Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2012
Тип роботи:
Доповідь
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Національний Університет “Львівська Політехніка”
Доповідь
“Норми-звичаї і норми права”
Львів - 2012
Норми-звичаї — правила зовнішньої поведінки, які розгляда ються членами соціального об'єднання як обов'язкові або на підставі безпосередніх умов суспільного життя, або на підставі якогось суспільного авторитету; здійснюються добровільно, а у разі їх порушення до правопорушників застосовуються засоби громадського впливу.
Норми-звичаї — правила поведінки, що склалися внаслідок фактичного їх застосування протягом тривалого часу. Це осно вна форма регулювання відносин у додержавному суспільстві.
Ознаки норми-звичаю:
— етнічний характер;
— колективістський характер;
— моральна обумовленість;
— пов'язаність із релігійними уявленнями і ритуалами;
— підкреслена публічність та ін.
Дотримання норм-звичаїв забезпечувалося засобами громад ського суспільного впливу на порушника (страта, вигнання з роду, позбавлення вогню і води та ін.) або схваленням засобів, що застосовувалися до кривдника скривдженим, його рідними або членами роду (кревна помста).
У державному суспільстві норми-звичаї були санкціоновані дер жавою:
1. У процесі судової або адміністративної діяльності, коли звичай служив підставою для вирішення спору (англо-американський тип правових систем).
Для визнання норми-звичаю правовим звичаєм, що захища ється судом, ця норма повинна була:
— виражати тривалу правову практику;
— відбивати однакову практику — як дії, так і бездіяльності;
— втілювати природну і розумну потребу в правовому ре гулюванні ситуації. Необхідність застосування норми-звичаю доводилася в суді.
2. Шляхом включення звичаю до законодавчих актів рабо власницьких і феодальних держав, які утворили найдавніший шар права — звичаєве право (романс-германський тип право вих систем та ін.).
Для набуття юридичної сили норма-звичай:
— не повинна суперечити закону;
— повинна його доповнювати і як би «оживляти»;
— не може підмінювати закон.
Після набуття нормою-звичаєм правового характеру, тобто санкціонування її державою (правовий звичай), його дотриман ня забезпечується примусовою силою держави. Так, закони Хаммурапі включали норми-звичаї, які після надання їм письмо вої форми набули стійкішого характеру. Наприклад, один із за конів Хаммурапі встановив: якщо син ударить батька, йому слід відтяти руку. Якщо раніше й були сумніви щодо даного пока рання, цей закон вирішив їх. І одночасно він зробив це покарання важкозмінюваним, перешкоджаючи зм'якшенню покарання, коли відсіч руки сина було визнано згодом надто суворим покаранням.
Звичаєве право — система правових норм, яка ґрунтується на нормах-звичаях, що діють у суспільстві в результаті тривалого застосування, санкціоновані державою і забезпечуються його примусовою силою (у разі потреби).
Звичаєве право сформувалося на ранніх ступенях розвитку суспільства, у період розпаду родового ладу. Виникаючі в суспіль стві суперечності викликали потребу у фіксації сформованих від носин у формі різних нормативних установлень (Руська правда, Алеманська правда, Салична правда та ін.). Перші писані зако ни, що ґрунтувалися на нормах-звичаях, мали справляти вра ження на підданих своєю стабільністю і розвивати в них почуття впевненості у справедливості.
Згодом звичаї минулого (кревна помста, виклик на дуель) поступово трансформувалися відповідно до соціально-економіч ному ладу суспільства і дотепер продовжують відігравати досить істотну роль, особливо на рівні повсякденної свідомості, у пра восвідомості.
Можна назвати сучасні держави, так звані «країни, що розви ваються»», де звичаєве право відіграє домінуючу роль у регулю ванні земельних, сімейних і спадкоємних відносин (країни Океа нії, тропічного поясу африканського континенту, деякі азіатські країни), проте в жодній з них правові звичаї не є самостійним і виключним регулятором суспільних відносин. Ці країни керують ся і нормами-звичаями, і нормами, виданими або санкціонова ними державою. Наприклад, у Папуа-Новій Гвінеї діють як но рми звичаєвого, так і норми загального (англійського) права. На становлення системи права горців Північно-Західного Кавказу (частина Російської Федерації) істотний вплив справили росій ське законодавство, норми шаріату і норми традиційного (звича євого) права, що проявилося у всіх сферах їх життя.
Таким чином, норми-звичаї і звичаєве право, яке ґрунтується на них, є провідними нормативними регуляторами поведінки в ранніх державних утвореннях, сприяють формуванню їх на ціональної правової системи. Величезний вплив у цьому плані належить національним, релігійним та іншим особливостям, влас тивим конкретному етнічному утворенню (або їх сукупності), а також тим навичкам, традиціям і звичаям, що, повторюючись і закріплюючись у свідомості індивідів, перетворюються на нор ми поведінки.
Звичай може вважатися правовим як у силу санкції держави, так і внаслідок визнання його «своїм» певною етнічною спіль нотою, плем'ям, кастою і т.д. Наприклад, нормою-звичаєм у Британії є затвердження королевою законопроекту, прийнятого обома палатами парламенту.
Те, що сучасний юрист не вважає правом, іноді розглядаєть ся таким із традиційних позицій. Особливо це має місце там, де проходить межа між юридичним (спеціально-соціальним) і загально соціальним регулюванням — торгівля, виробництво, транс порт, надання послуг та ін. Так, у сучасному українському сус пільстві суб'єкти господарської діяльності нерідко вдаються до ділового звичаю — правила, що у силу визнаної корисності ре гулярно повторюється в процесі господарської та іншої діяльно сті, стає звичкою. Такий діловий звичай, набуваючи правового захисту в арбітражному суді, нерідко стає правовим.
Звичай ділового обороту — сформоване і широко застосовува не в якійсь галузі підприємницької діяльності правило поведін ки, не передбачене законодавством, незалежно від того, чи за фіксовано воно у будь-якому документі Не застосовується зви чай ділового обороту, який суперечить положенням законодавства або договору, обов'язковим для учасників відповідних відносин.
Близькими до норм-звичаїв є норми-традиції — такі, що скла лися, способи поведінки людей, які передавалися з покоління в покоління і перетворилися на правові норми. Традиції — ширші за змістом утворення, ніж звичаї. Традиції нерідко мають зовніш нє вираження в нормах обрядів — дій або комплексів учинків людини, що стають правилами поведінки (весільні обряди, об ряд вручення свідоцтва про народження та ін.). Обрядові цере монії, що відбуваються в урочистій обстановці, мають назву ри туалів. Ритуал можна назвати різновидом звичаю або тради ції, підтримуваної і забезпечуваної державою. Наприклад, прийняття присяги в системі Збройних сил, МВС, СБУ, прове дення стройових оглядів та інших церемоній закріплені в стату тах, положеннях відомчих нормативних актів і забезпечуються, крім морального впливу (громадського осуду), можливістю за стосування засобів дисциплінарної відповідальності.
Корпоративні норми і норми права
До корпоративних норм належать:
— норми, що містяться у документах некомерційних, недер жавних корпорацій — громадських об'єднань (партій, профспі лок, добровільних товариств, що ґрунтуються на членстві);
— норми, що містяться у документах комерційних корпорацій, насамперед тих, що створюються для підприємницької діяльно сті (господарських товариств — повних, командитних, акціонер них товариств — відкритих, закритих тощо).
Корпоративні норми — правила поведінки, які встановлені в корпорації (підприємстві, установі, організації) для регулюван ня відносин між людьми, спрямовані на досягнення цілей її функціонування і виражені в її статутах, положеннях, рішеннях.
Якщо соціальна норма — це правило (зразок) поведінки, яке виражається у ставленні однієї людини до іншої, то корпоратив на норма — правило поведінки, встановлене організацією для своїх членів. Нею визначаються обсяг, характер, межа можли вого і дозволеного в їх поведінці. В комерційних корпораціях — це норми внутрішньо організаційного (внутрішньофірмового) права.
Корпоративні норми комерційних організацій розробляються органами управління цих організацій, регулюють відносини між співробітниками корпорації і кредиторами, робітниками корпо рації і клієнтами, адресуються їх членам (фундаторам, акціоне рам, робочим, службовцям тощо). Хоча вони діють усередині певної організації, як і норми громадських некомерційних об'єд нань, між ними є відмінності.
Позаяк норми комерційних організацій породжують права і обов'язки, забезпечені юридичним механізмом державних орга нів, норми громадських організацій такого забезпечення не ма ють.
Спільне у корпоративних норм і норм права полягає у тому, що вони:
• регулюють типові ситуації або вид відносин, а не окремий випадок чи конкретні суспільні відносини;
• мають багаторазове використання, тобто розраховані на багатократне повторення;
• мають однаковий неперсоніфікований характер, тобто за стосовуються відразу до багатьох, поіменно не вказаних осіб;
• викладаються у письмових актах, прийнятих в офіційно встановленому порядку уповноваженими органами (державни ми органами, з'їздами, конференціями, зборами громадських об'єднань та ін.).
Відмінності між корпоративними нормами і нормами права
Корпоративні норми
Норми права
1) встановлюються від імені кон кретного об'єднання громадян і виражають волю (інтерес) цього об'єднання;
2) обов'язкові тільки для членів цього об'єднання, тобто мають точну кількісну визначеність;
3) забезпечуються передбаченими внутрішніми організаційними за ходами, аж до виключення з чле нів об'єднання; щодо забезпечен ня їх державою, то воно може бути тільки опосередкованим;
4) не повинні суперечити нормам права, санкціям, встановленим у нормативно-правових актах;
5) є додатковими стосовно норм права, виданим державою.
1) встановлюються від імені держави і виражають волю всього народу (через поєд нання громадських, групових і особистих інтересів);
2) обов'язкові для всіх гро мадян держави, тобто не ма ють кількісної визначеності;
3) забезпечуються, крім ін ших способів, державним примусом;
4) не залежать від змісту кор поративних норм;
5) є основними стосовно кор поративних норм; формулю ють загальнообов'язкові (у тому числі для корпорації) санкції.
Корпоративні норми (норми всіх організацій, включаючи під приємницькі) слід розглядати як норми, що заповнюють прога лини в нормативній системі права і мають субсидіарний (допо міжний) характер. Корпоративними нормами повинні регулюватися лише ті відносини, що зачіпають основи життя колекти ву (використання фінансів, встановлення умов праці, заохочен ня робітників, порядок застосування заходів відповідальності тощо), тобто трудові і організаційно-управлінські.
Корпоративні норми, що містяться в локальних нормативних актах, мають правовий характер і тісно пов'язані з нормами права, виданими державою, тому що:
1) в виданих державою нормах права передбачається мож ливість колективу корпорації регулювати свою поведінку само стійно;
2) в нормах права визначаються напрямки корпоративного регулювання за допомогою зазначення цілей і завдань суспіль ного і державного розвитку, того чи іншого нормативно-право вого акта або призначення того чи іншого виду громадської діяль ності;
3) в нормах права вказуються межі корпоративного регулю вання (наприклад, відповідно до Кодексу законів про працю України, додаткові пільги для робітників можуть встановлюва тися підприємствами лише за рахунок власних коштів);
4) від корпоративних норм, так само як і норм права, вида них державою, вимагається відповідність природі права як мірі справедливості і свободи, принципам права (загальним, галузе вим, міжгалузевим);
5) норми права у певних випадках визначають і процедуру прийняття корпоративних норм;
6) корпоративні норми по своїм змістом не повинні супере чити нормам загальнодержавним;
7) корпоративні норми, хоча й опосередковано, забезпечу ються державним примусом.
Юридичне значення корпоративних норм полягає насампе ред у тому, що вони визначають правосуб'єктність корпорації. У разі їх порушення є можливість звернутися до компетентних правоохоронних органів. Так, при порушенні положень устано вчих документів акціонерного товариства, наприклад, про по рядок розподілу прибутку, зацікавлений суб'єкт може оскаржи ти ухвалене рішення у судовому порядку.
На відміну від корпоративних норми, що містяться у стату тах політичних партій, не мають правового характеру. Тому ви несення рішення про порушення статуту політичною партією оскар женню в судовому порядку не підлягає.
Поняття і ознаки норми права
Норма права — це загальнообов'язкове, формально-визначе не правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповід но до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.
Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої ознаки, як системність, оскільки вона регулює гру пу певних суспільних відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає систему права.
Оскільки ознаки права вже наводилися, перелічимо специфічні ознаки норми права:
1. Правило поведінки регулятивного характеру — норма права вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних від носин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату.
2. Загальнообов'язкове правило поведінки — норма права ви ходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає обговоренню щодо доцільності.
3. Правило поведінки загального характеру — норма права має загальний (без зазначення конкретного адресата — неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учас ником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспіль них відносин, норма має багаторазовість застосування (напри клад, заборона хуліганства).
4. Формально-визначене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру — норма права закріплює права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну від повідальність (санкції), яка застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на ін ших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'я зок інших — забезпечити це право). Формальну визначеність норма права отримує після викладення її в законах, інших писа них джерелах права.
5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому поряд ку, — норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розроб ка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасу вання чинності.
6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу, — держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки, сфор мульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права.
Риси норми права як класичного розпорядження:
1) норма відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони по ведінки (вид і міру поведінки);
2) норма вбирає в себе всі основні властивості права (норма тивність, формальну визначеність, стабільність, владність);
3) норма має чітко виражену структуру, складається з елеме нтів (диспозиція, гіпотеза, санкція).
Поряд із цим норма права має внутрішній зміст:
- є мірою свободи і справедливості;
- є результатом владної діяльності держави, яка полягає в узагальненні і систематизації типових конкретних право відносин, що виникають у громадянському суспільстві;
- має завжди загальний характер, тобто це таке розпоряд ження, що адресоване безлічі індивідуально не визначе них суб'єктів і розраховано на багатократність застосу вання за певних життєвих обставин.
31.03.2013 15:03-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора