Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Макроекономічні показники
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Курсова робота на тему:
Макроекономічні показники
Зміст:
Вступ
2
Розділ І. Система національних рахунків як нормативна база макроекономічного рахівництва
3
1.1 Суть системи національних рахунків та її значення
3
1.2 Основні методологічні принципи СНР
5
1.3 Базова одиниця обліку СНР
5
Розділ ІІ. Основні макроекономічні показники
13
2.1 Валовий випуск
13
2.2 Валовий внутрішній продукт
15
2.2.1 Номінальний ВВП
26
2.2.2 Реальний ВВП
26
2.3 Чистий внутрішній продукт
26
2.4 Валовий національний продукт
28
2.5 Національний дохід
34
2.6 Вплив ціни на валовий національний продукт
34
Висновок
41
Список використаної літератури
42
Вступ
В даному рефераті розглядається така тема, як макроекономічні показники: сутність та вимір.
Політична, соціальна та військова доля країн значною мірою залежить від економічного розвитку, і немає життєво важливішої сфери для успіху держави, ніж її макроекономічний розвиток. Такі країни як Японія, що розвинулися стрімко, завойовуючи зовнішні ринки для своїх товарів, пишаються своєю зростаючою політичною силою та високим життєвим рівнем.
На противагу їм існують країни, що перебувають у стані глибокої стагнації і терплять від галопуючої інфляції, значних торговельних дефіцитів та високого зовнішнього боргу. Життєвий рівень країни значною мірою залежить від її макроекономічної політики.
Для аналізу економічних явищ і процесів, складних господарських взаємозв'язків необхідна система надійних взаємозумовлених показників. В економічній теорії та у господарській практиці використовують різні форми виміру суспільного продукту. Різно манітність форм і способів виміру результатів народногосподар ської діяльності зумовлена різними теоретичними підходами до ха рактеристики суспільного виробництва, різною методикою статис тичних розрахунків, різними стадіями руху суспільного продукту в процесі економічного кругообігу.
Розділ І.
Система національних рахунків як нормативна база макроекономічного рахівництва
Формування нової економічної системи, заснованої на ринкових відносинах, матеріалізація націо нальних цілей через державну економічну політику потре бують широкого використання системи макроеконо-мічних показників. Вони покликані відображати складні взаємопов'язані процеси, що відбуваються в економіці й безпосередньо визначають динаміку економічного зрос тання та важливі пропорції розширеного відтворення.
Розрахунки макроекономічних показників та важливих пропорцій розширеного відтворення здійснюються на основі відповідних економічних моделей, що відобража ють річний економічний оборот на макрорівні. Вони є також важливим інструментом державного регулювання і прогнозування національної економіки. Країни з ринко вою економікою, а також ті, що здійснюють перехід до ринкових відносин, як таку економічну модель використо вують систему національних рахунків, що затверджена ООН і рекомендована для використання з метою забезпе чення міжнародних зіставлень, порівнянь та ін.
1.1 Система національних рахунків (СНР) — це система взаємопов'язаних економічних показників, які відобра жають загальні й найбільш важливі аспекти економічного розвитку, пов'язані з виробництвом і споживанням продуктів та послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни.
СНР базується на відповідних методологічних принци пах. Розглянемо, зокрема, ті її принципи, які впливають на методологію обчислення макроекопомічпих показни ків. Серед них основними методологічними пршгцилами СНР с такі:
a) Продуктивною є будь-яка економічна діяльність, котра приносить доход суб'єктам цісї діяльності. Тобто критерієм продуктивності праці с одержання доходу. Це стосується економічної діяльності як у сфері матеріального, так і нематеріального виробництва. У марксистській теорії, на яку спиралася економічна практика соціалізму, застосовувався інший критерій. Про дуктивною вважалася лише праця у сфері матеріального виробництва. Ця теорія покладена в основу іншої системи макроекономічного рахівництва, яка називається систе мою балансу народного господарства. Згідно з СИР валовий продукт і сукупний доход ство рюють не тільки галузі матеріального виробництва, а й галузі нематеріального виробництва, такі як торгівля, житлово-комунальне господарство, фінансово-кредитні організації, органи державного управління, армія, наукові установи, освіта та іп.
b) В основі СНР лежить концепція про тотожність між витратами на виробництво сукупного продукту і доходом, одержаним від його продажу. Це означає, що вартість продукту, з одного боку — це сума витрат факторів виробництва (праці, природних ресурсів, капіталу), з іншого боку — це сума доходів, одержаних власниками виробничих факторів. Отже, одна й та сама величина для виробників продукту є витратами, а для власників виробничих факторів —доходами. Тому витрати дорівнюють доходам. Такий стан свідчить про рівновагу в економічній системі. Слід вщзначити, що рівність між витратами і доходами досягається не завжди. Проте ринковий механізм постійно працює па вирівнювання витрат з доходами. В окремих випадках для досягнення цісї рівноваги в економічні процеси втручається держава. Проблема досяпіення економічної рівноваги — одна з ключових проблем макрое кономічної науки.
c) СНР виходить із того, що економіка знаходиться в постійному кругообороті, а крутооборот — це безпе рервний потік «витрати–доходи». Це означає, що витрати створюють доходи, а доходи є джерелом нових витрат, нові витрати створюють нові доходи. Цьому пото ку немає ні початку, ні кінця.
Із цього випливає висновок: щоб збільшити доходи необхідно збільшиш витрата, а щоб витрати зросли, потрібно одержати більше доходу. Це і є однією з головних проблем макрое копо міки. Концепція господарського кру-гообороту розглядає, таким чином, виробництво, розподіл і перерозподіл продукту і доходу, формування національного багатства як різні, але взаємопов'язані аспекти про цесу відтворення.
1.2 Особливістю методології СНР є також те, що ключовим поняттям у структурі показників виробництва с дода на вартість.
Повна вартість (валовий випуск) матеріальних благ і послуг, вироблених якою-пебудь галуззю, групою вироб ників або економікою в цілому, включає, крім доданої вартості, також проміжне споживання.
Додана вартість характеризує внесок конкретної сукуп ності факторів виробництва У створення вартості в масш табах економіки в цілому. Слід підкреслити, що додана вартість як внесок кожного окремого виробника розгля дається в СНР стосовно виробника, а не продукту.
Технічно макроскономічне рахівництво базується на запозиченому з бухгалтерського обліку принципі подвій ного запису, згідно з яким СНР с взаємопов'язана сукуп ність двосторонніх рахунків (балансових таблиць), а кожний економічний показник (економічна операція) записується у дебеті одного рахунку й кредиті іншого, що кореспондує з ним. Тобто кожний рахунок сам по собі має вигляд балансової таблиці, одна сторона якої характеризує ресурси, а інша —їхнє використання.
1.3 Базовою одиницею обліку в СНР слугує так звана їнституцшна одиниця, під якою розуміють економічну одиницю, що характеризується єдністю поведінки й самостійністю у прийнятті рішень у сфері свосї основної діяльності. Іиституційна одиниця веде повний набір бух галтерської звітності й с юридичною особою. Поняття шституційної одиниці використовується у процесі аналізу балансів майна, формування й розподілу доходів і фінан сових операцій.
Національна економіка в цілому визначається як сукупність усіх іпститупійних одиниць резидентів (еко номічних одиниць), що функціонують на даній території протягом тривалого часу (понад рік). Сюди також включаються територіальні анклави (посольства, наукові органі зації, військові бази в інших країнах) і виключаються екстериторіальні анклави (посольства, консульства інших країн, представництва міжнародних організацій).
Іпституційиі одиниці (домашні господарства, під приємства і організації) с резидентами даної країни, якщо центр їхніх економічних інтересів пов'язаний з еконо мічною територією даної країни. Поняття резидента не збігається з поняттям громадянства або національності. Практично до резидентів даної країни належать особи, які проживають на території даної країни, за винятком осіб, що приїздять на відносно короткий строк (менше ніж рік). Резиденти підприсмства даної країни — це економічні одиниці, що зайняті виробництвом на економічній території даної країни, включаючи спільні та змітані підприємства, філіали зарубіжних фірм і корпорація тощо.
Усі інституційні одиниці об'єднуються у сектори: під приємства, що виробляють товари й послуги, крім фінан сових послуг (нефінансові підприємства); фінансові уста нови; державні установи; громадські й приватні організа ції, які обслуговують домашні господарства; домашні господарства; зовнішньоекономічні зв'язки.
Сектор «Підприємства» охоплює інституційні одиниці, основною функцією котрих с виробництво продуктів і нефінансових послуг' для реалізації на ринку. До цього сектора включаються усі підприємства незалежно від форми власності.
Сектор „Фінансові установи” складається з інституційних одиниць, зайнятих фінансовими операціями та комерційній основі та операціями зі страхування незалеж но від форми власності. Це — комерційні банки, кредитні товариства й асоціації, основною функцією яких с: випуск, придбання, зберігання й розподіл фінансових коштів; випуск цінних паперів; зберігання грошових коштів і падання кредитів підприємствам і домашнім гос подарствам.
Сектор „Державні установи” охоплює інституційні одиниці, що зайняті наданням нсринкових послуг, при значених для колективного споживання, а також перероз поділом національного доходу й багатства. Цс стосується всіх державних установ і організацій, що утримуються за рахунок державного бюджету. До цього сектора, зокрема, належать державні центральні, регіональні й місцеві банки, Ощадбанки, а також різні по комерційні громадські організації, котрі обслуговують населення, якщо вони фінансуються й коїпролюються державними установами.
Сектор „Громадські та приватні організації”, що обслуговують домашні господарства, охоплює інституційні одиниці, котрі падають неринкові послуги для домашніх господарств, задовольняючи при цьому їхні як індиві дуальні, так і колективні потреби.
Сектор „Домашні господарства” складають одиниці–резиденти, основною функцією яких с споживання, а також підприємницька діяльність з виробництва продуктш і послуг, яка не може бути відокремлена від домашнього господарства.
Сектор «Зовнішньоекономічні зв'язки» охоплює ті зару біжні економічні одиниці, які здійснюють операції з рези дентами даної країни.
Для вивчення процесів виробництва й балансу між ресурсами і використанням продуктів та послуг у СНР здійснюється групування за галузями. При розгляді вироб-ницгва використовується поняття закладу, що харак теризується випуском однорідної про,'гукцІЇ і послуг. Галузь визначається як група одиниць з однорідним виробництвом незалежно від інституційного статусу цих одиниць. На макроекопомічному рівні виділяють дев'ять основних галузей, а також близько 100-та підгалузей з різним ступе нем агрегувания, що повністю відповідає міжнародній стандартній господарській класифікації.
Одним із базових понять у системі показників макро-економічного рахівництва є економічна операція, котра відображає групування елемеїггарпих потоків за їхнім змістом. Економічні операції в СНР поділяються на три групи: операції з продуктами й послугами, розподільчі й фінансові операції.
Операції з продуктами і послугами належать до вироб ництва, обміну й використання продуктів та послуг у галузях і секторах економіки, тобто вони відображають їхнє походження (виробництво та імпорт) і використання (проміжне й кінцеве споживання, формування основного каніга;гу і експорт) протягом відповідного періоду.
Розподільчі операції складаються з операцій, що пока зують розподіл і перерозподіл доходу, або доданої вартості, створеної виробниками, а також перерозподіл заощад жень.
Фінансові операції стосуються змін фінансових активів і пасивів у різних секторах і галузях економіки.
Для характеристики діяльності кожної групи одиниць і сукупної економіки загалом усі економічні операції в СНР подаються у вигляді рахунків. При цьому кожний рахунок належить до одного аспекту економічної діяльності. Відповідно до подвійного запису, прийнятого в СНР, кожна економічна операція фіксується в рахунках двічі: у ресурсах та у використанні. Підсумки операцій на кожно му боці рахунку балансуються за допомогою відповідного розрахунку або з використанням балансуючої статті.
Для економіки у цілому розробляють десять рахунків. Вони мають па мсті відобразити матеріально-речову й вартісну структуру процесу відтворення па макроекопо-мічпому рівні. При цьому складаються такі рахунки: про дуктів і послуг, виробництва, угворснші доходів, розподілу.
Сектор «Зовнішньоекономічні зв'язки» охоплює ті зару біжні економічні одиниці, які здійснюють операції з рези дентами даної країни.
Для вивчення процесів виробництва й балансу між ресурсами і використанням продуктів та послуг у СНР здійснюється групування за галузями. При розгляді вироб-ницгва використовується поняття закладу, що харак теризується випуском однорідної продукції ї послуг. Га лузь визначається як група одиниць з однорідним виробництвом незалежно від інституційного статусу цих одиниць. На макроекопомічному рівні виділяють дев'ять основних галузей, а також близько 100-та підгалузей з різним ступе нем агрегувания, що повністю відповідає міжнародній стандартній господарській класифікації.
Одним із базових понять у системі показників макро-економічного рахівництва є економічна операція, котра відображає групування елемеїггарпих потоків за їхнім змістом. Економічні операції в СНР поділяються на три групи: операції з продуктами й послугами, розподільчі й фінансові операції.
Операції з продуктами і послугами належать до вироб ництва, обміну й використання продуктів та послуг у галузях і секторах економіки, тобто вони відображають їхнє походження (виробництво та імпорт) і використання (проміжне й кінцеве споживання, формування основного каніга;гу і експорт) протягом відповідного періоду.
Розподільчі операції складаються з операцій, що пока зують розподіл і перерозподіл доходу, або доданої вартості, створеної виробниками, а також перерозподіл заощад жень.
Фінансові операції стосуються змін фінансових активів і пасивів у різних секторах і галузях економіки.
Для характеристики діяльності кожної групи одиниць і сукупної економіки загалом усі економічні операції в СНР подаються у вигляді рахунків. При цьому кожний рахунок належить до одного аспекту економічної діяльності. Відповідно до подвійного запису, прийнятого в СНР, кожна економічна операція фіксується в рахунках двічі: у ресурсах та у використанні. Підсумки операцій на кожно му боці рахунку балансуються за допомогою відповідного розрахунку або з використанням балансуючої статті.
Для економіки у цілому розробляють десять рахунків. Вони мають па мсті відобразити матеріально-речову й вартісну структуру процесу відтворення па макроекопо-мічпому рівні. При цьому складаються такі рахунки: про дуктів і послуг, виробництва, угворснші доходів, розподілу доходів, використання доходів, капітальних витрат і фінансовий рахунок (для внутрішньої економіки), а також поточних операцій, капітальних витрат і фінансовий раху нок (для зовнішньоекономічних зв'язків).
Для кожного сектора внутрішньої економіки передба чається складання шести рахунків, а для окремих галузей — двох рахунків: рахунок виробництва і рахунок утворення доходів.
Рахунки, що розробляються у складі СНР, передбача ють визначення багатьох економічних показників.
Рахунок продуктів і послуг, зокрема, характеризує за гальні ресурси продуктів і послуг, включаючи й їх імпорт, а також напрями використання цих продуктів і послуг: проміжне й кінцеве споживання, валове наїромаджештя основних фондів, зміну запасів матеріальних оборотних фондів і експорт продуктів та послуг.
Рахунок виробництва призначається для визначення валового випуску, проміжного споживання і розміру дода ної вартості.
Рахунки утворення, розподілу й використання доходів відображають розподільчі операції, безпосередню по в'язані з процесом виробішцтва (утворення первишіих доходів); операції, пов'язані з перерозподілом доходів через фінансово-кредитну систему, податкову систему, трансфертні платежі та ш., а також операції, пов'язані з використанням доходу, який спрямовується на кінцеве споживання і заощадження.
Рахунок капітальних витрат разом з фінансовим рахун ком відображають потоки, що формують валове нагромад ження, тобто потоки, що впливають на обсяг і структуру майна, потоки чистих кредитів і чистих боргів у всіх формах.
Рахунки зовнішньоекономічних зв'язків показують обсяги експортно-імпортних операцій, а також трансферт ні й інвестиційні потоки.
Крім того, для кожного сектора й економіки в цілому складається баланс активів і пасивів на початок і кінець року. Він характеризує величиїгу і структуру наявних ресурсів (нефінансових і фінансових активів), фінансових зобов'язань, а також вартість чистого власного капіталу. Зміна вартості чистого власного капіталу на кінець і на початок року дозволяє визначити збільшення або змен шення національного багатства.
У складі СНР с також зведена економічна таблиця й таблиця «витрати — випуск», які відображають взаємо зв'язки між секторами, галузями, виробниками і спожи вачами, тобто економічний крутооборот на макрорівні.
Таким чином, СНР являє собою струнку систему з високим рівнем централізації внутрішньої структури й урахуванням усіх зв'язків між елементами на основі відповідної методології і принципу подвійного запису кожної економічної операції. Ці особливості СНР у поєднанні з відповідною організацією збору та обробки економічної інформації зумовлюють той факт, що дана система с важливим підґрунтям для проведення розрахун ків основних макроекопомічних показників і використан ня її для регулювання економіки.
Створення СНР в Україні мас велике значення як для здійснення макроекономічного аналізу на основі запро вадження міжнародних стандартів, так і для реалізації па практиці економічних методів управління процесом відтворення. Єдина система збору, підготовки, обробки та аналізу економічної інформації па основі запровадження універсального принципу бухгалтерського і фінансового обліку в масштабах усієї економіки с важливою передумо вою макроекономічного регулювання.
Згідно з концепцією, затвердженою ООН у 1993 р., на початку 1995 р. Мінстат України завершив розробку націо нальних рахунків України. Вони розроблені відповідно до Методології СНР і включають шість консолідованих рахунків. Це насамперед рахунок 'товарів та Ііослуї', рахун ки виробництва, утворення, розподілу і використання до ходу і рахунок капіталу. Деякі з них, зокрема рахунки первинного і вторинного розподілу доходів та рахунок капіталу, розроблені частково через відсутність відповідної інформації. У зв'язку з відсутністю методології досі не розроблясться фінансовий рахунок, що не дозволяє дати повністю характеристику руху фінансових активів, пере дусім капітальних трансфертів. Не всі операції зовнішньо економічної діяльності враховуються українською статис тикою, у зв'язку з чим неможливо об'єктивно оцінювати показники експорту і імпорту товарів та послуг, поточні операції зовнішньоекономічної діяльності взагалі та платіжного балансу України зокрема.
Залишається відкри тим питання щодо визначення чистого запозичення чи кредитування навіть у теоретичному плані. Розроблена класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) поки що не використовується в економічній практиці- Згідно з Методологією СНР вся національна система бухгалтер ського та фінансового обліку мас бути приведена у відпо відність з міжнародними стандартами. Тому вдосконален ня методології власної СНР та "й запровадження в економічну практику — цс відповідальне перспективне завдання. Його вирішення пов'язане також із входженням України до проекту міжнародних зіставлень ООН (ПМС ООН) та Європейського проекту.
Розділ ІІ.
Основні макроекономічні показники
Система національних рахунків передба чає обчислення багатьох макроекономічних показників. Первинним із них є валовий випуск.
2.1 Валовий випуск (ВВ) — це сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах. При цьому під базовими цінами розуміють ціни, які складаються Із собівартості та прибутку і не включають в себе продуктові податки (акцизний збір, податок на додану вартість, лгито та ін.).
Відповідно до прийнятої в СНР (1993 р.) трактовки меж виробничої діяльності, ВВ включає:
1) усі товари, незалежно від місця їх використання;
2) послуги, що надаються іншим шституційним одюпщям, та ін.
Розрізняють два типи валового випуску: ринковий і перипковий.
Ринковий ВВ включає:
товари і послуги, що реалізуються шляхом продажу або бартеру;
товари і послуги, що надаються працівникам як оплата праці в натуральній формі;
3) товари і послуги, що виробляються одним підрозділом даного підприємства, який знаходиться на самостійному балансі, і надаються іншим підрозділам цього ж підприємства для використання у виробництві;
4) готову продукцію і незавершене виробництво, які надходять у запаси матеріальних оборотних засобів у виробника і призначені для ринкового використання.
Неринковий ВВ включає:
1) товари і послуги, що вироблені економічними одиницями для їх власного кінцевого споживання і нагро мадження;
товари і послуги, що надаються безкоштовно іішіим шституцшиим одиницям і суспільству в цілому;
продукцію і незавершене виробництво, що призначені для неринкового використання і надходять до запасів матеріальних оборотних коштів у виробника.
Нова СНР (1993 р.) з метою визначення ВВ передбачає •використання такої формули:
ВВ = РП + З1 – З2, де РП — вартість реалізованої продукції;
31—вартість продукції, що спрямована у запаси, включаючи і незавершене виробництво, за ціна ми на момент спрямування її у запаси;
32 — вартість продукції, що була використана із запа сів, за пінами на момент її використання.
Відповідно до такого підходу щодо визначання ВВ до вартості виробленої продукції як і до величини створених доходів не повинен включатися так званий «холдинговий прибуток», обумовлений інфляцією та іншими випад ковими факторами за час знаходження товарів на складі підприємства. Ця вимога пов'язана з тим, що нова СНР (1993 р.) передбачає урахування основних положень кон цепції доходу Дж. Хікса.
Валовий випуск неринкових послуг, що надаються сек торами органів державного управління і некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства, визначається як сума втрат на виробництво. Такі розра хунки здійснюються за формулою:
ВВ = МВ + ОП +А +(П - С) де МВ — витрати на придбання товарів та послуг для
проміжного споживання;
ОП — оплата праці працівників;
А — споживання основного капіталу (амортиза ція);
(П – С) — чисті інші податки па виробництво, тобто
Інші валові податки за мінусом субсидій. Валовий випуск організацій банківської системи від їхньої посередницької діяльності визначають за формулою:
ВВ = В1 – В2, де В1 – відсотки, отримані банками від розміщення залу чених ресурсів;
де В2 – відсотки, сплачені банками за залучені вільні фі нансові ресурси.
Валовий випуск страхових компанії! визначають за формулою:
ВВ = СП – СВ + В - ТСР
де СП – страхові премії, що надійшли до страхових компаній;
СВ – страхові відшкодування, що сплачені страховими компаніями;
В – відсотки, отримані страховими компаніями від інвестованих страхових технічних резервів у цінні папери або інші ліквідні фінансові інструманти;
ТСР – приріст технічних страхових резервів. Центральне місце серед макроекономічних показників займає валовий внутрішній продукт (ВВП). Що ж таке ВВП?
2.2 Валовий внутрішній продукт – це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік. Кінцева продукція – це та частка валового випуску, яка виходить із сфери виробництва і спрямовується на невиробниче споживання, інвестування (нагромадження) та експорт. Це означає, що при обчисленні ВВП не враховується проміжна продукція, тобто продукти та послуги, використання в процессі виробництва. Включення до складу ВВП проміжної продукції означало б повторний рахунок, тому що вартість проміжної продукції вже входить до складу кінцевої продукції та послуг. Проміжне споживання включає:
витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, насіння, кормів, продуктів харчування, мадикаментів, спецодягу та інш.;
оплату робіт і послуг, що надаються іншими одиницями окремим одиницям або особам (ремонт, послуги транспорту, зв’язку, обчислювальних центрів, комунальні послуги, послуги реклами, юристів, страхування тощо);
витрати на відрядження у частині оплати проїзду і готелів та ін.
До складу проміжного споживання відносять також оплату послуг фінансових посередників (банків). Їх величина визначаеться у загальних рисах як різниця між відсотками, отриманими і сплаченими фінансовими посередниками, і відноситься до усіх їхніх клієнтів (підприємств, домашніх господарств, резидентів неризидентів). Згідно з діючою методикою загальна величина послуг фінансового посередництва відноситься до проміжного споживання окремої умовної одиниці, валовий випуск якої дорівнює нулю. А тому сума валової доданої вартості, створена галузями і секторами економіки, повинна "бути зменшена на цю величину.
Особливість показника ВВП полягає в тому, що термін «валовий» означає включення до його складу споживання основного капіталу (амортизації). У принципі для точного вимірювання результатів економічної діяльності потрібно було б виключити з ВВП не тільки проміжігу продукцію, а й споживання основного капіталу, яке з економічної точки зору с також проміжним споживанням. Але в економічній практиці дуже важко розрахувати споживан ня основного капіталу так, як цього потребують принципи СНР, тобто за відновною вартістю. Це пов'язано з тим, що дані бухгалтерського обліку про споживання основного капіталу не відповідають вимогам СНР. У бухгалтерському обліку амортизація основних фондів обчислюється, як правило, за первісною вартістю, а не за відновною. Крім того, амортизація в бухгалтерському обліку може бути розрахована на основі методів прискореної амортизації, які є неприйнятними в СНР. Отже, якщо можна було б отримати дані про споживання основного капіталу у відповідності до вимог СНР, то можна було б розрахувати більш об'єктивний показник результату економічної діяльності —чистий внутрішній продукт. Через викладені вище обставини в економічній практиці найбільш широкого застосування набув показник ВВП.
Для обчислення ВВП використовують три методи: виробничий, метод кінцевого використання (Іа витра тами) і розподільчий метод (за доходами).
1. Згідно з виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидії. Цс можна подати у вигляді формули:
ВВП = ∑ (ВВ - МВ) + (ПП - С), ВВ — валовий випуск окремих галузей;
МВ —матеріальні витрати окремих галузей;
ПП — продуктові податки;
С — субсидії;
(ПП – С) — чисті продуктові податки. Як бачимо, ринкова вартість ВВП, розрахованого виробничим методом, пов'язана з обчисленням валового випуску (ВВ) і проміжного споживання (МВ) товарів та послуг. Визначення цих елементів ВВП було розглянуто раніше.
Податки на продукти — це податки, які стягуються пропорційно до кількості або вартості товарів і послуг, що виробляються, продаються або імпортуються підприєм ствами-резидснтами. До них відносять такі податки, як податок на додаиу вартість (ПДВ), акцизи, податки па окремі види послуг (на послуги транспорту, зв'язку, страхування, рекламу, дозвілля, спортивні заходи та ід.), мито тощо.
Субсидії на продукти — це субсидії, що надаються підприємствам-резидентам із державного бюджету з метою відшкодування постійних збитків, які виникають у зв'язку з тим, що продажна ціна па окремі види продукції складається нижче від середніх витрат виробництва; суб сидії на експорт і імпорт та ін.
У таблиці 1 наведені дані про БВП України, обчи слений виробничим методом.
2. Згідно з методом кінцевого використання (за витра тами) ВІЗО обчислюється як сума окремих елементів су купних втрат, здійснених всередині країни і пов'язаних зі створенням кінцевого продукту та послуг. Для цього використовують таку формулу:
ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ де СВ — споживчі витрати домашніх господарств, тобто населення;
ВІ — валові внутрішні інвестиції приватного сектора економіки;
ДЗ — державні закупки товарів і послуг з метою задо волення загальносуспільних потреб;
ЧЕ — чистий експорт, тобто різниця між експортом і імпортом товарів та послуг (ЧЕ = Е - їм). Споживчі витрати домашніх господарств і державні закупки товарів та послуг складають кінцеве споживання товарів і послуг у країні. Воно охоплює витрати домогос-подарств-рсзидентів па споживчі товари і послуги, а також втрати органів державного управління і пекомерцішшх організацій, що обслуговують домашні господарства, на товари і послуги для індивідуального і колективного (загальносуспільного) споживання.
Витрати на кінцеве споживашія домашніх господарств (СВ) включають:
витрати на купівлю споживчих товарів і послуг;
споживання товарів і послуг, отриманих у натураль ній формі як оплату праці, подарунків тощо;
споживання 'товарів і послуг, що вироблені домаш німи господарствами для особистого кінцевого спожи вання;
Т а 6 л. 1. Динаміка ВВП України, обчисленого виробничим методом* (млрд крб.)
Показник
Роки
1991
1992
1993
1994
1995
1996 (млрд гри.)
1997 (млрдгрн.)
Валовий випуск товарів та послуг (в осн. цінах)
0,7
11,3
376,6
2734,9
11869,6
176,0
199,0
Проміжне споживання
0,3
6,1
229,2
1654,9
7121,7
103,9
119,9
Валова додана вартість
0,4
5,2
147,4
1080,0
4747,9
72,1
79,1
Податки за виключенням субсидій на продукти
-0,02
-0,1
0,9
123,8
545,2
9,4
13,4
Валовий внутрішній продукт (у ринков. цінах)
0,4
5,1
148,3
1203,8
5293,1
81,5
92,5
Споживання основного капіталу
0,05
0,9
29,7
228,7
686,0
10,6
12,0
Чистий внутрішній продукт
0,35
4,2
118,6
975,1
4607,1
70,9
80,5
Дані Держкомстату України.
4) споживаїшя товарів і послуг, що куплені резиден тами даної країни за кордоном під час відряджень, тури стичних поїздок тощо, за виключенням аналогічних заку пок нерезидентів на території даної країни.
Державні закупки (ДЗ) — це витрати уряду на кінцеве споживання органів державного управління і некомер-ційних організацій, що обслуговують домашні господарст ва. До них відносяться витрати на заробітну плату дер жавних працівників і службовців, а також витрати, пов'я зані із закупівлею товарів і послуг колективного (суспіль ного) споживання у приватного сектора економіки.
До державних закупок не входять видатки на транс фертні платежі. Урядові трансфертні платежі — цс дер жавні виплати окремим особам, які не надаються в обмін на товари або послуги. Це допомога по безробіттю, пенсН, допомога престарілим і хворим. Вони призначені задово льняти певний вид потреб. Оскільки трансферти не призначені для закупівлі поточних товарів і послуг, вони не враховуються при розрахунку ВВП. До трансфертних платежів відноситься також і відсоток по державному боргу, тобто доход, який виплачується по сумах, що були позичені для здійснення урядових програм розвитку, а не як плата держави за поточні товари і послуги. Нарешті,, не слід змішувати державні закупки товарів і послуг, що с компонентом вимірювання ВВП, з видатками державного бюджету, тобто із загальними державними витратами (ДВ). Загальні державні витрати містять як державні за купки товарів і послуг (ДЗ), так і трансфертні платежі (Т):
ДВ = ДЗ + Т
При цьому не мас значення, як уряд фінансує свої видатки, тобто платить за товари й послуги: чи з коштів, що надійшли від оподаткування, чи шляхом грошової емісії, чи з позичок. Звідки б не надійшли кошти, при визначенні ВВП враховуються тільки витрати держави на закупку товарів і послуг.
Валові інвестиції (ВІ) складаються із двох елементів:
ВІ - ЧІ + А,
де ЧІ —чисті інвестиції, тобто такі, які спрямовуються наприріст капіталу та запасів;
А —амортизація, тобто інвестиції, які йдуть на відно влення зношеного капіталу.
Валові інвестиції" —це не що інше, як валове нагромад ження, яке включає чисте придбання (придбання за відрахуванням вибуття) одиницями-резидентами інвестиційних товарів і послуг, що вироблені « поточному році, але не спожиті в цьому році, тобто накопичені.
До складу валового нагромадження включають нагро мадження основного капіталу, зміну запасів матеріальних оборотних фондів та чисте придбання цінностей.
Валове нагромадження основного капіталу – це викла дання інвестицій (коштів) в об'єкти основного капіталу для створення нового доходу в майбутньому шляхом використання їх у виробництві. Основний капітал — це активи, як результат попереднього виробництва, які про тягом довгого часу (більше року) використовуються у процесі виробництва 'товарів та послуг. Це будівлі та спо руди; машини й устаткування; транспортні засоби; худоба племінна, молочна і робоча; сади, виноградники та інші насадження тощо. Категорія валового нагромадження основного капіталу в новій СНР (1993 р.) була суттєво розширена за рахунок включення до нього втрат на гео-логопошукові роботи, створення та придбання програмно го забезпечення ЕОМ і витрат на придбання оригіналів літературних і художніх творів (фільмів, звукозаписів, рукописів, які с основою для тиражування). Придбання основних фондів включає купівлю, бартерні операції, отримання капітальних трансфертів у натуральній формі, виробництво для власного використання і капітальний ремонт.
Валоис нагромадження основного капіталу включає також витрати па поліпшення повироблених активів і у зв'язку з передачею права власності на них. До невироб-лених активів відносять ті активи, які не є результатом виробництва (земля, надра та інші природні ресурси, а також патенти, авторські права, торгові знаки, ліцензії тощо). Бони не входять до складу основного капіталу, проте роботи, пов'язані з їх поліпшенням (меліорація і осушення земель, розширення лісових угідь, плантацій, садів та ін.), і послуги, що надаються у зв'язку з передачею їх іншим одиницям, с виробничою діяльністю й тому вартість повироблених активів включається до нагромад ження основного капіталу.
Зміна запасів матеріальних оборотних фондів включає зміну вартості виробничих запасів (сировини, матеріалів, запасних частин, палива тощо), незавершеного вироб ництва, готової продукції і товарів для перепродажу. Зміна вартості запасів матеріальних оборотних фондів повинна визначатись як різниця між надходженням продукції у запаси і вилученням її із запасів за ринковими цінами, що діють відповідно па момент надходження або вилучення.
Чисте придбання цінностей — це нова категорія в СНР. Цінності — це предмети, які придбані не для виробничих або споживчих цілей, а для збереження вартості, тобто це предмети, цінність яких з часом зростає. До них відно сяться коштовні метали і каміння, ювелірні вироби, антикваріат, колекції та ін. (крім монетарного золота, а також золота і каміння, призначених для промислового використання). Раніше цінності враховувались у складі кінцевого споживання.
Експорт і імпорт товарів та послуг охоплює експортно-імпортні операції нашої країни з іншими країнами світу. Це насамперед вартість вивезених із країни або завезених у країну (перетинаючих державний кордон) товарів різного призначення, включаючи також товари, ще на даються у порядку гуманітарної допомоги і як дари, товари неорганізованої торгівлі, посилки, майно мігран тів та ін.
Експорт і Імпорт послуг охоплює всю сукупність мате ріальних і нематеріальних послуг. У складі ВВП, як зазна чалось раніше, знаходить відображення показник чистого експорту (ЧЕ) як різниця між експортом і імпортом товарів та послуг.
У таблиці 2 наведені дані про структуру ВВП України, обчисленого за методом витрат.
Т а б л. 2. Структура ВВП України за категоріями використан ня (в %)
Показник
Роки
1991
1992
1993
1994
1995
1996
1997
ВВП – усього
у тому числі
100
100
100
100
100
100
100
Споживчі витрати домашніх господарств
52,0
42,0
44,0
44,3
49,7
53,3
57,1
27.03.2013 20:03-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора