Кафедра «Менеджменту»
КУРСОВА РОБОТА
З дисципліни «Бухгалтерський облік»
На тему № 21
«Загальна побудова бухгалтерського обліку активів і пасивів»
Студентки II курсу
Групи МД-2.1
Науковий керівник:
Київ 2010
Зміст
Вступ
I Загальна побудова обліку пасивів
1.1. Структурна характеристика пасивів
1.2. Економіко-правова характеристика пасивів, як об’єкта управління
1.3. Структуризація та оцінювання вартості капіталу
1.4. Побудова обліку власного капіталу
1.4.1. Система рахунків обліку власності засновників
1.4.2.Облік статутного капіталу
1.4.3. Облік змін статутного капіталу
1.4.4.Облік інших видів власного капіталу
1.5.Побудова обліку залученої, чужої власності і зобов’язань за контрактом
1.6. Облік тимчасово залученого суспільного капіталу до проведення розрахунків
II Загальна побудова обліку активів
2.1. Фінансове групування активів
2.2. Особливості побудови бухгалтерського обліку оборотних активів
2.3. Особливості побудови бухгалтерського обліку необоротних активів
2.4.Загальна побудова обліку грошових коштів, їх еквівалентів і розрахункових операцій
2.4.1.Бухгалтерський облік в управлінні грошовими коштами
2.4.2.Особливості обліку грошових коштів в іноземній валюті
2.5.Бухгалтерський облік цінних паперів
2.6.Облік трудових ресурсів, їх використання і розрахункових операцій з оплати праці
2.7.Основи побудови обліку розрахункових операцій
2.7.1.Облік розрахункових операцій з іноземною валютою
2.8.Облік запасів діяльності
2.9.Особливості обліку тари і тарних матеріалів
2.10. Особливості обліку вторинних матеріалів і сировини
2.11.Облік засобів праці
2.12. Економіко-правова й фінансова характеристика зносу та амортизації
2.13.Облік наявності основних засобів праці
2.14. Облік надходження основних засобів праці
2.15. Облік вибуття основних засобів праці
2.16. Інвентаризація основних засобів праці
2.17. Облік нематеріальних активів
2.17.1.Облік наявності руху та використання нематеріальних активів
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
На підставі загального визначення бухгалтерського фінансового обліку як упорядкованої та регламентованої інформаційної системи, що систематично відображує в часі (хронологічно) та просторі (системно) стан і зміни стану всіх господарських фактів (явищ і процесів) майнового та економіко-правового порядку в межах суб’єктів господарювання у грошовому виразі, можна дати таке визначення фінансового обліку: бухгалтерський фінансовий облік — це такий облік, у якому за рівних умов господарювання, що надаються всім суб’єктам ринку, держава (муніципалітет) законодавчо встановлює єдині правила ведення обліку; єдині принципи побудови та організації оцінювання майнових об’єктів (ресурсів, цінностей), визначення права власності; методику обліку затрат і доходів, собівартості готової продукції (виробів, послуг та робіт), а також порядок визначення фінансових результатів і складання фінансової звітності.
Бухгалтерський фінансовий облік як структуризована система будується в межах підприємства, що є господарюючою одиницею, наділене адміністративно-господарською самостійністю та володіє правом юридичної особи.
У загальному вигляді будь-яке підприємство у ринкових умовах за своєю економіко-правовою фінансовою двоїстістю є сукупністю активів і пасивів за такою схемою рівняння:
Об’єкти: АКТИВИ (ресурси) = Суб’єкти: ПАСИВИ (капітал)
Об’єкти (АКТИВИ) — це майно (тобто те, чому притаманна вартість), яким володіє юридична (підприємство) або фізична (громадянин) особа. До активів підприємства належать контрольовані підприємством (або громадянином) матеріальні чи нематеріальні ресурси, набуті в результаті попередніх операцій (дій), які можуть принести у майбутньому дохід чи іншу вигоду.
Рис. 1 Бухгалтерський фінансовий облік як економіко-правоваструктура фінансів підприємницької діяльності
Суб’єкти (ПАСИВИ) — це капітал (власність), зобов’язання підприємства, визначене у грошовій формі (вартості), різним фізичним та юридичним особам, засновникам або іншим кредиторам, банкам тощо. Це джерело утворення активів (майна) підприємства, які воно має у своєму розпорядженні. Отже, пасиви — це вираз права власності на активи (майно) підприємства відповідних кредиторів — юридичних або фізичних осіб.
Пасиви поділяють на капітал засновників (власний), капітал кредиторів (залучений, позичений, чужий) та капітал, який належить суспільству, але до сплати внеску перебуває у складі підприємства.
Таким чином вихідним елементом побудови бухгалтерського фінансового обліку є економіко-правова структура фінансів господарства за ознаками «АКТИВ» і «ПАСИВ», яка характеризує, звідки надійшли капітали (гроші) (ПАСИВ) і куди вони вкладені (інвестовані) (АКТИВ) або вибули (без вкладання внаслідок надзвичайних подій)
Наведене вище означає, що в будь-який момент діяльності за даними бухгалтерського обліку можна визначити суспільний (економіко-правовий) стан підприємства (тобто АКТИВИ мають дорівнювати ПАСИВАМ у своїй сумі) і за цими даними має бути надана можливість з’ясування зміни стану будь-якого об’єкта (активу) чи суб’єкта (пасиву) права власності за обліковий період.
Актив
Пасив
ЩО? ОБ’ЄКТ
(майновий) — НОСІЙ
ОЗНАК ВАРТОСТІ
Індивідуалізовано за
ознаками, визначеними технічними документами: — назва;
— вид;
— тип;
— ґатунок;
— розмір;
— одиниця виміру;
— кількість;
— якість;
— вартість (історична собівартість)
ХТО ЧИЄ? СУБ’ЄКТ
(особа) — НОСІЙ
ОЗНАК
ПРАВА ВЛАСНОСТІ
Персоніфіковано за ознаками права власності:
правовласник відповідно до Закону про власність — це фізична (прізвище та інші характеристики за законом, адреса тощо) або юридична (назва, адреса та інші ознаки за законом) особа
РАЗОМ (сумарна вартість)
РАЗОМ (сумарна вартість)
Рис.1.2. Двоїста (балансова) інтерпретація стану майнових об’єктів (АКТИВІВ) і суб’єктів права власності (ПАСИВІВ) на будь-яку дату
Бухгалтерський фінансовий облік передбачає визначення результатів господарювання (прибутку, збитків), системи оподаткування та складання обов’язкової фінансової звітності.
У бухгалтерському фінансовому обліку на підставі теорії двоїстості (балансового методу, доказовості та інших принципів побудови обліку) відображаються стан і зміни стану як засобів господарювання (активів), так і правових відносин щодо засобів господарювання (пасивів).
Рух засобів господарювання (активів) і зміни права власності (пасивів) пов’язаний із витратами і затратами діяльності, доходами від діяльності та визначенням фінансових результатів. Облік витрат, затрат, доходів і фінансових результатів — центральний момент у побудові бухгалтерської системи фінансового обліку.
I.Загальна побудова обліку пасивів
Незважаючи на те що термін «пасив» в економічній літературі, в бухгалтерському обліку використовується вже протягом кількох століть, ні міжнародні, ні національні стандарти його визначення не наводять. Цей термін застосовується і в юридичній літературі, в законодавчих актах (зокрема, у постановах Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, указах Президента України), але також без визначення. Термін «пасив» видатні економісти Ж. Б. Сей, А. Смітт, Д. Рікардо, К. Маркс та інші використовували у значенні «капітал як власність», підкреслюючи, що право власності на майно — це суть терміна «капітал». А тому якщо під терміном «пасив» заведено розуміти насамперед «власний капітал», то термін «зобов’язання» має означати «чужий капітал», тобто капітал позичений, взятий у тимчасове користування. Отже, термін «капітал» відносно активів є неправомірним, оскільки, означаючи право власності, він не може водночас означати речовий елемент (наприклад, «оборотний капітал» чи «основний капітал»).Уживані К. Марксом терміни «основний капітал» та «оборотний капітал» означали варіанти (умови) використання власником найманої робочої сили, тобто форму її використання для визначення моменту експлуатації. На мою думку, термін «пасив» у бухгалтерському обліку слід тлумачити так: пасив — це капітал, тобто право власності фізичної або юридичної особи на активи (майно) та об’єкти (ресурси), які є на підприємстві, які контролюються ним у результаті попередніх (минулих) подій і використання яких, як очікується, приведе до збільшення капіталу.
Що стосується терміна «зобов’язання», то підприємство як юридична особа (особливо це стосується колективних підприємств) має зобов’язання і щодо власників, акціонерів. Про це свідчать такі елементи, як виплата дивідендів, право виходу зі складу акціонерів чи засновників тощо.
Пасиви — це капітал (власність), визначене у вартості (грошах) боргове зобов’язання підприємства (юридичної особи) або громадянина (фізичної особи) щодо іншого підприємства (юридичної особи) або громадянина (фізичної особи). У будь-якому разі пасиви показують джерело утворення активів — майна підприємства (або громадянина), тобто показують, кому винне підприємство (або громадянин) за все майно, яке воно (він) має у своєму розпорядженні. Таким чином, пасиви — це вираз права власності (капіталу) на активи (майно) відповідних юридичних або фізичних осіб, які передали це майно підприємству у користування.
1.1Структурна характеристика пасивів
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про власність»,«право власності — це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном». Право власності охороняється законом. Держава забезпечує цим законом стабільність правовідносин власності. Законом про власність визначено, що кожний громадянин має право володіти, користуватися і розпоряджатися власністю особисто або спільно з іншими. Отже, власність в Україні набирає різних форм.
Законом визначено три форми власності: приватну, колективну, державну, які є рівноправними, і чотири суб’єкти власності: народ України, її громадяни, юридичні особи та держава.
У бухгалтерському обліку має бути чітко відображено право власності кожного суб’єкта на підставі відповідних доказів (документів) згідно з чинним законодавством.
Закон про власність допускає об’єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі мішаних форм власності, зокрема власності спільних підприємств за участю юридичних осіб і громадян інших держав.
Дані бухгалтерського обліку мають забезпечити ефективне управління капіталом підприємства. Одним з основних питань є визначення організаційної форми підприємства та структура капіталу.
Світова практика виділяє кілька основних типів підприємств, котрі різняться між собою кількістю власників капіталу, їхніми правами та обов’язками, а також фінансовими можливостями.
1.2Економіко-правова характеристика пасивів як об’єкта управління
Будь-яке господарство має двоїсту (подвійну) характеристику: з одного боку, це сукупність активів, тобто майнових об’єктів — носіїв характеристик вартості та об’єктів (суб’єктів) права власності, а з іншого — сукупність пасивів — об’єктів обліку як суб’єктів— носіїв права власності на активи (фізичні або юридичні особи).
Щодо обліку об’єктів — носіїв права власності на активи в бухгалтерському обліку існують дві характеристики:
1) вкладення засновників (власників) господарства (власний капітал);
2) залучені до господарювання чужі кошти, тобто зобов’язання підприємства щодо інших фізичних чи юридичних осіб або держави (чужий капітал).
Для потреб управління пасиви (капітал) поділяються на:
а) капітал засновників (власників підприємства);
б) капітал учасників (юридичних або фізичних осіб), які:
— або передали за контрактом свій капітал чи майно у формі грошей, засобів праці, предметів праці тощо у тимчасове користування юридичній або фізичній особі, котра має повернути його у визначені строки та виконавши його умови;
— або набули права власності на частку майна підприємства внаслідок розподілу (чи перерозподілу) національного доходу (через бюджет, пенсійний фонд, дивіденди, страховий фонд тощо)
Для управління фінансами у бухгалтерському обліку мають чітко розмежовуватися поняття «власний капітал» (власність засновників) і «чужий капітал» (залучений), тобто власність інших суб’єктів власності. За залучений ззовні капітал потрібно платити проценти незалежно від того, прибутковим чи збитковим є підприємство. За власний капітал засновники після сплати податків одержують дохід (дивіденди, проценти тощо), а в разі збитковості підприємства їхній капітал зменшується на суму збитків. Тому засновники,незалежно від розміру частки власних внесків, мають право участі в управлінні підприємством.
З позицій балансової інтерпретації власності засновники формують перший розділ пасиву балансу господарства, в другому розділі пасиву відображають забезпечення наступних затрат і платежів, а в п’ятому — доходи майбутніх періодів.
Другий, третій, четвертий та п’ятий розділи пасиву балансу — це зобов’язання (довгострокові — третій, короткострокові — четвертий розділ) перед контрагентами (постачальниками, банками, бюджетом, страховими компаніями тощо).
Різноманітність форм тимчасового залучення в оборот, а точніше використання чужого капіталу в підприємницькій діяльності, зумовлює існування бухгалтерських рахунків, таких як: кредити банків, кредитори, розрахунки з бюджетом, зі страхування, з пенсійного забезпечення тощо. І хоча зазначених рахунків багато, всі вони мають єдину структуру і такий вигляд:
Рахунок. Назва власника коштів: фізична або юридична особа.
Умови зобов’язань: термін, форма оплати тощо.
Дебет
Кредит
Погашення боргових зобов’язань у формі:
грошовій
товарній
борговій (поступка) тощо
Виникнення боргових зобов’язань за:
одержані гроші
одержані товари
одержані послуги
не внесені платежі тощо
Як бачимо, на будь-якому рахунку залученого капіталу першим записом має бути той, що визначає виникнення боргового капіталу.
В управлінні чужими пасивами (капіталом) важливою є їх характеристика за ознаками терміну повернення. За цією ознакою чужий капітал поділяють на короткостроковий (з терміном повернення до одного року) та довгостроковий (термін повернення — більше ніж один рік). У другому випадку іноді виділяють середньостроковий капітал (термін повернення до трьох-чотирьох років).
1.3Структуризація та оцінювання вартості капіталу
Для забезпечення ефективної діяльності процес формування фінансової структури капіталу має підпорядковуватися певній політиці. Відповідно до обраної фінансової політики такий процес проходить три етапи :
Рис.3 Основні етапи процесу формування фінансовоїструктури капіталу компанії та їх взаємозв’язок
Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення власних і позикових джерел, за якого забезпечується оптимальне співвідношення між рівнем рентабельності власного капіталу та рівнем фінансової стабільності, тобто максимізується ринкова вартість компанії (або її акцій). Важливим показником оптимальної структури капіталу є фінансовий леверидж. Під останнім розуміють можливість керувати прибутком, маніпулюючи обсягом і структурою позикових коштів.
1.4Побудова обліку власного капіталу(власності засновників)
Власний капітал — це власні джерела підприємства, які без визначення строку проведення внесені засновниками або залишені ними на підприємстві з уже оподаткованого прибутку. Складовими власного капіталу є:
— статутний (реєстрований) капітал;
— пайовий капітал;
— різні види не реєстрованого капіталу;
— додатково сплачений капітал;
— додатковий несплачений капітал;
— резервний (страховий) капітал;
— нерозподілений прибуток (непокритий збиток) минулих років;
— неоплачений капітал;
— вилучений капітал.
Ці складові відображають суму, яку власники (засновники) передали в розпорядження підприємства як внески чи залишили у формі нерозподіленого прибутку, або суму, що її підприємство одержало у своє розпорядження ззовні (від інших підприємств) без повернення.
Показник «власний капітал» — один з найістотніших і найважливіших для підприємства, оскільки дає уявлення про такі характеристики:
— забезпеченість коштами для функціонування;
— кредитоспроможність;
— платоспроможність.
У світовій практиці у формуванні власності (капіталу) засновників підприємства розрізняють (за економіко-правовим характером) два поняття: вклади та додаткові внески засновників. Вони виконують різні функції. Для того щоб зрозуміти ці функції, варто розглянути складові елементи власного капіталу.
Власний капітал засновників (учасників) поділяється на реєстрований і не реєстрований. Перший — це статутний або пайовий капітал, другий — додатковий, резервний, страховий капітали та нерозподілений прибуток (непокритий збиток). Але вклади виконують незрівнянно більше функцій і мають значно глибший зміст, аніж просте внесення додаткових коштів (майна), зокрема й таких, що залишилися у складі власного капіталу як нерозподілений прибуток.
Вклад — це частка засновника у статутному капіталі підприємства, яка виконує такі функції:
— інвестування у діяльність підприємства (це першочергове джерело формування майна підприємства);
— регулювання відносин власності (розподіл майна, виробленої продукції, одержаного прибутку тощо). Це особливо важливо у разі виходу учасника з підприємства або коли йдеться про правонаступництво тощо;
— управління підприємством (адже кількість голосів кожного учасника дорівнює або пропорційна його вкладу).
Додатковий внесок — це частка засновника в інших формах власного капіталу підприємства — резервному, страховому чи у нерозподіленому прибутку (непокритому збитку) минулих років (лишається неспожитою частка прибутку поточного року), тобто вклад виконує лише першу функцію — інвестування.
Додаткові грошові внески або майно засновників можуть бути спрямовані на розвиток підприємства, закупівлю товарно-матеріальних цінностей, покриття збитків тощо.
Формування статутного капіталу за рахунок вкладів засновників — обов’язковий елемент установчих документів підприємства. Сума статутного (пайового) капіталу підлягає обов’язковій реєстрації в державному реєстрі господарських одиниць. Рішення про його збільшення (зменшення) також обов’язково має реєструватися. Сума статутного капіталу за балансом підприємства не може бути відмінною від тієї, що зафіксована в державному реєстрі. Не вкладені кошти засновників відображаються в пасиві балансу.
Вартісна оцінка вкладу визначає частку засновника у статутному капіталі, тоді як додаткові внески, крім випадків, щодо яких самі засновники зробили застереження, на її розмір не впливають. Ця властивість додаткових внесків набуває особливого значення, наприклад, у разі банкрутства. Учасники товариства відповідають лише в межах своїх вкладів (часток). При цьому додаткові внески учасників в інші види власності до уваги не беруться.
Згідно із законодавством внесення вкладу для засновника є обов’язковим. Воно неодмінно веде до зміни статутного (пайового) капіталу, його перереєстрації. А ось додаткові внески є добровільними. Відповідне рішення приймається простою більшістю голосів засновників. При цьому важливо, що робиться — вклади до статутного капіталу чи додаткові внески до власності (капіталу). Для побудови бухгалтерського обліку власності це має першорядне значення.
Вилучені з ринку акції зменшують участь акціонерного товариства на ринку і відповідно відображаються в пасиві балансу.
1.4.1Система рахунків обліку власності засновників
Власність засновників (власний капітал) складається з окремих компонентів.
Для кожного з них у бухгалтерському обліку передбачено окремий рахунок, відповідну назву, закріплений планом рахунка шифр, у фінансовому звіті (форма № 1 «Баланс» і форма № 4 «Звіт про власний капітал») передбачено рядок із відповідним кодом
ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ
Власний капіталта зобов’язання
Номер рахунказа робочим планом
Код рядкабалансу
Власний капітал
Статутний капітал
40
300
Пайовий капітал
41
310
Додатковий вкладений капітал
42 (421, 422)
320
Інший додатковий капітал
42 (423, 424, 425)
330
Резервний капітал
43
340
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)
44
350
Неоплачений капітал
46
360
Вилучений капітал
45
370
Усього за розділом 1
×
380
Рис.4.Характеристика складових власного капіталута порядок відображення їх у фінансовій звітності(«Баланс» № 1, «Звіт про власний капітал» № 4)
Усі рахунки обліку власного капіталу є пасивними: шість перших можуть мати лише кредитове сальдо, а два останніх — тільки дебетове.
Загальну характеристику записів на рахунках обліку власного капіталу в управлінні можна подати такою схемою.
1.4.2.Облік статутного капіталу
Статутний капітал — це сума вкладів, що їх власник надає в повне господарське відання (володіння, користування, розпорядження) підприємству, яке він створює, або вартість відповідного майна.
Статутний капітал підприємства (господарського товариства) створюється за рахунок вкладів (внесків) засновників або учасників і засновників. Вкладами можуть бути гроші, будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (зокрема, на інтелектуальну власність). Вклад, оцінений у гривнях, становить частку засновника у статутному капіталі.
Акціонерне товариство має статутний капітал, поділений на певну кількість акцій різної номінальної вартості.
Учасники та засновники товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) відповідають за боргами товариства у межах їхнього вкладу (частки) у статутному капіталі, акціонери — у межах належних їм акцій.
Учасники повного товариства несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном.
У командитному товаристві частина учасників несе повну відповідальність, частина — у межах вкладів у майно товариства.
Статутний капітал довірчого товариства має бути не меншим за встановлений ліміт і формуватися виключно за рахунок коштів і цінних паперів учасників. Засновники довірчого товариства відповідають за його зобов’язаннями своїми внесками до статутного капіталу, а в разі недостатності цих сум — додатково належним їм майном.
Статутний капітал товариства покупців складається із внесків членів товариства.
До корпоративних підприємств правомірно віднести спільні підприємства з іноземними інвестиціями, які створюються здебільшого у формі господарських товариств.
Статутний капітал комерційного банку формується за рахунок коштів акціонерів або пайових внесків засновників (учасників) банку.
Статутний капітал банків забезпечує виконання ними зобов’язань. Проте оскільки комерційні банки створюються як господарські товариства, вони відповідають за своїми зобов’язаннями не лише статутним капіталом, а й усім майном, що їм належить.
Порядок створення статутного капіталу банків визначено Законом України «Про банки і банківську діяльність». Різні обмеження щодо частки засновників не впливають на побудову бухгалтерського обліку статутного капіталу будь-якого господарюючого формування — виробничого, комерційного чи банківського.
Бухгалтерський облік статутного капіталу починається з дня внесення підприємства (тобто статуту) до державного реєстру та припиняється (закінчується) днем вибуття підприємства з державного реєстру внаслідок припинення діяльності, банкрутства, припинення строку дії тощо.
Бухгалтерський облік статутного капіталу здійснюється на рахунку № 40 «Статутний капітал».
Характеристика рахунка «Статутний капітал»
Рахунок «Статутний капітал» призначений для обліку даних та узагальнення інформації про стан і рух статутного капіталу підприємства. Сальдо цього рахунка має відповідати розміру статутного капіталу, який зафіксовано в установчих документах підприємства та внесено до державного реєстру. Записи за рахунком виконуються лише в разі збільшення або зменшення статутного капіталу, що відбувається в установленому чинним законодавством порядку, але тільки після внесення відповідних змін до установчих документів, тобто перереєстрації статутного капіталу.
Після державної реєстрації підприємства його статутний капітал у формі внесків засновників (учасників), які передбачені установчими документами (наприклад, у сумі виконаної підписки в акціонерному товаристві), відображається за кредитом рахунка. Статутний капітал у кореспонденції:
1) в одноосібного власника — з рахунками обліку грошових засобів та інших цінностей (активів);
2) у товариствах — з рахунком «Неоплачений капітал».
Фактичні надходження власників (засновників) проводяться за кредитом рахунка № 46 «Неоплачений капітал» у кореспонденції з рахунками обліку грошових засобів та інших цінностей (активів) або зобов’язань (пасивів).
Аналітичний облік за рахунком «Статутний капітал» проводиться по засновниках підприємства. На підприємствах, створених у формі акціонерних товариств, до рахунка «Статутний капітал» можуть бути відкриті субрахунки:
1) за видами акцій — прості, привілейовані;
2) за ознаками внесків — оголошений капітал, підписаний капітал, оплачений капітал, вилучений капітал.
1.4.3.Облік змін статутного капіталу
Згідно з чинним законодавством підприємство (колективне, акціонерне товариство тощо) може змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного капіталу.
Збільшувати статутний капітал можна лише після повної сплати всіх раніше випущених акцій, встановлених внесків.
Основні шляхи збільшення статутного капіталу можуть бути такими:
— додаткові вкладення засновників;
— випуск і реалізація в установленому чинним законодавством порядку нових акцій;
— обмін облігацій на акції підприємства (товариства);
— збільшення номінальної вартості випущених акцій.
Водночас розмір статутного капіталу може бути також і зменшений. Основні шляхи зменшення статутного капіталу такі:
— вилучення власного капіталу;
— зменшення номінальної вартості акцій;
— анулювання акцій, викуплених товариством в акціонерів. Рішення про зміну розміру статутного капіталу набуває чинності лише з моменту внесення цих змін до державного реєстру.
Особливості обліку змін статутного капіталу акціонерного товариства. Зборами акціонерів може бути прийнято рішення про зміни статутного капіталу. У бухгалтерському обліку це рішення відображається лише після державної реєстрації нового розміру статутного капіталу. На збільшення статутного капіталу робиться проведення: кредит рахунка «Статутний капітал», дебет рахунка «Неоплачений капітал» або «Нерозподілений прибуток».
Зміни статутного капіталу AT через збільшення номінальної вартості акцій відображаються за дебетом рахунка «Неоплачений капітал» і кредитом рахунка «Статутний капітал», у разі зменшення номінальної вартості акцій — за дебетом рахунка «Статутний капітал» і кредитом рахунка «Непокриті збитки» або «Розрахунки із засновниками».
Щоб збільшити суму статутного капіталу, AT може переоцінити наявні основні засоби за ринковими цінами, відображаючи результати переоцінювання в балансовому прибутку. Тому статутний капітал акціонерних товариств, утворених у ході приватизації, може (через переоцінювання основних засобів) збільшуватися завдяки зростанню номінальної вартості акцій, випущених у процесі приватизації, чи додатковому випуску акцій (того самого виду та номіналу, що були випущені під час приватизації) на суму збільшення статутного капіталу. Акції додаткового випуску розподіляються між акціонерами пропорційно до їхньої частки акцій у статутному капіталі AT. У разі збільшення номіналу акцій відповідні акції чи сертифікати акцій вилучаються з обігу і водночас акціонерам видаються нові. Збільшення статутного капіталу через залік сум переоцінювання основних засобів відображається за кредитом рахунка «Статутний капітал», дебетом рахунка «Інший додатковий капітал».
У разі переоцінювання основних засобів сума дооцінювання за виробничими основними засобами та капітальними вкладеннями відображається за дебетом рахунка «Основні засоби» і кредитом рахунка «Статутний капітал». Дооцінювання донарахованих сум зносу за виробничими основними засобами відображається за дебетом рахунка «Статутний капітал» і кредитом рахунка «Знос основних засобів». Сума дооцінювання за невиробничими основними засобами відноситься в кредит рахунка, рахунок («Додатковий капітал») у балансі відображається окремо. У разі прийняття загальними зборами AT рішення про збільшення статутного капіталу на суму дооцінювання основних засобів робиться проведення за дебетом рахунка «Додатковий капітал» і кредитом рахунка «Статутний капітал».
Якщо рішення про збільшення статутного капіталу ще не зареєстровано, а внески учасників почали надходити, ці засоби враховуються на рахунку «Розрахунки із засновниками».
Після реєстрації зміни статутного капіталу відображаються записом: дебет рахунка «Розрахунки із засновниками», кредит рахунка «Неоплачений капітал».
Облік власних акцій, викуплених акціонерним товариством у акціонерів для їх наступного перепродажу, поширення серед своїх учасників чи анулювання, провадиться на рахунку «Вилучений капітал». У разі викуповування акцій акціонерним товариством робиться запис: дебет рахунка «Вилучений капітал» у кредит рахунків обліку коштів.
Анулювання викуплених AT власних акцій відображається за кредитом рахунка «Вилучений капітал» і дебетом рахунка «Статутний капітал». Різниця між номінальною та викупною вартістю відноситься на збільшення чи зменшення «Додаткового капіталу сплаченого».
За рішенням загальних зборів AT може бути проведено дрібнення акцій (спліт) чи їх консолідація. У першому випадку кожна із випущених товариством акцій замінюється на кілька акцій меншого номіналу, у другому — кілька акцій обмінюються на меншу кількість нових акцій із більшим номіналом. Величина статутного капіталу при цьому не змінюється, в обліку ця операція відображається тільки на аналітичних рахунках.
Якщо сукупна номінальна вартість акцій, внесених у рахунок внесків до статутного капіталу акціонерного товариства, зменшилася, це товариство зобов’язане у двомісячний термін провести зменшення власного статутного капіталу.
1.4.4.Облік інших видів власного капіталу:
1. Облік додаткового вкладеного капіталу
Додатковий вкладений капітал — це сума, на яку вартість проданих випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість. Наприклад, номінал акції 100 грн, акцію продано за 108 грн (рис. 6.).
Рис. 6.Балансова інтерпретація операційпо додатковому вкладеному капіталу
2. Облік додаткового капіталу не вкладеного
Додатковий капітал невкладений — це сума вартості дооцінки необоротних активів або вартості активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших фізичних або юридичних осіб, і різних видів додаткового капіталу (санація тощо).
Приклад
1. Вартість будинку офісу 100 000 грн дооцінено в сумі 8000 грн.
2. Підприємство одержало санацію від муніципалітету в сумі 10 000 грн.
3. Один із засновників підприємства безоплатно передав підприємству друкарську машинку вартістю 500 грн (рис.7.).
Рис. 7. Балансова інтерпретація проведеньз додаткового несплаченого капіталу
3. Облік резервного капіталу
Резервний капітал — це такий вид власного капіталу, який не зареєстрований у складі статутного капіталу. Цей капітал може утворитися за рахунок результатів діяльності.
Основні джерела резервного капіталу такі:
додатковий капітал;
нерозподілений прибуток.
Основні господарські операції з резервного капіталу наведено в таблиці 1.1.
ОСНОВНІ ОПЕРАЦІЇ З РЕЗЕРВНОГО КАПІТАЛУ
№
Зміст операції
Сума
Дебетрахунка
Кредитрахунка
1
Рішення засновників зарахувати до резервного капіталу частку додаткового капіталу
3000
42
43
2
Рішенням зборів акціонерів частина резервного капіталу направлена на покриття збитків
4000
43
44
4. Облік нерозподіленого прибутку (або непокритого збитку)
Нерозподілений прибуток (або непокритий збиток) є складовою власного капіталу і формується за рахунок прибутку, який не був розподілений.
Для обліку нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) планом рахунків призначений рахунок такої самої назви; його шифр — № 44.
Нерозподілений прибуток може мати такі форми:
власне нерозподілений прибуток;
створені спеціальні фонди (преміювання, надання допомоги, соціальна сфера тощо).
5. Облік неоплаченого капіталу
Неоплачений капітал — це сума зобов’язань засновників за внесками до статутного капіталу.
У момент реєстрації статутного капіталу зареєстрована сума відображається записом:
Дебет рахунка «Неоплачений капітал».
Кредит рахунка «Статутний капітал».
Усі наступні внески засновників до статутного капіталу відображаються записом за кредитом рахунка «Неоплачений капітал» і дебетом різних рахунків залежно від форми та змісту внесків (чи викупу акцій у акціонерних товариств).
6. Облік вилученого капіталу
Вилучений капітал — це фактична собівартість акцій власної емісії (або її частки), які викуплені акціонерним товариством у його акціонерів.
Процес вилучення акцій власної емісії відображається у бухгалтерському обліку записом:
Дебет рахунка «Вилучений капітал».
Кредит рахунка «Каса» (або «Рахунок у банку»).
Вилучені акції можуть бути продані або анульовані. При цьому робиться запис:
Дебет рахунка «Собівартість проданих акцій».
Кредит рахунка «Вилучений капітал».
У разі анулювання вилучених акцій попередньо потрібно перереєструвати статутний капітал, а потім зробити запис:
Дебет рахунка «Статутний капітал».
Кредит рахунка «Вилучений капітал» на суму номінальної вартості акцій.
Якщо в момент продажу є різниця між номінальною та балансовою вартістю акцій, що анулюються, то така різниця відображатиметься або на дебеті рахунка «Нерозподілений прибуток», або на кредиті рахунка «Додатковий вкладений капітал».
1.5 Побудова обліку залученої чужої власності (чужого капіталу): зобов’язань за контрактом
У процесі діяльності підприємства використовують чужі кошти. Частина цих коштів залучається на добровільних засадах (на контрактній основі). До таких коштів належать: кредити банків; кошти, призначені для виплати боргових зобов’язань перед контрагентами (постачальниками, кредиторами тощо) за одержані товарно-матеріальні цінності до сплати зазначених зобов’язань; одержані до виконання контракту аванси і т. ін.Основні форми тимчасового залучення чужих коштів на основі контракту унаочнює рис. 8
Рис. 8. Основні форми залучення чужогокапіталу на основі контракту
Побудова обліку залученого капіталу на основі контракту
Облік залученого банківського капіталу. Першим і найпоширенішим видом залученого капіталу є кредит банку. Кредит — це результат кредитування, яке полягає у такому. Підприємство одержує від банківських установ у тимчасове користування грошові кошти, що являють собою акумульовані банком вільні кошти інших підприємств, громадян, організацій тощо. Кредит надається на контрактній основі на умовах повернення, терміновості, забезпеченості (гарантії) сплати процентів за користування кредитом. За термінами надання кредити поділяються на коротко-, середньо- та довгострокові.
Побудова аналітичного обліку. Аналітичний облік одержаних кредитів будують за об’єктами (що кредитуються) та строками (термін погашення). На кожний кредит, одержаний на конкретний об’єкт і на певний строк, відкривається аналітичний рахунок.
Здебільшого об’єктами кредиту на короткостроковій основі є запаси товарно-матеріальних цінностей, сезонні затрати виробництва, заготівля сільськогосподарської сировини, розрахункові операції виставлення акредитивів тощо. Довгострокове кредитування здійснюється банком для затрат з капітального будівництва, реконструкції, розширення виробництва тощо. Кредити одержують, як правило, в одній із двох форм: грошовій (гроші зараховуються на розрахунковий рахунок чи видаються готівкою) або погашенням боргового зобов’язання підприємства (кредиторської заборгованості). Погашення відбувається також у двох формах: погашення з розрахункового рахунка (перерахуванням) або спрямуванням на погашення кредиту боргової вимоги дебітора підприємства.Для управління грошовими потоками потрібні зведені дані про формування зобов’язань та їх повернення (погашення). Для цього виконуються різні синтетичні рахунки.
Побудова синтетичного обліку кредитів. Для зведеного синтетичного обліку кредитів банку планом рахунків передбачено три рахунки:
— «Короткострокові позики банку»;
— «Середньострокові позики банку»;
— «Довгострокові позики банку».
Короткострокові позики — це позики зі строком повернення до одного року, середньострокові — від одного до трьох років, довгострокові — від чотирьох і більше років.
Облік залученого капіталу (власності) інших підприємств і фізичних осіб. Другим поширеним видом залученого (чужого) капіталу є тимчасово позичені кошти контрагентів — постачальників або покупців, громадян тощо — у зв’язку з відстроченням платежу за одержання товарно-матеріальної цінності, послуги, виконаної роботи.
Тимчасово позичені кошти інших підприємств можуть мати дві форми: товарний кредит (за одержані сировину, матеріали, товари підприємство не розплатилося) та одержаний аванс для виконання певного доручення (надання послуг, виконання робіт тощо).
Різновидом залучення чужого капіталу є