Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2012
Тип роботи:
Розрахункова робота
Предмет:
Філософія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Національний Університет “Львівська Політехніка”
Розрахункова робота
З філософії
Львів - 2012
Зміст
Вступ 2
1. Поняття «калокагатія» 4
2. Практичне розуміння краси 5
3. Роль іронії 5
4. Вчення про гармонію 6
5. Поняття прекрасного 6
6. Трактування категорії « гармонія » 7
Література 9
Вступ
V ст. до н. е. висуває плеяду яскравих мислителів, серед яких особливе місце належить СОКРАТУ (470/469— 399 до н. є.).
Теоретичні погляди Сократа спиралися на політико-етичну основу, на спроби визначити поняття «добра» і «зла». Критикуючи афінську демократію, філософ наполягав на передачі влади «кращим», тобто «моральним», представникам суспільства. Мораль виступає запорукою справедливості, благородства людини.
Сократ вважав, що людина повинна ґрунтувати свою поведінку на надійних знаннях, а останні повинні бути остаточними, незмінними та завершеними. Мінливі уявлення нашої душі не можуть бути підставою для виправданого життєвого вибору та поведінки людини. Справжні знання, за Сократом, слід шукати в собі: Пізнай себе!, бо безсмертна душа людини, пройшовши повне коло "космічних перевтілень", потенційно знає усе. Окрім того, чуттєві речі плинні, а душа є безсмертною, тобто сталою. Тому й знання, винайдені у стихії душі, також будуть сталими. Слід примусити її згадати забуте внаслідок тілесних вмирань та нових народжень. Для того треба поставити людину в ситуацію суперечності із самою собою. Це й робив Сократ у своїх нескінченних бесідах із сучасниками ("сократичні бесіди"), Він вважав, що людина, яка через власні міркування зайшла в суперечність із самою собою, буде змушена відчувати внутрішню напруженість, прагнути розв'язати цю суперечність. Задля досягнення своєї мети Сократ розробив спеціальний метод "маєвтики"—пологодопомоги, але, звичайно, бажав допомогти народитись справжньому знанню. Так і не знайшовши належного знання у своїх співбесідників, Сократ проголосив: "Я знаю лише те, що я нічого не знаю, але інші не знають навіть і того".
Було би помилкою вважати дану тезу Сократа виявленням його тотального скепсису (сумніву в усьому). Звернемо увагу на те, що теза починається ствердно -"Язнаю". Але про що знає Сократ? - Про своє незнання, а це свідчить, принаймні, про те, що у нього є критерій для того, що відрізнити справжнє знання від незнання. Вимогу ставитись до знання прискіпливо, виробляти критерії його оцінки, - все це можна вважати важливим і виправданим.
1. Поняття «калокагатія»
Спираючись на принцип доцільності, Сократ намагається розкрити співвідношення між етичним та естетичним, прекрасним і корисним. Учений оперує поняттям «калокагатія» — поєднання давньогрецьких слів «прекрасний», «добрий». Слід наголосити, що це одне з основних понять античної естетики, яке означало гармонію зовнішнього й внутрішнього, що є умовою краси індивіда.
Термін «калокагатія» по-різному трактувався в конкретні періоди соціально-історичного розвитку античного суспільства. Піфагорійці розуміли її як зовнішню поведінку людини, яка водночас визначає і внутрішні людські якості. Геродот пов'язував калокагатію з релігійними ритуалами, мораллю жерців. Платон вважав, що принцип калокагатії слід пов'язувати з професією воїнів, з поняттям військової честі та моралі. Проте поступово греки все більше трансформують калокагатію у сферу освіти, вихованості людини, і, нарешті, починається філософське осмислення цього поняття. Ця тенденція пов'язана з концепцією Арістотеля, який інтерпретував калокагатію як гармонію зовнішнього й внутрішнього. При цьому під внутрішнім він розумів мудрість. Остання, у свою чергу, приводить людину до глибокого усвідомлення єдності краси і добра, естетичного і морального. Це має стати нормою існування людини. Якщо людина не здатна досягти гармонії, то вона, принаймні, повинна через самовдосконалення тяжіти до цього. Слід зазначити, що давньогрецьке мистецтво намагалося втілити принцип калокагатії у творчості. Носіями саме цього морально-етичного принципу є герої Фідія, Поліклета, Софокла.
У подальші історичні періоди принцип калокагатії був забутий, а науки «етика» й «естетика» все більше роз'єднувалися і кожна з них обирала власний, самостійний шлях розвитку. Проблема зв'язку етики й естетики перемістилася у сферу мистецтва, і найтиповішим аспектом дослідження взаємодії етики й естетики була проблема «мистецтво і мораль».
З ім'ям Сократа пов'язана постановка проблеми співвідношення красивого і корисного, а також спроби визначити поняття «ідеал».
2. Практичне розуміння краси
Ім'я Сократа, філософа і мудреця, відоме багатьом. Він був незвичайною людиною і вмів усе пояснити мудро й логічно. Так, наприклад, прихильність до своєї сварливої жінки він пояснював тим, що йому доводиться жити серед людей, а люди — дуже різні і не завжди лагідної вдачі, і коли він зміг зжитися зі своєю дружиною, то вже зі всіма іншими людьми він завжди поладнае.
А про свою малопривабливу зовнішність він міркував досить своєрідно. Красу він пов'язував з практичним призначенням. Красиве те, що найкраще відповідає своєму призначенню. За цим принципом він доводив, що він дуже вродливий.
Призначення вух — чути, тому красиві великі вуха, бо вони краще схоплюють звук. І його, Сократові, великі вуха красиві. Так само він міркував про ніс та інші частини обличчя і доводив, що в нього вони красиві, бо відповідають своєму призначенню.
3. Роль іронії
Іронію Сократ обирає як засіб осягнути істину. Його іронія нещадна, навіть коли звернена на нього самого. Головне для Сократа — збагнути суть речей і явищ, а збагнувши, перевірити їх істинність, піддаючи сумніву висновки, і далі йти до осягнення ще глибшої сутності.
Зберігся його діалог з іншим філософом, Гіппієм, в якому за допомогою дотепно поставлених питань він змусив свого супротивника, котрий вважав, що визначити прекрасне можна легко, визнати: «прекрасне важке».
4. Вчення про гармонію
Центральна проблема теорії Сократа — прекрасна духом і тілом людина. Поезія і скульптура повинні виражати її почуття і переживання, оскільки стан її душі зримо відбивається на обличчі, в жестах і в діях.
У вченні про гармонію Сократ розглядає єдність зовнішньої форми з прекрасними властивостями духу. Він був ідеаліст і під духом розумів щось нематеріальне, що існує поза дійсністю, та водночас у нього були правильні й дуже глибокі думки.
Сам Сократ нічого не писав. Про його погляди розповів один із його учнів, якому ми зобов'язані й тим, що він записав багато думок Сократа, його промови, висловлювання. Цим учнем був Платон.
Платон так високо цінував свого вчителя, що в його творах наймудріші думки, як правило, висловлює Сократ.
Філософи Греції писали книги в формі діалогу вчених. Якщо взяти і нашвидку переглянути будь-який філософський трактат того ж таки Платона, то можна подумати, що це п'єса.
Така форма викладу відповідала характеру науки того часу. Істина народжувалася в суперечці. Завдання вченого — вміло поставленими запитаннями завести в безвихідь супротивника і довести істинність свого судження. Ця наука називалася діалектикою, від слова «діалог» — розмова двох. Діалектика — мистецтво сперечатися.
Істину в творах Платона стверджує присутній у них Сократ.
5. Поняття прекрасного
У центрі уваги давньогрецького філософа Сократа (470— 399 до н. є.) знаходиться людина При цьому людина цікавить Сократа з боку її практичної діяльності, поведінки, моральності. З цих позицій Сократ розглядає і естетичні проблеми. Відповідно до поглядів Сократа, всяка людська діяльність переслідує певну ціль. Вищим результатом цієї діяльності є абсолютне благо. Естетична діяльність також є доцільною, тому її продукти повинні оцінюватися з погляду відповідності певній цілі. Отже, за Сократом, прекрасне не існує як абсолютна властивість предметів і явищ. Воно розкривається лише в їх (предметів і явищ) відношеннях і у своїй сутності збігається з доцільним. Такий підхід до естетичних категорій призвів до того, що прекрасне як центральне естетичне поняття стало розглядатися Сократом у дусі відносності. Геракліт також говорить про відносність прекрасного. Проте в нього краса, прекрасне визначається приналежністю до різних родів матеріального світу. Відносність же прекрасного у Сократа є наслідком співвідношення предметів із цілями людської діяльності. Сократ підкреслює органічний зв'язок етичного і естетичного, морального і прекрасного. Ідеалом для нього є прекрасна духом і тілом людина.
Мистецтво, за Сократом (особливо скульптура), зображує не тільки тіло людини, а й її душу. В цій думці Сократа викладена його концепція духовної красоти. Вона відрізняється від піфагорійської концепції краси, що мала винятково формальний характер. Там красоту вбачали в пропорції, тут — ще й.у вираженні душі. Сократ зв'язав прекрасне з людським тісніше, ніж це можна було спостерігати у піфагорійців, що бачили красу скоріше в Космосі , ніж у людях.
6. Трактування категорії « гармонія »
Значний внесок у розвиток категорії гармонія зробили визначні давньогрецькі філософи Сократ, Платон і Арістотель. Саме Сократ вніс в естетику ідею доцільності, що дало змогу по-новому поглянути на самий зміст гармонії. Вона вже не зводилась до фізичних пропорцій і симетрії, як у піфагорійців. У розуміння гармонії Сократ увів момент відносності, доцільності та функціональності. На відміну від піфагорійського тлумачення гармонія розуміється не як абсолютний, незмінний закон, що піддається лише спогляданню та математичному обчисленню, а як відповідність цілі, співвідносність речі з її функцією. Цей новий і дуже важливий мотив у розумінні гармонії став по тому домінуючим в теоріях класичної та еліністичної епох.
Платона, як і Сократа, теж не задовольняла чисто космологічна і математична теорія гармонії піфагорійців. На його думку, гармонія більш стосується моральної сфери і розуміє він її як відповідність зовнішнього внутрішньому: «Справді, коли я чую, як говорять про доброчесність чи якусь мудрість людини, котру воістину можна назвати людиною і котра сама цілком відповідає тому, що говорить, я надзвичайно радію, дивлячись водночас і на того, хто говорить, і на те, що він каже, як одне другому пасує й узгоджується. І така людина здається мені воістину музикальною, тому що вона добула найпрекраснішу гармонію не з ліри чи якогось іншого засобу гри, а з самого життя, погодивши в собі самій слова з ділами...»
Література
Левчук Л.Т., Оніщенко О.І. Основи естетики: Навч посібник. – К.: Вища шк., 2000. – 271 с.
Левчук Л.Т. Естетика: Підручник для гуманітарних вищих навчальних закладів. – К., 2000.
Эстетика: Учебное пособие / Л.Т. Левчук и др. К.: Высшая шк., 1991. – 302 с.
Еренгросс Б.А. Незвичайна наука естетика!.. – К.: “ Веселка ”, 1982.
Естетика: Навч. посіб. / М.П. Колесніков та ін. – К.: Юнірком Інтер, 2003. – 208 с.
31.03.2013 21:03-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора