Контрольна робота “Література рідного краю – Іван Малкович” Малкович Іван Антонович народився 10 травня 1961 року в селі Березів Нижній Косівського району Івано-Франківської області. Закінчив скрипковий клас Івано-Франківського музичного училища та філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Один із найтонших ліриків в українській поезії – Іван Малкович. Він культивує “смак” слова; його евфонічні ескапади настільки образно виразні, настільки глибоко фольклорно “витримані”, що саме з них чи не найвиразніше пізнається насолода мови: Над зелен-рікою, на деревці скраю, на третім листочку – там коник пасеться: з черешні сідельце і чала сорочка. Там коник пасеться – листок не прорветься від легкого ходу: води не куштує – лиш дує і дує, лиш дує на воду… Властиво, насолода від читання Малковича зрідні насолоді слухати віртуозну гру скрипаля, – його інструмент здатен органічно поєднувати фольклорне й класичне, органічну природність почуття і високу культуру думки. Цією органічністю і високою культурою позначена праця Івана Малковича не лише в поезії, а й у царині книговидання. Іван Малкович у 1992 році заснував видавництво дитячої літератури А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА. Не зважаючи на високу собівартість та україномовність продукції, високоякісні і високохудожні книжки цього видавництва здобули своє місце на українському ринку, а сам видавець здобув заслужений авторитет як в середовищі професіоналів, так і серед маленьких читачів та їхніх батьків. Виданий “абабоюгаламагою” український переклад “Гарі Поттера” фахівці вважають кращим, від російського, що й принесло цій книжці неабиякий успіх – книгарі розкувують чергові поставки з друкарні прямо з вантажівок, а друкарні не встигають з друком чергових партій. А напередодні католицького Різдва одна з книжок цього українського видавництва прикрасила вітрини центральних книгарень Лондона. Книжковий огляд. – 2002. - №1. Іван Малкович Країна сонця Убивця знахарює під місточком, безокий стереже серця й корони, банкір складає вірші про листочки, поет громаді шиє панталони; повії, співаки і футболісти сидять на троні. Мулярка дебела на ковзанах фігурно чеше твісти, в дуплі регоче буйний Кампанелла... Із янголом на плечі Старосвітська балада Краєм світу, уночі, при Господній при свічі хтось бреде собі самотньо із янголом на плечі. Йде в ніде, в невороття, йде лелійно, як дитя, і жене його у спину сірий маятник життя, – щоб не вештав уночі при Господній при свічі, щоб по світі не тинявся із янголом на плечі. Віє вітер вировий, виє Ірод моровий, маятник все дужче буха, стогне янгол ледь живий... А він йде і йде, хоча вже й не дихає свіча, лиш вуста дрижать гарячі: янголе, не впадь з плеча. Лубок Десь на звалищі, між будяками, на вугіллі, що мокне роками, янголів два: один одному крила воскує, один одного в очі цілує, дожидають Різдва. Поруч з ними дитятко гоже, і ніхто розпізнати не може: хто кого береже? – чи дитятко цих янголів, а чи білокрилі – дитятко, що скаче – в небо важиться вже... На цій чорній землі – що робити білим янголам? – вугіль дробити чи ридати в блакить? Кожен янгол волить цю ж хвилину в сад небесний віднести дитину, але Бог не велить.