Оборотні засоби, джерела їх утворення, підвищення ефективності використання (на прикладі С/Г СТОВ “Лука”). Дипломна робота з Економіка підприємства. Робота № 523428

Перехід до торгівельного партнера Binance

Оборотні засоби, джерела їх утворення, підвищення ефективності використання (на прикладі С/Г СТОВ “Лука”)

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Інші

Інститут:

Не вказано

Факультет:

Не вказано

Кафедра:

Не вказано

Інформація про роботу

Рік:

2024

Тип роботи:

Дипломна робота

Предмет:

Економіка підприємства

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

ДИПЛОМНА РОБОТА на тему: Оборотні засоби, джерела їх утворення, підвищення ефективності використання (на прикладі С/Г СТОВ “Лука”) Зміст Вступ Розділ І. Наукові основи поняття оборотних засобів та джерел їх утворення Економічний зміст оборотних засобів та їх класифікація Джерела утворення оборотних засобів Методологія дослідження та основні фінансові показники Розділ ІІ. Природно – економічна характеристика господарства та організація його фінансової роботи Природно – економічні умови господарювання та організаційна структура господарства Ресурсний потенціал господарства ефективність його використання Аналіз фінансового стану підприємства Розділ ІІІ. Організація фінансування та шляхи підвищення економічної ефективності використання оборотних засобів Склад і структура оборотних засобів у господарстві Методика нормування оборотних засобів Джерела фінансування оборотних засобів Економічна ефективність використання оборотних засобів та шляхи їх підвищення Розділ ІV. Охорона праці на підприємстві Висновки і пропозиції Список використаної літератури Вступ Підприємства сфери матеріального виробництва здатні підтримувати безперервність процесу виробництва і реалізації продукції лише за умови, якщо в їх розпорядженні поряд із основними засобами (знаряддями виробництва) є також оборотні засоби у вигляді, головним чином, предметів праці – запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива, тари тощо. Подібно до основних засобів. Вони також функціонують у сфері виробництва, тобто – також засоби виробництва. Крім того, наявність товарно – грошових відносин, ринкові умови господарювання викликають постійне перетворення вироблених товарів у гроші. Тому поряд із виробничими засобами кожне підприємство для підтримання безперервності процесу відтворення повинне завжди мати певні запаси готових виробів власного виробництва, а також вкладати певну суму коштів у розрахунки. Ці кошти функціонують у сфері обігу, тому називаються засобами обігу. Отже є об'єктивна необхідність у дослідженні оборотних засобів підприємства як складової безперервності і ефективності процесу виробництва. Крім дослідження оборотних засобів, актуальним є і аналіз джерел їх утворення, так як необхідно, щоб оборотні засоби були вкладені одночасно і на усіх стадіях кругообігу. Для створення необхідного обсягу оборотних фондів і фондів обігу підприємство авансує фінансові ресурси. Той факт, що кошти, які вкладені в оборотні виробничі фонди і в фонди обігу, після завершення кожного кругообігу повністю відшкодовуються у грошовій формі, є підставою з'єднати їх в поняття оборотні засоби (кошти) на відміну від основних засобів (коштів). Основними завданнями дослідження оборотних засобів підприємства та джерел їх утворення є оптимальне розміщення оборотних активів, та формування їх за рахунок власних і позичених ресурсів Оптимізація розміщення оборотних засобів створює підгрунття для цільового і економічного використання фінансових ресурсів, сприяє зменшенню запасів у виробництві ті обігу, успішному виконанню планів виробництва, реалізації продукції, підвищенню рентабельності і зміцненню фінансового стану підприємства. Для цього підприємство повинно якісно розподіляти норматив власних оборотних коштів. Нормування націлене на визначення дійсно мінімальних запасів на всіх стадіях руху оборотних фондів обігу. Для підприємства потрібно визначити яка частина власних фінансових ресурсів буде направлена на фінансування оборотних засобів та скільки потрібно коштів ззовні для здійснення своєї поточної діяльності, тобто авансувати в оборотні активи. При цьому така оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування фінансових ресурсів ґрунтується на забезпеченні мінімальної сукупної вартості залучених фінансів. Джерелами інформації для проведення аналізу з даної теми в СТОВ “Лука” є: баланс підприємства за попередні роки та звітний період; звіт про фінансові результати; звіт про власний капітал; звіт про рух грошових коштів; розрахунок нормативу власних обігових коштів; розшифрування дебіторської та кредиторської заборгованості. Розділ І Наукові основи поняття оборотних засобів та джерел їх утворення Економічний зміст оборотних засобів та їх класифікація Діяльність об'єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів і самої праці. Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їхнього відтворення. На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживчу вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (паливо). Таким чином, за умов товарно – грошових відносин запаси предметів праці виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з іншого – як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних, виробничих і фондів обігу. В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Найчастіше можна знайти на два визначення оборотних коштів. По – перше, оборотні кошти – це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції. По – друге, оборотні кошти – активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну “оборотний капітал”. Це свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять – оборотні кошти та оборотний капітал. У зарубіжній літератури окремі автори визначають оборотний капітал як оборотні активи за мінусом короткострокових зобов'язань. У такий спосіб дається визначення власного оборотного капіталу. Узагалі поняття “капітал” виступає в трьох формах: грошовій, продуктивній і товарній. Найбільш широке, загальне поняття капіталу відповідає його грошовій формі. В економічній теорії “грошовий капітал” розглядається як вартісна форма всього капіталу, а не лише як певна сума грошей, що спрямовується в процесі господарсько – підприємницької діяльності на придбання засобів виробництва і предметів праці. Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів. У виробничому процесі авансується вартість для створення продукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов'язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу оборотного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації. На першій стадії авансування коштів триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реалізації свідчить про корисність створеної суспільством вартості і про відтворення авансових у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на третій стадії кругообігу, одночасно є і по частковою стадією наступного обороту капіталу. Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості відбувається за семою: Г – Т...В...Т1 – Г1 де Г – кошти, що авансуються; Т – кредити праці; В – виробництво; Т1 – готова продукція; Г1 – кошти, отримані від реалізації отриманої продукції. Мету функціонування капіталу буде досягнуто тоді, коли Г1 =Г+∆Г, тобто коли відбудеться приріст грошей порівняно з авансовою сумою. Отже, самозростання капіталу відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Що менше часу оборотний капітал перебуває в тій чи іншій формі (грошовій, виробничій, товарній), то вища ефективність його використання, і навпаки. Склад і розміщення оборотного капіталу залежить від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, товарно – посередницька, послуг. Рис. 1.1. Склад і розміщення оборотних коштів У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу (рис 1.1). До виробничих фондів належать: сировина, основні і допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів. Фонди обігу – це залишки готової продукції на складі підприємства, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні папери. Таким чином, оборотний капітал (оборотні кошти) – це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання продукції. Співвідношення оборотних коштів, що перебувають у сфері виробництва й у сфері обігу, є неоднаковим у різних галузях народного господарства . Пояснюється це особливостями організації виробництва, постачання, збуту, а також системи розрахунків. Для забезпечення безперервності процесу виробництва і реалізації продукції необхідно досягти оптимального співвідношення оборотних коштів у сфері виробництва і обігу. При цьому підприємство зацікавлене у зменшені оборотних коштів не у сфері виробництва, а обігу за рахунок поліпшення системи постачання, раціональніших форм розрахунків. Склад оборотних коштів – це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Структура оборотних коштів – це питома вага вартості окремих статей оборотних фондів і фондів обігу у загальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях господарства. Вона залежить від складу і структури витрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції, проведення розрахунків. Якщо розглядати структуру оборотних коштів в окремих галузях промисловості, то слід зазначити, що у вугільній промисловості значну питому вагу займають витрати майбутніх періодів. Це пояснюється відносно великими підготовчими витратами, передують видобутку корисних копалин. У легкій і харчовій промисловості характерною особливістю є значна матеріаломісткість продукції. У цій галузі висока питома вага оборотних коштів, авансованих у незавершене виробництво. У нафтохімічній промисловості високою є частина оборотних коштів, вкладених у відвантажені товари. Це пояснюється тим, що технологічно процеси в цій галузі нетривалі і значна частина виготовленого продукту перебуває на шляху до споживання. Оборотні кошти підприємств класифікують за трьома ознаками: залежно від участі їх у кругообігу коштів; за методами планування, принципами організації та регулювання; за джерелами формування. Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на: оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди; оборотні кошти, авансовані у фонди обігу. Такий розподіл зумовлений наявністю в кругообігу коштів двох самостійних сфер – сфери виробництва і сфери обігу. Що більше питома вага оборотних коштів, розміщених у сфері виробництва , то ефективніше використовується оборотний капітал. Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на: нормовані; ненормовані. Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані і ненормовані випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за найменших витрат. Установлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних виробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків готової продукції. До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств. Нормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі. За джерелами оборотні кошти поділяються на: власні та прирівняні до власних; залучені; інші. Класифікація оборотних коштів має велике значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства. Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах. По – перше, надання підприємствам самостійності щодо розпорядження, управління оборотними капіталами. Це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів. По – друге, визначення планової потреби та розміщення коштів за окремими елементами й підрозділами. Мається на увазі розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань та ритмічної роботи. По – третє, коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків. По – четверте, раціональна система фінансування оборотних коштів. Це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства. По – п'яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів. Мається на увазі проведення аналізу ефективності кругообігу коштів, що використовуються, з метою прискорення їхнього обертання. Джерела формування оборотних засобів Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства. Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно – матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниження відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів. Власні джерела формування оборотних засобів. Як правило, мінімальна потребі підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення; цільове фінансування на цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих запасів. Підприємства, вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів – засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства. На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви. Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів. При цьому слід зазначити, що ураховуючи спад виробництва, тяжке економічне становище підприємств, неспроможність їх розрахуватися за придбані матеріальні та інші ресурси, Верховна Рада України 23. 02. 96р. ухвалила Закон про зміни та доповнення до Декрету Кабінету Міністрів “Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій”. Згідно з цим Законом державні підприємства мали спрямовувати на поповнення власних оборотних коштів не менше 10% загального прибутку підприємства. Ця частина прибутку звільнялася від оподаткування. На жаль, сьогодні ця пільга не діє. Обсяг коштів, що спрямовуються на поновлення власних оборотних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів. До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємства, а проте, йому не належать. До їх використанням за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства. Сталі пасиви – це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підприємстві. Методика визначення власних оборотних коштів, яка зараз пропонується, не робить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони у І розділі пасиву балансу. Підвищення ефективності формування власного фінансового капіталу підприємства досягається в результаті здійснення відповідної фінансової політики, яка характеризується кількома етапами. На першому етапі аналізується загальний обсяг формування власного фінансового капіталу, темпи його зміни порівняно з базисним і попереднім періодами, відповідність обсягу власного фінансового капіталу розміру оборотних активів, питома вага власних засобів у сукупному фінансовому капіталі підприємства. Після цього розглядаються джерела формування власного фінансового капіталу, здійснюється їхня вартісна оцінка, визначається рівень самофінансування підприємства в динаміці. На другому етапі, здійснюються оцінка вартості окремих внутрішніх і зовнішніх джерел власних фінансових ресурсів і робиться висновок про доцільність їхнього залучення у плановому періоді. На третьому етапі планова потреба у власному фінансуванні оборотних активів. Установлюються розміри приросту власного фінансового капіталу порівняно зі звітним періодом. На четвертому етапі здійснюється оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел коштів, які залучаються для формування власного фінансового капіталу підприємства. Основним критерієм такої оптимізації може бути коефіцієнт рівня фінансування підприємства за рахунок, зовнішніх і внутрішніх власних коштів. Цей показник може визначитися за формулою: , де - рівень фінансування підприємства за рахунок власних котів, %; - обсяг формування власних фінансових ресурсів у плановому періоді, грош. од.; - загальна потреба у фінансових ресурсах підприємства у плановому періоді, грош. од. На п'ятому етапі здійснюється розробка і прийняття рішень щодо залучення відповідних обсягів фінансових ресурсів із внутрішніх і зовнішніх джерел для формування власного фінансового капіталу. Реалізація розроблено політики може бути досягнута у результаті застосування системи механізмів управління формуванням власного фінансового капіталу. Ця система охоплюватиме такі їхні види: механізм управління формування прибутку; механізм управління максимізацією прибутку; механізм розподілу чистого прибутку; механізм управління залучення зовнішніх джерел власних фінансових ресурсів. Отже, розробляючи і застосовуючи ефективну політику щодо формування власного фінансового капіталу, підприємство краще використовує цей капітал. Банківські кредити як джерело формування оборотних коштів Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за підприємством, не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв'язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов'язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах. Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства. У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості. Призначення банківських кредитів – фінансування витрат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платниками та іншими зобов'язаннями. Кредити банку дають змогу органічно ув'язати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей. Планування потреби в позикових оборотних коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормативних товарно – матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті. Сума кредиту з урахуванням залишку нормативних тварино – матеріальних цінностей визначається для кожного об'єкта як різниця між плановою вартістю матеріальних цінностей за діючими цінами і власними оборотними коштами. Короткостроковий кредит, не залежно від об'єктів кредитування, надається строком до одного року. Однак на практиці терміни надання кредиту значно менші, що пояснюється високим рівнем інфляції, станом товарного і грошового обігу. Практикою встановлено, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати власних джерел фінансування, тобто критичне значення його коефіцієнта дорівнює 0,5. що більша ця величина, то кращий фінансовий стан підприємства (менша залежність від зовнішніх джерел). Динаміка коефіцієнта фінансової незалежності підприємств України за 1997 – 2000роки свідчить про стійку тенденцію до зменшення: 1997рік – 0,82, 1998-й – 0,76, 1999-й – 0,66, 2000рік – 0,59. У 2000році цей коефіцієнт практично наблизився до критичної межі. Фінансова стійкість характеризується співвідношенням власних і позикових коштів. Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про те, що підприємство є фінансово стійким і відносно незалежним від зовнішніх джерел фінансування. Однією з причин, яка гальмує стійкий розвиток підприємства в Україні, є обмеженість кредитно фінансових ресурсів. Так у структурі пасиву балансу підприємств короткострокові кредити за 2000рік становили лише 1,4%. примусити вільні фінансові кошти працювати на поліпшення фінансової стійкості підприємства дуду складно. Міжнародна фінансова корпорація провела анкетування підприємців, на підставі якого за 4 – бальною шкалою були визначені перешкоди при залученні коштів у вигляді кредиту. Високі процентні ставки – 3,3 Вимоги ліквідної застави – 2,8 Банківська бюрократія – 2,4 Трудності в отриманні довгострокових кредитів – 3,3 Загроза втрати контролю над підприємством – 2,2 Недостатня інформація про кредитні ресурси – 2,5 Вимоги розкриття інформації – 2,1 Як бачимо, головними перешкодами у кредитуванні підприємств є: висока вартість кредиту, недостатнє заставне забезпечення кредиту, труднощі з одержання довгострокових кредитів. Окрім цього, додаткові фінансові вливання потрібні якраз “проблемним” підприємствам, а банки радше надають кредити тим, які мають значний дохід і обороти. Слід зазначити, що самі підприємці не поспішають звертатися до позики. Багато які з них указують не лише на високі проценти ставки за кредит (у 1998-му – 54,5%, 1999-му – 53,4%, у 2000-му – 40,3%), а й звертають увагу на труднощі із заставним забезпеченням. Вирішити труднощі з отриманням коштів, поліпшити фінансовий стан, зміцнити економічну безпеку можна за допомогою сучасної форми кредитування – овердрафту. Овердрафтна операція – це короткостроковий кредит, який надається на кілька днів. Від звичайної позики відрізняється тим, що кошти можна отримати без застави. При овердрафті на погашення заборгованості спрямовуються всі кошти, які зараховуються на поточний рахунок клієнта. А тому обсяг кредиту змінюється в міру надходження коштів. Овердрафт дуже зручний саме як кредит під бігові кошти платоспроможним позичальникам. Кредитування у формі овердрафту досить ризиковане для банку в умовах нестабільної економічної ситуації в Україні. Однак майже половина кредитних операцій сьогодні відбувається саме овердрафтній формі, і ця операція знаходиться на першій сходинці у рейтингу нових кредитних ресурсів. Залучені кошти як джерело формування оборотних засобів До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання. Вексель є найпростішою і найпоширенішою формою кредитних грошей. Він виписується боржником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя означає фактично перетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель. Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємством за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, від споживача одержує вексель або інше боргове зобов'язання. Використання комерційного кредиту набули певного розвитку в період становлення ринкової економіки, створення підприємств з різноманітними формами власностей. У цілому його використання позитивно впливає на економіку підприємства і народного господарства, оскільки скорочує реалізацію товарів, прискорює обертання оборотних коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах. Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотних коштів. Її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу підприємства коштів інших суб’єктів господарювання. Іншими словами, кредиторська заборгованість – це короткострокові зобов'язання підприємств, які виникають за: розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк сплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставками – розрахунками взаємних вимог, векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостроковими кредитами. Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якою її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, заборгованість постачальника за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставками. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторська заборгованість , що утворюється в результаті порушення покупцями порядку і термінів оплати розрахункових документів. За кредиторської заборгованості постачальників залучення коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі. В Україні склалася парадоксальна ситуація: що більше в обороті підприємства товарів і грошей підприємства – постачальники, то більше це його влаштовує. Однак таке “перекачування” капіталу (хоча й тимчасове) в кінцевому підсумку утворює ланцюг неплатежів, погіршує фінансовий стан підприємства, уповільнює обертання оборотних коштів у народному господарстві в цілому. Джерела формування оборотних коштів справляють вплив на їх обертання. Особливості різних джерел формування і принципи різного режиму використання власних і залучених оборотних коштів впливають на ефективність використання оборотних коштів і всього оборотного капіталу. Раціональне формування названих джерел оборотних коштів має значний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан підприємства. Сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними засобами. Методологія дослідження та основні показники Стан оборотних коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну дату. Наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як різниця між сумою підсумку І розділу пасиву балансу Ф.1 та рядка 530 і підсумком І розділу активу балансу Ф.1 та рядка 300. тобто із суми І розділу пасиву “Джерела власних та прирівняних до них коштів (ряд 495, графа 4) та суми рядка 530 (довгострокові кредити) вираховується сума показників розділу активу “Основні засоби та інші позаоборотні активи (ряд 070, графа 4) та позикові кошти (ряд 300). відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 (ПБО2) “Баланс”. Що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31. 03. 99 р. № 87 і зареєстроване у Міністерстві юстиції України 21. 06.99р. №391/3684, наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як різниця між сумою підсумку “розділу І пасиву балансу Ф.1” . “Власний капітал” (рядок 380) та підсумком розділу І активу балансу (808). Отже, з суми розділу І пасиву балансу “Власний капітал”(рядок 380) та суми рядка 430 “Забезпечення наступних витрат і платежів” вираховується сума показників розділу І активу “Необоротні активи” (рядок 080). порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормативом дає змогу визначити брак або надлишок власних оборотних коштів. Брак власних оборотних коштів Означає перевищення нормативу оборотних засобів над фактичною наявністю їх. Він може виникнути з вини самого підприємства інших підприємств, у результаті зміну умов господарювання, не взятих до уваги своєчасно, (як, наприклад, несвоєчасно фінансування приросту нормативу власних оборотних коштів), через стихійне лихо та з інших причин. Основними причинами браку власних оборотних коштів можуть бути: погана робота маркетингової служби; невиконання планів прибутку; слабка відповідальність підприємств за формування і збереження власних оборотних коштів та їх не цільове використання; несвоєчасне фінансування приросту нормативу оборотних коштів; наявність дебіторської заборгованості (несвоєчасні розрахунки) тощо. Надлишок власних оборотних коштів створюється в підприємстві у разі перевищення розмірів оборотних коштів понад визначені їх нормативи, необхідні для задоволення постійних мінімальних потреб виробництва в ресурсах. Він може виникнути в наслідок перевиконання плану прибутку; неповного внеску платежів до бюджету; безоплатного надходження (отримання) товарно – матеріальних цінностей від інших організацій; неповного використання прибутку не цілі, передбачені фінансовим планом, та ін. Перевищення нормативу оборотних коштів може бути виправданим у разі перевиконання плану випуску продукції, але темпи зростання нормативних запасів не повинні випереджати темпів зростання обсягів виробництва. За сучасних умов господарювання (зміна цін, інфляція, спад виробництва)перевищення фактичної наявності власних оборотних коштів над нормативом – явище в господарській діяльності підприємств досить рідкісне. Порівнюючи на певну дату різних періодів фактичну наявність власних оборотних коштів, можна судити про абсолютну зміну їхніх величин. До показників, що характеризують стан оборотних коштів, можна віднести коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні підприємства (Кр.в.). цей показник визначається як відношення вартості оборотних коштів до вартості майна підприємства: , де - фактична наявність (вартість оборотних коштів, грн.); - вартість майна підприємства, грн.. Коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів показує, яку частку у майні підприємства вони займають. Залежно від тиску виробництва, виду продукції та інших чинників ця частка може бути різною. Але бажано щоб вона забезпечувала ритмічного безперебійного виробництва і, у разі необхідності, швидкої ліквідності оборотних активів. Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на підприємствах використовуються різноманітні показники, найважливішим з яких є швидкість обертання. Вона обчислюється в днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот, тобто проходять всі стадії кругообігу на підприємстві: , де - термін обертання оборотних коштів, днів; - середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.; - тривалість періоду, за який обчислюється обертання днів; - обсяг реалізованої продукції. Середню вартість оборотних коштів можна розрахувати як середню арифметичну або середню хронологічну. Дані для розрахунку використовуються залежно від періоду (рік, півріччя, квартал тощо), за який визначається оборотність. Якщо за рік, то необхідно для розрахунку брати наявність оборотних коштів на початок кожного місяця. Отже, формула, за якою визначається середня арифметична. Виглядатиме так: , (1) де ,, ... - сума (вартість) оборотних коштів на початок кожного місяця року (з січня по грудень); - сума оборотних коштів на початок наступного року. Середня сума оборотних коштів за середньою хронологічною визначається за формулою: , (2) Хоч результати підрахунків за обома формулами мають незначні розбіжності , але розрахунок, проведений за формулою (2), статистика вважає точнішим. Тривалість обертання коштів – це синтетичний показник, здатний відображати одночасно результати процесу матеріального відтворення – обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний період - і ефективність використання в цьому процесі матеріальних засобів і коштів. Обертання оборотних коштів обчислюється за планом і фактично. Порівнюючи фактичний час обертання з плановим, визначають прискорення або сповільнення обертання як щодо всіх нормованих оборотних коштів, так і щодо окремих їхніх статей. У наслідок прискорення обертання оборотних коштів із обороту вивільняється частина коштів, що обраховується множенням фактичного одноденного обсягу реалізації продукції на дні прискорення обертання оборотних коштів. Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовується коефіцієнт обертання, що визначається за формулою: , де - коефіцієнт обертання оборотних коштів. Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за період, що аналізується. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони використовуються. Коефіцієнт завантаження оборотних коштів є оберненим до коефіцієнта обертання показником і визначається за формулою: , де - коефіцієнт завантаження оборотних коштів, коп.. Він характеризує участь оборотних коштів у кожній гривні реалізованої продукції. Що менше оборотних коштів припадає на 1гривню обороту, то ліпше вони використовуються. Для характеристики ефективності використання оборотних коштів можуть використовуватися коефіцієнт ефективності (прибутковість оборотних коштів) і рентабельність. Вони обчислюються за формулами: ; , де - коефіцієнт ефективності оборотних коштів, коп.; - прибуток від реалізації продукції, грн.; - рентабельність оборотних коштів, %. Якщо є абсолютним показником і характеризує, скільки прибутку припадає на 1грн оборотних коштів, то – відносний показник, що визначає ступінь використання оборотних коштів. Що більшим є значення першого і другого показників, то ефективніше використовуються оборотні кошти. Поліпшення використання оборотних коштів підприємств і підвищення ефективності виробництва можна досягти через: скорочення виробничих запасів товарно – матеріальних цінностей у зв'язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв'язки з постачальниками; прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних, залежалих товарно – матеріальних цінностей. Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютним або відносним. Абсолютне вивільнення оборотних коштів – пряме скорочення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду, за одночасного збільшення обсягу виробництва. Відносне вивільнення оборотних засобів виникає тоді, коли в наслідок поліпшення їх використання підприємство з тією самою сумою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва. За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів. Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності; обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно – матеріальних цінностей і реалізації продукції. Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання (рис. 1.2). Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними із найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових ррпрпр рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери. Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважається відвантажена продукція, і дебіторська заборгованість покупців. Рис. 2. Класифікація оборотних коштів щодо ступеня ліквідності та ризику вкладень Остання, в свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції. Найменш ліквідними з найбільшим ризиком вкладення є оборотні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх періодів; у виробничих запасах готової продукції на складі. Це компенсується тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалення від моменту реалізації і більш підлягає впливу змін кон’юнктури ринку, інфляційних процесів. Отже, ліквідність поточних активів є головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів. Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи визначається як відношення відповідної частини оборотних активів до короткострокових зобов'язань. Найчастіше в практиці застосовуються такі показники: коефіцієнт забезпечення власними коштами (коефіцієнт автономії); коефіцієнт покриття ; коефіцієнт абсолютної ліквідності . Перший показник , визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу балансу)до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів - виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошей, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів (підсумок ІІ і ІІІ розділів активу балансу). Відповідно до , “Баланс” цей показник визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу балансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів – виробничих запасів незавершеного виробництва, готової продукції, дебіторської заборгованості, поточних фінансових інвестицій та інших оборотних активів (підсумок розділу ІІ активу балансу, рядок 260

Дипломна робота Економіка підприємства

oxana_

09.04.2013 00:04-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись