Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Економіка підприємства
Кафедра:
Кафедра економіки підприємства
Інформація про роботу
Рік:
2006
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Полтавський національний технічний університет
імені Юрія Кондратюка
Факультет фінансово – економічний
Кафедра економіки підприємства
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни: “Економіка підприємства”
302 ЕП 04026 28 КР
Зміст ст.
Вступ…………………………………………………………………………...2
1. Поняття, принципи діяльності, характеристика підприємства………………...3
2. Персонал підприємства: характеристика, склад і структура, показники
руху та використання персоналу підприємства………………………………….10
2.1. Характеристика, склад і структура персоналу. Визначення
середньорічної чисельності персоналу підприємства за звітний рік………10
2.2. Визначення показників руху та продуктивності праці
персоналу………………………………………………………………………17
Висновки……………………………………………………………………..19
3. Основні виробничі фонди підприємства: склад, структура та
ефективність використання. ………………………………………………………21
3.1. Характеристика, склад і структура основних виробничих
фондів, розрахунок видової структури………………………………………21
3.2. Визначення показників руху основних виробничих фондів…………..28
3.3. Визначення середньорічної вартості основних виробничих
фондів, розрахунки показників, які характеризують ефективність їх
використання………………………………………………………………….29
3.4. Визначення впливу зміни показника фондовіддачі основних
виробничих фондів на основні техніко-економічні показники
діяльності підприємства……………………………………………………...32
3.5.Розрахунок амортизаційних відрахувань, практичне
використання, аналіз діючих методів нарахування амортизації у
бухгалтерському та податковому обліку…………………………………….34
Висновки……………………………………………………………………..49
4. Оборотні кошти підприємства: склад, структура та ефективність
використання ……………………………………………………………………….51
4.1. Характеристика, склад та структура оборотних коштів
підприємства…………………………………………………………………..51
4.2. Визначення середньорічного залишку оборотних коштів…………….56
4.3. Розрахунок показників, які характеризують ефективність
використання оборотних коштів. Розрахунок розміру вивільнення
(додаткового залучення) оборотних коштів у звітному році
порівняно до базового року…………………………………………………..56
5. Основні техніко-економічні показники виробничо-господарської
діяльності підприємства……………………………………………………………59
Висновки……………………………………………………………………..61
Список використаної літератури…………………………………………...63
Вступ
Основною ланкою економічної системи країни, де безпосередньо виробляються товари чи надаються послуги населенню та суспільству в цілому, є економіка фірми (підприємства, організації).
Економіка підприємства як конкретна галузь економічної науки й навчальна дисципліна базується на пізнанні та свідомому використанні економічних законів і закономірностей функціонування та розвитку суспільного виробництва. Саме виявлення конкретних форм прояву цих законів і закономірностей у господарській діяльності підприємства правомірно вважається загальним предметом цієї науки.
Сукупність економічних проблем, які виникають в процесі функціонування підприємств, повинні вирішувати спеціалісти, які здобули високий рівень знань, відповідну професійну підготовку, мають достатній рівень кваліфікації. Від рівня одержаної підготовки, компетенції та обізнаності у вирішальній мірі залежатиме успішне розв’язання конкретних практичних завдань, спрямованих на ефективну діяльність підприємства, забезпечення високих темпів його розвитку та підвищення конкурентоспроможності.
Мета курсової роботи – закріплення та поглиблення теоретичних знань, здобутих при вивченні курсу, освоєння виконання типових планово-економічних розрахунків та формування практичних навичок створення власного підприємства.
Розділ 1. Поняття, принципи діяльності, характеристика підприємства
Згідно статті 62 Господарського Кодексу України, підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних і особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково – дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.
Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Як організаційна форма господарювання, воно діє на підставі статуту, якщо інше не передбачено законом. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Воно не може мати у своєму складі інших юридичних осіб.
Основну мету діяльності підприємства можна визначити як задоволення потреб власників та одержання ними прибутку.
Діяльність підприємства ґрунтується на наступних принципах:
Вільний вибір видів діяльності;
Вільний вибір місцезнаходження;
Самостійне формування виробничої програми, вибір постачальників і споживачів;
Самостійне залучення і використання матеріальних, технічних, фінансових і трудових ресурсів;
Самостійний вибір форм і систем оплати праці;
Вільне здійснення зовнішньої економічної діяльності.
Порядок створення і реєстрації підприємства можна умовно поділити на декілька етапів:
прийняття власниками рішення про створення підприємства;
розробка і затвердження установчих документів;
державна реєстрація підприємства;
пострегістраційні процедури, до яких відносять: взяття на облік у податковій адміністрації, в органах статистики, в пенсійному фонді, у фонди соціального страхування, виготовлення печатки і штампів, відкриття постійних, поточних та інших рахунків у банках.
Будь-яке підприємство може бути створене: відповідно до рішення власника (власників) майна чи вповноваженого ним (ними) органами, організації-засновника; унаслідок примусового поділу іншого підприємства згідно з чинним антимонопольним законодавством; через виокремлювання зі складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів з рішення їх трудових колективів і за згодою власника майна (уповноваженого органу). Підприємство має право створювати свої філії (представництва, відділення або інші відокремлені підрозділи) з поточними і розрахунковими рахунковими рахунками в банку.
Державна реєстрація підприємств проводиться в Міському виконавчому комітеті Державним реєстратором (посадова особа, підзвітна меру міста). Згідно Закону України “Про державну реєстрацію”, реєстрація проводиться за місцем знаходження майбутнього підприємства.
Місцезнаходження – це адреса головного офісу або домашня адреса одного із засновників.
Для державної реєстрації призначена від засновників особа передає Державному реєстратору слідуючі документи:
установчі документи підприємства, завірені нотаріусом;
протокол зборів засновників;
реєстраційна картка установленого зразка;
квитанція про оплату реєстраційного збору;
документ із комерційного банку, який підтверджує відкриття тимчасового рахунку і внесення первинного внеску в статутний фонд (якщо це потрібно).
Крім цього, якщо офіс орендується, то потрібен договір оренди; якщо один із засновників – закордонне підприємство, - свідоцтво про його реєстрацію в іншій країні.
Державний реєстратор приймає та перевіряє документи, якщо вони відповідають вище наведеним вимогам, то підприємство реєструється. Впродовж трьох робочих днів воно одержує свідоцтво про державну реєстрацію, де вказано назву, місцезнаходження, ідентифікаційний код, дату реєстрації, номер рішення міськвиконкому, підписи і печатка.
Крім свідоцтва, підприємство одержує один екземпляр своїх установчих документів з печатками міськвиконкому. Державний реєстратор повідомляє у відповідні органи і служби факт реєстрації підприємства. Одночасно воно заноситься в Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України.
Існує ряд ознак, за якими підприємства ділять на види.
За формою власності: приватні та колективні;
В залежності від способу утворення статутного фонду: унітарне та корпоративне;
За сферою діяльності: сільськогосподарські підприємства, транспортні, лізингові, туристичні, будівельні тощо;
За національною належністю капіталу заведено розрізняти підприємства національні та закордонні;
За розміром підприємства поділяють на: малі, великі, середні.(згідно статті 63 Господарського Кодексу України);
В залежності від організаційно-правової форми: приватне, фермерське (селянське господарство), підприємства колективної форми власності (виробничі кооперативи), комунальне унітарне підприємство, орендне підприємство, господарські товариства.
Згідно статті 79 Господарського Кодексу України, господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Вони є юридичними особами та можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не суперечить законодавству України.
Згідно статті 80 Господарського Кодексу України та Закону України “Про господарські товариства”, до них належать:
акціонерні товариства,
товариства з обмеженою відповідальністю,
товариства з додатковою відповідальністю,
повні товариства,
командитні товариства.
Найменування товариства, яке зазначається в його установчих документах, повинно містити зазначення виду товариства, для повних та командитних товариств – прізвища (найменування) учасників товариства, а також інші необхідні відомості. Воно не може вказувати на належність товариства до відповідних міністерств, відомств і громадських організацій. Господарське товариство повинно розташовуватися на Україні.
Розглянемо детальніше командитне товариство.
Згідно статті 75 Закону України “Про господарські товариства”, командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства (вкладників).
Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарні відповідальність за боргами товариства. Командитне товариство створюється і діє на підставі установчого договору, зміст якого в обов’язковому порядку погоджується з Антимонопольним комітетом України. Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. Перелічена вище інформація є загальнообов’язковою для всіх видів господарських товариств, але є певні умови, характерні для установчого договору саме командитного товариства. Зокрема він має включати розмір часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства. Згідно статті 78 Закону України “Про господарські товариства” вкладник може вступити до командитного товариства шляхом внесення грошових або матеріальних вкладів. Стосовно них вказується тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Цим же законом визначаються права та обов’язки вкладників командитного товариства.
Вкладники командитного товариства мають право:
Діяти від імені командитного товариства тільки у разі наявності доручення і згідно з ним;
Вимагати першочергового повернення вкладу (ніж учасникам з повною відповідальністю) у разі ліквідації товариства;
Вимагати подання їм річних звітів і балансів, а також забезпечення можливості перевірки правильності їх складання.
Обов’язки вкладників командитного товариства:
Вкладники командитного товариства повинні вносити вклади і додаткові внески у розмірі, способами і порядку, передбаченими установчим договором .
Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50 відсотків майна товариства, зазначеного в установчому договорі.
На момент реєстрації командитного товариства кожний з вкладників повинен внести не менше 25 відсотків свого внеску.
Згідно статті 81 Закону України “Про господарські товариства”, управління справами командитного товариства здійснюють тільки учасники з повною відповідальністю. Якщо він один, то управління справами здійснюється цим учасником самостійно. Вкладники не вправі перешкоджати діям учасників з повною відповідальністю по управлінню справами командитного товариства.
Якщо вкладник командитного товариства укладає угоду від імені і в інтересах товариства без відповідних повноважень, то у разі схвалення його дій командитним товариством він разом з учасниками з повною відповідальністю відповідає за угодою перед кредиторами усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення.
Якщо схвалення не буде одержано, вкладник відповідає перед третьою особою самостійно усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення.
Вкладник командитного товариства відповідає за борги товариства, які виникли до його вступу у товариство, перед третіми особами в тому ж порядку, як і інші вкладники.
Припинення діяльності командитного товариства може відбуватися шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції.Реорганізація товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства. Реорганізація товариства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватися також шляхом його примусового поділу. При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов’язків товариства переходить до його правонаступників.
Командитне товариство ліквідується:
а) після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні;
б) за рішенням вищого органу товариства;
в) на підставі рішення суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства на підставі рішення господарського суду в порядку, встановленому Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” ;
г) з інших підстав, передбачених установчими документами.
д) у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю.
При вибутті усіх вкладників учасники з повною відповідальністю вправі замість ліквідації товариства перетворити його в повне товариство. У цьому випадку, як і у разі ліквідації товариства, необхідно внести відповідні зміни до установчого договору і державного реєстру.
Наявні у командитного товариства грошові кошти, включаючи і виручку від продажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці найманих працівників товариства і виконання обов’язків перед банками, бюджетом, іншими кредиторами у першу чергу розподіляються між вкладниками для повернення їм їх вкладів, а потім між учасниками з повною відповідальністю у порядку і на умовах, передбачених Законом України “Про господарські товариства” та установчим договором. У разі недостатності коштів товариства для повного повернення вкладникам їх вкладів наявні кошти розподіляються між вкладниками відповідно до їх долі у майні товариства.
Розділ 2: Персонал підприємства: характеристика, склад і структура, показники руху та використання персоналу підприємства
2.1 Характеристика, склад і структура персоналу. Визначення середньорічної чисельності персоналу підприємства за звітний рік
Поняття “персонал” використовується для характеристики всієї сукупності працівників.
Персонал підприємства – це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.
Окрім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на підставі тимчасового трудового договору (контракту).
З огляду на те, що багато підприємств поза основною діяльністю виконують функції, які не відповідають головному їхньому призначенню, усіх працівників під розподіляють на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. Зокрема у промисловості до першої групи – промислово-виробничого персоналу – відносять працівників основних, допоміжних, та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони – тобто всіх зайнятих у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні. До групи непромислового персоналу входять працівники структур, які хоч і перебувають на балансі підприємства, але не зв’язані безпосередньо з процесами промислового виробництва: житлово-комунальне господарство, дитячі садки, амбулаторії, навчальні заклади тощо.
Такий розподіл персоналу підприємства потрібен для розрахунків заробітної плати, узгодження трудових показників з вимірниками результатів виробничої діяльності. Згідно з характером функцій, що виконуються, персонал підприємства поділяється здебільшого на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.
Керівники – це працівники, що займають посади керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів. До них належать директори (генеральні директори), начальники, завідувачі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік), а також заступники перелічених керівників.
Спеціалістами вважаються працівники, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи: інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи.
До службовців належать працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема – діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарі, стенографісти.
Робітники – це персонал, безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг. Окрім того, до складу робітників включають двірників, прибиральниць, охоронців, кур’єрів, гардеробників.
В аналітичних цілях усіх робітників можна поділити на основних – тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та допоміжних – тих, які виконують функції обслуговування основного виробництва. Поступово, з розвитком виробництва, його механізації та автоматизації чіткі межі між основними та допоміжними робітниками зникають, а роль останніх (зокрема наладчиків, механіків) зростає.
Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями.
Професія – це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.
Спеціальність – це більш-менш вузький різновид трудової діяльності в межах професії.
Професійний склад персоналу підприємства залежить від специфіки діяльності, характеру продукції чи послуг, що надаються від рівня технічного розвитку. Кожна галузь має лише їй властиві професії та спеціальності.
Класифікація працівників за кваліфікаційним рівнем базується на їхніх можливостях виконувати роботи відповідної складності.
Кваліфікація – це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій відповідної складності.
Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців характеризується рівнем освіти, досвідом роботи на тій чи іншій посаді. Розрізняють спеціалістів найвищої кваліфікації (працівники, що мають наукові ступені та звання), спеціалістів вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом), спеціалістів середньої кваліфікації (працівники із середньою спеціальною освітою та певним практичним досвідом), спеціалістів-практиків (працівники, що мають відповідні посади, наприклад, інженерні та економічні, але не мають спеціальної освіти).
За рівнем кваліфікації робітників поділяють на чотири групи:
Висококваліфіковані, які виконують особливо складні та відповідальні роботи і мають термін підготовки понад 2 – 3 роки, великий практичний досвід роботи, періодично стажуються;
Кваліфіковані, які виконують складні роботи, мають чималий досвід роботи, термін підготовки 1 – 2 роки;
Малокваліфіковані, які виконують нескладні роботи, мають певний досвід роботи та термін підготовки кілька тижнів;
Некваліфіковані, які виконують допоміжні та обслуговуючі роботи, що не потребують спеціальної підготовки.
Ці класифікаційні ознаки персоналу підприємства поряд з іншими (стать, вік, ступінь механізації праці, стаж) служать основою для розрахунків різних видів структур.
Кадровий склад підприємства має кількісні, якісні і структурні характеристики, які можуть бути визначені такими абсолютними або відносними показниками:
облікова і явочна чисельність працівників підприємства на конкретну дату;
середньооблікова чисельність працівників підприємства за визначений період;
питома вага працівників окремих підрозділів у загальній чисельності працівників;
середній виробіток на одного працівника;
тривалість робочого часу;
плинність кадрів;
фондоозброєність праці робітників підприємства;
надходження і вибуття кадрів;
середній розряд робітників підприємства.
Середньорічну чисельність персоналу підприємства за звітний рік розрахуємо за такими вихідними даними:
Таблиця 1 – Вихідні дані для розрахунку середньоспискової чисельності робітників
Середньоспискова чисельність працівників (робітників) баз.рік
чол..
Чисельність робітників на 1 січня звітного року, чол..
Надійшло робітників протягом року, чол.., чисельник – дата надходження, знаменник – чисельність робітників, які поступили
Вибуло робітників протягом року, чол..
Чисельність керівників спеціалістів, службовців,чол.
усього
У тому числі з причин
За власним бажанням
У зв’язку з виходом на пенсію
У зв’язку з призовом на військову. службу
У зв’язку зі вступом до ВНЗ
За порушення трудової. дисципіни
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
109
(99)
97
28.01/2
4.03/2
17.05/2
8.06/
2
9.10/2
9
5.02/
3
3.07/
2
12.09/
2
-
10.12/
2
9
Для розрахунку структури персоналу підприємства використаємо дані по категоріям персоналу за базовий рік із вище наведеної таблиці 1, а відомості про середньооблікову чисельність робітників підприємства за звітний рік розрахуємо у таблиці 2.
Середньооблікова чисельність робітників за місяць визначається відношенням суми спискового складу робітників за кожен календарний день місяця, включаючи вихідні і святкові дні до загальної кількості календарних днів.
, (1)
де – сума спискового числа робітників за кожен і - тий календарний робочий чи неробочий день;
– сума календарних днів в місяці;
n,m= 28, 29, 30, 31.
Таблиця 2 − Розрахунок середньооблікової чисельності робітників підприємства за звітний рік
Місяці
Наявність на початок місяця, чол.
Рух робітників: (+) надійшли, (-) вибули, дата-чисельність
Підрахунок
Середньооблікова чисельність робітників за місяць, чол.
1
2
3
4
5
Січень
97
28.01”+”2
(97*27+99*4)/31
97
Лютий
99
5.02”-”3
(99*4+96*24)/28
96
Березень
96
4.03”+”2
(96*3+98*29)/31
98
Квітень
98
0
98*30/30
98
Травень
98
17.05”+”2
(98*16+100*15)/31
99
Червень
100
8.06 ”+”2
(100*7+102*23)/30
102
Липень
102
3.07”-”2
(102*2+100*29)/31
100
Серпень
100
0
100*31/31
100
Вересень
100
12.09”-”2
(100*11+98*19)/30
99
Продовження таблиці 2.
1
2
3
4
5
Жовтень
98
9.10”+”2
(98*8+100*23)/31
99
Листопад
100
0
100*30/30
100
Грудень
100
10.12”-”2
(100*9+98*22)/31
99
Разом
—
—
—
1187
Середньооблікова чисельність робітників за рік
—
—
—
99
На основі отриманих даних таблиці 2 обчислюємо середньооблікову чисельність робітників за звітний рік, використовуючи слідуючу формулу:
,
де – середньооблікова чисельність робітників за рік;
– середньооблікова чисельність робітників за місяць.
(чол.)
Знайдемо середньоспискову чисельність працівників за звітний рік, яка визначається:
, (3)
де — чисельність керівників, спеціалістів та службовців.
(чол.)
Визначаємо питому вагу робітників () і керівників () у базовому та звітному періодах. Питома вага робітників визначається відношенням середньоспискової чисельності робітників на чисельність працівників відповідного періоду, і, відповідно, питома вага керівників визначається відношенням різниці між чисельністю працівників підприємства і чисельності керівників до чисельності працівників відповідного періоду.
Питома вага робітників і керівників у базовому періоді:
(4)
(5)
Питома вага робітників і керівників у звітному періоді:
(6)
(7)
На основі проведених вище розрахунків визначаємо структуру персоналу, яка представлена у формі таблиці 3.
Таблиця 3 − Структура персоналу підприємства за базовий і звітний роки
Категорії персоналу
Базовий рік
Звітний рік
чисельність.
чол.
питома
вага.. %
чисельність.
чол.
питома
вага. %
1
2
3
4
5
Робітники
99
90,8
99
91,7
Адміністративно-управлінський
персонал (АУП)
10
9,2
9
8,3
Продовження таблиці 3.
1
2
3
4
5
Усього працівників (персонал)
підприємства
109
100
108
100
За даними таблиці 2.3 ми бачимо, що протягом досліджуваного періоду чисельність персоналу змінилася з 109 осіб до 108, при чому питома вага робітників у звітному періоді збільшилася на 0,9 % у звітному році, питома вага керівників зменшилася, відповідно, на 0,9 % порівняно з базовим роком.
2.2. Визначення показників руху та продуктивності праці персоналу
До основних показників руху персоналу відносять коефіцієнти обігу по прийому та вибуттю, по загальному обігу і плинності персоналу. Їх обчислюємо на основі даних таблиць 1 та 2.
Коефіцієнт обороту з прийому визначається за формулою
(8)
де Чприйом – чисельність прийнятих робітників на підприємстві протягом року;
Чрічн. – середньооблікова чисельність робітників підприємства за звітний рік.
Коефіцієнт обороту з вибуття
, (9)
де ЧВИБ – чисельність робітників, що вибули з підприємства протягом року.
3. Коефіцієнт загального обороту
(10)
4. Коефіцієнт плинності кадрів
, (11)
де Чвибвл.бажан. – чисельність робітників, що вибули з підприємства протягом року за власним бажанням ;
Чвиб.поруш.тр.дисц. - чисельність робітників, що вибули з підприємства протягом року за порушення трудової дисципліни.
.
Визначимо показники продуктивності праці у вартісному вираженні, тобто виробіток у розрахунку на одного робітника та на одного працівника в базовому та звітному періодах. Для цього використаємо слідуючу формулу:
(12)
де Vвиг.пр. – обсяг виготовленої продукції (у базовому та звітному роках);
Чрічн. – середньооблікова чисельність робітників (працівників) підприємства за базовий і звітний рік;
На основі отриманих результатів робимо розрахунки темпів росту продуктивності праці робітників (працівників) підприємства.
в розрахунку на одного робітника:
(13)
— в розрахунку на одного працівника:
(14)
Висновки
На основі проведених вище обчислень робимо слідуючі висновки:
чисельність робітників у звітному періоді не змінилася у порівнянні з базовим, але його питома вага у загальній структурі персоналу збільшилася у зв’язку із збільшенням кількості адміністративно-управлінського персоналу;
чисельність адміністративно-управлінського персоналу (як і його питома вага) зменшилася у звітному році порівняно з базовим
відповідно цьому, чисельність персоналу підприємства у звітному році зменшилась у порівнянні з базовим;
середньорічний виробіток у розрахунку як на одного робітника, так і на одного працівника у звітному році збільшився у порівнянні з базовим;
на основі наведених вище даних робимо висновок, що темп росту продуктивності праці в розрахунку на одного працівника є вищим порівняно з аналогічним для одного робітника.
Отже, для ефективної діяльності підприємства, повинні бути налагоджені всі елементи, які тісно між собою взаємодіють, порушення одного призведе до зміни всіх інших. Підприємство, прагнучи до найвищої продуктивності праці, зацікавлене в стабільному колективі. Плинність персоналу спричинює чимало економічних витрат, серед яких можна виділити прямі витрати викликані неукомплектованістю робочих місць виконавцями.
Для підвищення продуктивності праці необхідно розробити чітку систему управління персоналом, впроваджувати новітні технології, що забезпечують більший обсяг виробленої продукції з меншими витратами.
Розділ 3. Основні виробничі фонди підприємства: склад, структура та ефективність використання
3.1. Характеристика, склад і структура основних виробничих фондів, розрахунок видової структури
Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, (на платні послуги) частинами в міру спрацювання у вигляді амортизаційних відрахувань.
Необхідною умовою правильного обліку й планування відтворення основних фондів підприємств є їхня класифікація.
Найбільше економічне значення має видова класифікація (згідно з П (С)БО 7 ):
земельні ділянки;
капітальні витрати на поліпшення земель;
будинки, споруди та передавальні пристрої;
машини та обладнання;
транспортні засоби;
інструменти, прилади, інвентар (меблі);
робоча і продуктивна худоба;
багаторічні насадження;
інші основні фонди.
Група основних фондів „Земельні ділянки” відображає вартість земельних ділянок, що були придбані відповідно до Указу Президента від 19 січня 1999 року №32/99 „Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення”.
До групи „Капітальні витрати на поліпшення земель” відносять витрати неінвентарного характеру (не пов’язані зі створенням споруди) на культурно-технічні заходи щодо поверхневого поліпшення земель для сільськогосподарського користування, здійснювані за рахунок капітальних вкладень (планування земельних ділянок, корчування площ під ріллю, осушення).
Група „Будинки, споруди та передавальні пристрої” охоплює будинки і будови, у яких відбуваються основі „допоміжні” та обслуговуючі процеси, адміністративні будівлі та господарські споруди; житлові будинки, споруди; передавальні пристрої, лінії та мережі зв’язку, лінії електроживлення та інше.
До групи „Машини і обладнання” відносять робочі машини та устаткування, силові машини та устаткування (двигуни, генератори та трансформатори), пристрої розподілу електроенергії тощо.
До групи „Транспортні засоби” належать засоби пересування, призначені для переміщення людей та вантажів, а також магістральні трубопроводи, призначенням яких є транспортування рідких і газоподібних речовин від постачальника до місця їх перебування.
До групи „Інструменти, прилади, та інвентар (меблі)” відносять: ріжучі, ударні, давлючі та ущільнюючі знаряддя праці, включаючи ручні механізовані знаряддя, які працюють за допомогою електроенергії, стисненого повітря тощо, а також будь-які пристрої для обробки матеріалу, здійснення монтажних робіт.
До виробничого інвентарю і приладдя належать предмети виробничого призначення, які використовуються для полегшення виробничих операцій під час роботи, обладнання для охорони праці, ємності для зберігання рідких та сипучих речовин. До цієї групи відносять також меблі.
До групи „Робоча і продуктивна худоба” належать: робоча худоба – коні, воли, верблюди, віслюки та інші робочі тварини, продуктивна худоба – корови, бики-плідники, буйволи та яки, жеребці-плідники тощо.
Група „Багаторічні насадження” включає в себе усі штучні багаторічні насадження незалежно від віку.
До групи „Інші основні фонди” належать усі основні засоби, що не увійшли до зазначених вище груп.
Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум застосовують укрупнену класифікацію, виокремлюючи чотири групи основних фондів (згідно Закону України “Про оподаткування прибутку підприємства”):
перша – будівлі, споруди, їхні структурні компоненти й передавальні пристрої;
друга – автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти;
третя – основні фонди, які не ввійшли до першої, другої та четвертої груп;
четверта – обчислювальна техніка, телефони, рації, прилади, пов’язані з комп’ютерними технологіями.
Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, неабияке значення має поділ таких на дві частини: активну і пасивну.
Активна частина безпосередньо бере участь у виробничому процесі і завдяки цьому забезпечує належний обсяг та якість продукції.
Пасивна частина створює умови для здійснення процесу виробництва.
До активної частини основних фондів відносять переважно робочі машини й устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, використовувану в автоматизованих системах управління технологічними процесами обчислювальну техніку, деякі технічні споруди – гірничі виробки шахт, газові й нафтові свердловини.
Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їхньої загальної вартості на підприємстві, визначає видову (технологічну) структуру використання засобів праці.
Вона змінюється під впливом багатьох факторів, найсуттєвішими з яких є:
виробничо-технологічні особливості підприємства;
науково-технічний прогрес і зумовлений ним технічний рівень виробництва;
ступінь розвитку різних форм організації виробництва;
відтворювальна структура капітальних вкладень у створення нових основних фондів;
вартість будівництва виробничих об’єктів і рівень цін на технологічне устаткування;
територіальне розміщення підприємства.
Структура основних фондів зумовлюється складом та співвідношенням між групами основних фондів.
Виділяють такі види структури:
виробнича – відображає склад і співвідношення основних фондів за характером їх участі у виробничому процесі: активна частина основних фондів, що безпосередньо бере участь у виробництві; пасивна частина основних фондів – вони лише створюють умови для здійснення процесу виробництва і функціонування активних оборотних фондів;
технологічна (видова) – характеризує розподіл основних фондів відносно їх ролі і функцій у технологічному процесі (стосується лише активної частини основних фондів);
вікова – співвідношення відносно вікових груп основних фондів (до п’яти років, від п’яти до десяти років, від десяти до двадцяти років, понад двадцяти років).
Розрахуємо видову структуру основних виробничих фондів на початок та на кінець звітного періоду, використовуючи дані нижче наведеної таблиці 4.
Таблиця 4 − Вихідні дані для визначення середньорічної вартості основних виробничих фондів та показників їх руху
№ п/п
Основні фонди, у тому числі
Найменування показників
Наявність основних фондів на початок року, тис.грн.
Надходження основних фондів протягом року (+); вибуття (-); тис.
грн.
Місяць надходження, вибуття
1
2
3
4
5
1
Будівлі
32060
-2100
01
2
Споруди
31700
+1400
02
3
Передавальні пристрої
36000
-1250
05
4
Силові та робочі
машини та устаткування
127600
+1700
03
5
Транспортні засоби
70000
+1350
07
6
Інструмент виробничий, господарський інвентар
3750
+1100
06
7
Інші основні фонди
3800
-1300
10
8
Земля
17000
+2250
05
9
Капітальні витрати на поліпшення землі
3500
-850
07
10
Робоча і продуктивна худоба
7000
+1050
08
11
Багаторічні насадження
-
-
-
Розрахунок видової структури основних виробничих фондів підприємства у звітному році наведено у таблиці 5.
Таблиця 5 − Видова структура основних виробничих фондів підприємства
у звітному році
Найменування груп основних фондів
Наявність на початок року,
грн
Надійшло протягом року,
грн.
Вибуло протягом року,
грн.
Наявність на кінець року,
грн.
Питома вага, %
на початок року
на кінець року
1
2
3
4
5
6
7
Земельні ділянки
17000
+2250
-
19250
5,1
5,7
Продовження таблиці 5
1
2
3
4
5
6
7
Капітальні витрати на поліпшення земель
3500
-
-850
2650
1,1
0,8
Будівлі, споруди, передавальні пристрої
99760
+1400
-3350
97810
30,0
29,1
Машини й устаткування
127600
+1700
-
129300
38,4
38,5
Транспортні засоби
70000
+1350
-
71350
21,1
21,3
Інструмент виробничий, господарський інвентар
3750
+1100
-
4850
1,1
1,4
20.04.2013 21:04-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора