Контрольна робота Шопен Фредерік-Франсуа
єдина відома фотографія Ф.Шопена, 1849р.
Зміст 1 Біографія 1.1 Дитинство і юність 1.2 Кар'єра в Парижі 1.3 Шопен і Жорж Санд 1.4 Смерть і поховання 2 Творчість 2.1 Фортепіанні п'єси малих форм. 2.2 «Польські» жанри. 2.3 Великі форми. 2.4 Інші твори. 3 Твори 4 Посилання 5 Бібліографія Фридерик Франсуа Шопен (Frédéric-François Chopin) (1 березня 1810 - 17 жовтня 1849) найвидатніший польский композитор та піаніст. Уроджений Fryderyk Franciszek Chopin, приймає французький варіант "Frédéric-François" коли виїзджає з Польщі до Парижу у 20 років, і не повертається. Прізвище іноді пишеться Szopen в польских текстах. Біографія Дитинство і юність Фрідерік Шопен народився в 1810, ймовірно, 22 лютого, в Желязовій Волі під Варшавою. Його батько Нікол́а (Міколай) Шопен, французький емігрант, служив гувернером і шкільним вчителем; мати виховувалася в дворянській сім'ї. Вже дитиною Шопен проявив яскраві музичні здібності; у 7 років його почали учити грі на фортепіано, і в тому ж році був виданий складений їм маленький полонез соль мінор. Перші професійні уроки гри на фортепіано, отримав від віолончеліста Войцеха Живного (нар. 1756 у Богемії), що тривали з 1816 до 1822. Незабаром Шопен став улюбленцем аристократичних салонів Варшави. Подальшим розвитком Шопена опікувався Вільгельм Вюрфель (нар. 1791 у Богемії). Цей відомий піаніст та професор Варшавської консерваторії давав Шопену цінні (хоча нерегулярні) уроки органної музики і можливо фортепіано. З 1823 по 1826, Шопен навчався у Варшавському ліцеї, де його батько був професором. Восени 1826, Шопен почав вивчати музичну теорію, фігурний бас, і композицію з Йозефом Ельснером (нар. 1769 у Сілезії) у Варшавській консерваторії. У 1831 він виїхав з Польщі до Відня, перед тим як оселився у Парижі, де провів значну частину життя. Кар'єра в Парижі Шопен вперше відвідав Відень на початку 1829, де давав концерт на фортепіано і отримав перші похвальні рецензії. Наступного року він повернувся до Варшави де давав прем'єру свого Концерту для фортепіано фа мінор у Національному Театрі 17 березня. 1831-го Шопен покидає Польщу і оселяється в Парижі. Він починає працювати над своїми першими скерцо і баладами, також починає перший зошит етюдів. Тоді ж у Шопена проявляється хвороба на туберкульозом, з якою композитор боротиметься все життя. Початок і середина 1830-х у Парижі були плідним часом композитора. Він завершив свої найвідоміші роботи і регулярно давав концерти, що мали шалені відгуки. До 1838 Шопен став відомою людиною в Парижі. Серед його найближчих друзів був оперний композитор Вінченцо Беліні і художник Єжен Делакруа. Його друзями також були композитори Гектор Берліоз, Франц Ліст і Роберт Шуман, і хоча він іноді критикував їх музику, Шопен присвятив їм деякі свої композиції. Шопен і Жорж Санд У 1836 Шопен попрямував до Чехії побачитися з батьками. Знаходячись в Марієнбаді, він захопився юною полькою Марією Водзіньськой. Проте їх змовини були незабаром розірвані. Осінню того ж року в Парижі він познайомився з видатною жінкою – баронесою Дюдеван, яка придбала на той час широку літературну популярність під псевдонімом Жорж Санд. Шопену було тоді 28 років, мадам Санд – 34. Їх союз продовжувався вісім років, причому велику частину цього часу вони провели в сімейному маєтку письменниці в Ноані. Взимку 1838–1839, яка була прожита з Жорж Санд на Майорці (Балеарські острови) здоров'я композитора значно погіршилось. Поєднання поганої погоди з безладом в домашньому господарстві, мабуть, згубним чином подіяло на його вже зачеплені туберкульозом легені. У 1847 відносини Шопена з Жорж Санд остаточно зіпсувалися в результаті втручання музиканта у відносини його подруги зі своїми дітьми від першого шлюбу. Ця обставина, разом з прогресуючою хворобою, сповнювала Шопена чорною меланхолією. Останній раз він виступив в Парижі 16 лютого 1848. Через вісім днів вибухнула революція, що повалила короля Луї Пилипа. Друзі композитора відвезли його до Англії, де, вже дуже хворий, він грав у королеви Вікторії і дав декілька концертів – останній з них відбувся 16 листопада 1848.

Банкнота 5000 злотих з портретом композитора, 1982р. Смерть і поховання Через тиждень він повернувся до Парижа. Не взмозі більше давати уроки, Шопен вимушений був прийняти щедру допомогу від своєї шотландської шанувальниці Джейн Стірлінг. Доглядати хворого приїхала з Польщі сестра композитора, Людвіка; не залишали його увагою і французькі друзі. Шопен помер в своїй паризькій квартирі на Вандомськой площі 17 жовтня 1849. Відповідно до його бажання на відспівуванні в церкві св. Мадлен прозвучали фрагменти реквієму Моцарта. Шопен похований на паризькому кладовищі Пер-Лашез. Серце Шопена згідно його заповіту було перевезено на батьківщину і покоїться в соборі Святого Хреста у Варшаві Творчість

Пам'ятник Ф.Шопену в Варшавському парку "Лазенки"

Рукопис Ф.Шопена Ці п'єси можуть бути умовно розділені на дві групи: переважно «європейські» по мелодиці, гармонії, ритму і виразно «польські» по колориту. До першої групи відносяться більшість етюдів, прелюдій, скерцо, ноктюрнів, балад, експромтів, рондо і вальсів. Специфічно польськими є мазурки і полонези. Шопен створив близько трьох десятків етюдів, мета яких – допомогти піаністові в подоланні специфічних художніх або технічних труднощів (наприклад, у виконанні пасажів паралельними октавами або терціями). Ці вправи належать до вищих досягнень композитора: подібно до бахівського Добре темперованого клавіру, етюди Шопена – перш за все геніальна музика, притому що блискуче розкриває можливості інструменту; як би відсуваючи дидактичні завдання на другий план. «Польські» жанри. Полонези більші за мазурки і по протяжності, і по фактурі. Полонезу-фантазії і полонезу, відомого під назвою «військового», цілком вистачило б, щоб забезпечити Шопену одне з перших місць у ряді найоригінальніших і майстерніших авторів фортепіанної музики. Великі форми. Час від часу Шопен звертався до великих музичних форм. Можливо, найвищим його досягненням в цій області слід вважати відмінно збудовану і дуже переконливу по драматургії фантазію фа мінор, створену в 1840–1841. У цьому творі Шопен знайшов модель форми, що повністю відповідала характеру вибраного їм тематичного матеріалу, і таким чином вирішив завдання, яке виявлялося не під силу багатьом його сучасникам. Замість того щоб слідувати класичним зразкам сонатної форми, він дозволяє задуму твору, мелодичним, гармонічним, ритмічним особливостям матеріалу визначати структуру цілого і способи розвитку. У баркаролі, єдиному шопеновськом творі даного жанру (1845–1846), примхлива, гнучка мелодія у розмірі 6/8, характерному для пісень венеціанських гондольєрів, варіюється на тлі незмінної фігури супроводу (у лівій руці). Шопен створив три фортепіанні сонати. Перша, до мінор (1827), – юнацький твір, який нині рідко виконується. Друга, сі-бемоль мінор, з'явилася десятиліття опісля. Її третя частина – відомий у всьому світі поховальний марш, а фінал – вихор, подібний до «вітру, що віє над могилами». Друга соната, що вважалася невдалою по формі, у виконанні великих піаністів предстає як вражаючий цілісний твір. Остання шопенівська соната, сі мінор (1844), має наскрізну структуру, що об'єднує її чотири частини, і є одним з вищих досягнень Шопена. Інші твори. Твори 57 (41+2) мазурок 16 (7) полонезів 19 (8) вальсів 19[1] (18) ноктюрнів 4 балади 4 скерцо 3 сонати для фортепіано і одна для віолончелі та фортепіано 26 (25) прелюдій 27 (24+3) етюдів 4 (3) екосези 2 концерти (op.11 e-moll, op.21 f-moll) 4 інші твори для фортепіано з оркестром 2 твори для віолончелі та фортепіано (крім Сонати), фортепіанне тріо Окремі твори для фонртепіано: Фантазія, Баркарода, Тарантела, Болеро, Колискова Інші твори для фортепіано (рондо, варіації, марши), кілька творів в 4 руки Посилання Польський сайт, присвячений Ф.Шопену (пол.) Національний інститут Ф.Шопена (пол.) Біография композитора в енциклопедії "Кругосвет" (рос.) Біография композитора (рос.) 76 midi Мазурки (mp3) Шопен в mp3 на сайті Аркадія Чубрика Шопен в mp3 на сайте ArfOfPiano.ru Бібліографія Асафьев Б.В. Шопен (1810–1849). Опыт характеристики. М., 1922 Богданов-Березовский В.М. Шопен. Краткий очерк жизни и творчества. Л., 1935 Лист Ф. Ф.Шопен. М., 1956 Кремлев Ю.А. Фредерик Шопен. М., 1960 Фридерик Шопен. Статьи и исследования советских музыковедов. М., 1960 Ивашкевич Я. Шопен. М., 1963 Бэлза И.Ф. Шопен. М., 1968 Мильштейн М.И. Очерки о Шопене. М., 1987 Шопен Ф. Письма, тт. 1–2. М., 1989 Венок Шопену. М., 1989 Цыпин Г.М. Шопен и русская пианистическая традиция. М., 1990