Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Методологія соціологічних досліджень", "Кількісні методи соціологічних досліджень", "Якісні методи соціологічних досліджень", "Якість соціологічної інформації", "Навчально-дослідницький практикум
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Інститут гуманітарних та соціальних наук
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2008
Тип роботи:
Соціологічне дослідження
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет «Львівська політехніка»
Інститут гуманітарних та соціальних наук
ОПРАЦЮВАННЯ ПРОГРАМИ
ЕМПІРИЧНОГО СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
Методичні вказівки
до виконання контрольних робіт з дисциплін «Методологія соціологічних досліджень», «Кількісні методи соціологічних досліджень», «Якісні методи соціологічних досліджень», «Якість соціологічної інформації», «Навчально-дослідницький практикум»
(для студентів спеціальності 040201 «Соціологія» )
ЗАТВЕРДЖЕНО
на засіданні кафедри
соціології та соціальної роботи
Протокол № 1 від 04 вересня 2008 р.
Львів – 2008
Опрацювання програми емпіричного соціологічного дослідження. Методичні вказівки до виконання контрольних робіт з дисциплін «Методологія соціологічних досліджень», «Кількісні методи соціологічних досліджень», «Якісні методи соціологічних досліджень», «Якість соціологічної інформації», «Навчально-дослідницький практикум» (для студентів спеціальності 040201 «Соціологія») розроблені та упорядковані Савкою В.Є., Школяр М.В., Савчинським Р.О., Гурій Б.Б., Яцишином І.І. - Львів: Видавництво Національного університету «Львівська Політехніка», 2008. - с.
В роботі були використані метеріали методичної розробки «Завдання і методичні вказівки до виконання контрольної роботи з дисципліни «Соціологія» на тему: «Опрацювання програми емпіричного соціологічного дослідження» (для студентів всіх спеціальностей) /Упор. Іванкова-Стецюк О.Б., Савка В.Є., Грендиш А. В., Яцишин І. І., - Львів: Видавництво Національного університету «Львівська Політехніка», 2002. - с.
Упорядники: Савка В.Є., к. соц. н., доц.
Школяр М.В. к. політ. н., доц.
Савчинський Р.О. к. соц. н., доц.
Гурій Б.Б. ас.
Яцишин І. І., ас.
Відповідальна за видання Климанська Л.Д., к. філос.н., доц.
Рецензенти: Піча В.М. доктор соц. наук, професор Національного університету «Львівська політехніка»
Пачковський Ю.Ф., доктор соц. наук, професор Львівського Національного університету імені Івана Франка
ВСТУП
Методичні вказівки для опрацювання програми емпіричного соціологічного дослідження створені з метою ознайомлення студентів спеціальності „Соціологія” із методологією наукового пошуку, технологією програмування та проведення практичного соціологічного дослідження, збору та аналізу первинних даних і можуть бути використані у майбутній фаховій діяльності та громадському житті. Наприклад, при участі у плануванні і виконанні прикладних соціологічних, маркетингових досліджень, в оцінці публікацій соціологічних даних, які стосуються громадсько-політичних процесів, а також при прийнятті управлінських рішень за результатами соціологічних досліджень тощо.
Необхідною умовою успішного опрацювання програми емпіричного соціологічного дослідження є використання студентами теоретичних знань, отриманих під час вивчення курсів «Методологія соціологічних досліджень», «Кількісні методи соціологічних досліджень», «Якісні методи соціологічних досліджень», «Якість соціологічної інформації», «Навчально-дослідницький практикум», при вивченні яких вони ознайомилися з видами і технологією прикладних досліджень, методами збору й аналізу інформації .
Опрацювання програми емпіричного соціологічного дослідження є важливим видом діяльності, оскільки сприяє формуванню у студентів уявлення про специфіку роботи соціолога-практика, початкових навичок збору та аналізу первинних даних, отриманих шляхом використання різних методів чи їх поєднання.
Методичні вказівки можуть бути використані під час проходження практикуму, виробничої та переддипломної практик при виконанні індивідуального завдання, яким може бути:
− для виробничої практики та практикуму: програмування та проведення залежно від проектів баз практики соціологічного дослідження із застосуванням певних методів чи їх поєднання;
− для переддипломної практики: підготовка програмного плану дослідження для емпіричної частини дипломної роботи, збір, обробка і аналіз емпіричних даних.
Матеріали, отримані студентом під час проходження практикуму та згаданих видів практик, можуть бути використані для виконання курсового та дипломного проектів, а також для підготовки доповідей на наукових семінарах кафедри, студентських конференціях тощо.
Обсяг роботи та бюджет часу визначаються проблемою і масштабом вибраного дослідження. Всі елементи програми повинні бути сформульовані лаконічно та логічно поєднані між собою. Рекомендується, щоб загальний обсяг роботи не перевищував 7 - 10 сторінок тексту (шрифт Times New Roman, кегель 14, інтервал між рядками 1,5).
Завдання для виконання контрольної роботи видається викладачем.
Структура контрольної роботи:
титульний аркуш: тема емпіричного соціологічного дослідження, затверджена виклада чем, прізвище виконавця, академгрупа;
розділ І: методологічний розділ емпіричного соціологічного дослідження;
розділ II: методичний розділ емпіричного соціологічного дослідження;
розділ IIІ: робочий план дослідження;
розділ IV: результати дослідження та можливі сфери їх практичного застосування.
РОЗДІЛ І Методологія дослідження
Програма емпіричного соціологічного дослідження складається з двох розділів: методологічного і методичного, які пов'язані між собою і підпорядковані загальному задуму наукового пошуку.
Методологічна частина програми включає чітке визначення проблеми дослідження, переведення її у тему; формулювання мети та основних завдань дослідження; визначення та аналіз об'єкта та предмета дослідження; висунення гіпотез; виділення основних понять, та їхню інтерпретацію і операціоналізацію.
Відповідно, розділ І повинен складатися з таких елементів:
аналіз соціальної проблеми (преамбула дослідження) та формулювання теми дослідження;
визначення мети дослідження та його основних завдань;
визначення об'єкта і предмета дослідження;
інтерпретація найважливіших понять;
формулювання гіпотез дослідження.
ДОДАТКОВІ РОЗ'ЯСНЕННЯ ДО I РОЗДІЛУ
1. Вибір теми дослідження є першим кроком (етапом) у складанні програми соціологічного дослідження. Він нерозривно пов'язаний з аналізом соціальної проблеми, що цікавить дослідника, яка піддається дослідженню соціологічними методами, тобто входить до предмета соціології, і яку треба чітко зафіксувати у назві дослідження. Соціальна проблема тісно пов'язана з проблемною ситуацією, що склалася в реальному житті і включає певні суперечності між якимись елементами соціального простору, процесу, становлячи певну незадоволену потребу в цінностях культури, діяльності, самореалізації особистості, товарах чи послугах тощо.
Для того, щоб обґрунтування проблеми дослідження було максимально повним і всебічним, доцільно виконати її логічний аналіз, який буває системним (структурним), що передбачає з'ясування та розгляд структури досліджуваного явища, яке розчленовується на частини та з'ясовуються їх взаємозв'язки і характер; функціональним (факторним), під час якого визначаються ті чинники, які впливають на досліджуваний процес, і які можуть сприяти, нейтралізувати його або перешкоджати його розвитку.
Приклад. У наші дні соціально-економічних перетворень, коли Україна лише починає виходити з кризового стану, коли залишається складною ситуація в соціальній, економічній, культурно-освітній та інших сферах життя, багато наших співвітчизників, насамперед -молодих, звертають свої погляди на певні професії, передусім - економіста, менеджера, маркетолога, внаслідок чого зростають конкурси до вищих навчальних закладів на вказані спеціальності. Це зумовлено іміджем у суспільстві зазначених економічних професій як таких, що є інтелектуальними, і які, автоматично, забезпечуючи високий рівень матеріального достатку їх представникам, надають їм високий соціальний статус.
Однак очевидно, що не кожен із тих, хто отримає відповідну спеціальність, зможе зреалізувати себе як професіонал повною мірою. Це може статись з певних причин: відсутності вміння випускника відповідно «подати себе», небажання роботодавців приймати на роботу молодих спеціалістів; нарешті, непоодинокими є випадки, коли на престижну роботу влаштовуються «по блату». Внаслідок цього талановиті молоді спеціалісти часто не отримують тієї посади, на яку заслуговують, а відтак - втрачають можливість самореалізувати себе у вибраній професійній сфері; натомість на вершині соціальної піраміди опиняються далеко не найкращі. Зрозуміло, що за таких умов страждають не лише ті, у кого не склалась професійна кар'єра - не меншою мірою страждає суспільство.
Існує ще один бік цієї справи. Так, якщо кількість випускників економічних спеціальностей буде збільшуватись, то незабаром ринок праці буде значно перенасичений спеціалістами певного профілю: їх виявиться така кількість, яка перевищить попит на них, що створить додаткове напруження на ринку праці. У виграшному становищі виявляться ті, хто матиме певні переваги: досвід роботи, досконале знання комп'ютера та іноземних мов, поглиблені знання у певній галузі, яка потребуватиме спеціалістів, наявність другої спеціальності тощо. Внаслідок цього вже в зовсім недалекому майбутньому може виникнути другий «професійний бум», коли почнеться масова перекваліфікація спеціалістів з вищою освітою, але тепер вже на інші спеціальності, наприклад, прикладного характеру.
Отже, маємо проблемну ситуацію, коли виникає протиріччя між престижем окремих економічних спеціальностей і зниженням можливостей для багатьох їх представників належно самореалізуватись у відповідній сфері. Проблемна ситуація тут розглядається в межах соціальної проблеми самореалізації молоді в умовах сучасного суспільства. Якщо спробувати вирішити цю проблему на регіональному рівні, то тему дослідження можна сформулювати так: «Проблеми працевлаштування випускників львівських вищих навчальних закладів економічного профілю в умовах сучасного ринку праці Львова».
2. Формулювання теми передбачає визначення об'єкта соціологічного дослідження, що є другим етапом у складанні програми.
Об'єкт у соціологічних дослідженнях - це певна сфера соціальної дійсності (соціальні інституції, групи, спільноти, процеси, відносини), на які спрямоване наукове пізнання. В широкому значенні об'єктом соціологічного дослідження є люди, об'єднані в різноманітні спільноти, групи, організації або залучені до різноманітних соціальних процесів, які і є носіями певної соціальної інформації, проблеми яку нам потрібно дослідити.
Визначення об'єкта дослідження передбачає отримання просторово-часових та якісно-кількісних його характеристик. Тому в програмі слід зафіксувати такі ознаки об'єкта:
просторові (місто, регіон, країна);
часові (період, який охоплюється дослідженням);
галузеві (вид досліджуваної діяльності - промисловість, бізнес, освіта, культура тощо);
4) соціально-демографічні (стать, вік, освіта, сімейний стан) та інші, які можуть зацікавити дослідника.
Приклад. Об'єкт дослідження: випускники 2008 року економічних спеціальностей вищих навчальних закладів Ш - IV рівнів акредитації м. Львова, які бажають працевлаштуватися на підприємствах та в установах у м. Львові.
Час дослідження - березень - травень 2009 р.
Місце дослідження – м. Львів.
З виділенням об'єкта тісно пов'язане і визначення предмета соціологічного дослідження. Предмет емпіричного дослідження - це найістотніші сторони, властивості, відносини і т.п. об'єкта дослідження, пізнання яких буде здійснено в межах соціологічного дослідження. Один і той самий об'єкт можна вивчати з позиції різних соціальних проблем, а, отже, він передбачає безліч предметів. Тому визначення предмета дослідження одночасно визначає межі, в яких конкретний об'єкт досліджують у цьому випадку. Предмет дослідження переважно співвідноситься з темою дослідження.
Приклад. спосіб поведінки випускників 2008 року економічних спеціальностей вищих навчальних закладів Ш - IV рівнів акредитації м. Львова, які опинились перед вибором пошуку роботи та можливості самореалізації у вибраній професії.
3. Третім елементом програми соціологічного дослідження є визначення мети і основних завдань дослідження.
Мета - це очікуваний остаточний результат дослідження, який визначає його загальну спрямованість. Вона визначає орієнтацію, від якої залежить уся логіка здійснення і реалізації соціологічного дослідження. Як правило, емпіричне соціологічне дослідження орієнтоване насамперед на досягнення практичної мети, пошук алгоритмів вирішення певних соціальних проблем. Хоча основною метою може бути звичайний збір інформації, в умовах її недостатності, або ж дослідження з метою формування, перевірки нових теоретичних положень, тощо. Для чіткішого з'ясування мети дослідження в програмі на її основі розробляється система основних завдань дослідження.
Завдання емпіричного дослідження - це сукупність конкретних цільових настанов, спрямованих на аналіз і вирішення проблеми. Завдання дослідження безпосередньо випливають із поставленої перед дослідником мети, конкретизують її. Завдання визначають конкретні кроки (етапи) досягнення кінцевої мети.
Приклад. Мета дослідження - встановлення основних моделей працевлаштування випускників вищих навчальних закладів 2008 року економічного профілю Ш - IV рівнів акредитації в умовах ринку праці м. Львова.
Завдання дослідження:
визначити соціально-економічні орієнтації випускників, пов'язаних із пошуком ними місць праці у м. Львові;
визначити кількість випускників, котрі мають бажання працювати за отриманою спеціальністю;
оцінити основні переваги та недоліки вибраних професій;
з’ясувати характер робочих місць, які планують зайняти випускники, та спосіб, якими вони були одержані;
дослідити плановані моделі активного працевлаштування випускників, які не мають зарезервованих місць праці у м. Львові:
тимчасове влаштування на роботу на львівських підприємствах не за спеціальністю;
продовження навчання - перекваліфікація для здобуття фаху, який користується попитом на ринку праці Львова;
пошук роботи за спеціальністю поза м. Львовом для набуття професійного досвіду і повернення у Львів.
4. Четвертий розділ методологічної частини програми відводиться для інтерпретації основних понять дослідження.
Під час аналізу проблеми, предмета, об’єкта, мети, завдань дослідження використовуються певні абстрактні, узагальнені поняття. Часто вони можуть мати різний соціальний контекст, різне тлумачення, різні рівні конкретності. Відповідно, потрібно здійснити інтерпретацію таких понять – здійснити їх тлумачення, пояснення.
Приклад. Поняття «молодь» не є конкретним, відповідно потребує пояснення. Наприклад, «Молодь – індивіди віком 18-29 років». Поняття "працевлаштування не за спеціальністю" може мати різні форми. Наприклад, "Працевлаштування не за спеціальністю" - влаштування на посаду, яка не відповідає фаху молодого спеціаліста і рівню його професійної кваліфікації.
5. Останній розділ методологічної частини програми повинен містити гіпотези, які висуває дослідник. Гіпотеза - це науково обґрунтоване припущення, яке висувають для можливого пояснення певних соціальних фактів, явищ і процесів, котре треба підтвердити або спростувати в ході дослідження. У методологічному плані гіпотеза служить з'єднувальною ланкою між теоретичною концепцією та емпіричною базою дослідження. До побудови гіпотези ставляться певні вимоги. Вона повинна:
відповідати теорії (загальній або загальносоціологічній);
бути науково обґрунтованою (тобто не суперечити вже доведеному);
мати сенс у межах досліджуваної проблеми, бути придатною для перевірки емпірично;
бути логічною та несуперечливою.
Гіпотези поділяють на гіпотези-підстави, які містять припущення про стан, форму, напрямок розвитку і т.п. соціального процесу (об’єкта, події і т.п.), який вивчається, та гіпотези-наслідки, котрі виводяться з перших, і пояснюють їх.
Приклад. Гіпотеза-підстава: хоча більшість випускників-економістів хотіли б одразу влаштуватися на роботу за спеціальністю у м. Львові, проте, обмеженість ринку робочих місць спонукає їх до вибору інших моделей трудової поведінки після закінчення навчання;
Гіпотези-наслідки:
не маючи змогу отримати бажані місця праці за спеціальністю більшість випускників будуть влаштовуватися на будь-які інші місця праці;
неможливість знаходження місця праці за спеціальністю змусить випускників здійснювати перекваліфікацію для набуття іншого фаху, який користується попитом у м. Львові;
з метою отримання досвіду випускники тимчасово влаштовуватимуться на роботу за спеціальністю в провінції, розглядаючи це як "стартову позицію" перед поверненням до Львова з досвідом роботи, а отже - вищим особистісним потенціалом та можливостями працевлаштування за спеціальністю.
РОЗДІЛ II Методика дослiдження
Емпіричний матеріал, потрібний для соціологічного дослідження, має різний характер і міститься у багатьох різноманітних джерелах. Інформація, яка є у кожному з них, як правило, дає змогу охарактеризувати досліджуване явище лише в якомусь одному аспекті. Для забезпечення комплексного, всебічного аналізу досліджуваної проблеми рекомендується в емпіричних дослідженнях передбачити одержання інформації з різних джерел відповідними методами.
Загалом у соціології виділяють чотири основні методи збору інформації: опитування, спостереження, експеримент та аналіз документів.
Як правило, емпіричні дослідження виконують на вибірковій сукупності – частині об’єкта дослідження яка і підлягає обстеженню. Це пов’язано, з тим, що вибірковий метод дає змогу значно скоротити фінансові та часові витрати на реалізацію дослідження. Проте, зрозуміло, що дані з обстеження частини об’єкта дослідження будуть мати певний рівень похибки. В соціології розроблено цілий перелік методів формування вибіркової сукупності та алгоритмів розрахунку її оптимального об’єму (з позиції допустимої похибки).
Питання вибору методів збору, обробки та аналізу інформації, розрахунку обсягу та формування вибіркової сукупності є питаннями методики соціологічного дослідження, та висвітлюються у методичній частині програми дослідження.
Отже, розділ II повинен складатися з таких елементів:
вибір та обґрунтування планованого/планованих методу/методів збору соціологічної інформації;
розрахунок обсягу вибірки(для вибіркового дослідження);
вибір та обґрунтування методу формування вибіркової сукупності.
Завершальним етапом складання програми соціологічного дослідження є розробка процедурної частини дослідження з визначенням етапів та термінів реалізації соціологічного дослідження.
ДОДАТКОВІ РОЗ'ЯСНЕННЯ ДО II РОЗДIЛУ
1. Метод соціологічного спостереження.
Соціологічне спостереження – метод збору наукової інформації, сутність якого полягає в безпосередньому сприйнятті та реєстрації фактів, явищ, процесів, що відбуваються у соціальній реальності. Для соціологічного спостереження характерними є систематичність, планомірність та цілеспрямованість. Воно має певні пізнавальні цілі та може бути піддане контролю й перевірці.
При спостереженні збирається і фіксується за допомогою технічних приладів (кінокамера, фотоапарат, магнітофон, телевізійна та інша техніка) лише та інформація, яка може бути використана для опису, а потім і пояснення проблемної ситуації, що досліджується.
Застосування методу соціологічного спостереження передбачає дотримання таких вимог:
Зазвичай спостереження застосовується в комплексі з іншими методами збору інформації, такими, як аналіз документів, опитування і т.д.
Спостереження ефективно використовують у дослідженнях поведінки окремих індивідів, соціальних груп, спільнот у різноманітних сферах – на виробництві (реакція трудового колективу на умови, організацію праці, ставлення до існуючої системи оплати праці, стосунки робітників з керівництвом, конфліктні ситуації тощо), навчанні (поведінка учнів, студентів на заняттях, їх підготовленість до занять, інтерес до матеріалу, стосунки між ними і викладачем, згуртованість учнівської, студентської групи тощо), громадському житті (участь населення у різних формах суспільно-політичної діяльності – зборах, мітингах, демонстраціях, страйках тощо), дозвіллі (зміст і структура вільного часу, реальні та бажані види дозвілля, інтереси, потреби та інфраструктура вільного часу тощо) і т.п.
Спостереження застосовують у процесі отримання попередньої інформації, необхідної для уточнення напрямів запланованого дослідження, оскільки професійно проведене спостереження надає досліднику нові характеристики досліджуваного об’єкта.
Спостереження передбачає отримання ілюстративних даних, які суттєво доповнюють статистичний аналіз даних, одержаних за допомогою масового опитування.
Цей метод дає змогу безпосередньо вивчати поведінку людей в конкретних умовах у реальному часовому просторі („саме те”, „саме тут”, „саме зараз”), має здатність давати насичені конкретними деталями, живі, безпосередні враження про об’єкт, а не спогади чи інтерпретації респондента.
Спостереження дає можливість одержати дані незалежно від вміння респондента описати словами свою поведінку, а також від того, чи бажає він взагалі щось говорити про свою поведінку.
Види спостережень класифікують, опираючись на різні підстави.
1. За ступенем формалізації виділяють структуроване та неструктуроване спостереження.
Структуроване спостереження застосовується тоді, коли дослідник має достатньо інформації щодо об’єкта дослідження і може заздалегідь виокремити всі важливі елементи досліджуваної ситуації, розробити чіткий план, спеціальні документи для реєстрації фактів, подій, явищ, процесів, надати чіткі інструкції спостерігачам. В такому виді спостереження розробляється бланк спостереження у якому чітко вказується за чим має спостерігати дослідник, і яким чином фіксувати події, спостережувані явища тощо.
Неструктуроване спостереження не передбачає чіткого плану дій спостерігача, а лише визначення об’єкта обстеження, загальних рис ситуації. Дослідник в процесі спостереження сам вирішує на що звернути увагу, які дані зафіксувати. Найчастіше його застосовують у пошукових та розвідувальних дослідженнях.
2. За умовами та місцем проведення виділяють польове та лабораторне спостереження.
Польове спостереження застосовують у реальній життєвій ситуації (тобто там, де спостережувана соціальна подія має місце).
Лабораторне спостереження передбачає, що умови його проведення визначає і створює дослідник. Часто його проводять з використанням допоміжних технічних засобів – фотоапаратів, магнітофонів, відеомагнітофонів, кінокамер тощо.
3. За ступенем участі спостерігача у досліджуваній ситуації розрізняють невключене та включене спостереження.
У невключеному спостереженні дослідник знаходиться поза процесом чи явищем, які він вивчає, будучи стосовно них зовнішнім спостерігачем. Такими, наприклад, можуть бути спостереження за масовими процесами (зборами, демонстраціями, мітингами), за соціально-психологічними груповими процесами в будь-якій малій соціальній груп, наприклад, студентській чи виробничій тощо.
У включеному спостереженні дослідник сам певною мірою є учасником досліджуваного процесу. При цьому ступінь такої включеності може бути різною: від пасивного спостереження, яке близьке до невключеного, до активного, коли дослідник настільки зливається з групою дослідження, що там починають вважати його „своїм” і відповідно до нього ставитись.
Включене та невключене спостереження в свою чергу поділяються на відкрите спостереження та спостереження інкогніто. Відкрите характеризується тим, що членам досліджуваної групи відомо про факт спостереження, який відбувається за їхньою згодою. При спостереженні інкогніто членам досліджуваної групи невідомо, що за ними ведеться спостереження. Наприклад, при включеному-інкогніто спостереженні дослідник грає роль члена групи в якій ведеться спостереження.
4.За регулярністю та тривалістю виділяють систематичні та несистематичні спостереження.
Систематичні проводять регулярно за заздалегідь розробленим планом протягом визначеного періоду. Вони можуть бути тривалими, безперервними або циклічними, відбуватись у встановлені терміни, наприклад, два рази на тиждень чи один раз в місяць тощо.
Несистематичні (випадкові, короткотермінові) спостереження проводять стосовно соціальної ситуації, дослідження якої не планувалось.
5.За метою, характером об’єкта спостереження поділяють на монографічні, пошукові та самоспостереження.
Монографічні спостереження охоплюють велику кількість різноманітних взаємопов’язаних явищ, які стосуються одного соціального об’єкта (наприклад, спостереження націлене на дослідження задоволеності клієнтів магазину обслуговуванням).
Пошукові спостереження використовують з метою пошуку певних фактів, необхідних для вирішення поставлених цілей і завдань дослідження (наприклад, спостереження націлене на дослідження причин конфліктів у робочому колективі)
Самоспостереження здійснює сам об’єкт дослідження, здатний до контролю за своїми емоціями, психомоторними діями, соціальною поведінкою тощо. Це цінний метод, оскільки дає змогу заглянути у приховану сферу досліджуваного соціального процесу (наприклад, самоспостереження за зміною власної працездатності залежно від інтенсивності соціальних контактів в організації).
Обираючи конкретний вид спостереження, враховують як загальні його особливості, так і обмеження.
Переваги та обмеження соціологічного спостереження як методу збору інформації:
Переваги
здійснення спостереження одночасно з розгортанням і розвитком явищ, що їх досліджують;
можливість безпосереднього сприйняття поведінки людей у конкретних умовах і реальному часі;
можливість широкого охоплення події і опису взаємодії усіх її учасників (спостереження наводить характеристику об’єкта спостереження, описує місце проведення, типову поведінку членів групи, відхилення у ній, встановлює мету діяльності групи, описує соціально-психологічний клімат в групі, соціальну поведінку, мотиви і стимули діяльності її учасників тощо);
можливість встановлення частоти і тривалості елементів досліджуваної ситуації, її повторюваності, унікальності, типовості, і на цій підставі складання висновків щодо випадковості чи закономірності соціальної ситуації, яка підлягає дослідженню;
незалежність дій об’єктів спостереження від соціолога-спостерігача.
Обмеження
обмеженість і частковий характер кожної ситуації, яку спостерігають. Це означає, що отримані висновки можуть бути узагальнені і поширені на масштабніші ситуації лише з великою обережністю;
складність, а інколи й просто неможливість повторення спостережень. Соціальні процеси є незворотними; їх неможливо змусити повторити ще раз для потреб соціолога;
вплив на якість отриманої інформації суб’єктивних оцінок спостерігача, його установок, стереотипів тощо.
Загалом соціологічне дослідження, в якому застосовують спостереження, планують і проводять у такій же послідовності, як і інші дослідження, включаючи етапи, процедури щодо програмного забезпечення й розробки інструментарію. Конкретні зміст і спрямованість кожного етапу підготовки та проведення дослідження залежить від особливостей досліджуваної проблеми та самого методу спостереження.
2. Метод соціологічного експерименту.
Соціологічний експеримент – це метод отримання інформації про зміну соціального об’єкта в результаті цілеспрямованого впливу на нього контрольованими чинниками (змінними). Соціологічний експеримент передбачає активне втручання у функціонування об’єкта та пошук причинно-наслідкових відносин між досліджуваними явищами.
В соціологічному дослідженні експеримент спрямований, головним чином, на доведення або спростування гіпотез дослідження. Проведення соціологічного експерименту припускає використання ряду інших методів (спостереження, опитування, аналізу документів), тобто в ході прикладного соціологічного дослідження експеримент може поєднуватися з усіма іншими методами.
Застосування методу соціологічного експерименту передбачає дотримання таких вимог:
Чітка орієнтація на гіпотези дослідження про наявність причинно-наслідкового зв'язку між досліджуваними явищами або про характер якого-небудь механізму колективної чи індивідуальної діяльності.
Високий рівень пізнання та повнота опису об'єкту.
Строгий контроль за перебігом експерименту, забезпечення його чистоти.
Відтворюваність, можливість повторення як чинник підвищення надійності результатів експерименту.
Застосування методів, засобів спостереження і вимірювання, адекватних соціальному об'єкту.
Структура соціологічного експерименту може бути представлена наступним чином:
1.Експериментатор. Це зазвичай дослідник або група дослідників, які розробляють та проводять експеримент.
2.Експериментальний фактор (або незалежна змінна) – умова чи система умов, які вводяться соціологом. Незалежна змінна буде керованою, якщо її спрямованість та інтенсивність дії перебувають у відповідності з програмними установками. Така змінна буде контрольованою, якщо її якісні та кількісні характеристики розкриваються в межах програми експерименту (у випадку дослідження задоволеності учнів школи процесом навчання незалежною змінною може бути, наприклад, система оцінювання знань. Ця змінна є керованою, оскільки дослідник може змінювати систему оцінювання знань і робити після цього заміри задоволеності учнів процесом навчання)
3.Експериментальна ситуація – ситуація, яка створюється у відповідності з програмою дослідження для проведення експерименту. В умови експериментальної ситуації не включається експериментальний фактор (наприклад, сукупність інших факторів, які теоретично впливатимуть на рівень задоволеності учнів процесом навчання: стиль ведення уроку, структура викладу матеріалу, особистий інтерес до предмету і т.п.)
4.Експериментальний об’єкт – це група осіб, які беруть участь в експериментальному дослідженні (наприклад, учнівський клас).
Характерною ознакою соціологічного експерименту є виділення у ньому, як-правило, двох видів об'єктів (одиниць): контрольних та експериментальних груп.
Експериментальна група — це група, на яку здійснюють вплив за допомогою експериментального фактора (незалежної змінної). Крім загальної вимоги вибору об'єкту (репрезентативність у класі досліджуваних об'єктів), до експериментальної групи пред'являються вимоги відносної стабільності складу на період експерименту, можливості вести систематичне контрольоване спостереження; у ряді випадків потрібна згода групи на участь в експерименті.
Контрольна група — ідентична експериментальній за заданими параметрами, але не зазнає впливу експериментального фактора (незалежної змінної). За наявності контрольної групи підвищується чистота соціологічного експерименту внаслідок того, що дія побічних параметрів однаковою мірою вірогідна як в експериментальній, так і в контрольній групі.
Структура експерименту безпосередньо пов’язана з етапами його організації та проведення.
Перший етап має теоретичний характер. Під час нього соціолог формулює проблему дослідження, визначає об’єкт та предмет, експериментальні завдання та гіпотези дослідження.
На другому етапі здійснюється розробка програми проведення експерименту. Програма експерименту – це документ, в якому розроблені всі його процедури та елементи.
Третій етап являє собою реалізацію програми експерименту. Під час нього відбувається безпосереднє проведення запланованого експерименту, його етапів та усіх процедур, тобто реалізується експериментальна ситуація.
На четвертому етапі відбувається аналіз та оцінювання отриманих в ході експерименту результатів. В процесі такого аналізу з’ясовується, чи досягнута поставлена мета та чи підтвердилась дослідницька гіпотеза. Окрім основних результатів можна отримати і супутні результати, котрі можуть бути використані в подальших наукових дослідженнях.
В методології соціологічних досліджень виділяють різні види соціологічних експериментів в залежності від критеріїв класифікації.
Основи класифікації
Вид експерименту
Область розташування експериментального об’єкта
Виробничий
Економічний
Власне соціальний
Політичний
Управлінський
Педагогічний
Специфіка дослідницького завдання
Науковий
Практичний
Ступінь представленості соціальної натури
Натурний
Модельний
Уявний
Характер експериментальної ситуації
Польовий
Лабораторний
Структура експериментальної діяльності
Проективний (активний і пасивний)
Експеримент «екс-пост-факто»
Характер логічної структури доведення гіпотез
Паралельний
Послідовний
Тип суб’єкта
Самоексперимент
Експеримент, де суб’єктом виступає орган управління
Експеримент зі спеціально створеним суб’єктом
3. Метод аналізу документів.
Документи відображають духовне і матеріальне життя суспільства, передають не тільки ситуативну, фактологічну сторону соціальної дійсності, але й фіксують розвиток чітких засобів існування суспільства, і перш за все структуру мови. В них міститься інформація про результати діяльності окремих індивідів, колективів, великих груп населення і суспільства в цілому. У зв’язку з цим, документальна інформація становить великий інтерес для соціологів.
Соціологи в процесі дослідження вивчають велику кількість різного роду документів, які класифікуються за різними ознаками.
Класифікація видів документів
Основа класифікації документів
Види документів
Складаються з матеріалів
Засіб фіксації
Письмові
Друкована та рукописна продукція
Іконографічні
Фото-, відео -, кіно документи, картини
Фонетичні
Магнітофонні записи
Комп’ютерні
Диски для ЕОМ, лазерні диски
Авторство
Офіційні
Закони, укази.
Неофіційні
Листи, щоденники.
Ступінь персоніфікації
Особові
Автобіографії, характеристики, анкети.
Безособові
Звіти, архіви, справи.
Функціональні особливості
Інформативні
Документообіг, статистичні звіти, протоколи, збірники ЦСУ.
Регулятивні
Накази, постанови, телефонограми.
Зміст
Історичні
Описи подій.
Правові
Оцінка подій.
Економічні
Фіксація станів.
Ступінь наближеності до інформації
Первинні
Стенограми, протоколи.
Вторинні
Довідки, узагальнення, відгуки.
Застосування методу аналізу документів передбачає дотримання таких вимог:
визначення виду, форми документа, який підлягає аналізу під час дослідження;
з'ясування загальної ситуації на момент створення документа, обставин його виникнення, історичного та соціального контексту;
відмежування описів, певних подій від їх оцінок;
встановлення надійності документа, його зв'язку з предметом дослідження;
добір найбільш адекватного методу отримання первинних даних та їх аналізу;
визнання того, що офіційні документи надійніші за неофіційні, особисті — за безособові, первинні — за вторинні.
Методи аналізу документальних джерел поділяють на неформалізовані (традиційні), які належать до якісних методів, та формалізовані, які належать до якісно-кількісних методів аналізу документів. Вони принципово відрізняються один від одного, але в процесі дослідження доповнюють один одного.
Неформалізований (традиційний) метод аналізу документів передбачає тлумачення документів (найчастіше унікальних, кількість яких незначна), з'ясування основних думок та ідей конкретного тексту через усвідомлення, інтерпретацію, узагальнення змісту та логічне обґрунтування певних висновків.
Він передбачає зовнішній і внутрішній аналіз документа.
Зовнішній аналіз — це відновлення обставин створення документа в історичному і соціальному планах.
Внутрішній аналіз — безпосередній аналіз змісту документа, спрямований на виявлення розбіжностей між фактичним і літературним змістом, встановлення рівня компетентності автора, систематизацію відомостей, які містяться у документах.
Під час неформалізованого методу аналізу документів дослідник повинен з'ясувати такі питання:
Що являє собою документ, який його історичний, соціально-політичний контекст?
Які чинники сприяли його появі?
Хто його автор, і з якою метою він створив документ? ( за текстом завжди стоять конкретні люди зі своїми інтересами, потребами, що знаходить відображення у змісті документа)
Наскільки надійний документ?
Яка достовірність зафіксованих у ньому даних, правдивість висвітлення фактів, змісту події, явища, процесу тощо?
Яка суспільна дія, громадський резонанс документа?
Яку оцінку можна дати логічним, мовним і стильовим особливостям документа?
Методи неформалізованого аналізу значною мірою засновані на інтуїції дослідника і містять потенційну можливість суб'єктивних зміщень у сприйнятті та інтерпретації змісту документів. Такі зміщення можуть спричинити, наприклад, психологічні особливості дослідника (стійкість уваги, пам'яті, стомлюваність), неусвідомлені захисні психічні реакції на зміст документів (виділення «приємних» і пропуск «неприємних» аспектів) тощо. Ймовірність і небезпека таких зміщень зростає із збільшенням кількості проаналізованих документів і обсягу їх змісту.
Цей метод аналізу документів має й певні недоліки, які передусім пов'язані з потенційною можливістю появи суб'єктивних зміщень у сприйнятті та інтерпретації тексту, що виникають через різноманітні причини — психологічні особливості дослідника, його вікові, статеві та національні ознаки, стан його фізичного та психічного здоров'я тощо. Суттєвими є й кількісні обмеження цього методу, оскільки його застосування можливе лише за аналізу незначного числа документів.
Тому в соціології поряд з неформалізованим (традиційним) методом аналізу документів широко використовують формалізований метод.
Формалізований метод аналізу документів, або контент-аналіз.
Формалізований метод покликаний подолати суб’єктивність традиційного методу. Його сутність полягає в знаходженні таких властивостей, ознак, характеристик документа, які відображають суттєві сторони його змісту. Завдяки цьому, по-перше, вдається уникнути суб'єктивізму у вивченні соціальної реальності, а по-друге, аналізувати, систематизувати і узагальнювати значні масиви документів.
Він розрахований на вивчення соціологічної інформації у великих масивах документальних джерел, які неможливі при традиційному аналізі.
Контент-аналіз — це якісно-кількісний метод вивчення документів, який характеризується об'єктивністю висновків і строгістю процедури та полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів.
Потенційними об'єктами контент-аналізу можуть бути різноманітні документальні джерела, які містять текст: книги, періодичні видання, промови, урядові постанови, матеріали нарад, програми, листи тощо.
Його використання є доцільним, якщо потрібен високий ступінь точності, об'єктивності аналізу матеріалу або якщо цей матеріал значний за обсягом і не систематизований.
В практиці використання контент-аналізу сформувались загальні принципи його застосування:
Застосування контент-аналізу доцільне у всіх випадках, коли потрібна висока ступінь точності та об’єктивності інформації.
Методика контент-аналізу передбачає насамперед визначення категорій аналізу, які повинні бути адекватно відображеними у змісті.
Застосування контент-аналізу потребує поряд з традиційними процедурами для всіх методів дослідження використання спеціальних прийомів, техніки.
Контент-аналіз — точне дослідження змісту текстових масивів з метою виявлення чи виміру соціальних тенденцій, репрезентованих цими масивами.
Застосування методу контент-аналізу на практиці, як уже зазначалось, вимагає спеціальних процедур і техніки. Як і при застосуванні будь-якого іншого методу збору соціологічної інформації, визначають проблеми, мету завдання, об'єкт, предмет дослідження, формулюють гіпотези, виробляють програму. Важливим є формування репрезентативної вибірки, відбір необхідних документів.
Обсяг вибірки залежить від мети дослідження і характеру одержаної інформації. Він повинен бути обґрунтованим у програмі дослідження. Необхідно також брати до уваги надійність і достовірність інформації, що міститься у документах.
У дослідженнях масових комунікацій для формалізованого аналізу тексту виділяють смислові одиниці:
поняття у різних його виявах (слово, термін, сполучення слів);
тема, висловлена у смислових образах, статтях, частинах тексту;
імена людей, географічні назви, суспільні події, факти тощо.
Обравши одиницю спостереження, необхідно визначити і одиницю підрахунку. Практика конкретних соціологічних досліджень дає змогу визначити деякі загальні одиниці підрахунку, які застосовують при проведенні
30.03.2013 22:03-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора