Білет №17 Політологія Білет №17 1 рівень 1. 2 Держава- це основний системоутворюючий компонент політичної системи: 2. 1 Нація є прикладом безпосереднього суб’єкта політики: 3. 1 Для обрання народним депутатом України необхідно мати не менше 25 років: 4. 1 2 рівень 5. 3 6. 1,2,5 7. 1 8. 3,5,6 9. 1,2,6 10. 2,5 11. 1,3,5 12. 5 A)Громадянське суспільство Держава і громадянське суспільство – це свого роду антиномія, яка допомагає охарактеризувати поділ цілісного суспільного організму на дві взаємопов’язані і взаємообумовлені сфери – політичну і соціальну. Для держави характерні тенденція до централізації, впорядкування суспільного життя, переважання вертикальних та ієрархічних зв’язків. Для громадянського суспільства властиві тенденції до децентралізації і свободи особи та домінування горизонтальних, невладних зв’язків. Ці зв’язки утворюють декілька рівнів. Фундамент – це відносин, які характеризують систему збереження життєдіяльності суспільства. Другий прошарок – це соціокультурні відносини. Третій – складають відносини, що пов’язані з індивідуальним вибором, політичними і культурними уподобаннями, ціннісними орієнтаціями. Тут ми маємо різного роду групи інтересів, клуби, політичні рухи і партії і т.д. Структура громадянського суспільства досить складна. Вона включає як первинні спільності людей (сім’ї, господарські і громадські організації і об’єднання, соціальні спільності та ін.) так і недаржавні політичні відносини (економічні, соціальні, духовні, національні, релігійні та ін.). У правовій державі вся система громадянського суспільства захищена законом від втручання держави. Отже, громадянське суспільство - це сфера спілкування й солідарності, спонтанної самоорганізації і самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій громадян, яка захищена необхідними законами від прямого втручання і регламентації з боку держави. Суб’єктами, які творять громадянське суспільство є: вільні і рівні індивіди; створені ними добровільні асоціації, зорієнтовані на громадські справи; вільна преса як засіб комунікації і самовиразу. До атрибутів громадянського суспільства належать; наявність публічного простору, засобів і центрів комунікації на основі яких формуються сфери громадського життя і громадської думки; організоване громадське (публічне) життя вільних і рівних індивідів, чиї права захищені конституцією і законами; добровільні асоціації, автономність яких усвідомлена на індивідуальному і колективному рівні і які є незалежні від держави; кооперація і солідарність між людьми, спілкування на засадах взаємної довіри і співробітництва, які є наслідком діяльності, зорієнтованої на громадські інтереси та публічну політику (Див. табл. № 4). Громадське суспільство виконує ряд функцій: механізму самоорганізації громадян для вирішення суспільних проблем; противаги державним владним структурам з метою не допустити узурпацію влади; засобу соціалізації індивідів, орієнтація їх на суспільно-корисні справи; сприятливого суспільного середовища для формування демократичного типу політичної культури, демократизації політичного процесу. Розвинене громадянське суспільство можливе лише у правовій державі, яка повинна реагувати на запити і потреби асоційованого громадянства, сприяти його розвитку, запобігати виникненню конфліктів. Взаємовідносини держави і громадянського суспільства мають будуватися на основі діалогу і співпраці, що в свою чергу сприятиме демократичному розвитку держави. Порушення рівноваги між державою і громадським суспільством призводить до гіпертрофії владних структур, диктату держави, відчуження і політичного безсилля народу. На думку більшості українських та зарубіжних політологів, інститути громадянського суспільства повинні стати фундаментом демократичного устрою. Розвиток структур громадянського суспільства забезпечить впевненість і відповідальність окремої особи, зростання самостійності приватних і громадських сфер життя, стане перешкодою на шляху надмірного розростання функцій держави. Безумовно, розбудова системи громадянського суспільства, врегулювання його взаємовідносин з державою на законодавчому рівні вимагає наявності відповідного правового поля, яке існує лише в правовій державі. Б)Політична влада:сутність,ресурси,ознаки та функції Політична влада — публічні, вольові (керівництва — підко­рення) відносини, що утворюються між суб'єктами політичної системи суспільства (у тому числі державою) на основі політич­них і правових норм. У різних суспільствах і державах характер влади відрізняєть­ся: в одних «керівництво» з боку держави означає пряме насиль­ство, в інших — прихований примус, у третіх — організацію і переконання. Має місце й поєднання різних засобів здійснення державної волі. Панування, систематичне насильство, примус — влада анти­демократична. Переконання, авторитет, служіння суспільству, дотримання загальнолюдських цінностей — влада демократична. Політичну владу можна умовно поділити на наступні типи: - традиційна влада; - харизматична влада; - раціонально-правова влада. Серед ресурсів політичної влади можна виділити економічні, соціальні, силові, інформаційні та ін. Економічні ресурси потрібні і для завоювання влади, і для реалізації її цілей, і для її підтримки. Силові ресурси виконують функцію забезпечення оборони країни, охорони внутрішнього порядку, у тому числі забезпечення безпеки політичної влади, недопущення яких-небудь намірів на владу з метою її скинення. Соціальні ресурси. Соціальна політика у великих сучасних західних країнах будується таким чином, що в збереженні існуючої політичної влади зацікавлена більшість населення: тут широка система страхування, високий рівень пенсійного забезпечення, широко розвита система благодійних організацій і т д. Інформаційні ресурси — це засоби масової інформації. Основна функція політичної влади — керування, керівництво суспільством у цілому і кожній його сфері. Вона полягає в постійному дозволі протиріччя між необхідністю порядку в суспільстві і різних інтересах різних шарів, національних і інших груп, окремих особистостей. Друга функція — функція оптимізації самої політичної системи, пристосування її інститутів до цілям, задачам і самій суті тих сил, що прийшли до влади. Третя функція — забезпечення стабільності в країні. Існують дві форми політичної влади: індивідуальна і інституалізована. У системі політичний влади розрізняють три функціональних взаємодіючих її рівні: — вищий рівень — макрополітична система вищих органів влади; — середній, чи проміжний рівень — це апарат політичної влади середньої ланки, бюрократія різних рангів; — третій рівень — це мікрорівень політичної влади. Він включає безпосереднє полите спілкування людей, малих груп. Основні ознаки політичної влади: · суверенність; · відображення загальних інтересів; · застосування примушення та насильства; · легітимність; · привселюдність; · джерело (у давній - род, у марксистів - клас, у демократії - народ). Основними функціями політичної влади є: · Інтегративна функція влади направлена на консолідацію всіх соціально-політичних сил, інтеграцію прогресивних політичних,ідеологічних, інтелектуальних ресурсів суспільства з метою реалізації суспільно-значущих, історично визначених цілей. · Регулятивна функція влади забезпечує створення політичних механізмів регулювання життєдіяльності суспільства, підтримує вольовими методами функціонування цих механізмів. · Функція мотивації означає, що влада формує мотиви політичної діяльності, підпорядковує їм як загальнозначущі, так і інші мотиви відповідно до політичних інтересів суб‘єктів владарювання, їхніх політико-організаційних структур. · Стабілізаційна функція влади націлена на забезпечення стійкого, стабільного розвитку політичної системи, всіх її структур,громадянського суспільства.