ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………….3
1 Грошові надходження від фінансово-інвестиційної діяльності……………...4
2 Джерела кредитування підприємства………………………………………….8
3 Задача…………………………………………………………………………...14
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...…15
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ………………………………………………………….16
ВСТУП
Фінансова діяльність – це система форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення функціонування підприємства та досягнення ним поставлених цілей.
Фінансовий механізм підприємства – це система управління фінансами, призначена для організації взаємодії фінансових відносин і фондів грошових оборотів з метою їх впливу на кінцеві результати виробництва.
Значення управління фінансами підприємств знаходиться в такій організації роботи фінансових служб підприємства, яка дає можливість залучати додаткові фінансові ресурси на найбільш вигідних умовах, інвестувати їх з найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції на фінансовому ринку.
Сучасна ринкова економіка характеризується найрізноманітнішими формами кредиту, але найважливішими з них є комерційний і банківський кредит.
Необхідність кредиту обумовлена непорушним законом ринкової економіки – гроші повинні знаходитися в постійному обороті, здійснювати безперервний рух. У процесі кругообігу і обороту капіталу на одних підприємствах утворюються тимчасово вільні грошові кошти, які виступають як джерело кредиту, на інших –виникає потреба в них.
Отже, пошук фінансових джерел розвитку підприємства в напрямку найбільш ефективного інвестування фінансових ресурсів, які дадуть додатковий прибуток, операції з цінними паперами, кредитування – це важливі напрямки роботи фінансових служб підприємства.
1 ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ВІД ФІНАНСОВО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
В сучасних умовах господарювання зростає роль фінансової діяльності підприємств. Пошук фінансових джерел розвитку підприємств у напрямку найефективнішого інвестування фінансових ресурсів, операцій із цінними паперами та інші питання фінансової діяльності набувають важливого значення для фінансових служб підприємств.
Підприємства отримують доходи від різних видів фінансової діяльності (рис. 1.1).
Рис. 1.1 Доходи підприємства від різних видів фінансової діяльності
Важливий напрямок фінансової діяльності підприємства за ринкової економіки – це раціональне використання вільних фінансових ресурсів, пошук ефективних напрямків інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток. Прибуткове інвестування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку.
Купуючи акції, облігації інших підприємств, необхідно виходити з того, що інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. При цьому в підприємства мають бути готівкові кошти на випадок надзвичайних обставин. Ця готівка може бути у формі грошового залишку на банківських рахунках або у високоліквідних цінних паперах (державних облігаціях, казначейських зобов'язаннях).
Перш ніж придбати акції (облігації) будь-якого підприємства, необхідно всебічно вивчити його діяльність, проаналізувати її фінансові результати.
Цінність акцій визначається тими доходами, котрі очікуються підприємством у майбутньому, а не рівнем дивідендів, обіцяних у рекламних проспектах. Не рекомендується давати згоду, маючи лише неперевірену інформацію про стан справ того підприємства, цінні папери котрого планується придбати. Не можна купувати акції фірм, які не публікують звітів про свої доходи.
Стан справ підприємства, до акцій якого виник інтерес, необхідно порівнювати із загальною ситуацією у відповідній галузі економіки.
Підприємствам не рекомендується відмовлятися від придбання акцій (облігацій) тільки через невисокі дивіденди. Іноді ліпше погодитись на порівняно невисокі дивіденди, якщо при цьому забезпечується стабільність і тривалість їх отримання.
Однак брак у нашій країні необхідних умов для функціонування вільного фінансового ринку унеможливлює дотримання цих вимог. В Україні поки що відсутнє ефективне державне регулювання випуску й торгівлі цінними паперами. Немає необхідної інформації, котра б забезпечувала прийнятну міру ризику операцій із цінними паперами.
Тимчасово вільні грошові засоби підприємства можуть вкладати на депозитні рахунки в комерційні банки під обумовлений відсоток.
Підприємство має право здавати в оренду нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або здійснювати фінансовий лізинг.
Лізинг — це форма довгострокової оренди, яка передбачає передачу права користування майном іншому суб'єкту підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою строк.
Об'єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу основних засобів.
У лізинговій угоді беруть участь три сторони:
- підприємство-постачальник;
- лізингова фірма (підприємство-орендодавець);
- орендатор, який отримав нерухоме майно і користується ним протягом визначеного часу.
Є два види лізингу:
а) фінансовий;
б) оперативний.
Фінансовий лізинг передбачає виплату постачальнику (лізинговій фірмі) вартості обладнання, яке замовлене орендатором, і передачу його в оренду.
За фінансового лізингу строк оренди обладнання відповідає строку його амортизації. Фінансовий лізинг має також назву лізингу майна з повною окупністю або з повною виплатою. Це означає, що лізингодавець протягом чинності договору повертає собі всю вартість майна й отримує прибуток від лізингової операції.
Після закінчення строку дії договору орендатор може викупити об'єкт лізингу за залишковою вартістю або повернути його лізингодавцеві, або укласти новий контракт на оренду.
Оперативний лізинг укладається, як правило, на час, менший за амортизаційний період майна. Після закінчення договору об'єкт лізингу повертається лізингодавцеві або знову здається в оренду.
Важливим аспектом лізингового договору є лізингова плата. Лізингова плата залежить від виду основних засобів, строку лізингу та інших умов договору.
Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься однаковими частинами протягом усього терміну дії договору. Однак за високої інфляції в договорі можна передбачати можливість періодичного збільшення лізингового відсотка.
Крім цього, підприємства можуть одержувати додаткову курсову різницю на валютні рахунки чи операції в іноземній валюті.
У процесі фінансово-господарської діяльності окремі підприємства порушують фінансові обов'язки, умови господарських договорів, за що до них застосовуються економічні санкції. Коли ці умови порушує контрагент, то він зобов'язаний сплатити штрафи, пені, неустойки та інші види санкцій, а також відшкодувати збитки, завдані підприємству. Як уже було сказано, у звітному році в підприємства може з'явитися прибуток минулих років тощо. Усе це включають у позареалізаційні доходи.
Отже, за ринкової економіки результати фінансово-інвестиційної діяльності і позареалізаційних операцій є постійними джерелами грошових доходів і балансового прибутку підприємств.
2 ДЖЕРЕЛА КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА
Кредит – угода між ринковими суб'єктами з надання грошей або майна в користування на умовах повернення, терміновості, платності і матеріальної забезпеченості. Формою реалізації кредиту виступає позика. Зазвичай під кредитом у вузькому сенсі слова розуміється рух позичкового капіталу, що здійснюється на умовах терміновості, зворотності, платності і матеріальної забезпеченості. Плата за одержувану в позику певну суму грошей є ціною позики і називається нормою відсотка, яка визначається як відношення суми відсотка до величини позичкового капіталу.
Необхідність кредиту обумовлена непорушним законом ринкової економіки – гроші повинні знаходитися в постійному обороті, здійснювати безперервний рух. У процесі кругообігу і обороту капіталу на одних підприємствах утворюються тимчасово вільні грошові кошти, які виступають як джерело кредиту, на інших –виникає потреба в них.
Джерелами кредиту є тимчасово вільні грошові кошти не тільки підприємств, установ, а й фізичних осіб. В якості джерела кредитних ресурсів можуть виступати тимчасово не використовуються грошові ресурси з амортизаційного фонду, оборотного капіталу, фонду розвитку виробництва підприємств.
Кредит виконує важливі функції в ринковій економіці. По-перше, історично кредит дозволив істотно розсунути рамки суспільного виробництва в порівнянні з тими, які встановлювалися наявною кількістю наявного в тій чи іншій країні грошового золота.
По-друге, кредит виконує перераспределительную функцію. Завдяки йому приватні заощадження, прибутки підприємств, доходи держави перетворюються на позиковий капітал і прямують в прибуткові сфери народного господарства.
По-третє, кредит сприяє економії витрат обігу. У процесі його розвитку з'являються різноманітні засоби використання банківських рахунків і внесків (кредитні картки, різні види рахунків, депозитні сертифікати), відбувається випереджаюче зростання безготівкового обороту, прискорення руху грошових потоків.
По-четверте, кредит виконує функцію прискорення концентрації і централізації капіталу з метою здійснення інвестиційних вкладень і отримання прибутку.
Суб’єкти господарської діяльності в Україні можуть використовувати такі форми кредиту:
- банківський (фінансовий);
- комерційний (товарний);
- лізинговий;
- іпотечний;
- бланковий;
- консорціумний.
Сучасна ринкова економіка характеризується найрізноманітнішими формами кредиту, але найважливішими з них є комерційний і банківський кредит.
На сьогодні кредитування сільського господарства здійснюється переважно комерційними (товарними) кредитами.
Комерційний кредит – це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів, що використовуються у виробничому процесі. Його об’єктом можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.
Комерційний кредит принципово відрізняється від банківського: у ролі кредитора виступають не спеціалізовані кредитно-фінансові організації, а будь-які юридичні особи, пов’язані з виробництвом або реалізацією товарів та послуг. Надається він лише в товарній формі. Основна мета цієї форми кредиту — прискорення реалізації товарів.
Інструментом комерційного кредиту традиційно є вексель, який підтверджує фінансові зобов’язання позичальника стосовно кредитора.
У сучасних умовах функції векселя часто бере на себе стандартний договір між постачальником і споживачем, що регламентує порядок оплати реалізованої продукції на умовах комерційного кредиту.
Банківське кредитування має такі особливості.
а) редитором у даному випадку виступає банк або інша кредитна організація, яка здійснює такі операції для отримання прибутку;
б) предметом договору банківського кредиту можуть бути лише кошти;
в) обов’язкова платність;
г) забезпеченість кредиту;
д) цільове використання кредиту.
Договір кредитування при отриманні грошового кредиту, згідно із законодавством, можна укладати лише з банком або небанківською фінансовою установою (банківський кредит).
Якщо договір укладається з іншою юридичною особою (зокрема, кредитною установою), повинен укладатися договір позики. Недодержання цієї вимоги законодавства призводить до визнання договору кредитування недійсним.
Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки — це установи, функцією яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.
Банк, а також небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній, є фінансовою установою.
Відповідно фінансовий кредит — це кошти, які надаються банком або небанківською фінансовою установою у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів установлюються Національним банком України (щодо банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій). У рекомендаціях надалі під кредитом розумітимемо фінансовий кредит.
Банківські кредити за строком користування поділяються на:
а) короткострокові — до одного року;
б) середньострокові — до трьох років;
в) довгострокові — понад три роки.
Термін кредиту і нарахування відсотків за користування ним починаються з моменту зарахування коштів на рахунок позичальника. Закінчується цей строк на час повного погашення кредиту та відсотків, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.
Порівняно з країнами з розвиненою економікою строки кредитування в Україні значно звужені. Короткострокові кредити, як правило, отримуються для покриття витрат виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді, а довгострокові — для придбання основних фондів.
Проте і короткострокові кредити можуть братися для придбання основних фондів, якщо проект є високоприбутковим чи існують інші джерела погашення кредиту.
І короткострокові, і довгострокові кредити мають певні переваги та недоліки. Беручи, наприклад, короткостроковий кредит, позичальник має за короткий період сплатити досить значні суми часто за рахунок не тільки доходів від реалізованого проекту (якщо за цей час він не окупився), а й інших джерел.
Проте, беручи короткостроковий кредит, керівник підприємства може точніше спрогнозувати обсяги виробництва та ціни на продукцію і ресурси, а відповідно й грошові потоки підприємства та його фінансовий стан. За довгострокового кредитування названі переваги стають недоліками і навпаки.
За забезпеченням кредити поділяються на:
- забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);
- гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
- з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);
- незабезпечені (бланкові).
За способом надання кредити можуть бути:
а) разові;
б) відповідно до відкритої кредитної лінії (видача заздалегідь обумовленої суми частинами впродовж певного періоду);
в) гарантійні (що надаються за потреби на попередньо визначених умовах).
Кредити можуть погашатися:
- водночас;
- у розстрочку;
- достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);
- з регресією платежів;
- після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).
Залежно від наявності кредитного забезпечення, а також періоду, на який прострочено заборгованість, надані кредити поділяються на три основні групи ризику: стандартні, нестандартні та безнадійні.
До стандартних кредитів належать:
а) кредити незалежно від виду забезпечення, строк погашення яких не настав;
б) кредити, за якими своєчасно і в повному обсязі погашається основний борг, ураховуючи кредити, пролонговані в установленому порядку, але не більш як двічі із загальним строком пролонгації не більше ніж шість місяців.
Нестандартними кредитами є граничні, сумнівні та небезпечні. До безнадійних належать кредити, визнані такими відповідно до законодавства України.
Останнім часом отримали розвиток такі форми кредитування, як лізинг, факторинг, форфейтинг, траст.
Лізинг – це безгрошова форма кредиту, форма оренди з передачею в користування машин, устаткування та інших матеріальних засобів з наступною поступовою виплатою їх вартості.
Факторинг – це перекуповування або перепродаж чужої заборгованості або комерційні операції за дорученням. Банк купує «дебіторські рахунки» підприємства за готівку, а потім стягує борг з фактичного покупця, якому підприємство продало товар або надало послугу.
Форфейтинг – це довгостроковий факторинг, пов'язаний з продажем банку боргів, стягнення яких настане через 1-5 років.
Траст – це операції з управління капіталом клієнтів.
3 ЗАДАЧА
Розрахувати показники, що характеризують стан ОФ, якщо вартість ОФ на початок року – 832600 грн., на кінець – 844300 грн. Сума зносу ОФ на початок року 62400 грн., на кінець – 71600 грн.
Розв’язок:
Коефіцієнт зносу основних засобів характеризує стан і ступінь зносу основних засобів і розраховується як відношення суми зносу основних засобів до їх первісної вартості:
Коефіцієнт зносу ОФ = . (3.1)
Згідно з нормативним значенням коефіцієнт зносу основних засобів повинен зменшуватись на кінець звітного періоду.
Використовуючи наведені дані визначимо коефіцієнт зносу ОФ на початок року:
Коефіцієнт зносу ОФ = .
Визначимо коефіцієнт зносу ОФ на кінець року:
Коефіцієнт зносу ОФ = .
Згідно з розрахунками можна дійти висновку, що отримані результати не задовольняють вимоги встановлених нормативних значень, оскільки коефіцієнт зносу ОФ на кінець звітного року збільшується.
ВИСНОВКИ
Отже, з вищенаведеного можна зробити наступні висновки.
1) Важливий напрямок фінансової діяльності підприємства за ринкової економіки – це раціональне використання вільних фінансових ресурсів, пошук ефективних напрямків інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток. Купуючи акції, облігації інших підприємств, необхідно виходити з того, що інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. Тимчасово вільні грошові засоби підприємства можуть вкладати на депозитні рахунки в комерційні банки під обумовлений відсоток. Підприємство має право здавати в оренду нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або здійснювати фінансовий лізинг. Крім цього, підприємства можуть одержувати додаткову курсову різницю на валютні рахунки чи операції в іноземній валюті. Отже, за ринкової економіки результати фінансово-інвестиційної діяльності і позареалізаційних операцій є постійними джерелами грошових доходів і балансового прибутку підприємств.
2) Сучасна ринкова економіка характеризується найрізноманітнішими формами кредиту (банківський (фінансовий); комерційний (товарний); лізинговий; іпотечний; бланковий; консорціум ний), але найважливішими з них є комерційний і банківський кредит. Останнім часом отримали розвиток такі форми кредитування, як лізинг, факторинг, форфейтинг, траст.
3) В практичній частині роботи згідно з розрахунками можна дійти висновку, що отримані результати не задовольняють вимоги встановлених нормативних значень, оскільки коефіцієнт зносу ОФ в порівнянні з початком року (7,5) на кінець звітного року збільшується (8,5).
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. — К.: Вища школа, 2000. – 258 с.
Бандурко О.М. Фінансова діяльність підприємств: Підручник / О.М. Бандурка та ін. – К.: Либідь, 2002. – 310 с.
Павлюк К.В. Финансовая деятельность предприятия. – К.: Выща школа, 2000. – 386 с.
Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств: Підручник. / За ред. А.М. Поддєрьогіна. — К: Вид-во КНЕУ, 2002. – 354 с.
Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. / За ред. С.Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 2000. – 528 с.
Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч.посіб. – К.: Вид-во КНЕУ, 2003. – 410 с.
Філімоненков О.С Фінанси підприємств: Навч. посіб. — К: МАУП, 2003. – 282 с.