Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Громадянське суспільство та правова держава: їх співвідношення.
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Теорії держави і права
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Курсова робота
з теорії держави і права
Тема: “Громадянське суспільство та правова держава: їх співвідношення.”
План
Вступ. 2
Правова держава: поняття й ознаки
Ідея виникнення правової держави та її поняття 4
Ознаки правової держави 10
Теорія поділу влади
Система поділу влади в правовій державі 15
Законодавча влада 19
Виконавча влада 19
Судова влада 21
Верховенство закону.
Закони 21
Конституція 22
Органи по перевірці відповідності законів Конституції
та їх значення 23
Діалектика взаємовідносин громадянського суспільства
і держави. Історія розвитку концепції громадянського
суспільства. Структура громадянського суспільства 24
Права і свобода людини у системі цінностей 29
Взаємні обов’язки і відповідальності особистості і
держави. Соціальна і юридична захищеність особистості
Взаємні обов’язки особистості і держави 31
Соціальний захист особистості 31
Теорія і практика формування та становлення правової
держави в сучасному українському суспільстві 32
Висновок 38
Список використаної літератури 41
Salus populi suprema lex.
Цицерон
Держава у своїй діяльності пов'язана й обмежена правом стоїть під правом, а не поза і над ним.
Гессен
Кінець другого тисячоліття характеризується ідеологічним і духовним розкріпаченням людства, здійснюване шляхом утвердження гідності кожної особи, нації , а також політичного плюралізму як найвищих суспільних цінностей.
Останнім часом на різних рівнях і з різних приводів часто вживають терміни “демократична держава“ і “правова держава“. При цьому одні виходять з бажання підкреслити, що , проголосивши себе суверенною і незалежною, Україна стала демократичною правовою державою, а інші – з прагнення довести, що побудова такої держави є справою більш віддаленої перспективи.
В основу правової держави закладена рівність влади, громадянина, товариства і права, їхня правова рівність перед законом.
Вища влада в правовій державі - влада закону, якому рівною мірою підпорядковуються усі: від вищих посадових осіб держави, органів державної влади до рядових громадян. Людина, як суб'єкт права, вільна розпоряджатися своїми силами, можливостями, майном.
Право, будучи формою і мірою свободи, покликане максимально розсунути межі, що сковують особистість.
Проблеми правової держави завжди хвилювали передових людей, прогресивних мислителів старовини, середньовіччя і сучасності. Питання типу - що таке правова держава? Коли з'явилася його ідея і як вона розвивалася? Які його основні ознаки і межі? Які мета і призначення правової держави? - практично завжди знаходилися в полі зору філософів, юристів, істориків незалежно від поглядів і думок, а також від того, як кваліфікувалася і як називалася ця держава - чи державою закону, справедливості, державою загального благоденства або ж державою законності.
Зрозуміло, значення і зміст ідеї правової держави у одних мислителів, політичних і суспільних діячів часто розходилися зі значенням і змістом його у інших мислителів і державних діячів.
Питання правової держави широко обговорюються і в наш час. Основна причина такої уваги до правової держави полягає не тільки в гуманізмі самої ідеї його виникнення, але і в пошуках шляхів її найбільш адекватного оформлення і ефективного здійснення.
Правова держава - це така держава, в якій створюються умови для найбільш повного забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а також для найбільш послідовного скріплення за допомогою права політичної влади з метою недопущення зловживань.
Серед існуючих умов і передумов успішного формування і функціонування правової держави потрібно назвати наявність в країні громадянського суспільства.
Словосполучення «громадянське суспільство» умовне, оскільки “негромадянського”, а тим більше “антигромадянського” суспільства не існує. Будь-яке суспільство складається з громадян і без них немислиме. Тільки, додержавне нецивілізоване (родове) суспільство не можна було назвати громадянським. По-перше, внаслідок його незрілості, примітивності. По-друге, тому, що там взагалі не було таких понять, як “громадянин”, “громадянство”.
Не могло бути, просто кажучи, громадянським і рабовласницьке суспільство, оскільки воно не визнавало значну частину своїх членів як вільних і рівноправних. Раби були не суб'єктами, а об'єктами домагань зі сторони собі подібних. Те ж саме можна сказати про феодальне суспільство з його кріпацтвом.
У цій роботі я розгляну історію розвитку вчень і концепцій правової держави і громадянського суспільства, а також особливості взаємовідношення громадянського суспільства і держави, формування правової держави в Україні на сучасному етапі.
Правова держава: поняття й ознаки
Ідея виникнення правової держави та її поняття
Уявлення про державу як про організацію, що здійснює свою діяльність на основі закону, почали формуватися вже на ранніх етапах розвитку людської цивілізації. З ідеєю правової держави пов'язувалися пошуки більш досконалих і справедливих форм життя. Мислителі античності (Сократ, Демокріт, Платон, Аристотель, Полібій, Цицерон) намагалися виявити такі зв'язки і взаємодії між правом і державною владою, що забезпечували б гармонічне функціонування суспільства. Вчені давнини вважали, що найбільш розумна і справедлива лише та політична форма спільного життя людей, при якій закон обов'язковий як для громадян, так і для самої держави.
Державна влада, що визнає право, і одночасно обмежена ним, на думку древніх мислителів, вважалася справедливою державністю. “Там, де відсутня влада закону, - писав Аристотель, - немає місця і якійсь формі державного ладу”. Цицерон говорив про державу як про “справу народу”, як про правове спілкування і “загальний правопорядок”. Державно-правові ідеї та інститути Древньої Греції і Рима зробили помітний вплив на становлення і розвиток більш пізніх прогресивних вчень про правову державу.
У період розпаду феодалізму ідеї правової державності виклали прогресивні мислителі того часу Н.Макіавеллі і Ж.Боден. У своїй теорії Макіавеллі зробив спробу накидати контури ідеальної держави, що найкраще відповідає потребам свого часу. Ціль держави він бачив у можливості вільного користування майном і забезпечення безпеки для кожного. Боден визначав державу як правове керування багатьма сімействами і тим, що їм належить.
Зростання продуктивних сил, зміна соціальних і політичних відносин у суспільстві в епоху переходу від феодалізму до капіталізму породжує нові підходи до держави і розуміння його ролі в організації суспільних справ. Центральне місце в них займають проблеми правової організації державного життя, що виключає монополізацію влади в руках однієї особи або владного органу, що затверджує рівність всіх перед законом, що забезпечує індивідуальну свободу за допомогою права.
У період ранніх буржуазних революцій у розробку концепції правової держави значний внесок зробили прогресивні мислителі Г.Гроций, Б.Спіноза, Т.Гоббс, Д.Локк, Ш.Монтеск'є, Д.Дідро, П.Гольбах, Т.Джефферсон та інші.
Гроций був першим видатним теоретиком школи природного права. Ціллю держави він вважав охорону приватної власності за допомогою таких право встановлень, що забезпечували б кожній людині вільне користування своїм надбанням за згодою усіх.
Спіноза одним із перших дав теоретичне обгрунтування демократичної держави, що, будучи обмежена законами, забезпечує дійсні права і свободи громадян. Він підтверджував, що держава могутня тільки тоді, коли вона гарантує кожному громадянину не тільки цілісність життя, але і задоволення його інтересів, і застерігав сучасних йому правителів від зазіхань на власність, безпеку, честь, свободу та інші блага підданих.
Гоббс розробив ряд прогресивних положень про панування права в громадському житті. До них відносяться, наприклад, обгрунтування формальної рівності перед законом, непорушність договорів.
Локк також говорив про панування закону, як забезпечуючого природні, невідчужувані права власності, індивідуальної свободи і рівності.
Монтеск'є пояснював установлення правової державності необхідністю свободи в цивільному товаристві. “Свобода є право робити усе, що дозволено законами. Якби громадянин міг робити те, що забороняється законами, то в нього не було б свободи, тому що теж саме могли б робити й інші громадяни”. Таким чином, політична свобода в Монтеск'є означає встановлення законності і безпеки.
Значний внесок у розробку основних елементів правової державності в цей період внесли Вольтер, Гельвецій, Руссо, Кант, Пейн та інші видатні мислителі.
Кант обгрунтував і детально розробив філософську основу теорії правової держави, центральне місце в якій займає людина, особа. Найважливішою ознакою публічного права філософ вважав прерогативу народу вимагати своєї участі у встановленні правопорядку шляхом прийняття конституції, що виражає його волю. Верховенство народу обумовлює свободу, рівність і незалежність всіх громадян в державі, яка виступає як “об'єднання безлічі людей, підлеглих правовим законам”. Там, де держава діє на основі конституційного права, відповідає загальній волі народу, там держава правова, там не може бути обмеження прав громадян в області особистої свободи, совісті, думки, господарської діяльності.
Філософська концепція правової держави по Канту зробила значний вплив на подальший розвиток політикою правової думки і практику державно-правового будівництва.
Мислителі Західної Європи вдосконалювали елементи теорії з позицій свого часу і досвіду минулого. Якщо відвернутися від суб'єктивних оцінок, то більшість авторів сходилися в думці, що правовою можна вважати лише ту державу, де законодавець також відповідальний перед законом, як і громадянин.
Після жовтневої революції ідея правової держави була замінена вимогами революційної правосвідомості, а пізніше цілком виключена з дійсності.
Останнім часом у результаті реформ знову всі заговорили про правову державу. Це знайшло свій відбиток у ст.1 Конституції України, де говориться, що “Україна є демократична, правова держава...”
Держава, по Гегелю, це найбільш довершена організація суспільного життя, в якій все будується на правовій основі, представляючи царство реалізованої свободи. Саме в державі і через державу реалізовуються вищі етичні цінності людини.
Гегель розглядає державу в контексті загальної системи його фундаментальних філософських уявлень про світобудову, важливою частиною яких є філософія права. Держава в трактуванні Гегеля - це також право, але найбільш розвинене і змістовно багате, оскільки воно включає в себе визнання всіх інших прав - прав особистості, сім'ї і товариств. Зводячи державу в абсолют, що стоїть над особистістю і суспільством, Гегель доводить, що буття держави передує розвитку громадянського суспільства. У цьому твердженні Маркс бачив головну ваду гегелівської концепції держави, оскільки, насправді, реальне суспільство виникає раніше за державу, а останнє є продуктом і результатом розвитку суспільства.
Для того, щоб зрозуміти глибинну суть правової держави, недостатньо обмежитися набором хоча і важливих, але усе ж зовнішніх характеристик (обмеженість держави правом, поділ влади, наявність конституції), визначеною системою принципів, інститутів і норм. Суть правової держави не в дотриманні законів, так само як і не в достатку законодавчих актів, - і те й інше є ознаки не правової, а поліцейської держави. Суть правової держави саме в характері законів, їхній відповідності правовій природі речей, спрямованості на забезпечення суверенітету особистості. Ще Гегель підкреслював, що гарні закони ведуть до процвітання держави, а вільна власність є основною умовою блиску його.
Цінність гегелівських переконань на державу полягає в тому, що примусова, насильна функція в ньому грає не таку важливу роль. Головне - це чітка соціальна і правова спрямованість державної діяльності, її глибокий етичний зміст, розумність і корисність для суспільства і індивіда.
Маркс розглядав державу і право виходячи з відкритої ним класової теорії суспільного розвитку. Згідно з даною теорією держава і право зникнуть разом із зникненням класів внаслідок встановлення диктатури пролетаріату в процесі переходу до суспільства без класів. Аналізуючи співвідношення буржуазної держави і права, Маркс доводить, що юридичний закон є продукт і відображення матеріальних виробничих відносин класового суспільства. Законодавство тільки фіксує вимоги, що диктуються економічними відносинами. Від держави ж залежить, наскільки адекватно воно може відобразити в законах взаємовідносини, що історично склалися між людьми, відповідні даному соціально-економічному ладу. “Свобода полягає в тому, щоб перетворити державу з органу, що стоїть над суспільством, до органу, цілком цьому суспільству підлеглий”.
У найбільш розвинутому буржуазно-демократичному виді концепція правової держави є соціальною цінністю всього людства, вдалим сполученням загальнолюдських і класових інтересів. У основі правової держави, по-перше, повинна лежати правова економіка, а не командно-казармена, приречена на деградацію через відсутність внутрішніх стимулів до праці. А, по-друге, основою правового ладу служить розвинуте громадянське суспільство. Громадянське суспільство - система економічних, духовних, культурних, моральних, релігійних та інших відношень індивідів, вільно й добровільно об'єднаних в спілки, асоціації, корпорації для задоволення своїх духовних і матеріальних потреб та інтересів. Воно будується на принципі самоврядності, захищено традиціями, звичаями, моральними нормами і правом втручання держави. Держава - лише форма суспільства. У антиправовій (тоталітарній, моновладній) державі особистість, суспільство і народ протипоставлені державі як політичному апарату влади, відчужені від нього. Там немає громадян, є піддані. Цивільне суспільство припускає наявність численних незалежних спілок, інститутів і організацій, що служать бар'єром проти монополізму і зазіхань державних органів. Поняття громадянського суспільства має на увазі не тільки "громадянський", відомий ступінь політичної свободи, але і “буржуазність”, тобто економічну незалежність людини, можливість одержати прибуток не з рук держави.
Розгортання всього комплексу інститутів держави в демократичному суспільстві усуває домінування політичної влади, усуває або різко обмежує прояви її негативних сторін. Серед великого комплексу інститутів, характерних для розвинутої держави в умовах демократії, необхідно зазначити, зокрема, на такі:
мандат народу на здійснення влади, насамперед шляхом формування представницьких органів, що виконують законодавчі і контрольні функції;
наявність муніципального самоврядування;
підпорядкованість усіх підрозділів влади закону;
незалежне і сильне правосуддя;
наявність державної влади в окремих блоках, включаючи виконавчу владу.
В основі правової економіки лежить принцип "від кожного по спроможностях - кожному по праці”. Це соціально-правовий масштаб міри регулювання праці і споживання. Щоб відновити правові принципи в економіці, варто відродити ряд свобод:
відчинити простір усім видам власності;
замінити адміністративні накази договорами, заснованими на рівності сторін;
зробити чільний принцип “дозволене усе, що не заборонено”;
забезпечити еквівалентний характер обміну;
затвердити рівноправність і сумлінність у виборі партнера;
не обмежувати ініціативу і підприємливість.
Правова економіка і громадянське суспільство - перехід від розподільного суспільства до ринкового - це глибинні, сутнісні передумови формування правової держави.
Правова держава - це держава, що обслуговує потреби громадянського суспільства і правової економіки, призначення якого - забезпечити свободу і добробут. Вона підконтрольна громадянському суспільству і будується на еквівалентності обмінюваних благ, на фактичному співвідношенні суспільного попиту і пропозиції, відповідальна за правопорядок, що гарантує людині свободу і безпеку, тому що духовним фундаментом його є визнання прав людини.
Правова держава - це демократична держава, де забезпечується панування права, верховенство закону, рівність усіх перед законом і незалежним судом, де признаються і гарантуються права і свободи людини і де в основу організації державної влади покладений принцип поділу на законодавчу, виконавчу і судову влади.
Сучасна правова держава - це демократична держава, у якій забезпечуються права і свободи, участь народу в здійсненні влади (безпосередньо або через представників). Це припускає високий рівень правової і політичної культури, розвинуте громадянське суспільство. У правовій державі забезпечується можливість у рамках закону відстоювати і пропагувати свої погляди і переконання, що знаходить своє відображення, зокрема у формуванні та функціонуванні політичних партій, суспільних об'єднань, у політичному плюралізмі, у свободі преси і т.п.
Отже, кажучи простими словами, правова держава – це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечується максимальне здійснення, охорона і захист основних прав людини. Саме така держава є одним з найвизначніших загально-людських політико-юридичних ідеалів.
У правовій державі громадянин повинен володіти тією ж можливістю примушення володарюючих до точного виконання закону, який володіє володарюючий по відношенню до громадянина. Можливість правової організації Кант безпосередньо зв'язує з розділенням влади на законодавчу, що належить парламенту, виконавчу - уряду і судову, здійснювану судом присяжних, обраних народом.
Ідеї правової держави знайшли широке відображення і в російсько-українській політико-правовій думці. Вони викладалися в трудах Д.І Писарева, А.І. Герцена, Н. Г. Чернишевського, А.І. Радіщева, П.І. Пестеля, І.М. Муравйова та інших мислителів, що піддавали обгрунтованій критиці беззаконня феодалізму.
Теоретичну завершеність російсько-українська концепція правової держави отримала в творах видних правознавців і філософів переджовтневого періоду: Н.М. Коркунова, С.А. Котляревського, П.І. Новгородцева, С.А. Муромцева, В.М. Гессена, Г.Ф. Шершеневича, Б.Н. Чичеріна, Н.А. Бердяєва і інших. Їх державно-правові переконання - предмет вивчення історії політичних і правових вчень. У цій роботі я стисло розгляну лише ті концепції, в яких узагальнено викладаються головні ідеї і принципи правової держави з точки зору російсько-українського правознавства.
Так, Шершеневич відмічає наступні шляхи формування і основні параметри правової держави:
для усунення свавілля необхідне встановлення норм об'єктивного права, які визначають межі свободи кожного і відмежовують одні інтереси від інших, в тому числі і державної організації, звідси ідея панування права в управлінні;
якщо особиста ініціатива вимагає простору, то державі досить обмежитися охороною суб'єктивних прав;
щоб новий порядок не порушувався самими органами влади, необхідно суворо визначити повноваження останніх, відділивши від виконавчої влади законодавчу, затвердивши самостійність судової влади, і допустивши до співучасті в законодавстві виборні суспільні елементи.
Гессен визначає правову державу, спираючись на фундаментальні переконання західної політико-правової думки. “Правовим називається держава, - відмічає він, - яка визнає обов'язковим для себе, як уряду, створюючи ним же, як законодавцем, юридичні норми. Правова держава в своїй діяльності, в здійсненні своїх урядових і судових функцій пов'язана і обмежена правом, стоїть під правом, а не поза і над ним”.
У післяжовтневий період в нашій країні внаслідок ряду об'єктивних і суб'єктивних чинників ідеї правової держави спочатку були поглинені вимогами революційної правосвідомості, а потім повністю виключені з реального життя. Правовий нігілізм при зосередженні реальної влади в руках партійно-державного апарату, відрив цієї влади від народу привели до повного заперечення в теорії і на практиці правової організації суспільного життя на началах справедливості і, зрештою, до встановлення тоталітарної державності.
Радянська державно-правова наука в період тоталітаризму не сприймала ідею правової держави, вважаючи її буржуазною, діаметрально протилежною класовій концепції держави. Інерція владного заперечення і наукового невизнання багатовікового досвіду теорії і практики правової державності породила серйозні соціально-економічні, культурно-духовні і національні конфлікти в житті суспільства.
У останні роки в руслі реформаторських процесів, що проходять в країні, сталися серйозні зміни в наукових поглядах на державу і право, чітко визначилися нові підходи до оцінки їх ролі в політичній системі суспільства. Використовуючи науковий арсенал минулого і теперішнього часу, практичний досвід побудови і функціонування правової державності в сучасних цивілізованих країнах, вітчизняне правознавство, філософська, економічна і політична думка намітили реальні контури майбутньої правової держави в нашому суспільстві. Концептуальні положення і шляхи формування правової держави з урахуванням конкретних умов розвитку країни викладаються в трудах С. С. Алєксєєва. А.В. Венгерова, В.Е. Гулієва, Н.Н. Дєєва, В.Д. Зорькина, В.Н. Кудрявцева, Б.Л. Лазарєва, Р.З. Лівшица, В.С. Нерсесянца, М.І. Піськотіна, Ю.А. Тихомирова, Б.І. Топорнина, Р.А. Халфіною, З.М. Черніловського, В.А. Четверніна та інших.
Правова держава - багатомірне явище, що розвивається. У ході суспільного прогресу воно набуває нових властивостей, наповнюється новим змістом, відповідним конкретним умовам існування суспільства і рівню його розвитку. Неперебіжним загальним початком будь-якої правової держави є його зв'язаність правом. Правова держава це така форма організації і діяльність державної влади, яка будується у взаємовідносинах з індивідами і їх різними об'єднаннями на основі норм права. При цьому право грає пріоритетну роль лише в тому випадку, якщо воно виступає мірою свободи всіх і кожного, якщо чинні закони реально служать інтересам народу і держави, а їх реалізація є втіленням справедливості. Розвинене законодавство ще не свідчить про наявність в суспільстві правової державності. Недавній досвід показує, що в тоталітарних державах регулярно видавалися правові акти, забезпечувалася їх жорстка реалізація, але таке правове регулювання було антиподом правової держави.
Ознаки правової держави
Верховенство закону у всіх сферах життя суспільства. У системі правових цінностей вищою формою вираження, організації і захистів свободи людей є закон.
У законах держава встановлює загальнообов'язкові правила поведінки, які повинні максимально враховувати об'єктивні потреби суспільного розвитку на началах рівності і справедливості. Саме тому закон володіє вищою юридичною силою. Всі інші правові акти повинні відповідати закону. Закони регулюють найбільш важливі, стержневі сторони суспільного життя. Вони визначають міру свободи в життєво важливих сферах, охороняють етичні цінності суспільства (наприклад, закони про власність, про підприємництво, про акціонерні товариства, про суспільні об'єднання, про свободу совісті, про друк і інші). Підзаконні акти, при необхідності, можуть лише конкретизувати деякі положення законів, але ні в якому разі не “вдосконалювати”, не “підправляти”, не “змінювати” закон.
У той же час правовий закон не допускає свавілля законодавця. У законах повинні виражатися суспільні відносини, що об'єктивно складаються, тенденції їх розвитку і самооновлення. Різного роду законодавчі обмеження і заборони суб'єктивного характеру підривають основи правової держави, стримують суспільний прогрес.
Основний закон правової держави - конституція. У ній сформульовані правові принципи державного і суспільного життя. Конституція являє собою загальну правову модель суспільства, якій повинно відповідати все поточне законодавство. Ніякий інший правовий акт держави не може суперечити конституції. Пріоритет конституції - невід'ємна риса правової держави. Тому правова держава - це конституційна держава.
Верховенство закону, і, передусім конституції, створює міцний режим правової законності, стабільність справедливого правового порядку в суспільстві.
Діяльність органів правової держави базується на принципі поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову.
Взаємна відповідальність особистості і держави. Відносини між державою, як носієм політичної влади, і громадянином, як учасником її формування і здійснення, повинні будуватися на началах рівності і справедливості.
Визначаючи в законах міру свободи особистості, держава в цих межах обмежує себе у власних рішеннях і діях. Воно бере на себе зобов'язання забезпечувати справедливість у відносинах з кожним громадянином. Підкоряючись праву, державні органи не можуть порушувати його розпорядження і несуть відповідальність за порушення або невиконання цих обов'язків. Обов’язковість закону для державної влади забезпечується системою гарантій, які виключають адміністративне свавілля. До них відносяться: відповідальність депутатів перед виборцями (відгук депутата): відповідальність уряду перед представницькими органами; дисциплінарна, цивільно-правова або карна відповідальність посадових осіб держави будь-якого рівня за невиконання своїх обов'язків перед конкретними суб'єктами права.
На тих же правових началах будується відповідальність особистості перед державою. Застосування державного примушення повинно носити правовий характер, не порушувати міру свободи особистості, відповідати за тягарем скоєного правопорушення.
Правовий характер взаємної відповідальності держави і особистості - це важлива складова частина об'єктивного права, що складається в суспільстві, а не продукт волевиявлення держави. Дотримання правових вимог - юридичний обов'язок всіх і, передусім, держави. Цим підкреслюється невідчужуваність природних прав людини в правовій державі.
Реальність прав і свобод громадянина, їх правова і соціальна захищеність.У соціально-політичному житті свобода людини виступає як його право. Правова держава визнає за індивідом певну сферу свободи, за межі якої втручання держави недопустиме.
Обов'язок “невтручання” державної влади відповідає праву індивіда вимагати дотримання цього. У разі порушення даного права воно забезпечується судовим захистом. У цих умовах фактична свобода перетворюється в право свободи. Право стає загальним масштабом і рівною мірою свободи. Реальний його вияв охоплюється формулою: “Все, що не заборонено індивіду, йому дозволене”, - і навпаки: “Все, що не дозволене владі - їй заборонено”.
Правовий характер свободи індивіда проявляється в різних сферах суспільного життя. У сучасній демократичній державі об'єктивне право свободи втілюється в суб'єктивних правах особистості, різноманітних за своїм конкретним змістом. Але головне в них - це права індивіда на позитивні дії держави в його інтересах: право на недоторканість особистості, право на освіту, соціальне забезпечення, судовий захист, вільне пересування в межах державної території і т. д. Ступінь розвитку і гарантованості свобод особистості зумовлюється зрілістю правових начал державності, об'єктивними соціально-історичними, економічними і духовними передумовами.
Політичний і ідеологічний плюралізм, що полягає у вільному функціонуванні різноманітних партій, організацій, об'єднань, що діють у рамках конституції, наявності різноманітних ідеологічних концепцій, течій, поглядів.
Стабільність законності і правопорядку в суспільстві.
До числа додаткових чинників і умов становлення правової держави, певне, можна віднести такі:
подолання правового нігілізму в масовій свідомості;
вироблення високої політико-правової грамотності;
поява діючої спроможності протистояти свавіллю;
розмежування партійних і державних функцій;
встановлення парламентської системи керування державою;
торжество політико-правового плюралізму;
виробітку нового правового мислення і правових традицій, у тому числі:
а) подолання вузьконормативного сприйняття правової дійсності, трактування права як продукту владно-примусової нормотворчості;
б) відмова від догматичного коментування й апології сформованого законодавства;
в) подолання декоративності юридичних норм;
г) вихід юридичної науки із самоізоляції і використання загальнолюдського досвіду.
Суверенна правова влада повинна бути протипоставлена будь-яким проявам одержавлення. Відторгнення правової державності можливо по двох каналах: державно-владному і законодавчому. До політичних важелів можуть рватися різноманітні переродженські антиправові структури, свого роду політичні аномалії (авторитарна тиранія, бюрократична олігархія - реакційно-реставраторські сили, а також войовнича охлократія, антигуманна технократія - демагогічно популістські сили).
Правова держава - шлях до відродження природно-історичних прав і свобод, пріоритету громадянина в його відношенні з державою, загальнолюдських початків у праві, самоцінності людини. Поняття "правова держава" - це фундаментальна загальнолюдська цінність, така ж, як демократія, гуманізм, права людини, політичні й економічні свободи, лібералізм та інші. Суть ідеї правової держави - у пануванні права в суспільному і політичному житті, наявності суверенної правової влади. За допомогою поділу влади держава організується і функціонує правовим способом, ця міра, масштаб демократизації політичного життя. Правова держава відчиняє юридично рівний доступ до участі в політичному житті всім напрямкам і рухам. У чому ж полягає відмінність правової держави від держави як такої? Держава як така характеризується її всевладдям, непов'язаністю правом, свободою держави від суспільства, незахищеністю громадянина від сваволі і насильства з боку державних органів і посадових осіб. На відміну від неї правова держава обмежена правом, виходить із верховенства закону, діє строго у визначених межах, установлених суспільством, підпорядковується товариству, відповідальна перед громадянами, забезпечує соціальну і правову захищеність громадян. Водночас правова держава, як і всяка держава, має загальні риси, що зводяться до таких:
Їй властива державна влада як засіб проведення внутрішньої і зовнішньої політики.
Вона являє собою політичну організацію суспільства, засновану на відповідному соціально-економічному базисі суспільства.
Має у своєму розпорядженні спеціальний державний механізм.
Має визначену адміністративно-територіальну організацію на своїй території.
Існує завдяки податкам та іншим зборам.
Має державний суверенітет.
Особливості механізму правової держави полягають у натсупному:
Усі його структурні частини й елементи функціонують на основі принципу поділу влади, строго у відповідності зі своїм цільовим призначенням.
Наділені владними повноваженнями, структурні частини й елементи правової держави у своїй специфічній формі діяльності реалізують волю суспільства.
Структурні частини й елементи правової держави усю свою діяльність строго поєднують із чинним законодавством.
Посадові особи несуть персональну відповідальність за зазіхання на права і свободи громадян, гарантовані конституцією й іншими нормативно-правовими актами.
Права і свободи громадян забезпечуються органами правової держави.
Механізм правової держави є засобом її існування.
Функції правової держави реалізуються за допомогою її механізму.
У такий спосіб у правовій державі її механізм вільний від бюрократизму й адміністративно-командних методів керування. Його демократичний характер обумовлений відповідальністю перед товариством на службі якого він знаходиться. Правова держава - концентроване вираження цивільного суспільства. У силу цього його етапи розвитку в цілому і загальному збігаються з етапами розвитку громадянського суспільства. Водночас, оскільки всяка держава має відому самостійність по відношенню до суспільства, то етапам розвитку правової держави властиві визначені особливості, що відбивають його політичний характер. Перший етап розвитку правового цивільного суспільства - це становлення ринкової економіки, підприємництва, гласності, свободи засобів масової інформації, соціальної захищеності громадян. Другий етап - утвердження ринкової економіки, різноманітних форм підприємництва, забезпечення соціальної захищеності громадян, наявність гласності, вільної діяльності засобів масової інформації. Крім цього іноді виділяють також і інші ознаки правової держави:
зосередження всіх прерогатив державно-владного регулювання в системі державних інститутів;
наявність розвинутого цивільного товариства;
створення антимонопольних механізмів, що перешкоджають зосередженню владних повноважень у якійсь одній ланці або інституті;
встановлення в законі і проведення на ділі суверенності державної влади;
формування суспільством на основі норм виборчого права законодавчих органів і контроль за формуванням і вираженням законодавчої волі в законах;
відповідність внутрішнього законодавства загальновизнаним нормам і принципам міжнародного права;
правова захищеність усіх суб'єктів соціального спілкування від довільних рішення будь-кого;
звеличення суду як зразка, моделі і засобу забезпечення правової державності;
відповідність законів праву і правовій організації системи державної влади;
єдність прав і обов'язків громадян.
Такі основні характеристики правової держави. У них концентруються загальнолюдські цінності, сформовані в процесі тривалого розвитку державно-організованого суспільства. Природний прогрес людського життя вносить, і буде вносити нові елементи в теорію і практику будівництва правової держави.
Теорія поділу влади
Система поділу влади в правовій державі
Державна влада в правовій державі не є абсолютною. Це обумовлено не тільки пануванням права, обмеженістю державної влади правом, але і тим, як організована державна влада, у яких формах і якими органах вона здійснюється. Тут необхідно звернутися до теорії поділу влади. Поділ влад - це політико-правова доктрина і конституційний принцип, що лежить в основі організації влади демократичної правової держави.
Ідея поділу влади, висунута ще античними мислителями (Арістотель), була розвинута в епоху буржуазних революцій (зокрема, французьким правителем Монтеск'є) у противагу абсолютизму і феодальному свавіллю. Зачатки доктрини поділу влади вбачаються вже в працях видатних мислителів Древньої Еллади і Древнього Риму. Серед них можна виділити Арістотеля (384-322 рр. до н.е.), Енікура (341-270 рр. до. н.е.), Полібія (201-120 рр. до н.е.). Проте авторство належить, безперечно, двом мислителям, що стали деякою мірою провісниками революційних змін у своїх країнах: англійцю Джону Локку (1632-1704) і французу Шарлю Монтеск'є (1689-1755).
Ш.Монтеск'є зробив цю концепцію цілком завершеною і такою, що мала стрункий вид. І, що не менше важливо, у його інтерпретації концепція поділу влади одержала свій відбиток і закріплення в конституційних актах, багато з яких зберігають свою дію і по сьогоднішній день.
Серед цих актів особливу увагу приваблюють два: Декларації незалежності Східно- американських Сполучених Штатів (4 липня 1776 р.) і французька Декларація прав людини і громадянина (1789) Декларація 1789 року є складовою частиною теперішньої Конституції і чинного права Франції. Особливий інтерес для з'ясовування того, як законодавчі, проголошувався і закріплювався принцип поділу влади, подає стаття 15 Декларації. “Будь-яке суспільство, у якому не забезпечене здійснення прав і не закріплений поділ влади, - говорить ця стаття, - не має конституцій.” Під словом «конституція» вони розуміли демократичний конституційний устрій, заснований на визнанні і реалізації основних прав і свобод людини і поділом влади. Звертає на себе увагу, що Декларація в рамках однієї статті об'єднує, здавалося б, два різних принципи: гарантію прав і свобод і поділу влади. На перший погляд може показатися, що подібне поєднання випадкове або є результат редакційної похибки. У дійсності це не так.
Проблема здійснення прав і свобод і принцип поділу влади тісно взаємопов'язані. У визначеному розумінні можна навіть говорити про їхню органічну єдність. Утвердження інституту прав і свобод, їх гарантованість - це своєрідний зовнішній механізм обмеження влади. Але настільки ж необхідний і аналогічний внутрішній механізм. Він би перешкоджав надмірній концентрації влади чреватої її повним зосередженням у руках однієї особи або обмеженої вузької групи осіб, яка б правила за своїм розсудом, не рахуючись ні з правовими розпорядженнями, ні з правами і свободами людини. Відповіддю на цю потребу в механізмі, який би перешкоджав узурпації влади, стали концепція і конституційний принцип поділу влади. Пошук найкращих форм організації влади, дослідження механізму її здійснення пронизують всю історію політичної думки. Арістотель, звичайно, ще дуже далекий від принципу поділу влади в тому виді, як ми його знаємо сьогодні. Проблема співвідношення свободи і влади привертає увагу відомих мислителів у всі наступні сторіччя.
“Абсолютна деспотична влада або керування без установлених постійних законів не можуть ні в якій мірі відповідати цілям суспільства й уряду”, - констатує Дж. Локк. Звідси і випливає головний висновок, що склав серцевину концепції поділу влади: влада по прийняттю законів і влада по їхньому виконанню повинні бути розділені.
Автор концепції не виступав проти влади взагалі. Він вважав її необхідною умовою збереження суспільства і порядку і був прихильником монархії. Але ця остання повинна була обмежитися лише здійсненням виконавчої влади. В умовах обмеженої монархії на перше місце висувається законодавча влада. Саме вона, по Локку, і утворить “першу гілку влади”.
Найбільш повно і послідовно концепція поділу влади викладена в працях Ш.Монтеск'є й особливо в його двадцятилітній праці “Про дух законів”, що принесла найбільшу славу автору. Аналізуючи різноманітні засоби правління і принципи, на яких воно засновано, Монтеск'є підходить до проблеми політичної свободи і її трактування. А відштовхуючись від неї, вирішує питання про устрій влади. Політична свобода існує лише в країнах, як правило, помірних, у яких не зловживають владою. Тим часом віковий досвід підтверджує, що всяка людина
31.03.2013 23:03-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора