Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Особливості участі прокурора в цивільному судочинстві України
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Дипломна робота
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Дипломна робота
Особливості участі прокурора в цивільному судочинстві України
П Л А Н
Вступ
Розділ І. Представництво прокурора як реалізація принципу
публічності в цивільному процесі
1.1.Поняття представництва прокурора в цивільному процесі
(історико-теоретичний аспект
1.2.Завдання представництва прокурора в цивільному процесі
1.3. Форми представництва прокурора в цивільному процесі
Розділ ІІ. Правосуб'єктність прокурора у судах першої інстанції
2.1 Звернення прокурора до суду першої інстанції із заявою на захист
прав, свобод та інтересів громадянина, державних або суспільних інтересів
2.2. Вступ прокурора у цивільний процес з метою підтримання
позову й подання висновків у справі
Розділ 3. Процесуальний статус прокурора при перегляді й
виконанні судових рішень у цивільних справах
3.1. Участь прокурора у провадженні цивільних справ апеляційною інстанцією
3.2.Участь прокурора у провадженні цивільних справ касаційною інстанцією
3.3.Участь прокурора у провадженні цивільних справ у зв'язку
з винятковими й нововиявленими обставинами
3.4.Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судового
рішення, ухваленого за позовом (заявою) прокурора
Висновки
Список використаних джерел
ВСТУП
Актуальність теми. Здобуття Україною незалежності, розбудова демократич ної правової держави викликали необхідність реформувати цивільно-процесуальне законодавство як у цілому, так і окремі його інститути.
Прийнята у 1996 р. Конституція України передбачає одну з основних функцій прокуратури України - пред ставництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом (п. 2 ст. 121). Для прак тичної реалізації цієї норми Основного Закону 21 червня 2001 р. Верховна Рада України прийняла законодавчі акти, якими не тільки внесено відповідні зміни до цивільного процесуального законодавства, а 12 липня 2001 р. - і до Закону України «Про прокуратуру», а й докорінно пере глянуто роль прокурора в цивільному судочинстві.
Цивільний процесуальний кодекс України від 18 бе резня 2004 р. (далі - ЦПК) повніше відбиває ці новелізації (статті 45 і 46). До новел варто віднести гарантова не ч. 4 ст. 46 ЦПК право прокурора, який не брав участі у справі, ознайомлюватися з матеріалами справи в суді з метою вирішення питання про наявність підстав для по дання апеляційної чи касаційної скарги або заяви про перегляд рішення у зв'язку з винятковими або нововиявленими обставинами. Цим Кодексом закріплено право прокурора здійснювати в установленому законом порядку представництво інтересів громадянина або дер жави на будь-якій стадії цивільного процесу (ч. 2 ст. 45). Запровадження інституту представництва прокурором інтересів громадянина або держави в суді поставило низ ку проблем процесуального характеру, особливо щодо юридичної природи цього представництва, оскільки де які науковці вважають, що положення (становище) прокурора в цивільному процесі і представника у справі нічим не відрізняються, інші ж стверджують, що представництво прокурором «чужих» інтересів у суді є одним з його видів у цивільному процесі. Актуальність вивчення проблем участі прокурора в цивільному судочинстві зумовлено насамперед дискусією про майбутнє прокуратури, її роль у цивільній юрисдикції, форми й методи реалізації про курором представницьких повноважень, допустимість його участі в цивільному процесі в межах вимог право вої держави та процесуального статусу, передбаченого Конституцією України й чинним законодавством.
Питання представництва прокурора як реалізація прин ципу публічності в цивільному процесі, було й залишаєть ся предметом дискусійного обговорення як правників радянської доби, так і сучасних. Проте в Україні спеціаль ної літератури щодо представництва прокурора в цивіль ному судочинстві немає. Ця проблема до цього часу не було предметом ні дисертаційних, ні монографічних дос ліджень, хоча деякі його теоретичні та практичні аспек ти розглядалися такими вченими, як К. Гусаров, М. Косюта, М. Мичко, М. Руденко, М. Якимчук та ін. Однак праці цих та інших авторів, що стосуються участі проку рора в цивільному процесі, були виконані в інших умо вах - до становлення України як самостійної, незалежної держави з новим соціально-економічним устроєм і пра вовою системою, до прийняття Конституції України 1996 р. та численних концептуальних змін у законодавстві, яке регламентує цивільний процес. Ця прогалина існує й за раз, після проведення у 2001 р. так званої малої судової реформи. А в існуючих працях з об'єктивних причин не враховані ті кардинальні політичні, соціально-економічні та правові перетворення, що відбулися за цей час.
У складному і тривалому процесі формування в Ук раїні правової держави у зв'язку з прийняттям нового ЦПК необхідно переосмислити результати опублікованих раніше праць із проблем діяльності прокурора в цивіль ному судочинстві, визначити зміни й новели, запровад жені у вітчизняне цивільно-процесуальне законодавство сьогодення, дати їм науково обґрунтований аналіз і відпо відну правову оцінку. Усе це й зумовлює своєчасність даної дипломної роботи, її значення для студентів, аспірантів, викладачів юри дичних вузів та практичних працівників.
Мета дипломної роботи. На підставі чинного цивільного процесуального законодавства і практики його застосування розглянути актуальні питання здійснення прокурором у суді представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.
Завдання дипломної роботи:
у розділі І проаналізовано сутність представницт ва прокурора як реалізація принципу публічності в ци вільному процесі з урахуванням викладених у юри дичній літературі поглядів. На підставі проведеного аналізу нормативного регулювання визначено природу цієї прокурорської діяльності, її характерні ознаки та процесуальні форми;
у розділі ІІ з'ясовано правосуб'єктність прокурора в судах першої інстанції, її зміст та обсяг. Головним зазначається звернення прокурора до суду першої інстанції із заявою на захист прав, свобод та інтересів громадянина, державних або суспільних інтересів, а також вступ прокурора в цивільний процес з метою підтримання пред'явленого позову й подання висновків у справі;
у розділі ІІІ висвітлено закономірності процесуального статусу прокурора при перегляді судових рішень, зокрема, в апеляційному та касаційному провадженнях, і розгляну то процесуальні питання, пов'язані з виконанням судового рішення, ухваленого за позовом (заявою) прокурора.
Об’єкт – діяльність прокурора по представництву інтересів громадян і держави в суді.
Предмет – сутність, завдання та повноваження прокурора у цивільному процесі України з врахуванням вимог нового Цивільного процесуального кодексу України.
Практичне значення дипломної роботи. Дана дипломна робота допоможе зростанню правосвідомості студентів вищих юридичних навчальних закладів, які мають намір пов'я зати свою діяльність передусім зі службою в органах про куратури. Окрім того, вона розрахована на поглиблення теоретичної підготовки слухачів Інституту підвищення кваліфікації працівників органів прокуратури, а також Академії суддів України та її філій.
Робота може бути корисною прокурорам, суддям, адвокатам на місцях у процесі самопідготовки, а також фахівцям органів державної влади, органів місцевого самоврядування, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, фізичним та юридичним особам, які по ряд із прокурором можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, держав них або суспільних інтересів і брати участь у цих справах.
РОЗДІЛ І. Представництво прокурора як реалізація принципу публічності в цивільному процесі.
1.1. Поняття представництва прокурора в цивільному процесі (історико-теоретичний аспект).
Судово-правова реформа, що розпочалася в 90-ті роки XX ст., прийняття Конституції України 1996 р. докорін но змінили роль прокурора в судовому процесі. До но вел, що відтворили сучасні тенденції у сфері цивільного судочинства, належать ті, які мали змінити місце й роль прокурора в цивільному процесі.
Цивільне процесуальне законодавство і юридична доктрина тривалий час традиційно розглядали інститут участі прокуро ра в цивільному судочинстві як найважливіший його елемент і як гарантію законності судової діяльності. Цьому насампе ред присвячені наукові праці таких учених, як С.Кац [47, 48], Ю.Лутченко [59, 60, 61], І. Мартиненко [62], Г.Осокіна [70], В.Перфільєв [71], В. Сапунков [81 , 82 , 83], М.Штефан [96 , 97 , 98], І.Ходаковський [89] та ін.
Уперше прокуратура була створена у Франції в 1302 р. саме як орган представництва інтересів монарха. При цьому функції прокуратури з момен ту її виникнення не зводилися до сфери суто правової. Як слушно зазначав В. Веретенніков, прокурор був «очи ма» короля, за допомогою яких король стежив за пра вильністю перебігу всього державного механізму [25, 25]. Історичний екскурс у добу становлення й розвитку французької прокуратури не випадковий, адже прокура тура Франції стала прообразом прокуратури Російської імперії й залишається до нинішнього часу еталоном про куратури країн Заходу [19, 100-102].
У Росії прокуратура була створена в 1722 р. указами Петра І. На думку багатьох дослідників, особлива заслу га царя полягає в тому, що він уперше в Росії створив орган, спеціально призначений для контролю й нагляду за дотриманням законів [17, 3-13; 29; 88].
Таким чином, уже на початковій стадії становлення органів прокуратури було зроблено спробу розкрити ос новні функції прокурора в судовому процесі, його головні повноваження.
Нагадаємо, що Цивільний процесуальний кодекс Украї ни (в редакції від 18 липня 1963 р. [2]) відводив прокурору значну роль у судовому процесі (статті 118-120). Він мав право: звертатися з позовом; вступати в будь-яку цивільну справу незалежно від стадії процесу й давати висновки; витребовувати справу із суду й опротестовувати в касаційному порядку або в порядку нагляду судові рішення, ухвали, по станови; подавати суду заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішень, ухвал та постанов; здійснювати нагляд за законністю виконання судових рішень.
Втілюючи в життя принципи незалежності суддів, Верховна Рада України 15 грудня 1992 р. внесла зміни в ст. 13 ЦПК і скасувала прокурорський нагляд у цивіль ному судочинстві. Відповідно до цих змін прокурор бере участь у розгляді цивільних справ за його заявами про захист інтересів держави або прав і законних інтересів громадян, які за станом здоров'я або з інших поважних причин не можуть захистити свої права.
28 червня 1996 р. було прийнято нову Конституцію України [1], яка закріпила пріоритет прав людини, зафіксувала як принцип те, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом, а кожному гарантуєть ся право на оскарження в суді дій чи бездіяльності органів державної влади, органів самоврядування й посадових осіб (ст. 55). Конституція визначила основні принципи формування судової системи і правосуддя. Так, згідно зі ст. 124 Основного Закону України правосуддя здійснюється винятково судами. Стаття 125 Конституції передбачила апеляцію, яка не була відома процесуаль ному законодавству. Як основні принципи судочинства закріплено принципи законності, рівності всіх учас ників процесу перед законом і судом, змагальності, гласності та ін. (ст. 126).
Основний Закон України заклав також базисні поло ження для вирішення питання про участь прокурора в цивільному процесі. Поряд з іншими функціями на про куратуру було покладене представництво інтересів гро мадянина або держави в суді у випадках, визначених законом (п. 2 ст. 121). За конституційно-правовим стату сом прокуратура України відтепер становить єдину систему, на яку покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
21 червня 2001 р. Верховною Радою України в результаті так званої малої судової реформи були прийняті закони, які внесли зміни й доповнення до попереднього Закону Ук раїни «Про судоустрій», у Цивільний процесуальний ко декс, Кримінально-процесуальний кодекс та інші норма тивні акти. Зокрема, у ЦПК були внесені суттєві зміни, які викликали необхідність зміни базової ст. 98 ЦПК, а також виключенню з ЦПК гл. 13 «Повноваження проку рора в процесі». Зміни щодо статусу осіб, які беруть участь у справі, призвели до зміни редакції гл. 14 ЦПК, «Участь у процесі прокурора, органів державної влади, органів місце вого самоврядування та осіб, яким за законом надано пра во захищати права і свободи інших осіб». Стаття 121 ЦПК детально визначала завдання та форми участі даної групи суб'єктів цивільного процесу й, по суті, виходила з єдності завдань і форм такої участі [80, 67].
Новелою є закріплення інституту представництва про курора в Цивільному процесуальному кодексі України від 18 березня 2004 р. [3]. Згідно з ч.2 ст. 45 цього Ко дексу прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати пред ставництво на будь-якій стадії цивільного процесу. Отже, в теорії цивільного процесу з'явилося нове родове поняття (нова регламентація) «представництво прокурора».
Насамперед у ч. 1 ст. 45 ЦПК визначається така форма участі в цивільному процесі Уповноваженого Вер ховної Ради України з прав людини, прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб, як звернення останніх до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інте ресів у випадках, установлених законом.
Як бачимо, у ст. 45 ЦПК поєднані правила про участь у процесі як прокурора, так і органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридич них осіб, які у випадках, передбачених законом, можуть звертатися до суду із заявою на захист прав і свобод інших осіб. Проте ст. 45 ЦПК поєднала у собі правила на участь у цивільному процесі не зовсім однорідних учасників. При оцінюванні цих нововведень виникає питання про обґрунтованість такого законодавчого рішення, оскільки статус прокурора в цивільному процесі визначено консти туційно і він має здійснювати в суді відокремлено пред ставництво інтересів громадянина або держави.
Відповідно до Конституції України (статті 121-123) про куратура — це самостійний інститут влади, який не нале жить до жодної з її гілок (ст. 6). Одним з головних завдань прокуратури як правозахисного органу є захист приватних і публічних інтересів. Прокуратура здійснює в суді пред ставництво інтересів громадянина або держави від імені держави (ч. 1 ст. 361 Закону України «Про прокуратуру»). Це одна з найважливіших гарантій захисту прав та свобод громадян і законних державних інтересів. Представляючи в суді інтереси громадян або держави, прокурор реалізує конституційне положення, закріплене в статтях 3 і 13 Ос новного Закону, відповідно до якого держава зобов'язана забезпечувати захист прав і свобод громадян, а також усіх суб'єктів права власності та господарювання.
Крім цього, юридичний інтерес прокурора до процесу завжди має державний характер. Однак інтерес органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, які зазначені з прокурором в одній статті ЦПК, зовсім інший. Він має переважно посадовий характер. Юридичний інтерес до процесу най частіше визначається місцем цих органів у системі органів держави, вони беруть участь у справі в силу покладеної на них службової компетенції [76; 77]. Тому рані ше ЦПК участь у процесі прокурора й органів державної влади, місцевого самоврядування, фізичних та юридич них осіб передбачав у різних нормах. Поєднання в одній статті участі в процесі прокурора та інших органів та осіб ускладнює застосування норм ЦПК в судовій і про курорській практиці.
Покладаючи на органи прокуратури здійснення консти туційної функції представництва інтересів громадянина й держави в суді у випадках, визначених законом (п. 2 ч. 1 ст. 121 Конституції України), законодавець не розкрив нормативного змісту цієї функції в ЦПК. Так, не розкри вається суть і завдання представництва, не визначені його приводи й підстави, непослідовно вирішені питан ня про форми представництва інтересів громадянина або держави в суді.
Аналіз чинного законодавства та різних наукових підходів дозволяє дійти висновку, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді не можна віднести до представництва за дорученням, адмі ністративним актом чи законом.
По-перше, прокурор здійснює представництво інте ресів громадянина або держави в суді від свого імені (ч. 2 ст. 45 ЦПК), тому жодних доручень на ведіння спра ви, на відміну від іншого представника, йому не потрібно.
По-друге, представництво в суді має певне коло суб'єктів, яке обмежується лише особами, які беруть участь у процесі з метою захисту своїх суб'єктивних прав та інтересів, охоронюваних законом. Прокурор може пред ставляти в суді інтереси громадянина або держави лише за наявності підстав, зазначених у законі (ст. 45 ЦПК, ст. 361 Закону України «Про прокуратуру»).
Закон вважає, що прокурор має право представляти в суді інтереси громадян, які за станом здоров'я, а також з інших поважних причин не можуть самостійно захистити свої права або реалізувати процесуальні повноваження. Державні інтереси він представляє за наявності їх пору шень чи загрози порушень економічних, політичних та інших аспектів таких інтересів унаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчи няються у відносинах між ними або з державою (ст.361 Закону України «Про прокуратуру»).
По-третє, представник у справі діє в межах наданих йому повноважень, тобто він має право: (а) вчиняти від імені особи, яку представляє, всі процесуальні дії, крім передачі справи до третейського суду; (б) повністю чи частково відмовитися від позовних вимог; (в) зміню вати предмет або підставу; (г) укладати мирову угоду; (д) передавати повноваження іншій особі (передору чати); (є) оскаржувати рішення суду; (є) подавати вико навчі листи до стягнення; (ж) одержувати присуджене майно або гроші. Повноваження представника у справі на виконання кожної із зазначених дій повинні бути зу мовлені у виданій йому довіреності (ст. 42 ЦПК). Проте прокурор, який представляє в суді інтереси громадянина або держави, наділений усіма процесуальними правами й несе процесуальні обов'язки сторони, за винятком пра ва укладати мирову угоду (ч.1 ст. 46 ЦПК).
По-четверте, представництво прокурора в цивільному процесі можливе у будь-якій справі й на всіх стадіях, по чинаючи з її порушення, тобто у випадках, визначених законом (п.2 ст.121 Конституції України, ч. 2 ст. 45 ЦПК, ст.361 Закону України «Про прокуратуру»).
Важливо підкреслити й те, що при з'ясуванні правової природи представництва прокурором у суді необхідно також виходити з вимог статей 3 і 13 Конституції Украї ни, відповідно до яких держава забезпечує захист прав і свобод громадянина, а також усіх суб'єктів права влас ності й господарювання, соціальну спрямованість еконо міки. Цей захист здійснюють усі державні органи, у тому числі й прокуратура, яка представляє в суді інтереси не лише громадян, а й держави (п.2 ст.121 Конституції Ук раїни). Через захист інтересів держави органи прокура тури захищають права та свободи громадянина, і навпаки, забезпечуючи права та свободи громадянина, вони одно часно захищають державні інтереси [42, 69-75].
Таким чином представницьку функцію прокуратури слід відрізняти від іншого представництва у справі за низкою специфічних ознак: а) складом представників і колом суб'єктів, інтереси яких прокурори представляють, б) об сягом їх повноважень, в) формами їх реалізації. Адже приводами представництва прокурором інтересів грома дян або держави в суді є не лише звернення до прокура тури громадян, органів виконавчої влади, органів місце вого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб, повідомлення засобів масової інформації, а й без посереднє виявлення прокурором у перебігу перевірок дотримання законів, порушення інтересів громадяни на або держави [79, 69-75].
Аналіз п. 2 ст. 121 Конституції України, Рішення Кон ституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. в частині офіційного тлумачення зазначеного конституційного по ложення, чинного процесуального законодавства та ст.361 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави дійти висновку, що представництво прокурором в суді інтересів громадянина або держави є офіційним - конституційного рівня. Воно має низку специфічних рис, які істотно відрізняють його від іншого представництва в цивільному процесі. Отже, прокурорське представництво слід нази вати офіційним, конституційним, оскільки воно ґрун тується безпосередньо на Конституції України (п.2 ст.121).
Відмінність прокурорського представництва від інших традиційних видів представництва в суді теоретично мож на обґрунтовувати тим, що, по-перше, представництво прокурора є офіційним (публічним), конституційного рівня, що має значення самостійної функції прокурату ри; по-друге, таке представництво здійснює особливий орган, який не має особистого інтересу, завжди і всюди є охоронцем закону, виступає від імені держави на користь громадянина, держави, суспільства. Отже, представниц тво прокурора у суді є самостійним інститутом цивільно го процесуального права.
При вирішенні питання про майбутнє прокурора в цивільному процесі варто враховувати особливості сучас них правових реалій в Україні й багаторічну прокурорську практику, що підтверджує плідність представництва про курором інтересів громадянина або держави в суді й зас відчує безумовну необхідність використання правозабезпечуючого і правозахисного потенціалів прокуратури в цивільному судочинстві. Копіювання зарубіжного досвіду без будь-яких спроб його осмислення і пристосування до умов України, безперечно, неприпустиме. Це, вочевидь, сьогодні одна з прокурорських функцій, яка є новою не тільки за назвою, а й за змістом. За останні роки діяльність прокурора в цивільному судочинстві транс формувалася від нагляду за розглядом цивільних справ через участь прокурора в цивільному судочинстві до пред ставництва в суді інтересів громадянина або держави.
1.2. Завдання представництва прокурора в цивільному процесі.
У науці цивільного процесу питання про завдання прокурора в цивільному судочинстві вирішується по-різно му. Ними називаються: (а) здійснення законоохоронної функції; (б) необхідність захисту прав і законних інте ресів громадян; (в) потреба захисту державних чи гро мадських інтересів та ін. [16, 11; 19, с. 46-48; 27; 34; 47; 96]. Але мета й завдання прокурора в цивіль ному процесі й виконувані ним процесуальні функції, його процесуально-правове становище визначені в чисель них нормах права; тому правові норми й служать підґрун тям для вирішення питання про завдання представництва прокурора в цивільному процесі.
Такий висновок підтверджується ст. З Закону України «Про прокуратуру», яка має назву «Правові основи діяль ності прокуратури». У ній встановлено, що повноважен ня прокурорів, організація, засади й порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами. Органи проку ратури в установленому порядку й у межах своєї компе тенції вирішують питання, що випливають із загально визнаних норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних договорів. Із цього можна зро бити висновок, що правовими підставами щодо визна чення завдання представництва прокурора в цивільному процесі насамперед будуть: Конституція України (статті 121-123), Закон «Про прокуратуру» (статті 1, 19, 20 33-40 та ін.), статті 3, 45, 46, 119, 193, 281, 292, 324, 353, 364 та ін. ЦПК, а також норми права інших видів галу зевого законодавства.
Передусім прокурор, який бере участь у розгляді цивільних справ у судах, додержуючись принципу неза лежності суддів і підпорядкування їх тільки закону, має завданням сприяти виконанню вимог закону про все бічний, повний та об'єктивний розгляд справ і постанов лення судових рішень, що ґрунтуються на законі (ст. 34 Закону України «Про прокуратуру»).
Стаття 35 Закону «Про прокуратуру» (в редакції від 26 листопада 1993 р.) надає прокуророві право вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави і суспільства, і зобов'язує його своєчасно вживати перед бачених законом заходів до усунення порушень законо давства, від кого б вони не виходили. Отже, представ ництво прокурора в цивільному процесі спрямовано на (а) захист прав і законних інтересів громадян та інте ресів держави; (б) сприяння суду у виконанні вимог за кону про всебічний, повний та об'єктивний розгляд справ і постановлення судових рішень, що ґрунтуються на за коні; (в) своєчасне вжиття заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, керуючись при цьому принципами законності, незалежності суддів, рівності фізичних осіб перед законом і судом.
У контексті наказу Генерального прокурора України № 6-гн від 19 вересня 2005 р. «Про організацію роботи по представництву в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень» [11] основними завданнями представництва слід вважати:
- захист прав і законних інтересів неповнолітніх, інвалідів, інших осіб, які не спроможні з будь-яких причин самостійно захистити свої права або реалізувати процесуальні повнова ження, невизначеного кола осіб, права яких одночасно по рушуються, а також захист майнових та інших інтересів держави, що порушуються чи можуть бути порушені внаслідок протиправних діянь фізичних або юридичних осіб;
притягнення до встановленої законом відповідаль ності осіб, які винні в порушенні прав і законних інте ресів людини, громадянина або держави;
поновлення порушених прав та законних інтересів людини, громадянина й держави, усунення причин та умов, що сприяли їх порушенню (п. 1 Наказу).
Визначальну увагу в роботі по представництву інтересів громадян або держави в суді прокурор повинен приділяти пріоритетним напрямкам наглядової діяльності, визначе ним наказом Генерального прокурора України №3-гн від 19 вересня 2005 р. «Про організацію прокурорського на гляду за додержанням і застосуванням законів щодо за хисту прав і свобод громадян, державних та суспільних інтересів», насамперед: а) реалізації права на працю, її оплату та охорону; б) охороні здоров'я, медичній до помозі й медичному страхуванню; в) соціальному й пенсійному забезпеченню; г) соціальному захисту пільгових категорій громадян; д) захисту прав спо живачів; є) міграції населення та біженців; є) міжнаціо нальним та міжконфесійним відносинам; ж) захисту сус пільної моралі; з) захисту прав неповнолітніх; и) правам громадян при притягненні їх до адміністративної відпові дальності; і) запобіганню наркоманії; ї) інформаційній діяль ності; к) запобіганню та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом; л) викриттю корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією; м) охороні власності, земельних ресурсів і при родного середовища; н) здійсненню приватизації держав ного майна; о) банківській, митній та зовнішньоекономічній діяльність; п) бюджетній діяльності, оподаткуванню й енер гозбереженню. Першочергового значення запропоновано також надавати захисту прав учасників війни, інвалідів, осіб похилого віку та інших осіб, які потребують соціаль ного захисту й державної підтримки (п.п. 2, 3, 4 Наказу).
Упродовж останнього часу активність органів проку ратури України в цьому напрямку невпинно зростає, що можна проілюструвати на прикладі таких показників. Кількість позовів до судів загальної юрисдикції в сис темі прокуратури України у 1999 р. складала 72931, у 2000 р. - 73439, у 2001 р. - 73671, у 2002 р. - 72470, у 2003 р. - 71028, у 2004 р. - 71691, у 1 півріччі 2005 р. - 45561. Сума, на яку вони були задоволені, за цей період зросла з 35 млн. 6 тис. грн. до 54 млн. 215 тис. грн. Звичайно, за сучасних умов, діяльність органів прокура тури по здійсненню представництва пристосовується до нових правових реалій у зв'язку з уточненням у законо давстві підстав і порядку такого представництва.
У п. 2 ст.121 Конституції України й у п. 2 ст. 45 ЦПК між «інтересами громадянина» й «інтересами держави» як категоріями, що відбивають предмет такого представ ництва, вжито сполучник «або». Якщо виходити з бук вального тлумачення цієї конституційної норми, то пред ставницька функція прокуратури має означати захист інтересів або держави, або громадян. З методологічної точки зору таке формулювання є не зовсім коректним, на що звертається увага в юридичній літературі [51, 144-148], але з цим слід погодитися, адже через охоро ну інтересів держави органи прокуратури захищають права та свободи людини, і, навпаки, забезпечуючи пра ва та свободи громадянина, вони одночасно захищають державні інтереси. Тому в представницькій діяльності про курора інтереси держави не можуть бути протиставлені інтересам громадян. У кожному випадку звернення про курора до суду з позовом в інтересах держави можна ствер джувати, що пред'явлення такого позову має на меті за хистити і права громадян, населення держави в цілому. Як вбачається, вказану конституційну норму необхідно ро зуміти так, що прокурор наділений правом представляти крім державних інтересів, прав та свобод багатьох гро мадян також інтереси конкретної фізичної особи.
Виходячи з наведених вище міркувань, вважаємо, що завдання прокурора при реалізації ним цивільно-пред ставницької функції слід було сформулювати так: «Про курор на підставі статті 121 Конституції України здійснює представництво в суді прав, свобод і законних інтересів громадян, а також інтересів держави й суспільства. Здійснюючи представництво, прокурор вживає заходів щодо усунення порушень прав та охоронюваних законом інтересів, причин порушень та умов, що їм сприяють, відшкодування матеріальних і моральних збитків від правопорушень, притягнення правопорушників до відпо відальності на підставі закону».
Можна погодитися з думкою, що «прокуратура має пред ставляти в суді найважливіші інтереси громадян і держа ви» [22, с 112-114; 66, 26-30]. За наявності великої кількості державних органів спеціальної компетенції, які тією чи іншою мірою покликані захищати законність втру чання прокурора в процес вирішення спорів про право має відбуватися з урахуванням дійсної чи передбачуваної шко ди державним або індивідуальним інтересам.
Правозахисна роль прокуратури має виявитися передусім у випадках порушення конституційних прав і свобод гро мадян [18; 26; 54]. Відповідно до ч. 1 ст. 22 Основного Закону права і свободи людини, закріплені Конституцією, не є вичерпними. Система конституційних прав і свобод - найголовніша ознака України як правової держави. Вони справедливо розглядаються як найважливіші. За сучасних умов найбільш пріоритетні завдання прокура тури щодо їх захисту визначаються з урахуванням по ширеності й масштабів дестабілізуючого впливу на сус пільство окремих видів правопорушень. Не випадково зусилля прокуратури зараз сконцентровані на боротьбі з випадками несвоєчасного одержання зарплати, що є по рушенням ч.б ст.43 Конституції.
Що стосується представницької функції, то в новому законі про прокуратуру слід визначити мету представ ництва прокурором інтересів держави і громадянина, характер і зміст його повноважень. Оскільки йдеться саме про представництво в суді, то приписи закону мають бути обов'язково узгоджені з положеннями Цивільного проце суального кодексу та деяких інших актів процесуального законодавства. Неузгодженість у цих питаннях, як свідчить практика, призводить до виникнення непоро зумінь і конфліктів між органами й посадовими особами органів судової та прокурорської влади [28; 100; 101].
Слід зазначити, що прокуратура не перебирає на себе функцію судових органів, вона сприяє реалізації й захис ту прав людини в судовому процесі. Чинить це безкош товно, що за умов матеріальної й недостатнього рівня правової культури частини населення має велике значен ня. Після прийняття Верховною Радою України законів, спрямованих на реалізацію судово-правової реформи в державі, прокурор отримав статус учасника судового про цесу з правами позивача або відповідача у справі. Пред ставляючи чи обстоюючи права та законні інтереси найбільш соціально незахищених громадян у суді, про куратура сприяє реальному поновленню та реалізації цих прав. Саме у співпраці судової гілки влади та органів прокуратури відбивається зміст і спрямованість діяль ності держави на утвердження й забезпечення прав лю дини [22, 56-61; 41, 100-104; 78, 58-62].
Потреба в застосуванні представництва прокурора може бути також обумовлена необхідністю проаналізувати су дові прецеденти для вирішення конфліктних правозастосовчих ситуацій. Це сприятиме виробленню у юридичних осіб і насамперед у громадян навичок і вміння самостійно звертатися до суду за захистом своїх прав. Не треба відки дати й того, що з часом перелік пріоритетних питань за безпечення законності може змінюватись. І якщо випад ки, у яких прокурор виступає як представник інтересів держави чи громадянина в суді, будуть з вичерпною повно тою названі в майбутньому законі про прокуратуру, то для залучення прокуратури до боротьби з новими вида ми правопорушень потрібно буде щоразу вносити зміни й доповнення до цього закону, що, звичайно, небажано.
На нашу думку, в законі досить обмежитися такою фра зою: «Представницькі повноваження можуть реалізува тись у всіх випадках, коли у прокурора є підстави вва жати, що порушення законів посягають на конституційні права громадян, інтереси держави й суспільства».
Така потреба випливає з необхідності використання механізму стримувань і противаг у стосунках між про курорською й судовою владами. Це можливо лише за умови надання прокуророві права в офіційному, встанов леному процесуальним законодавством порядку порушу вати питання про усунення порушень законності, яких припустилися суди як у перебігу розгляду справ, так і при винесенні рішень по них. Оскільки прокуратура в подібних випадках апелює виключно до тих чи інших судових інстанцій, немає підстав вбачати в цій практиці порушення основоположного для правової держави прин ципу незалежності суду [68, 92-96].
При здійсненні повноважень учасника цивільного су дочинства прокурор зобов'язаний своєчасно вживати в межах своєї компетенції заходів щодо усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, керуючись принци пами законності, незалежності суддів, рівності фізичних та юридичних осіб перед законом і судом. У разі вияв лення достатніх даних про наявність ознак дисциплі нарного проступку судді або порушення суддею присяги прокурор може вносити подання особам, які мають пра во ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність судді [85, 11-15].
1.3. Форми представництва прокурора в цивільному процесі.
Для юрисдикційного процесу, особливо судочинства, властиве високе організаційне забезпечення процесуальної діяльності всіх учасників цивільного процесу, необхідне для правильного вирішення справи. Тому процесуальна форма має місце, коли законодавством послідовно, всебічно, в єди ному режимі регулюються весь перебіг та умови розгляду справи, починаючи від її відкриття і закінчуючи виконав чим провадженням. Мета процесуальної форми - забезпе чити заінтересованим особам та іншим учасникам процесу, а також юрисдикційному органу необхідні умови для ви рішення спору й реалізації своїх прав [12].
Проблема форми представництва прокурора в цивіль ному процесі належить до актуальних проблем теорії цивільного процесуального права, оскільки правова рег ламентація такої форми представництва безпосередньо пов'язана з результативністю реалізації прав особистості, інших суб'єктів права і головне - з реалізацією судової влади у правосудних формах захисту прав.
Згідно з ч. 2 ст. 45 ЦПК прокурор здійснює представ ництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, на будь-якій стадії судочинства. Це свідчить про те, що вся діяльність прокурора в цивільному процесі незалежно від стадії процесу проходить у процесуальних формах, підпо рядкована єдність меті - охороні державних інтересів чи інтересів громадян. Звідси в юридичній літературі спос терігаються різні підходи до вирішення питання про фор ми представництва прокуратурою інтересів громадянина і держави в суді. Наприклад, М. Косюта вважає, що су дово-представницька функція прокуратури України має бути закріплена в трьох основних формах:
а) звернення прокурора до суду з метою захисту порушених прав і законних інтересів громадян і держави;
б) участь прокурора в розгляді справ у судах;
в) досудове провадження [51, 56].
Окремі науковці називають такі форми представництва прокурора в цивільному процесі:
пред'явлення і підтримання позову;
вступ у розпочатий процес у стадії судового розгля ду для подання висновку;
перевірка судових рішень і ухвал, що не набули законної сили;
перевірка судових рішень і ухвал, що набули за конної сили;
участь у суді другої інстанції;
діяльність у судово-наглядних інстанціях;
участь у провадженні за нововиявленими обстави нами [72; 75; 84; 89; 90; 91; 99].
Згідно положенням ч.3 ст. 361 Закону України «Про прокуратуру» формами здійснення представництва є:
звернення до суду з позовами або заявами
31.03.2013 23:03-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора