Білет №19
Політологія
Білет №19
1 рівень
1. 2 Об’єднання УНР та ЗУНР в соборну українську державу було проголошено 1 листопада 1918р.
2. 1 Форма держави є певним способом організації та здійснення влади.
3. 1
4. 1
2 рівень
5. 1,2,3
6. 1,3,4
7. 1,4,6
8. 2
9. 1,5,6
10. 1,3,4
11. 4 Глава держави в президентських республіках
12. 2,4 Які з наведенних ознак притаманні дуалістичним монархіям
A) Тоталітаризм і його ознаки та види.
Тоталітаризм – деспотичний, диктаторський режим, який в першій половині ХХ століття встановлюється в багатьох країнах Європи, Азії та Латинської Америки.
Тоталітаризм- це певний політичний режим і суспільна система, які характеризуються насильницьким політичним, економічним та ідеологічним пануванням правлячої еліти, організованої в цілісний бюрократичний партійно-державний апарат, очолюваний вождем (фюрером, дуче, каудільо) , тотальним контролем над суспільством і особистістю, нічим не обмеженим втручанням в усі сфери життя громадян.
Для тоталітарного політичного режиму притаманні наступні ознаки:
Основною ланкою в політичній структурі тоталітарного суспільства виступає єдина, добре організована, побудована за ієрархічним принципом масова політична партія на чолі з лідером. Відбувається зрощення партії з державою. Політизуючи всі органи державної влади (через контроль за призначенням на посади) партія підпорядковує їх, перетворюється в “партію-державу” шляхом злиття з державними інститутами, які переходять під повний партійний контроль. Політична опозиція знищується. Партія встановлює всеохоплюючий контроль над всіма сферами суспільного і приватного життя громадян.
Панування тоталітарної еліти (номенклатури, партократії) спирається на тоталітарну економіку з системою жорсткого централізованого контролю і управління всіма її галузями та на політизовану соціальну ієрархію, у якій кожна група має свій набір привілеїв, залежно від її статусу. о”.
З метою маніпулювання масовою свідомістю встановлюється монополія на засоби масової інформації, створюються потужні системи ідеологічної обробки населення. Масам пропонується лише дозована інформація про події і лише їх офіційна інтерпритація. Режим культивує нетерпимість до будь-якого інакомислення, розглядаючи ідейних опонентів як політичних противників, вони переслідуються і знищуються.
Для тоталітаризму притаманна зростаюча одномірність політичного, економічного, соціального і духовного життя. Відсутність можливостей відкритого прояву специфічних інтересів різних соціальних груп, витіснення з життя суспільства будь-якої альтернативності. Суспільству пропонується один суспільний вибір, один тип власності, одна партія, одна ідеологія, один вождь тощо.
Тоталітаризму властива так звана “активна несвобода” особи. Людям не просто забороняють мати відмінні від офіційних погляди та брати участь в опозиційних чи не схвалених владою організаціях. Їх постійно примушують демонструвати лояльність до режиму, надавати йому активну підтримку у різного роду мобілізаційних кампаніях, демонстраціях, мітингах тощо. Несанкціоновані форми суспільної активності забороняються. Інститути громадянського суспільства руйнуються
Визначальною ознакою тоталітаризму є застосування особливої системи насильництва і масового терору як специфічного засобу контролю над суспільством. Діяльність величезного наглядового і карного апарату заснована на сваволі, беззаконні та псевдосудочинстві. Відбувається зрощення партійно-державного апарату з репресивною системою. Тоталітарний режим встановлює контроль над зброєю, монополію на засоби збройної боротьби, мілітаризуючи всі сфери суспільного життя.
Соціально-психологічним підгрунтям для репресій стало формування режимами “образу ворога” і на цій основі – агресивної політичної свідомості. Німецький нацизм, що будував свою ідеологію на засадах крайнього шовінізму і расизму, зверхності арійської раси, оголосив ворогами усі “ неарійські” меншини Німеччини ( насамперед євреїв і циган ), а потім і решту націй, що відкинули претензії “арійської раси” на керівництво світом. Більшовизм же оголосив ворогами всіх, хто не належав до „передового робітничого класу”.
Холокост ( від грец. Holocaustosis- жертва всеспалення ) був вираженням фашистської ідеології і політики державного антисемітизму, доведеного до свого крайнього, практичного втілення – геноциду значної частини єврейського народу. В нациських катівнях загинуло 6 млн. євреїв- 1/3 світового єврейства.
Нацистська ідеологія бачила в євреї “недостойну звання людини антитезу” германського арійця. Ця параноя від ідеології людиноненависництва повинна була виправдати винищення “расово неповноцінних нелюдей”, юдофобію та антисемітизм, що стали в Німеччині державною політикою .
Холокост є загальнолюдською, а не лише вузьконаціональною єврейською трагедією. Він з’явився відображенням кризового стану всієї системи сучасної цивілізації, її політичних, правових і моральних структур, що допустили виникнення фашизму. І про це людство повинно постійно пам’ятати.
Сталінізм, керуючись теорією класової боротьби, спрямував свою політику масових репресій на непролетарські верстви. Послідовно нищилась буржуазія, дворянство, духовенство, так звана “буржуазна” і “націоналістична” інтелігенція. Наприкінці 20-х- початку 30-х років ворогами була оголошена найчисельніша соціальна верства країни – трудове селянство, яке мужньо протистояло більшовицькій політиці примусової колективізації. Спочатку репресії спрямовувались проти економічно незалежної, заможної частини селянства (так званих “куркулів” і “підкуркульників” ), а потім , щоб остаточно зламати супротив селян, значна його частина була виморина штучно створеним більшовицьким режимом голодом 1932-1933рр., який став інструментом масового політичного терору.
Тоталітарний політичний режим функціонував у двох формах: праворадикального тоталітаризму ( фашизму, нацизму) і лівоекстремістського тоталітаризму (комунізму, сталінізму). Перший характеризувався встановленням відкритої терористичної диктатури, мілітаризацією всіх сфер життя, придушенням демократичних свобод, вождиським принципом побудови державного управління, ідеологічна концепція фашизму заснована на шовінізмі і расизмі. Лівоекстреміська форма тоталітаризму характеризується всевладдям бюрократичного партійно-державного апарату і його зрощенням з репресивною системою, економічним і духовним відчуженням людини, люмпелізацією особистості, пануванням міфологічної державної ідеології.
Б)Політології.предмет структура
Як будь-яка наука, політологія має свій об'єкт і предмет дослідження. Під об'єктом науки розуміються сторони об'єктивної реальності, що підлягають розгляду. Не виключено, що один і той самий об'єкт може вивчатися різними науками під особливим кутом зору, з позиції свого предмету та методів. Об'єктом політології є політична сфера суспільства і всі процеси, що в ній відбуваються.
У вітчизняній політології склались дві позиції стосовно предмету політології. Згідно з першою, політологія - це цілісна й інтегративна наука про політику, яка включає в себе весь комплекс часткових політичних знань. Сама ж політологія виступає як міждисциплінарне знання, а її предмет складає сукупність закономірностей функціонування і розвитку різних сторін політичної діяльності, які досліджуються окремими субдисциплінами - політичною філософією, політичною соціологією, політичною психологією тощо.
Згідно з другою позицією, політологія - це загальна теорія політики, яка не намагається охопити всю політичну проблематику і має свій специфічний предмет дослідження: закономірності відносин соціальних суб'єктів з приводу влади і впливу, механізм владовідносин та взаємодій між владарюючими і підвладними, керованими і керуючими. При цьому влада розглядається як сутність феномену політики. Не вступаючи в дискусію про політологію, можна висловити думку, що "широке" і "вузьке" розуміння предмету політичної науки не суперечать одне одному, а співвідносяться як два "концентричні кола" накопичення політичного знання.
Більшість дослідників розглядають політологію як єдину інтегровану науку, хоча і внутрішньо диференційовану на субдисципліни.
Залежно від проблематики, що вивчається, вона містить у собі такі напрями: політичну філософію,теорію політики,політичну соціологію,політичну психологію,історію політичних учень,політичну антропологію,теорію міжнародних відносин.
Функції.
* Пізнавальна функція полягає у дослідженні багатогранності політичних явищ з метою отримання знання про їхню сутність, зміст і закономірності розвитку.
* Аналітична функція - всебічний аналіз політичних процесів, оцінка діяльності інститутів політичної системи.
* Прогностична функція - вироблення наукових прогнозів подальших змін у політичній сфері, виявлення тенденції розвитку суспільних процесів.
* Інструментально-практична функція - розробка рекомендацій для удосконалення яких-небудь сторін політичної практики.
* Політична соціологія - формування громадянської культури.
Структура політології як науки охоплює: а) загальну політологію, що вивчає історію і теорію політики, виробляє загальні теоретичні й методологічні основи її пізнання; б) теорію політичних систем, механізмів функціонування політичної влади, різних компонентів, які становлять політичну систему; теорію політичної свідомості й поведінки. Невід?ємною частиною цієї науки є дослідження загальних проблем світової політики, механізмів її функціонування.
Структура політології має свою внутрішню логіку й охоплює теоретичні та практичні основи: знання про закономірності функціонування й розвитку політичної діяльності в межах політичних відносин; знання про політичну систему як механізм організації та здійснення влади, про теорію міжнародної політики. На думку Ф. Бурлацького й Г. Шахназарова, структуру політології становлять: теорія політики і політичних систем, міжнародні відносини і світова політика, управління соціальними процесами, політична ідеологія, історія політичних учень.