Методи захисту прав підсудного від кримінальної відповідальності. Курсова робота з Інші. Робота № 523472

Методи захисту прав підсудного від кримінальної відповідальності

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Інші

Інститут:

Не вказано

Факультет:

Не вказано

Кафедра:

Не вказано

Інформація про роботу

Рік:

2025

Тип роботи:

Курсова робота

Предмет:

Інші

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

Курсова робота Методи захисту прав підсудного від кримінальної відповідальності Вступ Серед написаного на цю тему я не знаходила узгодженої відповідності щодо юридичної природи інституту звільнення від кримінальної відповідальності. Одні криміналісти важають, що це одна з форм звільнення від покарання, інші – що звільнення від кримінальної відповідальності рівнозначно звільненню від покарання, треті розглядають цю інституцію як реакцію держави на посткримінальну поведінку особи, яка не потребує винесення обвинувачувального вироку, оскільки мета покарання може бути досягнута і без реалізації кримінальної відповідальності. Згідно з останнім твердженням звільнення від кримінальної відповідальності визначаеться як відмова суду від винесення обвинувального вироку стосовно особи, винної у вчиннні злочину, і пов’язоного з цим застосування до неї кримінально – правових санкцій (покарання). Це визначення є лише формою вирішення проблеми, а не самим їївирішенням. За своєю юридичною прородою звільнення від кримінанальної відповідальностї тісно пов’язано з підставами кримінальної відповідольності – це правовий обов’язок особи, яка вчинила злочин, піддатися (підкоритися) заходам державного впливу та бути покараною. Звільнення від кримінальної відповідальності - це рішення відповідних державних органів на підставі юридичних фактів, які створюють можливість (обов’язковість) звільнення особи, що вчинила злочин, від її обов’язку піддатися судовому осуду і перетерпіти покарання. Закон передбачає три види можливого звільнення від кримінальної відповідальності: коли вчинене діяння, що містить ознаки злочину, втратило характер суспільно небезпечного або особа, яка вчинила таке діяння, перестала бути суспільно небезпечною; коли вчинений злочин не становить великої суспільної небезпеки, а виправлення і перевиховання особи, яка вчинила такий злочин можливе без застосування кримінального покарання; у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється і на підставі акта амністії або помилування, але за своєю юридичною природою амністія і помилування є водночас і видами звільнення від покарання. Моя курсова робота, розкриває поняття самої кримінальної відповідальностя, її підстави, види, інститути кримінальної відповідальності, а також підстави звільнення від кримінальної відповідальності. Загальна частина: Кримінальна відповідальність та її підстави: Кримінальна відповідальність як вид юридичної відповідальності. Поняття, ознаки, зміст. Виникнення та припинення кримінальної відповідальності. Кримінальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальості, особливим елементом у механізмі кримінально-правового реагування держави стосовно особи, що вчинила злочин. Поняття „кримінальна відповідальність” законодавчо не визначено й у теорії кримінального та кримінально-процесуального права трактується по-різному. Кримінальна відповідальність – урегульований нормами права обов’язок особи, що вчинила злочин, підлягати певним заходам негативного впливу та терпіти передбачені законом обмеження. Кримінальна відповідальність – це врегульований кримінально-правовими нормами суспільні відносини. Кримінальна відповідальність – це реальне застосування кримінально-правової норми та реалізація санкцій; Кримінальна відповідальність – це передбачені кримінальним кодексом вид і міра обмеження прав та свобод злочинця, що індивіалізується судом і здійснюються спеціальними органами держави. Відповідальність поділяється на негативну (ретроспективну, реальну) та позитивну (перспективну, потенційну). Позитивна кримінальна відповідальність - це обов'язок особи не вчиняти злочинів. Негативна кримінальна відповідальність - це обов'язок особи піддатися кримінально-правовим обмеженням Відповідно до ч. 1 ст. 62 КУ особа вважається невинуватою у вчиненні злочину та не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку й установлено обвинувальним вироком суду, а згідно зі ст. З КК кримінальній відповідальності підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно чи з необережності вчинила передбачене законом суспільне небезпечне діяння. Ці положення дають підстави розглядати кримінальну відповідальність як особливий правовий інститут, у межах якого здійснюється реагування держави на скоєний злочин Кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як злочинної. Підставою кримінальної відповідальності є наявність у діяннях особи складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Це форма реалізації державою правоохоронних норм, яка полягає в застосуванні до особи, що вчинила злочин, конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру через обвинувальний вирок суду. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину та не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за один і той же самий злочин більше від одного разу. Форми реалізації кримінальної відповідальності: • призначення покарання; • звільнення від покарання (ст.74); • звільнення від відбування покарання (статті 75, 84). Власне факт порушення кримінальної справи щодо конкретної особи, затримання, взяття під варту, пред'явлення їй обвинувачення не можна визнати як кримінальну відповідальність. Особа не несе кримінальної відповідальності доти, доки її не буде визнано судом винною у вчиненні злочину й вирок суду не набере законної сили. Поняття "притягнення до кримінальної відповідальності" нетотожне поняттю "кримінальна відповідальність", як і поняття "притягнення до юридичної відповідальності" не ідентичне поняттю "юридична відповідальність". Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності. Юридична відповідальність, зокрема й кримінальна відповідальність, як і форми притягнення до юридичної відповідальності, визначаються та встановлюються законами. Відповідно до положень п. 14.22ч. 1 ст. 92 КУ тільки законами України визначаються "судочинство ... організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства", а також "засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них". Системний аналіз норм КПК дає підстави дійти висновку, що притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається від моменту винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого та пред'явлення їй обвинувачення. Так, п. 4 ч. 1 ст. 242 КПК передбачає, що в разі віддання обвинуваченого до суду суддя одноосібне чи суд на розпорядчому засіданні зобов'язані з'ясувати, "чи притягнуті до відповідальності всі особи, які зібраними в справі доказами викриті у вчиненні злочину", а відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 246 цього Кодексу суд на розпорядчому засіданні може вирішити повернути справу на додаткове розслідування за "наявності підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, коли окремий розгляд справи про них неможливий". Згідно з пунктами 1.1 та 1.2 Рішення КС України у справі за конституційним поданням МВС України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27 жовтня 1999 р. кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, а притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину. Закінчується кримінальна відповідальність з моменту припинення відбування покарання. Підстави кримінальної відповідальності. У класичній школі кримінального права вчення про підстави кримінальної відповідальності базується на філософському вченні про підстави соціальної відповідальності людини за свої вчинки. Відповідно до цього вчення, до відповідальності варто притягати тільки тоді, коли в суб'єкта була воля вибору поведінки, тобто він міг діяти згідно з вимогами закону, але ігнорував цю можливість. Ця дилема співзвучна одному з основних питань філософії - питанню свободи волі, щодо якого можна виділити три основні теорії. Фаталістична - припускає жорсткий уплив обставин на вчинки людини, і відсутність будь-якої волі вибору. Індетерміністична теорія, припускає абсолютну свободу волі, що не залежить від зовнішніх умов і обставин. Підставою відповідальності в такому разі буде зла воля злочинця. Детерміністична теорія ґрунтується на причиновій зумовленості свідомості та волі людини. Підставою відповідальності в теорії Ф. Знгельса є усвідомлення злочинцем своїх дій. Підставою кримінальної відповідальності більшість вчених визнає наявність у вчиненому складу злочину. Підставою притягнення особи до кримінальної відповідальності може бути також його вина, що містить відповідність вчиненому складу злочину, однак не обмежується цим. На думку А. Сахарова, підставою кримінальної відповідальності є склад злочину й особа. А за Б. Ники-форовим - вина та винність. Підставою кримінальної відповідальності може бути й учинення злочину. У літературі досить чітко прослідковується думка про злочин як діяння, що відповідає ознакам конкретного складу злочину. Однак пряме тлумачення закону не ототожнює ці поняття. Стаття 2 КК вказує, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбачений цим Кодексом. Більшість учених також дійшли висновку, що підставою кримінальної відповідальності є наявність у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні ознак конкретного складу злочину, передбаченого чинним кримінальним законодавством. Цікавий такий факт, джерелом цієї теорії є класична школа кримінального права. Ще на початку XIX століття німецький криміналіст А. Фейєрбах обґрунтував у теорії та зміг переконати законодавців закріпити в чинному законі положення, що діяння є злочином, якщо воно відповідне складу злочину. Це положення повторювалося в багатьох законодавствах континентальної системи права, що особливо були наближені до німецької школи права. Виходячи з цього, можна визначити дві підстави кримінальної відповідальності: • фактична - це вчинення особою в об'єктивній реальності суспільно небезпечного діяння; • юридична - це передбаченість діяння КК. Тобто склад злочину, так званим, з'єднувальним "містком" між реальним діянням і нормою закону. Також можна виділити матеріальну та процесуальну підстави кримінальної відповідальності: • матеріальна - це вчинення злочину; • процесуальна - це обвинувальний вирок суду. Форми реалізації кримінальної відповідальності. Форми реалізації кримінальної відповідальності: призначення покарання; звільнення від покарання (ст. 74); звільнення від відбування покарання (статті 75, 84). Призначення покарання. Суд призначає покарання: − у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Ця вимога означає, що суд може призначити покарання лише в межах санкції статті Особливої частини КК, за якою кваліфіковано дії винного; − відповідно до положень Загальної частини КК. Це означає, що суд повинен керуватися положеннями, що передбачені в Загальній частині КК і належать як до злочину й умов відповідальності за нього, так і до покарання, його мети, видів, умов їх призначення тощо. Наприклад, призначаючи покарання за замах на злочин, суд повинен зважати на ступінь здійснення злочинного наміру та причини, унаслідок яких злочин не було доведено до кінця . Суд зобов'язаний керуватися й іншими положеннями Загальної частини КК, зокрема йому надані широкі можливості звільнення від кримінальної відповідальності й покарання відповідно до статей 44 і 74 КК; − зважаючи на ступінь тяжкості вчиненого злочину особу винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Ступінь тяжкості злочину визначається характером конкретного злочину. Ось чому суд повинен зважати на цінність тих суспільних відносин, на які посягає винний, тобто цінність об'єкта злочину. Звільнення від покарання. Відповідно до ч. 4 ст. 74 КК, особа, яка вчинила злочин невеликої чи середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що, беручи до уваги бездоганну поведінку та сумлінне ставлення до праці, цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільне небезпечною. Таке звільнення особи від покарання можливе при констатації судом того, що вона вже не є суспільне небезпечною, тож до неї недоцільно застосовувати кримінальне покарання. Оцінка судом особи винного відіграє тут вирішальну роль. Для визнання особи такою, що вже не вважається суспільне небезпечною, необхідно констатувати, що після вчинення злочину вона поводилася бездоганно та сумлінно ставилася до праці. Це має спостерігатися протягом порівняно тривалого часу. Тільки в такому разі можна говорити про формування в особи стійких позитивних навичок і установок, які б свідчили про її виправлення та недоцільність відбування покарання При цьому суд зважає на три обов'язкові обставини: 1) особа вчинила злочин невеликої чи середньої тяжкості; 2) особа після вчинення злочину поводилася бездоганно та сумлінно ставилася до праці; 3) на час розгляду справи в суді особу не можна вважати суспільне небезпечною. Звільнення від відбування покарання (статті 75, 84 КК) Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується судом до особи, якій призначено як покарання виправні роботи чи службове обмеження для військовослужбовців, обмеження або позбавлення волі на строк до п'яти років . Неповнолітній може бути звільнений від відбування покарання з випробуванням лише в разі засудження його до позбавлення волі . При цьому беруть до уваги тяжкість злочину, особу винного й інші обставини справи, що свідчать про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.. У такому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного до трьох років , а неповнолітньому - від одного до двох років . Цей строк обчислюється від дня постановлення вироку незалежно від того, судом якої інстанції застосовано ст. 75 КК. .У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання - штраф, позбавлення права обіймати певні посади чи провадити певну діяльність і позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на засудженого такі обов'язки: 1) публічно чи в іншій формі вибачитися перед потерпілим; 2) не виїздити за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; 3) повідомляти орган кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи чи навчання; 4) періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінальчо-виконавчсї системи; 5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії чи захворювання, небезпечного для здоров'я інших осіб. Інститути звільнення від кримінальної відповідальності: Поняття та значення інституту звільнення від кримінальної відповідальності у кримінальному праві. Кримінальне законодавство 2001 р., яке загалом уже характеризувалось як новий крок у напрямку демократизації, гуманізації, звуження меж кримінальної репресії, виділило інститут звільнення від кримінального покарання в окремий розділ Загальної частини Кримінального кодексу, розмістивши його перед розділами, які визначають поняття, систему, види покарання та порядок його призначення. Така структури-зація не випадкова, а має глибокі теоретичні та практичні підвалини. Вона повинна націлювати практичних працівників на якнайширше (звичайно, в межах розумного) його застосування при вирішенні питання про кримінальну відповідальність. Одночасно в Особливій частині КК України розширено кількість спеціальних випадків звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні окремих злочинів. Реалізація в життя положень Конституції України, зокрема статей, які закріплюють провідну роль суду, визначило і таку новацію кримінального законодавства, як віднесення вирішення питань про звільнення від кримінальної відповідальності виключно до компетенції судових органів. КК України (ч.2 ст.44) чітко зафіксував це положення, зазначивши: "Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом". Часові межі застосування цього інституту простягаються від моменту вчинення злочину до дня, коли закінчується строк давності притягнення до кримінаїьної відповідальності, визначеного ст. 49 КК. До моменту набрання вироком законної сили можливе прийняття рішення про звільнення від кримінальної відповідальності навіть після проголошення вироку. Так, наприклад, суд апеляційної або касаційної інстанції може відмінити постановлений місцевим судом вирок, після чого знову стає можливим застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності. Застосування судом цього інституту визначає припинення існування кримінально-правових правовідносин, які виникли між особою, яка вчинила передбачене Особливою частиною КК України злочинне діяння, та компетентними органами держави, вповноваженими вирішувати питання кримінальної відповідальності. З цього моменту в суб'єктів кримінально-правових правовідносин зникають права й обов'язки, якими вони наділені у зв'язку з їх виникненням. Однак застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності не є визнанням факту невинності особи у вчиненні злочину. Всі види звільнення від кримінальної відповідальності є проявом гуманності держави до особи, а не реабілітуючими обставинами, які свідчать про невинність особи. Яким же чином можна визначити інститут звільнення від кримінальної відповідальності? Звільнення від кримінальної відповідальності є актом гуманності держави, який постановляється судом і полягає у відмові від кримінального переслідування особи, яка вчинила злочин, притягнення її до кримінальної відповідальності, від накладання на неї обов'язку дати відповідь за свою поведінку і вжити примусові заходи (покарання), адекватні ступеню су спільної небезпечності вчиненого порушення. Чинне кримінальне законодавство — КК України — передбачає такі види звільнення від кримінальної відповідальності: а) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з добровільною відмовою від доведення злочину до кінця (ст. 17 КК); б) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст.45 КК); в) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст.46 КК); г) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки (ст.47 КК); д) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки (ст.48 КК); е) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст.49 КК); є) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст.97 КК); ж) спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності передбачені нормами Особливої частини кримінального закону та умови їх застосування (ст.ст.111 ч.2 "Державна зрада"; 114 ч.2 "Шпигунство"; 175 ч.З "Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат"; 212 ч.4 "Ухилення від сплати податків, зборів і інших обов'язкових платежів"; 255 ч.2 "Створення злочинної організації"; 258 ч.5 "Терористичний акт"; 260 ч.б "Створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань"; 263 ч.З "Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами"; 289 ч.4 "Незаконне заволодіння транспортним засобом"; 307 ч.4 "Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів"; 309 ч.4 "Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту"; 311 ч.4 "Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання прекурсорів"; 369 ч.З "Давання хабара"); і) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з актами амністії та помилування (ст.ст.85-87 КК). Крім вказаних видів звільнення від кримінальної відповідальності, КК України в ст. 401 ч.4, яка визначає поняття військового злочину, встановлює, що "Особа, яка вчинила злочин, передбачений статтями цього розділу може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі ст. 44 цього Кодексу із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним Статутом Збройних Сил України". Цю норму можна розглядати як самостійний вид звільнення від кримінальної відповідальності, який може бути визначений як "Звільнення військовослужбовця від кримінальної відповідальності із застосуванням Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України". Звільнення від кримінальної відповідальності може бути диференційоване на види. Залежно від обсягу поширення: • загальні — передбачені Загальною частиною КК України, дія яких поширюється, за наявності відповідних правових підстав, на всі випадки вчинення злочинів (ст.ст.17,45-49,85-87 КК); • спеціальні — передбачені в окремих нормах Особливої частини КК, дія яких обумовлена наявністю відповідних підстав, пов'язаних з поведінкою винного після вчинення конкретного злочину (спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності). Залежно від ступеня обов'язковості застосування: • обов'язкові види — за наявності обставин, вказаних у нормі КК, звільнення від кримінальної відповідальності повинно бути застосовано в обов'язковому порядку ; • необов'язкові види — їх застосування є прерогативою суду, однак ні в якому разі його обов'язком . Залежно від наявності умов звільнення від відповідальності: • умовні (ст.47 КК — умовою є виправдання протягом року з дня передачі на поруки довіри колективу, прийняття заходів виховного характеру та правомірна поведінка, ст. 49 КК — умовою є незупинення і непереривання давності та ст. 97 КК — визнання можливим виправлення неповнолітнього без застосування покарання); • безумовні (всі інші види). Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності визначаються ст. 44 КК України. Кримінальний закон вперше визначив загальні підстави застосування цього кримінально-правового інституту, тоді як раніше діюче законодавство здійснювало це стосовно кожного виду окремо. Такими загальними правовими підставами є передбачення випадків нормами кримінального кодексу, а також на підставі закону України про амністію чи актів помилування. Аналіз загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності дає можливість визначити три групи підстав, які пов'язані із характеристиками вчиненого злочину та особи злочинця, що дають можливість застосування звільнення від кримінальної відповідальності: • закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за відсутності обставин, що визначають перерву та зупинення перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності; • вчинення злочину вперше. Цю підставу слід розглядати як наявну як при фактичному вчиненні злочину вперше, так і в ситуаціях вчинення злочину особою, яка раніше вчиняла злочин, за який закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, а також у ситуації притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка мала судимість, що на момент вчинення нового злочину погашена або знята судом; • вчинення злочину невеликої тяжкості або також злочину середньої тяжкості . Порядок здійснення звільнення від кримінальної відповідальності передбачає його реалізацію через постанову відповідного судового рішення. Вище вже відзначалось, що це є новацією у чинному кримінальному законодавстві. Процесуальний порядок здійснення передбачений нормами чинного Кримінально-процесуального кодексу України . Встановлений порядок суттєво підвищує виховне значення інституту звільнення від кримінальної відповідальності, оскільки спирається на діяльність суду — органу, покликаного здійснювати правосуддя, який діє від імені України. Поняття та зміст інституту обмеження дії законодавства про кримінальну відповідальність. Нове кримінальне законодавство, яке побудовано на Конституції України, в повному обсязі відображає основополагаючі принципи притягнення до кримінальної відповідальності, які закладені в Основному законі. Конституція України, як відомо, ґрунтується на загальновизнаних принципах в галузі дотримання прав людини, що знайшли своє закріплення в низці міжнародно-правових актів, ратифікованих Україною, імплементованих у національне законодавство. До цих актів, насамперед, належать Протокол №4 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р., ратифікований Україною 17 липня 1977 р., та Загальна декларація прав людини, яка прийнята резолюцією 217(Ш) Генеральної асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р., Закони України "Про біженців" у редакції від 21 червня 2001 р. та "Про імміграцію" від 7 червня 2001 р. та ін. Ряд положень цих актів вступають у суперечність з принципами кримінальної відповідальності, які встановлені національним кримінальним законодавством. Це вимагає коригування підходів національного законодавства до визначення підстав кримінальної відповідальності. Це положення зумовило впровадження в новому Кримінальному законодавстві інституту обмеження дії законодавства про кримінальну відповідальність. Зміст цього інституту полягає у виведенні зі сфери дії законодавства про кримінальну відповідальність низки діянь, які за своїми об'єктивними та суб'єктивними характеристиками відповідають ознакам діянь, які в чинному законодавстві оцінюються як злочини. Як відомо, закон про кримінальну відповідальність діє у відповідній системі просторово-часово-суб'єктивних координат, які на загальному рівні визначені у ст.ст.4-8 КК. Детальніше ця система координат закріплена у конкретних статтях Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за окремі злочини. Саме на підставі обмеження цих координат в окремих статтях Особливої частини КК, і побудовано інститут обмеження дії закону про кримінальну відповідальність. Коло діянь, які утворюють цей інститут, досить обмежене і передбачено лише трьома нормами статей Особливої частини КК: норма ст. 331 ч. 4 КК "Незаконне перетинання державного кордону"; норма ст.385 ч.2 КК "Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків"; норма ст.396 ч.2 КК "Приховування злочину". Вказані статті КК України, визначаючи межі кримінальної відповідальності, суттєво обмежують сферу власного застосування, що у цілому суперечить принципам, визначеним кримінально-правовою теорією та кримінальним законодавством. Як це загальновідомо, сфера дії кримінально-правової норми встановлюється, передусім, її диспозицією. Саме у цьому елементі норми визначаються всі характеристики конкретного складу злочину, що і обумовлює межі кримінальної відповідальності. Ці межі визначаються в диспозиціях частин перших вказаних норм Особливої частини КК України. Так, ч.І ст. 331 "Незаконне перетинання державного кордону" визначає: "Перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України, але без відповідних документів чи дозволу". Частина 1 ст.385 "Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків" встановлює відповідальність за відмову "свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків у суді або під час провадження досудового слідства, розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України чи дізнання". Норма ч.І ст.396 "Приховування злочину" встановлює кримінальну відповідальність за заздалегідь необіцяне приховування тяжкого і особливо тяжкого злочину. Як бачимо, межі дії цих норм сконструйовані за загальними правилами. Однак другі частини вказаних статей КК визначають ситуації, в яких норми частин перших не діють. Так, ч.2 ст. 331 КК встановлює, що її чинність "...не поширюється на випадки прибуття в Україну іноземців чи осіб без громадянства без відповідних документів чи дозволу для використання права притулку відповідно до Конституції України, а також з метою набуття статусу біженця, і на випадки прибуття в Україну без встановленого документа її громадян, які стали жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми". При цьому законодавець застосовує термін, який прямо говорить про обмеження сфери дії норми ("чинність не поширюється" — тобто обмежується визначеними ситуаціями). Ця норма обмежує сферу дії закону про кримінальну відповідальність конкретною життєвою ситуацією, в якій опинилась людина перед вчиненням діяння, що передбачено як злочин частиною першою цієї статті, яка, зрештою, і детермінувала вчинення цих діянь. Частини 2 ст.ст.385 та 396, визначаючи межі дії диспозиції, пов'язують їх із характеристиками зв'язків суб'єкта з особами, відносно яких він відмовляється від дачі показань або експертного висновку чи здійснює дії по заздалегідь не обіцяному приховуванню злочину. В ч.2 ст. 385 КК це обмеження визначено так: "Не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом" (ст.385 КК). Практично так само визначаються межі дії диспозиції і в ч.2 статті 396 КК. За своєю правовою природою інститут обмеження дії законодавства про кримінальну відповідальність наближений до розглянутого раніше інституту обставин, що виключають злочинність діяння. Ця подібність полягає у наступному: у всіх випадках, як при вчиненні діянь, які утворюють інститут обставин що виключають кримінальну відповідальність, так і при вчиненні діянь які об'єднуються інститутом обмеження дії законодавства про кримінальну відповідальність, особа вчиняє діяння, які ззовні за своєю об'єктивною характеристикою належать до категорії суспільне небезпечних; усі ці діяння з точки зору характеристики суб'єктивної сторони вчиняються умисно. Однак між цими групами діянь існує і відмінність, яка не дозволяє об'єднати їх в один інститут. Вона полягає в їх соціально-правовій характеристиці. Якщо діяння, які утворюють інститут обставин, що виключають протиправність діяння за своєю соціально-правовою характеристикою, належать до категорії соціальне корисних, то діяння, що входять до інституту обмеження дії законодавства про кримінальну відповідальність, такими визнати неможливо. Інститут обмеження дії закону про кримінальну відповідальність за своїми характеристиками максимально наближений до інституту звільнення від кримінальної відповідальності. Відмінності цих двох інститутів кримінального права полягають так: Інститут обмеження дії законодавства про кримінальну відповідальність Інститут обмеження дії закону про кримінальну відповідальність базується на нормах Конституції України, які визначають його практично в повному обсязі. 2. Інститут обмеження дії закону про кримінальну відповідальність не визнає злочинними діяння, які за характеристиками складу злочину, встановленого диспозицією частини першої цієї ж статті, повинні визнаватись злочинними. При цьому закон пов'язує декриміналізацію діяння з чітко визначеними характеристиками. 3. Інститут обмеження дії закону про кримінальну відповідальність адресований достатньо вузькому колу осіб, яке визначено у частинах 2 вказаних норм. 4. Обмеження дії закону про кримінальну відповідальність не пов'язано з посткримі кальними характеристиками ситуації, особи, її поведінки і т. ін. Інститут звільнення від кримінальної відповідальністі 1. Норми Конституції України прямо не регулюють звільнення від кримінальної відповідальності, хоча, закріплюючи демократичні, гуманістичні принципи існування Української держави й суспільства, є джерелом кримінального законодавства. Інститут звільнення від кримінальної відповідальності не здійснює декримі-налізації діяння, а лише звільняє конкретних осіб від відповідальності за реальний злочин, який ними було вчинено. 3. Інститут звільнення від кримінальної відповідальності адресований невизна-ченому колу суб'єктів, яке окреслено в достатньо загальних рисах. 4. Інститут звільнення від кримінальної відповідальності тісно пов'язаний з посткримінальною поведінкою особи. Таким чином інститут обмеження дії закону про кримінальну відповідальність апріорі вважає відповідні діяння незлочинними, виключаючи їх з кола тих, які за загальним правилом утворюють склад відповідного злочину. Можна навіть стверджувати, що законодавець пов'язує підстави обмеження дії кримінального закону з передкримінальною ситуацією, в який опинявся суб'єкт, тоді як звільнення від кримінальної відповідальності базується на чинниках, пов'язаних виключно з тими чи іншими посткримінальними характеристиками. Звільнення від кримінальної відповідальності: Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності. Поняття звільнення від кримінальної відповідальності не можна ототожнювати з відстороненням від відповідальності у зв'язку з відсутністю в діях особи складу злочину чи за наявності обставин, які виключають злочинність діяння. Законом передбачається можливість або обов'язок звільнення від кримінальної відповідальності особи, в діях якої міститься певний склад злочину. Відсутність складу злочину в діях особи виключає можливість звільнення, бо не можна звільняти від кримінальної відповідальності того, хто злочину не вчинив. Звільнення від кримінальної відповідальності не можна ототожнювати зі звільненням від покарання, зокрема у зв'язку зі змінами в законодавстві, що виключають кримінальну відповідальність за певні види злочину. Юридична природа звільнення від кримінальної відповідальності полягає в тому, що діяння було злочинним на момент вчинення та залишається таким під час вирішення питання про звільнення. Тож закон передбачає обов'язковий порядок роз'яснення обвинуваченому на досудо-вому слідстві сутності обвинувачення, підстави його звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття справи на цій підставі. У разі такого заперечення справа направляється з обвинувальним висновком до суду, який і вирішує питання щодо винності особи. Звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування обмежень, засудження та покарання до особи, що вчинила злочин, передбачений кримінальним законом, якщо така особа не становить значної суспільної небезпеки, виконала певні нормативні умови та спроможна виправитися без примусу держави через покарання. У сучасній кримінально-правовій теорії з'являються нові підходи до місця норм, які передбачають звільнення від кримінальної відповідальності. У 2003 р. суди закрили провадження у справах щодо 28 438 осіб, що на 64,2% більше від межі 2002 р. переважно за рахунок справ, які закриті за амністією; таких справ закрито стосовно більш ніж 11 000 осіб. Звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку: зі зміною обстановки - 4 058 осіб; із дійовим каяттям - 1 838; із передачею на поруки -1 689; із примиренням винного з потерпілим - 3 679, зокрема 2013 осіб, або 54,7%, за справами, що були порушені не інакше, як за скаргою потерпілого, а 1 666 осіб, або 45,3% тих, хто вперше вчинив злочин невеликої тяжкості. Правова підстава звільнення від кримінальної відповідальності -передбачення конкретних видів звільнення в КК, а також у законі України про амністію чи акті помилування. Безпосереднє звільнення від кримінальної відповідальності в усіх випадках здійснює лише суд. Види звільнення від кримінальної відповідальності: 1. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця Добровільна відмова - це остаточне припинення особою із власної волі готування до злочину чи замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця . Ознаки добровільної відмови від злочину, остаточне припинення особою готування до злочину чи замаху на злочин; відмова від злочину з власної волі особи; наявність у особи усвідомлення можливості доведення злочину до кінця. 2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям. Особа, що вперше вчинила злочин невеликоїтяж-кості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину та повністю відшкодувала завдані нею збитки чи усунула заподіяну шкоду . 3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із примиренням ви'нного з потерпілим. Особа, що вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим і відшкодувала завдані нею збитки чи усунула заподіяну шкоду . 4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки. Особу, котра вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року від дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку. У разі порушення умов передачі на поруки особа притягується до кримінальної відповідальності . 5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки. Особу, що вперше вчинила злочин невеликої чи середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа вже не є суспільне небезпечною . 6. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо від дня вчинення нею злочину й до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2

Курсова робота Інші

torf

10.04.2013 18:04-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись