Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Урартська держава
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2012
Тип роботи:
Доповідь
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Національний Університет “Львівська Політехніка”
Доповідь на тему:
”Урартська держава “
Львів – 2012
Населення
У другому тисячоріччі до н.е. на території Закавказзя і прилягаючих областей Малої Азії, Північного Дворіччя і гірських районів до північного сходу від Тигру жили племена, що входили в родину найдавніших народів північної частини Передньої Азії. Ці племена були родинні протохеттам і хуррітам. В ассірійських написах зустрічається цілий ряд назв, що служили для позначення гірської країни, розташованої до півночі і північного сходу від власне Ассирії, і тих численних племен, що населяли. Найчастіше згадуються назви “Наіри” і ”Уруатри” (Урарту), що охоплювали великі території і ряд племен, об'єднаних у союзи. Можливо, що назва “Наіри” родинно тому слову “Нахаріна”, за допомогою якого єгиптяни і семітські племена Сирії і Палестини позначали “країну рік”, що лежала до північного сходу від середнього плину Євфрату.
Урарти утворили союз племен Уруатри, що потім перетворився в могутню державу Урарту. Західні історики стверджують, що урарти прийшли з заходу в результаті великого переселення (міграції) народів. Однак ця теорія міграції не може бути доведена на підставі документів. У написах не збереглося яких-небудь прямих і точних даних про легендарну “прабатьківщину” урартів, розташованої на заході, чи де-небудь удалині від Закавказзя. З іншого боку, древні і сучасні географічні назви гір, озер і племен Закавказзя походять з глибокої урартської стародавності. Так, наприклад, назва гори Арарат і племен алародійців, що згадуються давньогрецькими письменниками, мабуть, зв'язано з назвою країни Урарту і племені урартів. Древня назва країни Біайна збереглася в позначенні озера Ван. Можливо, що в районі Ерзерума і верхів'їв Євфрату жило близьке до урартів плем'я діаухов, що давньогрецькі історики, як, наприклад, Ксенофонт, називали таохами. Таким чином, урартські племена були споконвічним населенням Закавказзя, що міцно проживали на цій території з глибокої стародавності.
Господарське життя, племінні союзи, найдавніші держави (діаухов, урартів, манейців), культура, релігія і мова древніх урартів були, безсумнівно, зв'язані з життям сусідніх народів, хетів, хурритів і головним чином найдавніших народів Закавказзя. Про цьому ясно говорять як напису, так особливо археологічні пам'ятники, наприклад розписна кераміка з Кизил-Ванка, що вказують на те, що в Закавказзі з часів глибокої стародавності жили племена в умовах осілого землеробського побуту. Однак уся культура урартів носила яскраво виражений самобутній характер і розвивалася цілком самостійно.
Племена урартів, дуже можливо, були родинні племенам, що населяли північну частину Передньої Азії в більш пізніше час. Радянські вчені у своїх дослідженнях показали, що вірмени є нащадками і спадкоємцями одного з племен, що населяли Закавказзя в останній період існування Урартської держави, рішуче відкинувши твердження буржуазних істориків, що доводили прихід вірменів у Закавказзя з Західної Європи. У різних районах колишньої Грузинської РСР і в значній мірі у Вірменії були знайдені руїни урартських поселень, урартські написи і пам'ятники матеріальної, культури, що ясно вказують на те, що культура сучасних народів Закавказзя у своїх найдавніших джерелах походить з урартської епохи. Дуже можливо, що предками древніх вірменів і грузинів були племена, родинні і близькі древнім урартам.
Мова і культура урартів вплинули на сусідні народи, а також на ті народи, що населяли згодом територію держави Урарту. Ассірійці запозичали деякі урартські слова. Діалекти вірменів, що живуть в донині біля озер Ван і Урмія, зберегли деяку близькість до фонетичного ладу урартської мови. Одночасно з цим установлене споріднення урартської мови з картвельськими мовами, на яких дотепер говорить населення Грузії. Сучасні мови народів Закавказзя походять з періоду родового ладу. У цей час виникає основний словниковий склад і граматичний лад мов найдавніших народів Закавказзя, близьких і родинних урартським племенам. Таким чином, на території колишнього СРСР знаходилося древнє вогнище своєрідної і цілком самобутньої культури, створеної творчістю урартського і родинних йому народів Закавказзя, що входили в групу найдавніших народів північної частини Передньої Азії.
Історіографія
Основними джерелами знання про Урарту є клинописні тексти, знайдені на території Закавказзя й у сусідніх країнах.
Хоча дотепер відомо лише близько 350 урартських написів, усе таки вони дають істотний матеріал, особливо для політичної історії урартов. Найбільш великими й особливо важливими серед цих написів є хорхорський напис Аргишти I і великий напис Сардури II. Обидва написи є свого роду літописами. У хорхорському написі описуються політичні події, головним чином військові походи пануючи Аргишти, який завзято воював з Ассирією і з сусідніми народами. У великому написі Сардури II, який відкритий експедицією Російського археологічного товариства у Ван, у 265 рядках розповідається про ті війни, що цей урартський цар і завойовник вів протягом 8 років. Напис Сардури II представляє особливо великий історичний інтерес, тому що він відноситься до часів розквіту Урартської держави — до VIII в. до н.е., коли вона стала брати верх над своїм постійним суперником — Ассирією. В урартських написах говориться і про походи урартів у деякі області Закавказзя й в інші сусідні країни.
В інших, більш коротких написах описується будівництво великих споруджень державного значення — фортець, храмів, палаців і каналів. Деякі написи містять цікаві факти для вивчення релігії урартів. Так, наприклад, в одному написі, що зберігся в ніші скелі біля Вану (“Двері Мхера”) часів IX в. до н.е., міститься перелік урартських божеств і жертв, що приносилися їм. На жаль, інших написів, зокрема юридичних, побутових, господарських і літературних текстів, не збереглося, за винятком лише декількох недавно знайдених у Кармир-Блуре урартських написів на шоломі і бронзових посудинах, а також написів на декількох фрагментах глиняних табличок з Топрах-Кале і з Кармир-Блура, що містять окремі рахункові записи.
Ряд урартських написів зберігається в музеях СНД (у Тбілісі й у Єревані). Деякі з цих написів були знайдені на території колишнього Радянського Союзу.
Велике значення для вивчення політичної історії Урарту мають ассірійські написи. Вони дають деяке представлення про найдавнішу історію урартів з XIII до IX в. до н.е. Наприклад, написи Салманасара III проливають світло на історію виникнення Урартського царства. Особливу цінність для вивчення історії Урарту представляють написи ассірійського царя Саргона II, у яких описуються його урартські походи, зокрема великий похід 714 р. Складні взаємини, що існували між Ассирією й Урарту в VIII-VII ст. до н.е., знайшли своє відображення в цілому ряді ассірійських написів, зокрема в переписуванні ассірійських царів зі своїми чиновниками. Безсумнівно, велика кількість цінних даних, що стосується історії Урарту, могли б дати хетські написи. Однак ці написи ще дуже мало вивчені під цим кутом зору.
Пам'ятники матеріальної культури дають можливість вивчати рівень розвитку техніки, деякі сторони господарського життя, побут і мистецтво урартів. Хоча дійсні розкопки проводилися лише в центрі древньої держави, у Вану, а також у північній частині країни (розкопки Б. Б. Піотровського в Кармир-Блуре, біля Єревана), усе-таки виявлені і збережені пам'ятники матеріальної культури представляють великий історичний інтерес. Серед них слід зазначити знаряддя праці (сошники, сокири, вили, ножі, жорнова), зброя (мечі, наконечники стріл, щити, шоломи), кераміку, вироби художнього ремесла і мистецтва (скульптура, бронзові статуетки і посудини), нарешті, предмети релігійного культу. Пам'ятники матеріальної культури древніх урартів дають яскраве представлення про рівень розвитку техніки, зокрема металургійного виробництва. Різноманітні предмети побуту, знайдені під час розкопок на території Кавказу в цілому, дають можливість детально вивчити економіку, техніку і матеріальну культуру найдавніших народів Кавказу в третьому — першому тисячоріччях до н.е. і установити їхні зв’язки з племенами Урарту і сусідніх країн.
Деякий матеріал надає можливість вивчення звичаєвого права, побуту і фольклору народів сучасного Кавказу. Нартський епос, старо-вірменська епічна поема “Давид Сасунський”, різноманітні легенди, перекази, казки і пісні кавказьких народів зберегли багато пережитків далекої старовини, можливо, що походять з урартської епохи. Такі ж відгомони далекого минулого збереглися й у знаменитій історичній праці старо-вірменського письменника Мойсея Хоренського.
Уже на початку XIX в. мандрівники й археологи стали виявляти цікавість до вивчення археологічних пам'ятників Вірменії. У 1828—1829 р. Шульц обстежував Ванський район, описав деякі пам'ятники стародавності і скопіював ряд клинчастих написів. Перша спроба прочитати ванські написи була зроблена в 1848 р. Хінксом. Однак ця спроба не дала відчутних результатів. Більш серйозне значення мали роботи Сейса, що у 1882 р. дав перший переклад ванських написів. Приблизно в ці ж роки Рассам робив розкопки в Топрах-Кале, біля Вану, що не дали особливо значних результатів. У самому кінці XIX в. Леманн-Гаупт і Бельк зібрали у Вірменії велику кількість урартських написів. На підставі цих документів Леманн-Гаупт присвятив ряд робіт історії і культурі Урарту. У цих працях він відзначив високий розвиток металургії, значення мегалітичної архітектури і зв'язок урартів з картвельськими народами Закавказзя. Однак його характеристика соціально-економічних відносин і форми держави Урарту, що він називає теократичною, не витримує серйозної наукової критики. Зарубіжні історики у своїх загальних і спеціальних роботах звичайно приділяли мало уваги історії Урарту. Вважаючи, що урарти з'явилися з заходу в результаті великого переселення народів і що урартська культура знаходилася під впливом хетської й ассірійський, вони нерідко вказували на те, що “культурно відсталий і розбійницький” народ урартів лише “заважав” ассірійським царям в організації їхньої могутньої держави і тому піддавався з їх боку “репресіям”. Ці тенденційні погляди реакційних істориків антиісторичні, Урарти були споконвічним народом Закавказзя, що з часів глибокої стародавності створив свою самобутню культуру і згодом свою державу. Протягом ряду століть урарти вели завзяту боротьбу за свою незалежність, захищаючи свою країну від навали ассірійських завойовників.
Великий внесок у справу вивчення історії Урарту зробили російські і радянські вчені-археологи, лінгвісти й історики. Ще в другій половині XIX в. К. П. Патканов присвятив спеціальну роботу клинчастим урартським написам, знайденим на території Росії. А. С. Уварів і А. А. Іванівський зробили ряд розвідок, розкопок і обстежень в Закавказзі, що викликали жвавий інтерес до ще мало вивченої ванської культури. Найвпливовіший російський археолог свого часу М. В. Нікольський зробив на місці спеціальне обстеження археологічних і епіграфічних пам'ятників Закавказзя і видав у спеціальній праці переклади урартських написів, знайдених у Закавказзі. Ця праця М. В. Нікольського мала у свій час велике наукове значення, тому що він заклав основи російського урартознавства. Серед вірменських фахівців, що збирали і видавали клинчасті написи, слід зазначити Месропа Смбатянца. Починаючи з 1916 р. російські археологи зробили ряд великих археологічних робіт у Закавказзі. И. А. Орбелі розкопав в одній з ніш Ванської скелі найцінніший напис з текстом літопису Сардури II, а Н. Я. Марр зробив розкопки в Топрах-Кале. Згодом радянські археологи обстежували циклопічні фортечні спорудження Закавказзя. За останні роки особливий інтерес представляли розкопки древньої фортеці і міста Тейшебаіни на місці Кармир-Блура, що проводилися в 1939—1951 р. біля Єревана Б. Б. Піотровським. У 1947—1950 р. був обстежений і частково розкопаний пагорб Арин-берд біля Єревана, де в руїнах урартської фортеці були виявлені залишки настінного розпису і два клинчасті написи з іменами урартських царів Аргишти I і Сардури II (VIII в. до н.е.). Найбільшим досягненням радянських учених є встановлення тісного зв'язку між історією, культурою і мовою урартів і найдавніших народів Кавказу. Деяке світло на ці складні проблеми пролили розкопки, зроблені Б. А. Куфтіним на Кавказі, головним чином у Грузії, зокрема в Тріалеті, а також розкопки Самтаврського могильника (А. Калавдадзе).
Радянські вчені піддали різнобічному вивченню історію, культуру і мову урартів. Б. Б. Піотровський у своїх працях описав матеріальну культуру і політичну історію Урарту, зокрема взаємини Урарту з Ассирією, а також стосувався відповідних питань етногенезу. Г. А. Капанцян присвятив цілий ряд цінних праць вивченню історії і культури Урарту, зокрема проблемі взаємин Урарту і древньої Вірменії. Г. В. Церетелі належить ретельне видання урартських написів, що зберігаються в Державному Музеї Грузії (Тбілісі). Ряд цікавих матеріалів опублікував у своїх статтях Г. А. Мелікішвілі.
Вивченню урартської мови і перекладам урартських написів були присвячені численні роботи Н. Я. Марра і И. И. Мєщанінова.
Державотворення
Перші відомості про урартів відносяться лише до XIII в. до н.е., однак численні розкопки дозволяють вивчити культуру найдавніших народів Закавказзя, серед яких у середині другого тисячоріччя до н.е. оформився народ урарти, що створив згодом свою державу. Ці древні племена, що належали до хетто-хурритської групи, займалися скотарством і землеробством. Їм були відомі дрібна і велика рогата худоба, свині, а з кінця другого тисячоріччя до н.е. і коні, на що вказують знахідки бронзових вудив і більш пізні поховання вершника з конем. У річкових долинах і прилягаючих до них родючих районах люди займалися землеробством, що багато в чому ще зберігало свій примітивний характер. Землю обробляли за допомогою дуже недосконалих знарядь, наприклад мотики, модель якої була знайдена в Тріалеті. Дерев'яні серпи з кремінними вкладишами тільки поступово уступали своє місце бронзовим. Сіяли просо, ячмінь і пшеницю. Серед ремесел особливого розвитку досягли обробка каменю і металургія. У багатьох місцях Кавказу, особливо в Цалкінському районі, була “виявлена безліч виробів з обсидіану (вулканічного скла), техніка обробки якої походить з глибокої стародавності. На широке застосування каменю в будівельній справі вказує мегалітична архітектура, зразки якої у виді численних дольменів збереглися на чорноморському узбережжі Кавказу, зокрема в Абхазії й в інших частинах Грузії, нарешті, в Азербайджану. До цього ж типу споруджень примикають і древні фортечні стіни, складені з великих каменів (циклопічна кладка). У багатьох місцях Закавказзя були виявлені залишки цих древніх примітивних фортець, що відносяться або до доурартської, або до урартської епохи і по своєї типовий великокаменній кладці тісно зв'язані з циклопічною архітектурою народів північної частини Передньої Азії, зокрема хетів. У Вірменії, зокрема в районі озера Севан, збереглися залишки древніх фортець. Судячи зі знайдених тут урартських написів, ці фортеці були центрами урартського політичного впливу і панування в областях Закавказзя. Але можливо, що деякі з циклопічних фортець Закавказзя були побудовані ще в доурартську епоху і служили місцевому населенню як притулки, спершу в період міжплемінних воєн, а потім для захисту населення від військ урартських царів, що неодноразово вторгалися в межі Закавказзя.
Особливо високого розквіту досягла в найдавніших кавказьких племен металургія, на що вказують біблійні перекази, свідчення античних авторів і особливо результати археологічних розкопок. Важливим центром металургійного виробництва на півночі від Кавказького хребта був Кобанський район, де була виявлено величезна кількість художніх виробів із бронзи, сокири і поясні пряжки, прикрашені тонким орнаментом. Найбільшим центром металургії в Закавказзі був Цалкінський район. Тут було виявлено безліч металевих виробів, зроблених з міді, бронзи, срібла і золота. Усі ці вироби свідчать про велику спеціалізацію в області металургії. Відомі були лиття, кування і паяння. Високого розвитку досягло ювелірне мистецтво. З глини вміли робити різні судини, прикрашені орнаментом. З вовни виготовляли тканини. Судячи з деяких великих і багатих поховань, у цю епоху уже виділилася родова аристократія. Однак люди ще жили в умовах родового ладу, пережитки якого дуже довго зберігалися на Кавказі, зокрема в осетин і у сванів.
У родючій долині ріки Араксу й у долинах рік, розташованих на півдні від її, у середині другого тисячоріччя до н.е. виділився народ урартів. У XIII в. до н.е., коли Ассирія вперше зштовхнулася з племенами Урарту, у країні озер і рік, розташованої до півночі від Дворіччя, існував ряд племінних союзів. Одним з таких великих і сильних племінних союзів був союз племен діаухов, що займав велику територію до північно-заходу від Ванського озера в районі верхів'їв Євфрату і далі на північ і північний схід у напрямку до Чорного моря. Ассірійські царі у всіх написах згадують про боротьбу з “царями”, що, мабуть, були лише племінними вождями. Урартський союз племен, що носив спершу назву “Уруатри”, а потім “Наіри”, тільки в IX в. до н.е. перетворюється в досить сильну державу — державу Урарту.
Розширення держави
Ріст продуктивних сил привів до значного розвитку торгівлі як усередині країни, так і із сусідніми країнами. Країна Урарту, розташована між Кавказом, Малою Азією, Північною Месопотамією і Північно-Західним Іраном, могла служити посередником у торгівлі, що поєднувала країни північної частини Передньої Азія. Розкопки в Закавказзі і навіть на Північному Кавказі виявили цілий ряд предметів переднє азійського походження, що, мабуть, були привезені сюди урартськими торговцями, чи колоністами воїнами. У закавказьких могильниках були знайдені бронзові браслети, вага яких зв'язана з основною мірою ваги Передньої Азії — з міною. У могильниках Нагорного Карабаху були виявлені золоті предмети переднє азійського походження. У Ходжалинському могильникі була знайдена агатова бусина з клинчастим написом, що містить ім'я ассірійського царя Адад-Нірарі. Нарешті, у єгипетських написах говориться, що дерево для виготовлення колісниць доставлялося з Нахаріни, причому одна збережена єгипетська колісниця зроблена з дерева, доставленого з Урарту. Під час розкопок на Кармир-Блуре була знайдена досить велика кількість різноманітних предметів, привезених з різних іноземних країн. Очевидно, місто Тейшебаіни, руїни якого були виявлені біля Єревана, було зв'язане у торговому відношенні з сусідніми, а іноді і більш далекими країнами. Так, тут були знайдені ассірійські циліндричні печатки, металеві вироби і кам'яне намисто, єгипетські амулети і маленька фаянсова статуетка жінки з головою левиці, що служила як підвіска амулета, нарешті, навіть малоазійські і середземні кам'яні печатки і золоті серги. Різноманітні єгипетські предмети були виявлені в різних районах Кавказу. Так, наприклад, єгипетські скарабеї, маленькі статуетки божеств, фігурки лежачого лева, амулети, намисто, звичайно зроблені з чи фаянсу склоподібної пасти, були виявлені на території Вірменії, Грузії і навіть на Північному Кавказі. Хоча деякі з цих речей і відносяться до більш пізнього часу, чим урартська епоха, однак торгові шляхи, по яких везли ці вироби з далеких країн, були відомі вже на початку першого тисячоріччя до н.е. Особливо тісні торгові зв'язки з'єднували країну Урарту з більш північними областями Закавказзя. Різні предмети явно урартського походження були виявлені на великій території від Арарату аж до областей Північного Кавказу. У південної підошви Арарату був знайдений могильник, що відноситься до кінця першого тисячоріччя до н.е., з цілим набором предметів урартського походження, серед яких виділяються своєрідні урартські печатки. Сюди проникали предмети і з більш далеких районів, як, наприклад, агатові намиста, можливо, завезені з території Ірану. Нарешті, навіть на Кубані була виявлена золота чаша з зображенням звірів, що витримана в урартському стилі VII в. до н.е. Усе це вказує на економічні і культурні зв'язки, що з'єднували урартів з різними народами і країнами Закавказзя і навіть усього Кавказу в цілому.
Розвиток господарства вимагав постійного припливу нових рабів. Урартські царі ведуть завзяті війни із сусідніми країнами з метою захоплення видобутку і рабів. Ці війни привели до неминучого зіткнення між Урарту й Ассирією, що панувала в північній частині Передньої Азії і всієї торгівлі, що претендувала на захоплення, і всіх ресурсів у цих гірських країнах. Перші відомі походи проти “країни Уруатри” починає ассірійський цар Салманасар I у XIII в. до н.е. З цього часу ассірійські царі роблять часті походи проти Урарту. Вони не обмежуються захопленням багатих трофеїв, викраденням худоби і бранців і спустошенням країни. Вони накладають на переможені податі і змушують їх робити “приношення”. Перелічуючи у своїх титулатурах завойовані країни, ассірійські царі називають себе іноді не тільки “цар країни Шубари”, але і “цар усіх країн Наіри”.
У IX в. до н.е. утворюється досить сильна Урартська держава, що являє реальну загрозу для ассірійської торгівлі і північних границь Ассірійської держави. Салманасару III (859—825 р. до н.е.) приходиться вести довгу і завзяту боротьбу з урартами, причому ассірійські війська неодноразово проникали в їхню країну. У результаті цих походів ассірійським військам удалося проникнути аж до північної частини країни Урарту, до джерел рік Євфрату й Араксу, пробитися до озер Ван і Урмія і спустошити великі області. Однак ассірійцям не удалося цілком розгромити країну Урарту. У безупинних боях з ассірійцями зміцнилася держава Урарту, навколо якої об'єднався цілий ряд племен. Урартський цар Сардури I зумів дати відсіч ассірійським військам. При ньому була побудована неприступна фортеця у Ванській скелі. Сардури I, що очолив державу Урарту, гордо називає себе “цар великий, цар могутній, цар уселеної, цар країни Наіри, цар царів”. Урартські царі Ипшуіна і Менуа, що правили наприкінці IX в. і на початку VIII в., закладають основи майбутньої могутності Урартського царства.
Царі Ипшуіна і Менуа ведуть успішні війни із сусідніми племенами і розширюють межі держави. Вони міцно закріплюють за собою територію між озерами Ван і Урмія, завойовують області, що прилягають до південного берега озера Урмія, і роблять завойовницькі походи на північ, у рівнину ріки Араксу. Менуа (810—781 р. до н.е.) повідомляє у своїх написах про скорення країни Урмії і про захоплення міста Шашилуні, розташованого на сходу від Євфрату. Урартські царі будують міста, міцності, храми, проводять канали. Це велике будівництво відбиває розквіт країни, що почався, Урарту. Ипшуіна побудував у 7 км від Вану храм, як про це говориться в написах на базах колон, що зберігаються в Музеї Грузії. Менуа побудував цілий ряд фортець на підступах до столиці держави Тушпа, закінчив будівлю стін ванської фортеці, спорудив могутні фортеці в північній частині країни і побудував знаменитий канал, що постачав столицю питною водою. У 10 км від Вану був знайдений напис, що зберігається в Музеї Грузії, у якій згадується про будівлю палацу царем Менуа, сином Іпшуіни.
У першій половині VIII в. до н.е. Урарту при царях Аргішти і Сардурі II досягає свого вищого розквіту. Урартські царі ведуть цілий ряд успішних воєн, скоряють значні області Закавказзя, захоплюють території по середньому руслі Євфрату і просуваються в області Сирії. Особливо завзяту боротьбу ведуть урартські царі з племінним союзом Мана, що знаходився в районі озера Урмія. Царям Урарту після тривалих воєн удається просунутися до півночі від Урмійського озера, завоювати частину країни Мана і навіть побудувати там фортеці для розміщення своїх гарнізонів. Менуа повідомляє у своєму написі про скорення країни Мана і про спорудження міцності в завойованій країні. У літописах Аргішти I і Сардури II говориться про часті походи в країну Мана, про захоплення там численних бранців і про викрадення худоби. Таким чином, Урарту стає не тільки суперником Ассирії в північній частині Передньої Азії, але на якийсь час навіть стає тут головною силою, відтискуючи Ассирію на друге місце. Урартський цар Аргишти (781—760 р. до н.е.) виходить переможцем з боротьби з Ассирією, розгромивши ассірійського царя Ашшурдана. Аргишти розширює північні межі Урартського царства, завойовує країну Етиуні, розташовану в Закавказзі, і переносить центр держави на північ через Араку в Закавказзя, у місто Аргиштихинилп, що знаходився біля сучасного селища Армавір. Урартські написи цього часу були виявлені як у цьому районі, так і на території колишньої Вірменської РСР.
Судячи з напису, знайденої на пагорбі Арин-берд (біля Єревана), Аргишти I побудував тут “могутню фортецю”, назвавши її “містом Ирпуни”. Як показало археологічне обстеження, фортеця займала територію близько 6 га. Можливо, що ця фортеця мала не тільки військове, але й адміністративне значення. У руїнах фортеці були виявлені великі водопровідні труби з туфу, а в одному з приміщень — залишки що обвалився, донедавна багато орнаментованого і яскраво розфарбованого розпису стін. Маються деякі підстави припускати, що навколо міцності розташовувалися міські будівлі.
Сардури II (760—730 р. до н.е.) продовжував переможні походи свого батька Аргішти. Про свої походи, зроблених їм протягом восьми років, він досить докладно повідомляє у своєму літописі, текст якого був знайдений у Вану й опублікований у 1922 р. Судячи з цього цікавого літопису, Сардури II зміцнив свою владу в Приурмійській області, робив походи в країну Ерах, розташовану на північному заході від озера Севан, ходив війною в Закавказзя і навіть у Північну Сирію й у такий спосіб широко розсунув межі Урартського царства. Цей час був часом розквіту не тільки політичної, але й економічної міцності країни Урарту. Сардури II повідомляє у своєму написі про завоювання багатих землеробських, добре поораних областей, про захоплення величезної кількості худоби, про доставку коштовних металів, золота, срібла, свинцю і бронзи, нарешті, про захоплення великої кількості бранців, звернених у рабство. Інші написи того ж царя оповідають про будівельну діяльність Сардури; про відновлення храму, мабуть, біля Армавіра, про спорудження водопроводу в тім же районі і про відновлення палацу. Усе це ясно вказує на те, що в цю епоху урартская культура стала проникати в долину Араксу, завойовану урартськими царями.
Однак могутня Урартська держава являло велику загрозу навіть для могутньої Ассирії. Урартські царі утворювали великі коаліції, до складу яких входили держави і племінні союзи Закавказзя, Північної Сирії і східної частини Малої Азії. В особі урартів і інших північних народів ассірійці наштовхнулися на небезпечних суперників, що загрожували їхнім торговим шляхам і границям їхньої держави. Тому в середині VIII в. до н.е. Ассирія мобілізує свої сили проти Урартського царства і його союзників. Тиглатпаласар III робить два походи в Урарту і наносить серйозні поразки урартським військам.
Наступному урартському царю, Русе I (730—714 р. до н.е.) довелося вести завзяту боротьбу за відновлення колишньої моці Урартського царства і за повне скорення областей Закавказзя. Тому Русе I будує в Нор-Баязетському районі ряд фортець. Одночасно з цим Русе придушив заколот усередині країни, що підняли, намісники прикордонних областей, що намагалися утворити самостійні князівства, користаючись ослабленням Урартської держави. Очевидно, у зв'язку з цим старі адміністративні центри уратів у Закавказзі, як, наприклад, Аргиштихініли, були замінені новими. Трохи пізніше, у VII в. до н.е., великим адміністративним центром урартів у Закавказзі стає Тейшебаіни, руїни якого були виявлені на Кармір-Блуре, біля Єревана.
Наприкінці VIII в. до н.е. Ассирія знову підсилюється. Саргону II у 714 р. до н.е. удається зробити успішний похід проти Урарту і розгромити війська Русе. Однак ассірійці не змогли остаточно придушити Урартське царство. Урартський народ веде мужню боротьбу проти ассірійських завойовників. Незважаючи на те, що Саргон II розбив урартські війська, спустошив усю країну, захопив і розграбував багате урартське місто Мусасір, держава Урарту все-таки зберегла свою самостійність. Більш того, опір урартів був, можливо, однією з причин ослаблення Ассирії, що у 605 р. упала під ударами ворогів Ассірійського царства, що об'єдналися. Урарту зберігало свою незалежність і після падіння Ассирії. Тільки в VI в. до н.е. Урарту утрачає свою незалежність і валиться під ударами мідян і кочівників-скіфів.
Культура
Урартская культура ще мало вивчена. Однак уже тепер зовсім ясно, що урарти створили високу культуру, тісно зв'язану з культурною творчістю інших народів Передньої Азії, і тим самим зробили цінний внесок у скарбницю світової культури. Багато рис урартської культури відрізняються великою самобутністю. Урарти мали свою власну древню ієрогліфічну писемність, деякі картинні знаки якої виявлені на окремих предметах і на одній глиняній табличці. Архітектура і металургія досягли в них високої досконалості. З художньої точки зору особливий інтерес представляє зображення мусасирського храму, що збереглося на стінах палацу Саргона. Цей храм був побудований у IX-VIII ст. до н.е. на високій платформі. Зі своїм двосхилим дахом, із фронтоном і із шістьма колонами, що прикрашали фасад, він жваво нагадує давньогрецькі будинки. На застосування в архітектурі колон указують збережені бази, деякі з який зберігаються в Музеї Грузії. Високий розвиток металургії знайшов своє відображення в цілому ряді художніх виробів із бронзи. Серед них виділяються скульптурні частини розкішних тронів, що відтворюють фігури крилатих биків з обличчям людини. Ці добірно зроблені предмети минулого відлиті з бронзи по восковій моделі, додатково модельовані за допомогою карбування і покриті найтоншим листовим золотом, що пластично відтворювало всі орнаментальні подробиці бронзової основи. Обличчя, зроблені з білого каменю, інкрустовані очі і брови і поглиблення крил, прикрашені червоною пастою, створювали яскравий барвистий ефект. Такого роду виразні добутки урартської металургійної пластики займали зовсім особливе місце в мистецтві стародавніх східних народів.
Деяке уявлення про урартський живопис дають залишки стінних розписів, виявлені на пагорбі Арин-берд у руїнах фортеці, побудованої в VIII в. до н.е. Судячи з цих уламків, оригінальний багатоколірний фриз висотою до 1 м прикрашав стіни древнього залу. Фриз цей складався з зображень кіз, що біжать, священного дерева життя, біля якого стояли люди, що моляться, биків, крилатих дисків, нарешті, рослинного і геометричного орнаменту. Ці художні сюжети типові для стародавнього східного мистецтва, але в той же час відрізняються деякою своєрідністю. Характерним для всієї урартської культури.
Урарти зуміли використовувати і високі досягнення ассіро-вавилонської цивілізації. Вони запозичали в ассірійців клинопис, але спростили і трохи удосконалили його. Металургія й образотворче мистецтво урартів розвивалися в тісному зв'язку з технікою металевого виробництва і художньою творчістю ассірійців і хетів. Художні образи крилатих биків збереглися в мистецтві цілого ряду народів Передньої Азії: ассірійців, хетів і мітанійців.
Урартськая релігія пройшла весь шлях розвитку від древнього фетишизму і культу природи до культу богів — заступників царя і держави. Урарти обожнювали дерева й особливо гори. Одним з епітетів бога Халда був “гора Халда”. У переліку урартських богів (Мхер Капуси) згадуються ворота Халда і боги воріт Халда. Очевидно, тут маються на увазі ніші, висічені в скелях, через які, по релігійних поглядах урартів, виходило зі священної скелі божество, що жило в горі. Широко розповсюджений був у країні Урарту і культ священного дерева. На різних предметах власності, на відбитках печаток, збереглися сцени поклоніння священному дереву, причому цей обряд іноді робив сам цар. Характерно відзначити, що біля зображення священного дерева збереглися зображення священних кам'яних стовпів, а також грифона. Поряд з культом бога гори Халда в Урарту існував і культ богині природи і родючості, що вважалася покровителькою звірів і рослин. Видне місце в пантеоні урартів займали бог грози і бури Тейшеба і бог сонця Ард. В урартських написах особливо часто зустрічаються імена трьох основних богів: Халда, Тейшеби й Арда. Однак серед них перше місце займав бог Халд, що вважався верховним богом урартів. З часом, бог Халд перетворюється в бога війни і заступника царя Урартської держави. Спис і щит, вважалися символами божественної влади войовничого бога і його намісника на землі. Цар урартів зображувався іноді у виді верховного жерця.
Урарти вплинули на розвиток культури сусідніх народів, зокрема ассірійців. Урартська культура вплинула на розвиток ассірійської металургії й ассірійського мистецтва. Особливо сильний культурний вплив зробили урарти на розвиток сусідніх народів Закавказзя. На території Вірменії збереглися руїни фортець, побудованих під впливом урартської архітектури. Урартська мова, релігія і міфологія, зберегши багато рис ассіро-вавілонської культури, дуже вплинули на розвиток культури старо-вірменського народу. Вірменський історик VIII в. Мойсей Хоренський зберіг спогаду про легенди, що описують боротьбу древнього героя Хайка з Белом, проводирем полубогів-полувелетнів, і не менш древню легенду про царицю Шамирам, що ще довго згодом вважали будівницею великого ванського каналу. Таким чином, урарти передали багато елементів древньої східної культури більш пізнім народам, зокрема древнім вірменам і іншим народам Закавказзя.
31.03.2013 14:03-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора