Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Факультет економіки
Кафедра:
Кафедра фінансів
Інформація про роботу
Рік:
2013
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Економіка природокористування
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра фінансів і економіки природокористування
Контрольна робота
з дисципліни «Економіка природокористування»
Зміст
Теоретична частина……………………………………………………………….3
(3) Особливості функціонування еколого - економічних систем………3
(11) Визначення величини відшкодування збитків землекористувачам та втрат сільськогосподарського виробництва…………………………..4
(30) Суть і значення економічного стимулювання природоохоронної діяльності…………………………………………………………………...6
(47) Суть і порядок визначення плати за біологічні ресурси…………..14
(61) Суть еколого – економічного ризику………………………………17
(82) Основні методи визначення локальних збитків від забруднення довкілля……………………………………………………………………18
Практична частина………………………………………………………………21
Список використаних джерел…………………………………………………..24
Теоретична частина
(3) Особливості функціонування еколого - економічних систем
Еколого-економічна система – відносно самостійна природно-виробнича система, до якої входять природні, промислові, аграрні та комунально-побутові об'єкти, що функціонують як єдине ціле. Характеризується мінімальними матеріальними й енергетичними витратами за умови отримання запланованого обсягу продукції, досягнення оптимальної продуктивності використання природних ресурсів і забезпечення необхідної якості довкілля. Розрізняють локальну, регіональну і глобальну еколого-економічну систему. Локальна – окрема ланка господарської діяльності (підприємство), яка розглядається у взаємозв'язку з близько розташованими об'єктами навколишнього середовища. Для регіональної еколого-економічній системі характерний вищий рівень і розмаїтість економічних об'єктів та ширша просторова сфера навколишнього середовища. Глобальна еколого-економічна система – система, в якій економіка розглядається загалом, а навколишнє середовище – у планетарному масштабі або в межах національних кордонів. Головним компонентом, що визначає напрям і характер функціонування еколого-економічній системі загалом, є її виробнича ланка. Особливість екологічних компонентів еколого-економічній системі полягає в тому, що практично всі її елементи зазнають постійного впливу господарської діяльності.
Поняття «еколого-економічна система» дає можливість здійснити системний підхід при дослідженні проблеми взаємодії виробничої діяльності з навколишнім середовищем. Важливим завданням аналізу еколого-економічній системі є визначення взаємозв'язків між параметрами технологічних процесів і змінами в навколишньому середовищі. Функціонування еколого-економічній системі базується на принципах обміну речовин, енергії та інформації між її структурними одиницями, що відбувається у процесі суспільного виробництва. Ефективність функціонування еколого-економічної системи визначається якісними і кількісними показниками використання ресурсів і станом навколишнього середовища.
(11) Визначення величини відшкодування збитків землекористувачам та втрат сільськогосподарського виробництва
Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.
Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.
До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.
У разі, коли збитки заподіяні погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатність для використання за цільовим призначенням, до складу комісій включаються також представники санітарно-епідеміологічних і природоохоронних органів.
Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.
Відшкодуванню підлягають:
вартість житлових будинків;
виробничих та інших будівель і споруд;
включаючи незавершене будівництво;
вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень;
вартість лісових і дерево-чагарникових насаджень;
вартість водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин тощо), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд;
понесені витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи;
інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обгрунтовані*.
Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості).
Збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій, а при вилученні (викупі) земельних ділянок - після прийняття відповідною радою рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина.
При вилученні (викупі) земельних ділянок до земель запасу збитки відшкодовують власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, ради, які прийняли рішення про вилучення (викуп) земель.
При тимчасовому зайнятті земельних ділянок для розвідувальних робіт збитки визначаються за угодою між власниками землі або землекористувачами та підприємствами, установами й організаціями - замовниками розвідувальних робіт з обумовленням розмірів збитків і порядку їх відшкодування в договорі. При недосягненні згоди розміри збитків визначаються комісіями, створюваними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.
(30) Суть і значення економічного стимулювання природоохоронної діяльності
Економічні стимули, які могли б змусит» підприємства турбуватися про охорону природи і зменшення збитків, поки що недостатні. Але й ці кошти спрямовувати на охорону природи підприємствам невигідно, оскільки в результаті їх проведення підвищується собівартість виробництва продукції, зростає обсяг основних фондів. Водночас багато очисних споруд перевантажені, стоки перебувають у незадовільному стані, відбувається їх змішування з різними шкідливими речовинами, що призводить до синергізму і за-труднює очищення. Необхідним є загальне підвищення культури виробництва, поліпшення збереження сировини і матеріалів, правильна експлуатація устаткування.
Слід виявити зв'язок між збитками від забруднення навколишнього середовища і забруднювальною діяльністю підприємства. Важливо визначити гранично допустимі викиди, за перевищення яких підприємства і його керівники повинні нести матеріальну відповідальність. Для підприємства гранично допустимий викид — набагато конкретніша норма, ніж гранично допустима концентрація, джерелом якої може бути забруднення середовища з різних підприємств. Плата за забруднення, що знімається з підприємства, повинна бути такою, щоб спонукати його до повного використання як коштів, що виділяються централізовано, так і коштів самого підприємства. Зменшення забруднення середовища повинно бути вигідним підприємству до тих пір, поки викликані цим витрати будуть меншими від плати за забруднення. Значить, плата за забруднення природного ресурсу повинна бути досить високою, виходячи зі збитків, які завдаються народному господарству.
Доцільно в цьому плані розрізняти нормативні збитки, які відповідають нормальним умовам виробництва і підлягають усуненню за рахунок виділених централізованих коштів або кошторису самого підприємства, і понаднормативні збитки, які є наслідком недоліків господарювання. Такі збитки повинні відшкодовуватись за рахунок фондів матеріального заохочення.
Плата за забруднення середовища або інші форми псування природних ресурсів повинна виконувати такі функції:
сприяти перенесенню збитків, пов'язаних із забрудненям середовища, на винних;
узалежнювати розмір прибутку і фондів матеріального заохочення від ефективності природоохоронної діяльності;
спонукати підприємства до зниження збитків шляхом ефективного освоєння коштів на спорудження і діяльність природоохоронних об'єктів.
Якщо механізм регулювання природокористування базувати лише на директивне встановлених нормативах і державних стандартах, що визначають гранично допустимі норми порушень навколишнього природного середовища, то таке несистемне побудоване управління буде до певної міри прихованою формою субсидіювання безгосподарсько-го природокористування. Адже дотримуючись встановлених середніх «меж», підприємства вже не матимуть ніяких витрат на заміщення збитків, що завдаються навколишньому середовищу. Ці витрати або лягають на плечі невинних у збитках представників народного господарства загалом, або ж не покриваються взагалі. Типовою є ситуація, коли в районах з високою щільністю населення розміщуються все нові і нові підприємства, і хоч кожне з них може дотримуватись санітарних норм та-днших вимог, загальний рівень забруднення навколишнього середовища зростає. Намагання перешкодити виникненню нових виробничих об'єктів часто є безуспішними, оскільки завжди знаходяться аргументи на користь їх створення.
Щоб забезпечити ефективність природоохоронної політики, більшу увагу слід приділити орієнтації економічних інтересів природокористувачів на охорону і раціональне використання природних ресурсів. У цьому випадку усувається суперечність між відомчим підходом окремих підприємств та інтересами всього суспільства, а також відносини в природокористуванні піднімаються на рівень, що відповідає вимогам розвинутого суспільства.
Стимулювання (в цілому) є засобом пробудження інтересів, формою реалізації економічних відносин між людьми в процесі виробництва і розподілу матеріальних благ, сукупністю розроблюваних суспільством заходів і засобів щодо приведен'ня у відповідність результатів виробництва і винагороди.
Чинні правові норми охорони середовища не відповідають сучасним вимогам. Штрафні санкції не вирішують проблеми, — підприємствам часто вигідніше платити штрафи, ніж споруджувати очисні споруди, оскільки суми штрафів покриваються фінансуванням з державного бюджету і не позначаються суттєво на показниках роботи підприємств. Штраф — це насамперед покарання винного, а не відшкодування збитків, завданих природному середовищу. Відшкодовують же збитки природі не ті, хто спричинив їх, а підприємства зовсім інших галузей народного господарства. Суттєвим недоліком штрафних санкцій є також обмежений характер їх дії, оскільки застосовуються вони в екстремальних випадках, а не як елемент регулювання поточної діяльності підприємства.
Отже, охорона природного середовища — це складна проблема, вирішувати яку потрібно з допомогою правових,. економічних та інших методів, які будуть ефективними, лише взаємно доповнюючи один одного. При цьому вирішальним є вдосконалення саме форм виробничих відносин, економічних методів управління. Економічні методи — це методи, використання яких забезпечує досягнення поставленої мети шляхом впливу на економічні інтереси.
Наприклад, незважаючи на високу ефективність і екологічність, біохімічні методи захисту рослин застосовуються поки що обмежено через високі ціни на більшість біопрепаратів. У результаті колгоспи і радгоспи віддають перевагу в боротьбі зі шкідниками сільського господарства .хімічним засобам.
Досвід сільськогосподарського будівництва показує, що тут, як правило, використовуються більші площі, ніж потрібно. Наприклад, при дотриманні нормативів забудови площа, зайнята виробничими спорудами в Україні, могла б бути меншою на 187 тис. га.
Ці та інші приклади свідчать про те, що підприємства потребують стимулювання діяльності, спрямованої на охорону природи.
Для того щоб стимулювати виробників не виробляти, а'споживачів не споживати і не застосовувати неекологічпу продукцію і технологію, доцільно було б у Договірну ціну виробника екологічної продукції (Де"15) включати поряд з суспільне необхідними витратами (витрати па виробництво та охорону природи в процесі виробництва — СНВ) додаткові витрати на екологізацію продукту (надання йому екологічного вигляду) згідно з експертизою (Е).
Для тих же трудових колективів, які випускають нееколо-гічну продукцію, договірна ціна (ЦнеПР) повинна становити: ЦНЕПР = СНВ - Е.
Для споживача неекологічної продукції поряд з СНВ необхідно включати в ціну витрати на ліквідацію та попередження збитків від її експлуатації та утилізації в після-експлуатаційний період (Bз). Виходячи з цього, ціна неекологічної продукції (ЦнеПР) повинна становити: ЦнеПР =СНВ+Вз.
При цьому Вз>Е, оскільки витрати н'а ліквідацію та попередження .збитків у процесі споживання продукції завжди перевищують витрати на екологізацію продукції при виробництві. Це зумовлено певною мірою тим, що еколо-гізація продукції передбачає масове виробництво, а отже, вищу продуктивність праці, менші витрати, ніж при екологізації невеликої кількості продукції в процесі її споживання, використання. Важливим джерелом покриття витрат By повинні стати частково фонди економічного стимулювання споживача. В тих же випадках, коли витрати Вз досить значні, доцільно для їх покриття використати витрати Е. В такому випадку споживачу буде невигідно застосовувати в себе не екологічну продукцію.
З допомогою такого ціноутворення можна стати на перешкоді випуску і споживанню неекологічної продукції. Слід. лише законодавче передбачати можливість розторг-' нення договору споживачем низькоякісної продукції з постачальником в односторонньому порядку. При цьому постачальник автоматично зобов'язується взагалі припинити випуск неякісної (неекологічної) продукції.
Централізоване вилучення у виробників і споживачів неекологічної продукції витрат Е та Вз дасть змогу компенсувати цілком або частково збитки природі (залежно від їх розмірів). Усе це створить умови для поліпшення якості природного середовища.
Закономірно постає питання встановлення ступеня еко-логічності того чи іншого виду продукції, тобто виникає об'єктивна необхідність екологічної експертизи при виробництві. В ній повинні брати участь спеціалісти різних галузей знань, у тому числі й економісти. Можливі два види одержання експертних оцінок — індивідуальні та колективні.
Експертні оцінки складних проблем даються поетапно. Сучасні методи використання експертних оцінок передбачають застосування певних правил формування груп експертів, оцінки їх компетентності в певній галузі науки, використання математико-статистичного інструментарію для обробки результатів опитувань і прийняття остаточного рішення.
Один з поширених методів проведення експертних опитувань — метод «Дельфи», розроблений. О. Хаммером і його колегами з фірми «РЕНД-Корпорейшин» (США). Практично він є низкою послідовно здійснюваних процедур, спрямованих на формування групової точки зору щодо досліджуваних питань. Він. включає загальний збір експертів для обговорення прогнозованої проблеми і грунтується на попередній розробці програм для анкетуван'ня і на спеціальному підборі груп експертів.
Слід зазначити, що матеріаломісткість і матеріалоспоживання, хоча й близькі за значенням, різняться між собою. І Me і М. характеризують витрати матеріалів. Однак матеріаломісткість відображає витрати матеріалів (у тому числі й природних ресурсів) на виробництво одиниці продукції, а матеріалоспоживання показує витрати природних ресурсів при використанні виробничої продукції. Тому вони не збігаються на рівні окремого підприємства або галузі.
Матеріалоспоживання — досить широка категорія. Вона відображає витрати природних ресурсів при споживанні не лише вироблюваної продукції, а й техніки і технології. Застосування ж матеріалоспоживання для експертизи дає змогу вибирати для виробництва ресурсозберігаючу техніку.
Використовуючи відходи для виробництва продукції, можна не лише зберегти цінні високовартісні ресурси, а й скоротити збитки природі від відходів. Особливого значення для суспільства набуває придатність продукції для використання в післяексплуатаційний період. Якщо, наприклад, не використати спрацьовані автопокришки, вони завдаватимуть невідновних збитків природі. Необхідно враховувати витрати на утилізацію.
Отже, зменшення матеріалоспоживання і матеріаломісткості, збільшення ступеня утилізації продукції після повного використання дають змогу зекономити цінні природні ресурси і зменшити забруднення навколишнього середовища відходами споживання. Тобто, чим економічніше виробництво і споживання продукції, тим воно екологічніше.
Зменшення рівня заподіяних природі збитків як характеристики виду продукції сприятиме збереженню природи, економії витрат на ліквідацію і попередження збитків.
Екологічним показником продукції є також термін її служби, зберігання. Продовження терміну служби, зберігання виробленої продукції еквівалентне збільшенню її випуску, дає змогу подолати дефіцит багатьох видів товарів, а отже, зекономити значну частину природних ресурсів і праці. Наприклад, продовження терміну служби сільськогосподарської техніки на 10% еквівалентне збільшенню її випуску на ті ж 10%.
Арбітражні і контрольні аналізи показують, що 8—10°/о мінеральних добрив випускаються з порушенням стандартів і технічних умов, через що якість 10—12% добрив погіршується при зберіганні і вони не дають належного ефекту.
Орієнтуючи виробництво на випуск продукції високої якості, особливо важливо привести економіко-екологічну експертизу у відповідність до світового рівня.
Питання госпрозрахункового стимулювання охорони природного середовища і раціонального природовикористання широко висвітлюються у науковій літературі. Певний інтерес становить концепція «компенсаційних» платежів, згідно з якою підприємство за заподіяну шкоду повинно сплачувати компенсацію, розмір якої відповідає витратам на заміщення збитків. Але в цілому така компенсація не впливає на основні показники роботи підприємств, а зводиться до перекладання коштів з однієї кишені в іншу. Компенсаційні платежі не в стані підвищувати ефективність природоохоронних заходів вже хоча б тому, що вони безсистемні, тоді як природоохоронна діяльність суспільства вимагає регулярних відрахувань, оскільки охорона природи — це як і виробництво, безперервний процес. Викликає сумнів і спосіб виплати компенсації з прибутку, оскільки збитки можуть значно перевищувати прибуток підприємства. Господарський же механізм покликаний по-лереджувати такі випадки.
Іншою поширеною концепцією стимулювання раціонального природокористування є теорія «платності» (природних ресурсів,'забруднення тощо). Це питання не нове, в історії нашої країни вже були періоди, коли існувала, наприклад, плата за воду (1949—1956) або знімався водний збір (20—30-ті роки). Але через погані економічні й технічні результати плата була відмінена. Бажаного результату не було досягнуто, оскільки плата за воду не враховувала врожайності сільськогосподарських культур. Водогосподарські органи були зацікавлені лише в збільшенні постачання води (збільшення виручки), а водокористувачі — в зменшенні використання води (скорочення витрат на зрошення), тоді як система економічного стимулювання повинна, бути орієнтована не на збільшення загального постачання води, а на її економію, найбільш повне задоволення раціональних потреб усіх споживачів. Плата за забруднення середовища або інші форми псування природних ресурсів повинна виконувати такі функції: сприяти перенесенню збитків, пов'язаних із забрудненням середовища, на їх винуватців і ставити розмір прибутку і фондів матеріального заохочення в залежність від ефективності природоохоронної діяльності; спонукати підприємства до зменшення збитків шляхом ефективного освоєння коштів на спорудження і діяльність природоохоронних об'єктів.
Створення госпрозрахункового механізму охорони природи вимагає не лише забезпечення матеріальної зацікавленості та відповідальності, а й обліку, контролю, самоокупності й рентабельності витрат на охорону навколишнього середовища, розширення і підвищення ефективності природоохоронної діяльності. Ціна за своїми функціями не може вирішити весь цей комплекс завдань. Стимулювання раціонального природокористування цінами може зацікавити лише в поліпшенні використання одного якогось ресурсу. Ціноутворення повинно взаємодіяти з іншими економічними важелями управління — господарським розрахунком, фінансуванням, економічним стимулюванням. Водночас комплексний підхід не означає стимулювання природоохоронної діяльності за допомогою якогось одного універсального показника, форми. Потрібна система різних форм, що залежать від характеру виробництва, ресурсів галузі, підприємств, елементів природного середовища, в якому функціонує підприємство.
(47) Суть і порядок визначення плати за біологічні ресурси
Держава в особі його повноважних органів зацікавлене в тім, щоб природні ресурси використовувалися не по-хижацькому, а більш-менш рівномірно і планомірно. Для цього служать рентні платежі за природні ресурси, ціль яких зрівняти економічні умови видобутку і керувати цими умовами. В даний час це правило складає важливу складову господарювання України.
Донедавна в літературі існувала безліч підходів до економічної оцінки природних ресурсів, але необхідність її визначення була визнана не відразу. Якийсь час широко обговорювалася концепція безкоштовності природних благ. Її автори затверджували, що, оскільки природні блага не є об'єктами купівлі-продажу, те методологічно невірно їхній якось оцінювати: введення оцінки природних ресурсів у господарську практику буде гальмувати розробку корисних копалин, розширення сільськогосподарського виробництва і т.д.
Тому розроблялися родовища з високим змістом корисних копалин у руді, цілинні землі являли собою великий резерв для екстенсивного розвитку сільського господарства, а неосяжні простори тайги - для розширення лісорозробок. Витрати, що були потрібні на освоєння нових земель, на залучення в господарський оборот нових родовищ, були невеликі. Ці обставини до деякої міри були підтвердженням концепції безкоштовності природних благ. Однак вичерпання найбільш зручних родовищ, розробка яких дозволяла одержувати дешеву сировину, різке подорожчання залучення в сільськогосподарський оборот додаткової посівної площі - усе це свідчило про помилковість представлень про природні ресурси як про "дарові блага" природи.
Прорахунки в економічній політиці останніх десятиліть привели до різкого падіння ефективності використання природних ресурсів, що продовжує залишатися вкрай низкою, а нерідко і зовсім не відповідає інтересам країни. У цьому зв'язку, такий інструмент, як платежі за природні ресурси повинний не тільки підвищити якісний рівень використання природних ресурсів, але й істотно поповнити бюджети різних рівнів.
Отже, платежі за користування природними ресурсами – є найважливішим компонентом економічного механізму природокористування. Чинним законодавством сформована правова основа для встановлення плати за користування надрами, лісами, водою, землею й іншими видами природних ресурсів на основі рентного чи підходу фіксованих платежів. Платежі, що надходять, (податки) розподіляються між федеральним бюджетом і бюджетом конкретного суб'єкта Федерації в пропорціях, установлених природно-ресурсними законами. Однак прямі надходження у федеральний бюджет від платежів за користування природними ресурсами незначні і складають не більш 5% (без обліку акцизів) від усіх податкових доходів, що надходять, що в дуже обмеженій мері забезпечує відтворення природних ресурсів, що компенсує. Збільшення розмірів платежів за природокористування можливо тільки при зменшенні частки (величини) інших податків, тому що сумарні податки, стягнуті з природокористувачів, як правило, знаходяться на гранично високому рівні.
Перш ніж оцінювати роль природоресурсних платежів у доходах бюджету, визначимо: що таке природні ресурси.
Легального визначення дається у Законі «Про охорону навколишнього середовища», відповідно до якого, природні ресурси - компонента природного середовища, природні об'єкти і природно-антропогенні об'єкти, що чи використовуються можуть бути використані при здійсненні господарської й іншої діяльності як джерела енергії, продуктів виробництва і предметів споживання і мають споживчу цінність. При цьому під використанням природних ресурсів, розуміється - експлуатація природних ресурсів, залучення їх у господарський оборот, у тому числі усі види впливу на них у процесі господарської й іншої діяльності.
Отже, яка ж роль природоресурсних платежів у доходах бюджету? Проаналізуємо відповідні розділи бюджету України за 2002 рік і проекту бюджету на 2003 рік.
Так у 2002 році надходження в бюджет від платежів за природні ресурси склали не менше 5% від загальної суми бюджетних засобів.
Загальна оцінка впливу природно-ресурсного потенціалу країни на формування дохідної частини бюджету така: Україна володіє значним природно-ресурсним потенціалом. По оцінках українських учених-економістів національне багатство країни в розрахунку на душу населення складає 400 тис. дол. США, з них на потенціал природно-ресурсного комплексу приходиться 160 тис. дол. США чи 40%, що в 10 разів вище відповідного сукупного показника США і Канади. У той же час доходи держави від використання даної частини національного багатства явно недостатні. Недоотриманий рентний доход держави від використання природних ресурсів щорічно оцінюється в 40-46 млрд. дол. США.
Як відзначається на Закінчення на проект бюджету на 2003 р., у 2003 році передбачувані сукупні доходи федерального бюджету за рахунок статей, що стосується використання природних ресурсів, включаючи акцизні податки на природний газ, платежі за користування природними ресурсами, а також відповідні неподаткові доходи, складуть близько 326 млрд. карбованців, що приблизно в 4-5 разів менше оцінного рівня недоотриманих рентних доходів від використанні природних ресурсів.
У 2003 році 61% обсягу бюджетних доходів від використання природних ресурсів відповідно до проекту федерального закону повинне зараховуватися у федеральний бюджет. У той же час доходи від деяких видів податкових надходжень (платежі за користування лісовим фондом, плата за користування водяними об'єктами, земельний податок, плата за право користування об'єктами тваринного світу) цілком надходять у бюджети суб'єктів України.
(61) Суть еколого – економічного ризику
Поняття «ризик» має достатньо довгу історію, але найбільш активно у наукових колах почали вивчати різноманітні аспекти ризику в кінці XIX на початку XX століть. Для вітчизняної економіки проблема ризику та його оцінки не є новою . Існує багато визначень ризику. На наш погляд, найбільш інформативним є визначення відомого вченого Є.С.Дзекцера, який визначає ризик як ймовірнісну міру можливості реалізації небезпеки у вигляді певного збитку в штучно створеній діями суб`єкта ситуації .
Проте різновиди ризиків, що виокремились, такі, як еколого-економічні у процесі наростання протиріч між господарською діяльністю людини та навколишнім природним середовищем, потребують додаткових та інтенсивних досліджень в умовах назрівання світової екологічної кризи.
Еколого-економічні ризики необхідно розглядати з позиції двох їх основних аспектів: екологічного та економічного, що і виражають протиріччя у системі відносин «людина-природа» у їх взаємозв’язку. Оскільки людина виступає безпосереднім свідомим суб’єктом у системі зв’язків «природа − людина», вона є центральною ланкою у системі соціальних відносин, матеріальною основою яких є природа і штучно створене технічне середовище. Спершу варто дослідити сутність ризиків з урахуванням їх екологічних та економічних аспектів. Після цього вже можна досліджувати вплив наслідків реалізації еколого-економічних ризиків на суспільство у цілому та його окремих індивідуумів зокрема.
Спеціалісти в галузі теорії ризику Є.А.Яілі, А.А. Музалевський визначають екологічний ризик як порушення динамічної рівноваги в екологічних системах, що спричиняють екологічні збитки і втрати, які виражаються у вартісному відношенні.
Наслідками екологічних втрат є втрати економічного характеру (економічні збитки). Під підприємницьким (економічним) ризиком розуміють несприятливі економічні наслідки господарської діяльності, втрати ресурсів та прибутку. Тому для забезпечення соціально-економічного екологостійкого розвитку постає необхідність урахування екологічного та економічного ризику у їх взаємозв’язку, забезпечення механізмів управління ними у сфері природокористування та охорони навколишнього природного середовища. Постає проблема окреслення змісту поняття еколого-економічного ризику.
(82) Основні методи визначення локальних збитків від забруднення довкілля
Методи розрахунків, що використовуються при оцінці збитків, зводяться до трьох основних типів:
1. прямого розрахунку (базується на порівнянні показників, що характеризують збитки з умовно чистим контрольним, або еталонним, районом);
2. аналітичні (на основі математичних залежностей, наприклад багатофакторного аналізу, кореляційних залежностей і т. п.);
3. емпіричні (залежність величини збитків від рівня забруднення, отриманої із застосуванням попередніх методів, поширюється на подібні ситуації та об’єкти).
Економічні збитки розраховують у п’яти видах:
1. фактичні збитки, тобто втрати або негативні зміни, що виникають від забруднення навколишнього природного середовища і можуть бути оцінені у вартісній формі у звітному періоді;
2. можливі, які спостерігатимуться в перспективі через можливе забруднення навколишнього середовища, тобто мають умовно-теоретичний характер;
3. відвернені, що становлять різницю між фактичними і можливими збитками;
4. ліквідовані – та частина збитків, на яку їх було зменшено завдяки здійсненню природозахисних заходів;
5. потенційні – збитки, що можуть бути завдані суспільству в майбутньому через нинішнє забруднення навколишнього природного середовища.
Економічні збитки від забруднення атмосфери нині розраховуються емпіричним методом.
Основою розрахунків величини збитків від забруднення земельних ресурсів є грошова оцінка конкретної земельної ділянки, яка на підставі Закону України “Про плату за землю” визначається та уточнюється Держкомземом України. Витрати на здійснення заходів щодо зниження чи ліквідації забруднення земельних ресурсів зростають залежно від глибини просочування забруднювальної речовини у співвідношенні 10:3, тобто зі збільшенням глибини в 10 разів витрати для ліквідації забруднення зростають утричі. Всю складність впливу забруднювальних речовин на земельні ресурси зведено до чотирьох груп небезпечності, основою для яких є показники гранично допустимих рівнів (ГДР) та орієнтовно допустимих концентрацій (ОДК) хімічних речовин у ґрунті, мг/кг.
В Україні вже створено законодавчі основи охорони земельних ресурсів, але майже відсутній правовий та економічний механізми здійснення заходів із такої охорони. Діють хіба що три статті (52-54) Кодексу про адміністративні правопорушення: стягнення штрафів за псування й забруднення, порушення правил використання, не приведення тимчасово зайнятих земель у стан, придатний для їх використання за призначенням. При цьому розмір штрафів залежить не від ступеня завданої шкоди, а від факту погіршення якості земельних ресурсів.
У сучасній практиці фінансування витрат на здійснення заходів з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів проводиться за рахунок коштів державного бюджету, підприємств та установ.
За рахунок коштів державного бюджету інвестуються переважно великі природоохоронні заходи загальноцільового призначення: державні програми ліквідації наслідків промислових аварій та стихійного лиха, державні територіальні й галузеві перспективні та поточні плани з охорони й відтворення природних ресурсів, державні плани й кошторис на ведення заповідного господарства в заповідниках, природних парках, пам’ятках природи, заказниках тощо. Підприємства та установи виділяють кошти на охорону та раціональне використання водних ресурсів, повітряного басейну, земель, мінеральних ресурсів.
Для фінансування заходів з охорони навколишнього природного середовища створюються державний та місцеві позабюджетні фонди (див. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”).
Практична частина
Завдання для розрахунку
Згідно з результатами контрольних перевірок підприємства міста Рівного зафіксовано реалізація пального таких видів: речовина 1 - 3711 т, речовина 2 – 671 т, речовина 3 – 471 т. Крім того, в результаті перевірки підприємства, проведеної 10.06.2013р. виявлено, скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти, які здійснюються в таких обсягах: речовина 4 – 72,1 т, речовина 5 – 7,1 т, речовина 6 - 71. Відповідно до перевірки підприємство отримало припис на усунення порушення до 20.07.2013року. В зазначений термін порушення було усунено.
За даний період часу підприємство розмістило на своїй території, згідно дозволу, відходи у таких обсягах: відходи 2 класу – 271 т, при ліміті - 245 т, відходи III класу – 171 т, при ліміті - 150 т, люмінесцентні лампи у кількості 671 штук (дозвіл відсутній).
Режим роботи підприємства двозмінний.
За перший квартал сума збору за реалізацію пального становила 3871 грн., за скиди забруднюючих речовин - 21715 грн.
Визначити розмір екологічного податку за забруднення навколишнього середовища за другий квартал і за два квартали разом 2013року.
Методичні вказівки до виконання завдання
На підставі затверджених лімітів і виходячи з фактичних об'ємів викидів, ставок податку за забруднення та коригуючих коефіцієнтів, при необхідності, визначити суму екологічного податку, який сплатить підприємець за забруднення навколишнього середовища різними джерелами забруднення.
1.. Розмір збору за викиди пересувними джерелами забруднення розраховується за формулою:
де - ставка податку за 1 тонни і-того пального, грн./т;
Мфі - маса фактичного реалізовано і-того пального, т.
2.. Розмір екологічного податку за скиди забруднюючих речовин у поверхневі води розраховується за формулою:
де - ставка податку за скидання 1 т /-тої забруднюючої речовини, грн/т;
- об'єм скиду і-тої забруднюючої речовини, т ;
К0 - коефіцієнт, що дорівнює 1,5 і застосовується у разі скидання забруднюючих речовин у ставки і озера.
3.. Визначення екологічного податку за розміщення відходів у навколишньому середовищі проводиться за формулою:
де - коефіцієнт, що враховує розташування зони розміщення відходів;
К0 - коефіцієнт, що враховує обладнання місця розміщення відходів ;
-ставки податк.) її розміщення і і відходів і-го виду, грн/т;
- об'єм відходів і-того виду в тоннах.
Розрахунок екологічного податку
Назва забруднюючої речовини
Фактична маса викиду і-тої забруднюючої речовини,т
Ставка податку і-тої забруднюючої речовини грн./т
Коригуючі коефіцієнти
Загальна сума плати, грн
Км
Ко
1. Нараховано збору за викиди пересувними джерелами забруднення, усього
Бензин сумішевий
3711
56
Х
Х
207816
Зріджений нафтовий газ
671
92
Х
Х
61732
Дизельне біопаливо
471
58
Х
Х
27318
2. Нараховано збору за скиди у водні об’єкти, усього
296866
Нітрати
72,1
69
1,5
Х
4974,9
Сульфати
7,1
23
1,5
Х
244,95
Хлориди
71
23
1,5
Х
2449,5
3. Нараховано збору за розміщення відходів, усього
7669,35
Відходи 2 класу
271
25,5
3,0
1,0
20731,5
Відходи 3 класу
171
6,4
3,0
1,0
3283,2
Люмінесцентні лампи
671
7,5
3,0
1,0
15067,5
39112,2
Разом
343647,55
За перший квартал – 38712 грн.
За скиди забруднюючих речовин – 21715 грн.
Загальна сума екологічного податку:
ЕП=Пп.д.+Пв.о.+Пр.в.
ЕП=296866+7669,35+39112,2=343647,55
За перший квартал всього:
ЕП=38712+21715+343647,55=404074,55
Список використаних джерел
1. Білявський Г. Основи екології: Теорія та практикум: Навч. посібник для студ. вузів/ Георгій Білявський, Людмила Бутченко, Василь Навроцький,. - К.: Лібра, 2002. - 351 с.
2. Джигирей В. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища: Екологія та охорона природи/ Віктор Джигирей, Віктор Сторожук, Ростислав Яцюк; М-во освіти України; Держ. ун-т "Львівська політехника; Укр. держ. лісотехн. ун-т. - Львів: Афіша, 2000. - 270 с.
3. Дубас Р. Економіка природокористування: Навчальний посібник/ Ростислав Дубас; Мін-во освіти і науки України, Державна академія житлово-комунального гос-ва. - К.: МП "Леся", 2007. - 447 с.
4. Запольський А. Основи екології: Підручник для студентів техніко-технологічних спеціальностей вищих навчальних закладів/ Анатолій Запольський, Анатолій Салюк,; Ред. К. М. Ситник. - К.: Вища школа, 2003. - 357 с.
5. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ О. М. Адаменко, Я. В. Коденко, Л. М. Консевич; Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". - 2-е вид.. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 314 с.
6. Природокористування: методологічні та соціальні аспекти оптимізації: художня літ-ра/ Тетяна Гардашук, Ю. Р. Шеляг-Сосонко, Я. І. Мовчан та ін.; АН УРСР, Інститут філософії. - К.: Наук. думка, 1992. - 140 с.
7. Сухарев С. Основи екології та охорони довкілля: Навчальний посібник/ Сергій Сухарев, Степан Чундак, Оксана Сухарева,; Мін-во освіти і науки України, Ужгородський нац. ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 391 с
8. Яремчук І. Економіка природокористування: Навчальний посібник/ Іван Яремчук,. - К.: Пошуково-вид. агентство "Книга пам'яті України": Вид. центр "Просвіта", 2000. - 429 с.
31.03.2013 00:03-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора