Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Кримінальне право як співучасть
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Розрахунково - графічна робота
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
РОЗРАХУНКОВО-ГРАФІЧНА РОБОТА НА ТЕМУ:
Кримінальне право як співучасть
З давніх давен існує народне прислів’я "Гуртом легше й батька бити". Дане прислів’я можна виявити і в такому понятті кримінального права як співучасть, тобто вчинення злочину спільними діями кількох осіб – гуртом. перевищує
1) гуртом легше підготувати й вчинити злочин;
2) легше приховати злочинця, знаряддя злочину і засоби його вчинення, сліди злочину, а також предмети, здобуті злочином.
Груповий злочин набагато ефективніший для виконання злочинних намірів. Поєднання злочинних зусиль кількох осіб набагато перевищує суму їх окремих, індивідуальних дій. Саме тому груповий злочин набагато більше суспільне небезпечний від злочину, вчиненого поодинці. Дві і більше особи, що беруть участь в одному злочині діють узгоджено і спрямовують свої дії на досягнення єдиного результату. У таких си туаціях виникає питання про співучасть у злочині. Норми КК, що ре гулюють поняття співучасті, форми співучасті, відповідальність спів учасників, утворюють самостійний інститут кримінального права. Співучасть має важливе значення в кримінальному праві.
1) Інститут співучасті включений до КК для того, щоб на його підставі визначити, як і за що відповідають ті особи, що безпосере дньо у вчиненні об'єктивних ознак злочину не брали участі. Напри клад, як відповідає особа, що підмовила іншу вбити потерпілого або дала для цього зброю? Адже ця особа безпосередньо вбивства не вчиняла. Однак на підставі норм про співучасть ця особа буде визна на підбурювачем або пособником вбивства і відповідатиме поряд з виконавцем за вчинення даного злочину.
2) Об'єднання зусиль двох або більше осіб при вчиненні злочи ну в принципі підвищує небезпечність самого злочину, полегшує його вчинення і приховування. Дійсно, коли діють дві або більше особи, вони підтримують один одного, що, природно, полегшує їм вчинення злочину, дає можливість з більшим успіхом нейтралізува ти опір жертви, втекти з місця події, приховати потім здобуте зло чинним шляхом майно тощо. Ось чому у деяких випадках співучасть розглядається як кваліфікуюча обставина, що тягне за собою більш сувору кваліфікацію злочину (наприклад, вчинення крадіжки за по передньою змовою групою осіб —ч. 2 ст. 185), або вважається об тяжуючою обставиною при призначенні покарання (п. 2 ч. І ст. 67).
Великого поширення набула зараз організована злочинність. У цілому від З0 до 40% злочинів вчиняються організованими групами злочинців, а в деяких особливо тяжких злочинах їх питома вага до сягає 60%. За перше півріччя 2000 р., наприклад, виявлено більше 600 організованих груп, що вчинили близько 5 000 злочинів. Найча стіше організованими групами вчиняються такі тяжкі й особливо тяжкі злочини, як крадіжки і привласнення у великих і особливо великих розмірах, розбої, злочинне заволодіння зброєю, рекет (ви магання), контрабанда, незаконні дії з наркотичними засобами. Ма ють місце і вчинення такими злочинними об'єднаннями терористи чних актів, тяжких тілесних ушкоджень, зґвалтувань, захоплення заручників та інших особливо небезпечних посягань. За допомогою інституту співучасті можна визначити відповідальність будь-якої особи, що бере участь в організованій групі.
Для правильного застосування норм КК про співучасть слід, пе редусім, засвоїти його поняття.
Вперше в радянському кримінальному законодавстві розгорнуте визначення поняття співучасті було данно в Основах. Згідно ст.17 Основ співучастю визначається умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні злочину Аналогічне поняття співучасті в злочинах дається, зокрема, в Кримінальному кодексі Російської Федерації 1996р. Співучастю в злочині, говориться в ст. 32 Кодексу, визначається умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні уисного злочину.
У статті 26 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001р. говориться, що співучастю у злочині визнається умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Це формулювання вироблене в результаті довголітніх теоретичних досліджень і є розвитком поняття співучасті, що міс тилося у ст. 19 КК 1960 р. Таким чином, співучасть —це об 'єднан ня, коли кілька осіб вчиняють злочин спільно і умисно. Слід мати на увазі, що співучасть не утворює яких-небудь особ ливих, інших підстав відповідальності — підставою відповідаль ності тут є той же склад злочину, але вчинюваний у співучасті. Те, що норма про співучасть вміщена в Загальній частині КК, означає лише одне — вона (ця норма) має застосовуватися до будь-якого випадку вчинення злочину, зазначеного в Особливій частині КК, але вчиненого у співучасті. Так, положення ст. 26 застосовуються при вчиненні вбивств, грабежів, розбоїв, зґвалтувань, викрадення нарко тиків, як і будь-якого іншого злочину.
Кримінальне законодавство України встановлює кримінальну відповідальність тільки за конкретні суспільно небезпечні винні діяння (дії або бездіяльність), передбачені законом як злочин. Як і будь-який акт вольової поведінки людини, злочин являє собою єдність його зовнішніх (об"єктивних) та внутрішніх (суб"єктивних) властивостей та ознак. Одже, для того, щоб більш детально розкрити зміст співучасті слід встановити його об'єк тивну і суб'єктивну сторони, інакше кажучи, об'єктивні і суб'єктивні ознаки цієї форми злочину.
Об"єктивна сторона злочину – це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злоіину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (діями чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв"язком між діяннями і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, а також засобами вчинення злочину. У співучасті об"єктивні ознаки виражені в законі наступними словами — злочин, вчинений декількома (двома або більше) суб'єктами злочину спільно.
Першою ознакою, яка з об"єктивної сторони свідчить про наявність спіучасті, є множинність учасників злочинів.Закон говорить про "декількох суб"єктів злочину", що передбачає участь у вчинені злочину двох чи більше суб"єктів злочину. Згідно ст.18 ККУ суб"єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу моде наставати кримінальна відповідальність. Таким чином, участь у вчиненні одного й того ж умисного злочину двох чи більше осіб, які відповідно до закону не є суб"єктами злочину (наприклад, неосудна) не утворює співучасті у злочині. Це саме стосується і випадків коли лише один із учасників вчинення такого злочину є суб"єктом злочину, а інші – ні. Вказане положення суттєво відрізняється від положень про співучасть КК 1960р., який визначав співучасть як "умисну спільну діяльність двох або більше осіб у вчиненні злочину", що давало змогу визначити співучастю і відповідним чином оцінювати з позиції кримінального закону дії учасника групового злочину і в тому разі, коли інші учасники через неосудність або недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність,
не були притягнуті до кримінальної відповідальності. Закон може передбачати різні ознаки суб"єкта злочину для різних учасників спільної злочинної діяльності. Це є характерним для складів злочинів, де виконавцем може бути лише спеціальний суб"єкт, тобто фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб"єктом чкого може бути лише певна особа. Для таких співучасників, як організатор, підбурювач, пособник, наявність ознак спеціального суб"єкта не є обов"язковою: ними можуть бути осудні особи, які досягли віку, з якого може настати кримінальна відповідальність. Бути співучасником у злочинах, відповідальність за які законом установлена з 16 років, можуть особи, які досягли 16 років, а в злочинаї, відповідальність за які встановлена з 14 років, - особи які досягли 14- річного віку. Що стосується злочинів, за вчинення яких встановлена відповідальність з іншого віку (наприклад, з 18 років), то співучасниками в таких злочинах можуть бути особи, які досягли 16 років.
При використанні допомоги неповнолітнього при вчи ненні злочину, який хоча іще не досяг віку кримінальної відповідальності, може виникнути співучасть, якщо ця осо ба уже спроможна надати злочинцеві значної допомоги .
Пленум Верховного Суду України в Постанові від 27 березня 1992 р. «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» зазначив, що дії учас ника зґвалтування підлягають кваліфікації за ч. З ст. 152 Кримінального кодексу як вчинення групового зґвалчування і в тому разі, коли інші учасники злочину через неосуд ність, недосягнення віку, з якого настає кримінальна відпо відальність, або інших передбачених законом підстав, не бу ли притягнуті до кримінальної відповідальності .
Професори Харківської юридичної Академії вважають, що співучасть є тільки там, де в злочині беруть участь кілька осіб (хоча б дві особи), законодавець називає мінімальну кількість учасників злочину, хоча їх може бути і більше. Причому кожна з цих осіб повинна мати ознаки суб'єкта злочину — тобто бути фізичною осо бою осудною і досягти віку кримінальної відповідальності.
Дгуга об"єктивна ознака співучасть полягає в тому, що це діяльність спільна. Спільність як об'єктивна ознака співучасті містить такі три моменти:
а) злочин вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників. Роль, функції кожного з співучасників можуть відрізнятися, але при цьому злочин — це результат загальної, спільної діяльності всіх спів учасників, кожний з них вніс у вчинення злочину свій внесок. Іноді спів участь образно порівнюють з грою в оркестрі, де кожен інструмент, кожен музикант веде свою партію, а в цілому виходить єдина мелодія.
б) спільність також означає, що наслідок, який досягається в ре зультаті вчинення злочину, є єдиним, неподільним, загальним для всіх співучасників. За цей наслідок відповідальність несуть всі співучас ники, незалежно від тієї ролі, яку кожний з них виконував у злочині. Якщо три особи вчинили вбивство, то кожний з них повинен нести відповідальність за вбивство, а не за І/З вбивства, хоча він сам безпо середньо і не вбивав жертви. Тому особа, що підкупила вбивцю, як і особа, що дала для цього зброю, несуть відповідальність за вбивст во, вчинене виконавцем. Обсяг відповідальності кожного співучасника і визначається в принципі тим, що вчинив виконавець злочину;
в) спільність при співучасті означає, що між діями співучасни ків і тим злочином, що вчинив виконавець, має місце причинний зв'язок. Причому опосередкований причинний зв'язок, тому що за гальний результат досягається лише шляхом свідомої діяльності виконавця. Діяльність кожного співучасника повинна за часом пе редувати тому злочину, що вчиняє виконавець, вона створює реаль ну можливість для виконавця вчинити даний злочин. Виконавець же перетворює цю можливість в дійсність, спричиняючи необхідний наслідок. Дійсно, ті, хто підмовив особу вбити потерпілого і хто дав для цього зброю, тим самим створили реальну можливість для вбивці реалізувати задумане. Однак перетворення цієї можливості на дійсність залежить від діяння виконавця. Саме тому причинний зв'язок тут має опосередкований характер. Якщо причинний зв'язок відсутній, то немає такої об'єктивної ознаки співучасті, як спільність, а отже немає і співучасті. Візьмемо простий приклад. А. до вчинен ня розбою обіцяє Б. сховати викрадене майно. Тут дії А. — заздале гідь дана обіцянка Б. сховати викрадене — перебуває у причинно му зв'язку з розбоєм, що вчинив Б. Тому А. — співучасник, а саме: пособник розбою. Але досить уявити собі, що Б. вчинив розбій і, бажаючи сховати викрадене, прийшов до свого знайомого А. і по просив його сховати викрадене, що А. і вчинив. Тут співучасті немає, тому що дії по приховуванню викраденого заздалегідь не обіцяні Б., не перебувають з ними в причинному зв'язку, а тому не е співучас тю. Відповідальність за таке приховування буде розглядатися як за окремий злочин.
Професор Коржанівський вважає що, першою і найбільш важливою об"єктивною ознакою співучасті є по годженість дій співучасників (змова).
Для співучасті недостатньо вчинення злочину спільними діями кількох осіб, мало лише їх зовнішньої єдності.
Співучасть є лише там, де є внутрішня єдність дій кіль кох осіб, що виникла внаслідок змови, явної чи вираженої мовчанням.
Немає співучасті там, де дії однієї особи лише об'єктив но сприяли вчиненню злочину іншою особою.
Наприклад, якщо посадова особа не вживає заходів до охорони державного майна, а це використали злодії при його розкраданні, то тут немає співучасті.
Для співучасті необхідна погодженість хоча б між двома особами про вчинення злочину спільно, тобто є взаємне знаття про спільне злочинство.
Де відсутня свідомість того, що особа діє спільно з ін шою (чи іншими) особою для здійснення загального для обох (всіх) наміру, там немає співучасті.
Безпідставно, наприклад, районний суд визнав співучас ником Г. і засудив його за ч. 2 ст. 84 КК 1960 р. (за викра дення державного майна спільно з Б). Б„ працюючи водієм-експедитором, одержав з райагропромпостачу за товаро транспортною накладною 528 кг рідкого пічного палива для перевезення до колгоспу. Однак на фермі колгоспу він паливо не розвантажив, а домовившись з Г., разом з ним викрав його і продав. Президія обласного суду, розглянув ши справу, зазначила, що суд безпідставно визнав Г. спів учасником розкрадання. Як пояснили самі Б. і Г. вони не домовлялися спільно викрасти паливо. Б. пояснив, що па ливо він викрав один. Скориставшись тим, що диспетчер колгоспу зробив йому в накладній позначку про розванта ження, він імітував злив палива з автоцистерни й вивіз його за межі колгоспу. Г. не брав участі у цих діях. Б. зустрів його пізніше, після викрадення, і попросив допомогти йому злити викрадене паливо у Р., що Г. і зробив. Отже, вказала президія обласного суду, між Б. і Г. не було змови про спіль не викрадення палива, Г. участі у його викраденні «не брав, він лише допоміг В. збути викрадене, тобто брав участь у збуті завідомо викраденого майна, а тому і повинен відпо відати за ст. 198 КК'.
Таким чином, співучасть має такі найбільш важливі ознаки:
1) погодженість дій співучасників;
2) взаємне знаття (усвідомлення) про спільне вчинення злочину.
У сукупності ці ознаки розкривають поняття - спільна участь двох чи більше осіб у вчиненні злочину (ст. 26 КК).
При цьому дії кожного співучасника (якими б вони не були) є необхідна умова вчинення злочину. А заподіяний цими діями наслідок є загальним наслідком діяльності всіх співучасників.
Із цього виходить, що співучасть має наявний причин ний зв'язок між діями співучасників і заподіяними злочин ними наслідками.
Ці наслідки є результат дій кожного співучасника, вне сок кожного із них, всіх, що взяли участь у злочині, і в той же час такі злочинні наслідки - це загальний результат су місних, спільних дій всіх співучасників.
З боку об'єктивного для відповідальності співучасника треба виявити сприяння ним чим-небудь вчиненню злочину. Таке сприяння може бути:
' Див.: Постанова президії Чернівецького обласного суду від 22 грудня 1988 р. у справі Б. і Г- Праістика судів України в кримінальних спра вах-К., 1993-С. 70-71.
1) наданням фізичної допомоги - дав знаряддя, усунув пе решкоди, допоміг у транспортуванні, переховуванні і т. ін.,
2) наданням інтелектуальної допомоги - дав пораду, розповів про можливості, особливості охорони, накреслив схему і т. ін.;
3) виливом на волю інших співучасників, наприклад, на виконавця злочину - підбурював його, чи обіцяв перехова ти, збути, використати і т. ін., здобуте злочином тощо.
4) впливом на волю потерпілих: присутністю на місці вчинення злочину з явно викритим наміром і готовністю при необхідності допомогти виконавцю .
Наприклад: Суддя Керол Емон визнала співвиконавцем злочину В'ячеслава Іванькова, який на місці вчинення злочину не промовив ні слова, але ім'я якого «мало велику владу і вирішувало будь-які питання», всі газети називали його «хресним батьком» мафії. Цю кримінальну репутацію В. Іваньков і використовував як знаряддя злочину.¹
Спільність вчинення злочину - це, головним чином, усві домлення згуртованості, єдності всіх учасників злочину, ро зуміння того, що злочин чиниться гуртом (що надає сили, впевненості, наснаги), і кожен співучасник, розуміючи спіль ність вчинення злочину, розраховує на підтримку, на взає модопомогу, на сприяння йому іншим співучасником.
Злочини вичиненні в співучасті можуть кваліфікуватися як вчинені за попередньою домовленістю гру пою осіб, так і без їх попередньої змови про вчинення цього злочину.
Попередня домовленість (змова) означає, що двоє чи бі льше осіб заздалегідь або напередодні домовились про спі льне вчинення злочину. За часом ця домовленість може бути складена за досить тривалий час - за кілька днів, тижнів чи місяців до вчинення злочину. Вона може бути складеною і за кілька годин чи хвилин до початку вчинення злочину. Слова закону (за попередньою змовою
' Див.: Александр Грант. Процес Япончика –М., 1997.п
групою осіб) вказують лише на те, що ця ознака має місце в діях осіб, які до початку вчи нення злочину домовилися про спільні дії. Цю підвищену суспільну небезпечність вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб відзначив
Пленум Верховного Суду України в постанові від 25 грудня 1992 р.- викрадення на лежить кваліфікувати як вчинене за попередньою змовою групою осіб тоді, коли у вчиненні відповідного злочину бра ли участь за домовленістю як співвиконавці дві і більше осо би - вказано у постанові.'
Як зазначив Пленум Верховного Суду, для визнання зґвалтування, вчиненим групою осіб, не вимагається попередньої змови між учас никами злочину. Тобто змова про вчинення таких злочинів може виникнути і під час вчинення посягання.
Деякі злочини за своєю юридичною сутністю можуть бути вчиненими лише групою осіб - змова про насильни цьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоп лення державної влади (ст. 109 КК), бандитизм (ст. 257 КК), масові заворушення (ст. 294 КК), організація або активна участь у групових діях, що порушують громадський поря док (ст. 293 КК), створення не передбачених законодав ством воєнізованих формувань чи груп, а так само участь у цих формуваннях чи групах (ст. 260 КК). Вчинення деяких злочинів групою осіб значно підвищує
' Автор коментарю ст. 17 КК 1960 року безпідставно визнає співви конавцями викрадення осіб, один з яких (шляховий обхідник) побачив, що його напарник краде з товарного вагона взуття, підійшов до вагона і викрав з нього 9 пар ялових чобіт. (Див.: Науково-практичний коментар кримінального кодексу України.- К., 1994.- С. 61). У чому ж співучасть таких дій? Співучасть є лише там і тоді, де і коли один співучасник сприяє вчиненню злочину іншому, а цей останній усвідомлює і сприймає таке сприяння. Без цієї умови дії окремих осіб не мають спільності, по-єднаності, а тому і не можуть кваліфікуватися як співучасть, як вчинення злочину спільними зусиллями. Автор наводить цей випадок як приклад
' Див.: п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти привотної власності»- Постанови Пленуму Верховного Суду- К., 1995- С. 11
співвиконавства без попереднього зговору, але в цьому прикладі немає не тільки попередньої, але і будь-якої змови.
Автори науково-практичного коментаря Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001р. за редакцією М.І.Мельника, виділяють ще одну із складових спільної участі, а саме: спрямування зусиль кожного співучасника на досягнення загального результату злочину, тобто дії кожного із співучасників є складовою частиною загальної діяльності з вчинення злочину. Вони діють разом, роблячи
кожний свій внесок у вчинення злочину. Дії (бездіяльність) кожного з учасників за конкретних обставин є необхідною умовою для вчинення злочинних дій іншим співучасником, а , зрештою, - необхіджною умовою настання спільного злочинного результату. Прагнення досягти різні злочинні результати є підставою для невизнання співучастю у злочині участі двох або більше осіб у вчиненні одного посягання.
Деякі вченні, такі як А.Я. Вишинський, А.Н. Трайніц стверджували, що співучасть можлива і без всякого погодження і змови між співучасниками. А.Я.Вишинський взагалі заперечував необхідність для співучасті наявності причинного зв"язку між діями співучасників і виникненням злочинних наслідків. "Для понятия соучастия необходимо наличие не причинной связи, а связи вообще данного лица с совершенным приступлением."
Згідно чинного законодавства суб"єктивна сторона (ознака) злочину – це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення її свідомості і волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків.
Суб'єктивні ознаки співучасті — умисна спільна участь у вчи ненні умисного злочину. У законі суб'єктивна сторона співучасті у злочині (суб'єктивні ознаки співучасті) виражена словами — злочин вчиняється умисно і спільно. З цього формулювання закону випли ває, що:
1) співучасть можлива лише в умисних злочинах;
2) всі особи, що беруть участь у злочині (всі співучасники), ді ють умисно.
Ці ознаки потребують певної конкретизації. Перш за все, із закону випливає однозначний висновок — спів участь у злочинах, вчинених з необережності, неможлива. Питання про співучасть у необережних з+лочинах порушувалася в науці досить давно. Так, ще у XIX сторіччі деякі криміналісти відстоювали мож ливість співучасті в необережних злочинах. Вже в радянський період вчений А.Н.Трайнін доводив наявність співучасті в необережних зло чинах. Таку точку зору висловлюють вчені України. Пожвавлення дискусії з цього питання викликано значним зростанням необережної злочинності, особливо в сфері «людина — машина», наприклад, на автомототранспорті. Все частіше доводиться стикатися з випадками спільного заподіяння декількома особами з необережності злочинно го наслідку. Це так зване необережне співзаподіяння. Наприклад, два тесляри, що працюють на будівництві житлового будинку, скидають з висоти колоду, не переконавшись в тому, що внизу нікого немає, вна слідок чого смертельно травмовано людину, яка там проходила. Або водії автомашин, що їдуть по шосе, з порушенням правил дорожньо го руху, обганяючи один одного, внаслідок чого на одному з обгонів відбувається зіткнення машин і травми одержують пасажири, що їхали в них. В момент вчинення указаних дій винні хоча і передбачали можливість настання негативних наслідків в подібних випадках, але розраховували на іх відвернення в даному конкретному випадку, не вважаючи свої дії суспільно небезпечними в момент іх вчинення. Такі дії не можуть розглядатися як вчинені спільними умисними діями. І в першому, і в другому випадку винні діють з необережності, спільно заподіюючи суспільне небезпечні наслідки. Однак такі спільні дії не можна визнати співучастю через те, що тут відсутнє об'єднан ня злочинної волі діючих осіб. У таких випадках кожний із співзапо-діювачів несе відповідальність за свої дії самостійно.
Але були і такі вчені, що вважали можливою співучасть і при необережності. Професор М.Й. Коржанський, зазначає, щодо таких відносяться А.Я.Вишинський, А.Н.Трайнін, а також М.Д. Шаргородський. "Я називаю ці імена для того, щоб ви знали, коли будете читати відповідну літературу, що це були великі шахраї від науки, люди без гідності і совісті, вірні прислужники ра дянського правосуддя у колишньому Союзі. Їх антилюдські погляди служили обгрунтуванням катуванню невинних лю дей, рахунок яких вівся на мільйони. Вони знищили інсти тут співучасті і замінили його якоюсь широкою невираз ною причетністю до злочину."¹
Визнання можливості співучасті в необережності злочину проторічить самій
сутності інститута співучасті і його законодавчому визначенню, прямо вказуючого на умисну участь декількох осіб.
2. При співучасті не тільки дія повинна бути умисною, але і всі співучасники повинні діяти також умисно. Звідси випливає: якщо одна особа діє з необережності, а інша, використовуючи це, діє уми сно, — співучасть відсутня (наприклад, працівник міліції залишає через недбайливість у неналежному місці пістолет, а хтось, викори стовуючи це, заволодіває зброєю і вчиняє з його використанням уми сне вбивство). У цьому випадку працівник міліції буде нести відпо відальність за злочинне недбале зберігання зброї—за ст. 264, а осо ба, що використала пістолет, — за умисне вбивство —за ч. І ст. 115. Що ж означає діяти умисно при співучасті? Це означає, що всі співучасники мають спільний умисел. Таким чином, спільність характеризує не тільки об'єктивну, але й суб'єк тивну сторону співучасті в злочині. Спільність умислу означає, що між співучасниками завжди має місце згода (змова) на вчинення кон кретного злочину: Саме спільний умисел і знаходить своє об'єктив не вираження в спільності дій співучасників. Причому змова (узго дженість) — це обов'язкова ознака будь-якої співучасті. Зрозуміло, сама змова (узгодженість) може мати різний характер, виражатися різним способом, інакше кажучи, форми обміну інформацією мо жуть бути різними. У більшості випадків така змова є усною, коли співучасники узгоджують свої дії словесно. Однак можлива й пись мова змова — шляхом обміну записками, накресленням плану дій, чи іншою знаковою інформацією. Можлива змова і за допомогою технічних систем (телефону, інтернету і т.п.). Рідше зустрічається змова, що виражається в конклюдентних діях. Конклюдентними вва жаються мовчазні дії, з яких можна зробити, висновок про дійсні умисли особи (від
¹Кримінальне право і законодавство України, профес. М.Й.Коржанський, К., 2001р.
латинського сопсіиаіо — висновок). Це, напри клад, обмін жестами, мімікою, певними рухами, внаслідок чого дії співучасників стають узгодженими. У будь-якому разі змова, взаєм на узгодженість — це обов'язкова ознака співучасті. Який же умисел повинен бути у співучасників, який його зміст? Умисел при співучасті, як і в злочині, вчинюваному однією осо бою, містить у собі інтелектуальні і вольові моменти. Однак оскільки злочин вчиняється в співучасті, і той і інший моменти умислу мають свою специфіку.
Специфіка інтелектуального моменту полягає в тому, що співуча сник усвідомлює суспільну небезпечність не лише вчиненого ним особисто діяння, але й суспільну небезпечність діяння, яке вчиняє виконавець. Співучасник також передбачає, що в результаті цих дій виконавця настане суспільне небезпечний наслідок. Тобто співучас ник передбачає, що в результаті його дії розвиток причинного зв'я зку призведе до того, що виконавець вчинить задуманий співучас никами злочин.
Іншими словами, співучасник повинен бути поінформований про злочинні наміри, злочинні дії виконавця. Вимога такої поінформо ваності — найважливіша ознака співучасті. Так, якщо особа, що вирішила вбити жертву, просить у сусіда рушницю для полювання і сусід цю рушницю дає, а внаслідок цього відбувається вбивство, то співучасть відсутня, тому що, даючи рушницю, особа не була по інформована, не знала про дійсний намір вбивці. Якщо ж така руш ниця дана майбутньому виконавцю для вчинення вбивства, то має місце співучасть, тому що той, хто дав рушницю, діє узгоджено з ви конавцем, обізнаний про його злочинні наміри.
Вольовий момент умислу при співучасті виявляється насамперед у бажанні настання наслідків, коли всі співучасники бажають, щоб настали наслідки, яких своїми безпосередніми діями прагне досяг ти виконавець. У злочинах з формальним складом співучасники ба жають, щоб виконавець вчинив задуману ними злочинну дію.
Говорячи про умисел при співучасті, варто мати на увазі, що всі фахівці визнають можливість прямого умислу при співучасті, але не всі згодні, що тут можливий і умисел непрямий. Ця остання точка зору викликає сумнів, тому що необгрунтовано звужує поняття співучасті.
Передусім слід зазначити, що сам закон (ст. 26), говорячи про умисел при співучасті, не вказує види такого умислу, допускаючи тим самим, що він може бути як прямим, так і непрямим.
Далі, якщо стати на позицію, що критикується, то в деяких ви падках дії співвиконавців не будуть вважатися співучістю в злочині. Наприклад, три чоловіки звалили на землю потерпілого, завдаючи йому вдарів ногами, руками по різних частинах тіла, не бажаючи спричинення смерті, але свідомо допускаючи і такий наслідок по боїв. Внаслідок побоїв потерпілий помер. Очевидно, що особи, які вчинили злочин, будучи виконавцями (співвиконавцями), діють з непрямим умислом, не бажаючи смерті жертви, але свідомо її допу скаючи. їх у повній відповідності з ст. 27 слід визнати співучасни ками. Кілька років тому у Київській області мав місце такий випа док. Машина швидкої допомоги, прибувши за викликом, забрала хворого, що перебував у непритомному стані. По дорозі, внаслідок закінчення зміни (а доставлення хворого до лікарні вимагало багато часу), лікар, санітар та водій, які його супроводжували, виріши ли вивантажити хворого у лісопосадці, що вони і зробили. Грома дянин, який перебував поблизу, намагався їх присоромити, на що вони відповіли: «Нічого, як-небудь оклимається» і поїхали з місця події. Викликана цим громадянином інша машина швидкої допомоги вже знайшла потерпілого мертвим. Цілком очевидно, що винні, а вони всі є співвиконавцями злочину, передбачали, що в результаті їх дій хворий може вмерти, цього, звичайно, не бажали, але свідомо допускали, тобто діяли з непрямим умислом.
Непрямий умисел можливий також і в поведінці пособника. Так, у справі, що мала місце в одному з міст, слідчий-жінка, потрапивши під вплив підслідного, передала останньому пістолет для вчинення ним втечі з в'язниці, однак просила не використовувати його. Винний же, вчиняючи втечу, вбив охоронця. Даючи пістолет, жінка розуміла, що зброя може бути використана і, хоча і не бажала цього, але свідомо до пускала і наслідок у виді смерті осіб, які спробують завадити втечі. У цій справі має місце пособництво у вбивстві з непрямим умислом.
Таким чином, співучасть у злочині можлива не лише з прямим, але і з непрямим умислом. Останній може мати місце в поведінці співвиконавця або пособника.
Що стосується мотивів дій співучасників, то вони можуть бути як однаковими, так і різними. Наприклад, при вчиненні вбивства всі спів учасники можуть мати один мотив — помсту потерпілому. Але можуть бути і ситуації, коли одні із співучасників діють з помсти, а інші — з корисливих мотивів. Так, при «замовленому» вбивстві вбивця, підкуп лений підбурювачем, діє з корисливих мотивів, а сам підбурювач може керуватися мотивом помсти, ворожнечі, заздрощів до потерпілого. Не схожість мотивів не виключає співучасті у злочині. Вона може вплива ти в деяких випадках на кваліфікацію злочину, про що мова буде йти далі, і враховуватися при призначенні покарання співучасника.
Вже з прикладів, що наводилися, видно, що співучасники можуть виконувати в злочині різні ролі.
Професор Коржанський до суб"єктивної сторони співучасті відносить такі необхідні складові як:
1) взаємна погодженість (змова) між співучасниками про здійснення злочину; змова, погодженість вчинити злочин можуть бути досягнуті словами, жестами та взагалі будь-якими засобами порозуміння, як кажуть, порозуміння з пів слова, або і без слів;
2) наявність двобічного суб'єктивного зв'язку між спів учасниками, обопільна усвідомленість про вчинення злочи ну спільно з іншими співучасниками.
Деякі автори допускають можливість співучасті і при однобічному суб'єктивному зв'язку'.
Але така думка не має підґрунтя ні в законодавстві, ні в практиці його застосування, ні в доктрині кримінального права. У статті 26 КК України
¹Див.: Угрехелидзе Н. Соучастие без еговора.-Сов. юстиция, 1968- № 14.
співучасть визначається як навмисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні злочину. Навмисне і спільне вчинення злочину не дозволяє, не дає можливості визнати співучастю діяння, яке не має взаємоусвідомлення, яке усвідомлюється лише однією дію чою особою і не усвідомлюється іншою (іншими).
Кількісно співучасть припускає участь у злочині двох чи більше осіб.
Об"єктивна і суб"єктивна сторони співучасті мають важливе значення при вирішенні питання про відповідальність співучасників. Об"єктивна сторона ( обставини, що характеризують об"єктивну сторону складу і впливають на кваліфікацію злочину), вчиненого виконавцем злочину (наприклад, спосіб вчинення), можуть бути поставлені у вину іншим співучасникам лише за умови,що вони заздалегіть знали про ці обставини, були проінформовані про них. Якщо ж співучасники не були проінформовані про наявність цих обставин (не усвідомлювали їх існування), вони за них відповідальності не несуть і ці обставини не можуть визначити кваліфікацію діянь співучасників (наприклад, виконавець вчинив вбивство з особливою жорстокістю, а інші співучасники про це не знали – виконавець відповідає за п.4 ч.2 ст.115, а інші співучасники – за ст. 27 і ч.1 ст.115). У цих випадках, як видно
1) Об'єктивні обставини (обставини, що характеризують об'єк тивну сторону складу і впливають на кваліфікацію злочину), вчине ного виконавцем злочину (наприклад, спосіб вчинення), можуть бути поставлені у вину іншим співучасникам лише за умови, що вони за-.здалегідь знали про ці обставини, були поінформовані про них. Якщо їж співучасники не були поінформовані про наявність цих обставин і(не усвідомлювали їх існування), вони за них відповідальності не інесуть і ці обставини не можуть визначати кваліфікацію діянь співучасників (наприклад, виконавець вчинив вбивство з особливою жорстокістю, а інші співучасники про це не знали — виконавець відповідає за п. 4 ч. 2 ст. 115, а інші співучасники —за ст. 27 і ч. І ст. 115). У цих випадках, як видно, дії співучасників кваліфікують ся за різними статтями КК, хоча вони і вчинили один злочин — вбивство.
2) Суб'єктивні ознаки, які визначають кваліфікацію злочину, вчиненого виконавцем (наприклад, мотив), можуть бути поставлені у вину іншим співучасникам також за умови, що вони заздалегідь знали про них, були поінформовані про їх наявність. Якщо ж ці ознаки їм заздалегідь не були відомі, співучасники не були поін формовані про них, ці обставини (суб'єктивні ознаки) поставлені їм у вину не можуть бути. Так, якщо підбурювач умовив виконав ця вбити потерпілого з помсти, а виконавець, давши на це згоду, вбиває жертву, переслідуючи корисливу мету, то такий виконавець відповідає за п. 6 ч. 2 ст. 115 (вбивство з користі), а підбурювач, що не знав про корисливі мотиви, якими керувався виконавець, — за ч. 4 ст. 27 і ч. І ст. 115. Якщо ж підбурювачу було відомо про такі мотиви виконавця, то він буде нести відповідальність за ч. 4 ст. 27 і п. 6 ч. 2 ст. 115.
3) Обставини, що посилюють або пом'якшують відповідальність, але характеризують лише особу співучасника, навіть якщо інші спів учасники знали про їх наявність, ставляться у вину лише тому співучаснику, на боці якого вони мають місце. Інакше кажучи, «осо бисті» обставини (наприклад, повторність, рецидив) не можуть впли вати на відповідальність інших співучасників. Якщо, скажімо, по-собник сприяє особі, яка раніше була засуджена за вбивство, у вчи ненні нового вбивства, то незалежно відтого, знав пособник про це чи ні
31.03.2013 15:03-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора