Проблеми боротьби з епідемією ВІЛ/СНІД в Україні. Доповідь з Інші. Робота № 523104

Проблеми боротьби з епідемією ВІЛ/СНІД в Україні

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Інші

Інститут:

Не вказано

Факультет:

Не вказано

Кафедра:

Не вказано

Інформація про роботу

Рік:

2025

Тип роботи:

Доповідь

Предмет:

Інші

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

Доповідь на тему: Проблеми боротьби з епідемією ВІЛ/СНІД в Україні Правління Глобального фонду (далі – ГФ) 15 березня 2004 року уклало угоду з Міжнародним альянсом з ВІЛ/СНІД стосовно адміністрування протягом наступних 12 місяців п’ятнадцятимільйонного гранту ГФ з метою попередження ВІЛ/СНІД в Україні, що, на наш погляд, є започаткуванням зовсім нового етапу в боротьбі з поширенням епідемії зазначених небезпечних хвороб саме в нашій країні. На думку австралійського соціолога Деніса Альтмана, згадавши, як проходило спочатку розуміння, потім – фінансування наукових досліджень і профілактика у цьому напрямі, можна з упевненістю стверджувати, що дана хвороба є найбільш політизованою у світі. Такої самої точки зору дотримується й Стівен Луїс, посланець ООН з питань ВІЛ/СНІД [1, с. 7]. Декілька ретроспективних ремарок. У червні 2001 р. на спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН, ініційованій Україною, ухвалюється рішення щодо створення ГФ боротьби зі СНІД, туберкульозом та малярією, метою якого є “швидка допомога країнам, найбільш постраждалим від епідемій”; грудень 2001 р. – Україна ухвалює рішення про створення так званого Координаційного механізму країни (КМК) боротьби зі СНІД і переліченими хворобами епідемічного характеру; весна 2002 р. – Україна отримує позитивну відповідь на заявку щодо виділення 93 млн. дол. США на проведення програми гранту; у той самий час Британський департамент міжнародного розвитку доходить висновку щодо неефективності програми грантів, бо їх основна мета полягає у поширенні заходів, доречність яких вже доведено; ГФ отримав кількість заявок учасників гранту на суму понад 300 млн. дол. США, що значно перевищує можливості виділених коштів; у лютому 2004 р. після від’їзду делегації ГФ до КМК надходять листи з проханням припинити всі заходи і повернути невитрачені кошти; разом з цим у міжнародній пресі з’являються статті з неоднозначними натяками на корумпованість Міністерства охорони здоров’я України у сенсі незабезпечення МОЗ лікування та догляду, моніторингу у групах ризику – інакше як можна сприймати сумнівні тендери на шприци, презервативи, ліки та консультантів. Тобто, відбулася реальна підміна профінансованої програми розпорошеними гальмуючими допомогу заходами, тим більше, вторинного значення, якщо працюватимуть лише вони, а серйозні широкомасштабні кроки залишатимуться поза увагою державних органів влади. Програми “зниження” шкоди від наркоманій можуть бути актуальними тільки у комплексній державній терапії, спрямованій проти поширення ВІЛ/СНІД. Коротше кажучи, протидія розповсюдженню СНІД перетворилася, на перший погляд, на гонитву за кошти грантоодержувачів, не беручи до уваги два важливі аспекти – по-перше, елементарну необізнаність фахівців МОЗ у питаннях боротьби з ВІЛ/СНІД, відсутність досвіду у реалізації даних проектів, брак відповідальності за відверто провалену кампанію, ще й профінансовану Глобальним фондом, по-друге, – чітке, на наш погляд, адміністративно-командне ставлення (совдепівське) до перших реальних кроків у вирішенні нагальної проблеми сьогодення. СНІД неможливо подолати, використовуючи лише “командно-адміністративні” підходи, які традиційно лежали в основі публічної політики (у Східній Європі). Епідемію можна повернути назад тільки через формування відкритих, демократичних і партнерських систем, в яких загальна і багатовекторна політика та інноваційне партнерство виступають основою формування довіри та зниження градусу стигматизації [2]. І, нарешті, МОЗ України вже продемонструвало свій непрофесіоналізм, який дуже скидається на злочинну недбалість у вкрай складній проблемі введення метадонової замісної терапії, яка без ґрунтовного вивчення всіх переваг і недоліків, впливу на організм хворого, руйнуючої “психофізіології” метадону – звикання настає набагато швидше, ніж до героїну, абстинентний синдром є більш болючим і тяжким, порівняно з героїновою наркоманією, – вже за ініціативою МОЗ України упроваджено пунктом 12 Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004 – 2008 роки [3], що по суті вважається фахівцями за пряму легалізацію наркотику на державному рівні, ще й підтриману Урядом України. Дуже вдало замаскована спроба легального збуту державі небезпечного наркотику, який потім ще й легально використовуватиметься у замісній терапії, камуфльованій під зменшення ризику інфікування ВІЛ-споживачів ін’єкційних наркотиків. Але даний напрям є окремою темою і не входить до кола нашого інтересу в межах даної статті. Зрозуміло єдине – відсутність кваліфікації, досвіду у протидії ВІЛ/СНІД, непрофесіоналізм працівників органів державної влади, і ще один висновок – елементарна байдужість й, можливо, злочинна корумпованість чиновників МОЗ, які проштовхують подібні згубні ідеї та відверто провалюють серйозні міжнародні ініціативи. Вважаємо, що у такому разі вже можна відкрито вести розмову про лобіювання прийняття дійсно ефективної антинаркотичної державної стратегії, а не такої, де вузько особистісні інтереси ще й маскуються під шляхетну справу протидії означеним медико-соціальним і правовим проблемам. Саме тут простежується керівна роль міжнародного/транснаціонального наркобізнесу з просуванням неопробованого методу замісної терапії – своєрідного легального масового збуту небезпечного наркотику ще й на законних підставах. Саме тут випливає вкрай завуальоване бажання взяти участь у торгівлі наркотиком не конкретних наркоділків зі сфери злочинного організованого наркобізнесу, а вже посадових осіб державного апарату на рівні міжнародних відносин. А тим часом необхідно було вже розробити та запровадити нові принципи у підході до тестування на ВІЛ, представлення консультативних послуг, тим більше, що поширення епідемії ВІЛ/СНІД в Україні станом на 2003 рік мало таку “картину”. Найбільш ураженими регіонами України виявилися: АР Крим, Херсонська, Одеська, Миколаївська, Дніпропетровська, Донецька та Херсонська області, де індекс ураженості ВІЛ/СНІД в абсолютних числах склав 100, відносно “чистими” областями були Закарпатська, Івано-Франківська, Тернопільська, де індекс склав близько 10. Епідемія ВІЛ є складною медичною, соціальною та правовою проблемою. Її розвиток в Україні співпав з важким періодом пострадянської реконструкції суспільства та мислення людей [4]. Летальний вірус, що вбиває імунітет на клітинному рівні, був виявлений ще у 1981 році. Виявилося, що основний шлях зараження вірусом – статевий зв’язок, не менш небезпечною є ін’єкція нестерильними шприцами. З огляду на зазначене, наявний генетичний зв’язок різних видів наркобізнесу – регіонального/міжрегіонального, внутрішньодержавного, міжнародного й транснаціонального, що тримається на постійному попиті та пропонуванні наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів, – з ін’єкційним споживанням наркотиків і поширенням ВІЛ/СНІД. Пізніше було виявлено й головний регіон поширення інфекції-вірусу – Африка. Повна відсутність організованої системи медичної освіти, зубожіння, неконтрольована проституція переросли на справжню пандемію в країнах до півдня від Сахари. Зараз цей регіон випереджає інші за кількістю ВІЛ-інфікованих. Більш 2/3 жителів планети мешкають в найбідніших країнах цього континенту. Епіцентром вважається територія від Західної Африки до Індійського океану. Кожний третій африканець носить в собі міну повільної дії. Таких людей в Африці нараховується понад 26 млн. Найбільше носіїв ВІЛ в ЮАР – 5 млн. Понад мільйон ВІЛ-інфікованих мешкає у Китаї, 5 млн. – в Індії, до 800 тис., носіїв вірусу – є жителями США. А всього у світі, за прогнозами ВОЗ, близько 42 млн. ВІЛ-інфікованих. Кожну хвилину на Землі заражаються на смертельну хворобу 5 осіб. В минулому році від СНІД померло 5 млн. людей. Як заявив в одному з докладів Генеральний секретар ООН Кофі Аннан: “Для мешканців багатьох країн СНІД – справжня зброя масового знищення”. Вчені очікують, що до 2010 року у світі буде приблизно 45 млн. носіїв ВІЛ [5]. Що стосується Європи, то швидкі темпи поширення ВІЛ/СНІД відмічаються у таких трьох країнах, як Росія, Україна та Естонія. Стрімкий процес ураження детермінують такі чинники: політична короткозорість урядових структур і низьке суспільне розуміння природи та наслідків проблеми, стигматизація – реакція суспільства на протиправну поведінку особи, наслідком чого є визнання її правопорушником (злочинцем) [6, с. 647]. Таврування ж у нашому разі залишається за інфікованими та хворими протягом всього нетривалого життя зазначених осіб. За даними Українського центру профілактики і боротьби зі СНІД, перші випадки ВІЛ-інфекції в Україні були зареєстровані в 1987 р., у кінці року було виявлено 6 ВІЛ-інфікованих жителів України, які працювали за кордоном, переважно в Африці, і 75 іноземців, що були студентами з країн третього світу [7]. Відповідно до чинного на той час законодавства ці особи були депортовані з країни, що зайвий раз доводить життєздатну політику відмежування від глобального вирішення проблеми як того часу, так і нині. А Фонд народонаселення ООН (United Nations Population Fund – UNFPA) і Міжнародна федерація з питань планування батьківства (IPPF) оголосила нові принципи стосовно добровільного тестування на ВІЛ і консультацій, взявши за зразок досвід з Кот-Д’івуара та Індії, де стигматизація зменшилася з тих пір, як добровільне тестування було інтегроване у систему сексуального та медичного обслуговування [1, с. 13]. Останніми роками ситуація погіршилася. Рівень захворюваності на ВІЛ/СНІД залишається в державі високим. Лише в 2003 році, порівняно з 2002 роком, кількість зареєстрованих нових випадків зросла з 9 до 10 на 100 тис. населення, у півтора рази збільшився рівень захворюваності на СНІД і смертності від нього [8]. Ситуація у Східній та Південно-Східній Європі з розповсюдження ВІЛ/СНІД є такою – 1,8 млн., або 0,9 % дорослого населення в регіоні, переважно чоловіки до 30 років, інфіковані (живуть з ВІЛ/СНІД). Що є особливо показовим, до груп високого ризику входять, у першу чергу, ін’єкційні наркомани, повії, мігранти та ув’язнені у місцях позбавлення волі. Один зі ста дорослих жителів згаданого регіону є носієм вірусу. Даний поріг є критичним, перевищення якого унеможливлює подолати епідемію в інших країнах. Якщо ж взяти до уваги суто економічний бік проблеми, то зростання витрат на лікування може коштувати від 1 до 3 % ВВП. Втрати держав від смертності серед осіб продуктивного прошарку населення може призвести до зменшення щорічного росту ВВП близько 1 % [1, c. 13]. Як вже зазначалося, зареєстровані випадки ВІЛ/СНІД дуже нерівномірно розміщені по Україні. Переважна більшість людей, які стикаються з цією проблемою, мешкають у східному та південному регіонах держави, в яких розвинуті таки види промисловості, як суднобудівництво з великими портами, важка промисловість з шахтами, металургія, тобто, втрати працездатного прошарку населення у цих регіонах безумовно відіб’ються на зниженні рівня важкого промислового виробництва, що призведе додатково й до економічної шкоди в країні. За 2003 рік в Україні захворіли на СНІД 1461 дорослий і 51 дитина, а 996 дорослих і 31 дитина померли [9]. За даними Міністерства охорони здоров’я України, на 1 січня 2004 року 6750 тис. людей, в тому числі 208 дітям було поставлено діагноз – “Кінцева стадія СНІД” [10]. Ситуація з ВІЛ/СНІД, наприклад в Російській Федерації, теж відмічається загрозливим характером. Офіційно кількість ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД в РФ тримається на рівні 800 тис. – 1,2 млн. осіб. Доповіді ООН надають так статистику: у грудні 2003 р. кількість зазначених осіб перебувала на рівні близько 1,5 млн. Національна рада з розвідки при ЦРУ США оцінювала кількість ВІЛ-інфікованих в Росії протягом 2002 року у 2 млн. осіб і передбачила їх зростання до 2010 року (у країні вже налічуватиметься понад 8 млн. осіб, ВІЛ-інфікованих, і хворих на СНІД). За прогнозом Федерального СНІД-центру м. Москви, до 2007 року кількість зазначених осіб зросте до 5 млн. Особливо турбує, що у 2003 році на частку Росії в оціночному плані припадало 76 % всіх випадків ВІЛ-інфекції у Центральній та Східній Європі. Показовою є і та обставина, що з 2002 року 93 % зареєстрованих ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД складали як раз споживачі ін’єкційних наркотиків [2]. За кількістю ВІЛ-інфікованих в Україні найбільш небезпечними є такі області, як Донецька (12 858), Дніпропетровська (11 008), Одеська (8971), Миколаївська (4026), АР Крим (3988), Луганська (1772), Харківська (1653), Запорізька (1596), Черкаська (1470), Полтавська (1207), а також міста Київ (2271) і Севастополь (793). Детермінанти, що погіршують ситуацію в Україні щодо ВІЛ/СНІД, такі: економічна криза в країні, в тому числі в сфері охорони здоров’я; зниження доступності основних медичних послуг та якісного медичного обслуговування населення країни; в Україні існує недооцінка на державному рівні як серйозності сучасної та очікуваної демографічної ситуації, так і впливу на неї втрат від епідемії СНІД; поширена думка, що тестування на антитіла до ВІЛ є заходом профілактики і протидії епідемії ВІЛ/СНІД; окремі положення законодавства не узгоджуються з міжнародними керівними принципами щодо прав людини; директивні документи деяких міністерств, відомств і адміністративних територій не відповідають законодавчій базі України; відсутність соціального замовлення щодо розробки та реалізації заходів з активної пропаганди здорового способу життя серед населення; відсутність конструктивної співпраці державних органів та недержавних організацій у сфері профілактики ВІЛ/СНІД; здебільшого негативне ставлення в українському суспільстві до представників ВІЛ-уразливих груп. Багато хто з громадян країни хотів би дистанціюватися від них у повсякденному житті. Найбільш небажаними сусідами є наркомани, проститутки і гомосексуалісти. З початком епідемії ВІЛ/СНІД в Україні було затверджено низку правових документів, але лише декілька з них є функціональними дієвими законодавчими актами. Це документ, що регулює утримання ВІЛ-інфікованих осіб у місцях позбавлення волі. Інші стосуються саме фінансової підтримки родин, які мають дітей, народжених з ВІЛ/СНІД та інструкції для лабораторій, де проводяться тестування на ВІЛ-інфекцію. Існує також спеціальне узгодження про співпрацю у дослідницькій діяльності з іншими країнами СНД, документ про створення клінічного центру і Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення” від 15.11.2001 р. № 2776-ІІІ. Створено Національну координаційну раду з питань запобігання захворюванню на СНІД при Кабінеті Міністрів України. Це дає можливість забезпечити комплексну розробку національної політики і міжвідомчої координації планів та дій окремих міністерств, контроль і виконання стратегії щодо попередження ВІЛ/СНІД. Закріплена на законодавчому рівні можливість міжнародного співробітництва дозволяє вивчати та застосовувати передовий світовий досвід з питань захисту прав людини, пов’язаних з ВІЛ, охороною здоров’я і т. ін. Декілька зауважень щодо антиретровірусної терапії. Доступ до неї в Росії, як і в інших пострадянських країнах, вельми обмежений, особливо для споживачів ін’єкційних наркотиків. Між іншим, в Україні, де, за прийнятою думкою, рівень ВІЛ-носіїв і хворих на СНІД є дещо вищим за російські показники, на відміну від Російської Федерації, зареєстрована ціла низка генеріків, і курс лікування антиретровірусними препаратами складає 700 дол. США на рік (для порівняння, в Росії курс антиретровірусної терапії коштуватиме приблизно 12 тис. дол. США на рік). В Україні сьогодні формується мережа спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів – обласних та міських центрів профілактики СНІД. Підготовлені фахівці, які працюють у сфері профілактики ВІЛ/СНІД в різних міністерствах та відомствах: охорони здоров’я, внутрішніх справ, оборони, освіти та ін. Функціонує Міжнародний навчальний центр з питань організації профілактики серед ВІЛ-уразливих груп. Найбільш впливовим джерелом інформування населення з проблеми ВІЛ/СНІД є засоби масової інформації. У статті 11 “Соціальна рекламна інформація” Закону України “Про рекламу” передбачено право безкоштовного розміщення соціальної реклами обсягом не менше 5 % ефірного часу (друкарської площі). Нині в Україні деякі релігійні організації і громади починають працювати з наркоманами в Україні. Більшість з них не належить ні до православної, ні до католицької церков, традиційно визнаних в Україні. Натомість – це є різні місії, які прибули із Заходу. Складається враження, що вони накопичили певний досвід у цій справі і займаються не фізіологічною, а психологічною залежністю, й іноді отримують непогані результати. Дуже доречним, на наш погляд, може виявитися і досвід діяльності власне українських центрів з відновлення особистості наркозалежних (переважно – ін’єкційних наркоманів), яких в державі налічується нині 9, як розповів на заключних громадських слуханнях “Антикорупційного форуму” (Київ, 30 вересня 2004 р.) колишній опіатний хронічний споживач з 8-річним наркотичним досвідом Олександр Євтухов, нині Керівник Центру “Свобода”. Сьогодні такі центри працюють у містах Феодосії, Сімферополі, Генічеську, Мелітополі і т. ін. Але у цій справі потребується підтримка владних структур. Вважаємо, що аксіому – наркобізнес заробляє свої прибутки на наркоманіях, а останні є, разом з іншими чинниками, відвертою детермінантою поширення ВІЛ/СНІД – доводити зайва справа. А створення й підтримка центрів ресоціалізації наркозалежних сприятиме беззаперечному запобіганню поширенню вірусу та захворюванню на імунодефіцит. Такий досвід, а також досвід зарубіжних колег, які працюють у сфері реабілітації та ресоціалізації наркозалежних, спонукав до пошуку нових підходів у лікуванні даної категорії людей. Важливо відмітити, що така ідея створення реабілітаційних центрів майже одночасно розробляється у кількох містах за ініціативою лікарів СНІД-центрів та правоохоронців. У таких центрах планується соціальна адаптація людей, які бажають позбутися наркотичної залежності. На думку експертів, такі центри будуть ефективним заходом у профілактиці СНІД. У рамках розробки стратегічного плану національних заходів протидії епідемії ВІЛ/СНІД на 2001–2003 роки було здійснено аналіз епідемічної ситуації та визначальних факторів, що впливають на сприйнятливість та уразливість населення до епідемії ВІЛ/СНІД. Було проаналізовано офіційні джерела інформації, результати поведінкових досліджень. Додатково проведено вивчення доступності валеологічних знань для учнів, наявність спеціально підготовлених вчителів валеології, забезпеченості підручниками і методичною літературою, рівня інформованості школярів з проблеми ВІЛ/СНІД. В Україні на 1 грудня 2003 року в галузі боротьбі з ВІЛ/СНІД працює близько 100 неурядових організацій, 90 % з яких знаходиться в регіонах. Більшість громадських організацій плідно співпрацюють з центральними та місцевими органами виконавчої влади. Україна сьогодні є однією з небагатьох країн, яка використовує можливості громадських організацій у визначенні стратегії боротьби з епідемією наркоманій, а також пов’язаного з ними розповсюдження ВІЛ/СНІД. Вони займаються різними напрямами профілактики: робота з наркоманами, жінками з секс-бізнесу, молоддю, ВІЛ-інфікованими на засадах дотримання прав людини. Результати їх діяльності викликають інтерес та підтримку з боку міжнародних донорів, що особливо актуально в умовах обмеженого державного фінансування. Представники таких організацій входили до складу делегації, яка брала участь у роботі Генеральної Асамблеї ООН, присвяченій проблемі ВІЛ/СНІД. Слід також зазначити, що ВОЗ визнала Україну лідером у виконанні заходів профілактики ВІЛ-інфекції серед новонароджених. Впровадження галузевої програми “Попередження передачі ВІЛ від матері до дитини на 2000–2003 рр.” дало змогу знизити у 2002 році рівень інфікування немовлят утричі – з 30 % до 10 %. Сьогодні 90 із 100 таких дітей народжуються вільними від ВІЛ, тобто врятовані 555 дітей, народжених від інфікованих жінок. Наш досвід рекомендований для використання в інших регіонах Європи [11]. В Україні створена законодавча та директивна база, яка здебільшого спрямована на протидію епідемії ВІЛ/СНІД, захист прав людини, у тому числі ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, міжнародне співробітництво з питань обміну знаннями і досвідом з проблем, пов’язаних з ВІЛ/СНІД, охорону здоров’я. Складна епідемічна ситуація в країні визначила профілактику ВІЛ-інфекції за одне з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров’я населення. З метою попередження подальшого поширення наркоманії в Україні, зменшення зараження ВІЛ-інфекцією та захворювань на СНІД, їх негативного впливу на соціально-економічний розвиток держави, а також боротьби із розповсюдженням цієї хвороби підготовлено проект закону “Про ратифікацію Угоди про позику між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку”, підписаної у Вашингтоні 15 квітня 2003 року. Над створенням національної системи моніторингу й оцінки ситуації в Україні Міністерство охорони здоров’я працює спільно з Об’єднаною програмою ООН ЮНЕЙДС, залучаючи зацікавлені міністерства і відомства, неурядові організації, представники яких беруть участь на всіх етапах здійснення заходів протидії епідемії ВІЛ/СНІД. Створені і працюють ВІЛ-сервісні організації. Всеукраїнська мережа об’єднала ВІЛ-позитивних громадян багатьох міст України. Вважаємо, що боротьба з ВІЛ-інфекцією та СНІД є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров’я населення, яка повинна об’єднувати випереджувально-профілактичний вплив з комплексним соціальним, політичним, правовим, виховним та медичним підходами. Крім того, необхідно дотримуватись орієнтирів на сучасні стандарти здоров’я, поєднувати вітчизняні традиції і досягнення з існуючим світовим досвідом у галузі охорони здоров’я. Список використаних джерел 1. Вірченко Г. “UN APARTHEID MEDICAL”: скандал навколо вірусу // Східноєвропейський монітор: Проект Східноєвропейського інституту розвитку. – К., 2004. – № 2. 2. Хьюман Райтс Вотч. Повторение пройденных ошибок. ВИЧ/СПИД и нарушения прав человека в Российской Федерации: http://www.hrv.orq. – апр. 2004. 3. Про затвердження Концепції стратегії дій Уряду, спрямованих на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу, на період до 2011 року та Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004 – 2008 роки // Офіц. вісник України. – 2004. – № 10 (26.03.2004). – Ст. 594. 4. СПИД не спит // Московский комсомолец в Украине. – 1999. – 12 –19 авг. – С. 14. 5. Страшная жатва новой чумы // Киевские ведомости. – 2003. – 2 дек. – С. 4. 6. Врублевський О.С. Стигматизація // Юрид. енцикл.: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Вид-во “Укр. енцикл.”, 1988. – Т. 5. – 736 с. 7. ВІЛ-інфекція в Україні // Інформ. бюл. – 1999. – 11 бер. – № 162. 8. Пряма телефонна лінія: звітують урядовці // Урядовий кур’єр. – 2003. – 3 груд. – № 228. – С. 4. 9. Смертельный вирус оккупирует Украину // Вечерние вести. – 2003. – 2 груд. – № 182. – С. 6. 10. СПИД уносит тысячи жизней // Московский комсомолец в Украине. – 2004. – 18–25 февр. – С. 3. 11. Спасающийся да убережется // Киевские ведомости. – 2003. – 1 груд. – С. 2; С эпидемией нужно бороться сообща // Аргументы и факты. – 2003. – № 49. – С. 3.

Доповідь Інші

daniel

31.03.2013 21:03-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись