Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Буддизм
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Релігієзнавство
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Курсова робота
Буддизм
План
Вступ 2
Виникнення і становлення Будизму 2
Віровчення і культ 5
Дзен-буддизм як різновид буддизму 7
Ламаїзм 11
Буддизм та питання війни і миру 14
Висновок 18
Література 18
Вступ
Буддизм — одна з найдавніших світових релі гій, яка існує понад 2500 років. Вона поширена пе реважно в Центральній, Південній та Швденно-Східній Азії (В'єтнам, Індія, Китай, Корея, Монголія, Японія та ін.). її послідовниками є понад 300 млн осіб. За час існування буддизм глибоко вкоренився в азійських країнах і зараз чинить значний вплив на різноманітні аспекти соціально го та державного життя, визначає культурну само бутність народів Азії, став певним способом життя людей.
Буддизм виник у VI ст. до н. е. в Індії в умовах формування великих рабовласницьких держав, розкладу родоплемінних відносин, посилення со ціального гноблення, падіння авторитету жрець кої касти брахманів і переходу влади до касти кшатріїв, яка складалася в основному з військової бюрократії та великих рабовласників. Відобра жаючи інтереси останніх в їхній боротьбі проти касти брахманів, буддизм визначально виступав як противник каст взагалі та прибічник рівності людей. Народні маси буддизм приваблює ілюзор ною рівністю людей та обіцянням позбавлення в потойбічному світі від земних страждань.
У III ст. до н. е. цар АІпока, об'єднавши під сво єю владою більшу частину Індії, надав буддизмові статусу державної релігії та активно сприяв його поширенню як у країні, так і поза ЇЇ межами. Бу дучи понад тисячу років найбільш масовою релі гією, буддизм у X ст. н. е. дещо втратив свій вплив. Його заступив індуїзм, що асимілював ідеї брахманізму та буддизму.
Буддизм поширився в багатьох країнах Азії. У І ст. н. е. він набув популярності в Китаї, де до виникнення конфуціанства відігравав значну роль. До Японії буддизм проник із Китаю та Кореї в VI ст., в VII ст. він закоренився в Тибеті. У Мон голії буддизм у формі ламаїзму поширився в XVI— XVII ст., в Бурятії (Росія) — в XVII—XVIII ст. Розповсюдженню буддизму сприяла його здатність пристосовуватися до місцевих умов і вірувань різ них країн. Це також обумовило розмаїття його напрямків, течій і сект, які хоч і спиралися на ви хідні канонічні постулати, але різнилися пантео ном та обрядністю. У буддизмі існують два нап рямки: хінаяна (мала колісниця, або вузький шлях спасіння), що поширений на півдні Азії, та махаяна (велика колісниця, або широкий шлях спасіння), послідовники якого проживають на пів ночі. В організаційному відношенні буддійські церкви в кожній країні існують автономно, буд дизм не має єднального центру.
Виникнення і становлення Будизму
Буддизм є найдавніщою із світових релігій. Виник в індії у середині І тис. до н.е. За легендою, після нескінченних перерод жень Будда (Будда на санскриті означає «просвітлений вищими знаннями») з'явився на Землю, щоб виконати свою рятівну місію і показати людству шлях до спасіння?Для свого останнього пе реродження спаситель обрав образ царевича Сіддхартхи, який належав до знатного роду (його родове ім'я — Гаутама). Рід цей був із племені шак'їв, що жило 600 — 500 років до н.е. в долині Гангу, в середній течії ЇТ. Мати Сіддхартхи, дружина правителя — Майя (або Махамайя), одного разу побачила уві сні, що їй у бік увійщов білий слон. Через деякий час вона народила дитину, яка з'явилася на світ незвичайним способом (вийшла з боку матері). Малюк зробив кілька кроків і вигукнув заклик, котрий почули всі боги Всесвіту. Пологи застали Майю в містечку Лум-біни (нині це територія Непалу). Через сім днів після пологів вона померла.
Дізнавшись про народження царського сина, палац повелителя шак'їв відвідав старий мудрець Асита. Побачивши на тілі новона родженого «риси величі», Асита засміявся і заплакав. «Я сміюсь, — сказав він, — від радості, що рятівник з'явився на землю, і плачу тому, що мені не випадає шастя жити довго, щоб побачити звершення ним свого подвигу». Новонародженого назвали Сіддхар-тхою, що означає «той, хто виконує своє призначення».
Але повелитель землі зовсім не хотів втратити сина, що обо в'язково сталося б, якби син вирішив присвятити себе релігії. Тому він оточив дитину піклуванням і розкішшю, старанно мас куючи віл нього похмурі сторони життя. Ще хлопчиком Сіддхар-тха вражав усіх своїми здібностями, силою, спритністю та розу мом. Досягнувши повноліття, він одружився. Дружина подару вала йому сина. Життя сім'ї сповнилося радістю і щастям.
Одного разу, проїжджаючи під час прогулянки містом в ото ченій танцюючими та співаючими дівчатами колісниці, Сіддхартха побачив вкритого болячками хворого, згорбленого роками не мічного старця, похоронну процесію І аскета, що поринув у думи. Після цих чотирьох зустрічей він подивився на світ іншими очи ма. Він дізнався про страждання, що випадають на долю люди ни. Тієї ночі він непомітно залишив свій дім, щоб самотужки знайти шлях, який би звільнив людей від страждань. Шлях до порятунку відкрився на березі річки Напранджани в містечку Урувілля (нині Бух Бодх-гая). Під кроною дерева Сіддхартху вразила істина, і він став Буддою.
Вважають, що суть відкриття, зробленого Сіддхартхою в день великого прозріння (це і є суть самого буддизму), викладена Буддою в першій його проповіді. В ній коротко розкривається вчення про чотири «святі істини»: «жити — значить страждати», «причина страждань — бажання», «для звільнення від страждань треба позбавитися бажань», «шлях позбавлення від бажань — дотримуватися вчення Будди*, яке може привести віруючого до головної мети його буття — нірвани (заспокоєння, згасання), стану повного подолання людських почуттів, бажань, вічного блаженства у житті з божеством і абсолютного спокою.
Хоча страждання викликаються насамперед факторами біоло гічними (смерть, хвороба, народження) і психологічними (сму ток, відчай), однак буддизм не залишає без уваги фактори інщо го порядку. Будді, наприклад, приписують такі слова: «Володарі царств, котрим належать багатства і скарби, з жадністю погляда ють один на одного, підкоряючись своїм ненаситним бажанням. І якщо вони діють саме так, не знаючи втоми, пливучи течією ненадійності, ведені хтивістю і звірячим бажанням, то хто ж тоді може спокійно ходити по землі?»
Буддизм зводить в абсолют твердження, за яким головна риса чуттєвого буття в усіх його формах робить страждання суттю
203буття. Будь-яке життя, існування завжди у будь-якій формі є обов'язково стражданням, злом. Саме цим буддизм відрізняєть ся від інших релігій.
Справді, в усіх релігіях, як правило, світ земний, світ чуттєвий принижується, а прогистаатений йому світ небесний звеличуєть ся, утверджується як істинне надбугтя. Звідси — логічний вис новок, що перебування у земному світі повинно бути викорис тане для підготовки до життя у свгі небесному. Зрозуміло, що «вічне життя» дається як винагорода за перенесені під нас зем ного існування страждання.
Зробивши відправним пунктом свзго вчення тотожність будь-якого існування із повним стражданням, буддизм уже не міг припустити можливості інщого існування. Смерть, що е водно час стражданням, не позбавляє від мук. Після неї розпочинаєть ся нове, сповнене стражданнями існування, а вчення брахма нізму про переродження залишилось у буддизмі незмінним. Звідси випливає висновок про необхідність примирення із страждан ням. Але буддизм на цьому не зупиняється. Він вказує шлях до порятунку, до подолання страждань. Цей шлях полягає у повно му подоланні людських почуттів, бажань, досягнення вічного блаженства у злитті з божеством й абсолютного спокою — нірва ни. Шлях до порятунку сформульований у «третій святій істині», яка проголошує: «Що ж є святою істиною позбашіення від страж дань? Це —- повне позбавлення бажань, повне заперечення і усу нення їх».
Чуттєвий світ у буддизмі позначається терміном «сансара», за позиченим буддистами з брахманізму. Переконувати візуючих Індії епохи формування буддизму е тому, що світ сповнений страждань, не було потреби. Це стверджували існуючі релігійно-філософські традиції, це відчували прості люди саме тоді, коли руйнувалися вікові суспільні традиції: податковий прес вичав лював із людей усі життєві соки, а на кожному кроці людину очікувала страшна перспектива розорення, зубожіння, рабства. За таких умов традиііійно-релігійне критичне ставлення до чут тєвого світу знайшло своє повне завершення. Якщо брахмани обіцяли перспективу радісного щасливого життя усім: тому, хто народився раджею, багатим купцем, могутнім воєначальником, аби тільки вони дотримувалися релігійних обрядів, принесення жертв, — то буддійські проповідники повністю заперечували існу вання життя без зла, без страждань.
Демон зла, бог смерті Мара пробував залякати «просвітлено го» жахливими страхіттями. Він посилав до нього своїх красивих дочок, щоб спокусити його радощами життя і змусити його відмовитися від вказування людям шляху порятунку. Сім днів (за інши ми твердженнями, чотири тижні) розмірковував Будда і все-таки переборов нерішучість. Неподалік Бєнареса (нині Сарнатх) Буд да проголосив перед п'ятьма майбутніми учнями свою першу проповідь. В ній він стисло сформулював основні положення нової релігії, або, як кажуть буддисти, «привів у рух колесо дхар-ми». Протягом 40-ка років, оточений учнями, ходив він горами й долинами Гангу, творячи дива і проповідуючи своє вчення. Спочатку воно називалось дхармою (слід розуміти як закон жит тя). Потім нова релігія стала носити ім'я свого засновника — буддизм.
ТІомер Будда, згідно з легендами, у 80-літньому віці в Куши-нагарі (твердять, що це теперішній Каспі). Він лежав під дере вом у позі лева і звернувся до монахів і мирян з такими словами: «Тепер, монахи, мені нічого більше сказати, крім того, що все створене підлягає руйнуванню! Для врятування докладіть усіх зусиль!». Смерть Будди послідовники називають досягненням великої нірвани. Згідно з каноном, Будда помер у день травне вого повного місяця. Цю дату шанують, як і дату^ародження і , прозріння, тому ЇЇ називають «тричі святим днем».
Привертає увагу етично-практична спрямованість буддизму, що закликає до відходу від цього світу, байдужості до життя. Ідеал усунення від світу приводить прихильників цієї релігії до відмови про необхідність його вдосконалення. Але важливо підкреслити, що деякі послідовники буддистів не залишилися осторонь гострих проблем сучасності і беруть участь у суспіль но-політичному житті своїх країн".
Віровчення і культ.
Головним у віровченні буддизму є вчення про чотири благородні істини, що їх відкрив Гаутама у процесі "просвітлення" під деревом мудрості (смоківницею):
1. Життя — це страждання. Народження, хво роби, старість, смерть і навіть сили, що підтриму ють у нас життя (сканди), повні страждань (скан-ди — це тіло, почуття, думки й сумління).
2. Причини страждань — бажання, жадоба насолод, невтомний потяг до радощів і надії.
3. Аби позбавитися страждань, слід звільнитися від бажань, подавити в собі будь-які їх прояви.
4. Спосіб позбутися бажань — це наслідування шляху спасіння, що його відкрив Гаутама і виклав у таких восьми принципах: 1) правильне розумін ня чотирьох благородних істин; 2) правильні праг нення, наміри; 3) правильна мова (подолання об ману та утвердження правди); 4) правильна пове дінка (не вбивати, не красти, бути людяним); 5) правильний спосіб життя (відповідно до люд ських чеснот); 6) належні зусилля у прагненні до довершеності (постійно долати будь-які перешко ди на шляху до спасіння); 7) належний стан розу му (самоаналіз життя); 8) правильна медитація (глибоке роздумування над життям, постійне са мозречення від земного).
Правильна поведінка (четвертий шлях спасіння) криє в собі п'ять моральних заборон — не вбивати жодної живої істоти, не красти, не обманюва ти, утримуватися від перелюбства і не вживати п'янких напоїв. Окрім цих заборон, є ще п'ять за борон для монахів: не їсти після обіду, не бути присутнім на танцях, на весільних заходах, не прикрашати себе, не спати на широкому чи висо кому ліжку, не тримати золота і срібла.
Дотримуючись восьмеричного благородного шляху спасіння та вимог буддійської моралі, лю дина може досягти досконалості, стати архатом, (святим) і поринути в нірвану — ідеальний стан людського буття, що означає звільнення від страждань, бажань та смертної оболонки,
Буддизм не визнає існування Бога у вигляді персоніфікованої могутньої особи і стверджує, що світ змінний, потік ідеальних частинок — дхарм, із яких комбінуються існуючі речі. Смерть люди ни — це розклад комбінації дхарм. Сполучення їх у комбінації новонароджених визначається кар-мою, тобто сукупністю гріхів і добродіянь у попе редньому житті. Карма — це закон відплати або закон причинно-яаслідкових зв'язків. Душа люди ни також утворена з дхарм. Після смерті людини дхарми 0 душі не зникають, а переходять у душу нової істоти — відбувається перевтілення душ. І тільки тоді, коли людина досягла нірвани, вона звільняється від неминучості нових перевтілень і закону карми, тобто не несе відповідальності за свої попередні перевтілення.
Космологічні уявлення буддизму зводяться до того, що світ з'явився з порожнечі. Завдяки рухові і змінам утворився матеріальний світ — сансара, який з часом зникає, поступаючись місцем тій же порожнечі. Окрім сансари, існують два непомітні світи: нірвана та бодхїсатва, царство блаженства, населене духовними істотами, які^досягли стану бодхісатв (тих, чия сутність — знання), але ще не перейшли в нірвану. БодхІсатва — це світла зем ля, рай, володарем якого є будда Амітаба. Завдяки цьому світові віруючі отримали можливість пере втілюватись у світі Амітаби, щоби потім перейти в нірвану. Якщо будь-яка людина в світі сансари відмовиться від бажань або подолає їх у собі, буде знаходитись у самоспогляданні, виконувати буд дійську обрядність, старанно молитись і слідувати настановам і порадам лам (монахів), тобто хубілга-нів (земних утілень будд і бодхісатв), то вона вийде з коловерті життя, зі стану перевтілень і перейде у світ бодхісатв, а потім — у нірвану. Отже, всі люди рівні у своїх можливостях на шляху спасін ня через віру в Будду та виконання заповідей та обрядів. Своєю чергою, їм допомагають бодхісат-ви, які не перейшли в нірвану тільки тому, що ба жають спасти людей.
Головним у буддизмі є культ Будди. У пантеоні буддизму їх чимало. Ще більше бодхісатв, за ними слідує велика кількість хубілганів. їм присвячено в буддизмі безліч зображень (скульптур, картин), що знаходяться у храмах. Найбільш поширеною є скульптура Будди в позі лотоса (сидячи зі схреще ними ногами), навколо якого ніби простягнуті ти сячі рук із розкритими долонями. Сенс цього сим волу — бачити всі страждання і несправедливості, а тисячі рук — надання допомоги всім бажаючим. Розкриті долоні уособлюють допомогу, спасіння, вітання, а складені долонями руки — непротив лення злу, прощення образ. Окрім зображень різ номанітних бурханів, у храмах розміщують карти ни (ікони) релігійно-морального змісту і картини з зображенням різноманітних буддійських свя тинь. Досить поширеною є картина "Колесо світу", де образно викладено буддійське вчення про пере втілення і відплату.
Обрядовий бік буддизму має свої особливості. Богослужіння в храмах здійснюється виключно духовенством, без мирян. Останні є учасниками богослужінь — містерій, які проводяться поза хра мами, на відкритих майданах. Миряни здійсню ють молитви вдома перед домашніми вівтарями, у степу перед обо (пірамідальні купи каміння, скла деного на пагорбках і перевалах на честь духів зем лі), поклоняються бурханам і хубілганам у монас тирях, ступах (культові споруди, де зберігаються реліквії буддизму), вшановують святі місця, пов'язані з народженням, "просвітленням", пропо віддю та смертю Гаутами, деревом мудрості (смо ківницею) і т. ін. У храмах запалюють свічки, лам пади, підносять пожертви з квітів та їжі. Буддій ська церква має досить велику кількість служите лів культу в особі монахів (лам), які перебувають у численних монастирях.
Релігійну систему буддизму викладено в чис ленних творах, найдавнішим із яких є палійський канон. Це — "Трипітака" ("Три кошики мудрості"). ЇЇ частинами є "Віная-пітака" (збірник риту альних правил стародавніх буддійських громад), "Сутта-пітака" (бесіди й висловлювання Будди), "Абідарма-пітака" (метафізичні міркування Будди), а також поеми, що складаються з п'яти книг — "Сутта-пітака". Включено до канону і "Джатаку", яка містить розповіді про 550 попередніх перевтілень Будди
Дзен-буддизм як різновид буддизму.
Дзен-буддизм.один із різновидів буддизму. а останні три де сятиліття став предметом широкого зацікавлення у США та Західній Європі. Засновником вважається індійський монах Бод- хідхарма, який ніби прибув у 520 р. до Китаю і заснував там особливу езотиричну. тобто призначену лише для вузького кола, школу буддизму", що отримала назву чань-буддизму. «Чань» (японське дзенТ" є модифікацією терміна, що передається в японській та китайській мовах санскритським словом «дх'яна» — споглядання. Традиція пов'язує його виникнення з легендою про те, як одного разу Будда замість багатослівної проповіді мовчки підняв угору подаровані йому квіти. Всі були розгублені, і тільки старець Махакаш'яна із спокійною посмішкою поди вився на свого вчителя, зрозумівши всю красномовність його безмовної настанови. Побачивши ие, Будда урочисто промовив, що він володіє найдорогоціннішим скарбом, духовним і транс цендентним, який він передає Махакаш’яні. Цей випадок, що розкриває нібито приховану суть духу Будди, увійщов, відповідно до традиції, в основу вчення дзен. Індійське за походженням учення дзен сформувалося у Китаї у VI ст. на основі буддизму махакаш'янського тлумачення, що включає в себе деякі ідеї дао сизму, та морального вчення конфуціанства. Дзен-буддизм мав значний вплив на ідеологію та культуру середньовічної Японії. У руках правлячої верхівки він перетворився у простий і на дійний засіб формування у службовців і військових основи військово-етичного ладу — відданості т.а дисципліни, стійкості та безстрашності перед лицем смерті. Дзен робить акцент на приголомшуючій раптовості. Поштовх"о'м може бути враження, переживання, потрясіння, а також спеціальна техніка тренуван ня, спрямовані на те, щоб пробудити в людині інтуїцію.
Що ж відкривається послідовнику дзен, який досяг мети саторі? Мовчання у літературі дзен відносно центрального еле мента системи пояснюється тим, що саторі не можна зобразити словами, не можна зрозуміти, йому не можна навчати, його можна тільки відчути. Тому, вчить дзен, людина, яка не пройшла через цей стан особисто, не може зрозуміти його зміст. Звідси випли ває два інших головних принципи дзен-буддизму: особиста пе редача істини І незалежність від писемних знаків і слів. !..Акцент, дзен-буддизму на поза інтелектуальні форми передачі досвіду нерідко трактується як відмова від будь-якої словесної форми його виразу, будь-якої писемної традиції, будь-якої дог матики. В дійсності дзен має величезну канонічну літературу, куди входять найважливіші буддійські сутри та роз'яснення до них, життєписи патріархів, їхні проповіді та висловлювання з віронавчальних та дисциплінарно-практичних питань, філо софські притчі, поетичні мініатюри, діалоги, питання-загадки.
У багатьох буддістських країнах чернеча община та буддійське духовенство звуться «сангха». Правила прийому в сангху регла ментуються каноном. Той, хто вступає до сангхи, повинен змінити свій зовнішній вигляд: спочатку поголитись і вдягнути єдиний для всіх членів общини жовтий чернечий одяг. На загальних зборах він підлягає бинтуванню, під час якого з'ясовувалося, чи не має він однієї з «п'яти хвороб», людина він чи ні (тобто, чи не злий дух, що прийняв людську подобу), чи не раб, чи не винен у чомусь, чи не перебуває на царській службі тощо. Прийом до сангхи відбувався за більшістю голосів присутніх. Ченці брали на себе зобов'язання одбувати пости, відмовляти ся від мирських розваг, міцних напоїв, прикрас та парфумів, від сну на зручній постелі, від володіння золотом і сріблом. Теоретично єдиною власністю була його чаша для збирання підношень.
Монастир.був і залишається основною формою відтворення дзен-буддизму. Життя тут починається звичайно о третій годині ранку. Снідають, коли ще темно, обідають о 10 ранку, вечеря ють о четвертій годині, їдять лише рослинну їжу: рис, ячмінь, бобові, овочі. Роздача і приймання їжі здійснюються за склад ним ритуалом і супроводжуються великою кількістю дій, які мають символічний характер. Після сніданку всі приступають до роботи: це — прибирання приміщень і монастирського двори-ша, обробіток землі, яка належить монастиреві тощо. Фізична праця — невід'ємна частина монастирського побуту, однією з вимог якого є: «День без роботи — день без їжі». У розпорядок дня включаються також співбесіди з наставниками, які супро воджуються ритуалом. О дев'ятій годині вечора життя в монас тирі завмирає, а найпрацьовитіші продовжують роботу і вночі, влаштувавшись на терасі або в саду.
Цей розпорядок певного мірою міняється в періоди інтенсив них духовних сесій, які проводяться щомісяця протягом 7—$ днів. В період сесій сеанси споглядання тривають по 17—18 го дин на добу. Монахи сидять у позі лотоса, розслабившись і на-півприкривши очі. Ьсня мета — досягти високого ступеня зосе редження, втратити відчуття особистого я і зануритися в абсо лютний «бездум», віддатися таким чином Пустоті й Абсолюту. За учнями спостерігає монах, який походжає по залу і бамбуко вою палицею б'є по спинах тих, хто втомився. Вивчення дзен-ської премудрості в монастирі триває в середньому 10—12 років.
На сучасному етапі важливу суспільно-політичну й культурну роль відіграє буддизм у країнах індокитайського півострова. За винятком В'єтнаму, у всіх інших країнах Індокитаю поширений хинаянистський буддизм. У Бірмі, Камбоджі, Таїланді, Японії буддизм виступає як державна релігія. В Таїланді король вва жається головою буддійської церкви, всі чоловіки проходять обов'язковий стаж у монастирі. У Бірмі буддизм є пануючою релігією, але частина населення сповідує інші релігії.
Традиційний буддизм у Японії налічує понад сто великих і малих сект, головними з яких є три: буддистський рай (дзіодо-кей), лотосова сутра верховного закону Будди (хокіокей) і відверте слово Будди (міккіокей). Утворилися так звані «найновіші релігії» (синкоскжіс), які є різноманітними течіями буддизму. Вони втру чаються в політичне життя країни. Йдеться про Сока чаккай, або Товариство по створенню моральних цінностей. Увага «Сокка чаккай» і «Комейто» звернена на розв'язання соціальних проблем, досягнення щастя на землі.
Буддизм проник у Китай з Індії у II ст. Це одна з найвшіиво-віших шкіл китайського буддизму, яка отримала в сучасному західному світі значне поширення під японською назвою дзен (кит-чань).
На грунті широких демократичних рухів в країнах Азії намітила ся тенденція до зближення буддійських храмів і окремих сект. На буддістському з'їзді в Коломбо (Шрі Ланка) в 1950 р. було утворе но Всесвітнє братство буддистів. Резиденцію його виконавчого комітету пізніше було перенесено в Бірму, а потім Таїланд. Комі тет, незважаючи на основну ідею буддійського віровчення, бере активну участь у міжнародній політиці, відображає настрої народ них мас, особливо у 'їхній боротьбі за мир, проти реакційних кіл.
Інтерес до буддизму на Заході не новина. Одним з перших європейських мислителів, які звернули на нього увагу, був німець кий філософ А.Щопенгауер. Послідовник Щопенгауера і попе редник сучасних ірраціоналістів і волюнтаристів у західній філо софії Е.Гартман у праці «Суть світового процесу або філософія несвідомого» доводить неминучість зростання страждань у міру прогресу. Перепущений через філософію Щопенгауера, Гартма-на, буддійський світогляд підхопили сучасні філософи відчаю — екзистенціалісти.
Дзен-буддизм ом наприкінці 50-х років охоплені широкі кола інтелігенції, студентство, а через десятиріччя —дрібнобуржуазні верстви. Творча інтелігенція пов'язала із ним надії на духовне оновлення, на отримання повного буття, безпосередність свобо ди. Різноманітні течії битників і хіппі вбачали у ньому ідейне виправдання морального нігілізму, побутової розпусти, повну зневагу до соціальних обов'язків. Добропорядні обивателі роз раховували в цій модній новині знайти ефективний засіб психо терапії, здатний послабити тиск «безглуздого світу», альтернати ву кризі європейської культури.
Захоплення дзен-буддизмом за часом збіглося з так званим релігійним бумом, який мав місце у США та ряді країн Західної Європи наприкінці 50-х — на початку 60-х років. Він виявився в активізації церковних організацій, збільшенні тиражу релігійної літератури, в появі нових напрямів та сект. Як свідчить історич ний досвід, масове тяжіння до релігії завжди пов'язане із загос тренням у суспільстві соціальних суперечностей, із занепадом традиційних ідеалів і цінностей, загрозою термоядерної катас трофи, обмеженістю демократичних прав і свобод, зростаючою бюрократизацією та стандартизацією суспільства тощо. Все це не могло не відбитися на світовідчутті широких верств капіталі стичних країн.
Що ж являє собою дзен-буддизм насправді? Як і будь-яка релігія він виходить з протилежностей двох світів: прихованого і явного — істинного. Дзен висуває свій шлях врятування. Однак позбавлення від страждань він пов'язує не з перетворенням нав колишньої дійсності, не з поліпшенням умов життя людей, а з перебудовою їхнього світогляду. Змученим боротьбою за існу вання дзен навіює: не існує ні того, що мучить, ні того, хто мучиться, і те й інше — ілюзія свідомості, яку слід викорінити, аби покласти край стражданням.
Він розглядає всі проблеми не в галузі соціальних відносин, а в суб'єктивно-психологічній сфері. Історія доводить, що шлях до кращого життя лежить не у втечі від себе, а в активній соціаль-ноперетворювальній діяльності людей, спрямованій на створення реальних умов для повноцінного життя кожного.
Ламаїзм.
Ламаїзм — один із різновидів буддизму, що утвердився в Тібеті внаслідок проникнення махаяни і тантризму і об'єднання їх з релі гією тібетців бон-по (різновид шаманізму). Наприкінці XV] ст. ла маїзм п0шиРився серед монголів, а з XVII ст. проникає на тери торію Р^сії, де знаходить прихильників серед бурятів, тувінців і калмиків Не відрізняючись основними догматами від інших течій буддизмУ ламаїзм перщочергову роль у спасінні відводить ламам, вважаючи, що без їх допомоги віруючий не зможе дістати переродження, потрапити до раю, досягти нірвани. Характерними рисами для ламаїзму є: пишне богослужіння в дацанах, монастиря, безліч обрядів, магічних заклинань, спрямованих про ти злих ; численне духовенство, яке існує на кошти насе лення (старший син у сім'ї, як правило, стає ламою). Головним ламаїзм вважає покірність ламі і властям (бурятські лами свого часу прогол°сили Катерину II, а за нею і всіх російських царів земним втілєнням богині Цаган-Дара-ехе). Ним розроблене вчен ня про «Ю чорних гріхів» і «10 білих доброчесностей» як основ моралі. Ламаїзм механізував молитву: обертання наповнених тек стами молитов і священною літературою барабанів різної вели чини замінює багаторазову промову молитов і заклинань.
Лама (готське — вищий, небесний) — буддійський чернець в Монголії- Бурятії, Туві, Тібеті. У кадиків звання «лама» при-своюєтьсЯ лише главі духовенства. В ламаїзмі ламу вважають пред ставником Будди на землі.
У віровченні ламаїзму можна виділити сім головних позицій.
Перша — вчення про бурханів. Цим терміном визначаються як боги, які вшановуються ламаїстами, так і їхні скульптурні та мальовані зображення. Усіх шановних бурханів, яких налічуються тисячі, ламаїсти поділяють на кілька розрядів. До вищого належать бурхзни-будди. Будди — це боги, які начебто по черзі з'яв ляються У світ для проповіді шляху врятування. Усього будд, відповідно до вчення ламаїстів, рівно тисяча; п'ять з них вже з'являлося У світ, а 995 ще прийдуть у призначений час. Найшанованіший з усіх будд (і взагалі з усіх бурханів) — Гаутама (його також називають просто Буддою), який, за визначенням буддистів усіх напрямів, був п'ятим буддою з числа тих, що вже приходили на землю. Він начебто сповістив людям істинне вчення — буддизм і оголосив, що тільки прихильники цього вчення от римають посмертне благополуччя. З решти будд більше за інших визнаються «володар раю» будда Амітаба та прийдешній, щос тий будда Майдарі, прихід якого пов'язується із створенням на землі царства справедливості.
Трохи нижче за божественним достоїнством стоять бурхани-бодхисатви — божества, які заслужили нірвану (надприродний стан вищої насолоди), але добровільно відмовились від неї, аби бути ближче до людей І допомагати їм. Вважається, що місцем проживання вони вибрали рай Амітаби. Найшановніший бодхи-сатва — Авалокішвара. Він вважається втіленням співчуття та любові до людей. Авалокішвара зображується як істота, яка має 11 голів та 22 руки.
Важливе місце у релігійному пантеоні ламаїстів посідають бур-хани-докшити. Це грізні захисники віри. На зображеннях вони завжди обкутані в полум'я та дим. У них жахливі обличчя. Часто вони мають багато рук і ніг. Найбільш шанується з цього розря ду бурханів богиня Лхамо, яка начебто особисто вбила свого сина за зраду ламаїзму і з його шкіри зробила попону для мула.
До нижчого розряду ламаїстичні богослови віднесли бурханів-сабдиків (богів — хазяїв місцевості). Однак у буденній свідо мості сабдики зайняли таке ж почесне місце, як і інші оурхани. За уявленням віруючих, сабдики живуть в обо (свяшенних купах каміння) і є повними хазяями на певній території.
Особливий розряд становлять бурхани-лами. До них належать ті проповідники ламаїзму, які були зараховані до богів. Перше місце серед них посідає засновник ламаїзму Цзонкаба. є й інші розряди бурханів, але перелічені п'ять — найпоширеніші. Крім бурханів визнають існування демонів (злих духів), глава яких. Ерлікхан, вважається володарем пекла.
Друга позиція — вчення про «священні» книги. У послідовників хінаяни та махаяни збірка «священних» книг має назву Тіпітака (на мові палі), або Тріпітака (на санскриті), що у перекладі означає «три корзини» (маються на увазі три частини цієї збірки. Загалом у цьому зводі налічувалось більш як 100 томів. За релігійним переказом, Тіпітака — це виклад учення Гаутами устами трьох його найближчих учнів. Насправді ж це праця багатьох невідомих буддістських проповідників, твори яких спочатку передавалися усно, а потім, приблизно у 80 р. до н.е.. були .викладені письмово буддійськими монахами острова Цей лон. Що ж до ламаїстів, то вони визнають за «священні» дві збірки книжок — Ганджур-(з-тібетської — переклад одкровень, складається із 108 .томів) та Данджур;(з тібетської — переклад тлумачень, складається із 225 томів). Ганджур та Данджур ша нують як зібрання висловлень та повчань, які начебто нале жать самому Гаутамі і його учням. Насправді ие тексти, напи сані тібетською мовою у XIV ст., включають як переклади з Тіпітаки, так і оригінальні твори невідомих представників ла маїстського духівництва.
Третя позиція віровчення — про надприродну душу. Відповід но до цього вчення, душа кожної людини складається з комбі нації найменших надприродних смертних часток — дхарм. Вва жають, що одні й ті ж дхарми, об'єднавшись у різні комбінації, породжують різні тіла: людини або тварини, чоловіка або жінки тощо. Руйнування комбінації призволить до смерті тіла. Проте самі дхарми, за вченням ламаїзму, безсмертні і в такому розумінні безсмертна і душа.
Четверта — вчення про потойбічне життя, яке у ламаїстів роз падається на три ступені: сансара; рай чи пекло; нірвана. Ламаїсти вірять, що душа людини багаторазово переселяється з одно го померлого тіла в іншеї'Сансарою, по-перше, називають сукупність усіх цих переселень, а по-друге, — найближче наступне життя душі, то переселилася. За віруванням ламаїстів, дхарми одразу ж після смерті старого тіла збираються у нову комбі націю, що призводить до відродження старої душі у новому тілі (або інакше, до її переродження). Нове тіло може бути кращим або гіршим, залежно від минулого життя душРЖиття душі у попередньому переродженні, що визначає наступне життя, на зивають кармою. Яка карма — така й сансара, кажуть ламаїсти. За їхніми віруваннями, для доброго переродження треба дотри муватися обрядів, виконувати вимоги релігійної моралі і взагалі у всьому слухатися лам. Якщо душа поводить себе добре у бага тьох переродженнях, то за віруванням ламаїстів, вона потрапляє у рай, а якщо погано — у пекло, причому перебування у раю або в пеклі триває довго, але не вічно^ У раю праведників чекають цілком конкретні насолоди, такі ж як на землі, але безперервні й у величезних масштабах. У пеклі на грішників чекають торту ри середньовічного характеру: вогонь, котли, сковорідки, кілля та інт Перебування в раю чи в пеклі розглядається ламаїстами як один із етапів у низці перероджень. Після закінчення цього ста ну душі повертаються у сансару.
Третій ступінь загробного життя — нірвана, яка призначена для особливо праведних душ. Під нірваною розуміють таке вічне існування, яке позбавлене усяких прикмет земного життя і є найвищою насолодою та блаженством для людини. Досягнення нірвани означає припинення низки перероджень.
П'ята позиція — вчення про лам як обов'язкових посередників між віруючими та бурханами. Вважають, що рядові віру ючі можуть дістати загробну віддяку лише тоді, коли за них мо ляться лами. Численних представників вищого ламаїстського духівництва віруючі вважають живими богами, їх називають ху-білганами, що в перекладі з монгольської означає переродженці. Ламаїсти вважають, що в тіла хубілганів вселилися душі окре мих бурханів. Так, тібетського далай-ламу вшановують як пере родження (втілення) бодхисатви Аваїокішвари, а панчен-ламу — будди Амітаби. Причому релігійна свідомість виходить з того, що ці бурхани якимось таємничим чином водночас перебувають і на землі (у тілі людини), і на небі (у власному тілі).
Шоста позиція — вчення про священну війну, у ході якої ма ють бути знищені усі небуддисти. За цим вченням, цю війну поведуть воїни з легендарної країни Шамбали (тому війна нази вається шамбалінською) на чолі з буддою Майдарі. Перемога Майдарі означатиме встановлення царства справедливості на Землі.
Сьома позиція — вчення про страждання. Ламаїзм, як і буд дизм, ототожнює земне життя із стражданням. Страждання, за ламаїзмом, — це обов'язкова, непереборна і головна риса земного життя. А це означає, що з погляду ламаїзму, безглуздими є усі спроби людей викорінити або істотно зменшити страждання у земному житті. Щоб позбутися страждань, треба припинити низку перероджень, тобто потрапити у нірвану. А щоб потрапи ти туди, треба поводити себе праведно.
У тлумаченні сутності праведного життя віровчення ламаїзму переходить у його моральне вчення, яке вимагає від віруючого терпляче переносити страждання, бути байдужим до земного життя, дотримуватися принципу непротивлення злу насильством тощо.
Основними центрами культової діяльності у ламаїзмі є дацани (монастирі). У храмах лами щоденно здійснюють богослужіння перед скульптурними та мальованими зображеннями богів. Під час відправ лами сидять
28.03.2013 23:03-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора