Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Білет
Предмет:
Політологія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Білет №7
Політологія Білет №7
1. 1 . В політології розрізняють 2 форми взаємодії суб’єктів політики: конфлікт і консолідація
2. 1 . Різновидами тоталітаризму є фашизм і комунізм
3. 2 . опозиція в умовах демократичного режиму обов’язково мусить бути лояльною до влади
4. 2
5. 4
6. 2,4,5
7. 6
8. 1,2,4,5,6
9. 1,4,5
10. 1,2,5,6
11. 6 . державний суверенітет передбачає що:
12. 1,3,4,6 . Форма державного правління як певний спосіб організації державної влади визн.
А) Суть ознаки та типологія політ партій.
Термін «партія» (від лат. pars - частина чого-небудь) використовувався задовго до появи власне політичних партій для позначення груп громадян, які представляють інтереси певної частини населення і прагнуть впливати з цією метою на владу.
Сьогодні в політологічній літературі існують самі різні визначення поняття «політична партія», що зв'язано, перш за все, з складністю структури даного явища, різноманіття її функцій в суспільстві і т.д.
Політична партія - це організована група однодумців, що представляє інтереси певної частини народу і має головною метою їх реалізацію шляхом завоювання влади або участі в її здійсненні.
Політичні партії пройшли тривалий шлях формування і еволюції. У формуванні цього політичного інституту М.Вебер виділив три етапи:
• партії як аристократичні угрупування:
• партії як політичні клуби:
• сучасні масові партії.
Виникнення партій в сучасному розумінні було обумовлено:
• введенням загального виборчого права;
• формуванням представницьких інститутів;
• вступом на історичну арену «третього стану»;
• організаційним розвитком робочого класу.
Основні ознаки політичної партії:
• основна мета діяльності - завоювання і здійснення політичної влади в суспільстві;
• наявність детально розробленої політичної програми і статуту партії;
• наявність організованої структури на всіх рівнях;
• активна участь у виборчих кампаніях.
Політичні партії на відміну від інших суб'єктів політики: індивідів, суспільних організацій і т.п. завдяки організованості і партійній згуртованості здатні набагато більшою мірою робити вплив на політику.
Типи політичних партій. Політичні партії відрізняються одна від одної по декількох параметрах. Найважливішою з них є організаційна структура і характер членства.
Загальновизнаною і найуспішнішою є класифікація партій М.Дюверже, заснована на відмінностях в їх структурі і організації внутрішнього життя. За цією ознакою він виділяв кадрові і масові партії.
Кадрові партії виникали тоді, коли виборче право ще було обмеженим. Ці партії:
• були засобом виразу політичних інтересів пануючих класів, перш за все буржуазії;
• були націлені на перемогу на виборах, для чого прагнули не збільшення своїх рядів, а до об'єднання еліт, які могли б впливати на виборців;
• цікавилися питаннями ідеології постільки, поскільки ті могли допомогти їх кандидатам;
• не мали системи членства з відповідною реєстрацією і регулярною сплатою членських внесків.
Основним структурним елементом кадрових партій є комітети - згуртовані, авторитетні групи, що володіють навиками роботи серед населення. Їх основне призначення - проведення і організація передвиборних кампаній. Комітети:
• створюються за територіальним принципом;
• невеликі за чисельним складом і не прагнуть розширення своїх рядів, мають постійний склад активістів, що обновляється у разі потреби шляхом кооптації (введення до складу виборного органу нових членів рішенням комітету);
• підбирають кандидатів для виборів до органів влади;
• вивчають громадську думку, симпатії і інтереси виборців, їх очікування і вимоги;
• допомагають лідерам у формуванні передвиборних програм;
• працюють в «сезонному режимі»: різко активізуються напередодні і ходу виборчої кампанії до парламенту або місцевих органів влади і «затихають» після її закінчення;
• автономні і слабо зв'язані між собою, вся їх діяльність концентрується навкруги кандидата на виборний пост.
Більшість кадрових партій - це європейські ліберальні і консервативні партії. В політичному спектрі кадрові партії знаходяться, перш за все, справа і в центрі. Центральне керівництво, очолюване лідером партії, має вирішальне слово у всіх партійних справах.
Масові партії виникають з введенням загального виборчого права. Це партії нового типу, тобто:
• мають масовий характер;
• орієнтовані на політичне виховання мас і формування еліт, що вийшли з народу;
• прагнуть розповсюдження свого впливу за допомогою пропаганди своїх ідеологічних поглядів і програм;
• мають розвинуту ієрархічну організаційну структуру, обумовлену необхідністю фінансувати партійні заходи, вести облік і контроль надходження і витрачання членських внесків і інших засобів;
• мають строгу партійну дисципліну, покликану укріплювати єдність партії. Вона розповсюджується не тільки на рядових членів, але і партійне керівництво, а також парламентаріїв від цих партій.
Основним структурним елементом масової партії є первинні організації, які:
• будуються як за територіальним, так і за виробничим принципом;
• є відкритими для нових членів;
• зацікавлені в поповненні своїх рядів, оскільки сама партія існує за рахунок членських внесків.
Масові партії, як правило, спочатку формуються зовні представницьких установ з робітників і селян. Їх політичні установки відрізняються програмністю і насиченістю ідеологічними установками, що використовується для активізації своїх прихильників. Більшість масових партій - це партії лівої орієнтації. Члени партії не тільки платять внески, але і беруть активну участь в справах партії. Масові партії більш згуртовані, володіють більшою взаємозалежністю своїх організацій по вертикалі і горизонталі.
Б)законодавча влада в Україні.
Чинна Конституція України закріпила якісно нову організацію державної влади. Відмовившись від ієрархіч ної, вертикальної системи організації державної влади, яка існувала в Україні до здобуття незалежності, вона сприйняла загальновизнаний принцип організації дер жавної влади — принцип поділу її на законодавчу, вико навчу і судову.
Органи державної влади України стали рівноправ ними і незалежними один від одного.
Верховна Рада, за Конституцією, остаточно втратила колишній статус найвищого органу державної влади та вперше набула всіх основних рис парламенту України — єдиного, загальнонаціонального, представницького, ко легіального, виборного, однопалатного, постійно діючо го органу законодавчої влади України.
Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдиюгість, виключ ність, універсальність в системі органів державної вла ди, що зумовлено насамперед унітарним характером на шої держави, тобто державним устроєм, вже згаданим поділом державної влади, його внутрішньою структурою та ін.
Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади — загальнонаціональних або місцевих — крім її Верховної Ради. До 1992 р. в період між сесіями Верхов ної Ради законодавчу владу здійснювала її Президія шляхом внесення змін і доповнень до чинних законо давчих актів,
Верховна Рада є загальнонаціональним представ ницьким органом державної влади, оскільки вона пред ставляє увесь український народ — громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту — "Верховна Рада України".
Колегіальний характер Верховної Ради як парламен ту України полягає насамперед у її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депу татів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови об рання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82 Конституції). Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосу вання (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти Вер ховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91).
Виборний характер українського парламенту, як і парламентів інших країн, полягає в тому, що він фор мується виключно шляхом виборів народних депу татів. Ці вибори є, як правило, вільними і демократич ними. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Постійно діючий характер українського парла менту полягає, зокрема, в тому, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком на чотири роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі. Верховна Рада, за Конституцією (ст. 82), працює сесійно. Чергові сесії Верховної Ради починаються пер шого вівторка лютого і першого вівторка вересня кож ного року (ст, 83). Новообрана Верховна Рада збира ється на першу сесію не пізніше як на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Якщо протягом тридцяти днів будь-якої чергової сесії пле нарні засідання не можуть розпочатися, то Президент може достроково припинити повноваження Верховної Ради.
Постійно діючий характер Верховної Ради є одним з найістотніших результатів реформування держави, дер жавної влади, в тому числі законодавчої, яке здійс нюється від часу проголошення незалежності України. Завдяки цим та багатьом іншим зрушенням Верховна Рада як орган законодавчої влади остаточно перетвори лась на парламент, який став реальним органом законо давчої влади.
Ці та інші риси парламенту зумовлюють властиве лише йому місце в системі органів державної влади. Парламент України є пріоритетним органом в системі органів державної влади України, першим серед рівних. Він здійснює законодавчу владу, бере участь у форму ванні органів виконавчої і судової влади, є загальним представником народу і виразником його волі.
Парламент України має багатогранні відносини з іншими органами державної влади та з суб'єктами політичної системи: політичними партіями тощо.
2. Повноваження Верховної Ради України
До повноважень Верховної Ради України належить:
1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом ХІІІ цієї Конституції;
2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 Конституції України;
3) прийняття законів;
4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;
6)затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля тощо.
Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.
07.04.2013 16:04-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора