Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Економіка України
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Курсова робота з ДРЕ
Державне регулювання економіки України та межі втручання держави в економіку.
Зміст
Вступ 3
Розділ 1: Державне регулювання економіки
Об’єкти і цілі державного регулювання економіки 6
Методи і засоби державного регулювання економіки 10
Розділ 2 :Державне регулювання економіки України та межі втручання держави в економіку.
Межі втручання держави в економіку. 16
Проблеми державного регулювання економіки в Україні 22
Висновки 28
Використана література 29
Додатки
Розділ 1
1.1 Об'єкти і цілі даржавного регулювання економіки.
Об'єкти ДРЕ - це сфери, галузі, регіони, а також ситуації, явища й умови соціально-економічного життя країни, де виникнули або можуть виникнути труднощі, проблеми, не що дозволяються автоматично або що дозволяються у віддаленому майбутньому, у той час як зняття цих проблем настійно необхідно для нормального функціонування економіки і підтримки соціальної стабільності.
Основні об'єкти ДРЕ :
економічний цикл;
секторальна, галузева і регіональна структура господарства;
умови накопичення капіталу;
зайнятість;
грошовий обіг;
платіжний баланс;
ціни;
умови конкуренції;
соціальні відношення, соціальне забезпечення;
підготовка і перепідготовка кадрів;
навколишнє середовище;
зовнішньоекономічні зв'язки.
Суть державної антициклічної політики, або регулювання господарської кон'юнктури, складається в тому, щоб під час криз і депресій стимулювати попит на товари і послуги, капіталовкладення і зайнятість. Для цього приватному капіталу даються додаткові фінансові пільги, збільшуються державні витрати й інвестиції. У умовах тривалого підйому в економіці країни можуть виникнути зростання імпорту і погіршення платіжного балансу, перевищення попиту на робочу силу пропозицією і звідси необгрунтований ріст заробітної плати і цін. У такій ситуації задача ДРЕ-притормозити зростання попиту, капіталовкладень і виробництва, щоб по можливості пригальмувати надвиробництво товарів і перенакопичення капіталів.
У області галузевої і територіальної структури ДРЕ також відіграє значну роль. Тут за допомогою фінансових стимулів і державних капіталовкладень, забезпечуються привілейовані умови окремим галузям і регіонам. У однім випадку підтримка надається тим галузям і одиницям господарства, що знаходяться в стані затяжної кризи; в іншому випадку заохочується розвиток нових галузей господарства і видів виробництва, покликані призвести до прогресивних структурних зсувів усередині галузей, між галузями і в усім народному господарстві, до підвищення його ефективності і конкурентноздатності. Але також можуть прийматися міри і по притармаживанию надмірної концентрації виробництва.
Найважливішим об'єктом державного регулювання економіки є накопичення капіталу. Виробництво, присвоєння і капіталізації прибули завжди служать головною ціллю господарської діяльності в ринковій економіці. Створюючи додаткові стимули і можливості в різний час всім інвесторам або окремим їхнім групам по галузях і територіям, що регулюють органи впливають на економічний цикл і структуру.
Регулювання занятости-это підтримка нормального з погляду ринкової економіки співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили. Співвідношення це повинно задовольняти потребу економіки в кваліфікованих і дисциплінованих робітниках, заробітна плата яких служить для них достатньою мотивацією до праці. Проте співвідношення між попитом і пропозицією не повинно звістки до надмірного росту заробітної плати, що може негативно відбитися на національній конкурентноздатності. Небажане і різке зниження зайнятості веде до збільшення армії безработных, зниженню споживчого попиту, податкових надходжень, росту податків на посібники і небезпечно соціальним наслідкам.
Особлива увага ДРЕ приділяє грошовому обігу. Основний напрямок регулювання грошового обращения-это боротьба з інфляцією, що подає серйозну небезпеку для економіки.
Стан платіжного балансу є об'єктивним показником економічного здоров'я країни. В усіх країнах із ринковим господарством держава постійно здійснює оперативне і стратегічне регулювання платіжного балансу шляхом впливи на експорт і імпорт, прямування капіталів, підвищення і зниження курсів національних валют, участь у міжнародній економічній інтеграції.
Одним із головних об'єктів регулювання є ЦІНИ. Динаміка і структура цін відбивають стан економіки. У той же час самі ціни сильно впливають на структуру господарства, умови капіталовкладень, усталеність національних валют.
Державні регулюючі інстанції ринуться впливати і на інші об'єкти ДРЕ, наприклад, зацікавити приватні фірми в розвиток наукових досліджень. Вивчаються й удосконалюються закони по конкуренції, соціальному захисту, охороні навколишнього середовища.
Об'єкти ДРЕ різняться в залежності від рівня розв'язуваних ними задач. Це такі ієрархічні рівні: рівень фірми; регіону; галузі; сектори економіки (промисловість, сільське господарство, послуги ); господарства в цілому; глобальний (соціальні відношення, екологія); наднаціональний ( економіко-політичне відношення з закордонними країнами, інтеграційні процеси ).
Цілі державного регулювання економіки.
Самою головною ціллю ДРЕ є економічна і соціальна стабільність і зміцнення існуючого ладу усередині країни і за рубежем. Від цієї головної цілі виникають множина конкретних цілей, без здійснення яких не може бути досягнута головна ціль. Ці конкретні цілі нерозривно пов'язані з об'єктами ДРЕ. Ціль, тобто вирівнювання економічного циклу, спрямована на об'єкт. Удосконалювання галузевої і регіональної структури господарства спрямована на секторальні і галузеві, регіональну структури. Поліпшення навколишнього середовища спрямована на навколишнє середовище. Частіше усього одна ціль не може бути досягнута поза залежністю від інших. Наприклад, забезпечення додаткових капіталовкладень на модернізацію вугільних шахт може бути ціллю-посередником для: стабілізація і зниження витрат у вітчизняній вуглевидобувній промисловості; зниження імпорту твердого палива і поліпшення паливно-енергетичного балансу; підтримки зайнятості в галузі; зняття в цих районах соціальної напруженості; надання тиску на ціни нафтових і газових компаній. З цього випливає , що конкретні цілі підпорядковуються головної цілі і взаємодіють між собою.
Розділ 2
2.1 Межі втручання держави в економіку.
Розглянемо границі необхідного втручання держави в економіку. Насамперед це області, де перестає ефективно діяти механізм ринкової саморегуляції і потрібне термінове втручання держави.
По-перше, це правильна організація грошового обігу.
В других, надання державою суспільних товарів. Механізм вільного ринку дозволяє задовольняти потреби, що виражаються в грошовій формі, через попит. Однак існують такі потреби, що неможливо вимірити в грошах і перетворити в попит. Мова йде про послуги колективного користування : національна оборона, державне керування, єдина енергетична система, національні мережі комунікацій, охорона суспільного порядку, вакцинація, хлорування питної води і т.д. Тут не обійтися без утручання держави в економіку.
По-третє, усунення державою наслідків зовнішніх ефектів. У процесах ринкового виробництва і споживання можуть виникати своєрідні дефекти, що не мають грошового вираження і не фиксируемые ринком. Ці зовнішні ефекти порушують ринкова рівновага й обумовлюють неоптимальний розподіл ресурсів, що робить необхідним утручання держави в економіку.
Функції, виконувані державою по організації грошового обігу, наданню суспільних товарів і усуненню наслідків зовнішніх ефектів, складають максимальні границі його втручання в економіку вільного ринку. Разом з тим ці функції утворять мінімально необхідні границі регулювання реального ринку. Як видно, нерегульованого ринку взагалі не буває, тому що у визначеному впливі з боку держави бідує навіть ідеальний вільний ринок.
Якщо звернутися до реального конкурентного ринку, то виявляться нові області економічного життя, де виявляється обмеженість механізму ринку, що робить необхідним більш широку участь держави в господарських процесах. Сукупність таких областей визначає максимально припустимі границі втручання в економіку. Коротко позначимо ці сфери.
1. Перерозподіл доходів.
Ринок визнає справедливими доходи, отримані в результаті вільної конкуренції на ринках факторів виробництва, розміри доходів залежать від ефективності вкладення факторів. У суспільстві ж є люди, що не володіють ні землею, ні капіталом, ні працею (непрацездатні, незаможні). Вони не беруть участь у конкуренції, не одержують ніяких доходів. Існують і люди, що не мають роботу, але працездатні, вони не можуть знайти ринкове застосування своїй праці. Ринковий розподіл доходів незастосовний до тих, хто зайнятий виробництвом суспільних товарів, їхній зміст стає задачею держави, а не ринку.
В усіх перерахованих вище випадках держава вправі втрутитися в перерозподіл доходів, тому що те, що справедливо з позиції ринкового механізму , несправедливо з загальнолюдських норм моралі, порушує право людини на гідне існування в суспільстві.
Держава бере на себе задачу забезпечення правової бази і деяких найважливіших послуг, що є передумовою ефективного функціонування ринкової економіки. Необхідна правова база припускає такі міри, як надання законного статусу приватним підприємствам, визначення прав приватної власності і гарантування дотримання контрактів. Уряд установлює також законні "правила гри", що регулюють відносини між підприємствами, постачальниками ресурсів і споживачами. На основі законодавства держава виконує функції арбітра в області економічних зв'язків. Основні послуги, забезпечувані державою, включають застосування міліцейських сил для підтримки суспільного порядку, уведення стандартів виміру ваги і якості продуктів, створення грошової системи, що полегшує обмін товарів і послуг.
2. Конкуренція служить основним регулюючим механізмом в економіці. При конкуренції індивідуальні виробники і постачальники ресурсів можуть лише пристосовуватися до бажань покупців, що ринкова система реєструє і доводить до відома продавців. Конкуруючих виробників, що підкоряються волі ринкової системи, чекають прибуток і зміцнення їхніх позицій; долею же тих, хто порушує закони ринку, є збитки й у кінцевому рахунку банкрутство.
Ріст монополій різко змінює цю ситуацію. Держава намагається регулювати ситуацію двома способами. Воно утворює державні комісії для регулювання цін і встановлює стандарти на надані послуги. Федеральний уряд також використовує антимонопольні закони.
Механізм ринку не реалізує автоматично право на працю для тих, хто може і хоче працювати. Помітимо, що забезпечення зазначеного права не аналогічно наділенню всіх працездатних членів суспільства гарантованими робітниками місцями. Для ефективної роботи ринку потрібен оптимальний резерв робочої сили, з ряду причин у ринковій системі неминуча безробіття, що ставить перед державою чимало складних проблем. Його обов'язком стає регулювання ринку робочої сили з метою підтримки визначеного рівня зайнятості, матеріального забезпечення людей, що втратила робочі місця.
3. Монополізм і інфляція - це дві важкі "хронічні хвороби" ринкової економіки, що має потребу в проведенні антимонопольної й антиінфляційної профілактики.
Суть державної антициклічної політики, або регулювання господарської кон'юнктури, полягає в тому, щоб під час криз і депресій стимулювати попит на товари і послуги, капіталовкладення і зайнятість. Для цього приватному капіталові надаються додаткові фінансові пільги, збільшуються державні витрати й інвестиції. В умовах тривалого і бурхливого підйому в економіці країни можуть виникнути небезпечні явища розкрадання товарних запасів, ріст імпорту і погіршення платіжного балансу, перевищення попиту на робочу силу над пропозицією і звідси необґрунтований ріст заробітної плати і цін. У такій ситуації задача державного регулювання економіки
пригальмувати ріст попиту, капіталовкладень і виробництва, щоб по можливості скоротити надвиробництво товарів і перенагромадження капіталів і, таким чином, зменшити глибину і тривалість можливого спаду виробництва, інвестицій і зайнятості в майбутньому.
4. Розвиток фундаментальних наукових досліджень із тривалими строками окупності, високим ступенем ризику і невизначеністю у відношенні прибутку практично не під силу ринковому механізмові. Тут держава стимулює структурну політику і науково-технічний прогрес. Та й ринок більш ефективно працює при комерційному освоєнні перспективних видів нової техніки і технології.
Держава проводить регіональну політику, вирішуючи питання, що виникають при впливі на ринкову економіку історичних, національних, демографічних і інших неринкових факторів. Регіональна політика здійснюється за допомогою фінансових стимулів і державних капіталовкладень, що забезпечують привілегіювання положення окремим галузям і регіонам. В одних випадках підтримка виявляється галузям і територіальним одиницям, що знаходяться в стані затяжної кризи ; в інші - заохочується розвиток нових галузей і видів виробництв - носіїв науково - технічного прогресу, покликаних привести до прогресивних структурних змін усередині галузей, між галузями і у всьому народному господарстві в цілому, до підвищення його ефективності і конкурентноздатності. У той же час можуть прийматися заходу для пригальмування надмірної концентрації виробництва.
5. Реалізація національних інтересів у світовій економіці (регулювання зовнішньоекономічних зв'язків) припускає проведення державою відповідної зовнішньоторговельної політики, контроль над міжнародною міграцією капіталів і робочої сили, вплив на валютні курси, керування платіжними балансами і багато чого іншого.
Такі загалом верхні максимально припустимі межі державного втручання в ринкову економіку. Ці рамки досить широкі для того, щоб розумний симбіоз державного регулювання й ефективно працюючого механізму ринку дозволив вирішити основні соціально-економічні проблеми сучасного суспільства.
Якщо ж держава намагається робити більше, ніж йому отмерено ринковою економікою, - продовжує розподіляти виробничі ресурси, утримує адміністративний контроль над цінами, прощає підприємствам заборгованість, зберігає робочі місця в технологічно відсталих виробництвах, веде фіскальну податкову політику, намагається забезпечити високу соціальну захищеність населення без обліку реальних можливостей економіки, то в народному господарстві консервується відстала структура виробництва, низька якість продукції, збільшується відставання від розвитих країн в області науково-технічного прогресу і рівня життя народу. У результаті страждають ті, заради яких держава йшла на перевищення меж розумного втручання в економіку. Тоді рано або пізно стає необхідним роздержавлення економіки, рятування її від надмірної державної активності.
2.2 Проблеми державного регулювання економіки в Україні.
Перехід України від централізовано керованого господарства до ринкової економіки докорінно змінюють задачі, що стоять перед державою в економічній сфері. Зміна колишнього апогею, призвела до того, що в Україні процес руйнування старих механізмів регулювання пішов швидше ніж створення нових, необхідних для проведення ефективних ринкових перетворень.
Неприйняття тоталітаризму, орієнтація на ліберально-демократичну систему цінностей, були багатьма сприйняті як перехід до якоїсь абстрактної "без державної" ринкової моделі. Цілком лібералізовані ринки представлялися основою політичних свобод і демократії. Але це твердження не тільки перекручено трактувало західний досвід, але і не враховувало вітчизняний менталітет з його багатовіковою традицією сильної центральної влади, щоправда, доведений у ході соціального експерименту до крайніх форм.
Позиція невтручання держави в економіку привела Україну до найжорстокішої кризи: розвалу промисловості, різкому і тривалому спадові промислового виробництва, зниженню обсягів випуску сільськогосподарської продукції, росту внутрішнього і зовнішнього боргу, гіперінфляції і наступній нестабільності національної валюти, кризі неплатежів, невиплаті заробітної плати і пенсій, корупції у всіх ешелонах влади, значному тіньовому оборотові капіталу, росту злочинності, у тому числі організованої, росту безробіття, утраті моральних цінностей у суспільстві- наркоманії, проституції і т.д.
Слід зазначити, що системи, цілком заснованої на невтручанні держави, не існувало й у ХІХ столітті і до нього. У ХХ в. найважливішої складового успіху країн з розвитий ринковою економікою, і що розвиваються з'явилася регулююча роль держави.
Перший етап (1992-середина 1994 р.м.) розвитку економіки України, коли влада залишалася в руках номенклатури, а початком економічних реформ з'явилося проходження російської лібералізації цін, проявилися відмовлення від наукового обґрунтування ринкових перетворень, нерозуміння фундаментальних функцій суспільного поділу праці, складності реформування державної власності, уповільнення формування перехідної економіки і відсутність її державного регулювання переборений. Але цей етап, як уже було відзначено, привів Україну до затяжної економічної кризи, багаторазовому зниженню життєвого рівня населення.
З другої половини 1994 р. перехідна економіка України почала здобувати реальні контури. В основу соціально- економічних перетворень був покладений науковий підхід, вивчення суспільних тенденцій розвитку перехідної економіки й об'єктивних форм їхньої реалізації в СНД, Росії, Україні, наукова розробка стратегії і тактики внутрішньої і зовнішньоекономічної політики країни з метою прискорення демократичних перетворень.
Виконання економічних функцій державою вимагає формування механізмів державного регулювання, включаючи мети і пріоритети розвитку, а так само економічних і правових способів їхнього досягнення. Для України головна мета державного регулювання економіки в сучасних умовах- забезпечення переходу від хаотичних до регульованих економічних процесів. При цьому нова система керування вимагає переходу від регламентації, дрібної опіки виробничо-господарської і фінансової діяльності юридичних і фізичних осіб до регулювання економічних процесів за допомогою економічних і юридичних важелів.
Ефективність державного регулювання економіки в першу чергу зв'язана з проблемою правової основи функціонування економіки, тому що законодавча база в Україні недостатньо розроблена. Багато прийнятих законів не відповідають реаліям сьогоднішнього дня. Законотворчий процес гальмується як малоефективною роботою Верховної Ради, її крайньою політизацією, протистоянням Президентові й Урядові, так і низькою якістю внесених у Верховну Раду законопроектів.
Недостатнє пророблення законів стримує процес реформування економіки, розвиток підприємництва, інвестиційний процес, залучення закордонного капіталу в економіку України. Тому розробка і прийняття економічних законів залишається найгострішою проблемою державного регулювання.
В умовах переходу до ринку важливу роль в економіці України грає антимонопольне законодавство і державне регулювання, що видобувних галузей паливно-енергетичного комплексу, електрозв'язку, залізничного транспорту, житлово-комунального господарства й інших природних монополій, зокрема , стримування цін на їхню сировину, продукцію і послуги.
Вимагає всебічного державного регулювання проблем переділу власності, з огляду на кримінальний характер реалізації і роздержавлення державної власності, становлення приватної власності і недержавних форм присвоєння, соціально-політичну атмосферу в суспільстві.
Необхідна також реорганізація державного сектора економіки України.
Основні важелі державного регулювання- оподатковування, бюджет, кредитно-грошова політика в Україні малоефективні і діють негативно на економіку країни.
Податковий тиск веде до відмивання оборотних коштів підприємств, згортанню виробництва і підприємницької діяльності, банкрутства підприємств, росту "тіньового" бізнесу і т.д.
Дефіцитний бюджет- це недофінансування в першу чергу соціального середовища- охорони здоров'я, культури, невиплати заробітної плати працівникам бюджетної сфери, відсутність ресурсів для фінансування програм державного рівня...
Тверда монетарна політика проведена державою і Національним Банком України, спрямована на обмеження приросту грошової маси і стабілізацію національної валюти, з іншої сторони підтримує на високому рівні ставки центрального і банківського кредитів, що робить неефективні довгострокові кредити й інвестиції і гальмує економічний розвиток.
Тому актуальним для України є рішення проблем адекватного оподатковування, наповнення бюджету, ефективної кредитно-грошової політики.
Недосконалість правових актів, несприятливий інвестиційний клімат, дефіцит ресурсів робить перерозподіл доходів найгострішою проблемою державного регулювання економіки України.
Одним з основних інструментів реалізації довгострокової і короткострокової економічної політики держави є економічне прогнозування і планування. Але, тому що в Україні був ліквідований вертикальний зв'язок економічних служб, відсутні горизонтальні зв'язки між ними. Важливою проблемою стає створення загальної системи економічного прогнозування і планування. Розробка прогнозу повинна здійснюватися на основі аналізу динаміки і фактичний стан внутрішнього і зовнішнього ринку, соціально-економічного розвитку, наукових досліджень і їхніх практичних результатів, прогнозу їхніх практичних результатів, прогнозу науково-технічного прогресу, національних стратегічних програм.
Складовою частиною системи прогнозування і планування повинно стати бюджетне планування, що буде визначати загальні централізовані фінансові ресурси, джерела їхнього формування і способи застосування економічних важелів, а також бути головною базою для формування державного бюджету, здійснення грошово-кредитної емісії й інших економічних дій по єдиній методології.
В умовах переходу економіки України до ринкових відносин і величезних значень набуває проблема формування і реалізації програм державного рівня. Загальна кількість таких програм в Україні зараз близько 70, однак для їхнього виконання не створений діючий механізм фінансування й економічного стимулювання, відсутні грошові кошти для їхньої реалізації, система пільг і т.д. Реалізація програм державного рівня повинна сприяти подоланню економічної кризи в Україні і технічному переозброєнні виробництва на основі новітніх досягнень науки і техніки.
Взагалі українська грошово-фінансова система практично є антиринковою.
Рівень фонду зарплати в складі ВВП становить в Україні 10%, тоді як у розвинених країнах – 50-70%.(дані по темпам реального зростання ВВП дод Поза межею бідності перебувають нині 80% громадян країни. Бурхливими темпами зростає безробіття – офіційне і, особливо, приховане. Але порівняно з попередніми роками спостерігається певне покращення ситуації.( дод ), також встановлюються пріоритетні напрямки діяльності (дод ), прогнозується зменшення прихованого безробіття що стане причиною зростання кількості зареєстрованих безробітних. В той же час стабільне економічне зростання призведе загалом до скорочення чисельності безробітних. ( дод ).
А у висновку слід зазначити, що взявши економічний курс на ринкові відносини, Україна, як і інші постсоціалістичні країни зі сформованою централізованою економічною системою, намагаються в ході роздержавлення відродити за допомогою приватного інтересу, без якого не може бути ринку. Державне регулювання економіки повинне стати, діючим фактором економічних реформ, спрямованих на перехід до ринкової економіки. Підвищеня ефективності економіки повинно досягатися шляхом збільшення інвестицій.(дод )
Висновок
Хоч проблема державного регулювання перехідних процесів, що відбуваються в економііц України, виходить за рамки даної роботи, для підведення підсумку я коротко зупинюсь на цьому важливому питанні.
Державне втручання в ринкову економіку необхідно в тих сферах , у яких механізм ринку не в змозі усунути різні наслідки зовнішніх ефектів або несправедливостей самої ринкової системи . Цих сфер з розвитком економіки ставало усе більше , і тим складніше ставали форми державного втручання в економічні процеси . На нинішньому рівні розвитку ринкового способу виробництва форми втручання держави придбали настільки складний характер , що розглянути всі наслідки економічної діяльності держави неможливо . Проте існує ряд сфер , втручання держави в які, життєво необхідно . Це : перерозподіл доходів і ресурсів , регулювання зайнятості , антиінфляційна й антимонопольна політика , виправлення наслідків зовнішніх ефектів і багато чого іншого . Втручання держави в економіку носить прямій і непрямих характер . До прямих мір державного регулювання потрібно в першу чергу віднести державний сектор економіки (також і пайова участь держави в АТ) , кредитування або пільгове оподатковування окремих суб'єктів , прийняття регулюючих законодавчих актів . До непрямих мір відносяться стимулювання інвестицій , забезпечення зайнятості , оподатковування , стимулювання експорту/імпорту і т.д. Засобу державного втручання підрозділяються на економічні й адміністративні . Економічні здійснюються за допомогою економічних важелів , що знаходяться в розпорядженні держави , а адміністративні використовують законодавчу владу і здійснюються в наказовому порядку . Генеральною метою державного регулювання економіки є стабільність національної економіки , пристосування її до зовнішніх умов, що змінюються . Крім того , на сучасному етапі саме від державної економічної політики залежить здоров'я приватного сектора економіки - основи ринкового господарства , а значить і всієї країни.
31.03.2013 20:03-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора