Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Трудова мобільність
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Київський національний економічний університет
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Соціологічне дослідження
Предмет:
Економіка праці
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»
Кафедра управління персоналом та економіки праці
Соціологічне дослідження з дисципліни «Соціологія праці»
на тему: «Трудова мобільність»
Програма соціологічного дослідження
Методологічний розділ
Методичний розділ
Організаційно-технічний розділ
1. Методологічний розділ
Гіпотези соціологічного дослідження
1.Трудова мобільність в межах регіонального ринку праці детермінована як загальними, так і специфічними соціально-економічними чинниками, що є умовою вільного переміщення працівників.
2. Можна припустити, що в умовах перехідного періоду виникають нові форми мобільності, пов’язані з переходом від роботи за наймом до підприємницької діяльності; перетіканням зайнятих зі сфери офіційної у сферу неофіційної економіки і навпаки; зростанням самозайнятості населення у домашньому та підсобному господарствах; пошуком другої та третьої роботи (додаткова зайнятість).
3. Значною стає “прихована” мобільність, а також залишається високою потенційна мобільність населення поряд з низькою реальною.
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є працездатне населення України. Вибір об’єкту зумовлений одним із завдань дослідження - проаналізувати регіональні особливості ринків праці на основі соціологічного дослідження трудової мобільності.
Предметом дослідження є трудова мобільність в умовах регіонального ринку праці, виявлення сучасних типів мобільної поведінки, аналіз зовнішньої і внутрішньої, співвідношення реальної та потенційної трудової мобільності, виявлення рівня “прихованої” мобільності на ринку праці, оптимізація управління цим процесом.
Інформаційна база дослідження:
статистичні дані плинності кадрів, рівня їхньої трудової мобільності;
визначення сфер діяльності, в яких найбільшою мірою проявляється соціальна рухливість працівників;
динаміка кількості робіт, які змінювали працівники протягом певного періоду трудової діяльності (за місяць, квартал, рік);
дані щодо підвищення рівня трудової мобільності працівників під впливом науково-технічних нововведень;
дані щодо рівня забезпечення народного господарства робочою силою;
дані щодо реальної трудової мобільності та резервів потенційної мобільності на підприємствах;
тенденції зростання трудової мобільності в економічних сферах;
визначення рівня залежності трудової кар’єри від трудової мобільності працівників.
Завдання соціологічного дослідження:
вивчення загальних і специфічних соціально-економічних, соціально-демографічних та інших факторів, що мають вплив на трудову мобільність;
ставлення різних груп населення до трудової мобільності, зумовлене їх потребами, інтересами, ціннісними орієнтаціями, рівнем домагань, життєвою, професійною стратегією тощо;
вивчення соціально-психологічних механізмів індивідуальної мобільної поведінки людей (різний ступінь психологічної готовності окремих груп працівників до ринкових відносин та різний ступінь їх адаптації до ринкових перетворень).
Трудову мобільність необхідно розглядати як необхідний атрибут ринкових відносин, як процес, що тісно пов’язаний зі свободою вибору місць трудової діяльності (множинність пропозицій робочих місць, конкуренція працедавців за одержання якісної робочої сили), під час якого відтворюється трудовий потенціал, формуються умови для вільного розвитку особи.
Ринкова економіка є своєрідним стимулятором мобільності, бо, з одного боку, він спрямовує кваліфікованих працівників на пошук місць кращого застосування своєї праці, здібностей на робочих місцях з високим творчим змістом і оплатою праці, а з другого - значна частка працездатного населення, яка вивільняється з виробництва і тимчасово не має роботи, мусить проходити професійну перепідготовку.
Розширення свободи працівників у виборі і зміні місця праці знаходить вираз у суттєвих відхиленнях фактичних напрямків трудової мобільності від тих, які бажані для суспільства (наприклад, продовжується перерозподіл працівників між офіційною та неофіційною сферами зайнятості на користь останньої).
У зв’язку з цим суттєво зростає важливість і складність управління трудовою мобільністю, оскільки у способі координації зайнятості на національному ринку праці переплітаються механізми ринкового, державного регулювання та функціонування тіньового ринку. При цьому питома вага ринкового регулювання, хоча і зростає, але залишається незначною.
Розгляд феномену ринку в соціологічному аспекті дозволяє представити його як систему, яка розвивається через взаємодію процесів внутрішньої і зовнішньої трудової мобільності. З позиції системного підходу виявляється, що кожен з видів трудових переміщень-професійно-кваліфікаційні (в рамках внутрішньої мобільності), територіальні і галузеві (в рамках зовнішньої) виконують певні функції у формуванні ринку праці. Так, професійно-кваліфікаційні переміщення виконують функцію якісної зміни професійно-кваліфікаційної структури ринку праці; територіальні - функцію перерозподілу і селекції робочої сили, що сприяють кращому її використанню; галузеві - з однієї сторони, забезпечують робочою силою перебудову структури виробництва, а з другої регулюють зовнішню трудову мобільність. Соціальні механізми функціонування ринку праці повинні вирішити суперечності, закладені в соціальній мобільності, і сприяти найбільш повній реалізації основних функцій кожного виду трудової мобільності (трудових переміщень).
Трудову мобільність слід розглядати як соціально-економічний процес, що визначає динамічний стан, готовність і здатність індивідів до зміни соціально-трудової позиції, статусу у системі виробничих умов і кон’юктури ринку праці.
Трудова мобільність як деперсоніфікований процес характеризується обсягом, інтенсивністю і напрямом найважливіших потоків руху, певним соціальним механізмом, рушійними силами, прямими наслідками для суспільства. Економісти, як правило, схильні трактувати трудову мобільність індивідів, виходячи із зміни кількості та якості робочих місць. Їхні інтереси зосереджені в основному на вивченні економічних аспектів мобільності робочих місць, а відтак на міграційній здатності робочої сили (наприклад, на витратах на перепідготовку робочої сили та її переміщення). Отже, трудова мобільність індивідів вивчається економістами як чинник економічних процесів.
Однією з причин повільного й важкого становлення ринку праці в Україні є низький рівень мобільності. В той же час при високій мобільності кадрів полегшується процес адаптації підприємств до економічних шоків, і, як наслідок, економіка швидше виходить з кризового стану. Висока динаміка робочої сили свідчить також про адаптаційний потенціал робітників. Вища мобільність протягом певного періоду спричиняє більшу кількість вільних вакансій, тому працівникам легше знайти роботу. Цей чинник дозволяє насамперед зменшити хронічне безробіття, особливо для некваліфікованої робочої сили.
Отже, трудова мобільність як елемент ринкової організації праці розкривається: по-перше, як категорія ринку праці, що означає здатність та готовність працівника до зміни місця праці; по-друге, як процес руху робочої сили в галузево-територіальному та професійно-кваліфікаційному розрізах.
2. Методичний розділ
В процесі соцдослідження була визначена генеральна та вибіркова сукупність.
Генеральна сукупність – працездатне населення України.
Вибіркова сукупність – 30 осіб працездатного населення (враховувалися наступні характеристики вибіркової сукупності: вік, стать, сімейний стан, освітній рівень, стаж роботи, регіон проживання).
В процесі соцдослдження трудової мобільності основним методом збору інформації було анкетування. (зразок анкети – див. Додаток 1)
На основі зібраних даних було розроблено зведену анкету (див. Додаток 2), в якій зафіксовані інтегральні показники рівня трудової мобільності працездатного населення України.
Обробка та аналіз отриманих даних
У результаті проведеного соцдослідження вдалося з’ясувати, що складовими компонентами механізму трудової мобільності є об’єктивні фактори (технологічні, економічні, демографічні, організаційні та соціальні), які впливають на цей процес, а також суб’єктивні фактори (ставлення людини до мобільності, сформоване її потребами, інтересами, ціннісними орієнтаціями) працівників до зміни соціально-трудової позиції, статусу. Отже, трудова мобільність залежить не тільки від об’єктивних, але також і від суб’єктивних факторів, свідомості і волі, цілей та інтересів.
Трудова мобільність може бути потенційною та фактичною (реальною). Під потенційною мобільністю слід розуміти схильність, бажання, намагання людиною змінити свій статус і перейти в іншу групу. Цей стан має відрізок часу між прийняттям рішення про мобільність і фактичною мобільністю або ж стриманням від неї. Критичний рівень потенційної мобільності приводить до фактичної мобільності, який свідчить про зміну статусу людини, її перехід в іншу групу під дією об’єктивних і суб’єктивних факторів, умов і стимулів.
Трудова мобільність - складний процес взаємодії потреб, інтересів, стимулів (як зовнішніх чинників намагання змінити соціальну позицію), установок, ціннісних орієнтацій (як усвідомленого бажання зберегти або змінити той чи інший соціальний статус) і мотивів (як конкретні причини поведінки). Наслідком цього складного процесу є певний тип мобільної поведінки як індивідуальної, так і групової.
Відмінності в типології і структурі особистості працівників, поряд з об’єктивними факторами мобільності, мають вплив на формування суб’єктивного ставлення до мобільності, що трансформуються у три основні типи:
1. позитивний (прийняття позитивного рішення і здійснення акту трудової мобільності з переходом в нову соціальну групу (соціально-професійну групу, верству), що зумовлене організованою зміною соціальної позиції індивіда, із запровадженням сучасних технологій, створенням нових робочих місць, зміною форм власності, феноменом підприємництва тощо);
2. нейтральний (не мають намірів щось змінювати);
3. негативний (прийняття рішення або здійснення вимушеного акту мобільності (скорочення, звільнення, незадоволеність умовами праці, сімейні обставини) під впливом певних об’єктивних обставин в умовах ринкових відносин.
Основними типами мобільної поведінки є:
1. активний (реально мобільний, позитивний) тип - ті, що порівняно недавно змінили місце роботи (посаду, професію, стиль життя тощо), що відповідають новим вимогам часу і не мають намірів щось змінювати найближчим часом;
2. потенційно-активний (потенційно мобільний, позитивний) тип - ті, що поки нічого не змінили, але мають відповідні наміри, можливості, які реалізують найближчим часом;
3. пасивно-стабільний (“консерватори”, нейтрали) тип - ті, хто задоволені (або в якійсь мірі задоволені) тим, що мають на даний час (місцем праці, професією, рівнем життя тощо), тому не збираються наразі нічого змінювати;
4. вимушено-пасивний (фактично стабільний, нейтрали) тип - ті, хто під впливом об’єктивних обставин (особистісних, сімейних, виробничих тощо) позбавлені можливості активно змінювати свою поведінку, а отже соціально-професійний статус і місце в суспільстві;
5. потенційно-пасивний (потенційно мобільний, “зневірені”, негативний) тип - ті, що не мають на даний час місця праці, готові приступити до роботи, але тривалий час не можуть її знайти і вичерпали для цього всі можливості;
6. вимушено-активний (фактично вимушено мобільний, негативний) тип - ті, що змушені були змінити свій життєвий уклад під вливом певних обставин (через звільнення, втрату основного місця праці з різних причин, сімейні обставини тощо).
Здійснений конкретно-соціологічний аналіз регіональної трудової мобільності виявив з одного боку спрямованість, тенденції та інтенсивність соціально-трудових переміщень в регіоні, а з другого - дав змогу з’ясувати характер соціальних установок, намірів, оцінок опитаного населення стосовно актуальних питань функціонування регіональної економіки, а також можливі шляхи його економічної поведінки у сфері трудових відносин.
Соціологічний аналіз стану трудової мобільності дав змогу виділити такі тенденції її розвитку на регіональному ринку праці:
1. Перехід від роботи за наймом до підприємницької діяльності. Потенційними підприємцями можна вважати третину львів’ян, які хотіли б розпочати власну справу, але не мають для цього можливостей, матеріальних засобів.
2. Перетікання зайнятих зі сфери офіційної у сферу неофіційної економіки. Опитане працездатне населення вважає, що в сучасних умовах життя значною мірою виправдовують себе такі способи виживання людей, як заняття “човниковою” торгівлею, спекуляція валютою, роздрібна торгівля в кіосках, на речовому ринку тощо. Новим способом виживання вважається неофіційна робота за межами України. Отже, значно вищим є рівень прихованої мобільності, яка отримала специфічну назву “економічного туризму” або “човникарства”. Зростає самозайнятість населення у домашньому та підсобному господарствах.
3. Для майже половини львів’ян характерним є пошук другої та третьої роботи (додаткової зайнятості).
4. Саме у період становлення ринкових відносин основним мотивом здійснення трудової мобільності є прагнення поліпшити своє матеріальне становище, знайти таке робоче місце у різних секторах економіки, де матеріальна винагорода за працю відіграватиме основну роль.
5. Поряд з низькою реальною мобільністю існує досить висока потенційна, що свідчить про готовність значного масиву зайнятих до зміни роботи. Це має спростувати тезу про неготовність населення до ринкових перетворень, а свідчить швидше про їх штучне гальмування.
Результати соціологічного дослідження свідчать про різну готовність і здатність індивідів до зміни соціально-трудової позиції, статусу. Близько третини опитаних висловили бажання в майбутньому долучитися до підприємництва і започаткувати власну справу. Основними мотивами підприємницької поведінки при цьому є прагнення швидко забезпечити матеріальний достаток, можливість через підприємництво набути самостійність і незалежність. Крім того, серед працездатного населення зафіксовані стійкі соціальні установки щодо готовності подальшого навчання, зміни професії і набуття нової спеціальності.
Активний тип мобільної поведінки характерний для економічно активного населення, для осіб з неповною зайнятістю та самозайнятих індивідуально-трудовою діяльністю внаслідок низхідної трудової мобільності - вимушено активний тип на ринку праці. Пасивний тип мобільної поведінки характерний для майже половини працюючих осіб. Потенційно-активний тип мобільної поведінки значною мірою характерний для молоді, що навчається, та працюючих осіб, які мають наміри щодо зміни соціально-трудової позиції. Отже, поряд з низькою реальною мобільністю існує досить висока потенційна, що свідчить про готовність значного масиву зайнятих до зміни місця праці, професії.
3. Організаційно-технічний розділ
Соцдослідження, присвячене якісному вивченню тенденцій та рівня трудової мобільності працездатного населення України, проводилося протягом місяця в Києві; для реалізації завдань соцдослідження було здійснено анкетування 30 осіб вибіркової сукупності; зібрана дані були використані в процесі аналізу динаміки та характеру трудової мобільності.
Дана організація соцдослідження, заснована на вище зазначеному розподілі людських та часових ресурсів, дала можливість ефективно реалізувати пріоритетні завдання соцдослідження.
Звіт
За результатами проведеного соціологічного дослідження вдалося встановити, що реально мобільних зафіксовано близько 30% від усіх опитаних, до потенційно мобільних ми можемо віднести 10% опитаних. Фактично стабільне, немобільне населення складає 33,3% опитаних. Якщо прослідкувати особливості трудової мобільності в залежності від статі, то чоловіки є більш мобільними. 30,5% чоловіків та 24,7% жінок складають реально мобільний тип поведінки на ринку праці.
Реально-мобільний тип трудової мобільності більшою мірою є характерний для людей віком 32-38 років (37,4%), найбільший відсоток (57,3%) серед потенційно мобільних складають особи віком 18-24 роки, які реалізують свій потенціал найближчим часом. Фактично стабільний тип характерний для осіб віком 39-60 років, які не збираються нічого змінювати у своєму житті. Потенційно пасивних, “зневірених” найбільший відсоток є серед осіб віком 46-52 роки (16,5%) та 53-60 років (19,7%). Отже, найбільш активними на ринку праці є особи середнього віку, найближчим часом реалізує свої можливості молодь, старше ж покоління не схильне щось змінювати у своєму житті, воно має більш консервативні погляди на трудову мобільність.
Значення індексу потенційної мобільності працездатного населення у працездатному віці -0,02 показує, що певна частина працездатного контингенту не є потенційно мобільною і негативно ставиться до зміни місця праці. Натомість найбільш потенційно мобільними на ринку праці є безробітні незареєстровані в службі зайнятості (0,42), безробітні зареєстровані в службі зайнятості (0,37) та самозайняті (0,36).
Характерною тенденцією для сучасного ринку праці України є перетікання зайнятих зі сфери офіційної у сферу неофіційної економіки, пошук другої та третьої роботи. Близько 43,3 % опитаних надали б перевагу зайнятості в неофіційному секторі економіки; 23,3 % вказали на можливий перехід від роботи за наймом до підприємницької діяльності; при цьому 20 % респондентів виступили за ймовірність пошуку другої та третьої роботи, тобто виявили готовність до залучення у сферу додаткової зайнятості.
Додаткові заробітки найбільшою мірою пов’язані з виконанням певних видів робіт на замовлення або на продаж. Причому, більшість опитаних схильні до комерційних поїздок в інші міста, регіони та до надання інтелектуальних та фінансово-посередницьких послуг. Решта, які не шукають можливості додаткових заробітків, мотивують це тим, що додаткова зайнятість заважала б основній роботі, навчанню.
Cлід зазначити, що інтенсивність трудових переміщень досить висока. 36,7 % опитаних змінювали місце роботи 2 рази за кожні півроку протягом періоду трудової діяльності; лише 13,3 % респондентів один раз змінювали місце роботи за весь робочий період.
Для 46,7 % опитаних ключовим фактором трудової мобільності є необхідність реалізації власного трудового потенціалу, 43,3 % респондентів змінювали місце роботи через усвідомлення не перспективності попередніх робочих місць, необхідності зміни соціально-психологічного клімату та організаційних умов роботи. Для 10 % опитаних пріоритетним завданням в процесі здійснення трудових переміщень є необхідність забезпечення добробуту сім’ї за рахунок вищого рівня оплати праці на новій роботі.
Інтегральний показник рівня адаптації за умов здійснення трудових переміщень 0,1 свідчить про недостаньо високу міру адаптованості працівників до нових умов роботи. При цьому для 30 % опитаних процес адаптації на новому місці роботи відбувався легко, для інших 30 % адаптація проходила більшою мірою складно, ніж, легко. 16,7 % опитаних дуже складно звикали до нових умов трудової діяльності.
Для 50 % опитаних зміна місця роботи не призвела до позитивних зрушень в аспекті зростання їх конкурентоспроможності, підвищення рівня та якості життя. 30 % респондентів стверджують про часткове поліпшення рівня життя та їхньої конкурентоспроможності на ринку праці внаслідок зміни місця роботи. 20 % опитаних значною мірою підвищили свою конкурентоспроможність та рівень життя за рахунок соціально-трудових переміщень.
Інтегральний показник зрушень у трудовій кар’єрі 0,15 свідчить про позитивний вплив соціально-трудових переміщень на трудову кар’єру працівників (46,7 % опитаних стверджують, що зміна місця роботи позначилася більшою мірою позитивно, ніж негативно на їхній трудовій кар’єрі; 13,3 % зазначають, що трудові переміщення дуже негативно вплинули на їхню кар’єру).
Інтегральний показник соціально-професійного самовизначення 0,02 свідчить про незначні позитивні зміни у професійній сфері працівників за рахунок трудової мобільності: 33,3 % опитаних стверджують про негативний вплив трудових переміщень на процес їхнього соціально-професійного самовизначення; натомість 30% респондентів спостерігають позитивні соціально-професійні зрушення за рахунок трудової мобільності; 20 % опитаних зазнали негативного впливу трудової мобільності на процес їхнього соціально-професійного самовизначення.
Характеризуючи види трудової мобільності, необхідно зазначити, що пріоритетною на сьогодні залишається міждержавна трудова мобільність у вигляді зовнішньої трудової міграції (реалізовували протягом періоду трудової діяльності 43,3 % опитаних); значною є також міжрегіональна трудова мобільність в рамках країни (реалізовували 33,3 % респондентів); 23,3 % опитаних здійснювали між професійні трудові переміщення в рамках регіону.
На думку більшості респондентів, одним з найефективніших елементів механізму регулювання трудової мобільності є налагодження регіонального обліку трудових ресурсів (30 % опитаних); 26,7 % опитаних виступили за необхідність державної підтримки малого бізнесу та легалізації тіньової економіки; 23,3 % опитаних вважають, що важливим аспектом регулювання трудової мобільності є вдосконалення системи професійної освіти; для 20 % респондентів важливим фактором трудових переміщень виступає здійснення ефективної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів.
Основою ефективного регулювання трудової мобільності на регіональному ринку праці має бути єдність механізмів саморегулювання та державного впливу, що дає можливість надати саморозвиткові мобільності скерованість в інтересах окремих груп та регіону в цілому. Особлива увага державної політики зайнятості зосереджується на категоріях працездатного населення зі зниженою мобільністю, які відчувають значні труднощі в зміні і пошуку роботи. На українському ринку праці - це безробітні та приховано безробітні.
АНКЕТА
Шановний респонденте, дане опитування проводить студентка ІV курсу факультету управління персоналом та маркетингу КНЕУ ім.В.Гетьмана Курочка Олена Сергіївна з метою визначення тенденцій та рівня розвитку трудової мобільності працівників в Україні. Результати даного опитування будуть використані для виконання навчального завдання. Прохання давати щирі та чіткі відповіді, обирати лише один пункт з наведеного переліку відповідей до кожного запитання в анкеті. Анонімність гарантується. Дякую за співпрацю.
1. Як Ви ставитеся до зміни посади, професії, місця роботи?
а) позитивно;
б) більшою мірою позитивно, ніж негативно;
в) не визначився;
г) більше негативно, ніж позитивно;
д) негативно.
2. Як часто Ви змінювали місце роботи за період трудової діяльності?
а) 1 раз за весь період;
б) 1 раз кожного року;
в) 2 рази за кожні півроку;
г) 1 раз за кожен квартальний період.
3. Який з перелічених факторів відігравав ключову роль під час прийняття рішення щодо зміни місця роботи?
а) необхідність забезпечити добробут сім’ї за рахунок вищого рівня оплати праці;
б) прагнення до реалізації власного трудового потенціалу та кар’єрного зростання;
в) усвідомлення неперспективності попередніх робочих місць, бажання змінити соціально-психологічний клімат та організаційні умови праці.
4. Чи зростала Ваша конкурентоспроможність на ринку праці, покращувався рівень та якість життя за період змін місця роботи?
а) так, значною мірою;
б) частково;
в) позитивних змін не спостерігалося.
5. Який з видів трудової мобільності Ви найчастіше реалізовували?
а) міжпрофесійну в рамках регіону;
б) міжрегіональну в рамках країни;
в) міждержавну у вигляді зовнішньої трудової міграції.
6. Як відбувався Ваш процес адаптації до нової посади, нового місця роботи?
а) легко;
б) радше легко, ніж складно;
в) радше складно, ніж легко;
г) дуже складно.
7. Як позначилися зміни місця роботи на Вашій трудовій кар’єрі?
а) дуже позитивно;
б) радше позитивно, ніж негативно;
в) радше негативно, ніж позитивно;
г) дуже негативно.
8. Як вплинули трудові переміщення на Ваше соціально-професійне самовизначення?
а) дуже позитивно;
б) радше позитивно, ніж негативно;
в) радше негативно, ніж позитивно;
г) дуже негативно.
9. Якій з форм трудової мобільності Ви надали б перевагу?
а) перехід від роботи за наймом до підприємницької діяльності;
б) перехід до зайнятості у неофіційному секторі економіки;
в) самозайнятість у домашньому та підсобному господарствах;
г) пошук другої та третьої роботи (додаткова зайнятість).
10. Який елемент механізму регулювання трудової мобільності є на Вашу думку найефективнішим?
а) проведення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів;
б) вдосконалення системи професійної освіти;
в) державна підтримка малого бізнесу та легалізація тіньової економіки;
г) налагодження ефективного регіонального обліку трудових ресурсів.
Вкажіть, будь ласка, наступні дані про Вас:
Стать
чоловіча
жіноча
Вік, років
16-20
20-30
30-40
Освіта
неповна середня
повна середня
середня спеціальна
незакінчена вища
вища
Сімейний стан
одружен(ий)/а
неодружен(ий)/а
Стаж роботи, років
до 1
1-5
5 і більше
Регіон проживання
Дякую за участь!
ЗВЕДЕНА АНКЕТА
1. Як Ви ставитеся до зміни посади, професії, місця роботи? І = -0,02
а) позитивно; (10%)
б) більшою мірою позитивно, ніж негативно; (30%)
в) не визначився; (16,7%)
г) більше негативно, ніж позитивно; (33,3%)
д) негативно. (10%)
2. Як часто Ви змінювали місце роботи за період трудової діяльності?
а) 1 раз за весь період; (13,3%)
б) 1 раз кожного року; (20%)
в) 2 рази за кожні півроку; (36,7%)
г) 1 раз за кожен квартальний період. (30%)
3. Який з перелічених факторів відігравав ключову роль під час прийняття рішення щодо зміни місця роботи?
а) необхідність забезпечити добробут сім’ї за рахунок вищого рівня оплати праці; (10%)
б) прагнення до реалізації власного трудового потенціалу та кар’єрного зростання; (46,7%)
в) усвідомлення неперспективності попередніх робочих місць, бажання змінити соціально-психологічного клімат та організаційні умови праці. (43,3%)
4. Чи зростала Ваша конкурентоспроможність на ринку праці, покращувався рівень та якість життя за період змін місця роботи?
а) так, значною мірою; (20%)
б) частково; (30%)
в) позитивних змін не спостерігалося. (50%)
5. Який з видів трудової мобільності Ви найчастіше реалізовували?
а) міжпрофесійну в рамках регіону; (23,3%)
б) міжрегіональну в рамках країни; (33,3%)
в) міждержавну у вигляді зовнішньої трудової міграції. (43,3%)
6. Як відбувався Ваш процес адаптації до нової посади, нового місця роботи? І = 0,1
а) легко; (30%)
б) радше легко, ніж складно; (23,3%)
в) радше складно, ніж легко; (30%)
г) дуже складно. (16,7%)
7. Як позначилися зміни місця роботи на Вашій трудовій кар’єрі? І = 0,15
а) дуже позитивно; (16,7%)
б) радше позитивно, ніж негативно; (46,7%)
в) радше негативно, ніж позитивно; (23,3%)
г) дуже негативно. (13,3%)
8. Як вплинули трудові переміщення на Ваше соціально-професійне самовизначення? І = 0,02
а) дуже позитивно; (30%)
б) радше позитивно, ніж негативно; (16,7%)
в) радше негативно, ніж позитивно; (33,3%)
г) дуже негативно. (20%)
9. Якій з форм трудової мобільності Ви надали б перевагу?
а) перехід від роботи за наймом до підприємницької діяльності; (23,3%)
б) перехід до зайнятості у неофіційному секторі економіки; (43,3%)
в) самозайнятість у домашньому та підсобному господарствах; (13,3%)
г) пошук другої та третьої роботи (додаткова зайнятість). (20%)
10. Який елемент механізму регулювання трудової мобільності є на Вашу думку найефективнішим?
а) проведення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів; (20%)
б) вдосконалення системи професійної освіти; (23,3%)
в) державна підтримка малого бізнесу та легалізація тіньової економіки; (26,7%)
г) налагодження ефективного регіонального обліку трудових ресурсів. (30%)
13.04.2013 19:04-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора