Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Звіт про виконання розрахункової роботи
Предмет:
Основи промислових технологій та матеріалознавства
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Зміст
ВСТУП…………………………………………………………………….. 3
ОСНОВНА ЧАСТИНА:
Рівнеоблводоканал……………………………………………………... 5
Рум `янець……………………………………………………………… 13
Фанерний цех - Костопіль ……………………………………………..18
3. ВИСНОВОК…………………………………………………………….22
4. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………….23
Вступ
Під час навчальної практики ми повинні поглибити свої знання з дисципліни “Системи технологій в промисловості”.
Мета практики.
Метою практики є вивчення технологій народного господарства на виробничо - господарських підприємствах.
Завдання практики
Закріплення і поглиблення теоретичних знань з питань сировинних ресурсів (матеріалів, енергії) і їх використання в промисловості.
Ознайомлення з механічними та хімічними технологіями виробництв промисловості, будівництв будівельних матеріалів.
Обов'язки студента - практиканта:
виконувати завдання, які передбачені програмою практики;
дотримуватись правил техніки безпеки;
своєчасно подавати керівнику практики звіт про виконання всіх завдань.
Обов'язки керівника практики:
до початку практики погодити програму проведення практики та місця ї проведення.
не пізніше, як за тиждень провести інструктажі та збори студентів - практикантів.
видати студентам робочу програму.
забезпечити високу якість проходження практики у відповідності з учбовим планом і програмою.
контролювати виконання програми практики та правила технічної безпеки.
своєчасно прийняти залік по практиці.
Об'єкти практики:
Об'єктами практики можуть бути будь - які підприємства м. Рівне, що дають можливість ознайомлення з технологіями промислового виробництва машинобудування, легкої та харчової промисловостей, виробництв будівельних матеріалів та технологій комунального господарства.
Перелік об'єктів практики:
Рівнеоблводоканал
Рум `янець
3.Фанерний цех - Костопіль
Об'єкти практики уточнюються щорічно перед її проходженням керівником практики. З підприємствами - об'єктами практики заключаються угоди або листи - погодження на проходження практики і погоджуються строки її проходження.
Тривалість практики - 1 тиждень.
Зміст практики:
1-й день Ознайомлення з метою, завданням і змістом практики. Проходження інструктажу з техніки безпеки на об’єктах. Поділ на бригади.
2- й день Об 'єкт: ВАТ "Рівнеоблводоканал"
Виробництво: обробка та постачання води.
3- й день Об 'єкт: Рум`янець
Виробництво: хліба та хлібобулочної продукції.
4-й день Об’єкт: Фанерний цех - Костопіль
Ремонт: виробництво фанери.
Рівнеоблводоканал
РОВКП ВКГ “Рівнеоблводоканал” наполегливо напрацює над підвищенням надійності роботи систем водопостачання та водовідведення, поліпшенням якості послуг, зниженням споживання електроенергії, запровадженням новітніх технологій тощо.
Підприємство надає послуги не тільки споживачам міста Рівного,а й смт Квасилів ,села Корнинської сільської ради, села Білокриницької сільської ради ,села Олександрійської сільської ради,села Городищенської сільської ради ,села Гощанського району:
села Бабинської сільської ради
села Воскодавської сільської ради
села Дроздівської сільської ради
села Красносільської сільської ради
села Рясниківської сільської ради
села Горбаківської сільської ради
села Синівської сільської ради
м. Здолбунів, села Копитківської сільської ради
/
Історія
У XIX столітті потреби мешканців Рівного в питній воді задовольнялися за рахунок води з річки Устя та шахтних колодязів. Наприкінці століття з’явились свердловини з ручними поршневими насосами глибиною 10-30 метрів із забором води крейдяного горизонту, адже все місто розміщене на крейдяних породах.
Перший в Україні водопровід збудовано в 40-і роки ХІХ століття в Одесі. А вже до 1890 року водопроводи мали шість українських міст – Київ, Харків, Херсон, Чернігів, Бахмут, Мелітополь. На Волині перший водопровід з'явився у 1898 році в губернському центрі – Житомирі.
За кілька років після цього міська управа Рівного виділила кошти на спорудження парової водокачки по вул. Соборній, 282. Збудована в 1904 році водокачка складалася зі свердловини глибиною 16 метрів, насосної станції з баком для води та паровим насосом фірми “Сіменс”. Вода з бака подавалася на “гребінку” з кранами по вул. Соборній, до яких під’їжджали кінні водовозки з дерев’яними бочками, наповняли їх, розраховувалися за воду та розвозили її по місту (див. фото). Згодом до водокачки було підключено водопроводи по вулицях Хмільна, Соборна, Дорошенка тощо.
Міністерство внутрішніх справ дозволило Рівненському міському спрощеному громадському управлінню, для покриття витрат на водопостачання, встановити плату за спожиту воду в розмірі 2 копійки за бочку і півкопійки за напоювання коня чи корови. До речі, тоді в ужитку була монета “півкопійки сріблом” (по суті, вона була мідна, а зверху покрита сріблом).
Парова водокачка стала першим об’єктом Рівного, який перебував безпосередньо в міській власності. Хоча прибутки від організованого владою водопостачання міста були незначними – не більше 300 рублів, однак Рівненська міська дума переконалася, що можна успішно реалізувати господарським способом власні комунальні проекти, не вдаючись до концесійних засад.
На основній станції було встановлено два вертикальні електронасоси потужністю 50 куб.м/год. фірми “Сіменс” з гідрофонами (регуляторами тиску води). На насосній станції по вул. Соборна, 282 було також замінено паровий насос на електронасос потужністю 40 куб.м/год. Загалом, у довоєнний період обидві насосні станції подавали місту близько 2 тис. куб.м води на добу. Подача води місту реєструвалася на самописцях дифманометра із соплом “Вентурі”. Стрічка самописця була документом суворої звітності. На другому поверсі насосної станції до 1964 року знаходилася контора водоканалу.
Водозабір із крейдяного водоносного горизонту здійснювався вакуум-сифонною системою (на ділянці від насосної станції по вул. Скорупки, 20 до Басівкутського мосту). Була споруджена ще одна свердловина по вул. Соборній, 282.
У 1958 році для подачі води в район Грабника та забудов північно-східного району міста було збудовано по вул. Соборній, 6 резервуарів ємністю 1 тис. куб.м з насосною станцією ІІ підйому, а також водовід від насосної станції по вул. С.Бандери та по вул. Княгині Ольги діаметрами 300 мм та 250 мм і водонапірну башту 200 куб.м по вул. Носаля. Цю станцію та резервуар було знесено у 1990 році, а на їх місці збудовано Свято-Покровський собор.
З 1961 року, у зв’язку з недостатньою потужністю крейдяного водонасосного горизонту, трест “Укрпівнічгеологія” розпочав геологорозвідувальні роботи з метою виявлення запасів питної води з рифейського та горбашівського водонасосних горизонтів.
Згодом, у 1962 році, у Рівному була пробурена свердловина глибиною 200 метрів, з якої вода надходила самовиливом з розрахунковим дебітом 160 куб.м/год. Тому, на насосній станції, збудованій у 1932 році по вул. Скорупки, 20, додатково встановлено ще три горизонтальні насоси 6-НДС та збудовано перший резервуар ємністю 2 тис. куб.м, а також магістральні водопровідні мережі по місту.
Для забезпечення водою східного, західного та північно-східного районів Рівного у 60-70-і роки було розпочато буріння свердловин глибиною 250-700 метрів на водозабірних майданчиках у районі “Новий Двір” та на “Дворці” (вул. Олеся).
У 1965 році збудовано насосну станцію ІІ підйому “Новий Двір” по вул. Чорновола, 115 (біля станції юних натуралістів), резервуар ємністю 1 тис. куб.м та водопровід діаметром 400 мм до вул. Мірющенка, з яких вода подавалася у район новобудов по вул. Відінській, Грушевського та ін. У 1975-1985 роки на цьому майданчику було побудовано ще одну насосну станцію ІІ підйому та чотири резервуари ємністю по 10 тис. куб.м. Після цього загальна ємність резервуарного господарства склала 41 тис. куб.м. Загальна подача води від новодвірських свердловин становила близько 16 тис. куб.м на добу. У 1975 році кількість свердловин зросла до двадцяти.
Для забезпечення водою промислових підприємств та їх житлових масивів, у 1969-1981 роках на Новомильському та Гориньградському водозабірних майданчиках розвідано запаси підземних вод на 90 тис. куб.м на добу.
У 1971 році введено в експлуатацію водозабір потужністю 18 тис. куб.м на добу. Пізніше побудовано насосну станцію II підйому, резервуар ємністю 3 тис. куб.м, хлораторну, трансформаторну підстанцію 35/6/0,4 кВ. Водночас було введено чотири свердловини безпосередньо у водопровідну мережу по вул. Олеся (на “Дворці”).
У 1975 році збудовано насосну станцію III підйому на майданчику “Боярка” з двома резервуарами ємністю по 6 тис. куб.м кожен, хлораторну та 10 кілометрів водоводів діаметром 400 мм від насосної станції “Новий Двір” та мікрорайону “Ювілейний”.
Згодом, у 1985 році, на цьому майданчику вже водоканалом збудовано ще два резервуари по 10 тис. куб.м, чотири свердловини потужністю 250 куб.м/год., а у 1999 році – другу нитку водоводу діаметром 500 мм довжиною 7 кілометрів від насосної станції “Новий Двір” до станції “Боярка”, що забезпечило стабільне водопостачання лівобережної частини Рівного.
У 1975-1978 роки на водозабірному майданчику № 1 пробурено ще три глибинні свердловини від водопровідної насосної станції № 1 до Басівкутського озера та побудовано підземний залізобетонний резервуар ємністю 3 тис. куб.м.
У 1974 році розпочалося будівництво Горбаківського водозабору (уведений у дію в 1984 році) потужністю 25 тис. куб.м на добу, який складався з шести свердловин, насосної станції II підйому, станції знезалізнення води на 40 тис. куб.м на добу, хлораторної, фтораторної, котельні, трансформаторної підстанції 110/6-04 кВ, двох резервуарів ємністю 2,4 тис. куб.м кожен та водоводу в одну нитку діаметром 900 мм із залізобетонних труб загальною довжиною 19 кілометрів.
Водночас освоювалася друга черга Горбаківського водозабору, що складалася з восьми свердловин, другої нитки водоводів I підйому діаметром 500 мм загальною довжиною 9 кілометрів. Одночасно здійснювалося будівництво другої нитки водоводу II підйому діаметром 800 мм та довжиною 19 кілометрів, станції знезалізнення води на 40 тис. куб.м. на добу, резервуара ємністю 6 тис. куб.м, насосної станції промивання фільтрів, станції очищення промивних вод. У 1994 році після введення цього комплексу в експлуатацію потужність Гощанського водозабору сягнула 60 тис. куб.м на добу.
У 1985 році пробурено п’ять свердловин на Бабинському водозаборі з підключенням їх у водовід Горбаків-Рівне діаметром 900 мм при тиску у водоводі 6 атмосфер. Унаслідок високого тиску електронасоси свердловин виходили з ладу.
Для забезпечення класичної схеми подачі води було збудовано насосну станцію II підйому та резервуар ємністю 200 куб.м, що поліпшував режим роботи глибинних електронасосів.
При експлуатації свердловин Гощанського водозабору різко знизився рівень ґрунтових вод у селах Гощанського району – Мнишин, Воскодави і Подоляни. Для водопостачання цих сіл прокладено водопровід від насосної станції II підйому “Горбаків” довжиною понад 20 кілометрів, який нині обслуговує дільниця водопровідно-каналізаційного господарства Гощанського району РОВКП ВКГ “Рівнеоблводоканал”.
Також для забезпечення водопостачання сіл Здовбиця, Мар’янівка, Степанівка, Новомильськ, що потрапили в зону депресійної лійки Новомильського водозабору, збудовано водопровідні мережі довжиною понад 15 кілометрів.
Історичним став 1997 рік, коли рішенням Рівненської облдержадміністрації за № 350 від 09.06.97 затверджено “Заходи по покращенню водопостачання міських населених пунктів області на 1997-1998 рр.”. За ініціативою новопризначеного голови Рівненської облдержадміністрації Миколи Сороки до фінансування намічених заходів було залучено 145 підприємств, організацій, установ міста всіх форм власності, які взяли дольову участь у виконанні цього рішення.
Траса водогону з Новомильська довжиною 9,8 км була поділена на п’ять дільниць, де одночасно працювали п’ять підрядних будівельних організацій. У рекордно короткий строк (1,5 міс.), у неймовірно тяжких умовах збудовано та введено в експлуатацію водогін діаметром 530 мм довжиною 9,2 км.
У 1997 році в стислі строки було закінчено будівництво пускового комплексу насосної станції по вул. Київській. Комплекс із двох резервуарів ємністю 10 тис. куб.м кожен, насосної станції II підйому, оснащеної двома насосами фірми “Грундфос”, хлораторної, трансформаторної підстанції 10/04 кВ, напірних трубопроводів (діаметром 500-800 мм довжиною 6 км) забезпечив стабільне водопостачання мікрорайонів “Льонокомбінат” та “Північний”, а також вул. Грушевського.
Такі ж темпи реконструкції та розвитку збереглися й у 1998 році. Було пробурено шість нових артезіанських свердловин, дві з яких на глибину 630 метрів. Уведення в експлуатацію нових свердловин дозволило збільшити подачу води на 13,2 тис. куб.м на добу.
Також у 1998 році РОВКП ВКГ “Рівнеоблводоканал” оптимізував роботу насосних станцій та запровадив більш технологічні режими водопостачання, які мають кращий економічний ефект.
У 2000 році впроваджено технологію відновлення трубопроводів без заміни труб шляхом нанесення цементно-піщаного покриття на сталеві трубопроводи діаметрами 500 мм та 600 мм. Одночасно з антикорозійним захисним ефектом поліпшено гідравлічні властивості трубопроводів, значно продовжено термін їх експлуатації. Щороку таким чином відновлюється близько 4 кілометрів водогонів, завдяки чому рівняни мають цілодобове водопостачання.
У 2005 році посаду директора РОВКП ВКГ “Рівнеоблводоканал” обійняв Хомко В.Є. На підприємстві розпочалося втілення в життя розробленої програми енергозбереження. Для прикладу, повністю змінено схему водопостачання в районі Боярка та водопровідної насосної станції “Київська”. У результаті чого вода стала подаватись споживачам цілодобово, а кількість спожитої електроенергії зменшилась на 10-15%.
У 2007 році впроваджено нову технологію знезараження питної води із застосуванням гіпохлориту натрію марки “А”, що дозволило відмовитись від використання зрідженого хлору. А це означає, що люди споживають екологічно чисту воду.
Каналізаційне господарство
Будівництво зливово-побутової каналізації розпочато в 30-і роки XX століття. Була прийнята загально-зливова схема каналізації з випусками води в річку Устя.
Першочергово від вул. Лермонтова через вулиці Тиха, 16 Липня, Толстого, 24 Серпня (подаємо сучасні назви вулиць) було збудовано колектори діаметром 600 мм із бетонних труб з викидом у річку Устя, від готелю “Червоний шлях” (біля Свято-Воскресенського собору) через вулиці Пересопницьку, Сагайдачного, Шевченка до річки Устя. Також побудовані колектори діаметром 600 мм по вул. 26 Липня, Соборній, С.Петлюри (до обласного управління Держбанку). У 1941 році будівництво зупинилося, а продовжилося у 60-і роки по вул. Полуботка, Шевченка з випуском у колектор по вул. Набережній.
Також побудовано колектор від військового містечка по вул. Дубенській та пивзаводу по вул. Соборній, Зої Космодем’янської через залізницю, вул. Кіквідзе з випуском у річку Устя біля мосту по вул. Пересопницькій. Здійснювалось вибіркове будівництво самопливних колекторів по вулицях Словацького, Кавказькій, Пушкіна, Східній тощо.
У повоєнний період будівництво каналізації розпочалося в 1956 році після того, як Одеський інститут “Укрпівденкомунбуд” виконав проект розширення каналізації міста Рівне. Проектом була передбачена загально-сплавна схема з будівництвом самопливних колекторів (близько 20 кілометрів) по вулицях Московській, Чапаєва, проспект Миру, Набережній, а також семи зливоспусків у річку Устя з подачею стоків на очисні споруди Льонокомбінату.
Було передбачено також будівництво каналізаційних насосних станцій, зокрема: КНС № 1 (біля стадіону “Авангард”) та КНС № 2 (по вул. Набережній біля хімчистки). Цими КНС стоки подавалися на очисні споруди каналізації, що знаходились в м. Рівне на вул. Будівельників, початкова потужність яких була 19 тис. куб.м на добу. У 1972 році очисні споруди реконструйовано з доведенням їх потужності до 25 тис. куб.м на добу.
Подальший розвиток каналізаційної системи міста відбувався шляхом реконструкцій та розширення відповідно до Плану забудови міста. Були побудовані колектори та каналізаційні насосні станції у складі мікрорайонів. У 1970 році було завершено будівництво очисних споруд каналізації ”Азоту”. Вони включали головну каналізаційну насосну станцію поблизу очисних споруд Льонокомбінату по вул. Будівельників та 17 кілометрів двох ниток напірно-самопливних колекторів діаметром 800 мм. По них стоки міста в кількості 70-85 тис. куб.м на добу подавалися на очисні споруди “Азоту” потужністю 100 тис. куб. м на добу.
Незважаючи на всі досягнення підприємства, у м. Рівне ситуація з відведенням та очищенням стічних вод є досить непростою. Причини цього – недостатня потужність та аварійний стан власних каналізаційних очисних споруд; аварійних стан двох ниток напірних транзитних напірних колекторів діаметром 800 мм загальною протяжністю 36 км, по яких дві третини об’єму стоків міста транспортуються з високим тиском на очисні споруди ВАТ “Рівнеазот”.
Виходом з цієї ситуації є реконструкція діючих очисних споруд з доведенням їх загальної потужності до 80 тис. куб.м за добу. Фахівцями проектної організації розроблено проект І черги реконструкції цього об’єкта, також тривають переговори з інвесторами, як з вітчизняними, так і закордонними, щодо початку будівельно-монтажних робіт.
Нині колектив РОВКП ВКГ “Рівнеоблводоканал” наполегливо напрацює над підвищенням надійності роботи систем водопостачання та водовідведення, поліпшенням якості послуг, зниженням споживання електроенергії, запровадженням новітніх технологій тощо.
Структура собівартості
на послуги з водопостачання та водовідведення
по РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал"
Водопостачання
Водовідведення
фактична собівартість
за 1-й квартал 2011 рік
фактична собівартість
за 1-й квартал 2011 рік
грн/куб.м.
%
грн/куб.м.
%
1. Прямі витрати
1,34
55
0,99
37
1.1 Матеріали
1,04
43
0,61
23
- електроенергія
1,03
42
0,61
23
- матеріали
0,02
0
0,00
0
1.2 Заробітна плата
0,11
4
0,17
6
1.3 Інші прямі витрати
0,19
8
0,21
8
- нарахування на
заробітну плату
0,04
2
0,07
3
- амортизація
0,15
6
0,14
5
2. Загальновиробничі
витрати
0,89
37
1,38
51
в тому числі:
- податки
0,12
5
0,01
0
- очистка стоків
ВАТ "Рівнеазот"
-
-
0,44
16
- обслуговування ЦТП
0,20
8
-
-
3. Адміністративні витрати
0,09
4
0,15
5
4. Витрати на збут
0,11
5
0,19
7
Всього витрат
2,43
100
2,71
100
Система водопостачання м. Рівне та прилеглих населених пунктів включає наступні споруди:
Водозабірні споруди - 112 свердловин, за допомогою яких здійснюється водозабір підземної води з верхньокрейдяного, валдайського та горбашівського водоносних горизонтів, що обладнані занурювальними відцентровими електронасосами.
Насосні станції – 7 станцій які забезпечують необхідний тиск в водопроводі для забезпечення подачі води споживачам.
Споруди очистки питної води – 4 станції знезалізнення з фільтрами.
Водогони та водопроводи розподільчої мережі, які транспортують воду до місця споживання, довжиною відповідно 209,6 км та 389,2 км.
Резервуари різних типів для зберігання та накопичення води в кількості 17 шт., загальним об’ємом
107800 куб.м.
5 дозаторних гіпохлориту натрію, за допомогою, яких здійснюється знезараження питної води гіпохлоритом натрію марки “A”.
Водовідведення м. Рівне включає комплекс споруд, який забезпечує збір, транспортування, очистку та знезараження стічної води. Службою каналізаційного господарства експлуатується 231,9 км каналізаційних мереж. Безперебійне приймання і водовідведення стічних вод на очисні споруди потужністю 25000 куб.м/добу здійснюють каналізаційні насосні станції в кількості 13 шт.
Рум`янець
Друге підприємство ,яке ми відвідали - Хлібозавод "Рум'янець".
Виробництво можна розділити на такі етапи: зберігання і підготовка сировини до виробництва, приготування тіста, оброб лення тіста, випікання тістових заготовок, охолодження і зберігання хліба. Кожен з цих етапів включає низку технологічних операцій, що забезпечують виготов лення виробів. Послідовність і сутність основних технологічних операцій пред ставлені на функціональній схемі хлібопекарського виробництва.
Хлібозавод "Рум'янець" розпочав свою роботу 14 жовтня 2003 року. Для випікання хлібобулочних виробів використовуються найсучасніші ротаційні та секційні печі, що забезпечує високу якість продукції. З моменту відкриття заводу жителі Рівного а також інших міст мають змогу смакувати хлібобулочні вироби найвищого ґатунку без будь-яких консервантів чи домішок та лише на природній сировині, адже одним з найважливіших принципів роботи підприємства є застосування лише натуральної сировини вітчизняного виробництва. Продукція ТзОВ "Хлібодар" не має сертифікатів відповідності, тому що на хліб та хлібобулочні вироби власного виробництва вони не потрібні. Від перших днів своєї роботи завод пропонував більше 30 найменувань продукції, серед яких хліб пшеничний, житній, житньо-пшеничний, батони, здоба з родзинками, курагою, чорносливом, кунжутом, маком та багато ін. Спеціалісти хлібозаводу постійно працюють над оновленням та розширенням асортименту, поліпшенням якості продукції.
Основними показниками розвитку підприємства є:
-постійне збільшення обсягів виготовлення та реалізації продукції; - випікання продукції, виготовленої за власними рецептами, а саме: "7 злаків", "Гречаний", "Вишуканий", "Соняшник", "100% житній", "Хлібодар", "Вівсяний", "Хліб з салом", "Маківник", "Тостовий з какао", "Тостовий запашний", "Цибульник", "Покровський", які відрізняються своїми унікальними складовими, смаком та якістю;
- розширення асортименту продукції: якщо в 2004 році асортимент ТзОВ "Хлібодар" становив 30 хлібобулочний виріб, то в 2008 році - 100 виробів; - розширення виробничих потужностей підприємства (капітальні вкладення у виробниче устаткування);
- створення власної торгівельної мережі;
- створення нових робочих місць.
Контроль за показниками якості готової продукції здійснюється працівниками виробничо-вимірювальної лабораторії, відповідно до критеріїв атестації, що встановлені для проведення вимірювань у сфері поширення державного метрологічного нагляду. Лабораторія атестована Рівненським регіональним центром стандартизації, метрології та сертифікації в 2006 році на технічну компетентність з правом проведення вимірювань. Свідоцтво про атестацію № РТ 0005/2006 від 14.02.2006 року чинне до 14.02.2009 року. Сировина та матеріали, що використовуються для виготовлення хліба та хлібобулочних виробів, приймаються з супровідними документами, які підтверджують їх якість.
Задля подальшого удосконалення якості продукції на підприємстві впроваджується система управління якістю ISO, у відповідності з вимогами ДСТУ ISO 9001:2001 та система якості та безпеки харчових продуктів НАССР, використання яких передбачає контроль процесу виробництва на всіх його етапах, починаючи від моменту закупівлі сировини до моменту реалізації готової продукції.
ТОВ "Хлібодар" - учасник різних виставок, що організовувались Рівненською Торгово Промисловою Палатою, Волинською Торгово Промисловою Палатою, міським відділом торгівлі, обласним відділом торгівлі, міським відділом культури, обласним краєзнавчим музеєм. За участь у кожній з цих виставок "Рум'янець" нагороджений дипломами та грамотами.
Наполеглива праця технологів, пекарів, менеджерів, керівництва ТзОВ "Хлібодар" призвела до значних досягнень у галузі хлібопечення. Завдяки цим людям сьогодні Ви можете споживати смачний хліб та здобу від ТМ "Рум'янець". Зберігання і підготовка сировини до виробництва. Борошно зберігають у ємкостях (силосах) або мішках. Перед подачею на виробництво при не обхідності окремі партії змішують для покращання хлібопекарських властивос тей, просіюють через сита для відокремлення сторонніх домішок і пропускають через пристрій для видалення металомагнітних домішок.
Сіль зберігають у мішках або насипом в окремому приміщенні. Перед вико ристанням її розчиняють у воді в солерозчиннику. На сучасних хлібозаводах сіль зберігають у вигляді насиченого розчину. Розчин фільтрують, відстоюють і подають на виробництво.
Пресовані дріжджі зберігають у холодильнику. Перед використанням їх подрібнюють. У спеціальній дріжджемішалці готують суспензію дріжджів у теплій воді, яку використовують для приготування тіста.
Вода зберігається у баках холодної та гарячої води. Перед приготуванням тіста холодну і гарячу воду змішують у певній пропорції для доведення до не обхідної температури.
Цукор зберігають у мішках. При підготовці до виробництва його розчиняють У воді та фільтрують.
Тверді жири зберігають у ящиках або бочках, рідкі - у ємкостях. Перед ви користанням тверді жири розтоплюють і проціджують через сита певного розміру. Проціджують також рідкі жири й олії.
Яйця дезінфікують, розбивають і проціджують через сито.
Приготування тіста. Із підготовленої сировини за установленою рецепту рою готують тісто. Пшеничне тісто готують в одну (безопарний спосіб) або у дві фази (опарний спосіб).
При безопарному способі тісто замішують зразу із всієї сировини. У місиль ний апарат відповідно до рецептури дозується борошно, вода, дріжджова суспензія, сіль, інша сировина і проводиться замішування до одержання однорідної маси. Приготовлене тісто певний час виброджує.
При опарному способі спочатку із частини борошна, води, усіх дріжджів го тують опару. Після дозрівання до неї додають решту борошна і води, сіль, а та кож іншу сировину і замішують тісто. Під час бродіння дріжджові клітини зброд жують цукри борошна з утворенням спирту і диоксиду вуглецю, який розпушує тісто, воно збільшується в об'ємі, набуває необхідних фізичних властивостей, у ньому накопичуються ароматичні речовини.
Житні сорти хліба готують в основному двофазним способом. Спочатку го тують закваску, потім на ній замішують тісто.
Оброблення тіста. Ця операція включає поділ тіста на шматки зазначеної маси, надання їм певної форми: кулястої - на тістоокруглювальних чи батоноподібної - на тістозакатних машинах;вистоювання сформованих тістових заго товок у спеціальних шафах. Під час вистоювання тістові заготовки розпушують ся, збільшуються в об'ємі. Ця операція забезпечує хороший об'єм хліба, форму вання структури пористості.
Випікання. Після вистоювання тістові заготовки випікають у хлібопекарсь ких печах різної конструкції. Під час випікання унаслідок теплофізичних, мікробіологічних, біохімічних, колоїдних, хімічних процесів тістова заготовка пе ретворюється на хліб із забарвленою скоринкою і духмяним ароматом.
Остигання і зберігання. Випечений хліб укладають в ящики або лотки, які розміщують на вагонетках або у контейнерах, при цьому відбраковують вироби, що не відповідають стандартам. Вагонетки з хлібом транспортують у хлібосхо вища для остигання і реалізації.
На цей час більшість хлібозаводів не мають механізованих хлібосховищ. Всі виробничі операції, що пов'язані з укладанням хліба в лотки, на вагонетки або в контейнери, транспортуванням останніх у хлібосховища і завантаженням ви робів у автомашину виконуються здебільшого вручну.
Більш широке уявлення про стадії виробництва, послідовність виробничих операцій, машинно-апаратурне оформлення технологічного процесу дає апара турно-технологічна схема виготовлення хлібобулочних виробів на підприємстві (на прикладі батонів нарізних):
Апаратурно технологічна схема виробництва батонів на сучасному хлібозаводіЯк показано на схемі, борошно доставляється на виробництво борошновозами. З борошновоза Загальна тривалість технологічного процесу виготовлення основних видів хлібобулочних виробів становить 8-10 год.
Фанерний цех - Костопіль
Наступним об’єктом проходження нашої практики стало підприємство деревообробної промисловості «Фанерний цех - Костопіль», яке знаходиться в м. Костопіль, Рівненського району. Костопільський деревообробний комбінат спеціалізується на випуску фанери.
Фанерою називаються тонкі дерев’яні пластини або листи, які застосовують як будівельний і столярний матеріал. Залежно від способу виробництва розрізняють фанеру ножову, або облицювальну, і клеєну.
Клеєну фанеру виготовляють з берези, вільхи, сосни, осики, липи, дуба, смереки і ялини. Листи клеєної фанери виготовляють довжиною від 1220 до 2440 мм. і товщиною від 4 до 40 мм. Листи фанери, товщиною понад 12 мм. називають фанерними плитами.
Фанеру ножову виготовляють з твердих і цінних порід деревини – дуба, ясеня, горіха, червоного дерева, зрізуючи тонкі листи деревини на спеціальних фанерно-стругальних верстатах, і застосовують для оздоблення (фанерування) столярно-меблевих виробів. Крім розглянутих сортів, фанерні комбінати спеціалізуються на виготовленні спеціальної фанери : армованої – обклеєної листовим металом; венірованої – обклеєної з двох боків або з одного шпоном цінних порід; вогнетривкої і водотривкої – покритої галалітом, пластмасою, водотривкою хімічною сполукою; покрівельної – обклеєної папером, просоченим тольовою масою та ін.
Саме на «Фанерному цеху» виготовляють клеєну фанеру.
Клеєну фанеру виготовляють з трьох або більше шарів лущеного шпону, склеєного між собою так, що волокна суміжних шарів перехрещуються. Таке розміщення волокон надає фанері більш рівномірної міцності і рівності її поверхні.
Клеєну фанеру застосовують в різних галузях промисловості. З неї виготовляють понад 2000 різних виробів.
Деревообробний комбінат складається з пропарювального відділення, лущильного цеху, сушильного відділення, клеїльного цеху і цеху остаточної обробки.
Кожен з нас, напевно, бачив фанерний лист. Але ніхто не задумувався над тим, за якою технологією вона (фанера) виготовляється. Виявляється, що даний виробничий процес нелегкий, і щоб виготовити простий фанерний лист, необхідно виконати багато технологічних операцій.
Технологія виробництва фанери включає в себе наступні етапи:
Подача сировини
Розпилювання колод на кряжі
Пропарювання кряжів
Лущення шпону
Розрізання шпону на листові заготовки
Сушіння шпону
Сортування
Нанесення клею на шпон
Заготівля листів шпону
Склеювання шпону
Холодне пресування
Гаряче пресування
Обрізка готової фанери по формату
Шліфування фанери
Сортування фанерних листів
Ламінування фанери
Обрізка кромок
Пакування готової продукції
А тепер детально охарактеризуємо вищезгадані технологічні процеси.
Деревинні матеріали доставляють на комбінат залізничним і автомобільним транспортом. Потім їх розвантажують на склад сировини. Звідси деревина подається транспортером на конвеєр, який переправляє її до першого станка. Там колоди розпилюють на кряжі, довжина яких може бути 2600 і 1320 мм. Вимірювання проводяться лазером з точністю до міліметра. Розпилені кряжі конвеєр подає до пропарювального відділення.
У пропарювальному відділенні цеху кряжі проходять деяку термічну обробку. З пропарених, розм’яклих кряжів знімають кору.
Після того, як з колод деревини знято кору, конвеєр переправляє її далі на лущильний верстат. Лущильний верстат – це звичайний тип токарного верстата з обертовим шпинделем і поперечним супортом, на якому закріплений у вигляді різця довгий ніж з притискним пристроєм. Ніж, підведений до кряжа, що обертається зрізає неперервну стружку шпону, товщиною в 1,57 мм.
Шпон знаходиться в сирому стані (вологість приблизно дорівнює 70-80%), тому наступною операцією буде сушіння шпону.
Листові заготовки шпону транспортуються у сушильне відділення. У сушильному відділенні знаходиться два види сушарок шпону: парова і газова. У них під впливом температури нагріваються газ і пара, які і сушать шпон. Вологість у сухому шпоні дорівнює приблизно 3,8%.
Потім шпон сортують, і подають на полагоджувальний верстат. Механізм роботи даного верстата полягає в тому, що недоліки шпону видаляються, а на їх місце подаються замінники деревини. Завдяки цьому ми можемо одержати якісний шпон відповідно вищого ґатунку. Після того, як шпону надали «товарного» вигляду, транспортери перевозять його до клеїльного цеху.
Технологічний процес у клеїльному цеху відбувається наступним чином: на один верстат конвеєром подається шпон, який з однієї сторони просочений клеєм. На інший конвеєр подають шпон нічим не просочений. З обох конвеєрів шпон надходить у верстат, де склеюються взаємо перпендикулярно і по черзі листи шпону. Таке склеювання надає майбутній фанері кращої міцності, а, отже, і кращої якості.
Далі конвеєр транспортує склеєні листи шпону у відділ холодного пресування. Там під тиском 18 кг/см2 у 32 пресувальних поличках фанера набуває цілісності. Наступним процесом є гаряче пресування.
Після процесу холодного пресування транспортер подає листи фанери у відділ гарячого пресування, де під температурою 125о С фанера проходить термічну обробку.
Наступним технологічним процесом є обрізка готової фанери по формату. Загальноприйнятим вважається формат фанери – 1250*2500. Для цього процесу використовуються 2 пилки: основна і підрізна. Спочатку конвеєр подає фанеру на верстат, на якому знаходиться основна пила. Вона обрізає фанеру по довжині. Далі конвеєр подає фанеру на підрізну пилу. Ця пила обрізає кромку фанери.
Сформовану фанеру транспортують в цех остаточної обробки. В цьому цеху проходять наступні технологічні процеси: шліфування, сортування, ламінування та пакування готової продукції.
Отже, пройшовши навчальну практику на “Фанерному цеху”, ми освоїли технологічні процеси по обробці деревини та виготовленні фанери.
Варто сказати що це підприємство працює у безвідходному режимі. Тобто, обрізки фанери і шпону проходять вторинну обробку і йдуть на затрати енергії таких технологічних процесів як пропарювання кряжів та гаряче пресування.
Слід наголосити, що, незважаючи на високу складність проходження технологічних процесів на комбінаті, продукція підприємства має великий попит на світовому ринку.
Висновок:
Під час даної навчальної практики ми вивчали технології народного господарства на виробничо-господарських підприємствах, закріпили і поглибили теоретичні знання з питань готових помислових продукцій і їх використання в промисловості. Також ми виконували всі завдання, які були передбачені програмою даної практики, дотримуючись при цьому правил техніки безпеки, попередньо ознайомившись з ними.
Об’єктами практики були підприємства м. Рівного та Рівненської області які дали можливість ознайомитись з технологіями різних промисловостей.
Серед них такі як: Рівнеоблводоканал, Рум `янець, Фанерний цех – Костопіль.
Нам дуже сподобало відвідувати підприємства такого типу, адже той досвід який нам передали залишиться для нас назавжди.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Збошна О. М. Основи технології. Навчальний посібник, - Тернопіль: Карт-бланш, 2002.
Технологія конструкційних матеріалів. Підручник під ред, М, А. Сологуб. - К.; Вища школа, 1993.
Технология важнейших отраслей промышленности. - Учебник для законов Спец. А.М. Гимбер и др. -М.: Вышая школа. 1985.-496 с.
Робоча програма навчальної практики з дисципліни «Основи промислових технологій і матеріалознавства» для студентів денної форми навчання за напрямом підготовки 6.050 «Економіка і підприємництво». - Гурин В.А., Востріков В.П., Кузьмич Л, В.-Рівне, НУВГП, 2005, - 7 с.
Технология изготовления печатных форм / Под общей редакцией В.И.Шеберстова. – М.: Книга, 1990. – 420 с
vodarivne.com/projects
vodokanal.ck.ua
12.04.2013 23:04-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора