Авторське право у сфері функціонування всесвітньої інформаційної мережі Інтернет. Дипломна робота з Інші. Робота № 523232

Авторське право у сфері функціонування всесвітньої інформаційної мережі Інтернет

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Інші

Інститут:

Не вказано

Факультет:

Не вказано

Кафедра:

Не вказано

Інформація про роботу

Рік:

2025

Тип роботи:

Дипломна робота

Предмет:

Інші

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

Дипломна робота на тему: Авторське право у сфері функціонування всесвітньої інформаційної мережі Інтернет ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ІНТЕРНЕТ ТА ВИКЛИКАНІ НИМ ПРОБЛЕМИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА 9 1.1. Інтернет: історія створення, будова та можливості. 9 1.2. Правові проблеми, породжені появою Інтернету. 15 1.3. Охороноздатність розміщених в Інтернеті матеріалів. 20 1.4. Види творів, розміщених в Інтернеті, та особливості їх охорони авторським правом. 30 1.5. Особливості розміщених в Інтернеті творів як предмета авторського права та проблеми їх правової охорони. 45 РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ ТА ОБСЯГ АВТОРСЬКИХ ПРАВ В ІНТЕРНЕТІ 54 2.1. Майнові права. 54 2.2. Немайнові права. 71 2.3. Охорона технічних засобів захисту та інформації про управління правами. 74 2.4. Обмеження авторських прав: вільне використання творів. 78 РОЗДІЛ 3. ЗАХИСТ АВТОРСЬКИХ ПРАВ НА ТВОРИ, РОЗМІЩЕНІ В ІНТЕРНЕТІ 85 3.1. Захист на етапі до порушення. 86 3.2. Захист на етапі після порушення. 95 3.3. Проблеми, пов’язані з винесенням та виконанням судового чи арбітражного рішення проти іноземного порушника авторських прав на розміщені в Інтернеті твори. 97 ВИСНОВКИ 108 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 115 ВСТУП Сьогодні Інтернет став повсякденним засобом передачі інформації будь-якого характеру, який є доступним кожному, хто має персональний комп’ютер, та, завдяки засобам супутникового зв’язку, з кожної точки на планеті. Кількість інформації, накопиченої людством, сягнули сьогодні таких величин, що для її збору, обробки та зберігання вже недостатньо потужності найсучасніших електронно-обчислювальних машин (ЕОМ). Цю проблему було вирішено завдяки складанню інформаційних ресурсів окремих ЕОМ шляхом створення на їх основі локальних комп’ютерних мереж та об’єднанню останніх у “мережу мереж” – Інтернет. Кількість складових цієї всесвітньої інформаційної мережі постійно зростає. На 2007 рік вона об’єднує понад 25 тис. мереж та 100 млн. користувачів по всьому світу. Інформація передається Інтернетом у вигляді об’єктів, що потенційно охороняються авторським правом: літературних, музичних та аудіовізуальних творів, фотографій, ілюстрацій, карт, планів, малюнків тощо. Обробка і передача даних мережею та саме її функціонування відбувається завдяки іншому об’єкту авторсько-правової охорони – комп’ютерним програмам, а зберігання і пошук інформації часто здійснюється за допомогою електронних баз даних, які також можуть охоронятися авторським правом. Фіксація перелічених об’єктів авторсько-правової охорони в електронній формі та транскордонний характер Інтернету спрощує можливість порушення прав авторів та їхніх правонаступників. Збільшення ж обсягу авторських прав або введення складної процедури їх здійснення, натомість, призведе до обмеження прав користувачів Інтернету. Тому завданням сучасного авторського права є досягнення справедливого та життєздатного балансу інтересів володільців авторських прав та користувачів творів, розміщених в Інтернеті. Актуальність теми Систематизація та реформування авторського права у сфері охорони матеріалів, що передаються Інтернетом, є нагальною потребою і для України, особливо в умовах теперішніх ринкових перетворень в країні, коли інформація стає все вагомішим фактором виробництва та все ціннішим об’єктом цивільного обігу. В той же час, надзвичайна важливість заходів, спрямованих на забезпечення ефективного захисту авторських прав на розміщені в Інтернеті твори визнано Указом Президента України “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні”, який в якості основних завдань державної політики в сфері інформатизації визначає, серед іншого, “вдосконалення правового регулювання діяльності суб’єктів інформаційних відносин, виробництва, використання, поширення та зберігання електронної інформаційної продукції, захисту прав на інтелектуальну власність, посилення відповідальності за порушення встановленого порядку доступу до електронних інформаційних ресурсів всіх форм власності, за навмисне поширення комп’ютерних вірусів”. Вищенаведеними технологічними та правовими реаліями сьогодення і зумовлено актуальність теми даного дослідження. Авторсько-правові аспекти функціонування всесвітньої інформаційної мережі Інтернет потребують негайного та всебічного вивчення з тим, щоби величезний потенціал Інтернету в усіх сферах суспільного життя реалізувався в повній мірі повсюди в світі та зокрема в Україні. Мета і задачі дослідження Мета дослідження полягає у системному аналізі сучасного стану охорони літературних та художніх творів в Інтернеті та розробка рекомендацій щодо вдосконалення чинного авторсько-правового законодавства України у сфері охорони розміщених в Інтернеті твори, спрямованих на поліпшення захисту прав авторів та їхніх правонаступників на такі твори. З огляду на мету дослідження, його основними задачами є: 1. Встановити юридичну природу охорони авторських прав на розміщені в Інтернеті твори та особливості цієї охорони. 2. Визначити, які з матеріалів, доступних через Інтернет, підлягають охороні за авторським правом. 3. Розглянути та комплексно проаналізувати міжнародні правові акти у сфері охорони творів, розміщених в Інтернеті. Об’єктом дослідження є правові проблеми, що постали з появою сучасних інформаційних технологій та мережі Інтернет. Предметом дослідження є норми авторського права, якими охороняються права авторів та їхніх правонаступників на літературні і художні твори, розміщені в інформаційній мережі Інтернет. Методи дослідження випливають з вимог комплексного та об’єктивного аналізу явищ суспільного життя та міждисциплінарного підходу до поставлених завдань. Дослідження проведено на основі формально-логічного, системно-функціонального, історико-правового, порівняльно-правового та інших загальних та спеціальних наукових методів. Із застосуванням формально-логічного методу опрацьовано положення правових актів та судові рішення у сфері авторського права України, Російської Федерації, США та держав Західної Європи, норми, що містяться у міжнародних правових актах, прийнятих з питань охорони авторських прав, а також у таких нормативно-правових актах Європейського Союзу, присвячених охороні авторських прав його державами-членами, як Директива Ради 91/250/ЕЕС з питань захисту комп’ютерних програм, Директива Ради 96/9/ЕС про охорону баз даних та Зелена книга стосовно авторського права і суміжних прав в інформаційному просторі. За допомогою історико-правового та діалектичного методів досліджено кількісний та якісний розвиток мережі Інтернет, її правовий статус, поява її нових можливостей і пов’язані з ними зміни підходів до її правового режиму та регулювання нормами міжнародного приватного права суспільних відносин, що виникають з приводу використання цієї інформаційної мережі. Системно-функціональний метод надав можливість дослідити шляхи розповсюдження творів в мережі Інтернет та визначити механізм взаємин суб’єктів авторських прав на твори, які розміщено в мережі, з її користувачами. Особливого значення надано порівняльно-правовому методу, на основі якого проведено співставлення положень законодавства країн Бернського Союзу, а також міжнародно-правових документів у сфері охорони авторських прав, зокрема: Закону України “Про авторське право і суміжні права”, Акту про авторське право США, Закону Російської Федерації “Про авторське право і суміжні права”, Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів та Всесвітньої конвенції про авторське право. Наукова новизна одержаних результатів Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертант вперше в Україні здійснив науковий аналіз правових засад охорони авторських прав на розміщені в Інтернеті літературні та художні твори, зокрема: 1. Доведено, що всі види творів, зафіксованих в цифровій формі та розміщених в Інтернеті, відповідають критеріям охорони, встановленим законодавством держав-членів Бернського Союзу, і, таким чином, підлягають охороні авторським правом будь-якої з цих держав нарівні з творами, зафіксованими в більш традиційних формах, незалежно від виконання авторами чи їхніми правонаступниками будь-яких формальностей (реєстрації, депонування тощо) та факту опублікування твору. 2. Встановлено, що в силу технологічних особливостей мережі Інтернет, виявити неправомірне використання творів науки, літератури і мистецтва в цій мережі немає можливості, що є істотним недоліком функціонування Інтернету. 3. Вперше сформульовано правило, за яким добросовісний користувач, виявивши в мережі Інтернет твір, який його цікавить, повинен встановити автора цього твору чи його правонаступника і укласти з ним відповідний договір про умови використання цього твору. 4. Аргументовано, що автор чи інша особа, яка має авторські права, розміщуючи свій твір в мережі Інтернет, цим самим надає право використовувати цей твір всім бажаючим. 5. Доведено, що судовий захист авторських прав на твори науки, літератури і мистецтва, розміщені в Інтернеті, в разі їх порушення численними користувачами мережі практично здійснити неможливо через надзвичайну складність (неможливість) встановити особу кожного конкретного порушника. Зазначена проблема ускладнюється й тим, що порушники можуть бути громадянами багатьох країн, що зумовлює необхідність позивача порушувати позови в різних країнах і за різними юрисдикціями. Практичне значення одержаних результатів Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше виявлені основні проблеми охорони авторських прав на літературні та художні твори, розміщені в мережі Інтернет, та запропоновані шляхи їх вирішення як на національному, так і на міжнародному рівні. Одержані теоретичні та практичні висновки повністю готові для використання органами законодавчої та виконавчої влади України для цілей формування державної політики у сферах зв’язку, інформатизації та охорони авторських прав, а також розробки нормативно-правових актів та укладання міжнародних угод в цих галузях. Отриманий теоретичний доробок може служити підґрунтям для подальших теоретичних та прикладних досліджень з проблем взаємного впливу інформаційних технологій та авторського права. Результати дослідження можуть також бути використані авторами, програмістами, державними службовцями, суддями, викладачами, підприємцями та співробітниками організацій, що здійснюють управління майновими правами авторів на колективній основі. РОЗДІЛ 1 ІНТЕРНЕТ ТА ВИКЛИКАНІ НИМ ПРОБЛЕМИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА 1.1. Інтернет: історія створення, будова та можливості Інтернет, всесвітнє об’єднання інформаційних мереж та прообраз “інформаційної супер-магістралі”, курс на створення якої взято урядами світу, було започатковано Міністерством оборони США наприкінці 60-х з метою забезпечення передач команд вогню від командного центру до пускових ракетних установок у випадку виходу з ладу всіх інших засобів зв’язку. Для цього було створено Агентство з проекту прогресивних досліджень (ARPA). Його завдання було згодом розширено до створення системи, яка б надавала можливість доступу до всіх наявних на той час обчислювальних ресурсів Сполучених Штатів багатьом користувачам одночасно. Результатом діяльності Агентства стало створення мережі, яка отримала назву ARPAnet. Існування цієї мережі, що об’єднала головні обчислювальні центри країни, та використання технології передачі інформації, поділеної на автономні пакети, дозволило розпочати роботи по створенню гнучкої структури, до якої могли б входити комп’ютери будь-якого типу. Використання їх “спільної мови” – протоколів TCP/IP, які швидко сприйняли військові у своїй окремій мережі MILnet та університети, було підтримано Національною науковою фундацією (NSF) при створенні п’ятьох великих обчислювальних центрів, обладнаних супер-комп’ютерами, з метою забезпечення доступу всієї наукової громадськості країни до інформації, що містилась в цих комп’ютерах. Згодом всі найбільші університетські обчислювальні центри були підключені до мережі, створеної NSF, яка стала “скелетом” для всіх цих менших мереж. Починаючи з цього часу, став можливим доступ до будь-якої точки мережі за допомогою будь-якого підключеного до неї комп’ютера. З метою підтримання діяльності мережі NSF та розширення її можливостей, 1987 року права по управлінню нею були надані таким приватним інвесторам, як Merit Network Inc., IBM та NCI. 1992 року NSF відкликала свої інвестиції у “мережу мереж”, відкривши таким чином шлях іншим джерелам її фінансування. Сьогодні Інтернет перетворився на повсякденний засіб передачі інформації будь-якого характеру, який є доступним кожному, хто має персональний комп’ютер, та, завдяки засобам супутникового зв’язку, з кожної точки на планеті. Які ж послуги пропонує Інтернет своїм користувачам? Таких послуг, або сервісів, вісім: 1) E-mail (електронна пошта). Електронна пошта дозволяє користувачам, які мають електронні адреси, спілкуватися таким же чином, як і за допомогою звичайної пошти, з тією різницею, що послання досягає адресата у лічені хвилини після відправлення. На практиці це виглядає так: повідомлення потрапляє на поштовий сервер – потужний комп’ютер – відправника (у випадку приватної особи або невеликої компанії, це звичайно буде сервер фірми, яка надає послуги з доступу до Інтернету, – провайдера), звідки воно по каналах зв’язку надсилається до поштового серверу отримувача, який, в свою чергу, зв’язується із своїм сервером, звертається до своєї поштової скриньки і отримує повідомлення. Неправильно адресоване послання, як правило, автоматично повертається до серверу відправника, який пізніше знаходить його у своїй поштовій скриньці. Кожної секунди у всьому світі через Інтернет надсилається біля 4 тис. повідомлень електронної пошти. 2) The World Wide Web (WWW або Web). WWW є одним з найзручніших для користувачів засобом пошуку та розповсюдження інформації в Інтернеті, створений 1991 року. Він робить можливим зручне звернення до інформаційних ресурсів Інтернету завдяки використанню гіпертекстових ланок, які містяться у матеріалах, розміщених на Web-сайтах. Web-сайт являє собою своєрідний “майданчик”, “вузол” у гігантській “павутині” WWW, здатний містити тексти, графічні зображення та звуки. Сайти створюються за допомогою комп’ютерної мови HTML, сумісної з усіма існуючими програмними платформами. Процес доступу до Web-сайту було описано одним американським судом наступним чином: “Будь-який користувач Інтернету може отримати доступ до будь-якого сайту, яких існує, ймовірно, сотні тисяч, шляхом вводу в комп’ютер адреси в Інтернеті, яку вони шукають. Користувачі Інтернету також можуть здійснювати пошук в Інтернеті з тим, щоб знайти Web-сайти, що стосуються зазначених сфер інтересів. Через телефонні лінії користувач підключається до Web-сайту, і цей користувач може отримувати будь-яку інформацію, яку було розміщено на Web-сайті... Користувач може також взаємодіяти з цим Web-сайтом та посилати на нього повідомлення. По підключенню до Web-сайту інформація передається електронним чином до комп’ютера користувача та швидко з’являється на екрані... Ця передана інформація може легко бути завантажена на диск або послана на принтер”. Сайти пов’язані між собою численними гіпертекстовими ланками. Така ланка, яку звичайно позначують підкресленим, взятим в рамку або виділеним іншим кольором словом, відсилає користувача до іншого інформаційного матеріалу, який знаходиться на цьому ж або іншому сайті. Таким чином, WWW являє собою надзвичайно корисний для його користувачів інструмент, який дозволяє їм “ковзати” по Інтернету, “перестрибуючи” з одного серверу на інший і проглядаючи різноманітні тексти та зображення. Сьогодні в Інтернеті існує кілька сотень тисяч Web-сайтів, і їх кількість нестримно зростає. 3) Telnet (дистанційний доступ). Telnet, не будучи зручним для звичайних користувачів інструментом, дозволяє здійснювати повний або частковий контроль над віддаленим комп’ютером за допомогою іншого комп’ютера. Незважаючи на те, що цей сервіс був досить популярним на початку існування Інтернету, зараз він використовується переважно інформаційними службами, які роблять доступними для користувачів Інтернету інформаційні системи, працюючі на основі інших пошукових систем (наприклад, Бібліотека Конгресу США, туристичні агентства, банки, тощо). 4) F.T.P. (протокол передачі файлів). F.T.P. – це редукована версія Telnet, яка застосовується при передачі файлів на велику відстань. Підключившись до серверу F.T.P., який звичайно містить частину, доступну кожному, та частину, доступ до якої обмежено вимогою введення паролю, користувач може отримати з нього будь-які файли або розмістити на ньому свої файли, які інші користувачі, в свою чергу, можуть отримати, підключившись до того ж серверу. Ці операції є дуже простими, тому послуги F.T.P. досить популярні серед користувачів Інтернету. 5) Gopher. Будучи чимось середнім між F.T.P та WWW, Gopher являє собою першу спробу об’єднати різноманітні мережеві ресурси. Разом з Telnet та F.T.P., двома іншими сервісами Інтернету, що дозволяють створення “електронних бібліотек”, доступних широкому загалу, Gopher поступово уступає місце WWW, який об’єднує та розширює функції кожної з цих послуг. 6) Списки розсилки. Список розсилки – це список користувачів Інтернету, які бажають обмінюватися інформацією та ідеями з певного предмету. Іншими словами, такий лист є об’єднанням людей, що існує для збору та розповсюдження інформації, яка надходить з їх персональних комп’ютерів. Список розсилки може створити кожний користувач. Для того, щоб потрапити до списку, користувачі мають надіслати електронною поштою його менеджеру стандартне повідомлення про своє бажання стати “передплатником” списку. Принцип, за яким діє список розсилки, дуже простий. Кожне послання, що надходить на адресу списку, автоматично пересилається електронною поштою всім користувачам, включеним до нього. Ніщо, звичайно, не заважає кожному з користувачів ініціювати індивідуальне листування з будь-яким іншим користувачем, електронну адресу якого він побачив у списку. 7) Дискусійні групи (групи новин). Метою дискусійних груп також є обмін інформацією та ідеями з певного предмету, і такі групи може створити кожен з користувачів Інтернету. Але, на відміну від списків розсилки, вони не використовують електронну пошту для розповсюдження інформації. Дискусійну групу може бути порівняно з дошками оголошень, на яких люди читають оголошення інших та розміщують свої власні. Центрального серверу дискусійної групи не існує. Його роль грають тисячі серверів, кожен з яких містить копію “дошки оголошень” та вносить до неї зміни відповідно до одержаних нових повідомлень користувачів. Ці сервери синхронізують свою роботу кілька разів на добу згідно з діаграмами надходження інформації, які складаються їх адміністраторами. Яке б програмне забезпечення не застосовували дискусійні групи, їхня діяльність базується на простих принципах. Серед всіх існуючих груп користувач Інтернету обирає ті групи, що його цікавлять, і стає їх “передплатником”. Це дозволяє спеціальним програмам вести список всіх підключень користувача до серверу групи. Під час кожного такого підключення користувач, таким чином, може звертатися лише до нових повідомлень інших користувачів. Він може також сам висловитися з предмету обговорення, розмістивши своє повідомлення на сервері або надіславши його електронною поштою іншому учаснику дискусії. 8) Internet Relay Chat (IRC). На відміну від дискусійних груп, спілкування між користувачами IRC відбувається в режимі реального часу за допомогою комп’ютерів, підключених одночасно до одного серверу, і, таким чином, може використовуватися лише тими користувачами, чиї сеанси зв’язку із сервером повністю або частково співпадають. Існування перелічених вище послуг Інтернету та регулярна поява нових сприяє зростанню його впливу на кожний без винятку аспект буденного життя людини – освіту, працю, охорону здоров’я, відпочинок. Комерційне використання Інтернету, яке було забороненим на початку його існування, в останні роки стабільно розвивається. Все більше і більше підприємств користується Інтернетом в цілях реклами, маркетингу, надання послуг, укладання контрактів, здійснення та отримання платежів, внутрішнього та зовнішнього зв’язку, ринкових досліджень, розробки моделей власного розвитку, обміну професійною інформацією, управління персоналом та найму працівників. Біля 10 млн. компаній та підприємців в одних лише США заявляють про свою зацікавленість у комерційному використанні Інтернету. Всього ж, за деякими прогнозами, до 2010 року кількість користувачів Інтернету сягне 1 млрд. 1.2. Правові проблеми, породжені появою Інтернету Розвиваючись надзвичайно швидкими темпами, Інтернет змінює звичні нам соціально-економічні парадигми. І сучасне право не є виключенням. На жаль, право сьогодення, базуючись на реаліях світу, яким він був до того, як “цифрова революція” стала реальністю, в більшості випадків виявляється нездатним адекватно реагувати на зміни у суспільних відносинах, викликані появою інформаційних технологій. Мине багато років, доки право “наздожене” сучасну технологію, якщо це взагалі коли-небудь трапиться. Але ті, хто має справу з інформаційними технологіями сьогодні, не можуть чекати. Їм потрібно вже тепер знати юридичні умови та наслідки своєї діяльності в Інтернеті. Для них є проблемою передбачити, як питання, що виникають та ще виникатимуть у процесі функціонування Інтернету, будуть вирішені при застосуванні сучасного права. Всі ці питання можуть бути поділені на наступні групи: 1) Право на інформацію в електронному вигляді. До цієї групи можна віднести такі питання: Хто є власником інформації, яка передається в електронному вигляді? Які права він має при використанні та для контролю за використанням цієї інформації? Які права мають користувачі інформації, яка їм не належить? 2) Інформаційна безпека. До цієї категорії належать наступні питання: Як абонентам електронного зв’язку забезпечити автентичність та цілісність своїх послань? Як сторони мають “підписувати” документи в електронному вигляді? Як забезпечити конфіденційність таких документів? 3) Електронні угоди. Це питання, що стосуються так званої електронної комерції: Як сторони можуть укласти юридично дійсні угоди в електронному вигляді? Які норми регулюють укладання та виконання таких угод? Хто має юрисдикцію щодо спорів, які виникають з приводу цих угод? 4) Зміст інформації. До цієї групи питань відносять такі: Як право регулює зміст інформації, що передасться електронним шляхом? Як закони щодо свободи слова, реклами та обмежень на експорт застосовуються до змісту цієї інформації? 5) Поведінка користувачів Інтернету. Ці питання переважно пов’язані з так званими комп’ютерними злочинами (несанкціонований доступ, порушення норм суспільної моралі, тощо) та оподаткуванням комерційної діяльності в Інтернеті. Вищенаведеними питаннями перелік правових проблем, що виникають внаслідок функціонування інформаційних технологій, далеко не обмежується, і з часом їх стає все більше. Головна проблема при їх вирішенні полягає в тому, що право в сучасному його вигляді має справу з матеріальними об’єктами. Ми звикли до того, що щось матеріальне продається та купується, а інформація розповсюджується за допомогою паперу, магнітної плівки або лазерних дисків. Комерційна діяльність також здійснюється за допомогою матеріального об’єкту, яким є папір. Контракти, замовлення, рахунки, чеки, підтвердження – все це традиційно втілюється в папері, матеріалі, який знають і якому довіряють. В багатьох мовах світу само слово “папір” є синонімом слова “документ”. В одних випадках папір відповідає юридичним вимогам (як, наприклад, вимозі того, щоб контракт було укладено “в письмовій формі”). В інших випадках він відповідає діловій практиці, що склалась (зручність, наприклад, завжди мати документи в письмовій формі для подальшого звернення до них у разі потреби). В решті випадків, люди просто відчувають себе більш комфортно, коли мають аркуш паперу перед очима. Але в електронному світі паперу не існує. Тому для того, щоб можливості інформаційних технологій проявили себе в повній мірі, звичні нам поняття та моделі поведінки повинні змінюватися. Більше того, коли інформація існує тільки в цифровій формі, виникають нові проблеми. Звичайною справою, наприклад, є копіювання документів. Але можливість внесення змін до документів, які існують виключно в електронному вигляді, таким чином, що факт внесення змін часто встановити неможливо, надає широкі можливості для шахрайства та інших зловживань. Сучасне право має також територіальний характер. Тобто, воно обмежене у застосуванні тільки щодо осіб та відносин між ними в рамках території держави або її певної складової частини. Але Інтернет не знає кордонів. Повідомлення, надіслане електронною поштою, наприклад, з одного комп’ютера, що знаходиться в Києві, до іншого, теж в Києві, може пройти через сервери, розташовані в кількох країнах. Таким чином, коли зникають папір та інші матеріальні носії інформації, а державні кордони більше не є перешкодою, неодмінно змінюються традиційні правові поняття та концепції, що вироблялися віками. І це вже відбувається. Але цей процес дуже повільний і часто вимагає зміни поглядів на нього тих, від кого залежить його хід. На жаль, як законодавці, так і ті, хто покликаний тлумачити закони, не завжди розуміють природу та значення нових досягнень науки. Так, в 1915 році, коли кіно було ще новим явищем, Верховний Суд США прийняв рішення, згідно з яким кінофільми визнавалися “спектаклями, які не повинні вважатися ... частиною преси країни або органами суспільної думки” . Це рішення залишалося незмінним до 1952 року. А вже 1969 року Федеральний Суд США визнав, на цей раз – кабельне телебачення, недостатньо “заторкнутим суспільним інтересом”. Однак право може досить вдало пристосовуватися до появи нових технологій. Чудовим прикладом є авторське право. Як зазначив Верховний Суд США в одному із своїх рішень, ”З самого свого початку авторське право розвивалося як реакція на значні зміни в технології”. І дійсно, ця галузь права зазнала багато змін, викликаних появою таких технологій, як фотографія, звукозапис, радіо, супутникове телебачення, надаючи сьогодні адекватний захист мистецьким творам в усіх цих сферах. Звичайно, зараз багато дискутується питання про те, чи може існуюче право успішно пристосуватися до проблем, що викликають нові види комунікацій та електронна комерція. Але, незважаючи на те, чи відповідає сучасне право таким явищам як, наприклад, електронне видавництво, це право реально впливає на поведінку тих, хто сьогодні займається цим видом діяльності. Доки право розвивається у напрямку регулювання викликаних “цифровою революцією” суспільних відносин краще, ніж воно робить це сьогодні, права та обов’язки тих, хто має справу з інформаційними технологіями, регулюються тим правом, яке існує на даний час. Право завжди не встигає за технологією. Тому його завданням є адаптація до нових реалій, перегляд старих положень, що розроблялися та були ефективними в абсолютно інших умовах, і забезпечення чіткого керівництва для тих, хто має справу з новими технологічними досягненнями. У випадку інформаційних технологій, без чіткості та єдності в розумінні їх юридичної природи всіма тими, хто має до них відношення, рівень їх використання в усіх галузях людської діяльності не сягне потенційно можливого. Все вищесказане стосується не тільки таких високорозвинених країн, як Сполучені Штати, де знаходиться “ядро” Інтернету та спеціалісти яких є всесвітніми “законодавцями мод” в області комп’ютерної техніки, але і країн з нижчим рівнем інформатизації, в тому числі України, яка, маючи все необхідне для того, щоб зробити вагомий внесок у розвиток “безпаперового” світу інформаційних технологій, лише починає створювати спеціальне законодавство в цій сфері. Авторське право є одним з найважливіших видів охорони інтелектуальної власності в Інтернеті в силу, як мінімум, двох причин. По-перше, більшість матеріалів, що передаються Інтернетом (тексти, зображення, звукові сигнали) є творами в юридичному сенсі і, таким чином, складають предмет авторського права. По-друге, оскільки сама природа електронних телекомунікацій вимагає багатократного копіювання даних в процесі передачі їх каналами зв’язку та ознайомлення з ними, природно, постають питання стосовно дотримання при такому копіюванні авторських прав. Будь-яка поведінка користувачів в Інтернеті зачіпає права авторів та їх правонаступників. Інакше кажучи, неможливо нічого зробити в Інтернеті, що б потенційно не порушувало чиїсь авторські права. Перегляд Web-сторінок, збереження їх вмісту в пам’яті комп’ютера, переадресація повідомлення електронної пошти – всі ці дії включають відтворення об’єктів авторсько-правової охорони. Але до того, як обговорювати проблеми охорони авторських прав в Інтернеті, необхідно, перш за все, визначити, які саме матеріали, доступні через Інтернет, охороняються авторським правом і які вимоги пред’являються авторським правом до них як до об’єктів охорони. 1.3. Охороноздатність розміщених в Інтернеті матеріалів Авторське право всіх країн світу (тих, в яких воно існує) охороняє твори у галузі літератури, науки та мистецтва. Як правило, національні закони і міжнародні конвенції з авторського права містять примірний перелік об’єктів правової охорони та зазначають, що цей перелік не є вичерпним. Зазвичай в цих переліках згадуються літературні, музичні та аудіовізуальні твори, фотографії, картини, малюнки, ілюстрації, карти, плани, ескізи тощо . Натомість, такі об’єкти як повідомлення про новини дня або повідомлення про поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації, твори фольклору, а також державні документи, символи та знаки звичайно не охороняються . Всі вищезгадані літературні та художні твори можна зустріти в Інтернеті у великій кількості, і всі вони можуть претендувати на захист авторським правом. Але тільки претендувати. Бо однієї лише приналежності до тієї чи іншої категорії творів, зазначеної в законі, недостатньо. 1.3.1. К р и т е р і ї а в т о р с ь к о - п р а в о в о ї о х о р о н и . Для того, щоби отримати захист за законами про авторське право, вищезгадані твори повинні відповідати певним критеріям. По-перше, вони мають бути оригінальними в юридичному сенсі, а по-друге, вони мають бути вираженими у тій чи іншій об’єктивній формі. 1.3.1.1. О р и г і н а л ь н і с т ь . Перший критерій розуміється в різних країнах світу приблизно однаково. Суди країн англо-саксонської системи права трактують критерій оригінальності широко: твір просто має бути результатом незалежної праці і таланту автора, тобто не бути скопійованим з іншого твору, авторські права на який належать іншій особі, та, за висловом судді Верховного суду США О’Коннора, “мати по крайній мірі деякий мінімальний рівень творчості” . Суди ж континентальних країн Західної Європи, крім цього, досліджують, чи втілена в творі особистість автора, чи несе твір печать його індивідуальності. Проте, в наші дні застосування цієї вимоги стає дедалі гнучкішим у зв’язку з появою нового типу творів, процес створення яких включає значні автоматизовані елементи. В Україні критерій оригінальності в законодавстві прямо не закріплено. В якості ознаки твору оригінальність згадується в Законі України “Про авторське право і суміжні права” в редакції від 11 липня 2001 року (надалі – Закон) лише стосовно назви твору як самостійного твору . Закон також наводить приклад творів, які “не відповідають критеріям оригінальності”, проте якими саме є ці критерії, не зазначає. 1.3.1.2. Ф і к с а ц і я . Підходи до другого критерію в країнах, що належать до різних правових систем, неоднакові. Так, у США захисту авторським правом підлягають твори, “зафіксовані в будь-якій матеріальній формі вираження, відомій зараз або тій, що буде винайдено пізніше, за допомогою якої вони можуть бути сприйняті, відтворені або іншим чином повідомлені, або безпосередньо, або за допомогою машини чи пристрою” . При цьому, твір вважається “зафіксованим”, якщо його матеріальне втілення є “достатньо постійним або стабільним для того, щоби бути сприйнятим, відтвореним або іншим чином повідомленим протягом періоду більшої тривалості, ніж проміжна”. Термін же “проміжна тривалість” є відносним і “має тлумачитися та застосовуватися в контексті. … Авторське право не стільки піклується про тимчасову “тривалість” копії, скільки про те, що ця копія робить, і що вона здатна робити, поки вона існує” . Результатом такого підходу є те, що за американським законодавством, усні, драматичні та хореографічні твори, не зняті на плівку або будь-який інший носій інформації у “справжньому” світі, а твори, що передаються в режимі “реального часу” без їх одночасного запису (наприклад, трансляції спортивних подій) – у “віртуальному” світі Інтернету, не вважаються зафіксованими і, відповідно, не підлягають авторсько-правовій охороні . Ті ж з доступних через Інтернет оригінальних творів, які зафіксовані в цифровому виді на магнітних носіях, лазерних дисках чи в пам’яті комп’ютерів (навіть в оперативній і “лише на мілісекунду”, за визначенням одного суду), відповідають законодавчій вимозі фіксації, а тому охороняються авторським правом США. 1.3.2. О п у б л і к у в а н н я . Для того, щоб охоронятися авторським правом, твір, який було розміщено в Інтернеті, не обов’язково має бути до того опублікованим (випущеним в світ), тобто розповсюдженим шляхом випуску в обіг його примірників за згодою автора або іншої особи, якій належать авторські права, у кількості, здатній задовольнити розумні потреби публіки шляхом продажу, здачі в найом, прокату або шляхом іншої передачі права власності чи права володіння примірником твору . Само ж по собі розміщення твору в Інтернеті в одних країнах визнається опублікуванням, а в інших – таким не визнається. Так, український Закон під опублікуванням розуміє також і надання доступу до твору “через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором” . Поняттям “електронні системи інформації”, звичайно, охоплюється і мережа Інтернет. Американський же Акт, навпаки, хоч визнає публікацією навіть пропозицію розповсюджувати примірники твору, зроблену “групі осіб для цілей подальшого розповсюдження, публічного виконання або публічного показу” (в тому числі і для того, щоби “передати або іншим чином сповістити” твір, чим і є розміщення його в Інтернеті), але зазначає, що “публічне виконання або публічний показ твору самі по собі не складають публікації” . Такий стан речей в авторському праві США пояснюється позицією американських законодавців, згідно з якою та форма розповсюдження творів, при якій матеріальний об’єкт, в якому втілено твір, “не міняє рук”, не є публікацією . Таким чином, не опублікований в “жорсткій” формі твір, до якого через Інтернет мають доступ мільйони людей в США та в інших країнах, за американським правом не вважається опублікованим. Однак, авторсько-правове законодавство і України, і США сягає, нехай і різними шляхами, одного й того ж результату: як опубліковані, так і неопубліковані твори, доступні через Інтернет, охороняються законом за умови відповідності встановленим ним критеріям охорони. В Україні правова охорона надається володільцям авторських та суміжних прав “незалежно від їх громадянства і постійного місця проживання (для юридичних осіб – їх місцезнаходження), твори чи об’єкти суміжних прав яких вперше оприлюднені на території України або не оприлюднені, але які знаходяться в об’єктивній формі на території України” , а володільцям авторських та суміжних прав “незалежно від їх громадянства, твори чи об’єкти суміжних прав яких вперше оприлюднені на території іншої держави або не оприлюднені, але знаходяться в об’єктивній формі на території іншої держави”,

Дипломна робота Інші

daniel

01.04.2013 00:04-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись