі інші товари виражають свою вартість. Гроші є суспільною формою ають свою вартість. Гроші є суспільною формою обліку затрат праці товаровиробників. Подібний облік здійснюється в без упиному, щоденному, стихійноринковому процесі, в якому відбувається обмін товарів.
Грошовий обіг та його закони.
Грошовий обіг є складовою частиною платіжного обігу. Грошовий обіг, що
включає обіг готівки є складовою частиною грошового обігу.
Рух грошової одиниці в безготівковому обігу відбивається у виді записів по рахунках у банку. У подібній ситуації рух готівки заміщається кредитними операціями, виконуваними при участі банку, по рахунках
учасників відповідних операцій. Поняття «грошовий обіг» можна віднести тільки до частини грошового обігу, а саме – до готівково-грошового обігу.
Під грошово-платіжним обігом розуміється частина грошового обігу, де гроші функціонують як засіб платежу незалежно від того, безготівковий це чи обіг наявний.
Грошовий обіг здійснюється в двох формах: наявної і безготівковий.
Готівково-грошове звертання – рух готівки в сфері звертання і виконання
Готівково-грошовий обіг включає рух усієї готівково-грошової маси за
визначений період між населенням і юридичними особами, між населенням і державними органами, між юридичними особами і державними органами.
Готівково-грошове звертання здійснюється за допомогою різних видів грошей: банкнот, металевих монет, інших кредитних інструментів (векселів, банківських векселів, чеків, кредитних карток). Емісію готівки здійснює ЦБ. Він випускає готівку в звертання і вилучає їх, якщо вони прийшли в непридатність, а також заміняє гроші на нові зразки купюр і монет.
Еволюція грошей. Форми вартості і виникнення . Сучасна грошова система.
Є декілька концепцій грошей, які характеризують їх походження: 1.Раціоналістична: гроші є результатом згоди між людьми, інструмент для
обслуговування мінового обігу. Різновидами цієї теорії є: а) державн (гроші-продукт правопорядку), б)номіналістична (гроші – умовні знаки,
продукт творіння державної влади), в)металістична (ототожнює гроші з
благородними металами) .2.Еволюційна теорія грошей спирається на товарну природу грошей, пов’язана з розвитком форм вартості: а) проста (одинична, випадкова)- це форма, де одному товару, що знаходиться у
відносній формі вартості відповідає один інший товар, що перебуває у відповідає один інший товар, що перебуває у еквівалентній формі вартості. Б) повна форма вартості - форма при якій
одному товару, що перебуває у відносній формі вартості відповідає безліч
інших товарів, що знаходяться у еквівалентній формі вартості. в) загальна форма (грошова)- при ній безліч товарів перебувають у відносній формі вартості, яким відповідає лише один товар, що знаходиться у еквівалентній формі.
Гроші - це товар, який служить загальним еквівалентом вартості і її
представником. Еволюція грошей: продуктові металеві паперові кредитні електронні.
Продуктові гроші – це певні споживчі продукти , які виступали
матеріальними носіями вартості, що дорівнювало витратам виробництва цих продуктів (худоба, зерно) . Металеві- це такі гроші, матеріальне тіло яких виготовлене з певного металу, а загальним еквівалентом вони стают завдяки великим витратам виробництва на видобуток цього металу. Паперові гроші – гроші, які являють собою лише знаки вартості, виготовлені з
паперу і які заміщують в обігу певну кількість повноцінних грошей. Кредитні гроші – гроші , які являють собою боргові забов’язання суб’єктів економіки і завдяки цьому виконують роль знаків вартості в обігу. Форми: вексель, банкноти, депозити, чеки, квітанції.
Електронні гроші – найбільш розповсюджена кредитна картка (пластиковий носій на якому записана у електронній формі інформація про розміри кредиту чи депозиту, що наданий власнику картки банком)
Витрати виробництва та їх види.
Виробничі витрати - це фактичні витрати виробника (фірми) на придбання й використання всіх необхідних умов виробництва, які забезпечують осягнення кінцевого результату господарської діяльності. Відсоткове співвідношення елементів витрат характеризує їх структуру. Так, наприклад, матеріаломісткими вважають галузі, у структурі витрат яких велика питома вага матеріальних витрат (харчова, легка промисловість), трудомісткими - галузі добувної промисловості, де витрати на зарплату становлять 50%. Фондомісткими вважають галузі, в структурі яких велику питому вагу мають амортизаційні відрахування (електроенергетика). Витрати виробництва поділяються на зовнішні та внутрішні. Зовнішні витрати (їх ще називають явні, прямі, грошові) - це витрати підприємця на придбання ресурсів, які не належать даній фірмі. Наприклад, заробітна плата найманих працівників, витрати на придбання сировини, устаткування, сплата податків тощо Внутрішні витрати (або неявні, непрямі, неоплачувані) пов'язані з використанням факторів виробника, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання). Для ...
23.03.2013 19:03-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора