Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Оборотні активи підприємства та шляхи підвищення ефективності їх використання
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2006
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Економіка та управління підприємством
Група:
ПРЛ
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
Кафедра обліку і аналізу
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Економіка та управління підприємством»
на тему: «Оборотні активи підприємства та шляхи підвищення ефективності їх використання»
Зміст
Теоретична частина 3
Вступ 3
1. Сутність, склад і структура оборотних активів підприємства. 4
2. Аналіз ефективності використання оборотних засобів підприємства 10
2.1. Визначення потреби підприємства в оборотних засобах. 10
2.2. Показники ефективності використання оборотних засобів підприємства 17
2.3. Оцінка вибуття оборотних активів підприємства. 22
3. Ефективне управління оборотними активами як механізм фінансового оздоровлення підприємства 26
3.1. Шляхи підвищення ефективності використання оборотних засобів підприємства. 30
Розрахункова частина 32
Висновки. 44
Список використаної літератури 46
Теоретична частина
Вступ
Історія розвитку…
Поділ активів на основні й оборотні прийшло в практику бухгалтерського обліку з економіки через судову сферу наприкінці XIX або на початку XX ст. Вперше зазначені терміни з’явилися, поза всяким сумнівом, в Англії, у судових звітах, попавши туди з економічної літератури того часу. Пізніше в декількох судових справах також торкалися методів оцінки фіксованих (необоротних) і оборотних активів. Варто також відзначити, що одна з основних вигод, яка спонукала економістів та бухгалтерів того часу на поділ активів на основні й
оборотні складається з можливості оцінити на підставі цього його ліквідність.
Виробництво і реалізація продукції, виконання робіт чи надання послуг неможливі без використання сировини, матеріалів, палива, напівфабрикатів, безгрошових коштів та інших оборотних активів. На відміну від необоротних активів, ці елементи майна підприємства споживаються протягом певного терміну (одного року або одного операційного циклу, якщо його тривалість більше одного року). У зв’язку з цим виникає необхідність постійного авансування фінансових ресурсів для поповнення їх запасів.
Фінансові результати виробничо-господарської діяльності будь-якого підприємства у значній мірі залежать від ефективності інвестування фінансових ресурсів у його оборотні активи та від ефективності їх використання.
1. Сутність, склад і структура оборотних активів підприємства.
Оборотні (обігові) активи – це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи підприємства, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом двадцяти місяців з дати складання балансу підприємства. До оборотних активів підприємства належать: запаси; дебіторська заборгованість; поточні фінансові інвестиції; грошові кошти та їх еквіваленти; витрати майбутніх періодів; інші види оборотних активів. Оборотні активи використовуються в основній, операційній, іншій звичайній та надзвичайній діяльності суб’єктів господарювання.
Запаси складаються з виробничих запасів, тварин на вирощуванні та відгодівлі, незавершеного виробництва, готової продукції та товарів.
Виробничі запаси – це ті матеріальні ресурси, які вже поступили на підприємство, але ще не піддавались обробці або використанню: сировина, основні і допоміжні матеріали, покупні напівфабрикати, комплектуючі вироби, паливо, тара, запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети тощо, які призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва і адміністративних потреб.
Сировина для перетворення в матеріали вимагає затрат живої сили.
Основні матеріали – в результаті певної обробки перетворюються в готові вироби (продукти). Допоміжні матеріали безпосередньо не входять в готову продукцію, але беруть участь в її створенні або наданні їй певних властивостей.
Покупні напівфабрикати за своєю основою це матеріали, які пройшли попередню обробку, але вимагають певного доопрацювання для перетворення їх в готові вироби. Комплектуючі вироби - кінцева продукція, яка отримана з інших підприємств і використовується на стадії складання готової продукції. Тара призначена для упаковки готової продукції, а запасні частини – для ремонту основних засобів. Малоцінні та швидкозношувані предмети використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу.
Незавершене виробництво – продукція, яка перебуває на різних стадіях процесу її виготовлення. Незавершене виробництво на підприємствах, які виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг).
Готова продукція – продукція, що виготовлена на підприємстві та призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом, а також та продукція, яка відправлена, але ще не оплачена.
Товари – матеріальні цінності, що придбані та утримуються підприємством з метою подальшого продажу.
Дебіторська заборгованість – сума заборгованості на користь підприємства за товари, роботи, послуги, а також за розрахунками з бюджетом, виданими авансами тощо.
Дебіторська заборгованість – представлена такими її видами: векселі одержані; заборгованість за товари, роботи, послуги; заборгованість за розрахунками.
Векселі одержані – це заборгованість покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію, яка забезпечується векселем. Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги - це заборгованість покупців або замовників за реалізовану їм продукцію і товари для перепродажу (крім заборгованості, яка забезпечена векселем). Надання продукції в кредит сприяє зростанню обсягів реалізації, але водночас існує ризик її неповернення боржником, тобто можливе виникнення безнадійної дебіторської заборгованості.
Дебіторська заборгованість за розрахунками виникає у зв’язку з переплаченими податками, зборами та іншими платежами до бюджету, виданими авансами, нарахованими дивідендами, відсотками, роялті, що підлягають отриманню, тощо.
Поточні фінансові інвестиції – це інвестиції, що легко реалізуються і утримуються протягом терміну, що не перевищує один рік. До поточних інвестицій належать ринкові цінні папери, казначейські векселі, депозитні сертифікати, інші цінні папери.
Грошові кошти та їх еквіваленти включають як реальні гроші, які перебувають в касі підприємства, на банківських рахунках в національній чи іноземній валюті, в дорозі, так і у формі грошових документів.
Витрати майбутніх періодів – витрати, оплачені в звітному періоді, які належать до наступного облікового періоду, наприклад, наперед сплачені орендна плата, страховка, рекламні послуги тощо. Ці витрати відрізняються від незавершеного виробництва тим, що, будучи понесеними одночасно або протягом незначного проміжку часу, вони відносяться на собівартість виготовленої продукції не зразу, а поступово.
Інші оборотні засоби – ті оборотні засоби, які не включені в склад вище перелічених їх видів, знаходять відображення в їх сумі.
У різних галузях національної економіки склад і структура оборотних засобів різні та залежать від типу галузі, складу витрат, виду продукції, особливостей матеріально-технічного постачання.
Склад оборотних засобів – розподіл оборотних засобів на окремі групи і види за класифікаційними ознаками.
Найважливішим є розподіл оборотних засобів за елементами, так званий елементарний склад, який детально розглянутий вище.
Структура оборотних засобів – кількісне співвідношення окремих груп і видів у загальній вартості оборотних засобів.
Класифікація оборотних засобів має важливе значення для аналізу та прийняття управлінського рішення щодо їх удосконалення. В табл. 1 наведені основні види оборотних засобів відповідно до їх класифікаційних ознак.
Таблиця 1. Види оборотних засобів.
Класифікаційна ознака
Види оборотних засобів
За елементами
Запаси, дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти та їх еквіваленти, витрати майбутніх періодів, інші
За характером участі в операційному циклі
Оборотні фонди і фонди обігу
За характером фінансових джерел формування
Валові, чисті і власні
За періодом функціонування оборотних засобів
Постійна та змінна частина
За рівнем охоплення нормуванням
Нормовані і ненормовані
За рівнем ліквідності
Високоліквідні, швидко ліквідні, повільно ліквідні
Залежно від ступеня ризику
З мінімальним; малим; великим
ризиком
Оборотні фонди і фонди обігу. Оборотні засоби за характером участі в операційному циклі поділяють на дві групи: оборотні засоби, які обслуговують виробничий цикл підприємства (оборотні фонди) і оборотні засоби, що обслуговують фінансовий (грошовий) цикл (фонди обігу). До оборотних фондів відносять виробничі запаси, витрати майбутніх періодів, незавершене виробництво. Фонди обігу – готова продукція, дебіторська заборгованість, грошові кошти та їх еквіваленти. Встановлення оптимального співвідношення цих фондів сприяє ефективному їх використанню. Важливим напрямом підвищення ефективності використання оборотних засобів на підприємствах є удосконалення їх розподілу за стадіями операційного циклу, зниження питомої ваги фондів обігу.
Валові, чисті і власні оборотні засоби. За характером фінансових джерел формування розрізняють валові, чисті і власні оборотні засоби. Валові оборотні засоби характеризують загальний їх обсяг, який сформований як за рахунок власних, так і залучених коштів. Чисті оборотні засоби утворені як за рахунок власних коштів підприємства, так і його довгострокових зобов’язань. Власні оборотні засоби формуються виключно за рахунок власних коштів підприємства. Очевидно, якщо підприємство не використовує залучені кошти для фінансування оборотних засобів, то сума чистих і власних оборотних засобів співпадає.
Постійна і змінна частина оборотних засобів. За періодом функціонування оборотні засоби розподіляють на постійну і змінну частину. Постійна частина оборотних засобів представляє собою незмінну частину їх розміру, яка не залежить від сезонних чи інших коливань виробництва і не пов’язана з формуванням виробничих запасів, їх цільовим призначенням, тобто це та мінімальна величина оборотних засобів, яка необхідна підприємству для виробництва продукції. Змінна частина коливається відповідно до сезонних змін обсягу виробництва і реалізації продукції, необхідністю формування в окремі періоди господарської діяльності запасів сезонного зберігання.
Нормовані і ненормовані оборотні засоби. За рівнем охоплення нормуванням оборотні засоби поділяють на нормовані і ненормовані. До нормованих належать ті елементи оборотних засобів, мінімальні запаси яких можуть бути розраховані з достатнім ступенем точності. До нормованих належать виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція на складі, витрати майбутніх періодів. До ненормованих - ті елементи оборотних засобів, мінімальні запаси яких буває складно визначити.
Високоліквідні, швидко ліквідні, повільно ліквідні оборотні засоби.
За рівнем ліквідності розрізняють оборотні засоби: високоліквідні (грошові кошти та їх еквіваленти, поточні фінансові інвестиції); ті, що швидко реалізуються (дебіторська заборгованість та інші оборотні засоби); ті, що повільно реалізуються (запаси). Така класифікація застосовується при аналізі ліквідності балансу, який полягає у порівнянні ліквідних засобів із зобов’язаннями підприємства, згрупованими за термінами погашення. Ліквідність характеризує час, необхідний для перетворення окремих видів оборотних засобів в готівку. Чим швидше той чи інший вид може набути грошової форми, тим вища його ліквідність. Основне завдання аналізу ліквідності – перевірити синхронність надходження і витрачання фінансових ресурсів, тобто здатність підприємства розраховуватися за зобов’язаннями у визначені терміни.
Оборотні засоби з мінімальним, малим і великим ризиком.
Залежно від ступеня ризику розрізняють такі групи оборотних засобів: перша – з мінімальним ризиком вкладень (грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення); друга - з малим ризиком вкладень (дебіторська заборгованість (без врахування сумнівної ), виробничі запаси, залишки готової продукції і товарів (за винятком тих, що не користуються попитом); третя - з великим ризиком вкладень - сумнівна дебіторська заборгованість, залежалі виробничі запаси, готова продукція і товари, що не користуються попитом.
Класифікація оборотних засобів підприємства не обмежується вище переліченими ознаками, однак їх можна вважати найважливішими.
2. Аналіз ефективності використання оборотних засобів підприємства
2.1. Визначення потреби підприємства в оборотних засобах.
Потреба в оборотних засобах, що необхідні підприємству для забезпечення нормальної діяльності, встановлюється нормуванням, яке охоплює дві стадії: розроблення діючих норм оборотних засобів та розрахунок їх щорічних нормативів.
Нормування – це процес обчислення тієї частини оборотних засобів (запасів та затрат), яка потрібна підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та розрахунків.
Основним завданням нормування є розроблення на кожному підприємстві економічно обґрунтованих норм та нормативів власних оборотних засобів, які забезпечують прискорення обігу та найбільш ефективне використання матеріальних і фінансових ресурсів.
При розрахунку нормативу власних оборотних активів необхідно виходити з виробничого напряму підприємства, планів виробництва та реалізації продукції, її собівартості, норм витрат і запасів товарно-матеріальних цінностей, що передбачені у планах виробництва та матеріально – технічного забезпечення, умов розрахунків із заготівельниками та постачальниками, а також прискорення обігу активів.
Норма – це відносна або мінімальна величина оборотних засобів, що обчислена у встановленому порядку за кожним їх видом, яка необхідна для розрахунку нормативу.
За окремими видами оборотних засобів норма розраховується в абсолютних величинах (гривнях, копійках), за іншими – у відносних величинах (днях, відсотках). Розроблені норми діють протягом декількох років і переглядаються при зміні технології виробництва, номенклатури продукції, що виробляється, умов матеріально – технічного забезпечення тощо.
Норматив – це мінімальний розмір власних оборотних засобів у грошовому виразі, необхідний підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та розрахунків.
Особливістю в обчисленні нормативів оборотних засобів є те, що за окремими їх видами (наприклад, незавершеному виробництві) нормативи встановлюються в обсязі повної потреби підприємства в них, а за іншими (сировиною та основними матеріалами, пальним, запасними частинами, тарою, допоміжними та іншими матеріалами) – у розмірі мінімальної потреби. Це пов’язано з тим, що витрати незавершеного виробництва не відшкодовуються виручкою від реалізації продукції планового року, а включаються до собівартості продукції наступних періодів. Запаси ж сировини, основних матеріалів, пального та інших товарно – матеріальних цінностей споживаються та відшкодовуються систематично, тому на них підприємства виділяють кошти в обсязі мінімальних запасів, що забезпечують безперервний процес виробництва.
Розрахунку норм і нормативів власних оборотних активів на підприємствах повинна надаватися особлива увага. Від того, наскільки економічно обґрунтовано розраховані нормативи та норми, залежить ефективність використання оборотних засобів, прискорення їх обігу та фінансовий стан підприємства.
Нормування оборотних засобів може здійснюватися трьома методами: методом прямого розрахунку, аналітичним методом та методом коефіцієнтів.
Метод прямого розрахунку полягає в тому, що спочатку визначаються відповідно до діючого порядку норми та нормативи за окремими елементами оборотних засобів, а потім – сукупний норматив.
При аналітичному методі не проводиться розрахунок нормативу за окремими елементами оборотних засобів, а сукупний норматив на плановий рік обчислюється відповідно до діючого нормативу в поточному році, скоригованого на зміну обсягу виробництва (обсягу товарної продукції ) і пришвидшення обороту оборотних засобів у плановому році.
При коефіцієнтному методі розрахунок нормативу власних оборотних засобів на плановий рік здійснюється згідно з нормативом, що діяв у попередньому році, та розміру змін відповідних запасів і затрат у плановому році.
Використання того чи іншого методу розрахунку нормативу власних оборотних активів залежить від часу функціонування та рівня розвитку підприємств. При створенні підприємств, а також в умовах їх функціонування найдоцільніше для розрахунку нормативів власних оборотних засобів застосовувати метод прямого рахунку. Серед перелічених, метод прямого розрахунку є найбільш трудомістким, хоча і найточнішим, крім того, він дозволяє визначити причини зміни нормативів.
Застосування методу прямого розрахунку передбачає дотримання такої послідовності: нормування оборотних засобів у виробничих запасах, незавершеному виробництві, готовій продукції і витратах майбутніх періодів.
Потреба підприємства в оборотних засобах для придбання виробничих запасів – норматив у виробничих запасах (Н в. з.) визначається за формулою:
Н в. з. = П д ∙ н з, (1)
де П д – середньоденна потреба в певному виді матеріальних ресурсів, грн.;
н з – норма запасу цих видів матеріальних ресурсів, дні.
Середньоденна потреба в сировині, матеріалах і напівфабрикатах визначається діленням вартості їх річної (квартальної) витрати в запланованому році на 360 (кварталі - 90) днів.
Норма оборотних засобів за кожним видом або однорідною групою матеріалів враховує час їх перебування у поточному, страховому, транспортному, технологічному запасах, а також час, необхідний для відвантаження, доставки, прийому та складування матеріалів.
Поточний запас – основний вид запасу сировини, матеріалів, купованих виробів та напівфабрикатів, призначений для забезпечення безперебійного виробничого процесу між двома черговими поставками. На розмір поточного запасу впливають періодичність поставок матеріалів за договорами (цикл постачань), а також обсяг їх споживання у виробництві. При поставках матеріалів за узгодженим графіком і щодобовому їх споживанні у виробництві однаковими партіями, середній інтервал між поставками, тобто цикл постачання, розраховується шляхом ділення 360 днів на число запланованих поставок. При цьому враховуються терміни збігу поставок одного й того ж самого виду матеріалів від різних постачальників. При місцевих поставках середній інтервал визначається шляхом ділення оптимальної (найбільш економічно доцільної) партії матеріалів на їх середньодобове споживання. Якщо у договорі не вказані конкретні терміни поставок, середній цикл постачання визначається на підставі фактичних даних про надходження матеріалів у звітному році. У цьому випадку, середній інтервал між поставками може бути визначений як середня величина залежно від наявності різких коливань у термінах або обсягах поставок. Норма оборотних активів у поточному запасі, як правило, - 50 % середнього циклу постачання, що обумовлено поставкою матеріалів декількома постачальниками й у різні терміни.
Страховий (гарантійний) запас – призначений для забезпечення безперебійного виробничого процесу при відхиленні від прийнятих інтервалів поставок. Страховий (гарантійний) запас необхідний кожному підприємству для забезпечення безперервності процесу виробництва у випадках порушення умов та термінів поставок матеріалів контрагентами, або відвантаження некомплектних партій. Страховий запас приймається, здебільшого, у розмірі 50% поточного запасу, але може бути і менше цієї величини залежно від розташування постачальників та ймовірності перебоїв у поставках.
Транспортний запас – створюється у випадку перевищення термінів вантажообігу порівняно з термінами документообігу. Хоча транспортний запас може і не створюватися, якщо термін вантажообігу менший, ніж термін документообігу. При поставках матеріалів на великі відстані, термін сплати відповідно до розрахункових документів випереджає термін прибуття матеріальних цінностей. На час знаходження матеріалів у дорозі після сплати у покупця виникає потреба у коштах. Наприклад, якщо час транспортування вантажу від постачальника до споживача 15 днів, час обробки документів у вантажовідправника 3 дні і у банку – 5 днів, то транспортний запас дорівнює 15–3–5=7 днів. Якщо запаси надходять від різних постачальників, то розраховують середньозважену величину запасу. За умови одночасного надходження товарних документів і виробничих запасів, транспортний запас не визначають.
Технологічний (підготовчий)запас – здійснюється на час підготовки матеріалів до виробництва, включаючи аналіз і лабораторні випробування. Цей запас враховується у тому випадку, коли він не є частиною процесу виробництва. Наприклад, при підготовці деяких видів сировини та матеріалів до виробництва, необхідний час на підсушування, нагрівання, розмелювання, відстоювання, доведення до визначених концентрацій тощо.
Час, необхідний на відвантаження, доставку, прийняття та складування матеріалів, також приймається до розрахунку норми запасів сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів. Норми цього часу встановлюються по кожній операції на підставі технологічних розрахунків або методом хронометражу.
Сума визначених норм оборотних активів за відповідними видами сировини, матеріалів та напівфабрикатів становить загальну норму. Слід зазначити, що норма оборотних засобів у виробничих запасах при транзитних поставках дорівнює сумі норм поточного, підготовчого і страхового запасів, а при складських поставках – сумі поточного і підготовчого.
У тих випадках, коли є значна кількість найменувань сировини та матеріалів і вони надходять від багатьох постачальників, що заважає здійснювати розрахунок норми за окремими її елементами (доставка, прийом, зберігання тощо), визначають норму в середньому за всіма матеріалами відповідно до фактичних даних про вартість їх витрат у звітному році та розміру їх середнього залишку.
Норматив оборотних засобів у незавершеному виробництві залежить від обсягу виробництва, тривалості виробничого циклу і рівня наростання витрат у незавершеному виробництві. Його величина (Н н.в) розраховується за формулою:
Н н.в = ВПд ∙ Цт ∙ к н.в , (2 )
Де ВПд – середньоденний обсяг випуску продукції, розрахований за виробничою собівартістю, грн.;
Цт – тривалість виробничого циклу, дні;
к н.в – коефіцієнт наростання витрат.
Тривалість виробничого циклу впливає на потребу в оборотних засобах: чим триваліший процес випуску продукції, тим більша величина незавершеного виробництва і , отже, більша потреба в оборотних засобах. При розрахунках використовується середня тривалість циклу, яка розраховується як середньозважена величина тривалості окремих виробів та їх собівартості.
Крім тривалості виробничого циклу, необхідно знати також рівень готовності виробів, який визначається через коефіцієнт наростання витрат. Коефіцієнт наростання витрат - характеризує нерівномірність наростання витрат в незавершеному виробництві: здебільшого матеріальні витрати великі на початку виробництва, а трудові і загально виробничі витрати наростають рівномірно протягом здійснення технологічного процесу і в розрахунку приймаються за 50% їх вартості.
Коефіцієнт (кн.в) при рівномірному характері наростання витрат обчислюється за формулою:
кн.в = (Мв + 0,5 (Св - Мв))/ Св , (3)
де Мв – витрати на один виріб, що понесені на початку виробничого процесу (вартість матеріалів, сировини, напівфабрикатів), грн.;
Св – планова собівартість виробу, грн.;
(Св - Мв) – решта витрат на виготовлення виробу (заробітна плата, непрямі витрати), грн..
Норматив оборотних засобів у залишках готової продукції на складі розраховують за формулою:
Н в. з. = ВПд ∙ н з, (4)
де ВПд –середньоденний обсяг випуску продукції, розрахований за повною собівартістю, грн.;
н з – норма зберігання готової продукції на складі та її відвантаження, дні.
Норма зберігання готової продукції на складі та її відвантаження враховує витрати часу на комплектування виробів та підбір партій, упакування, їх нагромадження до транзитної норми, доставку і завантаження в транспортний засіб.
Норматив оборотних засобів на витрати майбутніх періодів визначається таким чином: до суми витрат майбутніх періодів, що має підприємство на початок планового року, додаються витрати майбутніх періодів у плановому році згідно з кошторисом, та віднімаються витрати, що включаються у собівартість продукції, яка виробляється в плановому році.
Розраховується норматив на витрати майбутніх періодів за такою формулою:
Нм.п. = Вп.р. + В – Вв.с. (5)
де Вп.р. – сума витрат майбутніх періодів на початок планового року, грн.;
В – сума витрат, які будуть здійснені у плановому році за відповідними кошторисами, грн.;
Вв.с. - сума витрат, що включаються у собівартість продукції планового року, грн..
Сукупний норматив оборотних засобів підприємства обчислюється як сума часткових нормативів за формулою:
Нс = Нвз + Ннв + Нгп + Нм.п. (6)
Таким чином, загальна потреба в оборотних засобах – сума оборотних засобів, розрахована для окремих елементів: виробничих запасів (сировина і основні матеріали, допоміжні матеріали, покупні вироби, і напівфабрикати, паливо, тара багаторазового використання, запасні частини, малоцінні і швидкозношувані предмети), незавершене виробництво, готова продукція і витрати майбутніх періодів.
2.2. Показники ефективності використання оборотних засобів підприємства.
Фінансові результати і фінансовий стан підприємства залежать від обсягу, структури і ефективності використання його оборотних засобів. Оборотні засоби підприємств весь час перебувають в русі, переходячи з однієї стадії до іншої.
Послідовне проходження оборотними засобами стадій кругообігу зі зміною форм вартості називається оборотністю. Оборотність оборотних засобів тісно пов’язана з їх віддачею і є однією з найважливіших характеристик інтенсивності використання засобів підприємства і його ділової активності. Характеризується оборотність коефіцієнтом оборотності і тривалістю одного обороту.
Коефіцієнт (швидкість) оборотності оборотних засобів (Ко) в процесі виробництва і реалізації продукції є основним показником їх використання і визначається за формулою:
Ко = РП/ОЗ, (7)
де РП – обсяг виготовленої продукції (чиста виручка від реалізації продукції), грн.;
ОЗ – середній залишок оборотних засобів за звітний період.
Чиста виручка (РП) дорівнює різниці між доходом (виручкою) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і податком на додану вартість і акцизним збором. Середній залишок оборотних засобів (ОЗ) обчислюється як середньо хронологічна величина.
Коефіцієнт оборотності оборотних засобів показує, скільки оборотів відбудеться протягом року або скільки чистої виручки припадає на одиницю оборотних засобів. Зменшення значення Kо на кінець звітного періоду порівняно з його значенням на початок свідчить про уповільнення обороту оборотних засобів. Пришвидшення їх оборотності дозволяє зменшити потребу оборотних засобів і використати вивільнені кошти для збільшення обсягу виробництва.
Загалом швидкість обороту оборотних активів підприємства є однією з якісних характеристик фінансової політики підприємства: чим більша швидкість обороту, тим ефективніше працює підприємство, тому абсолютне або відносне зростання оборотних активів може свідчити не тільки про розширення виробництва або дію факторів інфляції, але й про уповільнення їх обороту.
Коефіцієнти оборотності обчислюють і для окремих складових оборотних активів:
Коефіцієнт оборотності запасів (Коз) – вказує, скільки разів у середньому поповнювалися запаси підприємства протягом звітного періоду. Він визначається як відношення собівартості реалізованої продукції до середньої суми запасів, яку визначають як середньоарифметичну величину між залишками виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, товарів на початок і кінець звітного періоду. Якщо розрахований коефіцієнт оборотності запасів становить, наприклад, 3, то це свідчить, що підприємство для забезпечення своєї діяльності має запасів на чотири місяці наперед
(12 : 3 = 4) і запаси протягом року поповнюються три рази. Визначити оптимальне для будь-якого підприємства значення цього показника важко, тому слід враховувати особливості конкретного виду економічної діяльності. Однак, позитивною тенденцією є пришвидшення оборотів порівняно з попереднім періодом: чим вища оборотність запасів, тим менше коштів відволікається на їх придбання.
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (Кодз) – це відношення чистої виручки від реалізації продукції до середньої дебіторської заборгованості. Коефіцієнт показує скільки оборотів за звітний період здійснює дебіторська заборгованість, а також у скільки разів виручка перевищує її величину. Зменшення значення (Кодз) на кінець звітного періоду порівняно з його значенням на початок свідчить про уповільнення обороту оборотних засобів, тобто є позитивна тенденція до його збільшення.
Оберненим показником до швидкості обороту є коефіцієнт закріплення оборотних засобів (Кз):
Кз = ОЗ/РП або 1/Ко, (8)
який характеризує скільки оборотних засобів чи окремих їх видів припадає на одну гривню чистої виручки (для запасів – собівартості реалізованої продукції).
Позитивною тенденцією вважається зменшення цього показника за кілька періодів.
Важливою характеристикою ефективного використання оборотних засобів є час (період) їх обороту (Чо) – тривалість в днях одного обороту. Він визначається як відношення кількості календарних днів звітного періоду до коефіцієнта оборотності оборотних засобів за такою формулою:
Чо = Т/Ko, тобто Чо = (ОЗ ∙ Т)/ РП, (9)
де Т - кількість днів, за яку обчислюється оборотність (при цьому вважається, що місяць дорівнює 30, квартал – 90, півріччя – 180, рік – 360 дням).
Час обороту вказує, скільки днів необхідно підприємству для поповнення його оборотних засобів і дорівнює середньому періоду від авансування коштів у виробництво продукції до отримання коштів від її реалізації. Чим менша тривалість обороту, тим менша потреба підприємства у власних оборотних засобах. Вивільнені засоби можна використати для нарощування обсягів виробництва без залучення додаткових засобів.
Час обороту обчислюють і для окремих складових оборотних активів:
Період обороту запасів (Чоз) – визначається за формулою:
Чоз = Т/Коз, або Чоз =(Зз ∙ Т ) /СРП, (10)
Де Зз – середні залишки запасів, грн.;
СРП – собівартість реалізованої продукції, грн.;
Показник (Чоз) вказує на час, протягом якого запаси трансформуються в кошти. Зменшення значення (Чоз) на кінець звітного періоду порівняно з його значенням на початок вважається позитивним, якщо це не перешкоджає нормальному процесу виробництва, не загрожує дефіцитом матеріальних ресурсів.
Період погашення дебіторської заборгованості (Чодз) - це середній період інкасації дебіторської заборгованості, тобто період її погашення:
Чодз = Т/Кодз, або Чодз =(Здз ∙ Т ) /РП, (11)
Де Здз – середня дебіторська заборгованість.
Зменшення значення (Чодз) на кінець звітного періоду порівняно з його значенням на початок вважається позитивним, особливо в умовах інфляції. Хоча іноді збільшення часу вважається обґрунтованим, якщо додаткова вартість коштів компенсується додатковим прибутком від збільшення виручки від реалізації продукції.
Період операційного циклу (Чоц) – є сумою періодів запасів і дебіторської заборгованості, що можна записати в такому вигляді:
Чоц = Чоз + Чдз, (12)
тобто, дорівнює тривалості перетворення придбаних матеріальних ресурсів на грошові кошти. Підприємства намагаються зменшувати загальну тривалість операційного циклу.
Період фінансового циклу (Чфц) – період обороту коштів, який обчислюється як різниця між періодом операційного циклу і періодом погашення кредиторської заборгованості. Скорочення тривалості фінансового циклу для підприємства є позитивним, однак від’ємне значення показника свідчить про нестачу коштів, тобто підприємство живе “в борг”.
Слід зазначити, що вище перелічені показники можна визначити для окремих видів виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції чи товарів, зокрема особливо ретельно вивчаються матеріальні ресурси (сировина, матеріали, напівфабрикати, куповані вироби тощо).
Крім показників оборотності, оцінка ефективності використання матеріальних ресурсів на практиці здійснюється за системою показників: узагальнюючі показники (матеріаломісткість продукції, матеріаловіддача, питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції, коефіцієнт використання матеріалів); індивідуальні показники (ефективність споживання окремих елементів матеріальних ресурсів, а також встановлення зниження матеріаломісткості окремих виробів).
Матеріаломісткість продукції є узагальнюючим вартісним показником, який визначається як співвідношення суми матеріальних витрат до вартості виготовленої продукції. Він показує, скільки матеріальних витрат припадає на кожну гривню виготовленої продукції.
Матеріаловіддача продукції – обернений до матеріаломісткості показник, що характеризує вихід продукції з кожної гривні затрачених матеріальних ресурсів і розраховується як співвідношення вартості продукції до суми матеріальних витрат.
Питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції обчислюється як відношення матеріальних витрат до собівартості виготовленої продукції. Цей показник відображає не тільки рівень використання матеріальних ресурсів, але й структуру витрат виробництва, тобто чи є воно матеріаломістким.
Коефіцієнт використання матеріалів визначається як відношення суми фактичних матеріальних витрат до величини матеріальних витрат, розрахованої виходячи з планових калькуляцій і фактичного випуску та асортименту продукції. Він відображає рівень ефективності використання матеріалів, дотримання норм витрачання матеріалів. Якщо коефіцієнт використання більше 1, то це свідчення перевитрат, а якщо менше 1 – економії матеріальних ресурсів.
Основними шляхами поліпшення використання матеріалів є: рівномірне завезення товарно – матеріальних цінностей; формування запасів необхідних цінностей у межах можливого мінімуму для постійного забезпечення безперервності процесу виробництва; недопущення придбання непотрібних і реалізація надлишкових матеріалів.
Пришвидшення оборотності оборотних активів на стадії виробництва досягається в основному за рахунок скорочення виробничого циклу, а у сфері обігу – пришвидшення реалізації продукції, розрахунків за реалізовану продукцію та надані послуги, недопущення створення дебіторської заборгованості та ін.
2.3. Оцінка вибуття оборотних активів підприємства.
Оборотні засоби, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому, називають оборотними активами. Оборотні активи – грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші оборотні засоби, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи дванадцяти місяців.
Увага! Оборотні активи можуть оцінюватися за двома оцінками: собівартістю і вартістю реалізації.
Історична собівартість – сума сплачених грошових коштів і їх еквівалентів чи вартість компенсації на момент придбання, яка є одночасно первісною вартістю;
Поточна собівартість - сума грошових коштів і їх еквівалентів, яка була б сплачена в разі придбання такого самого або еквівалентного активу на поточний момент;
Вартість реалізації - сума грошових коштів і їх еквівалентів, яку можна було б отримати в певний момент шляхом продажу оборотного активу.
Серед перелічених пріоритетною визнано оцінку оборотних активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання, тобто, за історичною (фактичною) собівартістю.
Значну частину оборотних засобів становлять запаси, які можуть оцінюватись за двома оцінками: собівартістю і чистою вартістю реалізації.
Собівартість (первісна вартість) запасів – це витрати на придбання, переробку, доставку до їх теперішнього місцезнаходження та приведення їх у теперішній стан.
Первісна вартість сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, купованих напівфабрикатів тощо формується на стадії їх придбання, транспортування цих запасів до моменту передачі – у виробництво, незавершеного виробництва, на стадії виробництва продукції. Первісна вартість готової продукції вважається сформованою в той момент, коли завершується її виготовлення та відбувається передача з цеху на склад.
Чиста вартість реалізації (можлива чиста ціна продажу) запасів – це вартість, за якою продаж тих чи інших запасів є можливим у разі втрати ними певних властивостей, внаслідок чого їх собівартість може виявитися відшкодованою не повністю.
Розраховується чиста вартість реалізації як різниця між очікуваною ціною реалізації та очікуваними витратами на завершення їх виробництва та реалізацію. Необхідність такого розрахунку виникає тоді, коли ціна запасів знизилась або вони зіпсовані, застаріли чи іншим чином втратили свою первісну очікувану економічну вигоду.
Оцінка запасів відбувається при їх вибутті з однієї стадії операційного циклу до іншої. Так, вибуття сировини і матеріалів відбувається тоді, коли ці запаси передаються у виробництво, тобто перебувають на стадії незавершеного виробництва і вважаються запасами. У свою чергу, незавершені вироби в міру готовності передаються на склад готової продукції, тобто вибувають з виробництва і перебувають у запасах готової продукції, а готова продукція відпускається споживачам тощо.
Оцінка запасів здійснюється за одним з таких методів: ідентифікованої собівартості; середньозваженої собівартості; ФІФО; ЛІФО; нормативних витрат; ціною продажу. Розглянемо порядок застосування кожного із них.
Метод ідентифікованої собівартості можна застосовувати щодо тих видів запасів, які використовуються для виконання спеціальних замовлень та проектів, чи які не можуть бути замінені один одним. Такі запаси оцінюють за ідентифікованою собівартістю, тобто за якою ціною куплено, за тією ж списано у виробництво, на склад готової продукції чи в реалізацію.
Метод оцінки за середньозваженою собівартістю застосовується окремо для запасів, однакових за призначенням і споживчими характеристиками. Середньозважена собівартість визначається як відношення сумарної вартості таких запасів до сумарної їх кількості у фізичних одиницях.
Оцінка запасів за методом ФІФО передбачає, що запаси, які надійшли першими, першими і реалізуються (first-in, first-out - FIFO), тобто використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство. Основним недоліком є вплив зовнішніх економічних чинників на показник валового прибутку підприємства.
Метод ЛІФО ґрунтується на припущенні, що запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження запасів (last-in, first-out - LIFO). При цьому, вартість залишку запасів на кінець звітного місяця визначається за собівартістю перших за часом отриманих запасів. Цей метод має переваги над методом ФІФО, зокрема, він дозволяє підприємству співвідносити поточну (ринкову) вартість запасів і вартість продажу, а також в умовах зростання цін поповнювати свої запаси, не шукаючи додаткових джерел оборотних засобів. Однак, їх оцінка часто не збігається з поточною реальною вартістю: у період інфляції вона виявляється заниженою, а у період дефляції – завищеною.
Оцінка запасів за методом нормативних витрат передбачає визначення собівартості одиниці продукції за статтями витрат на основі діючих (поточних) норм витрат, які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Складається нормативна калькуляція послідовно:
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора