Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
План Барбаросса
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
"План Барбаросса" суть; етапи втілення; перебіг подій; причини краху.
I. ВСТУП.
Я обрав тему "План Барбаросса" для написання курсової роботи, оскільки маю бажання дослідити і більш детально вивчити "План Барбаросса". Зрозуміти в чому полягали помилки гітлерівського командування, яким чином СРСР вийшло з важкого становища, яке утворилося на початку війни Німеччини проти СРСР і яким чином військам Радянського Союзу вдалося перейти у наступальні дії. Ще одна з причин що я обрав дану тему – це зацікавленість у тому, щоб дізнатися якомога більше про загальний хід війни і який внесок зробив український тил у перемогу над ворогом, щоб побачити героїзм радянського народу.
Джерела з якими я працював допомогли мені досить детально дізнатися практично про всі дії і ситуації які виникали під час Великої Вітчизняної Війни і шляхи їхнього вирішення. Джерела використані мною були такими: книги із бібліотек, Інтернет, книги з власної бібліотеки а також шкільні підручники та інформація яку я отримав від викладача історії навчального закладу в якому я навчаюся.
На мою думку, ця тема доволі актуальна у наш час, оскільки у світі наростає диктатура США по відношенню до таких країн як Іран, Ірак та інші. З історії "Плану Барбаросса" ми бачимо всю пихатість і тактичну недооціненість сил і можливостей противника Німеччини у ході війни проти СРСР. Також ця тема допомагає нам зрозуміти які наслідки можуть статися, у разі виникнення нової війни, у разі вчасного не припинення явно не мирно налаштованих дій агресорів. З досвіду можна зрозуміти що набагато легше не допустити війни, ніж потім зупинити її хід.
В роботі я виклав хід бойових дій, надрукував саму директиву, вказав на наслідки війни та виклав етапи втілення "Плану Барбаросса", героїчну боротьбу з ворогом не тільки військових, а й мирного населення.
II. ПЛАНУВАННЯ ВІЙНИ ФАШИСТСЬКОЇ НІМЕЧЧИНИ ПРОТИ СРСР.
Планування німецької агресії проти СРСР почалося задовго до початку війни. Ще у середині 30-их років, як можна судити за документами, політичне і військове керівництво Німеччини у рішенні ряду питань виходило із варіанту "А", під яким малося на думці війна проти СРСР. У той час гітлерівське керівництво вже накопичувало данні про Радянську Армію, вивчало основні операційні напрями східної компанії і позначати можливі варіанти воєнних дій.
Вже 25 липня 1940 року на третій день після підписання перемир’я у Комп’єні, обговорювався варіант "ударна сила на Сході". 28 липня розглядались "нові задачі". 30 липня Кальдер записав у службовому щоденнику: "Основна увага – на Схід".
Конкретний план нападу на Радянський Союз генеральний штаб фашистської Німеччини почав розробляти одразу після закінчення французької компанії. На засіданні найбільш високопоставлених політичних і воєнних керівників 29 липня 1940 року генерал-полковник Іодль, який займав посаду начальника штабу оперативного керівництва верховного головокомандування гітлерівських збройних сил, заявив, що Гітлер вирішив підготувати і розпочати війну проти СРСР не пізніше весни 1941 року. Підготування плану війни було доручено генералу Марксу, який до цього займав посаду начальника штабу 18-ої армії. На кінець серпня 1940 року був підготовлений незакінчений попередній варіант основної директиви плану війни, відомого під умовною назвою "План Барбаросса".
На засіданні в Бергхофе 31 липня було прийнято рішення з’ясувати, чи будуть союзниками у війні проти СРСР Фінляндія і Туреччина. Щоб втягнути ці держави у війну, намічалося віддати їм деякі території Радянського Союзу після успішного завершення компанії. Тут же були розглянуті міркування об урегулюванні угорсько-румунських відносин і гарантіях Румунії.
09 серпня 1940 року Іодль віддав повністю таємний наказ, який мав умовну назву "Ауфбау Ост", згідно якому повинні були проводитися різноманітні підготовчі заходи до війни з СРСР. Також в цьому наказі вказувалося на необхідність таємного використання територій, прилеглим до західних кордонів СРСР , з метою формування і бойової підготовки нових з’єднань, будівництво там казарм, полігонів, стратегічних автострад, залізничних доріг, ліній зв’язку тощо.
Одночасно з проведенням даних заходів восени 1940 року на основі попереднього варіанту, підготовлений в серпні, велась кінцева розробка плану війни фашистської Германії проти СРСР. Виконання цього завдання було покладено на заступника начальника генерального штабу сухопутних сил генерала Паулюса.
З метою практичної перевірки реальності "Плану Барбаросса" у кінці листопада і на початку грудня 1940 року в генеральному штабі сухопутних сил, в Цоссене, була проведена велика оперативна гра, яка складалась з трьох етапів. На основі результатів гри вищі військові керівники Німеччини впевнились в тому, що вихід німецьких військових сил на лінію Волга-Архангельськ повинен привести до повної поразки СРСР. 13 і 14 грудня 1940 року в генеральному штабі сухопутних сил відбулося засідання з начальниками штабів груп армій, на котрому обговорювались і вирішувались питання, які не знайшли вирішення в ході гри. На цьому засіданні гітлерівські стратеги промовили впевненість в тому, що війна з СРСР займе 3 – 4 місяці.
18 грудня 1940 року Гітлер підписав основну директиву "Плану Барбаросса" у вигляді директиви №21 верховного головнокомандування військових сил Німеччини. Потім ця директива доповнювалась різноманітними розробками і наказам по конкретним аспектам проведення підготовчих заходів, а також інструкціями і інформацією військових сил які мають здійснити поставлені задачі. "Я не повторю помилки Наполеона коли піду на Москву – заявив самовпевнений фюрер, - я виступлю достатньо рано, щоб дістатися її до зими".
На початку 1941 року був виданий секретний бюлетень німецького генерального штабу "Військові вили СРСР станом на 01 січня 1941 року" в якому давалась оцінка матеріальних і людських можливостей СРСР, а також бойових і моральних якостей радянської армії. У розвиток основної директиви 31 січня 1941 року була підписана директива головного командування сухопутних сил на стратегічну зосередженість і розгортання військових сил, в якій більш дрібно описувалося задачі які стоять перед військами, встановлювались чіткі розмежувальні лінії між групами армій і арміями, встановлювались основи взаємодії сухопутної армії з воєнно-морськими і воєнно-повітряними силами, а також основні моменти сумісних дій з союзниками. До даної директиви прилягало ще кілька додатків, у яких встановлювалось порядок перенесення військ, характер і послідовність проведення підготовчих заходів тощо. Через деякий час була видана спеціальна директива по дезінформації, в якій визначалися заходи по введенню супротивника у оману.
03 лютого 1941 року на нараді в Бєрхтєсгадені Гітлер у присутності Кейтеля і Іодля заслухав докладний доклад Браухіча і Гайдера про план війни проти СРСР. Фюрер схвалив доклад і запевнив генералів, що план буде успішно виконаний: "Коли почнеться здійснення "Плану Барбаросса" світ замре і затаїть подих".
У службовому щоденнику верховного головнокомандування німецько-фашистських Збройних Сил за 17 лютого 1941 року було записано умову Гітлера: "Після завершення східної компанії необхідно передбачити захоплення Афганістану і організацію наступу на Індію".
У основу "Плану Барбаросса" були покладені теорії тотальної й "блискавичної" війни. При створенні цього плану у повній мірі був врахований досвід компаній гітлерівських військових сил у Європі у 1939-1941 роках.
При плануванні війни проти СРСР німецько-фашистське командування мало широкі данні про СРСР і його військових силах, зібраних німецькою розвідкою.
Засновники "Плану Барбаросса" відштовхувалися від того, що держава СРСР і її тил слабкі, а Радянські Військові Сили слабкі і не зможуть вчинити серйозного протистояння. З цього вони прийшли до висновку, що німецько-фашистські війська миттєвим і міцним ударом зможуть розгромити основні сили СРСР і створити умови для подальшого руху у глиб країни.
"Звичайно метою операції є відмежуватися від азіатської Росії 4по загальній лінії Архангельськ – Волга. Таким чином, в разі необхідності остання промислова зона на Уралі яка залишалась у Росії може бути паралізованою за допомогою авіації".
В плані зазначалося, що у війні проти СРСР приймуть активну участь Румунія і Фінляндія. Фінляндія мала прикривати стратегічне розгортання північного угрупування німецьких військ, і відповідала за захоплення півострова Ханко. Завдання Румунії було підтримувати наступ південної групи армій, і в подальшому нести допоміжну службу у тилових районах.
У безпосередньому зв’язку з "Планом Барбаросса" знаходиться директива №24 о співпраці з Японією від 05 березня 1941 року. В директиві зазначалось, що метою співпраці, встановленого пактом трьох держав, повинно бути прагнення як можна скоріше змусити Японію почати бойові дії на дальньому сході. Японія мала захопити ресурси стратегічної сировини, в тому числі каучуку. Це потрібно було і як для задоволення потреб самої Японії в інтересах подальшого розгортання агресії, так і для постачання фашистської Німеччини. Хоча на той час Японії ще не пред’являлась вимога почати війну проти СРСР, але вона повинна була тримати значні сили у Маньчжурії, на кордоні СРСР.
Найближча і найважливіша стратегічна ціль "Плану Барбаросса" полягала в знищенні основних сил радянської армії, які знаходились, за припущенням гітлерівського генерального штабу, на західній прикордонній смузі, шляхом сміливих операцій з глибоким просуванням вперед танкових дивізій. При цьому вказувалося на необхідність запобігти відходу боєздатних радянських військ в глиб країни. Вважалось, що таким чином буде знищено дві третіх всіх радянських військ, а інші війська залишаться скованими біля кордону Фінляндії, Туреччини та на дальньому сході. Засновники плану вважали, що після розгрому радянських військ в прикордонній смузі німці зустрінуть не більше 50 радянських дивізій, неспроможних організувати достатнього опору.
Основними стратегічними об’єктами, які мали найважливіше політичне і економічне значення, вважалися Ленінград, Донецький басейн, Москва і центральні промислові райони. Особливу роль при цьому відводилось Москві, захоплення якої згідно плану визначав остаточний успіх як в політичному, так і в економічному відношенні.
При цьому припускалось, якщо не вдасться досягти швидкого розгрому радянських військ на центральному спрямуванні, то в цьому випадку наступ на Москву і Донецький басейн повинно бути розгорнуте лише після знищення ворога у Прибалтиці і оволодіння Ленінградом і Кронштадтом, а також після знищення радянських військ на Україні й виходу на рубіж річки Дніпра.
У відповідності з цим планувалось здійснити наступ трьох ударних угрупувань на трьох стратегічних напрямах. Перше угрупування, зосереджене у східній Прусії, повинне було нанести удар в загальному напрямі на Псков, Ленінград. Друге угрупування повинно було нанести удар східніше Варшави на Мінськ, Смоленськ. Задача третього угрупування, зосередженої в районі Люблін, стосувалась у нанесенні удару на Житомир, Київ. Також планувалось нанести допоміжні удари з території Фінляндії на Ленінград і Мурманськ і з території Румунії – на Могильов – Подільський, Жмеринку і впродовж узбережжя Чорного моря.
Такий загальний зміст плану війни фашистської Німеччини проти СРСР. Цей план є втіленням теорії і практики воєнного мистецтва фашистської Німеччини, які були накоплені за роки підготування до війни, а також в ході майже дворічної війни в Європі.
На рівні з плануванням війни проти СРСР гітлерівське командування приділяло велику увагу підготуванню і проведенню заходів щодо організації пропаганди, введенню диверсійних заходів і визначенню поведінки особистого складу збройних сил на захопленій території.
При розробці інструкцій і наказів і при проведенні підготовчих заходів в цій області гітлерівці виходили з тієї установки, що війна проти СРСР – незвичайна, а непримирима війна двох протилежних ідеологій. Звідси робився висновок, що при проведенні такої війни німецькі збройні сили і німецький народ повинні відмовитися від гуманних почуттів і людських спонукань; цим їм надавалося право знищувати радянських людей без всіляких обмежень. Згідно директиви верховного головнокомандування німецьких збройних сил, виданій 13 березня 1941 року, виконавча влада в районі бойових дій могла передаватися командуючим групами армій і арміями, що на дійсності значило санкціонування свавілля командирів усіх ступнів.
В тій же інструкції говорилось: "в районах операцій на рейхсфюрера СС від імені фюрера накладаються особливі задачі для підготовки організації політичної адміністрації. Ці задачі випливають з необхідності проведення боротьби між двома протилежними політичними системами. У межі цих задач рейхсфюрер СС буде діяти незалежно і під свою власну відповідальність". як відомо, есесівці повністю використовували данні їм права, роблячи небачений терор, грабежі, ґвалтування і масові вбивства військовополонених і мирного населення.
У ряді інших інструкцій верховного головнокомандування німецьких збройних сил приписувалось безжалісно розправлятися зі всіма, хто спробує вчинити опір німецьким військам, знищувати всі підозрілі елементи, не доводячи справ до передачі їх суду, а у випадках яких-небудь нападів на німців застосовувати "масові насильницькі заходи". При цьому німецькі солдати, офіцери і чиновники звільнялися від усілякої відповідальності за здійснені ними злочини по відношенню до мирного населення Радянського Союзу.
В цілях розпалу й підтримки звіриних, людино–ненависних інстинктів у особистому складі збройних сил були створені багато численні спеціальні "роти пропаганди". Ці роту повинні були, використовуючи звичайні для гітлерівців методи брудного наклепу, брехні і провокацій, здійснювати на театрі бойових дій відповідну агітаційну роботу серед своїх військ і військ противника.
Подібні ж функції були покладені на спеціально створену для цих цілей організацію німецької розвідки і контррозвідки. В тому числі, агентура цієї організації повинна була прагнути розпалити національну ворожу між народами СРСР, створити антирадянське націоналістичні групи з метою підриву і ослаблення тилу радянської армії. У кінці 1940 року для здійснення диверсійних актів на фронті був створений полк спеціального призначення – "Бранденбург". Цей полк комплектувався із німців, які дуже добре знали російську мову. Всупереч міжнародним правилам ведення війни, командування полку використовувало для дії диверсійних груп обмундирування і озброєння радянських військ.
Потрібно сказати, що складання "Плану Барбаросса" і підготовчі заходи, які проводились згідно з поставленими задачами, здійснювались в найглибшій таємниці. Були використані всі види дезінформації і маскування для того, щоб створити враження о зосередженні головних зусиль фашистської Германії на ведення війни проти Англії і на підготуванні вторгнення на Британські острови. Розгортання і зосередження військ біля кордонів Радянського Союзу подали неначе б то з метою відвертання уваги від запланованого вторгнення до Британії. Цей відволікаючий маневр гітлерівське командування видавало за "видатніший у історії війн".
Характерно, що гітлерівські правлячі кола були повністю впевнені в успішному і швидкому здійснені "Плану Барбаросса". Ще до початку війни проти СРСР на засіданні керівників німецьких збройних сил 04 червня 1941 року обговорювались плани розгортання подальших агресивних дій після переможного закінчення війни проти СРСР.
11 червня Гітлер підписав директиву №32 – "Підготування до періоду після здійснення операції "Барбаросса". В цій директиві йшла мова, що після розгрому Радянських Збройних Сил весь європейський континент буде під господарюванням Німеччини і Італії. Вважалось, що для того щоб окупувати територію СРСР, достатньо 60 дивізій і одного повітряного флоту. Подальший наступ в умовах використання захоплених ресурсів СРСР повинно було розвиватися проти британських володінь в районі Середземного моря і Азії: із Лівії через Єгипет, з Болгарії через Туреччину і при благополучних умовах із Закавказзя через Іран. Припускалося також захопити Гібралтар, здійснити блокаду Англії, а при благополучних умовах здійснити висадку військ на Британські острови для досягнення повної перемоги над британською імперією.
Таким чином, німецько-фашистське командування не тільки склало план ведення війни проти СРСР, але й, будучи повністю впевненим у швидкісному переможному закінченні цієї компанії, намітило перспективи подальшого розгортання агресії.
Потрібно вказати, що засліплені легкими перемогами в Європі в 1939 – 1941 роках державні і військові керівники фашистської Германії при підготуванні і веденні війни проти СРСР ігнорували ряд серйозних складнощів і поставили перед своїми збройними силами непосильні задачі. Вони не врахували, що радянський народ і його збройні сили можуть дати рішучу відсіч агресорам і будуть відстоювати свободу і незалежність своєї Вітчизни до кінця. Розрахунок на те, що після перших невдач Радянський Союз попросить мир, був помилковим. Звідси повністю зрозумілий авантюризм плану гітлерівців вирішити результат війни проти СРСР в період однієї компанії. Як відомо, німецько-фашистські загарбники швидко впевнились в цьому на гіркому досвіді перших місяців війни.
III. ДИРЕКТИВА №21 "ПЛАН БАРБАРОССА".
Фюрер і Верховний головнокомандуючий Збройними силами
Верховне головнокомандування Збройних сил
Штаб оперативного керівництва
Відділ оборони держави
№33408/40
Ставка фюрера
18 грудня 1940 року
9 екземплярів
Екземпляр №"
Повністю секретно
Тільки для командування
Німецькі Збройні сили повинні бути готовими розбити Радянську Росію у ході короткотривалої компанії ще до того, як буде завершена війна проти Англії. ( Варіант "Барбаросса" )
Суходільні сили повинні використовувати для цієї мети всі з’єднання які знаходяться у їх розпорядженні, за виключенням тих, котрі необхідні для захисту окупованих територій від усіляких несподіванок.
Задача Воєнно-повітряних сил – виділити такі сили для підтримки Суходільних військ при проведенні Східної компанії, щоб можна було розраховувати на швидке завершення наземних операцій і, разом з цим, обмежити до мінімуму зруйнування східних областей Німеччини авіацією ворога. Однак ця концентрація ВПС на Сході повинна бути обмежена вимогою, щоб всі театри воєнних дій і району розміщення нашої воєнної промисловості були надійно прикриті від нальотів авіації противника, і наступальних дій проти Англії, особливо проти її морських комунікацій, зовсім не слабшали.
Основні зусилля Воєнно-морського флоту повинні і у час Східної компанії, безумовно, зосереджуватися проти Англії.
Наказ про стратегічне розгортання Збройних сил проти СРСР я віддам, у випадку необхідності, за вісім тижнів до запланованого строку початку операції.
Приготування, які потребували більш тривалого часу, якщо вони ще не почались, мають початися вже зараз і закінчитися до 15.05.1941 року.
Вирішальне значення повинно бути надано тому, щоб наші наміри напасти не були розпізнані.
1. ЗАГАЛЬНИЙ ЗАМИСЕЛ.
Основні сили Суходільних військ, які знаходяться у Західній Росії, повинні бути знищенні у сміливих операціях за допомогою глибокого, швидкого висування танкових клинів. Відступ боєздатних військ противника на широкі простори руської території повинен бути запобіжний.
Шляхом швидкого при слідування повинна бути досягнута смуга, з якої руські Воєнно-повітряні сили будуть не в змозі здійснювати напади на імперську територію Німеччини.
Кінцевою метою операції є створення бар’єру який загороджував би від Азіатської Росії по загальній смузі Волга-Архангельськ. Таким чином, у разі необхідності останній індустріальний район, який залишався би у руських на Уралі, можна буде паралізувати за допомогою авіації.
У ході цих операцій руський Балтійський флот швидко втратить свої бази і опиниться, таким чином, не здатним продовжувати боротьбу. Ефективні дії руських Воєнно-повітряних сил повинні бути запобіжно нашими міцними ударами вже на самому початку операції.
2. ПЕРЕДБАЧЕНІ СОЮЗНИКИ ТА ЇХ ЗАДАЧІ.
а) У районі проти Радянської Росії на флангах нашого фронту ми можемо розраховувати на активну участь Румунії та Фінляндії. Верховне головнокомандування Збройних сил у зазначений час встановить і згодить, в якій формі збройні сили обох держав при їх вступі у війну будуть підпорядковані німецькому керівництву.
б) Завдання Румунії буде заключатися в тому, щоб відбірними військами підтримати наступ південного флангу німецьких військ, хоча б на початку операції, скувати противника там, де не будуть діяти німецькі сили, і в подальшому нести допоміжну службу у тилових районах.
в) Фінляндія повинна прикривати зосередження і розгортання окремої німецької групи військ ( частини 21-ої армії ), наступаючої із Норвегії. Фінська армія буде вести бойові дії разом з нашими військами. Крім того, Фінляндія буде відповідати за захоплення півострова Ханко.
г) Слід вважати можливим, що на початок операції шведські залізничні дороги і шосейні дороги будуть надані для використання німецькій групі військ, призначеній для дій на півночі.
3. ПРОВЕДЕННЯ ОПЕРАЦІЇ.
Суходільні сили. ( у відповідності з оперативними замислами докладеними мені ).
Театр збройних дій розділяється Прип’ятськими болотами на північну і південну частини. Напрям головного удару повинен бути підготований північніше Прип’ятських боліт. Тут слід зосередити дві групи армій.
Південна з цих груп, яка є центром загального фронту, має завдання наступати особливо сильними танковими і моторизованими з’єднаннями із району Варшави і північніше неї з метою роздробити сили противника у Білорусії. Таким чином будуть створені умови для повороту міцних частин рухомих військ на північ, з тим щоб у взаємодії з північною групою армій, наступаючої з Східної Прусії у загальному напрямі на Ленінград, знищити сили противника, діючі у Прибалтиці. Лише після виконання цієї невідкладної задачі, за котрою повинно бути здійснено захват Ленінграду і Кронштадта, слід приступити до операції по захопленню Москви – важливого центру комунікацій і військової промисловості... Тільки раптовий і швидкий розлад руського протистояння зміг би оправдати постановку і виконання цих обох задач одночасно...
Групі армій, діючій південніше Прип’ятських боліт, належить шляхом концентрованих ударів, маючи основні сили на флангах, знищити руські війська, які знаходилися на Україні, ще до виходу останніх до Дніпра.
З цією метою головний удар наноситься із району Любліна у загальному напрямі на Київ. Одночасно війська які знаходяться у Румунії форсують річку Прут у нижній течії і здійснюють глибоке охоплення противника. На долю румунської армії випадає завдання скувати руські сили, які знаходяться усередині створених кліщів...
4.
Всі розпорядження, котрі будуть віддані головнокомандуючими на основі цієї директиви повинні цілком визначено виходити із того, що мова йде о засобах обережності на той випадок, якщо Росія змінить свою позицію по відношенню до нас. Чисельність офіцерів, притягнутих для першочергових підготувань, повинно бути максимально обмеженим. Інших співробітників, участь яких необхідне, слід приволікати до роботи як можна пізніше і знайомити тільки з приватними сторонами підготовки, необхідними для виконання службових зобов’язань кожного з них окремо. Інакше є небезпека виникнення серйозних політичних і воєнних ускладнень у результаті розкритті наших приготувань, строки котрих ще не призначені.
5.
Я очікую від господ головнокомандуючих усні доклади про їх подальші наміри, основаних на справжній директиві...
Адольф Гітлер
Вірно: капітан Енгель.
IV. СТАН ЗБРОЙНИХ СИЛ ФАШИСТСЬКОЇ НІМЕЧЧИНИ І ЇЇ СОЮЗНИКІВ ПЕРЕД ПОЧАТКОМ ВІЙНИ ПРОТИ СРСР.
Для здійснення "Плану Барбаросса" були підготовані величезні збройні сили самої фашистської Німеччини і значна кількість збройних сил її сателітів. В період між закінченням Французької компанії і початком війни проти СРСР було сформована велика кількість нових з’єднань і була проведена відповідна реорганізація збройних сил у відповідності з умовами майбутнього театру військових дій. У вересні 1904 року було розпочато формування нового управління армії, управлінь кількох корпусів, а також до 40 піхотних і танкових дивізій. Наприкінці 1940 почалося формування ще 14 піхотних дивізій. В результаті цих заходів німецькі суходільні війська, нараховували 150 дивізій у влітку 1940, а навесні 1941 мали вже більше 200 дивізій.
Загальна численність німецьких збройних сил за станом на 22 червня 1941 року складала 7,234,000 чоловік. У польових суходільних військах нараховувалось 3,800,000 чоловік, у суходільних військах запасу - 1,200,000 чоловік, у повітряно-військовому силах - 1,680,000, у морському флоті – 404,000, у військах СС – 150,000
Суходільні війська сателітів фашистської Німеччини, пригорнутих до участі у озброєній боротьбі проти СРСР, нараховували 29 піхотних дивізій і 16 бригад, в тому числі 5 моторизованих бригад. З них: фінських – 16 дивізій і "План Барбаросса" бригади, румунських – 13 дивізій і 9 бригад і угорських – 4 бригади.
Таким чином, загальна кількість польових суходільних військ фашистської Німеччини і її сателітів, призначених для війни проти СРСР, складало 181 дивізію і 18 бригад, що еквівалентно 190 дивізіям.
У складі повітряно-військових сил фашистської Німеччини, призначених для дій проти СРСР, нараховувалося більше 3900 літаків. Крім того, притягалося до 1000 літаків фінських і 500 – румунських, тобто разом 5400 літаків. Найвищою організаційною одиницею воєнно-повітряних сил Німеччини був повітряний флот. Кожний з повітряних флотів призначався для підтримки однієї групи армій чи окремої армії ( армія "Норвегія" на півночі Фінляндії).
Основні воєнно-морські сили призначалися для дій проти Великобританії.
Польові суходільні війська збройних сил фашистської Німеччини і її сателітів об’єднались до початку війни проти СРСР у три групи армій, не враховуючи окремої німецької армії і фінських військ на території Фінляндії. У кожну групу армій входило дві ( як виключення – чотири) польові армії і одна-дві танкові групи. В польових арміях знаходилось по три - п’ять армійських корпусів, в танкових групах –дві – три моторизованих корпуси. Армійські корпуси складалися з трьох, а деякі з чотирьох - шести піхотних дивізій, моторизовані корпуси - з двох танкових і однієї моторизованої дивізій кожний.
Всі об’єднання німецьких військ до початку війни проти СРСР, були як правило, повністю укомплектовані власним складом і всіма видами відповідної бойової техніки і озброєння. Прикінцевому встановлені штатної організації і при комплектуванні згідно з нею частин і об’єднань був врахований досвід бойових дій, отриманий в ході операцій у Європі у 1939 – 1941 роках, а також умови Східного театру дій.
На початок війни проти СРСР головним видом бойових дій вважався наступ; провідним засобом досягнення перемоги у наступі - масоване використання танків при міцній підтримці авіації. При цьому крупні танкові об’єднання – танкові групи – повинні були наносити міцні початкові удари і розвивати стрімкий наступ на велику глибину, оточуючи значні групи військ противника.
Завдання авіації складалося в тому, щоб масованими ударами по аеродромах противника розгромити на самому початку операції воєнно-повітряні сили ворога, захопити і утримувати повну перевагу в повітрі. Удари авіації по найбільш важливим об’єктам, скупченням військ, вузлам комунікацій і системі зв’язку противника повинні були викликати у нього дезорганізацію і втрату керування і сприяти успіху німецьких військ.
Основний спосіб нанесення ударів групою армій складався у прориві оборони на двох ділянках з подальшим його розвитком по напрямам які сходяться, армією – у прориві оборони на одній дільниці і розвитку удару у глиб або у сторону флангу.
Не дивлячись на відсутність великих стратегічних резервів, найбільш суцільним вважалося одно ешелонне побудування груп армій, армій і танкових груп з виділенням невеликих резервів. Таким чином, розрахунок робився на успіх першочергового удару і повну перемогу над противником в перші місяці війни. Це буд. Один із суттєвих пороків німецько-фашистських поглядів на ведення озброєної боротьби. При умові не одержання перемоги в одній компанії, і війна отримувала цілком негаданий характер для її продовження вже не було відповідних резервів: їх потрібно було заново створювати.
V. СТРАТЕГІЧНЕ ЗОСЕРЕДЖЕННЯ І РОЗГОРТАННЯ НІМЕЦЬКО – ФАШИСТСЬКИХ ВІЙСЬК ДЛЯ НАПАДУ НА РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ.
У червні 1940 року німецькі збройні сили почали пересовуватися з заходу на схід. Із Франції у Познань було переведено всього біля 500,000 чоловік. Крім того, напоготові тримався особистий склад 20 дивізій, звільнені у короткострокову відпустку. Початкове зосередження і розгортання військ планувалось повністю закінчити до 15 травня 1941, тобто до того дня, коли було призначено початок нападу на СРСР. У подальшому план передислокації, зосередження і розгортання був уточнений згідно зі зміною дати вторгнення німецько-фашистських військ у Радянський Союз. У зв’язку з проведенням операції на Балканах гітлерівське командування прийняло рішення відкласти початок війни проти СРСР на 4 – 6 тижнів і призначило в кінцевому результаті на 22 червня 1941.
Згідно з додатком до директиви головного командування суходільних сил на зосередження і розгортання передислокація основних сил німецько-фашистських військ здійснювалась до радянсько – німецького кордону здійснювалась в період з лютого до червня 1941 року. Ця передислокація проводилася поступово п’ятьма ешелонами.
В перших чотирьох ешелонах передислоковувались війська, призначені для безпосередньої участі у наступі у перший день війни, п’ятим ешелоном ви двигався резерв головного командування суходільних сил у кількості 24 дивізій.
Перший ешелон був відправлений в період з 04 лютого по 12 березня і зосереджений на лінії Данциг, Катовіце. Другий ешелон вирушив в період з 16 березня по 8 квітня на лінію Кенігсберг, Варшава, Тарнув. Третій ешелон був переводився протягом місяця ( з 10 квітня по 10 травня) на лінію Аленштайн, Радом.
Переведення і зосередження четвертого ешелону почалися 25 травня. Тоді ж було переведено на графік максимального руху робота залізничних доріг і встановлена кінцева дата на СРСР – 22 червня 1941 року. До початку червня основна маса військ всіх ешелонів була переведена ближче до кордону, східніше лінії Кенігсберг, Варшава, Тарнув, причому до 40 дивізій були введені у першу лінію.
Рухомі з’єднання почали переводитися до кордону 10 червня. В цей же і в наступні дні війська, призначені для прориву, виводилися в вихідні райони на віддалені від кордону 7 – 20 км, для піхотних і 20 – 30 км. транспортних і моторизованих з’єднань. З 18 червня в вихідну позицію для наступу висувались дивізії перших ешелонів. Переведення військ проводилася у ночі з виконанням найсуворіших мір маскування. Наприкінці 21 червня зосередження і розгортання суходільних військ, авіації і воєнно-морського флоту, призначених для нападу на СРСР, було повністю завершено.
Суходільні війська і воєнно-повітряні сили фашистської Германії і її сателітів були розгорнуті впродовж західного кордону Радянського Союзу у такому угрупуванні.
На території Східної Фінляндії, між Баренцовим морем і Фінською затокою розгортались німецька армія "Норвегія" ( командуючий генерал-полковник Фалькенхорст ) у складі двох фінських і чотирьох німецьких дивізій і фінські армії "Південно-східна" і "Карельська", які мали всього 15 піхотних дивізій ( у тому числі 1 німецьку ), дві піхотні і одну кавалерійську бригаду. Фінськими арміями керував маршал Маннергейм. Армія "Норвегія" повинна була вести наступальні дії на Ухтинському, Канадалакшскому і Мурманському напрямі. Фінські армії мали завдання наступати на Карельському перешийку і в смузі між Ладіжскім і Онезьким озерами у південно-східному напрямі, з тим щоб приєднатися з військами групи армій "Північ" у районі Ленінграду і на річці Свір. Бойові дії фінських і німецьких військ, зосереджених у Фінляндії підтримувались 5-им німецьким повітряним флотом і фінськими воєнно-повітряними силами ( усього більше 900 літаків ).
На ділянці фронту від Клайпеду до Гольдапу протяжністю 230 км. була розгорнута група армій "Північ" ( головнокомандуючий генерал-фельдмаршал Леєб ), у складі 16-ої і 18–ої армій і 3-ої танкової групи, усього 29 дивізій, з них 23 піхотні, 3 танкові і 3 моторизованої. Завдання групи армій була в тому, щоб знищити радянські війська у Прибалтиці і захопити порти на Балтійському морі, в тому числі Ленінград і Кронштадт. Для виконання цього завдання армією повинен був нанесений головний удар із району Тільзіт в загальному напрямі на Даугавпілс, Опочка, Псков, щоб відрізати шляхи відступу боєздатним силам радянських військ із Прибалтики на схід і створити умови для подальшого наступу на Ленінград. Для підтримки групи армій "Північ" відокремлювався перший військовий флот, який мав 1070 літаків.
У центрі Східного фронту, на ділянці від Гольдапу до Влодова, була зосереджена група армій "Центр" ( командуючий генерал-фельдмаршал Бок ), яка наносила головний удар. У склад цієї групи армій входило 9–та і 4–та німецькі армії і 3-тя і 4–та танкові групи, усього 50 дивізій і 2 бригади, у тому числі 34 піхотні, 9 танкових, 6 моторизованих і 1 кавалерійська девізії і 2 моторизованих бригади. Згідно загального умислу, який зводився до оточення і знищення радянських військ у Білорусії, у групі армій "Центр" були створені дві сильні ударні угрупування: одна – у складі 2–ої танкової групи і основних сил 4–ої армії – на правому фланзі, друга – у складі 3–ої танкової групи і головних сил 9–ої армії – на лівому фланзі.
Завдання правофлангової ударного угрупування зводилось до того щоб прорвати оборону радянських військ у районі Бресту, швидко просунутися танковими об’єднаннями на Мінськ і у взаємодії з військами північного ударного угрупування оточити і знищити радянські війська в районі між Білостоком і Мінськом. У подальшому, наступаючи у східному напрямі, 2–га танкова група і 4–та армія повинні були захопити місцевість у районі Смоленську і південніше, протистояти зосередженню радянських військ до півночі від верхньої течії ріки Дніпро і забезпечити умови для подальший дій військ групи армій.
Завдання лівофлангового угрупування зумовлювалось у тому, щоб прорвати оборону радянських військ у районі західніше від Гродно, стрімко просунутися силами танкової групи на Мінськ і у взаємодії з північним ударним угрупуванням знищити радянські війська між Білостоком і Мінськом. Потім 3–тя танкова група і 9–та армія повинні були досягти району Вітебськ, Полотськ, щоб протистояти зосередженню сил радянських військ у районі верхньої течії ріки Західної Двіни і утворити умови для виконання і подальших задач групи армій. Наступ групи армій "Центр" підтримувалось 2–им повітряним флотом, який нараховував 1670 літаків.
На південній ділянці фронту від Любліна до гирла ріки Дунай протяжністю 780 км. була зосереджена група армій "Південь" ( командуючий генерал-фельдмаршал Рундштедт ) у складі 6–ої, 17–ої і 11–ої німецьких армій, 1 – ій німецькій танкової групи, 3–ої і 4–ої Румунських армій і угорського корпусу, усього 57 дивізій і 13 бригад, у тому числі 48 піхотних, 5 танкових і 4 моторизованої дивізії, 6 піхотних, 3 моторизованих і 4 кавалерійської бригади, із них 13 піхотних дивізій і 13 бригад військ сателітів.
Завдання цієї групи армій була в тому, щоб ударною групировкою із 6–ої армії і 1–ої танкової групи, зосереджених до південного сходу від Любліна, стрімко прорватися до Києва і захопити переправи через Дніпро в районі міста і південніше. У подальшому танкові з’єднання повинні були розвити наступ впродовж правого берегу Дніпра у південно східному напрямі з метою протистояти відходу за Дніпро боєздатних з’єднань радянських військ і знищити їх ударом з тилу.
17–та німецька армія, розгорнута на фронті північніше Перемишль, мала мету використовуючи успіх 1–ої танкової групи, наступати у південно-східному напрямі, кинути радянські війська, знищити їх і швидко вийти у район Вінниця, Бердичів, щоб розгорнути подальший наступ, дивлячись на обстановку, у південному чи південно-східному напрямі. Війська 11–ої німецької армії повинні були скувати протиставлені радянські війська, утворюючи видимість розгортання крупних сил, і, нанісши удар на Могильов-Подільський, Жмеринку, протистояти у взаємодії з авіацією організованому відступі радянських військ на схід. 3–тя і 4–та німецькі армії мали завдання скувати радянські війська і по мірі розвитку загального наступу рухатися до приморської смуги у східному напрямі. Наступ групи армій "Південь" підтримувалось 4–им німецьким військовим флотом і румунською авіації ( усього до 1300 літаків ).
Крім військ, які входили у склад груп армій, німецько-фашистське командування мало у своєму розпорядженні резерв головного командування суходільних сил ( 24 дивізії, у тому числі дві танкові і одна моторизована ). Цей резерв розташовувався безпосередньо за військами груп армій і призначався для посилення наступальних об’єднань після початку бойових дій. При цьому, основні сили резерву призначались для посилення груп армій "Центр" ( 12 дивізій ) і "Південь" ( 10 дивізій ).
Німецько-фашистські війська ( з урахуванням резерву головного командування, не враховуючи 5–ти німецьких дивізій, які знаходились у Фінляндії,
31.03.2013 14:03-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора